Бобир С. Л., Боровик А. Г., Гетта В. Г., Гринь Т. В., Жила С. О., Завацька Л. М., Зайченко І. В., Іванишина В. П., Носко М. О., Сидоренко В. К., Кузьомко Л. М., Ляшенко О

Вид материала

Документы

Содержание Використані джерела The article focuses on the peculiarties of future teachers’ labour training Маловідомі сторінки життя і діяльності п. заболотського Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми Мета статті Виклад основного матеріалу дослідження Unknown pages of life and activity of p.zabolotsky

Подобный материал:

• Бобир С. Л., Боровик А. Г., Гетта В. Г., Гринь Т. В., Жила С. О., Завацька Л. М., Зайченко, 6306.51kb.
• Основы безопасности жизнедеятельности (обж) М. С. Сидоренко,, 1983.12kb.
• Я україни буковинська державна медична академія в. А. Троянський, М. М. Сидоренко, 2652.9kb.
• Г. Г. Файзуллин // Экономика с Х. и перераб предприятий. 2011. № С. 65-67, 248.06kb.
• Т. А. Боровик Инновационные технологии развития музыкальности детей на урок, 22.38kb.
• Сидоренко Александр Михайлович Сидоренко вологодский писатель и поэт. Он оставил знатокам, 48.46kb.
• 19. 00 Малый зал Филармонии галина сидоренко, 80.16kb.
• Положення, 84.19kb.
• Театрально-концертне життя, 82.63kb.
• 1. Зайченко А. Крестьянскому подворью- государственную поддержку // апк: экономика,, 20.47kb.

Використані джерела

1. Правила для занятий ремеслами воспитанников учительской семинарии в ремесленном классе сиротского дома // Земский сборник Черниговской губернии. – 1871. – № 5. – С. 53-56.
   
2. Сабанин В. Ручной труд в учительських семинариях, институтах и школах. – СПб.: Тип. М.М. Стасюлевича, 1889. – 55 с.
   
3. Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори: В 2-х т. Пер. з рос. / Редкол.: В.М. Столєтов та ін. – К. : Рад. школа, 1983. – С. 31-55.
   

Ogienko D.

THE ARTICLE FOCUSES ON THE PECULIARTIES OF FUTURE TEACHERS’ LABOUR TRAINING
IN CHERNIHIV PROVINCE

The article focuses on the peculiarities of future teachers’ labour training in Chernihiv zemstvo seminary first established in Chernihiv province.

Key words: labour training, labour education, Chernihiv province.


Стаття надійшла до редакції 22.05.2010


УДК 37 (09)

Лисенко І.В.

МАЛОВІДОМІ СТОРІНКИ ЖИТТЯ І ДІЯЛЬНОСТІ П. ЗАБОЛОТСЬКОГО

У статті висвітлено маловідомі сторінки життя і діяльності Петра Олександровича Заболотського, педагога, керівника, громадського діяча початку ХХ століття, визначено етапи його життєвого і творчого шляху

Ключові слова: П. Заболотський, педагог, викладач, громадський діяч, педагогічна діяльність.

Постановка проблеми у загальному вигляді Звернення науковців до дослідження життєвого, творчого шляху освітніх діячів минулого сприяють глибшому пізнанню історико-педагогічної спадщини України, допомагають повернути та відкрити незаслужено забуті імена педагогів, виявити та використати їх здобутки в умовах модернізації сучасної національної школи.

Однією з малодосліджених сторінок історії педагогіки є освітня діяльність Петра Олександровича Заболотського (1877-1919). Його педагогічна і громадська діяльність була багатогранна: учитель-практик, викладач і наставник Ніжинського історико-філологічного інституту кн. Безбородька, магістр слов’янської філології, секретар історико-філологічного Товариства при історико-філологічному інституті кн. Безбородька, засновник та завідуючий Гоголівського музею при інституті, вчений секретар Конференції інституту, дійсний член Товариства любителів російської словесності при Московському університеті та Товариства історії, філології й права при Варшавському університеті, директор та голова піклувальної ради, почесний член Товариства взаємодопомоги учням Ніжинської міської чоловічої гімназії, голова педагогічної ради Ніжинської жіночої гімназії Г. Крестинської, очільник Ніжинської секції Київського педагогічного товариства, Ніжинського військово-спортивного комітету та гімнастичного товариства “Сокіл”, правління Гоголівської міської бібліотеки, гласний Ніжинської міської думи [1, с. 5].

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми Наукову діяльність П. Заболотського як вченого-славіста проаналізовано в роботах Г. Самойленка [13], Ф. Євсєєва та С. Родіна [2]. Спробу розкрити педагогічні погляди П. Заболотського зроблено у статті Н. Падун “Педагогічні погляди П. О. Заболотського” [9]. Окремі факти життя і діяльності наведено у працях Л. Гранатович [1], Г. Самойленка, С.Самойленка та О. Самойленко [14], І. Лисенко [7].

Мета статті – висвітлити біографічні дані життя і діяльності Петра Олександровича Заболотського, педагога, керівника, громадського діяча, визначити етапи його життєвого і творчого шляху.

Виклад основного матеріалу дослідження П. Заболотський народився 7 вересня 1877 р. у м. Нижньому Новгороді в учительській сім’ї. Після закінчення В’яземської гімназії з золотою медаллю у 1895 р. Петро Олександрович вступив до Санкт-Петербурзького історико-філологічного інституту та продовжив навчання в Ніжинському історико-філологічному інституті кн. Безбородька. Ще студентом (на третьому й четвертому курсах), під керівництвом професора М. Сперанського він опублікував свої перші роботи з стародавньої російської літератури та палеографії [6, с. 10-11].

Після закінчення слов′яно-російського відділення інституту впродовж 1900-1901 рр. працював учителем російської, церковнослов’янської мов і словесності в Варшавській п’ятій чоловічій гімназії, а з 1901 р. – учителем словесності, історії й педагогіки в Варшавській третій жіночій гімназії. Викладацьку діяльність П. Заболотський поєднував із підготовкою до професорського звання: відвідував лекції в Варшавському університеті, склав усні іспити на звання магістра російської мови й словесності (1903). З 1901 р. був членом, а з 1905 р. – секретарем Товариства історії, філології й права при Варшавському університеті, читав лекції з педагогіки, сучасної російської літератури [6, с. 10-11]. У цей період з’являються його перші педагогічні праці “К вопросу о реформе женских гимназий” (1904), “К вопросу о реформе средней школы” (1904) , в яких виклав свої ідеї щодо шляхів реформування середньої чоловічої та жіночої освіти.

З
© Лисенко І.В., 2010
1 травня 1904 р. Петро Олександрович вже перебував у дворічному відрядженні: вивчав російсько-слов′янські та германо-слов′янські культурні взаємини у бібліотеках та архівах Праги, Відня, Белграду, Загребу, Берліну й інших міст. Термін відрядження йому було продовжено ще на рік. Протягом трирічного закордонного відрядження П. Заболотський підготував матеріали для дисертації, читав публічні лекції з історії та російської літератури, заснував гурток любителів російської мови в Дубровниках, друкував монографії та рецензії в таких російських наукових журналах: “Журнал Министерства народного просвещения”, “Известия Академии наук”, “Русские филологические вести” [6, с. 12].

Отже, впродовж 1900-1904 рр. відбувалося становлення та формування П. Заболотського як педагога.

У 1907 р. Конференцією історико-філологічного іинституту кн. Безбородька його було обрано на посаду викладача й наставника студентів та секретарем історико-філологічного Товариства, що було організовано при інституті. Саме Петро Олександрович став ініціатором створення при Товаристві постійної педагогічної секції та запропонував проект її організації. У проекті чітко були визначено напрями діяльності цієї секції: проведення педагогічних зібрань, лекцій, читань для обговорення актуальних проблем освіти. З метою залучення педагогів у секцію членські внески встановлювалися мінімальні – 1 руб. щорічно [15, с. 8].

Це товариство стало ініціатором святкування 100-річчя від дня народження М. Гоголя, а сам П. Заболотський був секретарем та активним учасником Гоголівської комісії, що готувала ювілейне святкування у березні-квітні 1909 р. у м. Ніжині. За його ініціативою було підготовлено звернення до Ніжинської міської думи з проханням відкрити міську громадську бібліотеку імені М. Гоголя та зроблено ним перший внесок на придбання книг у сумі 75 руб. Петро Олександрович був засновником і завідувачем Гоголівського музею при інституті, виступав з тематичними промовами під час гоголівських свят.

У 1910 р. він захистив дисертацію з слов’янознавства та отримав ступінь магістра філології, а через рік його було обрано вченим секретарем Конференції Ніжинського інституту. Упродовж 1899-1913 рр. Петро Олександрович видав 79 наукових робіт: статей, рецензій, монографій, лекцій [6, с. 13].

На формування педагогічних поглядів П. Заболотського вплинуло його перебування за кордоном, де він вивчав не тільки слов’янознавство, але й цікавився станом освіти в цих країнах. Свої дослідження та власні спостереження щодо розвитку середньої жіночої освіти в Балканських країнах він виклав у педагогічних працях: “Очерки среднего женского образования в западных и южно-славянских землях: Чехия, Моравия” (1907) , “Среднее женское образование в Сербских землях: Королевство Сербия. Босния. Герцоговина” (1908), “Учебное дело в Болгарии” (1912).

П. Заболотський цікавився і проблемами вищої школи. Значущою є його праця “Историко-филологический институт кн. Безбородка в Нежине (1875-1910)”, що була присв′ячена 35-річчю діяльності закладу. Про те, що ця наукова розвідка користувалася попитом серед читачів, свідчать численні помітки, нотатки в монографії та такі слова на останній сторінці: “Прочитав 7 лютого 1912 р. (сміливо, правдиво)” [4, с. 57].

Згодом П. Заболотського, одного з обдарованих викладачів інституту, секретаря Конференції було усунено від наукової й викладацької діяльності у закладі. 28 липня 1912 р. за наказом попечителя Київського навчального округу його було відряджено для організації Ніжинської міської чоловічої гімназії: з 1 серпня – призначено викладачем історії цієї гімназії, а з 16 вересня того ж року – директором [8, арк. 2]. Конференцією інституту йому було висловлено подяку за шестирічну викладацьку службу у закладі, організацію Гоголівських заходів і музею та дозволялося користуватися інститутською бібліотекою, проте було відмовлено у посаді викладача за сумісництвом до липня 1913 р. [8, арк. 97]. Про причини такого ставлення адміністрації інституту до Петра Олександровича нам залишається лише здогадуватися, хоча його рішуча критика актуальних інститутських проблем та обговорення їх на сторінках всеросійського видання не залишилися непоміченим.

Отже, період з 1904 по 1912 рр. у педагогічній діяльності П. Заболотського характеризувався плідними науковими пошуками в галузі славістики, вивченням та критичним осмисленням зарубіжного освітянського досвіду, активною науковою, викладацькою, організаторською діяльністю в Ніжинському історико-філологічному інституті кн. Безбородька.

У 1912 р. із відкриттям Ніжинської міської чоловічої гімназії та призначенням П. Заболотського її директором розпочався період його практичної діяльності як керівника середнього навчального закладу. Саме у цей період він написав значну кількість своїх педагогічних праць, у яких акцентував увагу на організацію навчально-виховного та управлінського процесів у гімназіях (“Задачи и желания нашей школы” (1912), “О родительских комитетах” (1915), “ Еще раз о родительских комитетах (по поводу письма г. Н. Финенка)” (1916) ,“Воспитательное воздействие открытой средней школы” (1916), “Средняя школа как культурный очаг в провинции” (1916), “Дома юношества и школьные клубы” (1916), “Губернские попечители” (1916). Нами віднайдено та проаналізовано 17 його педагогічних праць.

Необхідно зазначити, що велику роль у формуванні педагогічних поглядів П. Заболотського відіграли ідеї К. Ушинського, М. Пирогова. У своїх промовах, статтях, виступах Петро Олександрович наголошував на впровадженні в педагогічну практику їх ідей [11]. А девізом нової гімназії, на думку П. Заболотського, можуть стати слова М. Пирогова: “Я люблю і поважаю молодість тому, що пам′ятаю свою” [11, с. 10].

Перебуваючи на посаді директора гімназії, Петро Олександрович продовжував займатися науковими дослідженнями, збирав матеріали для докторської дисертації. Про це свідчать його щорічні прохання про відрядження та поїздки до Сербії та Болгарії (влітку 1913 р.), у Москву (1915) [8, арк. 114].

Крім наукових досліджень його цікавили питання організації шкільної справи за кордоном. Так, у 1913 р. він просив попечителя Київського навчального округу відрядити його в Австрію та Німеччину для ознайомлення з досвідом шкільного будівництва [8, арк. 53]. Педагог був активним учасником наради директорів і викладачів однорічних курсів для підготовки учителів середніх навчальних закладів у Петрограді, що проходила з 3 по 10 липня 1916 р. [8, арк. 127].

Громадська діяльність П. Заболотського була пов′язана зі створенням Ніжинської секції Київського педагогічного товариства: 22 грудня 1916 р. його було обрано її головою [8, арк. 137], а 15 січня 1917 р. у приміщенні Ніжинської чоловічої міської гімназії відбулося відкриття секції, де були присутні 95 осіб [10]. На зібранні Петро Олександрович виступив із промовою “Педагогическое общество и школа как культурные очаги”, де визначив напрямки роботи педагогічного товариства: залучення батьків, органів місцевого самоврядування до управління школою, організації лекцій, читань, бесід на педагогічні та пізнавальні теми, проведення екскурсій, створення шкільних музеїв, читалень [10]. Так, секція гуманітарних наук Ніжинського педагогічного товариства склала списки книг для позашкільного читання вихованців гімназій, що були опубліковані у п’ятому виданні “Ежегодника Нежинской мужской гимназии” [3, с. 39-47].

У 1917 р. Петро Олександрович очолив Ніжинську учительську професійну спілку та його було обрано гласним у Ніжинську міську думу [8, арк. 137]. Як голова професійної міської спілки учителів, П. Заболотський закликав педагогів до об′єднання та вступу до неї [5].

За багаторічну сумлінну працю П. Заболотський був нагороджений орденом Святого Станіслава ІІ ступеня (1914) світло-бронзовою медаллю на стрічці ордена Білого Орла (1916) [8, арк. 133].

Його життя обірвалося трагічно: 24 грудня 1918 р. ввечері його було арештовано невідомими озброєними особами, а 10 січня 1919 р. його розстріляне тіло було знайдено в полі, на околиці м. Ніжина. 12 січня 1919 р. Петро Олександрович Заболотський був похований на міському цвинтарі [8, арк. 140].

Висновки Отже, аналіз життя і творчості П.Заболотського показав різноманітність і багатогранність його педагогічних пошуків та знахідок, дозволив визначити етапи його життєвого і творчого шляху: пошуково-пропедевтичний (1900-1904), науково-педагогічний (1904-1912), освітньо-педагогічний (1912-1918). Просвітницька діяльність П.Заболотського на Чернігівщині, втілення в практику власних педагогічних ідей та прогресивних поглядів видатних педагогів сприяла розвитку освіти у регіоні.

Використані джерела

1. Викладачі Ніжинської вищої школи. 1820-1920: Бібліографічний покажчик / [Автор-укладач Л. В. Гранатович]. – Ніжин: НДУ імені Миколи Гоголя, 1998. – 221 с.
   
2. Євсєєв Ф., Родін С. Ніжинська вища школа: славістичні ідеї професора П.О. Заболотського / Ф. Євсєєв, С. Родін // Сіверян. літопис. – 1996. – № 5. – С. 75-83.
   
3. Ежегодник Нежинской городской мужской гимназии. 1916-1917 учебный год. – Нежин: Тип. “Печатник”, 1918. – 47 с.
   
4. Заболотский П. А. Историко-филологический институт кн. Безбородко в Нежине (1875-1910) / П. А. Заболотский – Спб., 1912. – 57 с.
   
5. Заболотский П. А. К педагогам / П. А. Заболотский // Черниговская земская газета. – 1917. – № 24. – C. 8.
   
6. Историко-филологический институт князя Безбородко в Нежине 1901-1912. Преподаватели и воспитанники. – Нежин: Типо-лит. насл. В. К. Меленевского, 1913. – 98 с.
   
7. Лисенко І. В. До питання про діяльність П.О. Заболотського у Ніжинській міській чоловічій гімназії на початку ХХ століття (1912-1918 рр.) / І. В. Лисенко  // Вісник Прикарпатського університету імені Івана Франка. Педагогіка. – Івано-Франківськ, 2008. – Вип. ХХV. – С. 55-59.
   
8. О директоре гимназии П.А.Заболотском. (9 августа 1912 г.). – Ф. 1124. – Оп. 1 – Спр. 21. – 148 арк.
   
9. Падун Н. О. Педагогічні погляди П. О. Заболотського / Н. О. Падун // Література та культура Полісся. Вип. 8. – Ніжин: НДПІ імені Миколи Гоголя, 1997. – С. 120-126.
   
10. Педагогическое общество в Нежине // ЧЗН. – 1917. – № 3. – С. 5-6.
    
11. Речь директора П. О. Заболотского при открытии гимназии 2-ого сентября 1912 года. / Нежинская городская мужская гимназия 1912 г. Основание, открытие, личный состав гимназии и речи П.А. Заболотского, прот. Г.И. Вербицкого и В.А. Семенова при открытии гимназии. – Нежин: Типо-лит. насл. В. К. Меленевского, 1912. – С. 10-14.
    
12. Самойленко Г. В., Самойленко О. Г., Самойленко С. Г. Нариси культури Ніжина / Г. В.Самойленко, О. Г. Самойленко, С. Г. Самойленко, частина 3: Освіта та наука. – Ніжин: НДПІ, 1996. – 226 с.
    
13. Самойленко Г. В. Нежинская филологическая школа. 1820-1990 / Г.В.Самойленко – Ніжин: НДПІ, 1993. – С. 119-122.
    
14. Самойленко Г. В., Самойленко О. Г. Ніжинська вища школа: сторінки історії / Г. В.Самойленко, О. Г. Самойленко. – Ніжин: НДПУ ім. М. Гоголя, Тов. “Видавництво Аспект-поліграф”, 2005. – 420 с. – Бібліогр.: 408-418.
    
15. Состояние и деятельность Нежинского историко-филологического общества при институте кн. Безбородко за 1908 и 1909 годы. – Нежин: Тип. насл. В. К. Меленевкого, 1910 – 15 с.
    

Lysenko I.

UNKNOWN PAGES OF LIFE AND ACTIVITY OF P.ZABOLOTSKY

The article deals with not so well-known facts of life and activity of Petro Oleksandrovych Zabolotsky, a teacher, a leader, a publicman of the beginning of the 20 ^th centuries, his life and creative way is reflected here

Key words: P. Zabolotsky, a teacher, a leader, a publicman, pedagogical activity.


Стаття надійшла до редакції 17.04.2010


УДК 371.134:373.3

Мамчич О.Б., Барнич О.В.

Мовна стратегія спілкування майбутнього вчителя

Розглянуто проблему лінгвістичної та комунікативної компетентності майбутніх учителів початкових класів, набутої насамперед під час вивчення дисциплін лінгвістичного циклу у вищій школі Йдеться про опанування мови як засобу спілкування та пізнання, яке дає змогу отримати відповідні знання, виробити вміння та навички, використати їх у мовленнєвій практиці студентів, подальшій професійній педагогічній діяльності.

Ключові слова: лінгвістична компетентність, комунікативна компетентність, педагогічна діяльність.

Система освіти має забезпечувати „підготовку людей високої освіченості й культури, кваліфікованих спеціалістів, здатних до творчої праці, професійного розвитку...”, – проголошено „Національною Доктриною розвитку освіти України у ХХІ столітті” [8, 4]. Відповідно до галузевих стандартів, визначених Законом „Про вищу освіту”, „освітньо-кваліфікаційна характеристика випускника вищої освіти та професійної підготовки визначає місце фахівця в структурі галузей економіки держави і вимоги до його компетентності...” [6, 6].

В
© Мамчич О.Б., Барнич О.В., 2010
ідомо, що мова та мовлення обслуговують сферу комунікації. Ще не так давно мова та мовлення розглядалися дослідниками ізольовано від комунікації. Але саме відтоді в лінгвістиці, а потім і в психолінгвістиці почав складатися так званий „комунікативний підхід”. Звернення до проблем комунікації було обумовлено розвитком системної методології і безпосередньо пов’язано з процесом семантичного аналізу слів. У зв’язку з формуванням комунікативного підходу текст мав розглядатися не окремо, а „як продукт та компонент комунікативного процесу”. Отже, мовлення використовується для спілкування, взаємовпливу, організації соціальних контактів, обслуговування певних життєвих ситуацій. Основна ідея О. Потебні полягала в тому, що мова породжує думку. Це означає, що мовний матеріал маємо назвати матеріалом для вивчення розвитку думки. Основні розділи граматики, зокрема синтаксис, вважаємо, безпосередньо впливають на розвиток розумової діяльності особистості. Уміння побудувати речення – це вміння довести до оточення взаємодію граматичних понять і категорій. Адже, за думкою О. Потебні, рівень предикативності у мові є завжди пов’язаним з еволюцією свідомості. З огляду на це, рівень граматичних умінь та навичок відповідно свідчить про певний розвиток інтелекту, мови, мовлення особистості. Безсумнівно, ступінь інтелекту студента – це відповідний рівень спілкування, навіть певна стратегія спілкування, адже оцінка особистості залежить від того, як людина виявляє себе у мовленні. Володіючи мовою, особистість оперує своїм розумом і виявляє рівень його розвиненості. Суттєвим, на наш погляд, є те, що кожна складова частина свідомості – споглядання, судження, висновок є співвідносною з певною граматичною операцією, оскільки граматика втілює логіку мислення.

Вважаємо, що мовна стратегія спілкування майбутнього вчителя вже з початкових класів має бути спрямованою на „кооперативний стиль” комунікації та поведінки. Вона має надати можливість виробити комунікативну модель стосунків у різних мовленнєвих ситуаціях, створить умови для формування комунікативної компетентності, невід’ємною частиною якої є компетентність лінгвістична. Варто зазначити, що до структури поняття „комунікативної компетентності” належать „здатність до участі в комунікативних ситуаціях, ситуаційна адаптивність, вільне володіння вербальними та невербальними засобами соціальної поведінки, усвідомлення своїх перцептивних умінь” [2, 13]. І справді, неможливо не віднести ці складові до структури особистості вчителя, а від рівня поєднання таких рис залежить рівень його професійної майстерності, орієнтація у суспільстві, якісні характеристики досвіду, культури, інтелекту. Учені (С. Рубінштейн, Л. Виготський, О. Леонтьєв) у різні часи визначали зв’язок мислення і мовлення, адже нормального мовлення без думки не існує, а думка поступово завершується в слові [10; 3; 7]. Ще В. Гумбольдт вважав мову проявом духу людини, яка виражає себе у мовленні. Учений, зокрема, зазначав, що форма мови є тісно пов’язаною з індивідуальним сприйняттям світу окремою людиною [5, 373]. Л. Фейєрбах писав: „мислити означає зв’язно читати євангеліє почуттів” [12, 238]. Отже, цілком очевидно, що у процесі формування особистості майбутнього фахівця у педагогічних вишах необхідно створювати такі комунікативні умови, які б могли забезпечувати розвиток уже наявних складників лінгвістичної компетентності і надавали студентові можливість вільно спілкуватися, тобто реалізовувати себе інтелектуально. Адже „комунікативна компетентність безпосередньо відображає рівень культурного розвитку особистості” [2, 14]. Майбутній учитель має вміти:

1. висловлювати свої думки, враховуючи своєрідність кожної граматичної одиниці (словосполучення, речення), їхні синтаксичні характеристики (склад, мету висловлювання, інтонаційне, емоційне забарвлення, модальність тощо);
   
2. сприймати висловлені думки співрозмовників, спостерігаючи та аналізуючи граматичний малюнок їх мови та мовлення;
   
3. робити відповідні висновки, що ґрунтуються на співвідносному рівні мовної та мовленнєвої підготовки учнів.
   

Прикро констатувати, що у вищих навчальних закладах іноді превалює „однобічний характер в інформаційному обміні”, адже найчастіше на заняттях студенти виконують роль „пасивних споживачів знань” [2, 14]. Додамо, що навіть сам процес „споживання” знань для сьогоднішніх студентів є важкою та неприємною працею. Це, на наш погляд, зумовлено засиллям таких застарілих методів та форм навчання у ВНЗ, що не викликають у студентів потреби та уміння спілкуватися і тим самим виявляти неповторну для своєї особистості комунікативну потенцію. Переконані, що лише завдяки впровадженню новаторських методик, які б зацікавили студента, викладач вишу має досягти оптимального результату у розвитку його навичок і вмінь, що сприятиме формуванню лінгвістичної, а отже, й комунікативної поведінки майбутнього фахівця. Синтаксис – розділ граматики, вивчення якого є несумісним із монологічною формою праці викладача. Підкреслюємо, що викладач вищого навчального закладу має вбачати в студентові активного співрозмовника, учасника діалогу, за визначенням В. Біблера, „рівноправного суб'єкта”, а не тільки „об’єкта навчання” [1, 413]. Очевидно, що тільки такий підхід має привести до максимального опанування мовних дисциплін студентами. Це має надати можливість:

а) розвинути певні знання норм і правил мовної граматичної поведінки;

б) сформувати відповідні уміння та на­вички функціонування цих норм в особливих мовленнєвих ситуаціях;

в) зорієнтувати майбутнього вчителя на пошук свого особистісного стилю спілкування;

г) продемонструвати рівень лінгвістичної, комунікативної, а отже, – й інтелектуальної компетентності.

У контексті особистісно орієнтованого навчання, яке має враховувати своєрідність індивіду­альності кожного студента, формування лінгвістичної компетентності як передумови компетентності комунікативної набуває особливої ваги. Адже інтелектуальні можливості особистості мають бути основою сприйняття дійсності і усвідомлення свого місця в навколишньому світі. Оскільки лінгвістичні дисципліни спрямовані не тільки на засвоєння предметів цього циклу, вони мають забезпечувати розвиток та поглиблення інтелектуальних можливостей окремого студента мовними засобами. Відповідно, засоби навчальних дисциплін мають бути адаптованими до інтелектуальних та психологічних особливостей особистості майбутнього вчителя. Ефективність навчання, безперечно, залежить від рівня інтелекту окремого студента, який динамічно зростає у процесі навчання. Тобто, цілком зрозумілим є той факт, що показником інтелектуальних якостей особистості майбутнього вчителя є ступінь сформованості відповідної моделі – знань, умінь і навичок. Отже, діяльність викладача вищого навчального закладу за сучасних умов навчання має бути спрямованою тільки на індивідуальність студента, що сприятиме активізації його лінгвістичного мислення, професійної та комунікативної компетентності. На думку вчених, „завданням особистісно орієнтованого навчання найбільше відповідає побудова предметного навчання за інтегрованим типом” [4, 2], оскільки саме таке навчання сприятиме формуванню власного погляду студента на світ, надасть кожному з них певний „суб'єктний досвід” спілкування, мовної поведінки, культури.

Таким чином, саме за умови використання такого підходу до підготовки майбутнього педагога створюються сприятливі умови для набуття ним свого суб'єктного досвіду, на основі якого потім сформуються його наукові знання. Суттєво, що якість знань зорієнтує майбутнього вчителя на відповідні психолого-методичні моделі, які є побудованими з урахуванням розумового розвитку учнів початкових класів. Однією з таких моделей може бути, на наш погляд, так звана „особистісна модель”. Особливістю такої моделі є постійна „увага до індивідуальності кожної дитини”. Система навчання базується на особистісному творчому підході до її потреб та інтересів. Постійно здійснюючи такий підхід у викладанні синтаксичного циклу у виші, можливо закласти основи для пошуку оптимальних форм і методів мовної роботи зі студентами – майбутніми педагогами початкової школи, які потім зможуть вдало використати вже набутий ними лінгвістичний та комунікативний досвід у спілкуванні зі своїми учнями. Саме так має бути реалізованою основна мета викладання мовних дисциплін у вищій школі – підвищення комунікативної культури майбутнього фахівця. А комунікативна культура є невід'ємною складовою частиною професійної діяльності, пріоритетним напрямком сучасної освіти України.