Бобир С. Л., Боровик А. Г., Гетта В. Г., Гринь Т. В., Жила С. О., Завацька Л. М., Зайченко І. В., Іванишина В. П., Носко М. О., Сидоренко В. К., Кузьомко Л. М., Ляшенко О

Вид материала

Документы

Содержание Використані джерела K.d. ushynsky on the pedagogical role of native language К. ушинський про значення праці Використані джерела K.ushins’ky on the meaning of the labor for physical Творці вітчизняної педагогіки

Подобный материал:

• Бобир С. Л., Боровик А. Г., Гетта В. Г., Гринь Т. В., Жила С. О., Завацька Л. М., Зайченко, 6306.51kb.
• Основы безопасности жизнедеятельности (обж) М. С. Сидоренко,, 1983.12kb.
• Я україни буковинська державна медична академія в. А. Троянський, М. М. Сидоренко, 2652.9kb.
• Г. Г. Файзуллин // Экономика с Х. и перераб предприятий. 2011. № С. 65-67, 248.06kb.
• Т. А. Боровик Инновационные технологии развития музыкальности детей на урок, 22.38kb.
• Сидоренко Александр Михайлович Сидоренко вологодский писатель и поэт. Он оставил знатокам, 48.46kb.
• 19. 00 Малый зал Филармонии галина сидоренко, 80.16kb.
• Положення, 84.19kb.
• Театрально-концертне життя, 82.63kb.
• 1. Зайченко А. Крестьянскому подворью- государственную поддержку // апк: экономика,, 20.47kb.

Використані джерела

1. Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори : В 2-х т. Пер. з рос. / Редкол.: В.М.Столєтов (голова) та інші. – К.: Рад. школа, 1983 – (Пед. б-ка).
   
2. Т. 1. Теоретичні проблеми педагогіки / Склав і підгот. до друку Е.Д. Днєпров; За ред. О.І. Пискунова (відп. ред.) та інших. – 488 с.
   
3. Т. 2. Проблеми російської школи / Склав і підготував до друку Е.Д. Днєпров; За ред. О.І. Пискунова (відп. ред..) та інших. – 359 с. Бібліогр.: с. 342 – 352.
   

Zaychenko I.

K.D. USHYNSKY ON THE PEDAGOGICAL ROLE OF NATIVE LANGUAGE
FOR PERSONALITY FORMATION

The views of K.D. Ushynsky on the role and importance of native language for personality formation of human being are analyzed.

Key words: K. Ushynsky, native language, personality formation, national upbringing.

Стаття надійшла до редакції 5.05.2010


УДК 37(09)

Пліско В.І.

К. УШИНСЬКИЙ ПРО ЗНАЧЕННЯ ПРАЦІ
ДЛЯ ФІЗИЧНОГО І МОРАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ

Розкриваються погляди К. Ушинського на значення взаємозв’язку фізичної і розумової праці у формуванні особистості.

Ключові слова: К. Ушинський, формування особистості, фізичний розвиток, моральний розвиток, праця.

Як відомо, ядром педагогічної концепції К.Ушинського є ідея народності виховання, суть якої полягала в тому, що виховання кожної дитини має здійснюватися в дусі тієї нації, представником якої являється дитини; найперше в дусі рідної мови, культури, історії, побуту, звичаїв своєї нації, свого народу.

Вимога народності виховання, народності школи виступала в К. Ушинського як вимога демократизації освіти, приведення її у відповідність з інтересами й потребами нації, народу. Школа, за переконанням вченого, має бути не тільки доступна народові, народ сам повинен нею керувати. “Тільки народне виховання є живим органом в історичному процесі народного розвитку”. “Виховання, якщо воно не хоче бути неспроможним, має бути народним”.

Нерозривно злите з принципом народності виховання вчення К. Ушинського про працю як головний фактор виховання.

Зв'язок виховання з життям народу повинен здійснюватися, насамперед, на основі підготовки дитини до трудової діяльності, на основі виховання в дітей поваги до праці й трудового народу, який є творцем матеріальних і духовних цінностей.

К. Ушинський підкреслював, що людина розвивається й формується в трудовій діяльності. Праця в його вченні виступала як основа, мета і засіб людського існування, як джерело морального, розумового і фізичного вдосконалення. Найвиразніше ця думка К. Ушинського відображена у його статті “Праця в її психічному і виховному значенні”, яка вперше була надрукована в “Журнале Министерства народного просвещения” (1860, № 7).

“... Що фізична праця необхідна для розвитку і підтримання в тілі людини фізичних сил, здоров'я і фізичних здібностей, цього доводити немає потреби, – відзначає К. Ушинський. – Але необхідність розумової праці для розвитку сил і здорового, нормального стану людського тіла не всі усвідомлюють чітко. Багато хто, навпаки, вважає, що розумова праця шкідливо впливає на організм, а це зовсім несправедливо. Звичайно, надмірна розумова праця шкідлива; але й надмірна фізична праця також руйнує організм. Проте можна довести безліччю прикладів, що бездіяльність душевних здібностей і при фізичній праці шкідливо впливає на тіло людини. Це неодноразово помічалося на тих фабриках, де робітники є доповненнями машини і заняття їх не вимагає майже ніякого зусилля думки. Та це й не може бути інакше, тому що тілесний організм людини пристосований не тільки для тілесного, а й для розумово­го життя. Всяка ж розумова праця, навпаки, приводячи в дію нервову систему, впливає благотворно на обіг крові і на травлення. Люди, звиклі до трудового кабінетного життя, почувають збудження апетиту швидше після помірної розумової праці, ніж після прогулянки. Звичайно, розумова праця не може розвинути мускулів; але діяльність і особлива жвавість нервової системи заміняє цю нестачу. І якщо розумова діяльність не рятує цілком від необхідності руху, то значно зменшує цю необхідність” [1, с. 108 – 109].

Людина без розумових занять значно сильніше почуває шкідливість сидячого життя. Це особливо помітно на тих ремісниках, ремесло яких, не вимагаючи значних фізичних зусиль, вимагає сидячого життя і досить мало розумової діяльності. Дивлячись на бліді, воскові обличчя кравців, мимоволі бажаєш загального застосування швейної машини.

С
© Пліско В.І., 2010
ильний розвиток нервової системи розумовою працею дає надзвичайну живучість тілу людини. Між ученими особливо є багато людей, які доживають до глибокої старості, і люди, які звикли до розумової праці, виносять зміну клімату, погане повітря, нестачу їжі, нерухомість не гірше, а часто навіть краще тих, у кого дуже розвинені мускули, але кволо і мляво діють нерви. Причини цього слід шукати у тому важливому значенні, що його має нервова система в житті інших систем людського організму і в участі, яку бере вона у всіх його функціях.

Звичайно, пише далі К.Ушинський, найкорисніше було б для здоров'я людини, коли б фізична і розумова праця поєднувалися в її діяльності, але цілковита рівновага між ними навряд чи потрібна. Людська природа така гнучка, що здатна до найрізноманітнішого способу життя. Найсильніша перевага праці розумової над фізичною і навпаки швидко переходить у звичку і не шкодить організмові людини; тільки цілковиті крайності в цьому відношенні є згубними. Крім того, при нинішньому стані суспільства важко уявити собі такий спосіб життя, в якому праця фізична і розумова урівноважувалися б: одна з них буде тільки відпочинком.

Але коли для тіла потрібна особиста праця, то для душі вона ще потрібніша.

Хто не зазнавав живлющого, освіжаючого впливу праці на почуття? Хто не зазнавав, як після тяжкої праці, що довго поглинала всі сили людини, і небо здається світлішим, і сонце яскравішим, і люди добрішими? Як нічні примари від свіжого ранішнього проміння, утікають від світлого і спокійного обличчя праці туга, нудьга, примхи, капризи – усі ці бичі людей-нероб і романтичних героїв, що звичайно страждають високими стражданнями людей, яким нічого робити. Читаючи який-небудь великосвітський роман, де бідна героїня, ефірна і зовсім бездіяльна істота, мучиться невимовною тугою, нам щоразу здається, що ця туга зникла б сама собою, коли б героїня змушена була попрацювати. Романісти особливо люблять такі бездіяльні істоти саме тому, що тут і виростає весь той бур'ян пристрастей, примх, капризів, невимовних страждань, в якому так вільно блукати туманній уяві, що не терпить світла дійсності.

Проте людина скоро забуває, що саме праці вона була зобов’язана хвилинами високих насолод, і неохоче залишає їх для нової праці. Вона нібито не знає незмінного психологічного закону, що насолоди, якщо вони не супроводяться працею, не тільки швидко втрачають свою ціну, але також швидко спустошують серце людини й відбирають у неї одне по одному всі її найкращі якості. Праця неприємна нам як узда, накинута на наше серце, що прагне до вічного, непорушного щастя; але без цієї узди серце, полишене на волю нестримних своїх прагнень, збивається з дороги і, якщо воно поривчасте й високе, швидко досягає бездонної прірви нічим не вситимої нудьги і похмурої апатії; якщо ж воно дрібне, то поринатиме день у день, тихо й непомітно в твань дрібних, не гідних людини турбот і тваринних інстинктів.

К. Ушинський переконаний “Чим більші багатства чекають на людину, тим більше вона повинна приготуватися морально й розумово до того, щоб витримати своє багатство” [1, с. 113]. Цю думку педагог яскраво демонструє на прикладі перетворення селянина.

Погляньте на селянина у сірому лахмітті, який брудною рукою витирає піт із свого стомленого обличчя: давно вже носить він під дощем важку соху і з самого раннього ранку топче своїми постолами змокле поле; він змок до кісток, гарячий піт на обличчі його змішується з холодними краплями осіннього дощу, руки його падають від утоми; він чорний, похмурий, лице його пооране зморшками, які швидше схожі на борозни, що їх він прово­дить тяжкою сохою в полі, ніж на легкі рисочки часу; він весь вимазаний гряззю і облитий потом. Але вдивіться в його обличчя, в його стомлені, задумливі очі, і ви знайдете в них вираз людської гідності, якого даремно шукали б на білому, гладкому, рум'яному, як кримське яблуко, і вилискуючому, як атлас, облич­чі монопольщика в єнотовій шубі, що походжає навколо своєї крамниці. Знічев'я цей соковитий пан жартує із своїм таким же розбухлим сусідом: морда товстого кота, що визирає у вікно тієї ж крамниці, здається розумнішою!

Та хоч який бідний селянин, що тільки сохою здобуває собі насущний шматок хліба, хоч яка важка його праця і мізерна винагорода, але коли після довгого робочого дня він повертається додому, праця, як сонечко на заході трудового літнього дня, прибирає в пурпур і золото нужденні, грубі предмети, що зустріча­ють його вдома. Не дуже складне й духовне життя селянина; а все ж воно є, і в ньому багато справді людської гідності: він любить сім'ю, у неділю радісно засвічує свічку перед образом і, зустрічаючи старця, ламає навпіл свій окраєць хліба або витягає з-за халяви свій брудний гаманець, де лежать три мідні копійки, здобуті тяжкою працею.

Проте вам здається, що бідняк вартий кращої долі? Киньте ж йому жменю золота, яка б враз звільнила його від необхідності вільної праці, і полюбуйтеся перетворенням.

Бачите ви цього огрядного негідника? Його масне і бездумне обличчя, маленькі запливлі очі, сповнені хитрощів, зухвальства і разом з тим низької догідливості перед вашою високою особою, нагадають вам і вашого прикажчика, і шинкаря в червоній сорочці, і знайомого вам хазяїна нічлігу, і розбухлого купця-мільйонера, якого ви пам'ятаєте ще за прилавком у шинку, а, можливо, і декого з ваших друзів. Це той самий селянин: він похитрішав і в той же час подурнішав, став жадібний і жорстокий, грабує і обкрадає народі від усієї душі зневажає свого колишнього побратима. Він невтомно збиває копійку, хоч уже багато срібних карбованців лежить в його залізом кованій скрині, на якій він примостив собі перину і хропе, аж поки грець поб'є його. Він увесь віддався тому сорочому інстинкту, який медицина повинна була б зарахувати до невиліковного роду божевілля: кожна нова копійка вищерблює у нього частину душі. Прощай людино! Лишився товстий мішок, набитий салом, який має властивість всмоктувати гроші.

Хто спостерігав життя простого народу, той знає, який неминучий такий закон перетворення і як швидко звірячість перемагає селянина, звільненого від необхідності особистої фізичної праці і незнайомого з працею розумовою. Могутня природа його тіла, викохана на російській печі і російському морозі, продовжує виробляти все нові й нові сили, які, не витрачаючись на пра­цю, обертаються на сало, що затоплює його очі, і серце, і мозок.

Може бути й іншого роду перетворення, яке, на нашу думку, нічим не гірше першого: селянин, який раптово розбагатів, якщо його натура ширша і серце благородніше, може зовсім кинути працю і, як то кажуть, загуляти. Швидко зникає в нього тоді людська подоба: брезкла, посиніла фізіономія, губи червоні, як вогонь, і каламутні очі виразять в тілесних формах невситиму тугу його душі. Ці два перетворення, які в таких різних формах виявляються в простому побуті, йдуть і вище – значно вище! Форми міняються, але зміст лишається той самий.

Якщо духовні сили, що викликають вільну діяльність людини на нову серйозну працю, більш духовну від попередньої, не зростають разом з матеріальними засобами для задоволення своїх потреб і примх, то не тільки моральна гідність людини, а й щастя її знижується в міру збільшення її багатства, чи то вона додаватиме капітали до капіталів, чи витрачатиме їх на насолоди, чи будуть цими насолодами просто сивуха або шампанське, орловський рисак або балетна знаменитість. Багатство зростає без шкоди для людини тільки тоді, коли разом з багатством зростають і духовні потреби людини, коли і матеріальна, і духовна сфери разом і дружно розширюються перед нею.

Велика різниця в тому, чи знадобиться розбагатілому селянинові книга, рояль, картина або тонке сукно і тонке вино; чи схоче він дати добре виховання своїм дітям або заведе собі коханку; чи спонукатиме його до нової праці бажання розширити сферу своєї громадської діяльності або бажання затягти ще тисячу в свою скриню. Ось чому, принаймні, поряд з турботами політичної економії добувати оксамит, найтонші сукна й золоті серпанки, повинна йти турбота про розумовий і моральний розвиток народу, про його християнську освіту, інакше всі ці серпанки й оксамити не збільшать маси щастя, а, навпаки, зменшать його. Та навіщо вся ця промислова метушня, якщо не для щастя? Адже ж не для того, звичайно, щоб зробити приємність політикоекономові й статистикові лічити кількість фабрик і тюки товарів. Розкоші, які останнім часом так швидко почали поширюватися між усіма станами і яким так радіє дехто із статистиків, політикоекономів та фабрикантів, також швидко можуть з’їдати моральність і щастя людей.

Використані джерела

1. Ушинський К.Д. Праця в її психічному і виховному значенні // Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори: В 2- х т. Пер. з рос. / Редкол.: В.М. Столєтов (голова) та інші. – К.: Рад. школа, 1983. – (Пед. б-ка);
   

Т. 1. Теоретичні проблеми педагогіки / Склав і підгот до друку Е.Д. Днєпров; За ред. О.І. Пискунова (відп. ред.) та інших. – 488 с.


Plisko V.

K.USHINS’KY ON THE MEANING OF THE LABOR FOR PHYSICAL
AND MORAL DEVELOPMENT OF THE PERSONALITY

The views of Ushinsky on the meaning of correlation between physical and mental labor in the formation of the personality were revealed.

Key words: K. Ushynsky, formation of the personality, physical development, moral development, labor.


Стаття надійшла до редакції 10.09.2010


УДК 37(09)

Синекоп Л.О.

ТВОРЦІ ВІТЧИЗНЯНОЇ ПЕДАГОГІКИ

Здійснена спроба порівняльного аналізу поглядів К. Ушинського і С. Русової на деякі проблеми дошкільного виховання.

Ключові слова: К. Ушинський, С. Русова, погляди, національне виховання, дошкільне виховання.


Протягом багатьох століть український народ створив оригінальну систему духовних цінностей, у структурі якої чільне місце займає педагогічна культура, мудрий досвід навчання й виховання підростаючих поколінь. Вітчизняна педагогіка сповідує ідеї народності, гуманізму, національного виховання, гармонійного розвитку особистості, доступності освіти, всебічної уваги й поваги до дітей, підготовки їх до життя, до практичної діяльності тощо.

Золотим фондом української педагогіки є педагогічні погляди вітчизняних просвітителів. До плеяди славетних українських педагогів належать К. Ушинський і С. Русова. Вони жили в Україні, на Чернігівщині. Не зважаючи на те, що жили в різні часи і мали непросту долю, мабуть, вони були чимось схожі між собою.

Метою статті є дослідження і порівняння педагогічних ідей К. Ушинського і С. Русової.

Завданнями статті є: дослідження родинного коріння педагогів; конкретизація і порівняння педагогічних ідей К. Ушинського і С. Русової.

Батько К. Ушинського – Дмитро Григорович Ушинський – багато років перебував на військовій службі, ветеран Вітчизняної війни 1812 року, за станом здоров’я в чині підполковника пішов у відставку й працював службовцем у різних установах.

Батько Софії Русової – Федір Федорович Ліндфорс – усю свою молодість пробув на війнах з поляками, турками в Сибіру. Служив помічником окружного генерала 7 округу корпусу внутрішньої служби м. Омська. Згодом сім’я виїхала в Україну, де купила собі садибу біля села Олешні.

Дитячі й ранні юнацькі роки К. Ушинський і С. Русова провели в Україні, на Чернігівщині, яка увійшла в розум, плоть, душу та серце майбутніх педагогів. Природа чернігівських сіл, міст, українські діти, українська мова, звичаї, традиції чарували молодих людей. І хоча К. Ушинський писав свої праці російською мовою, бо так склалися обставини його життя, та й українська мова була під суворою царською забороною, але він належить Україні, з якою завжди був кровно і духовно зв’язаний. К. Ушинський і С. Русова по суті мали таку ж тернисту долю, як і Україна, зазнаючи наруг і свавілля з боку царських сатрапів.

В умовах чорної реакції, що панувала тоді в Росії, їх майбутня діяльність стала справжнім громадянським подвигом в ім’я України і всіх уярмлених народів.

Ідеї людяності, гуманізму, моральної чистоти, ідеї служіння народові об’єднували всіх чесних людей, дійсних патріотів. Ці ідеї сповнювали й молодого тоді К.Ушинського. У своєму щоденнику 13 листопада 1845 року він пише: «Готувати уми! Сіяти ідеї!.. Ось наше призначення… Збудімо вимоги, вкажімо рушійну мету, відкриймо засоби, розбуркаймо енергію, – діла з’являться самі…» [4, с. 3]. З такими почуттями і думками, з бажанням всього себе віддати на служіння народові починає К. Ушинський свою громадську біографію.

А Софія Русова кличе: «Прийдіть, будемо жити задля наших дітей». Вслухаймося в її палкі слова. Таке гасло панувало у недільній школі Ф.Фребеля. За таким принципом жила і діяла Софія Русова, що побувала свого часу в фребелівській школі, вивчила його теорію (так само, як і спадок Й. Песталоцці).

О
© Синекоп Л.О., 2010
собливої уваги надавали К.Ушинський і С. Русова організації дитячих садків. Безсумнівно цінували заслугу Ф. Фребеля, яка полягає в тому, що він перший звернув увагу на розвиток дітей молодшого віку, на їх характер, прагнення, нахили й глянув на дитяче життя. К.Ушинський вважав: «…дитячі садки – бажана, але мало приступна розкіш». В дитячих садках бажано було бачити дітей від 4 до 7 років, «щоб діти сходилися разом погратися розумно та ще в ігри, які позитивно розвивають здібності, під керівництвом наставниці, яка має педагогічний талант, доброї, лагідної, але разом з тим з твердою вдачею, та яка б з пристрастю присвятила б себе дітям цього віку і, коли хочете, вивчила все, що треба знати для того, щоб зацікавити їх» [4, с. 117]. В такому садку діти привчилися б до творчості, звикли б гратися разом, допомагали один одному, полюбили порядок..» Де можна влаштувати такий садок, там треба його влаштувати по змозі якнайшвидше; але це можливо для дітей заможних, у столицях і великих містах» [4, с. 117].

Сестри Ліндфорс – Марія і Софія – вирішили присвятити себе школі. Вибір було зроблено. Свій перший дитячий садок Марія і Софія відкрили в Києві 1871 р. Вихованців було десь близько 20, здебільшого діти з родин інтелігенції. Малята перебували в садочку до другої години. Багато часу, інколи й до пізньої ночі, сестри витрачали на підготовку до занять із своїми вихованцями. «Я ненавиділа рутину, формальну дисципліну, може, в цьому були й мої помилки і мій успіх. Душа дітей, їх задоволення – от що чарувало мене. Коли я оповідала і бачила усіх їх ясні очі, звернені до мене, блискучі від зацікавлення, то й я відчувала це задоволення; коли я гралася з ними, то теж разом із ними переживала хвилювання тієї чи іншої гри» [1, c. 8].

Дитячий садок сестер Ліндфорс став осередком національного виховання. В своїй праці «Дошкільне виховання» Софія Русова напише: «Найдорожчий скарб у кожного народу його діти, його молодь, й що свідоміше робиться громадянство, то з більшою увагою становиться воно до виховання дітей, до забезпечення їм найкращих умов життя» [1, с. 34]. Усюди, куди б не закидала доля Софію Русову, вона організовувала дитячі садки, недільні школи, народні читальні, вела широку просвітницьку роботу. Вийшли підручники українською мовою «Український буквар», «Початкова географія», згодом «Читанка».

З особливою проникливістю описує Софія Русова, яким мусить бути український дитячий садок. В її уяві у такому національному закладі все «мусить бути рідним», нагадувати дитині знайомі «хатні обставини з найкращого боку; мусить лунати її рідне слово, рідна музика й поезія» [1, с. 39].

К. Ушинський і С. Русова були глибоко закохані у слово, вважали найважливішим аспектом у загальному гуманістичному розвитку особистості, рідну мову і рідну літературу.

Тема актуальна і в наш час.

Видається «Рідне слово» К. Ушинського. Як ковток свіжого повітря. Воно стало настільною книжкою багатьох поколінь – перевидавалося 150 разів! А головним є те, що К. Ушинський важливе місце у вихованні і навчанні дітей відводив рідній мові, бо тільки рідною мовою можна доторкнутися до найсокровенніших думок дитини, до найпотаємніших закутків її душі, бо тільки рідною мовою можна виховати національно свідому особистість, справжнього патріота своєї Батьківщини. Вдумаймося в цитати з блискучої статті К.Ушинського «Рідне слово».

«Мова народу – кращий, що ніколи не в’яне й вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії…Мова є найважливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що з’єднує віджилі, живущі та майбутні покоління народу в одне велике, історичне живе ціле. Вона не тільки виявляє собою життєвість народу, але є якраз це саме життя. Коли зникає народна мова, – народу нема більше!» [4, с. 183].

Для нас, українців, ці слова звучать особливо боляче-щемно.

Софія Русова обґрунтувала значення рідної мови для гармонійного розвитку дітей. Навчання і виховання рідною мовою, на базі рідної культури, засобами національної педагогіки, з урахуванням національної вдачі дитини забезпечує найвищий злет її розвитку. Його складниками має бути виховання індивідуальне, пристосоване до природи дитини; виховання національне; виховання, яке відповідає соціально-культурним вимогам часу; виховання вільне, незалежне від урядових вимог [1, с. 44 ]. Мова обумовлює психічний розвиток дитини, вона є «творчим знаряддям, за допомогою якого виховується думка, серце, слово правди й краси» [1, с. 113]. Софія Русова радила виховувати у дітей інтерес та любов до рідного слова. Особливу роль в розвитку і навчанні мови дітей вона відводила дошкільному вихованню. На думку вченої, рідна мова є «головним елементом, що мусить бути поставлений в основу початкового дошкільного виховання» [3, с. 49]. Категорично стверджувала: на Вкраїні рідною мовою є українська; нею й потрібно навчати грамоти, письма та читання.

Українці, як і інші народи,повинні мати школу з рідною мовою навчання, виходячи з потреб і національних традицій народу, ця думка лежить в основі ідеї національного виховання С.Русової.

К. Ушинський доводить, що не тільки на практиці, але і в теорії не існує загальної виховної системи для всіїх народів. У кожного народу своя особлива система виховання, і як не можна жити за зразком іншого народу, так само не можна виховуватись за чужою запозиченою педагогічною системою.

Не залишилися осторонь у працях К. Ушинського і С. Русової проблеми двомовності. Вчені стверджують, що спочатку треба досконало вивчити рідну мову, а потім вивчати іноземну мову.

Будучи українцем, К. Ушинський пишався своєю національною незалежністю, написав фундаментальну працю з українознавства, яку, на жаль, ще не надруковано. Видатний український педагог відстоював природне право кожного народу мати свою національну школу, національну систему виховання. Він критикував зросійщення українських дітей, обстоював необхідність навчання їх українською мовою. У висновках статті «Рідне слово» сформульовані вимоги педагогічне обґрунтованої системи вивчення іноземних мов у співвідношенні з рідною мовою. «Вивчення іноземних мов не повинно ніколи починатися надто рано і аж ніяк не раніше того, коли буде помітно, що рідна мова пустила глибоке коріння в духовну природу дитини…тим ретельніше вивчають з дітьми іноземну мову, тим ретельніше мають вивчати з ними водночас рідну…» – радив К.Ушинський.[4, с. 184].

Незаперечними є висновки, яких дійшла С. Русова щодо існування двомовної школи в Україні. Двомовна школа, хто б її не влаштовував, держава чи приватна особа, є не лише злим глузуванням над здоровою науковою педагогікою, але й неприпустимою, в такій об’єктивній справі, як школа, образою для учнів.

Водночас С.Ф. Русова не заперечувала вивчення учнями початкової української школи другої – російської мови. вона лише визначала її місце в навчальному плані школи. «Щодо російської мови, – писала автор, – то її треба починати вчити не раніше другого або третього року, вживати ті самі методи, як і при навчанні рідної мови, щоб досягти найкращого розуміння літературної російської мови й розуміння кращих творінь, писаних нею» [3, с. 14].

К. Ушинський і С.Русова вказували на те, що рідна мова повинна займати центральне місце у вихованні людини.

Треба пам’ятати слова Олеся Гончара: «Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе». Поважаймо себе!

Нині, коли ми переживаємо нову добу українського національного відродження і становлення своєї державності, педагогічна спадщини К. Ушинського і С. Русової стає особливо дійовою і такою ж сучасною, як і в період свого створення. Їх просвітницькі ідеї є не лише спадщиною, а одним із нових факторів утвердження національної державності, гідності, свідомості українського народу, становлення національної системи освіти, розбудови нової демократичної української національної школи.