Бобир С. Л., Боровик А. Г., Гетта В. Г., Гринь Т. В., Жила С. О., Завацька Л. М., Зайченко І. В., Іванишина В. П., Носко М. О., Сидоренко В. К., Кузьомко Л. М., Ляшенко О

Вид материала

Документы

Содержание Використані джерела Idea of unity the person and the nature in k.d. ushinsky's pedagogical heritage Ідеї соціального виховання у спадщині к. ушинського The ideas of social education in the legacy of k. ushinskiy Використання антропологічних ідей к.д.ушинського в практиці навчання української мови в старших класах Мета статті

Подобный материал:

• Бобир С. Л., Боровик А. Г., Гетта В. Г., Гринь Т. В., Жила С. О., Завацька Л. М., Зайченко, 6306.51kb.
• Основы безопасности жизнедеятельности (обж) М. С. Сидоренко,, 1983.12kb.
• Я україни буковинська державна медична академія в. А. Троянський, М. М. Сидоренко, 2652.9kb.
• Г. Г. Файзуллин // Экономика с Х. и перераб предприятий. 2011. № С. 65-67, 248.06kb.
• Т. А. Боровик Инновационные технологии развития музыкальности детей на урок, 22.38kb.
• Сидоренко Александр Михайлович Сидоренко вологодский писатель и поэт. Он оставил знатокам, 48.46kb.
• 19. 00 Малый зал Филармонии галина сидоренко, 80.16kb.
• Положення, 84.19kb.
• Театрально-концертне життя, 82.63kb.
• 1. Зайченко А. Крестьянскому подворью- государственную поддержку // апк: экономика,, 20.47kb.

Використані джерела

1. Грищенко М.М. К.Д. Ушинський. – К.: Товариство „Знання” Української РСР, 1974. – С. 33.
   
2. Егоров С.Ф. К.Д. Ушинский. Книга для учащихся. – М.: Просвещение, 1977. – С. 11.
   
3. Терлецький В.В. Роде наш красний. Ушинський крізь призму століть. Науково-популярне видання. – Суми: Собор, 2001. – С. 4.
   
4. Ушинский К.Д. Собрание сочинений. Т.11. – М-Л.: Издательство АПН РСФСР, 1952. – 727 с.
   
5. Ушинский К.Д. Собрание сочинений. Т.2. – М-Л.: Издательство АПН РСФСР, 1948. – 739 с.
   
6. Ушинский К.Д. Собрание сочинений. Т.3. – М-Л.: Издательство АПН РСФСР, 1948. – 681 с.
   
7. Ушинский К.Д. Собрание сочинений. Т.4. – М-Л.: Издательство АПН РСФСР, 1948. – 678 с.
   
8. Ушинский К.Д. Собрание сочинений. Т.5. – М-Л.: Издательство АПН РСФСР, 1949. – 585 с.
   
9. Ушинский К.Д. Собрание сочинений. Т.6. – М-Л.: Издательство АПН РСФСР, 1949. – 394 с.
   
10. Ушинский К.Д. Собрание сочинений. Т.7. – М-Л.: Издательство АПН РСФСР, 1949. – С. 244-245.
    

Sylko E.

IDEA OF UNITY THE PERSON AND THE NATURE IN K.D. USHINSKY'S PEDAGOGICAL HERITAGE

In article K. Ushinskogo's sights at educational possibilities of the nature are analyzed.

Key words: the nature, the person, unity, education.

Стаття надійшла до редакції 1.05.2010

УДК 37 (09)

Янченко Т.В.

ІДЕЇ СОЦІАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ У СПАДЩИНІ К. УШИНСЬКОГО

У статті виявлено та актуалізовано теоретичний досвід соціального виховання у спадщині К. Ушинського.

Ключові слова: виховання, виховна діяльність, соціальне виховання, релігійно-моральне виховання.

З розвитком демократичних процесів в Україні та інтеграцією нашої держави в Європейський освітній простір, особливої актуальності набуває проблема соціального виховання як практичної діяльності, так і науково-обґрунтованої категорії соціальної педагогіки.

Окрім того, виховання підростаючого покоління є надзвичайно важливим завданням сучасного суспільства. Його вирішенню сприяє, зокрема, актуалізація позитивного досвіду навчання і виховання дітей у минулому.

Серед вітчизняних вчених, які займалися розробкою ідей соціального виховання, варто зазначити П. Блонського, В. Зеньківського, А. Макаренка, С Русову, К. Ушинського, С. Шацького та інших. Сучасний період можна схарактеризувати як відродження соціального виховання. Цьому сприяють дослідження багатьох учених: М.А. Галагузової, І.Д. Звєрєвої, А.Й. Капської, Л.Г. Коваль, Л.І. Міщик, І.М. Пінчук.

Зазначимо, що педагогічна спадщина К. Ушинського досить детально вивчена вітчизняними та зарубіжними науковцями, проте соціально-педагогічні аспекти ідей видатного педагога лише побіжно розглянуті у роботах А. Іванова, Ф. Озерської, В. Терлецького.

Мета пропонованої статті полягає у здійсненні теоретичного аналізу ідей соціального виховання у науково-педагогічній спадщині К. Ушинського.

Оскільки проблеми соціального виховання вивчає соціальна педагогіка, це поняття у його сучасному розумінні у широкий науковий обіг було запроваджено у кінці ХХ ст. Але, слід зазначити, що синонімічні поняття «суспільне виховання», «виховання у суспільстві», «виховання у громаді» «громадське виховання» широко використовувалися у ХІХ ст. за часів К. Ушинського. Окрім того, у
20-ті роки минулого століття активного розвитку набула теорія та практика так званого «соцвиху». У цей же період ідеї соціального виховання були розвинуті одним із основоположників вітчизняної соціальної педагогіки В. Зеньківським. На його думку, соціальне виховання має здійснюватися школою, дошкіль­ними закладами та позашкільними установами. Проблема організації соціального виховання повинна вирішуватися на засадах соціальної взаємодії, а не тільки на засадах індивідуального розвитку дитини.

Сучасна соціальна педагогіка розглядає соціальне виховання як цілеспрямований процес формування соціально значущих якостей у дитини, необхідних їй для успішної соціалізації [4, с.78]. О. Безпалько, конкретизуючи дане поняття, зазначає, що соціальне виховання – це створення умов та здійснення заходів, спрямованих на оволодіння і засвоєння підростаючим поколінням загальнолюдських і спеціальних знань, соціального досвіду з метою формування у нього соціально позитивних ціннісних орієнтацій. На думку авторки, процес соціального виховання здійснюється за умови включення дитини у систему життєдіяльності різноманітних організацій, набуття та накопичення соціального досвіду, знань умінь, їх інтерналізація і як результат набуття соціального досвіду – поведінка особистості [1, с.52]. А. Рижанова зазначає, що соціальне виховання у своїй меті, об’єктах, змісті, засобах, своєму механізмі, структурі, виховних закладах віддзеркалює зміни духовних цінностей культури, рівень та етапи їх розвитку, принципи функціонування в тому чи іншому суспільстві, за тих чи інших часів.

Російський науковець М. Плоткін підкреслив, що соціальне виховання є складовою частиною соціальної педагогіки, розглядає майже всі сфери соціального життя та діяльності: сімейне оточення, дитинство, юність, специфіку міського мікрорайону, сільської спільноти, школу, інші навчальні заклади. Об’єктом соціального виховання є система соціальних відносин людини серед оточуючих, а предметом – процес педагогічного впливу на соціальні взаємовідносини людини протягом всього її життя і в різноманітних сферах її існування [4, c.77].

Головна функція соціального виховання полягає у передачі з покоління в покоління всього того основного досвіду, який людство накопичило в усіх сферах суспільно-економічного, політичного і культурного життя. Соціальне виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, направлене на створення гуманних відносин у суспільстві, пошук нових педагогічно-компетентних рішень у різноманітних кризових ситуаціях.

С
© Янченко Т.В., 2010
аме у такому розумінні, як вплив суспільства у цілому та окремих його інституцій на формування особистості дитини, неодноразово розглядає виховання і К. Ушинський. «Надаючи великого значення вихованню в житті людини, ми, проте, добре усвідомлюємо, що межі виховної діяльності вже є в умовах душевної й тілесної природи людини і в умовах світу, серед якого людині судилося жити. Крім того, ми добре усвідомлюємо, що виховання, у вузькому розумінні цього слова, як навмисна виховна діяльність – школа, вихователь і наставники officio – зовсім не єдині вихователі людини і що такими ж сильними, а можливо, і значно сильнішими вихователями його є вихователі не навмисні: природа, сім’я, суспільство, народ, його релігія і його мова, словом, природа та історія в найширшому розумінні цих обширних понять.» [5, с.196]. Отже, К. Ушинський висловлює думку, що важливими чинниками виховання є природа людини, тобто її природні задатки та здібності, а також соціальне середовище. А відтак виховання людини обов’язково стає соціальним.

Наголошуючи, що виховання повинно бути одночасно природовідповідним та соціальним К. Ушинський зазначає, що вихователь повинен прагнути пізнати людину такою, якою вона є насправді, з усіма її слабкостями і в усій її величі, з усіма її буденними дрібними потребами і з усіма її великими духовними вимогами. На думку видатного педагога, вихователь повинен знати людину в сім`ї, в суспільстві, серед народу, серед людства й на самоті із своєю совістю; у будь-якому віці, в усіх класах, в усіх становищах, у радощах і горі, у величі й приниженні, в розквіті сил і в недузі, серед необмежених надій і на смертному одрі, коли слово людської втіхи вже безсиле. Він повинен знати спонукальні причини найбрудніших і найвищих вчинків, історію зародження злочинних і великих думок, історію розвитку будь-якої пристрасті й будь-якого характеру [5, с.207]. Безсумнівно, вихователь має визначити, який вплив здійснює на дитину чи молоду людину їх соціальне середовище. Отже, К. Ушинський визнає той факт, що виховання є соціальним, і, окрім того, важливими принципами виховної діяльності є природовідповідність та культуровідповідність, яку можна також назвати соціальністю.

Вчений визнає, що реалізувати у процесі соціального виховання принцип індивідуального підходу до дитини – дуже складне завдання.

Виходячи з наукового положення про те, що виховання є соціальним, К. Ушинський навіть говорить, що педагог має добре знати історію, бо тільки педагог-історик може пояснити вплив суспільства в його історичному розвитку на виховання і вплив виховання на суспільство [5, с.205].

К. Ушинський висловлює думку, що шкільне виховання далеко не становить усього виховання народу. Релігія, природа, сім’я, перекази, поезія, закони, промисловість, література, – все, з чого складається історичне життя народу, – становлять його справжню школу, перед силою якої сила навчальних закладів, особливо побудованих на засадах штучних, зовсім незначна. Неможливо так ізолювати виховання, щоб усе навколишнє життя не мало на нього впливу [7, с.92].

Педагог вважає визначення мети виховання кращим пробним каменем усяких філософських, психологічних і педагогічних теорій. На думку вченого, не можна за мету виховання ставити щастя людини, тому що кожна людина розуміє щастя по-своєму. Те ж саме стосується людської краси та досконалості як мети виховання [5, с.198]. Згідно з розумінням К. Ушинського, «основною метою виховання людини може бути тільки сама людина, бо все інше в цьому світі (і держава, і народ, і людство) існує тільки для людини» [5, с.198]. Такий погляд вченого свідчить про гуманізм та анторпоцентризм його виховної концепції, а саме ці принципи підтверджують тезу про те, що виховання людини є соціальним.

Ідеї соціального виховання у спадщині К. Ушинського виявляються також у визначенні педагогом проблем морального виховання і формування моралі як системи поглядів та узвичаєних норм суспільної поведінки, тому що саме через дотримання моральних норм людина демонструє власну соціальність, адаптованість до життєдіяльності у соціумі. Моральні почуття людини К. Ушинський називає відчуттям громадськості [6, с.115].

Моральне виховання для К. Ушинського – це, насамперед, виховання релігійне, християнське. Педагог звертався до питань християнського виховання у багатьох своїх працях: “Про народність у громадянському вихованні”, “Про моральний елемент у російському вихованні”, “Педагогічна антропологія”. “Для нас, – писав К.Ушинський, – нехристиянська педагогіка – річ немислима, починання без мотивів позаду, без результатів попереду” [2, с.166]. Педагог підкреслював, що виховання дитини тоді досягає успіхів, коли на нього впливають церква, сім’я та школа. У статті “Про моральний елемент...” К.Ушинський звернув увагу на необхідність врахування відповідності релігійного виховання віку дитини. У дискусії, хто повинен вчити у народній школі: священик чи вчитель, педагог надавав перевагу вчителю, пояснюючи це зайнятістю священика у парафії та його слабкою педагогічною підготовкою. Але це не означає, що він був проти священика у школі. К.Ушинський був переконаний у необхідності союзу церкви та школи у вихованні дітей [2, с.167].

На особливу увагу заслуговують поради педагога щодо формування моральної поведінки та запобігання негативних відхилень у поведінці дитини. Він зазначав: «У школі повинна панувати серйозність, яка припускає жарт, але не перетворює всієї справи в жарти, ласкавість без нещирості, справедливість без причепливості, доброта без слабкості, порядок без педантизму і, головне, постійна розумова діяльність. Тоді добрі почуття і прагнення самі по собі розвинуться у дітях, а погані схильності, набуті, може, колись, потроху виправляться».

К. Ушинський один з перших запропонував використовувати запобіжний (превентивний) потенціал виховання як умову формування моральних якостей дитини і її суспільної поведінки. До засобів, які мають важливий запобіжний виховний ефект, вчений відносить такі: всебічний і комплексний вплив виховання на особистість учня, індивідуалізація процесу виховання, високий рівень етико-професійних якостей педагога, особистісний підхід у вихованні, єдність педагогічних вимог, підготовка дітей до самостійного виконання різноманітних професійних і життєвих ролей, патронат після виходу із сирітського закладу [3, с.67]. Педагог наголошує, що діти обов’язково мають знаходитися під виховним впливом батьків або фахівців, тому що «хлопчики полишені напризволяще, не підкорені виховному впливу, тільки псують один одного і дичавіють. Бур’ян виростає надзвичайно швидко на юному, сильному, але ніким не оброблюваному ґрунті, глушить усі добрі початки, і нове джерело зла щедро просочується в лоно громадського життя» [8, с.42].

Як зазначають сучасні російські дослідниці Ю Василькова та Т. Василькова, К. Ушинський представляв народність виховання як частину суспільного виховання [2, с.168]. Саме, говорячи про принцип народності у вихованні, вчений найчастіше вживає термін «громадське виховання» або «суспільне виховання» (російською мовою «общественное воспитание»). Народне виховання, на думку педагога, формує суспільну поведінку. «Якщо виховання хоче одержати перемогу над поганими звичками людини, воно повинно спиратися на народність». Особистість пов`язана з суспільством. Суспільне виховання здійснює зв’язок між поколіннями завдяки народності. Окрім того, система виховання у кожній країні будується, насамперед, у відповідності з суспільними потребами і особливостями соціального розвитку даної країни. Саме ці потреби і особливості, у першу чергу, визначають зміст і форми виховання, яке, звичайно ж, є соціальним.

На думку К. Ушинського, громадське виховання, ставши одним з елементів державного й народного життя, пішло у кожного народу своїм особливим шляхом і кожен європейський народ має свою окрему характеристичну систему виховання. Їхня зовнішня схожість недовго може вводити в оману пильного спостерігача, і він скоро упевниться, що в кожній країні під спільною назвою громадського виховання і під чисельністю спільних педагогічних форм криється своє особливе характеристичне поняття, створене характером та історією народу. Вчений зазначає, що зміст соціального виховання кожного народу є специфічним, особливим. Спільними у різних народів найчастіше виявляються форми соціального виховання. Незважаючи на схожість педагогічних форм усіх європейських народів, у кожного з них своя особлива національна система виховання, своя особлива мета і свої особливі засоби досягнення цієї мети.

Представники різних народів навіть по-різному трактують поняття «виховання». Ця різниця, не виявляючись виразно, проте проглядає у багатьох особливостях, іноді дрібних, але характеристичних, які показують напрям громадського виховання у кожного народу і ту не висловлювану мету, до якої воно прагне. В основі особливої ідеї виховання у кожного народу лежить, звичайно, особлива ідея про людину, про те, якою вона повинна бути в уявленні народу у певний період народного розвитку. Кожен народ має свій особливий ідеал людини і вимагає від свого виховання відтворення цього ідеалу в окремих особах. Ідеал цей у кожного народу відповідає його характерові, визначається його громадським життям, розвивається разом з його розвитком.

К. Ушинський наголошує, що громадським вихованням є для народу його сімейне виховання, тому що у сім`ї дитина засвоює суспільні погляди, мораль, звичаї та норми поведінки [7, с.101]. Життя дитини у сім`ї, де душа її, розкриваючись, дістає перші й найсильніші враження, розвиває далі природжені задатки характеру. Почасти через сім’ю громадське виховання має бути обов’язково трудовим. Як у народному вихованні, так і у громадському – праця є його основою, не тільки засобом виховання, а й самим вихованням. Але педагог визначає і недоліки сімейного виховання: сімейний егоїзм, що отруює соціальне виховання, марнославство батьків, нещирість, нечесність у вихованні.

К. Ушинський передбачав вирішення соціальних завдань виховання та розвитку школярів і у процесі здобуття початкової освіти. Завдяки йому елементарна освіта не зводилась до простого засвоєння учнями певної суми знань, оволодіння технікою читання, навичками письма та рахунку. Він підкреслював, що навчальний процес має значно ширше коло завдань з точки зору розумового виховання, розкриття духовних і фізичних сил учнів, формування у них позитивного ставлення до навчання, розвиток пізнавальних можливостей школярів. К.Ушинський підготував ілюстровані підручники “Дитячий світ” і “Рідне слово”, у яких вміщено багато цікавого матеріалу з вітчизняної історії, географії, природознавства, а також твори художньої літератури: оповідання, народні казки, прислів’я, загадки. Вперше у вітчизняній педагогіці він обґрунтував переваги поширеного у той час у Європі звукового методу навчання грамоті та навів приклади звукових вправ у “Рідному слові”. В основу концепції початкової освіти К. Ушинського було покладено принцип наочності: школа головну увагу повинна приділяти ознайомленню дітей з оточуючим середовищем, рідним селом, місцевими традиціями. Наочне навчання тісно пов’язувалося з принципом народності, основним засобом розвитку розумових здібностей молодших школярів проголошувалося вивчення рідної мови. На думку педагога, народна школа повинна відповідати потребам простих людей [2, с. 165 – 167].

Як відомо, К. Ушинський деякий час працював учителем, а потім інспектором Гатчинського сирітського інституту. Заслуговують на увагу його рекомендації щодо соціального виховання дітей, позбавлених батьківського піклування. Він вважав, що діти у сирітському закладі по можливості мають бути розділені на невеликі гуртки; ці гуртки повинні знаходитися під безпосереднім впливом гарних вихователів; вихователі повинні жити з вихованцями; вихованці, хоча б частково, могли б бути приналежними до сім`ї вихователів, спілкуватися з її іншими членами; вихователь має бути не тільки гувернером, а й наставником дитини-сироти; навіть одяг дітей, їх харчування повинні знаходитися під позитивним впливом вихователів. Вчений наголосив, що дитина виховується, розвивається розумово та морально тільки під безпосереднім впливом особистості людини, і «ніякими формами, ніякою дисципліною, ніякими статутами і розкладом часу занять неможливо штучно замінити вплив особистості людини. Це плідний промінь сонця для молодої душі, який неможливо нічим замінити». К. Ушинський описав досвід виховної діяльності Геррієтового притулку для дітей-сиріт у Великій Британії. Директор закладу був зобов’язаний викладати в старших класах не менше 3 годин на день і саме ті предмети, які мають якомога більший моральний вплив на вихованців: історію, філософію, богослов’я. Він жив у притулку, обідав разом з дітьми. Після випуску вихованців із закладу директор довго й пильно стежив за їхньою долею, листувався з їхніми роботодавцями, приймав їх до себе на час хвороби або коли вони приїжджали погостювати до свого колишнього притулку; допомагав їм порадами, протекцією і грошима, довго замінював батька та опікуна сиротам, які виховувалися в Геррієтовому притулку. К. Ушинський назвав його найзнаменитішим сирітським інститутом у Британії [8, с.27]. Педагог вважав неправильною постановку виховної роботи з дітьми-сиротами у Гамбурзькому сирітському будинку у Німеччині. Його вихованці хоча і вивчали ремесла, але учителі не жили разом з ними у закладі й у позанавчальний час дітей доглядали служники, що, за словами К.Ушинського, дуже погано впливало на вихованців [8, с.34].

Слід наголосити, що трьома основами громадського виховання вчений називає народність, релігійність та науковість виховної діяльності. На його думку, громадське виховання тільки тоді буде справжнім, коли його питання стануть громадськими питаннями для всіх і сімейними питаннями для кожного. Окрім того, пробудження громадської думки у справі виховання є єдино міцною основою усіх поліпшень у цій галузі; де нема громадської думки про виховання, там нема і громадського виховання, хоч може бути багато громадських навчальних закладів. Сім’я та громадськість є важливими інститутами соціального виховання.

Отже, розвиток соціально-педагогічних ідей у теорії та практиці виховання, пов’язаних з діяльністю суспільства, громади, як у цілому, так і їх окремих інститутів, знайшов відображення у науковій спадщині К. Ушинського, який серед інших педагогічних проблем вказав і на необхідність урахування впливу соціального середовища на дитину.

Оскільки соціальне виховання дітей є одним з найважливіших чинників стабілізації сучасного суспільства, вивчення та актуалізація історико-педагогічного досвіду теорії та практики соціально-виховної діяльності, запровадження його позитивних ідей у діяльність закладів соціалізації дітей сприятиме вирішенню багатьох гострих суспільних проблем, пов’язаних, насамперед, із поширенням асоціальної поведінки у дитячому і молодіжному середовищі.

Використані джерела

1. Безпалько О. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях: Навчальний посібник. – К.: центр навчальної літератури, 2003. – 134 с.
   
2. Василькова Ю. В., Василькова Т. А. Социальная педагогика. – М.: АСАДЕМА, 2003. – 440 с.
   
3. Попов М. Проблема відхилень у поведінці неповнолітніх у педагогічній науці (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) // Рідна школа. – 2003. – № 4. – С. 65 – 68.
   
4. Социальная педагогика: Курс лекций / Под ред. М. А. Галагузовой. – М.: Гуманитарный издательский центр, 2000. – 416 с.
   
5. Ушинський К. Д. Людина як предмет виховання. Спроба антропологічної антропології // Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори. – К.: Радянська школа, 1983. – С. 192 – 471.
   
6. Ушинський  К. Д. Праця в ї психічному і виховному значенні // Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори. – К.: Радянська школа, 1983. – С. 104 – 120.
   
7. Ушинський К. Д. Про народність у громадському вихованні // Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори. – К.: Радянська школа, 1983. – С. 43 – 102.
   
8. Ушинський К. Д. Три елементи школи // Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори. – К.: Радянська школа, 1983. – С. 23 – 42.
   

Yanchenko T.

THE IDEAS OF SOCIAL EDUCATION IN THE LEGACY OF K. USHINSKIY

In the article there was revealed and actualized the theoretic experience of social education on new generation in the legacy of K. Ushinskiy.

Key words: education, education activities, social education, religious and moral education.

Стаття надійшла до редакції 18.09.2010


УДК 372. 8811. 161.2

Дженджеро О.Л.

ВИКОРИСТАННЯ АНТРОПОЛОГІЧНИХ ІДЕЙ К.Д.УШИНСЬКОГО В ПРАКТИЦІ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В СТАРШИХ КЛАСАХ

У статті проаналізовано антропологічні ідеї К.Д.Ушинського в світлі актуальних проблем навчання української мови в старших класах.

Ключові слова: К.Д. Ушинський, антропологічні ідеї, комунікативна компетент­ність, форми та методи навчання.

З перших хвилин свого приходу в цей світ і до кінця життя людина спілкується з іншими людьми. Безсумнівно, спілкування стає необхідною умовою буття людини, без якої немислиме формування особистості в цілому. Проте досить часто випускник середньої школи, опанувавши базові дисципліни, виявляється безпорадним в міжособистісних стосунках, потребує допомоги в оволодінні правилами "техніки" спілкування, основними принципами особистої взаємодії з іншими людьми. Відтак одним з основних завдань педагога стає знаходження разом з учнями шляхів подолання труднощів під час вирішення навчальних проблем різного плану, створення комфортної атмосфери навчально-виховного процесу, формування комунікативної компетентності й толерантності школярів.

У цьому контексті великого значення для педагогіки й методики шкільництва набуває аналіз й переосмислення історико-педагогічних надбань багатьох учених і педагогів. Зокрема, набуває актуальності дослідження педагогічної спадщини Костянтина Дмитровича Ушинського – основоположника педагогічної науки, видатного педагога, який розробив багато цінних положень та ідей щодо змісту й організації навчально-виховного процесу в школі.

Дослідження життєвого шляху й творчої спадщини К.Д. Ушинського здавна привертало увагу багатьох науковців. Серед робіт є й такі, що стосуються дослідження К.Д. Ушинським проблем антропології, а саме: з погляду навчання й виховання дитини (М. Галів, Л. Березівська, П. Щербань), взаємозв’язку навчання й розвитку учнів (О. Замашкіна), філософської антропології (В. Довбня, М. Гончаров), антропологічного принципу в психології (Г.Костюк, В.Роменець). Не залишилися поза увагою дослідників і ті праці К.Д. Ушинського, у яких він торкався питання про суспільну роль вчителя, обґрунтував вимоги до його професійних та особистих якостей (Л. Вовк, М. Євтух, В. Смаль, Л. Артемова).

Мета статті – проаналізувати антропологічні погляди К.Д. Ушинського й стан сучасного навчально-виховного процесу в старших класах (на прикладі уроків рідної мови).

К.Д.Ушинський розробив цілісну дидактичну систему, у якій розкриті принципові питання відбору змісту освіти, її пристосування до особливостей дитячого віку. Заслуга К.Д. Ушинського передусім у тому, що він розглядав педагогічну науку в тісному зв’язку з філософією, історією, психологією, анатомією та фізіологією людини, а також із педагогічною практикою. Антропологічний підхід до людини як предмету пізнання й виховання К.Д. Ушинський поширював на характер, напрямок, зміст освіти, її організаційні форми, систему й методи навчання.

В умовах модернізації української освіти триває пошук парадигми навчання, яка б відповідала новим запитам суспільства. Дуже багато говориться про інновації, інноваційні технології, методики тощо. Тому вважаємо за доцільне розглянути антропологічні ідеї К.Д. Ушинського, адже інновація – це нововведення, пов’язані зі змінами "учитель-учень" с одного боку , а з іншого – з прийомами навчання, вибором таких методів и технологій навчання, які створюють умови для розвитку й саморозвитку учнів, виховання у них здатності приймати самостійні рішення.

К.Д. Ушинський визначав учителя як важливу постать у навчальному процесі. На думку видатного педагога, учитель повинен бути високоосвіченою людиною з енциклопедичними знаннями, яка любить свою професію, постійно вдосконалює свою майстерність, має ґрунтовну практичну підготовку, педагогічний такт, володіє методикою навчання й виховання, є не лише хорошим викладачем, а й добрим вихователем.

Н
© Дженджеро О.Л., 2010
а жаль, проведене нами опитування вчителів і учнів старших класів загальноосвітніх середніх шкіл виявило негативні явища в навчально-виховному процесі. Досліджуючи розвиток комунікативно-мовленнєвих умінь старшокласників на уроках рідної мови, ми поставили завдання з’ясувати, як учителі-практики розуміють сутність цього поняття, адже від цього залежить ефективність формування комунікативної компетенції учнів, яка на сучасному етапі займає вищий щабель в ієрархії компетенцій.

Аналіз відповідей учителів-практиків на запитання анкети щодо розуміння поняття „мовленнєво-комунікативні уміння” свідчить, що менше третини з них правильно й повно розуміє його значення; досить поверхове уявлення про це має 44 % опитаних, визначаючи їх як „уміння учнів спілкуватися”; не орієнтуються в сутності поняття „мовленнєво-комунікативні вміння” 27 % вчителів, ототожнюючи їх зі здатністю взаємодіяти з оточуючими, творчими здібностями, соціальною активністю.

Досить часто, не розуміючи сутності поняття „мовленнєво-комунікативні вміння”, учителі відносять до них інші вміння і застосовують види роботи, неадекватні завданню розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь. Так, на запитання анкети „Чи відводите Ви час (і скільки) для розвитку комунікативних умінь старшокласників?” ствердну відповідь дали 100 % опитаних. Однак аналіз відповідей на поставлене запитання щодо методики розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь старшокласників виявив, що дійсно проводять таку роботу лише 35 % респондентів („рольові ігри”, „ситуативні вправи”, „організація і проведення дискусій, диспутів”, „складання і придумування діалогів”); більшість же опитаних (65%) використовує традиційні види роботи, спрямовані на розвиток мовлення взагалі, але не комунікативного, або застосовує засоби, які не відповідають завданню розвивати комунікативно-мовленнєві уміння („складання конспектів, анотацій”, „зорові й слухові диктанти”, „складання схем, таблиць”, „розгадування ребусів, шарад” тощо).

На аспектних уроках (уроках вивчення мовних тем) 64% опитаних учителів-практиків на розвиток комунікативно-мовленнєвих умінь відводять не більше 15 хвилин. Щодо спеціальних уроків розвитку зв’язного мовлення, то лише 14 % респондентів присвячує цьому весь урок. Таким чином, учителі-словесники не враховують основне завдання навчання української мови в старших класах – розвиток мовлення учнів, якому підпорядкований увесь навчальний курс.

Таким чином, рівень теоретичної й практичної підготовку вчителів-словесників у сучасній загальноосвітній школі є досить низьким. Це дуже сумна картина, адже майже півтора століття тому корифей світової педагогічної думки К.Д.Ушинський був переконаний, що від рівня загальної освіти та фахової підготовки учителя залежить у найближчій перспективі якість навчання дітей, а в майбутньому – доля країни.

Щоб виховати дитину, вважав відомий педагог, треба її добре знати. На думку К.Д. Ушинського, для правильної організації навчання дітей, розвитку їх здібностей треба знати вікові та індивідуальні особливості. Суспільство, довіривши учителям дітей, вимагає від них старанного вивчення природи дитини. Тільки вивчення фізіологічних та психологічних особливостей дозволить наставнику правильно організувати процес навчання й виховання – як у педагогічному, так і в методичному плані.

100 % опитаних нами старшокласників усвідомлюють важливість комунікативної компетенції. Відповіді на питання анкети „Де і в яких життєвих ситуаціях у майбутньому Вам знадобляться уміння спілкуватися?” підтвердили висновки психологів щодо професійної орієнтації цього віку. Майже кожен другий старшокласник указав „подальше навчання”, „професійна діяльність”. Третина респондентів переконана, що мовленнєво-комунікативні уміння життєвонеобхідні і знадобляться в будь-якій ситуації. Учителі-словесники ж при цьому зазначили, що рівень сформованості основних комунікативно-мовленнєвих умінь у старшокласників залишається досить низьким (особливо уміння створювати й підтримувати діалог, ставити проблемні питання, вступати в дискусію, аргументовувати й відстоювати власну думку, редагувати власні й чужі висловлювання). У зв’язку з цим надзвичайно важливою є думка К.Д. Ушинського про те, що шістнадцятилітній вік – така пора життя, коли людина, щоб навчатися, повинна захоплюватися або самою наукою, або тією глибиною життя, котру їй розкриє наука. За переконанням педагога, ступінь засвоєння матеріалу залежить не від віку і не від програм, а, в першу чергу, від методів, які застосовуються.

"Часто причиною лінощів є пряма неприхильність до тієї діяльності, до якої ми хочемо залучити дитину… Помічаючи лінощі, вихователь повинен дізнатися, у чому діяльнісна душа виховання, і діяти відповідно до цього" [2, с.466].

Виявлений нами низький рівень сформованості комунікативної компетенції старшокласників спонукав нас з'ясувати, з якими труднощами комунікативного характеру стикаються учні на уроках мови, які фактори впливають на розвиток комунікативних умінь, а також які види, форми й методи роботи викликають найбільший інтерес учнів.

Відповіді учнів на питання щодо труднощів комунікативного характеру виявили цілий ряд як мовленнєвих, так і психологічних чинників. Так, найпоширенішими мовленнєвими труднощами виявилися „неправильне українське наголошування слів”, „відсутність логічності, коли намагаюся лаконічно висловити думку”, „невміння чітко висловлювати думку”, „часті паузи, коли намагаюся підібрати доречне українське слово”, „невміння виступати на публіці з раніше не підготовленою промовою” тощо. Серед психологічних труднощів були названі такі, як „невпевненість у собі”, „не вмію першим почати розмову”, „страх перед великою аудиторією”, „мовчу, коли невпевнений у правильності своїх думок”, „боюся справити погане враження” тощо.

Таким чином, слабкий розвиток логіки мислення, психологічна неготовність до публічних виступів, лексична й синтаксична одноманітність мовлення, обмежений обсяг словника – основні недоліки комунікативного мовлення старшокласників, які свідчать про недостатню сформованість у них комунікативних умінь.

Аналіз відповідей на питання „У якій навчальній ситуації Ви почуваєтеся більш комфортно?” показав, що лише 12 % старшокласників комфортно себе почувають у ситуації діалогу з учителем на тему уроку. Абсолютна більшість учнів позначила варіант „У ситуації обговорення навчального матеріалу в парі з однокласником” або „У процесі спільного обговорення матеріалу всім класом (диспути, семінари, дискусії)” – відповідно 36 % і 32 %. Обидва варіанти приваблюють кожного п’ятого старшокласника.

Ці дані було підтверджено відповідями старшокласників щодо цікавості форм роботи на уроках української мови. Найбільший інтерес у старшокласників викликає парна і кооперативна (колективна) робота: кількість учнів, які позначили варіант „Цікаво” або „Дуже цікаво”, становить відповідно 85 % і 78 %. Майже половина опитаних (49 %) вважає „іноді цікавою” індивідуальну (самостійну) роботу.

Отримані результати дослідження дозволяють зробити висновки щодо пріоритетних видів, форм та методів роботи в старших класах. По-перше, вони повинні бути засновані на особистнісно зорієнтованому навчанні. По-друге, створювати створювати атмосферу, у якій учень відчуватиме себе комфортно і вільно. По-третє, стимулювати інтерес до виучуваного, розвивати бажання практично використовувати отримані знання, а також потребу навчатися, забезпечуючи таким чином успіх в опануванні предмету. Крім того, навчальні технології, методи, засоби й прийоми навчання повинні торкатися особистості учнів у цілому, залучати до навчального процесу їхні почуття, емоції і відчуття, співвідноситися з реальними потребами старшокласників, стимулювати комунікативні, мовні, когнітивні, творчі здібності; активізувати учнів, роблячи їх основною дійовою особою в навчальному процесі, що активно взаємодіє з іншими учасниками цього процесу. На таких уроках учні повинні усвідомлювати, що вивчення української мови більшою мірою пов'язане з їхньою особистістю й інтересами, ніж із заданими вчителем прийомами і засобами навчання; передбачати різні форми роботи в класі: індивідуальну, групову, колективну, повною мірою стимулюючи активність, самостійність і творчість учнів.

Отже, проаналізувавши деякі антропологічні ідеї К.Д. Ушинського й стан сформованості комунікативної компетенції учнів на завершальному етапі вивчення рідної мови в школі, можемо констатувати, що видатний педагог підняв у своїх роботах питання, які є актуальними й сьогодні. Ґрунтовне вивчення його творів допоможе вчителям глибше усвідомити мету навчання, свою роль у навчально-виховному процесі, відібрати ефективні види, методи, прийоми роботи, які відповідатимуть природі учнів, визначити шляхи реформування загальноосвітньої школи, а передусім свою особливу соціальну місію – формування майбутнього своєї країни.