Бобир С. Л., Боровик А. Г., Гетта В. Г., Гринь Т. В., Жила С. О., Завацька Л. М., Зайченко І. В., Іванишина В. П., Носко М. О., Сидоренко В. К., Кузьомко Л. М., Ляшенко О

Вид материала

Документы

Содержание Використані джерела The model of ethnocultural education in the context of pedagogical ideas К.д. ушинський про сімейне виховання K.d. ushynsky about family upbringing Роль педагогічних династій в розвитку освіти на чернігівщині

Подобный материал:

• Бобир С. Л., Боровик А. Г., Гетта В. Г., Гринь Т. В., Жила С. О., Завацька Л. М., Зайченко, 6306.51kb.
• Основы безопасности жизнедеятельности (обж) М. С. Сидоренко,, 1983.12kb.
• Я україни буковинська державна медична академія в. А. Троянський, М. М. Сидоренко, 2652.9kb.
• Г. Г. Файзуллин // Экономика с Х. и перераб предприятий. 2011. № С. 65-67, 248.06kb.
• Т. А. Боровик Инновационные технологии развития музыкальности детей на урок, 22.38kb.
• Сидоренко Александр Михайлович Сидоренко вологодский писатель и поэт. Он оставил знатокам, 48.46kb.
• 19. 00 Малый зал Филармонии галина сидоренко, 80.16kb.
• Положення, 84.19kb.
• Театрально-концертне життя, 82.63kb.
• 1. Зайченко А. Крестьянскому подворью- государственную поддержку // апк: экономика,, 20.47kb.

Використані джерела

1. Чечелюк П., Таланчук П. Освіта повинна служити засобом розвитку людини // Дзеркало тижня, 2003. – 20-26 грудня. – №49 (474).
   
2. Корсак К. В. Соціально-філософський аналіз тенденцій розвитку тріади "людина – суспільство – освіта" на початку XXI століття: Автореф. дис... д-ра філософ. наук. – К.: АПН України; Ін-т вищ. освіти, 2006. – 36 с. – укp.
   
3. Голубець Ю. Концептуальне інтерв’ю журналу "Кур’єр ЮНЕСКО" // Вісник Львівського університету. Серія "Журналістика", 2007. – Вип.31. – С. 140-146.
   
4. Manuel Vazquez Montalban: "Writing is an act of free choice" // The Unesco Courier. – 1998. – October. – P.46-49.
   
5. Ушинский К.Д. Вопросы о народных школах // Собр.соч. в 11 томах. – М. –Л.: Из-во АПН РСФСР, 1948. – Т.2. – С. 146.
   
6. Окса М. М. Етнопедагогічна спрямованість загальнопедагогічної підготовки студентів // Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України. Збірник наукових праць IV Всеукраїнської науково-практичної конференції 6-8 жовтня 2005 року / Під заг. ред. М. В. Дєдкова. – Запоріжжя: Облдержадміністрація, ЗНТУ, 2005. – 284 с. – С. 203.
   
7. Ушинский К.Д. О необходимости сделать русские школы русскими // Собр.соч. в 11-ти томах. – М. – Л.: Из-во АПН РСФСР, 1948. – Т.3. – С. 161.
   
8. Ушинський К. Д. Зібрані твори. – М. – Л., 1949. – Т.6. –с. 300.
   
9. Арутюнов С.А. Народи і культури. Розвиток і взаємодія. – М.: Наука, 1989. –с. 16.
   
10. Ушинский К. Д. Собрание сочинений в 11 томах. – М.: Учпедгиз, 1950. – Т.8. – с. 18.
    
11. Вейль Сімона. Укорінення. Лист до клірика: Пер. з фр. – К.: "Дух і літера", 1998. – 298 с.
    
12. Цимбал Т. В. Український менталітет в контексті проблеми буттєвісного укорінення людини // Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України. Збірник наукових праць IV Всеукраїнської науково-практичної конференції 6-8 жовтня 2005 року / Під заг. ред. М. В. Дєдкова. – Запоріжжя: Облдержадміністрація, ЗНТУ, 2005. – 284 с.
    

Mayevska L.

THE MODEL OF ETHNOCULTURAL EDUCATION IN THE CONTEXT OF PEDAGOGICAL IDEAS
OF K. USHYNSKI AND UP-TO-DATE REGUIREMENTS

The article deals with the problem of ethnocultural education in the modern requirements. The topicality of Ushynski's pedagogical ideas concerning to the national pedagogics is presented in the article. The Author's reflection are connected with the importance of national pedagogics in the formation process of specific ethnoculture bearer. The model of ethnopedagogical technology is also presented in the article.

Key words: a national pedagogics, ethnopedagogics, an ethnocultural education, a model of ethnocultural technology.

Стаття надійшла до редакції 10.05.2010


УДК 37.018.1:37(09) Ушинський

Донець Г.Ю.

К.Д. УШИНСЬКИЙ ПРО СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯ

В статті розглядаються проблеми виховання дитини в умовах сім’ї та про батьківське мистецтво виховання дітей.

Ключові слова: дворянське виховання, сімейне виховання: моральне, трудове, фізичне, естетичне; почуття, звички, характер.

Творчий набуток геніального російського педагога К.Д. Ушинського входить в світову скарбницю світової культури. Свій життєвий шлях він присвятив служінню справі народної освіти і духовного розвитку народу.

До ідей виховання в педагогічній системі К.Д. Ушинського звертались і звертаються багато його послідовників та науковців: С. Єгоров, О. Іванов, М. Грищенко, В. Струтинський, П. Щербина та інші.

Проблемі виховання дитини в сім’ї великий педагог надавав особливого значення. Багато прикрих помилок і педагогічних вад у сімейному вихованні буває саме тому, що батьки не завжди ознайомлені з тим педагогічним мінімумом, яким повинен оволодіти кожен, хто взявся за таку відповідальну справу, як виховання підростаючого покоління.

Педагоги всіх епох підкреслювали виняткове значення для виховання дітей особистого прикладу батьків. Ця думка червоною ниткою проходить у вченні про сімейне виховання, яке залишив нам К.Д. Ушинський. Особливо високо він підносив виховну роль матері, вбачаючи в ній виховательку не тільки своїх дітей, а й всього суспільства.

Педагогічну грамотність батьків, їх мистецтво виховувати дитину К.Д. Ушинський вважав необхідними складовими сімейного виховання. « Звідси його високі вимоги до суспільства, школи, сім’ї, до всього того оточення, в якому розвиваються життєві сили дитини, до педагогічної грамотності батьків…» [1, с. 16].

Неабиякого значення педагог надавав і вродженим задаткам дитини, які істотно впливають на її дальший психічний розвиток та успіхи в навчанні. Говорячи про виховання дитини, корифей педагогіки зазначає, що «дитина – не віск, з якого можна ліпити що завгодно, які завгодно здібності і таланти, не порожній посуд, в який можна вільно наливати будь-який вміст. Без належного виховання ці задатки самі по собі не можуть розвинутися у відповідні здібності, однак і нехтування цими вродженими силами дитини не може привести до успіху в навчанні та вихованні» [1, с. 16].

Головного значення К.Д. Ушинський надавав моральному вихованню підростаючого покоління. Виховання моральної поведінки, на думку педагога, більш важливе, ніж розвиток інтелекту. «Ми сміливо висловлюємо переконання, що моральний вплив становить головне завдання виховання, значно важливіше, ніж розвиток розумовий взагалі» [3, с. 431].

Освіта сама по собі ще не робить людину моральною. Стати людиною моральною допоможе спеціальне цілеспрямоване виховання. Батькам треба пам’ятати, що тільки моральна людина може вважатися повноцінним членом суспільства.

Аналізуючи виховання в дворянських сім’ях, К.Д. Ушинський зазначає, що класовий егоїзм породжує і так званий сімейний егоїзм, що характеризується холодним розрахунком. Заради цього егоїстичного прагнення такий сім’янин ладен відмовитися від усіх світлих ідеалів людства, від будь-яких норм людської моралі. В більшості дворянських сімей виховання становить головну турботу батьків, мету їхнього життя. Батько і мати беруть найактивнішу участь у дитячих заняттях. Але, виходячи з джерела родинного егоїзму, це піклування часто призводить до сумних результатів і швидше перешкоджає, ніж допомагає правильному суспільному вихованню. Здебільшого дітей не виховують, а готують, ледве не з колиски, до вступу в той чи інший навчальний заклад, надаючи перевагу у навчанні іноземній мові та музиці. Наші чудові російські пісні і наші прекрасні слов’янські мотиви залишалися в цілковитій зневазі.

Під впливом родинного егоїзму псується не тільки розумова, а й моральна освіта наших дітей. Нерідко можна почути : «Учись гарненько, будеш розумнішим за інших, будеш багатим».

В деяких сім’ях не пропускають жодного знайомого, щоб не продемонструвати йому, як добре діти декламують вірші, як добре вони танцюють чи співають, як говорять іноземною мовою.

П
© Донець Г.Ю., 2010
ротиставляючи мораль трудящої селянської сім'ї, педагог підкреслює, що для бідних сім'я важить набагато більше, ніж для багатіїв. «Уся духовна мудрість, усі громадські ідеали, весь досвід, що його набуло суспільство, передається дітям трудящих через сім'ю» [1, с. 19]. Мати, батько, бабуся, дідусь були для дитини трудової сім'ї головними вихователями. К.Д. Ушинський відзначав природну талановитість цих народних педагогів. «Мораль полягає не в словах, а в самому житті сім'ї, що охоплює дитину з усіх боків і звідусіль щохвилини проникає в її душу» [5, с. 428]. Батьки повинні виховувати своїм життєвим прикладом.

Стан моральності всієї сім'ї залежить від моральності жінки. В країні, де моральність жінки зіпсована, сім'я також псується і сімейні зв'язки швидко розпадаються.

Видатний прогресивний німецький педагог Дістервег відзначив, що у батьківському домашньому вихованні бракує серйозності, а тому і в дітей нема поваги та пошани до батьків. Діти поводяться з батьками як з рівними собі. У багатьох сім'ях все життя крутиться навколо дорогих синочків та любих донечок. « Без пошани до батьків нема пошани до людей, нема пошани до народу» [5, с. 228].

Важко висловити те особливе, світле щось, що народжується в нашій душі, коли ми згадуємо тепло рідного сімейного гнізда. Мабуть в жодного з народів немає тієї природності, тієї глибини і сердечності стосунків, які існують між чоловіком і жінкою, батьками і дітьми, братами і сестрами, найближчими родичами у порядній слов'янській сім'ї.

Гуманне ставлення до людей, що нас оточують, є саме та сфера, в якій виховуються в дитині почуття правди і справедливості. Привчити дитину пройматися душевним станом інших людей, ставити себе на місце скривдженого і почувати те, що він повинен почувати, означає дати дитині можливість бути завжди справедливою. «Необхідно розвивати в дитині здатність самооцінки і вроджене прагнення до істинної досконалості» [6, с. 21].

Занадто велике піклування про дитину виховує самолюбців, коли все, що навколо, тільки для них і живе. Треба звертати увагу дитини якомога менше на саму себе, проте, дуже корисно, щоб батько, наприклад, частіше звертав увагу дітей на матір, змушуючи їх думати про неї, піклуватися, цінувати. До вузького самолюбства веде і тиранське поводження з дітьми, коли ніхто про них не дбає, і діти починають самі про себе дбати.

Батьки повинні являти собою зразок правдивості і ніколи не обманювати. Краще якнайменше обіцяти, але завжди виконувати дану обіцянку. У цьому теж полягає мистецтво виховання дітей.

Поряд з моральним вихованням великого значення у формуванні здорової людської особистості педагог надавав і вихованню трудовому. «Без праці, гармонійно розподіленої між розумовими і фізичними заняттями, людина швидко вироджується як морально, інтелектуально, так і тілесно. Після тяжкої праці, що довго поглинала всі сили людини, і небо здається світліше, і сонце яскравіше, і люди добріші» [1, с. 21].

Учений підкреслює, що найкращий спадок, який можуть батьки залишити своїм дітям, – це навчити їх працювати. Батьки самі повинні показувати зразок працьовитості, поваги до праці, в тому числі й до фізичної. «Без праці чоловіка й жінки ніяке щасливе сімейне життя неможливе» [1, с. 21].

Привчаючи дитину до праці, слід пам’ятати ту вікову дитячу особливість, яка вимагає частої зміни роду занять. Дитина вимагає діяльності безперестанно й стомлюється не діяльністю, а її одноманітністю. «Змусьте дитину сидіти, вона дуже скоро стомиться, лежати – те саме, іти вона довго не може, не може довго ні говорити, ні співати, ні читати і найменше довго думати; але вона пустує і рухається цілий день, змінює й змішує всі ці діяльності й не стомлюється ані на хвилину» [5, с. 24].

К.Д. Ушинський застерігає як педагогів, так і батьків проти надмірного розумового навантаження дитини, вказуючи, що «дитячий розум ще незрілий, крихкий, і його можна легко надломити» [1, с. 21]. Розумова праця чи не найтяжча праця для людини. Мріяти – легко й приємно, але думати – важко.

Розмірковуючи про трудове виховання в сім'ї, педагог підкреслює, що без праці людина втрачає всю своє ціну і всю свою гідність. Тіло, серце й розум людини вимагають праці, бо праця і є життя. Педагог переконує, що без праці, ділової, серйозної сімейне щастя руйнується.

Чільне місце в педагогічній системі К.Д. Ушинського займають питання фізичного та естетичного виховання дітей в сім'ї та школі. Кожна родина мріє про дітей фізично витривалих, загартованих, схильних до праці головою й руками, але частіше фізичному вихованню не приділяють належного значення. Часто батьки не помічають емоційної вразливості дітей, що є характерною віковою особливістю. І в наші дні ми нерідко спостерігаємо необачне ставлення до здоров’я дітей, коли батьки перевантажують нервову систему дитини, примушуючи «тягти» звичайну школу і музичну, і ще якісь студії чи секції.

Виховання повинно бути духовно-естетичним. Діттес Фрідріх, німецький педагог, послідовник Бенеке, радив прикрашати кімнату дитини гарними речами, але тільки такими, краса яких доступна дитині.

К.Д. Ушинський вважає прагненням до вдосконалення в галузі прекрасного дитяче малювання та дитячі роботи. Прикрашання школи чи оселі квітами й деревами, на думку педагога, – хороша річ. Естетично впливати безпосередньо на дітей – важко, дорослим треба давати естетичну освіту.

Могутнім педагогічним засобом Костянтин Дмитрович вважав хоровий спів. Це підкріплює стомлені сили дітей, згуртовує. Ось чому наші селяни співають хорову пісню під час всякої роботи, що потребує об’єднання сил. «Пісня кілька окремих почуттів зливає в одне сильне почуваюче серце» [5, с.64]. У пісні є щось таке, що виховує душу і особливо почуття.

Сліди почуттів залишаються в дитині і притягують собі подібні. «Докоряти дитині за почуття, що відбивається на її обличчі чи в голосі, так само раціонально, як докоряти їй за те, що її щоки рум’яні» [6, с. 346].

Діти ще в малечому віці привчаються серцем вгадувати почуття дорослих. Можна скоріше обдурити дорослого, ніж дитину, у тих почуттях, які ми до неї плекаємо. Велику помилку допускають ті батьки, які криками та погрозами примушують дитину щось запам’ятати. Дитина скоріше твердо запам’ятає гнівне обличчя батьків, а не те, що треба вивчити. Відомо також і те, що з страху ми забуваємо навіть те, що добре пам’ятали. Чим менше дитина залякана, тим вона сміливіша, але часом сміливість буває нерозумною, і завдання батьків, школи природну сміливість переробляти у розумну мужність. «Тільки людина, у якої розум добрий і серце добре, цілком добра і надійна людина» [4, с. 97].

Звички. Дитина засвоює звичку набагато швидше і міцніше, ніж стара людина. Гарна звичка – це моральний капітал. Він зростає безперервно, і процентами з нього користується людина протягом усього свого життя. Наприклад, звичка до порядку в розподілі своїх речей і часу. Сформована така звичка, що перетворилась у несвідомо виконувану роботу, збереже і сил, і часу людині.

Коли ми говоримо про гарну звичку, що є моральним капіталом, то звичка погана є моральною несплаченою позичкою. Скільки прекрасних починань і людей загинуло під тягарем поганих звичок. Свідомість наша і наша воля повинні постійно стояти на сторожі проти поганої звички, яка підстерігає кожну хвилину слабкості, щоб з неї скористатися. Це насамперед, нагадування всім батькам, що так бажають щастя своїй дитині.

Вникаючи в душевне життя дитини, ми інколи помічаємо прояв злості з раннього віку. Звичайно, злість не може передаватися з материнським молоком, але молоко роздратованої жінки псує шлунок дитині, і своїм поводженням мати сіє в дитині насіння злості чи боягузтва. І щаслива та дитина, коли перше людське обличчя, що відбилося в ній, є сповнене любов’ю і ласкою обличчя матері.

Характер, воля. «Тільки практичне життя серця і волі утворює характер» [4, с. 321]. Цю просту й очевидну істину часто забувають батьки, які хочуть моральними напученнями виховати серце й волю дитини. Щоб у дитини утворювався характер, треба, щоб дитина жила серцем і діяла волею, а цьому часто перешкоджають старші своїм втручанням у виховання дитини. «Безхарактерні люди виходять з тих сімей, де батьки, не розуміючи властивості душі людської, безперестанно втручаються в життя дитини і не дають їй вільно ні почувати, ні бажати» [4, с. 321].

Батьки повинні помічати різний ступінь вразливості у дітей. Надто вразлива дитина часто розвивається повільно саме з причини цієї надмірної вразливості. Це треба враховувати при спілкуванні з дитиною, бо сильна й тонка вразливість впливає на психічний розвиток дитини. «Характер людини найбільше формується в перші роки її життя, і те, що лягає в цей характер – лягає міцно, стає другою природою людини» [1, с. 26].

Костянтин Дмитрович і сам був прекрасним сім'янином. Разом зі своєю дружиною Надією Семенівною Дорошенко він ростив шестеро дітей – трьох хлопчиків і трьох дівчат. Діти росли дружними, роботящими, лагідними.

К.Д. Ушинський намагався зробити все, щоб його діти знали справжнє життя трудового народу, і з цією метою виїздив усією сім'єю на села, де вони ночували в селянських хатах, спілкувалися з бідняками. Сам педагог любив сільськогосподарські роботи, дбайливо ставився до тварин, і діти його наслідували.

Виняткового значення надає педагог спілкуванню дитини з природою. «Бідолашна дитина, якщо вона зросла, не зірвавши польової квітки, не прим’явши на привіллі зеленої трави. Ніколи вона не розвинеться з тією повнотою і свіжістю, до яких здатна душа людська» [6, с. 390].

Вдумуючись у мудрі рядки великого російського педагога, знайомлячись із його особистим батьківським досвідом виховання дітей, наші матері і батьки черпатимуть додаткову емоційну наснагу у своїй благородній справі виховання.

Поняття вихованої людини – дуже широке поняття. Віддаючи дітей на руки вихователеві або до навчального закладу, батьки не позбавляються священного обов’язку стежити за вихованням. Батьки повинні розуміти, чого треба вимагати від вихователів, а чого – від своїх дітей. Іноді батьки карають дитину за те, за що не слід карати, або заохочують їх до тих вчинків, проти яких бореться заклад, іноді націлюють на такі вчинки, що зовсім суперечать моральному вихованню, а потім дивуються, чому плоди виховання не такі, яких очікували.

Батьки повинні знати, що таке виховання, бо «саме батьки завжди є хоч почасти вихователями своїх дітей і кладуть перші зерна майбутніх успіхів чи неуспіхів виховання» [7, с. 44].

Людство назавжди збереже в своїй пам’яті батьківський і творчий подвиг К.Д.Ушинського. Здійснилася заповітна мрія великого педагога К.Д.Ушинського бачити батьків освіченими, культурними, педагогічно грамотними. В нашій країні багато робиться для педагогізації материнського виховання. Великими тиражами видається педагогічна література для батьків. Зростанню педагогічної культури сімейного виховання сприятиме й ознайомлення наших батьків з педагогічною спадщиною К.Д.Ушинського.

К.Д. Ушинський був сином свого народу. Багато поставлених ним проблем педагогічної науки зберігають актуальність і в наш час. Ідеї К.Д.Ушинського про виховання людини живуть, входять органічною частиною в сучасну педагогічну науку.

Використані джерела

1. Ушинський К.Д. Про сімейне виховання. – К.: Рад. школа, 1974.
   
2. Єгоров С.Ф. К.Д.Ушинський. – М.: Просвещение, 1977.
   
3. Ушинський К.Д. Сочинения. – Т. 2.
   
4. Ушинський К.Д. Твори. – Т. 5.
   
5. Ушинський К.Д. Твори. – Т. 2.
   
6. Ушинський К.Д. Твори. – Т. 6.
   
7. Ушинський К.Д. Твори. – Т. 1.
   

Donets H.

K.D. USHYNSKY ABOUT FAMILY UPBRINGING

The article considers the problems of child’s upbringing in the family and parent’s art of upbringing their children.

Key words: secular upbringing, family upbringing: moral, labour, physical, aesthetic; feelings, habits, character.

Стаття надійшла до редакції 20.04.2010


УДК 37 (09)

Гринь Т.В., Лісова Н.Л.

РОЛЬ ПЕДАГОГІЧНИХ ДИНАСТІЙ В РОЗВИТКУ ОСВІТИ НА ЧЕРНІГІВЩИНІ
(30-80 РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ)

У статті проаналізовано педагогічні погляди К.Д. Ушинського щодо ролі вчителя як носія інтелектуального та морального багатства суспільства, а також роль педагогічних династій в розвитку освіти на Чернігівщині в 30-80 роки ХХ століття на основі педагогічних поглядів К.Д. Ушинського.

Ключові слова: особистість вчителя, суспільна роль вчителя, педагогічні династії, педагогічний досвід.

К.Д. Ушинський вважав учителя центральною фігурою в системі освіти. Від його професійного і морального рівня, світоглядної позиції залежить не тільки якість навчання та виховання дітей, а у майбутньому – доля країни.

К.Д. Ушинський був переконаний, що розвиток мистецтва виховання неможливий без поширення серед вихователів тих найрізноманітніших антропологічних знань, на яких воно базується.

К.Д. Ушинський вважав, що вчитель обов’язково повинен поділитися з колегами своїм досвідом, думками, обміркувати хвилюючі питання і сумніви щодо правильності обраного шляху або методу виховання. Кращий досвід роботи одного вчителя повинен бути відомий усім вчителям країни, а не залишатися в межах однієї школи [1, с. 80].

Учитель повинен мати філософську освіту, адже філософія сприяє формуванню глибоких і стійких переконань, що особливо необхідні вихователю. Йому повинно бути властиве переконання в необхідності відшукання істини і її розкриття перед учнями. Не менше значення для вчителя має знання загальних основ психології, педагогіки, дидактики методик. К.Д. Ушинський вимагав, щоб вихователь знав людину, такою, якою вона є в дійсності, з усіма її буденними, дрібними проблемами [1, c. 81].

Готуючись до виконання своїх обов’язків, вчитель повинен мати не тільки відповідні знання, але й глибоко вивчити вікові та індивідуальні особливості дитини. Щоб виховувати дитину в усіх відношеннях, треба її добре знати. К.Д. Ушинський неодноразово підкреслював, що суспільство, яке довіряє учителям дітей, мусить вимагати від них, щоб вони старалися детально вивчити розумову та моральну природу дитини, адже без такого вивчення фізіологічних та психологічних особливостей учитель не зможе підійти до дитини, правильно, як з педагогічного, так і методичного боку організувати процес навчання та виховання” [3, с. 113].

„
© Гринь Т.В., Лісова Н.Л., 2010
Готуючись присвятити себе вихованню й освіті трудового народу, вчитель повинен звикнути до акуратності, чесності повсякчасної діяльності, до життя простого і часом суворого”, – наголошував К.Д. Ушинський [3, с. 85].

На думку К.Д. Ушинського, вчитель повинен бути озброєним сучасними знаннями про виховання дитини. Педагог глибоко переконаний, що вихователь, який „стає на рівні з сучасним ходом виховання, почуває себе живим діяльним членом великого організму, який бореться з неуцтвом та пороками людства, стає посередником між усім, що було благородного і високого в історії людей, і покоління новим, охоронцем святих заповітів людей, які боролись за істину і благо” [1, с. 83].

„Найголовнішим шляхом людського виховання є переконання, а на переконання можна впливати тільки переконанням. Усяка програма викладання, всякий метод виховання, хоч би який він був хороший, якщо не перейшов в переконання вихователя, залишиться мертвою буквою, хоч не має ніякої сили в дійсності. Найпильніший контроль у цій справі не допоможе. Вихователь ніколи не може бути сліпим виконавцем інструкції: не зігріта теплом його особистого переконання, вона не матиме ніякої сили. Нема сумніву, що багато що залежить від загального розпорядку в закладі, але найголовніше завжди залежатиме від особи ... вихователя, що стоїть віч-на-віч з вихованцем. Багато, звичайно, важить дух закладу, але цей дух живе не в стінах, не на папері, а в характері більшості вихователів і звідти вже переходить у характер учнів” [1, с. 83].

Педагог вважав, що в шкільному вихованні найважливіша справа – добір головного вихователя, на якого, як ми бачили, так мало звертається уваги у Франції. Інструкції, статути, програми – справа другорядна, і чим менше їх, тим краще. Поганого вихователя вони не зроблять добрим і не замінять його ні в якому разі; доброму ж вони вони не потрібні і можуть тільки перешкодити” [3, с. 85].

„Головний вихователь повинен бути головним вчителем і викладати найбільш виховуючий, центральний предмет, навколо якого всі інші групуються. Навчання є наймогутніший орган виховання, і вихователь, позбавлений цього органу, втрачає найголовніший і найдійсніший спосіб мати вплив на своїх вихованців. Головний вихователь або начальник школи, повинен у строгому розумінні слова жити з вихованцями, щоб мати вплив на них не тільки словами, а й прикладом” [3, с. 85].

Вважаючи мистецтво виховання найважчою і найвідповідальнішою практичною діяльністю, К.Д. Ушинський вимагав для цієї діяльності особливо зрілих людей. Показником суспільної зрілості людини є почуття відповідальності за свої вчинки – перед собою, перед іншими людьми, перед суспільством. Також показником зрілості педагога як людини є достатньо сформований характер. К.Д. Ушинський вважав, що вчитель зі слабким, несформованим характером, перемінним станом думок і дій, ніколи не виховає сильного характеру в учня. Займатися вихованням свого характеру вчителю прийдеться все життя, але певні якості повинні бути до початку педагогічної діяльності. Вчитель повинен бути прикладом того, чого він навчає, до чого закликає вихованців.

Важливою професійною особливістю педагога є постійне прагнення до самовдосконалення, до самовиховання і самоосвіти. К.Д. Ушинський зазначав, що лише той може стати вчителем, хто може йти дорогою самовдосконалення і вести за собою інших.

У процесі розвитку системи освіти значну роль відіграє не тільки окремо взятий учитель, а й педагогічні династії, які своєю службою вчительській професії, зробили величезний внесок в її популяризацію, престижність в суспільстві.

Чернігівщина має чимало педагогічних родин, досвід у яких передається з покоління в покоління, тому можна простежити процес становлення кожного окремого вчителя, вплив батьків, дідусів, бабусь та інших родичів-вчителів на його професійні та людські якості. Однак, на сьогодні матеріалів з даної теми небагато, або ж вони не є оприлюдненими. Нажаль, на сьогодні ця сфера залишається практично не вивченою, хоча і має величезний потенціал та значення як для історії педагогіки, так і для подальшого розвитку системи освіти.

Прекрасна педагогічна династія, яка зіграла вагому роль у розвитку освіти Чернігівщини – династія Корінь. О.Ф. Корінь та О. І. Цимбаровська – родоначальники славної династії педагогів.

В Менському районі їх імена відомі кожному. Ця педагогічна сім’я зробила величезний внесок у скарбницю народної просвіти Чернігівщини. Трудовий шлях Оксани Іванівни почався 1930 року. Після закінчення педагогічних курсів, призначили вчителювати.

Бажання виховувати бездоглядних дітей-сиріт і покращити їх становище суттєво вплинули на вибір професії. Вона активно включилась в роботу з ліквідації неграмотності серед населення.

Після закінчення Чернігівського педагогічного інституту викладає історію і працює директором школи в селі Євминка на Чернігівщині, а в період Великої Вітчизняної війни очолює колектив школи в Кемеровській області. Після повернення з евакуації О.І. Цимбаровська отримує призначення на посаду директора восьмирічної школи ім.Т.Г. Шевченка в місті Мена Чернігівської області, де працювала понад двадцять років.

Постійний творчий пошук – ці слова найточніше характеризують діяльність педагогічного колективу під її керівництвом.

Саме цій школі в 1958 році випала честь стати єдиною в області експериментальною восьмирічкою. Перед колективом було поставлене відповідальне завдання перевірити на практиці нові навчальні плани, програми, підручники.

Менська восьмирічка могла по праву називатися піонером запровадження восьмирічного навчання, розвідником нових шляхів в педагогіці.

Творча праця керівника педагогічного експерименту достойно оцінений – О.І. Цимбаровській присвоєно звання „Заслужений вчитель шкіл УРСР” та вручено медаль А.С. Макаренка.

Вона успішно поєднувала педагогічну та громадську діяльність: її обирають депутатом Менської міської Ради, членом районного комітету партії. Протягом багатьох років вона – незмінний пропагандист та агітатор.

Не одне покоління виростила та дала путівку в життя прекрасний педагог О.І. Цимбаровська. Її велика та плідна праця керівника школи відмічена багатьма нагородами.

О.І. Цимбаровська відмінник народної освіти нагороджена медалями: „За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні”, „За трудову відзнаку”, „За трудову доблесть”, „ За доблесну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І.Леніна”. Віддала роботі на педагогічній ниві понад 40 років.

Учителем вчителів, ковалем кадрів нового покоління педагогів називають в Менському районі чоловіка О.І. Цимбаровської – О.Ф. Кореня, який більше тридцяти років віддав справі народної освіти.

О.Ф. Корінь виходець з селянської сім’ї. Педагогічну освіту отримав в Чернігівському інституті соціальної освіти. Свій педагогічний шлях він почав у селі Іванково Понорницького району на Чернігівщині.

Незабаром його переводять до Понорницької середньої школи, де викладає українську мову та літературу. Творче ставлення до праці допомагає йому швидко завоювати авторитет серед колег та громадськості району. Він успішно поєднує працю у школі з керівництвом методичним кабінетом та редагуванням районної газети.

Повернувшись після війни у рідні місця, він очолює районний відділ народної освіти в місті Мена. Понад двадцять років керував О.Ф. Корінь педагогічним колективом району. Він залишився в пам’яті колег талановитим організатором, компетентним керівником, високо ерудованим наставником.

Багато сил та часу віддавав О.Ф. Корінь громадській діяльності: неодноразово обирався депутатом районної Ради, членом райкому партії, співпрацював з районною газетою.

За педагогічну діяльність він був відзначений знаком „Відмінник народної освіти”. За ратні і трудові діла О.Ф. Корінь нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора та медалями: „За бойові заслуги”, „За перемогу над Німеччиною”, „За доблесний труд у Великій Вітчизняній війні”, ” За трудову відзнаку”, „20 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні”, ”40 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні”. Працював на освітянській ниві близько сорока років.

Натхненна праця батьків на ниві просвіти знайшла своє продовження в дітях. В їх родині завжди панував культ книги, праці, творчої ініціативи.

Син Корінь В.О., доньки Корінь А.О. та Корінь С.О. прийняли від батьків педагогічну естафету і достойно продовжили найкращі традиції основоположників династії.

Син, Корінь В.О., близько 20 років незмінний директор Макошинської середньої школи Менського району. Його педагогічна праця відзначена орденом Трудового Червоного Прапора.

Донька – Корінь С.О., близько 20 років працювала заступником директора Прилуцької школи №12. На даний час працює на посаді старшого методиста Київського обласного управління профтехосвіти. Нагороджена знаком „Відмінник народної освіти”.

Донька – Корінь А.О., викладає в Прилуцькому педагогічному училищі. Нагороджена медаллю „ За трудову відзнаку”.

Сіє розумне, добре, вічне і онука Цимбаровської О.І. та Кореня О.Ф. – Корінь Т.В. Після закінчення педагогічного інституту вона вчителька в колективі Макошинської середньої школи Менського району. Корінь Т.В. – вчителька у третьому поколінні, також глибоко цінує і береже родову педагогічну честь.

Педагогічний стаж династії Корінь – понад двісті років [4, c.28].

Ще одна прекрасна династія вчителів Коваленко з Коропщини.

Коваленко Г.Г. після школи працювала вихователем у Замглайському дитячому будинку-інтернаті. Наступного, 1969 року, вступила на заочне відділення до Ніжинського державного педагогічного інституту імені М.В. Гоголя на філологічний факультет. З 1975 року викладає українську мову та літературу у Понорницькій середній школі. Коваленко Г.Г. вчитель першої категорії, відмінник народної освіти. Педагогічний стаж 42 роки. Нині працює вихователем групи подовженого дня.

Чоловік Коваленко Г.Г. Коваленко М.С. після демобілізації у 1972 році вступив до Івано-Франківського технікуму фізкультури. З дитинства обожнював спорт, вмів організувати матч серед однолітків. Закінчивши технікум, з 1976 року працює вчителем фізичної культури в Понорницькій середній школі. Педагогічний стаж 34 роки. В 1987 році отримав категорію старший вчитель. Відмінник освіти України 1997 року. Має подяку від голови Чернігівської обласної державної адміністрації за багаторічну сумлінну працю, успіхи у справі навчання і виховання підростаючого покоління, вагомий особистий внесок у розвиток освіти області та з нагоди проведення серпневих освітянських конференцій; дві почесні грамоти Міністерства освіти і науки України. Зайняв перше місце в районному конкурсі „Кращий вчитель фізичного виховання” у 2002 році.

Любов до спорту проніс через усе життя. Займається з учнями у спортивному гуртку. Юні спортсмени під його керівництвом неодноразово займали призові місця на районних та обласних змагання з різних видів спорту. Учні обожнюють активного вчителя. Дехто навіть сам став вчителем фізичної культури, щоб тренувати молодь.

Коваленко М.С. вважає, що раніше легше було навчати дітей. Вони були здоровіші та витриваліші, самі просилися у гуртки та секції, з радістю брали участь у шкільних спортивних змаганнях. З появою комп’ютерів діти все менше часу проводять на свіжому повітрі, грають у рухливі ігри, а все частіше віддають перевагу голубому екрану. Це дуже шкодить здоров’ю. Але мало хто з нинішніх дітей це розуміє. З кожним роком зменшується кількість бажаючих займатися спортом, зникає інтерес, з’являються інші пріоритети. Але в цьому, мабуть і полягає педагогічна майстерність, щоб у такий час зацікавити дитину.

Сітало С.М., донька Коваленко Г.Г. та Коваленко М.С. Після закінчення університету у 1999 році два роки працювала у Ріпкинській середній школі, а з 2001 року і донині працює вчителем англійської мови у Коропській загальноосвітній середній школі. Вчитель першої категорії. Неодноразово нагороджена грамотами районної державної адміністрації за сумлінну працю на освітянській ниві. Працює вчителем 11 років.

Коваленко А.М. молодша донька Коваленко Г.Г. та Коваленко М.С., – студентка четвертого курсу філологічного факультету Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шев­ченка. В майбутньому хоче працювати у школі.

Красковська Н.В., племінниця Коваленко М.С., працює вчителем англійської мови у Замглайській загальноосвітній школі близько десяти років.

Педагогічний стаж династії Коваленко складає майже сто років.

Нами було систематизовано педагогічну діяльність 26 представників шести педагогічних династій Чернігівщини, а саме: династія Корінь (Менський район), Коваленко (Коропський район), Кравченко (Чернігівський район), Суярко (Ніжинський район), Личковах (м. Чернігів) та Лісових (Чернігівський район), сумарний стаж яких складає понад 750 років. Один з авторів статті теж належить до педагогічної династії, педагогічний стаж якої складає 144 роки. Матеріали про кожну педагогічну родину можуть стати основою для шкільної експозиції, слугувати базою для профорієнтаційної роботи зі старшими школярами.

Нажаль, сьогодення в системі освіти свідчить про те, що інтерес до вчительської професії в багатьох педагогічних династіях падає. Це підтверджується даними, отриманими в процесі анкетування як вчителів, так і студентів педагогічного університету.

З метою виявлення думок студентів щодо обраної професії було проведено анкетування за такими питаннями:

1. Чим приваблює Вас педагогічна професія?

2. Що вплинуло на Ваш вибір професії? Яку роль у цьому відіграла родина?

3. Чи є серед Ваших родичів вчителі? Хто саме?

4. Чи збираєтеся Ви працювати за спеціальністю?

Отримані відповіді свідчать про те, що більшість опитаних обрали цю професію за покликом серця, половина має серед найближчих родичів вчителів. „Я ще з маленького віку мріяла стати вчителькою: навчати дітей, передавати їм свій життєвий досвід, сформувати їх як особистості. І коли мені треба було вибирати професію, я, не вагаючись, вибрала професію вчителя. Моя родина була за мій вибір, і як могла допомогла мені при вступі до університету”. „Педагоги – це еліта країни, мудрі і виховані люди, які навчають дітей”. „Мої діти навчаються в педуніверситеті, але чи будуть вони щасливими, працюючи на педагогічній ниві – не знаю”. „В селі осередок інтелігенції де можна працювати, – це школа. Люблю працювати з дітьми”.

Переважна більшість вчителів вважають свою професію дуже важливою, особливо у сільській місцевості, де школа є вогником знань, культури, традицій. Педколектив відмічає, що з кожним роком стає все важче достукатися до дитячого серця. Діти стають грубішими, прагматичними до знань, ставляться до вчителів далеко не так, як ставилися свого часу їх батьки. Знаючи про тонкощі вчительської долі, половина вчителів не хоче, щоб їх діти чи учні стали вчителями. Це пояснюється ставленням суспільства до вчителя, малою заробітною платою, великим навантаженням.

Наше дослідження підтверджує думку про те, що педагогічні династії зіграли велику роль у розвитку освіти. Абсолютна більшість представників педагогічних династій – це вчителі-професіонали, носії інтелектуального, духовного багатства, високої моралі, педагогічної культури.

Вивчення історії педагогічних династій дозволить створити шкільні експозиції, слугувати базою для профорієнтаційної роботи зі старшими школярами. Тому ця проблема потребує подальшого, більш глибокого дослідження.