Бобир С. Л., Боровик А. Г., Гетта В. Г., Гринь Т. В., Жила С. О., Завацька Л. М., Зайченко І. В., Іванишина В. П., Носко М. О., Сидоренко В. К., Кузьомко Л. М., Ляшенко О

Вид материала

Документы

Содержание Використані джерела The role of teacher’s dynasties in development of system of education Професійна підготовка майбутніх учителів Professional preparation of future teachers in context of ideas Природа як чинник формування особистості

Подобный материал:

• Бобир С. Л., Боровик А. Г., Гетта В. Г., Гринь Т. В., Жила С. О., Завацька Л. М., Зайченко, 6306.51kb.
• Основы безопасности жизнедеятельности (обж) М. С. Сидоренко,, 1983.12kb.
• Я україни буковинська державна медична академія в. А. Троянський, М. М. Сидоренко, 2652.9kb.
• Г. Г. Файзуллин // Экономика с Х. и перераб предприятий. 2011. № С. 65-67, 248.06kb.
• Т. А. Боровик Инновационные технологии развития музыкальности детей на урок, 22.38kb.
• Сидоренко Александр Михайлович Сидоренко вологодский писатель и поэт. Он оставил знатокам, 48.46kb.
• 19. 00 Малый зал Филармонии галина сидоренко, 80.16kb.
• Положення, 84.19kb.
• Театрально-концертне життя, 82.63kb.
• 1. Зайченко А. Крестьянскому подворью- государственную поддержку // апк: экономика,, 20.47kb.

Використані джерела

1. Куліш Т.І. Проблема вчителя у спадщині К. Ушинського і Т. Лубенця (Порівняльний аналіз) // Вісник ЧДПУ імені Т.Г. Шевченка. – Вип.56. – Чернігів ЧДПУ, 2008. – С.79-84.
   
2. Педагогічні ідеї К.Д. Ушинського. – К: Вища школа, 1974. – 338 с.
   
3. Ушинський К.Д. Вибрані твори в 5-ти томах. Т.1. – К: Рад. школа, 1988. – 414 с.
   
4. Чернігівський обласний державний архів; Фонд Р-8836 (1960-1993) Черниговское обласное отделение педагогического общества, Опись №1 (1960-1983); Дело №122 Педагогический вестник, 1989. – №1.
   

Gryn T., Lisova N.

THE ROLE OF TEACHER’S DYNASTIES IN DEVELOPMENT OF SYSTEM OF EDUCATION
IN CHERNIGIV REGION ( 30-80 TH OF XX CENTURY)

In this article K.D.Ushinsky’s ideas about the role of teacher as intellectual and moral richness of society and the role of teacher’s dynasties in development of system of education in Chernigiv region ( 30-80 th of XX century), using K.D.Ushinsky’s ideas is described.

Key words: teacher’s personality, teacher’spyblic role, pedagogical dinasties, pedagogical experience.

Стаття надійшла до редакції 12.05.2010

УДК 371.132

Стражнікова І.В.

ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ
У КОНТЕКСТІ ІДЕЙ К. УШИНСЬКОГО ТА ПЕДАГОГІВ
ЗАХІДНОГО РЕГІОНУ УКРАЇНИ

У статті досліджуються ідеї К. Ушинського та західноукраїнських педагогів щодо професійної компетентності майбутніх учителів, визначаються основні напрями роботи з даного питання, висвітлюються питання формування фахівців у різних напрямах виховання.

Ключові слова: К. Ушинський, ідеї, компетентність, вчитель, вихователь, рівень загального розвитку, учительські семінарії.

Демократичні та соціокультурні тенденції розвитку українського суспільства докорінно змінили ціннісні критерії підходу до функціонування системи освіти. Одним із найважливіших завдань педагогічної науки, педагогіки вищої школи та післядипломної освіти, є підготовка висококваліфікованих фахівців. У новому ракурсі постають критерії суспільного прогресу, зумовленого соціальним запитом на високий рівень освіченості, культури, професіоналізму фахівців. Аналіз наукових досліджень показав, що гармонійний розвиток учителя значною мірою пов’язаний із розвитком його творчого потенціалу. Тому постала проблема досліджувати питання професійно-творчої підготовки педагога як цілісного процесу його особистісного й професійного зростання.

Як підтверджують численні педагогічні дослідження (Є.С. Барбіна, Н.В. Кузьміна, А.К. Маркова, В.І. Маслов, О.М. Пєхота та ін.), в образі талановитого професійно компетентного вчителя повинні гармонізуватися інструментальні компоненти (знання, вміння, активність, індивідуальність) та професійні якості (тактовність, комунікативність, доброзичливість, емоційна врівноваженість тощо). У системі професійної підготовки вчителя важливе не тільки формування спеціалістів вузівського профілю, а процес формування професійної культури і компетентності. Компетентність у сучасній психолого-педагогічній літературі означена як готовність на професійному рівні виконувати свої посадові та фахові обов’язки відповідно до сучасних теоретичних надбань і кращого досвіду, наближення до світових вимог та стандартів. Для потенціалу сучасного вчителя повинні бути характерні такі ознаки: 1) високий рівень загального розвитку (розуміння різноманітних перетворень, науковий світогляд, глибокі знання, висока загальна професійна культура, соціальна активність, етичні погляди); 2) професійне покликання (любов до дітей, творче ставлення до роботи, потреба у формуванні вмінь і навичок професійної діяльності тощо); 3) професійно важливі якості (педагогічні здібності, готовність до професійного саморозвитку, гуманістична спрямованість діяльності, вміння швидко орієнтуватись у педагогічній ситуації та ін.).

Ц
© Стражнікова І.В., 2010
е підтверджують слова К. Ушинського, що особа вчителя означає все у справі виховання, тому він повинен бути всебічно підготовленим до вчительської роботи. Видатний педагог вказував, що народним учителем може бути лише людина, яка близька до народу, тісно пов’язана з ним, знає народну мову, живе народними інтересами. Учитель повинен бути високоосвіченою людиною з енциклопедичними знаннями, любити свою професію, бути завжди зацікавленим в удосконаленні своєї майстерності, володіти педагогічним тактом; йому важливо знати свою справу, чітко уявляти мету педагогічної діяльності, мати високу практичну підготовку, володіти методикою навчання й виховання, уміти викладати свої знання визначено та точно, бути не тільки хорошим викладачем, а й не менш умілим вихователем. К. Ушинський наголошував, що учитель повинен бути психологом, знати психологію дитини, вивчати та добре знати свого вихованця, щохвилини перебувати у сфері психологічних явищ. Необхідною умовою успіху вчителя є його обізнаність з науковими основами педагогіки і побудова своєї діяльності на передових досягненнях педагогічної теорії. Якщо народний учитель хоче мати моральний вплив на дітей і їх батьків, його життя не повинно суперечити шкільним настановам. Він повинен мати звичку до простого, скромного, діяльного і чесного життя; знати життя і побут тих дітей, яких буде вчити.

К. Ушинський був незадоволений системою підготовки народних учителів. Тому у статті “Проект учительської семінарії” він розробив систему підготовки майбутніх учителів для сільських народних шкіл, висловлював пропозиції щодо створення в університетах педагогічних факультетів, де б готували викладачів педагогіки та вчителів для середніх шкіл. Для підвищення кваліфікації народних учителів К. Ушинський пропонував організовувати при семінаріях вищі педагогічні курси, щорічні лекції з педагогіки і психології, він позитивно ставився до проведення вчительських з’їздів, зборів, нарад. А у системі просвітницько-педагогічної діяльності Х. Алчевської позитивно зарекомендували себе такі види співпраці: педагогічні збори, робота окремих комісій з різних питань, педагогічні читання, ретельна підготовка до занять, “школа молодого вчителя”, взаємовідвідування уроків, критика та самокритика, які були визнані засобами підвищення фахового рівня викладача [2, с. 11].

Ряд вимог до шкільного педагога висловив О. Кониський, основою яких вважав поєднання належного рівня професійної фахової підготовки і високих громадянських ідеалів учителя, базис яких – почуття патріотизму і відданості ідеї служіння своєму народові. За його твердженням, формування вчителя такого типу є першочерговим завданням навчальних закладів, що готують шкільних педагогів, в тому числі й університетів. Саме заклади вищої освіти повинні концентрувати в собі потужний науковий і виховний потенціал, адже з їх стін мають виходити спеціалісти високоосвічені, національно-свідомі, чесні, гідні нести знання та високі духовні ідеали [1, с. 14].

У науковій практиці створені різноманітні технологічні моделі професійної підготовки вчителя (І.Я. Зянюн, І. Ф. Кривонос). Так і К. Ушинський розробив проект учительської семінарії, куди радив приймати лише тих, у кому можна передбачити хороших учителів. Попередній відбір семінаристів відбувається через навчання протягом кількох років у підготовчій учительській школі з наступним складанням іспиту. К. Ушинський поділяє учителів на три категорії. До першої він відносить педагогів, які вміють критично оцінити впливи дитинства і виробити нові основи методики навчально-виховної роботи. Друга група вчителів наслідує своїх товаришів, вносить деякі зміни в процес формування особистості учня. І, нарешті, третя група дуже повільно, з підозрою сприймає нове, оглядається назад, тяжіє до старого. Тому К. Ушинський радить дбати не тільки про відкриття педагогічних закладів, а й про те, щоб до них вступала переважно та молодь, яка дістала кращу початкову освіту і виховання.

Вихованці, вже прийняті за результатом іспиту, повинні залишатися в семінарії три місяці та чекати остаточного зарахування, яке здійснює навчальна рада семінарії по кожному вихованцю окремо. А визначний учений і організатор А. Волошин обстоював думку і сприяв тому, щоб у семінарії навчалися не лише діти міських жителів, а, в першу чергу, вихідці з сіл, діти робітників, батраків, ремісників (на середину 1930-х років таких дітей становило понад 75% учнів Ужгородської вчительської семінарії) [4, с. 12]. Завдяки роботі семінарії на чолі з А. Волошиним упродовж 20-30-х років кількісно і якісно зріс корпус учительських шкіл Закарпаття (1919/20 н.р. – 10% учителів мали спеціальну освіту, то в кінці 30-х років – більше 90%).

У семінарії поряд із вивченням необхідних навчальних предметів відбувається ґрунтовна практична підготовка майбутніх учителів. К. Ушинський вважав, що народний учитель повинен досконало володіти письмом, уміти малювати, креслити, виразно читати і обов’язково співати. Крім загальних і спеціальних предметів семінаристи повинні прослухати курс природничих наук, прилаштований для пояснення предметів, короткі курси сільського господарства й практичної загальнодоступної медицини. Учитель повинен уміти порадою і ділом подати потрібну агрономічну та медичну допомогу селянам. Трудову та професійну підготовку молоді А. Крушельницький вважав основними засобами національного виховання, головним завданням якого є формування ініціативного діяча-господаря, здатного орієнтуватися в потребах рідного народу, держави, усвідомлювати важливість виконання професійної роботи не тільки з матеріальних міркувань, а й моральних і патріотичних спонукань [7, с. 8]. Але головну діяльність учительської семінарії К. Ушинський вбачав у практичних заняттях. З метою практичної підготовки майбутніх учителів він вперше запроваджує педагогічну практику для семінаристів.

У зв’язку з цим І. Стешенко пропонував як форму підготовки висококваліфікованих кадрів – механізм взаємодії шкільного педколективу, шкільної молоді з навчальними педагогічними закладами, установами й товариствами через екскурсії по рідному краю; зустрічі та знайомства з цікавими людьми, знавцями культурної спадщини народу; ознайомлення з національними звичаями, обрядами, народними святами, іграми, кращими літературними творами, казками тощо; виготовлення національних виробів, національного одягу; організації виставок, конкурсів [5, с. 12]. К. Ушинський вимагав єдності педагогічної теорії і практики, взаємного їх збагачення, оскільки в педагогічній справі немає нічого гіршого, як відрив школи від життя, теорії від практики та навпаки. Щоб правильно навчати й виховувати людей, треба знати історію людства та історію виховання (історію педагогіки), всебічно знати їх самих, їх природу, задатки і психіку. Тільки при додержанні таких умов педагогіка буде наукою, а вихователі оволодіють мистецтвом виховання. “Якщо педагогіка, – писав Ушинський, – хоче виховувати людину в усіх відношеннях, то вона повинна насамперед знати її також у всіх відношеннях”. Для проходження педагогічної практики семінаристами при кожній учительській семінарії має бути своя “зразкова” (експериментальна – І.С.) початкова школа, а в разі необхідності педагогічну практику семінаристи можуть проходити в інших школах.

Важливими є думки К. Ушинського про необхідність надання педагогічної освіти жінкам. Працюючи у Смольному інституті, він відкрив для вихованок педагогічний клас. Вказував, що “старанністю, точністю у виконанні своїх обов’язків, терпінням та вмінням поводитися з дітьми жінки можуть перевершувати чоловіків”. Однак фахова підготовка жінок-педагогів має відповідати здібностям, можливостям, бажанню, соціально-економічному становищу майбутніх виховательок, а також справжнім потребам життя народу [1, с. 14].

У своєму проекті вчительських семінарій К. Ушинський передбачив вивчення таких навчальних предметів: російська мова і література, історія, географія, природознавство, арифметика, креслення, малювання, каліграфія, співи, ручна праця, психологія, педагогіка, методика початкового навчання. Формування саме національної свідомості здійснюється через взаємодію біологічного і соціального в процесі безпосередньої діяльності та виховання волі, адже коли свідомість втрачає волю, то зникає індивідуальність. Випускники семінарії – стажисти повинні підтримувати зв’язки зі своїми викладачами, з якими могли б радитися в деяких педагогічних питаннях. Високо цінуючи педагогічну працю, М. Галущинський наголошував, що саме вона творить підвалини суспільностей, народів і держав, а відтак учитель повинен “віддатися науці, фахови і школи”, бути зразком моральності, постійно підвищувати свою кваліфікацію [3, с. 10]. Учительські семінарії, на думку К. Ушинського, повинні стати педагогічними центрами в тій місцевості, для якої вони готують учителів, в них треба створювати вищі педагогічні курси для осіб, які мають вищу освіту і мають бажання працювати вчителями, але яким бракує педагогічної підготовки.

Таким чином, саме професійна підготовка майбутнього вчителя реалізовує соціально-культурний досвід поколінь, формує і розвиває необхідні для цього знання, уміння й навики. Тому, К. Ушинский наголошував на необхідності практичної перевірки абітурієнта до педагогічної діяльності, його погляди на формування здібностей загалом і педагогічних зокрема, на якості особистості вчителя, що є основними в справі профорієнтації на вчительську діяльність.

Використані джерела

1. Бєлан Г. В. Педагогічні погляди і просвітницька діяльність Олександра Кониського: автореф…канд. пед. наук. – 13.00.01 / Г. В. Бєлан. – К., 2004. – 20 с.
   
2. Жукова О. А. Соціалізація особистості в системі просвітницько-педагогічної діяльності Х. Д. Алчевської : автореф…канд. пед.наук. – 13.00.01 / О. А. Жукова. – Харків, 2001. – 20 с.
   
3. Ковальчук В. М. Педагогічні погляди та громадсько-просвітницька діяльність М. Галущинського : автореф…канд. пед. наук. – 13.00.01 / В. М. Ковальчук. – Івано-Франківськ, 2004. – 19 с.
   
4. Кляп М. І. Педагогічна діяльність А. Волошина в 20-30-х роках ХХ століття : автореф…канд. пед.наук. – 13.00.01 / М. І. Кляп. – Івано-Франківськ, 1998. – 19 с.
   
5. Сойко І. М. Педагогічна діяльність Івана Стешенка : автореф…канд. пед. наук. – 13.00.01 / І.М. Сойко. – Луганськ, 2001. – 20 с.
   
6. Струбицький В. В. К.Д. Ушинський про підготовку вчителя / В. В. Струбицький // Педагогічні ідеї К. Д. Ушинського. – К.: Вища школа, 1974. – 339 с. – С. 223-231.
   
7. Чаграк Н.І. Педагогічні погляди і просвітницька діяльність Антона Крушельницького: автореф…канд. пед. наук. – 13.00.01 / Н. І. Чаграк. – Івано-Франківськ, 2004. – 20 с.
   

Strazhnikova I.

PROFESSIONAL PREPARATION OF FUTURE TEACHERS IN CONTEXT OF IDEAS
OF K. USHYNSKIJ AND TEACHERS WESTERN REGION OF UKRAINE

In the article the ideas of K. Ushynskij and western–ukrainian teachers are explored on the professional competence of future teachers, basic work assignments are determined on this question, the questions of forming of specialists are lighted in various directions education.

Key words: K. Ushynskij, ideas, competence, teacher, educator, level of common development, teaching seminaries.

Стаття надійшла до редакції 12.09.2010


УДК 37.033+37.011.31

Ілійчук Л.В.

ПРИРОДА ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ
У ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ К.Д.УШИНСЬКОГО

У статті розкриваються педагогічні погляди К.Д. Ушинського на питання формування особистості дитини засобами природи, визначаються особливості спілкування молодших школярів з природним середовище, його вплив на всебічний розвиток підростаючого покоління.

Ключові слова: природа, педагогічна спадщина К.Д. Ушинського, формування особистості, молодші школярі.

Пошук людством гармонії у взаємовідносинах із природою робить актуальною проблему формування екологічної культури кожної особистості й суспільства в цілому. Вона втілює духовно-моральні цінності та визначає екологічно-моральні вчинки людини, спрямовані на збереження та охорону навколишнього природного середовища. Як зазначено у проекті “Концепції неперервної екологічної освіти та виховання в Україні” [2] потрібно виховувати підростаюче покоління не у згубній традиції якомога більше брати у природи, а в іншому, притаманному українському народові, гармонійному співіснуванні з природою, раціональному використанні та відтворенні її багатств, у психологічній готовності оберігати природні цінності.

Гармонізація взаємодії людини з навколишнім середовищем можлива за умови цілеспрямованих педагогічних зусиль у цій сфері. Тому екологічна освіта й виховання розглядаються на міжнародному рівні як безперервний процес, що охоплює всі вікові, соціальні та професійні групи населення. Однак, найбільш сприятливим для становлення екологічної культури особистості вважається шкільний вік. Тому в “Концепції національного виховання” [1] наголошується, що загальноосвітня школа повинна забезпечити оволодіння школярами знаннями про пріоритети загальнолюдських цінностей, ознайомити їх з проблемами, які набувають життєвого значення для долі цивілізації – збереження природи, охорона оточуючого середовища.

Сьогодні освітня політика в державі спрямовує діяльність суспільства загалом і його освітньо-виховних структур зокрема на кардинальне вдосконалення змісту екологічної освіти та виховання підростаючих поколінь, що визначено Законами України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про освіту”, Державною національною програмою “Освіта” (Україна ХХІ століття), Національною доктриною розвитку освіти України, Концепцією національного виховання, Концепцією громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності, Концепцією неперервної екологічної освіти та виховання в Україні, Концепцією позашкільної освіти та виховання.

Загальні положення екологічної освіти і виховання, питання формування екологічної культури особистості вивчали А. Волкова, О. Захлєбний, І. Звєрєв, О. Лабенко, С. Лебідь, Н. Лисенко, І. Матрусов, О. Мащенко, Р. Науменко, Л. Печко, О. Пруцакова, Г. Пустовіт, Н. Пустовіт, І. Родигіна, М. Соннова, А. Степанюк, І. Суравегіна та ін. Проблема формування певних компонентів екологічної культури учнів молодшого шкільного віку знайшла висвітлення у низці психолого-педагогічних праць (О. Варакута, Г. Волошина, Н. Горобець, І. Жаркова, С. Жупанин, Г. Ковальчук, О. Крюкова, Д. Мельник, Л. Нарочна, І. Павленко, Л. Різник, Л. Салєєва, Л. Селюкова, Г. Тарасенко, Т. Тарасова, Г. Ткачук, Л. Чистякова, Л. Шаповал та ін.). Формування екологічної культури особистості шляхом її участі у природоохоронній діяльності є предметом досліджень А. Алєксєєва, Н. Дуденко, Н. Жук, Б. Йоганзена, Є. Макарова, А. Момотової, Н. Рикова, Н. Родової, С. Павлюченко та ін.

С
© Ілійчук Л.В., 2010
учасні науковці все частіше звертаються до історичного досвіду, педагогічної спадщини минулого задля переосмислення та творчого втілення їхніх ідей в освіту й виховання підростаючого покоління. Тому метою статті є звернення до прогресивних ідей, унікальної педагогічної спадщини К.Д.Ушинського, який у своїх численних працях наголошував на унікальності природи як важливого чинника формування особистості, задля втілення основних його положень у практику навчання і виховання молодших школярів. К.Д.Ушинського зробив вагомий внесок у скарбницю вітчизняної і зарубіжної педагогіки, високо підніс роль педагогіки, вказавши на джерела і шляхи її розвитку, вважаючи її “мистецтвом найобширнішим, складним, найвищим і найнеобхіднішим з усіх мистецтв”.

К.Д.Ушинський у своїй науковій і педагогічній діяльності значне місце відводив школі, якій надавав вирішальну роль у розвитку держави і суспільства, навчанні та вихованні підростаючого покоління. Він стверджував, що “основою всяких тривалих поліпшень у народному побуті, основою всякого руху вперед цивілізації населення повинна, необхідно, неминуче, стати народна школа, яка б, вносячи в наші села здорове початкове виховання, відкрила зір і слух, душу і серце народу урокам великих наставників людства: природи, життя, науки і християнської релігії” [4, с.221].

Одним із важливих завдань початкової школи є виховання молодших школярів, яке, за переконанням К.Д.Ушинського, обов’язково повинно бути народним, найістотнішою ознакою якого є любов до батьківщини. Тому потрібно знати, вивчати батьківщину, її культуру, історію, природу, бо можна любити тільки те, про що маєш хоч яке-небудь уявлення. Він наголошував, що “знання своєї батьківщини є таким важливим як вміння читати, писати і лічити, знання основ своєї релігії” [6, с.407]. К.Д.Ушинський зазначав, що немає такого серця, в якому не було б безкорисливо добрих поривань; але ці поривання такі різноманітні і часом так глибоко приховані, що не завжди легко їх відшукати. Однак “є одна лише загальна для всіх природжена схильність, на яку завжди може розраховувати виховання: це те, що ми звемо народністю” [5, с.105]. Педагог стверджував, що “в любові до батьківщини ми не поступимося ні одному народові і довели це не раз перед цілим світом” [3, с.14].

Виховання, створене самим народом і побудоване на народних основах, має ту виховну силу, якої немає в найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу. Тому могутнім джерелом народності К.Д.Ушинський вважав народну мову, наголошуючи, що мова народу – кращий, що ніколи не в’яне й вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії. Адже “у мові одухотворяється весь народ і вся його батьківщина; в ній втілюється творчою силою народного духу в думку, в картину і звук, небо вітчизни, її повітря, її фізичні явища, її клімат, її поля, гори й долини, її ліси і ріки, її бурі і грози – весь той глибокий, повний думки й почуття, голоc рідної природи…” [7, с.269]. Тому у своїх працях К.Д. Ушинський повертався до твердження, що серед інших предметів шкільного викладання при початковому навчанні провідна роль належить рідній мові [3, с.15].

Народна школа, навчаючи дітей рідною мовою, має готувати їх до життя, а для цього вона повинна давати молодшим школярам найважливіші знання, які здобуті природничими науками. Саме їм у навчально-виховному процесі К.Д.Ушинський вимагав виділяти значне місце у системі шкільного навчання [3, с.16]. Він вважав здійснення початкового навчання без природи неможливим. Природа, наголошував педагог, є одним з наймогутніших агентів у вихованні дитини, і навіть найретельніше виховання без участі цього агента завжди віддаватиме сухістю, однобічністю, неприємною штучністю.

Як бачимо, одними з найважливіших елементів народності К.Д. Ушинський вважав оволодіння дітьми рідною мовою і вивчення ними природи рідного краю. Адже саме через ці джерела дитина проймається народним духом, саме рідна мова і голос рідної природи, сповнений думок і почуттів, пробуджує у неї любов до Батьківщини. Тому він позитивно оцінював такі засоби народного виховання, як вивчення своєї історії й природи, розуміння біографій національних героїв, гімнастика, військові вправи, рідна мова, подорожі з дітьми, свята, ігри народні. Ось, підкреслює видатний педагог, “ті засоби, якими школа повинна могутньо сприяти великій справі – розвиткові народної освіти” [3, с.14].

К.Д.Ушинський відзначав значення природи для розумового розвитку молодших школярів, яка є першоджерелом реальних вражень, є близькою для дитини, а тому немає більш багатого, доступного, різноманітного матеріалу, ніж матеріал навколишнього природного середовища. Тому, наголошував педагог, школа зобов’язана внести в життя основні знання з природознавства, зробити їх так само звичними, як і граматичні, арифметичні та історичні знання. Вони базуються на відчуттях, більше, ніж інші знання, сприяють розвиткові розумових здібностей дітей, дають змогу наочно і практично засвоювати причини і наслідки, робити висновки, аналізувати, узагальнювати, систематизувати, порівнювати, розвивати мову, а також мають велике значення і в практичному житті дітей. Адже “логіка природи простіша, очевидніша і дужча від логіки класичних мов; логіка природи – найдоступніша і найкорисніша логіка для дітей” [3, с.16].

Високо оцінюючи природу як фактор розумового розвитку молодших школярів, К.Д. Ушинський в своїх працях розкрив і обґрунтував методи ознайомлення дітей з природою, серед яких найважливішими вважав наочні методи навчання, оскільки учні молодшого шкільного віку мислять формами, барвами, звуками, відчуттями взагалі. Серед наочних методів важливу роль видатний педагог відводив спостереженням, які збуджують самостійну думку дитини, розвивають у неї допитливість, сприяють розвитку мислення і мови. К.Д.Ушинський наголошував, що “у дітей і молодих людей є загальне, несвідоме, природне співчуття до природи, і вони з любов’ю займаються спостереженнями над навколишніми предметами; внаслідок цього у них виникає безліч запитань, іноді таких, які можуть бути розв’язані тільки на підставі основ науки… це показує, що думка, збуджена зовнішнім враженням предмета, швидко йде вглиб, і перше поверхове спостереження породжує жадобу до дальших досліджень” [8, с.410].

Поряд із навчанням в школі К.Д.Ушинський вказував на могутній виховний вплив природного середовища на молодших школярів. Він зазначав, що “бідолашна та дитина, що виросла, не зірвавши польової квітки, не зім’явши на полі зеленої трави. Така дитина не може розвинутися з належною повнотою і свіжістю, бо розвиток її завжди буде відгонити задушливою атмосферою замкнених дверей” [3, с.24].

Вважаючи природу найважливішим засобом гармонійного розвитку особистості, К.Д. Ушинський наголошував на тому, що навколишнє середовище є важливим фактором морального та естетичного виховання учнів молодшого шкільного віку. “А воля, а простір, природа, чудові околиці міста, а ці запашні байраки й поля, що хвилюються, а рожева весна й золотава осінь хіба не були нашими вихователями? …чудовий ландшафт має такий величезний виховний вплив на розвиток молодої душі, з яким важко суперничати впливу педагога…”, – утверджував К.Д. Ушинський потребу ширше використовувати красу природи в інтересах морального й естетичного виховання дітей [3, с.24].

Зважаючи на великий виховний вплив природи на формування особистості дитини, важливим є виховання у молодших школярів бережливого ставлення до природного середовища, відповідальності за його стан, розвиток почуття любові та прагнення до постійного спілкування з природою та її збереження, розумного і раціонального споживання її дарів. Адже К.Д.Ушинський зазначав, що “природа, що промовляє так красномовно освіченому розумові і розвиненому серцю, лишається німою для напівдикої людини, яка, мов тварина, підкоряється її впливу, не дістаючи з цього впливу ні нових думок, ні нових почуттів” [4, с.220].

Як бачимо, К.Д. Ушинський стверджував, що саме через взаємодію людини і природи, розуміння та усвідомлення педагогами важливості впливу природного середовища на молодшого школяра, його навчання і виховання відбувається загальний розвиток і формування особистості. Адже природа дає “багатосторонній розвиток усім духовним здібностям: зближаючи людину з природою, вона наповнює її уяву безмежно різноманітними враженнями і формами; на кожному кроці висуваючи незліченні завдання, збуджує увагу і допитливість; подаючи найскладніші і найзаплутаніші відношення явищ, розвиваючи силу аналізу та тямущість; підкреслюючи щохвилини в усьому непорушний закон, дає думці рух до вищих теоретичних чи філософських висновків, то величезністю явищ, то грацією, розкішним і блискучим живописом розвиваючи глибоке почуття краси і наповнюючи його релігійним благоговінням” [8, с.411].

Отже, поглиблене вивчення і практичне втілення в життя педагогічної спадщини видатного педагога К.Д.Ушинського, зокрема ідеї гармонійного розвитку дитини засобами природи, необхідно трансформувати у сучасне життя, що сприятиме оптимізації процесу формування особистості дитини. Адже “духовний розвиток, духовне виховання особи зокрема і народу взагалі здійснюються не самою школою, а кількома великими вихователями: природою, життям, наукою і релігією. Але неважко упевнитись також, що уроки всіх цих великих вихователів людини розвивають її душу тільки тоді, коли душа ця хоч скільки-небудь до того підготовлена” [4, с.220].