Міністерство охорони здоров’я україни міністерство освіти І науки україни
| Вид материала | Документы |
- Міністерство охорони здоров’я україни міністерство освіти І науки україни, 3067.67kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 964.46kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1028.21kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Міністерство охорони здоров’я, 5570.5kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров`я україни сумський, 1131kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1042.47kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 784.64kb.
- Кабінет Міністрів України Міністерство охорони навколишнього природного середовища, 94.74kb.
- Ерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський державний, 950.39kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство економіки україни міністерство фінансів, 18.39kb.
Псарьова О.В., магістр
Науковий керівник – доц. Винниченко Л.Б.
СумДУ, медичний інститут,
кафедра сімейної медицини з курсом ендокринології
Велоергометрична проба (ВЕМ) – інформативний метод контролю лікування хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) в поєднанні із серцевою недостатністю (СН).
Мета: Оцінити вплив комплексного лікування із включенням АГТП на толерантність до фізичного навантаження і рівні АТ у хворих на АГ в поєднанні із серцевою недостатністю
Матеріали і методи: Дослідження на ВЕМ було проведено у 36 хворих (12 чоловіків та 24 жінок) на АГ І-ІІ ст. в поєднанні із СН І-ІІ а до лікування та через 12 тижнів лікування. Середній вік хворих 48,7±1,5 років. В дослідження включені хворі з діастолічним АТ в сидячому положенні 95-120 мм. Із дослідження виключали хворих з тяжкою супутньою патологією, яка здатна вплинути на результати ВЕМ. Усі пацієнти були розподілені на дві співставні групи: І (контрольну) групу складали 18 хворих, які отримували базисну терапію (сечогінні, інгібітори АПФ, β-блокатори, антагоністи кальцію, аспірин, статини); до ІІ групи були включені 18 хворих, які одержували АГТП поряд із базисною терапією. Із АГТП призначали Angio-Injeel 2 рази на тиждень в дозі 1,1 мл в/м (10 ін'єкцій), Cralonin 3 рази на день по 10 крапель усередену та Пумпан 3 рази на день по 10 крапель усередину. Лікування АГТП проводили на протязі 2 місяців.
Результати: До лікування навантаження потужністю більше від 100 Вт виконали по 5 хворих в кожній із груп (28%). В кінці 12 тижнів лікування аналогічне навантаження виконали 7 (39%) хворих із І групи та 9 (50%) хворих ІІ групи.
У досліджуваних хворих відмічено підвищення толерантності до фізичного навантаження: порогова потужність зросла з т 91,78±9,5 Вт до 105,43±9,3 в І – й групі та з 92,14±9.1 до 112,5±9,2 в ІІ – й групі.
На тлі терапії АГТП зросла також і загальна тривалість навантаження: з 6,8±0,9 до 8,7±0,7 хв (в І гр. З 6,52±0,8 до 7,6 ± 0,7 хв. відповідно).
Спостерігалося зростаюче зниження САТ на кожному ступені фізичного навантаження в кожній із досліджуваних груп, в більшій мірі в групі з використанням АГТП, проте різниця в зростанні між групами не була статистично вірогідною. Спостерігалося зниження ДАТ на кінець 12 тижня лікування в обох групах. Ступінь і темпи зниження ДАТ теж не відрізнялися, проте, статистично вірогідні дані отримані лише в ІІ гр для ДАТ в стані спокою та при навантаженні в 50Вт через 12 тижнів.
Комбіноване лікування також впливало на максимальні величини АД та ЧСС. При максимальному фізичному навантаженні спостерігається зниження максимального САТ з 210 ± 4,5 мм рт.ст. до 184,2 ± 5,3 мм рт.ст., максимальної ЧСС з 133,1±3,8 до 111,2±4,3 за хвилину
Висновки: .Включення АГТП в комплексне лікування хворих на СН на тлі ГХ сприяло підвищенню толерантності до фізичного навантаження, збільшенню потужності виконаного навантаження, загальної тривалості навантаження.
Величини САТ та ДАТ на тлі комплексного лікування були дещо нижчими на всіх ступенях навантаження, проте різниця статистичне не вірогідна; Спостерігається зменшення долі критичних гіпертонічний реакцій, що було приводом для припинення ВЕП.
Діагностичне значення бронходилятаційних тестів
в диференційній діагностиці хронічного обструктивного захворювання легень
та бронхіальної астми
Чуба Л.І., магістр
Науковий керівник – доц. Винниченко Л.Б.
СумДУ, медичний інститут,
кафедра сімейної медицини з курсом ендокринології
Хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) та бронхіальна астма (БА) є найбільш поширеними хворобами респіраторного тракту в практичній діяльності сімейного лікаря. Захворювання мають різні патогенетичні механізми розвитку, проте в деяких випадках в зв’язку з подібністю клінічних проявів диференційна діагностика викликає певні труднощі.
Мета: Діагностичне значення бронходилятаційних тестів в диференційній діагностиці ХОЗЛ та БА.
Матеріали і методи: Обстежено 74 хворих (44 жінок та 30 чоловіків, середній вік – 50 рлоків). Серед них хворі на: ХОЗЛ - 35 осіб (ж - 16, ч - 19), БА - 34 особи (ж - 26, ч - 8), ХОЗЛ + БА - 5 осіб (ж - 2, ч - 3). Усі пацієнти мали середній ступінь тяжкості захворювань. Усім хворим визначали показники функції зовнішнього дихання методом спірографії до та через 20 хвилин після інгаляцій бронхолітичних препаратів: сальбутамола, беротека та беродуала.
Результати: Зворотна бронхообструкція спостерігалась у 48 хворих (65%), у тому числі: у 29 хворих (60%) при пробі з сальбутамолом (БА-18 осіб (63%), ХОЗЛ-10 осіб (34%), ХОЗЛ+БА-1 особа (3%); у 14 хворих (29%) при пробі з беродуалом (БА-3 особи (21%), ХОЗЛ-10 осіб (71%), ХОЗЛ+БА-1 особа (8%); у 5 хворих (11%) при пробі з беротеком (БА-2 осіб(40%), ХОЗЛ-2 особи (40%),ХОЗЛ+БА-1 особа (20%).
Висновки: Таким чином, позитивна проба із сальбутамолом спостерігалась у більшості хворих на БА, і навпаки - з беродуалом у більшості хворих на ХОЗЛ, що є патогенетично обґрунтованим і підтверджує ефективність використання останніх в якості базисної терапії, тоді як використання В2-агоністів є доцільним для швидкого купірування нападів бронхоспазму у хворих на БА, ХОЗЛ та ХОЗЛ+БА.
Вплив гастроезофагальної рефлюксної хвороби
на перебіг бронхіальної астми в залежності
від віку пацієнта
Винниченко О.І., студ. 5-го курсу
Науковий керівник – доц. Винниченко Л.Б.
СумДУ, медичний інститут,
кафедра сімейної медицини з курсом ендокринології
Мета: Визначити вплив гастроезофагеальної рефлюксно хвороби (ГЕРХ) на перебіг бронхіальної астми в залежності від віку пацієнта.
Матеріали і методи: Обстежені 18 хворих на бронхіальну астму (БА) з клінічними проявами ГЕРХ віком від 32 до 75 років. Проведені дослідження ФЗД (ОФВ1, індекс Тифно, МОШ25, МОШ50, МОШ75), ФЕГДС, тривалий рН-моніторинг стравоходу.
Результати: За показниками ФЗД у всіх хворих спостерігалась бронхообструкція ІІ-ІІІ ст. (середній показник індекса Тіфно – 49,33%). За даними ФЕГДС – різні форми ГЕРХ: грижа стравохідного отвору діафрагми (2 особи), недостатність кардії (5 осіб), рефлюкс-езофагіт (І ст. – 8 осіб, ІІ – 5 осіб, ІІІ - .2 особи). Методом тривалої рН-метрії визначені час рН у горизонтальному положенні (в середньому - 4,2), у вертикальному положенні (в середньому - 9,3), загальне число рефлюксів (в середньому -36). Спостерігається взаємозв’язок клінічних проявів ГЕРХ і тяжкості БА в залежності від віку пацієнта: підвищення показників рН-метрії під час загострення БА і на тлі прийому глюкокортикостероїдів у хворих на середньо тяжку і тяжку БА віком старших від 65 років. Збільшується частота і тривалість контакту шлункового вмісту зі слизовою стравоходу, що підтверджується даними рН-метрії: рН вищий і частота рефлюксів більша в середньому в 1,5 рази в порівнянні з отриманими даними у пацієнтів більш молодого віку.
Висновок: У хворих на БА старших від 65 років на тлі ГЕРХ під час загострення хвороби та внаслідок прийому глюкокортикостероїдів рН вищий і частота рефлюксів більша в середньому в 1,5 рази в порівнянні з отриманими даними у пацієнтів молодших від 65 років.
ДОСЛІДЖЕННЯ ПАЦІЄНТІВ ІЗ ЕКСТРАКАРДІАЛЬНИМ ГРУДНИМ БОЛЕМ, ПРИЧИНОЮ ЯКОГО Є ПАТОЛОГІЧНИЙ ГАСТРОЕЗОФАГАЛЬНИЙ РЕФЛЮКС
Винниченко Л.Б., доцент; Безсмертна Р.В., Книш М.Ю., СМКЛ №1
СумДУ, медичний інститут,
кафедра сімейної медицини з курсом ендокринології
Біль в ділянці серця – симптом багатьох захворювань, нерідко не пов’язаних з серцевою патологією. Однією із причин псевдокоронарного болю може бути запальний процес в слизовій стравоходу внаслідок патологічного гастроезофагеального рефлюксу. Саме позастравохідні прояви гастроезофагеальної рефлексної хвороби (ГЕРХ) дотепер є причиною діагностичних помилок лікарів.
Мета: Виявлення хворих на ГЕРХ серед пацієнтів із псевдокоронарним болем.
Матеріали і методи: В дослідження включалися хворі з грудним болем (частіше відчуття тиску за грудниною, іноді з ірадіацією в між лопаткову ділянку, шию, руки, скули), болем в ділянці серця за відсутності ознак гострого порушення коронарного кровообігу (за даними ЕКГ та лабораторних досліджень). Призначали ФЕГДС, рабепразоловий тест.
Результати: Обстежено 22 хворих віком від 34 до 58 років (16 чоловіків та 6 жінок) направлених в терапевтичне та кардіологічне відділення з підозрою на гострий інфаркт міокарда, нестабільну стенокардію. Деталізація анамнезу дозволило виявити, що у 13 (60%) біль частіше виникав в нічний час та/або після вживання їжі, особливо після гострої та жирної, після нахилу тулубу вперед. За часом він був дещо тривалішим звичайних нападів стенокардії, без особливого погіршення загального самопочуття. Біль не проходив після прийому нітрогліцерину і поступово припинявся після швидкої ходи. У 5 із 13 хворих на ЕКГ будь яких змін не реєструвалося. У решти спостерігалося незначне зміщення зубця Т нижче від ізолінії в грудних відведеннях з повним відновленням через декілька днів. Усім хворим проведені навантажувальні тести: у одинадцяти осіб проведена велоергометрія, у двох – чрезстравохідна електрокардіостимуляція. Досягнення субмаксимального навантаження у жодного із хворих не призвело до виникнення клінічних ознак ішемії міокарду. За даними рентгенографії, ФЕГДС у 4 хворих спостерігалась недостатність кардії різного ступеня вираженості, у 8 – ознаки рефлюкс-езофагіту (РЕ) (у 5 –РЕ І ст., у 2 – РЕ ІІ ст., у 1 – РЕ ІІІ ст.). Рабепразоловий тест був проведений у 4 осіб, які не мали ознак РЕ та недостатності кардії. У трьох осіб тест був позитивним.
Висновки: Серед обстежених пацієнтів з псевдокоронарним болем близько 54% мали ознаки ГЕРХ. Причому, ретельне опитування таких пацієнтів (користуючись спеціальним опитувальником), дозволяє запідозрити діагноз захворювання майже в 100 % випадків.
Лікування комбінованої дисліпідемії аторвастатином (туліпом) у хворих на серцеву недостатність на тлі ІХС
Винниченко Л.Б., доцент; Безсмертна Р.В., Книш М.Ю., СМКЛ №1
СумДУ, медичний інститут,
кафедра сімейної медицини з курсом ендокринології
Мета: дослідження: вивчити ефективність і переносимість 12 тижневої терапії аторвастатином (туліп) у хворих на серцеву недостатність на тлі ІХС.
Матеріали і методи: в дослідження включені 14 хворих (5 чоловіків та 9 жінок віком від 45- 70 років) на серцеву недостатність на тлі ІХС з комбінованою гіперліпідемією. Стабільна стенокардія діагностовано у 8 хворих, гострий інфаркт міокарда в анамнезі – у1 хворої, гіпертонічна хвороба І-ІІ – у 11 хворих. Зміни в ліпідному обміні визначалися за рівнем тригліцеридів (ТГ), загального холестерину (ЗХ) і його фракцій: холестерину ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ) й холестерину ліпопротеїдів високої щільності (ЛПВЩ)
Результати: встановлено виражений гіпохолестериновий ефект аторвастатина в дозі 10-20 мг/добу вже через 6 тижнів. Рівень ЗХ знизився в середньому на 28,8% (з 6,85±1,0 до 4,49 ±0,45 ммоль/л), рівень ХС ЛПНЩ на 41,74% (с 4,57±0,67 до 2,62±0,64 ммоль/л). Рівень ХС ЛПВЩ збільшився на 12,5% (з 1,02±0,43 до 1,16±0,27 ммоль/л). Продовження лікування (до 12тижнів) сприяло посиленню эффекта аторвастатину. Виявлено достовірне зниження середнього рівня ТГ на 23% (з 2,59±1,12 до 1,68±0,47ммоль/л) через 3 місяці прийому препарата.
Побічні явища (закреп, біль у животі, нудота) потребували зменшення дози препарата з 20 до 10 мг у 2-х пацієнтів. Збільшення рівня трансаміназ у 2,4 рази спостерігалося у 1 пацієнта, що потребувало відміни препарата через 3 місяці лікування.
Висновки: аторвастатин є високоефективним препаратам у лікуванні порушень ліпідного обміну. Наявність побічних ефектів потребує пошуку альтернативних методів лікування.
Особенности течения беременности и родов
у женщин с хроническим пиелонефритом
Сумцов Д.Г., канд..мед.наук, асистент; Сумцов Г.О., доцент
СумГУ, медицинский институт,
кафедра семейной медицины с курсом эндокринологии
Проведен ретроспективный анализ течения беременности и родов у 72 женщин с хроническим пиелонефритом. Возраст обследованных составил 26±1,9 лет. Первобеременных и первородящих было 37 (51,4%), повторнородящих – 35 (48,6%). В зависимости от клинического течения заболевания почек все женщины были разделены на 2 группы. В I группу вошли 33 пациентки, в анамнезе у которых был хронический латентный пиелонефрит. Давность заболевания составила от 5 до 10 лет. В течение настоящей беременности обострений заболевания не наблюдалось. II группу составили 39 пациенток с обострением хронического пиелонефрита во время беременности. Обострение пиелонефрита впервые наблюдалось в 35% случаев во II триместре беременности. У 23 (58,9%) женщин оно было однократно, у 15 (38,5%) – двукратно, трижды – в 1 случае (2,6%). Анализ течения беременности показал, что у пациенток с обострением хронического пиелонефрита достоверно чаще возникал сочетанный гестоз (23% и 5% случаев, соответственно). Угроза прерывания беременности наблюдалась в 2,5 раза чаще также во II группе (у 66% и 25% беременных, соответственно). Анемия различной степени тяжести осложняла течение хронического пиелонефрита у всех 72 женщин.
Анализ осложнений в родах у обследованных женщин показал, что у женщин II группы отмечалась более высокая частота преждевременного разрыва плодных оболочек по сравнению с пациентками I группы (12,36% – во II и 5,64% – в I группе). Различные аномалии родовой деятельности гораздо чаще наблюдались у женщин II группы. Этот показатель более чем в 1,3 раза превышал показатель I группы (8,07% - в I группе, 10,57% - во II группе). Кровотечения в последовом и раннем послеродовом периодах были чаще во II группе в сравнении с I группой (4,06% - во II группе и 2,38% - в I группе). Инфекционно-воспалительнные послеродовые осложнения у женщин II группы были в 2 раза чаще, чем в I группе.
Таким образом, результаты проведенного анализа течения беременности и родов у женщин с хроническим пиелонефритом показал, что при обострении хронического пиелонефрита частота осложнений беременности, родов и послеродового периода была в 2-3 раза выше, чем у женщин с латентным течением заболевания.
Вышеизложенное диктует необходимость дальнейшего изучения патогенетических особенностей хронического пиелонефрита, а также усовершенствования тактики лечения этого контингента беременных.
Состояние новорожденных у рожениц
с хроническим пиелонефритом
Сумцов Д.Г., канд. .мед.наук, асистент; Сумцов Г.О., доцент
СумГУ, медицинский институт,
кафедра семейной медицины с курсом эндокринологии
Проведен ретроспективный анализ течения раннего неонатального периода у новорожденных от 72 женщин с хроническим пиелонефритом. В зависимости от клинического течения заболевания почек все женщины и, соответственно, рожденные ими дети были разделены на 2 группы. В I группу вошли 33 пациентки, в анамнезе у которых до настоящей беременности был хронический латентный пиелонефрит. В течение настоящей беременности обострений заболевания не наблюдалось. II группу составили 39 пациенток с обострением хронического пиелонефрита во время беременности. Обострение пиелонефрита впервые наблюдалось в 35% случаев во II триместре беременности. У 23 (58,9%) женщин оно было однократно, у 15 (38,5%) – двукратно, трижды – в 1 случае (2,6%).
Анализ исхода беременности у обследованных пациенток показал, что самопроизвольные роды в сроке беременности 38-40 недель произошли у 30 (90,1%) женщин I группы и у 31 (79,5%) II группы. Одна женщина (3,0%) в I группе и 2 (5,1%) во II группе родоразрешены путем абдоминального кесарева сечения. У 2 (6,1%) пациенток I группы и 3 (7,7%) II группы имели место преждевременные роды живыми детьми. У 3 (7,7%) женщин II группы произошел самопроизвольный аборт позднего срока. Общая частота неблагоприятных исходов беременности у женщин I группы была почти в полтора раза ниже, чем у пациенток II группы (6,1% и 15,4%).
Изучение состояния новорожденных, рожденных от матерей с хроническим пиелонефритом показало, что средняя масса и длинна тела новорожденных у обследованных женщин обеих групп почти не отличались. Новорожденные от матерей II группы оценены по шкале Апгар в 8-10 баллов лишь в 51,3% случаев. Каждый пятый ребенок этой группы рождался в асфиксии II степени тяжести.
Ранний неонатальный период у детей, рожденных от матерей II группы, протекал более неблагоприятно, чем у новорожденных от матерей I группы. Патологическая потеря веса в 1,1 раза чаще встречалась у новорожденных от матерей II группы. Время пребывания детей в отделении новорожденных зависило от их состояния при рождении и течения неонатального периода и составляло в среднем в I группе 5,9 ± 1,3 дня, во II группе – 6,7 ± 1,4 дня.
Таким образом, результаты проведенного анализа состояния новорожденных у женщин с хроническим пиелонефритом показали, что при обострении хронического пиелонефрита частота осложнений в раннем неонатальном периоде выше, чем при латентном течении.
РОЛЬ ЗМІН У ОБМІНІ КАЛЬЦІЮ У ХВОРИХ НА ПОСТХОЛЕЦИСТЕКТОМІЧНИЙ СИНДРОМ
У ПОЄДНАННІ З ГІПЕРТОНІЧНОЮ ХВОРОБОЮ
Карташова К.М., магістрант
Науковий керівник – проф. Пасієшвілі Л.М.
Харківський державний медичний університет,
кафедра загальної практики – сімейної медицини
Вивчено стан кальцієвого обміну у хворих на постхолецистектомічний синдром (ПХЕС) у поєднанні з гіпертонічною хворобою (ГХ). Було обстежено 54 хворих на ПХЕС у поєднанні з ГХ. Більшість хворих були жінки, віком від 27 до 59 років. Група порівняння була представлена хворими з одноосібним перебігом ГХ, репрезентативними по сновним параметрам. Хворим визначали рівень загального та іонізованого кальцію сироватки крові та відношення рівня іонізованого кальцію до загального.
Виявлені зміни, що вказують на зниження рівня кальцію за рахунок загальної та іонізованої фракції, таким чином у всіх хворих була гипокальціемія. Ступінь змін залежала від стадії ГХ: максимальні зміни були у хворих з ГХ 2 ст. (загальний та іонізований кальцій: 2,02±0,03 ммоль/л та 1,06±0,03 ммоль/л; контрольна група: 2,45±0,03 ммоль/л та 1,18±0,03 ммоль/л відповідно). Протилежна динаміка була відмічена щодо показників відносного рівня іонізованого кальція: його рівень був підвищений у всіх групах у порівнянні з контролем (48,1 – контрольна група, 49,7 та 52,4 у паціентів з ГХ 1 та 2 відповідно). Згідно з даними Д. Міцюри чим вищий показник вмісту іонізованого кальцію, тим більш виражені процеси нервово-м’язового збудження. Отже, при сумісному перебігу ПХЕС та ГХ визначається від’ємна динаміка гомеостазу кальція. Таким чином, підвищений показник відносного вмісту іонізованого кальцію на тлі гіпокальціемії можно вважати важливим маркером погіршення кальцієвого гомеостазу та важкості перебігу захворювань.
Етіологічні фактори ректальної кровотечі
та візуалізуючі методики діагностики
у викладанні при підготовці лікарів
загальної практики-сімейної медицини
Рудіченко В.М.
Національний медичний університет імені О.О.Богомольця, Київ,
кафедра поліклінічної підготовки та сімейної медицини
Серед найбільш імовірних місць походження ректальної кровотечі треба розглядати анальний, ректальний відділ кишківника та товсту кишку. Взагалі, яскравий червоний колір крові, яка відходить притаманний походженню кровотечі з дистальної товстої кишки (ліва половина), темний колір – більш проксимального відділу. Однак, при швидкому кишківниковому транзиті гостра кровотеча навіть верхніх відділів може маніфестувати практично незміненою яскравою червоною кров’ю при дефекації. За даними літератури пацієнти до 50 років звертаються за допомогою з приводу ректальної кровотечі (що може значно варіювати за вираженістю) частіше, ніж в 2 рази, ніж старші пацієнти. З метою подальшої систематизації викладання та удосконалення комп’ютеризованого тест-контролю був проведений аналіз літератури за останні 5-7 років. Виявлено, що найбільш частим діагнозом, що супроводжувався ректальною кровотечею в практиці лікарів первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД) були так звані «малі захворювання», а саме: гемороїди, тріщини, проктит, інфекції та дивертикулярна хвороба. Після цього в переліку етіологічних факторів треба назвати рак, поліпи та коліт. Також слід зауважити, що велика доля пацієнтів з ректальною кровотечею, які звертаються до лікарів первинної ланки можуть залишатися з невстановленим етіологічним діагнозом, і через рік є практично здоровими особами. Рідкісною причиною може бути ендометріоз, який треба запідозрювати при співпадінні абдомінального болю та кровотечі з менструальним циклом у жінок. Ангіодисплазія є васкулярною мальформацією в кишківнику, що звичайно уражує осіб старше 60 років і, окрім ректальної кровотечі, найчастіше не дає іншу симптоматику. Проводячи діагностику етіологічних факторів ректальної кровотечі лікар ПМСД стосовно колоректального раку повинен бути акцентований відносно трьох анамнестично-виявляємих характерних ризик-факторів, а саме: вік пацієнта старше 50 років, зміна характеру дефекацій за останній час, наявність крові, змішаної з випорожненнями. При опрацюванні запитань комп’ютеризованого та очного контролю треба розуміти різну значимість методів візуалізації в діагностиці, коли найбільш доступні лікарям ПМСД методи сонографічної ультразвукової діагностики не відіграють якоїсь значної ролі, а використовується жорстка та гнучка сігмоскопія, колоноскопія, рентгенологічне подвійне контрастне дослідження з барієвою клізмою з найбільшою інформативністю. Можливе проведення сцинтіграфії з технецієм та ангіографії.
Профілактична дисципліна та історія медицини
К ИСТОРИИ ТУРЕЦКОЙ МЕДИЦИНСКИЙ МИНИАТЮРЫ
Халиме Джейхан, студ. 2-го курса
Научный руководитель – проф. Васильев К.К.
СумГУ, медицинский институт,
кафедра гигиены и социальной медицины
Турецкая медицинская миниатюра представлена в книге «Cerrahiyeful Haniye» (Джеррахиетул Хание) В ней говорится о способах хирургических вмешательств и это показано на цветных миниатюрах.
Эту книгу, фигурирующую в истории мировой медицинской литературы, в пятнадцатом веке написал врач Serafeddin Sabuncuorlu (Шерафеддин Сабунсуорлу). Он жил в Амасиэ и был хирургом. Свою книгу он посвятил султану (Фатих Султан Мехмед). Отсюда ее название: «Султанного хирурга – Джеррахиетул Хание».
Книга состоит из трех частей.
Первая часть посвящена одному из популярных методов хирургии тогдашней Турции – прижиганию, его применению и объяснению. В ту эпоху при многих болезнях назначали прижигание. Например, у хронически больного человека делали прижигание в области головы, прижигали также больной зуб, то же делали при заболевании глаз. Все это показано на цветных миниатюрах.
Вторая часть. Здесь мы находим миниатюры, где изображены самые разные по сложности операции. Показаны удаление ушной пробки, операции в носовой полости, удаление опухоли на теле, операция по извлечению умершего плода из тела женщины и др.
Третья часть о переломах, вывихах и их лечении. Даются методы лечения в миниатюрах начиная от области головы и кончая нижними конечностями (от головы до пят). Хирургические операции не возможны без анестезии. В книге автор уделяет место и мандрагоре (Mandragora officinarum), корень которой по форме напоминает человеческую фигуру и поэтому это растение семейства паслёновых в Турции получило название «человеческое растение». Мандрагора, произрастающая на западе и юге Турции, использовали в качестве болеутоляющего. Корень толкли, смешивали с миндальным маслом и оставляют эту смесь на сутки. Приготовленное таким образом лекарство предлагали больному принять натощак перед операцией.
Таким образом, книга «Cerrahiyeful Haniye» важный источник по истории медицины в Турции, где показаны различные хирургические вмешательства.
ГІГІЄНІЧНА ОЦІНКА УМОВ ПРАЦІ
НА СІРЧАНОКИСЛОТНОМУ ВИРОБНИЦТВІ
Ушенко І.Л., студ. 5-го курсу; Дьяченко А.Г., професор
СумДУ, медичний інститут, кафедра гігієни та соціальної медицини
Актуальність роботи. Виробництво сірчаної кислоти є одним із великотоннажних та найважливіших хімічних виробництв у нашій країні. Попри впровадження сучасних технологій та обладнання, воно залишається також одним із найнебезпечніших через велику кількість шкідливих чинників виробничого середовища, які впливають на здоров’я працюючих. Гігієнічна оцінка цих чинників ще далека від завершення, до того ж необхідна гігієнічна підтримка і вдосконалень технологічних процесів, які відбуваються час від часу. Метою роботи була гігієнічна оцінка умов праці робітників виробництва сірчаної кислоти із елементної сірки контактним способом. Об’єктом дослідження був цех з виробництва сірчаної кислоти. Методики дослідження. Вміст шкідливих чинників у повітрі робочої зони оцінювався за даними вимірювань, які проводять міська СЕС та власна лабораторія.