Рекомендовано Вченою радою Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім. М. В
| Вид материала | Диплом |
- Експериментальні програми спецкурсів та факультативів з біології, 717.12kb.
- Затверджено вченою радою Донецького обласного інституту післядипломної педагогічної, 136.27kb.
- Результати проведення обласного відбіркового конкурсу з креслення у 2010-2011, 65.79kb.
- Схвалено Вченою Радою Центрального інституту післядиплом, 762.17kb.
- Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, 1031.24kb.
- М. В. Остроградського Зелюк В. В., Стаднік С. М., Демиденко Т. П. Зміст Вступ 1 Історія, 1265.02kb.
- На базі Дніпропетровського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти відбулась, 245.74kb.
- Л. М. Олійник доцент кафедри педагогіки початкового навчання Інституту педагогічної, 5011.08kb.
- Ідувач лабораторії мовно-літературної освіти, доцент кафедри етнопедагогіки та мовної, 578.79kb.
- План роботи Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, 2066.32kb.
Гончаренко І.Д. ЛІБЕРАЛІЗАЦІЯ ТА ЗАПРОВАДЖЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ – ШЛЯХИ ЧАСТКОВОГО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ ФІНАНСУВАННЯ ОСВІТИ
Сучасна економіка освіти має створити сталі передумови для розвитку усіх напрямів галузі з метою формування високого освітнього рівня народу України – говориться в Національній доктрині розвитку освіти України у 21 столітті. Досягнення цієї мети передбачає реалізацію формування багатоканальної системи фінансового забезпечення освіти.
Перебуваючи у США, Франції, Німеччині, інших країнах, та маючи можливість спілкуватися з директорами шкіл без перекладачів, я завжди ставив їм одне й те ж запитання: «Чи вистачає Вам бюджетних грошей?». Всі відповідали однозначно і у всіх країнах: «Ні». А бюджети шкіл виражалися в доларах чи євро числами з багатьма нулями. І додавали, що допомагають батьки та заробляють учні. Коли вперше я це почув у ФРН, я був надзвичайно здивований – не думав, що на заході в таких багатих і економічно розвинених країнах батьки здають гроші в школи, а тим більше, що їх заробляють діти. У Німеччині – учні проводять платні дискотеки, а в США – продають цукерки, просять надати спонсорську допомогу на світлофорах та по домівках американців. Чи можливе таке в Україні? Думаю, що в Україні такі дії були розцінені як злочинні.
Якщо все ж таки спонсор перерахував гроші на рахунок, чомусь, як і в радянські часи, чиновники обов’язково повинні дати дозвіл на використання випрошених школами у спонсорів грошей, і, обов’язково, розраховуватися по безготівковому розрахунку, хоча це займає більше часу, та і товар по безготівковому розрахунку коштує дорожче, ніж за готівку. Але ж у світі є інші способи практично миттєвого розрахунку через Інтернет або платіжними картками. Тривалий час, працюючи за кордоном, я розраховувався барованими або кросованими чеками (le chèque barré), за якими гроші йдуть на банківський рахунок фірми і за таким чеком їх не можна отримати готівкою. Теж безготівковий, але практично миттєвий розрахунок.
У країні створюються вільні економічні зони, але школи, як і будь яке рядове підприємство, платять усі податки та платежі. Як тільки школа починає займатися дозволеними державою платними послугами, у неї виникає цілий ряд проблем. Школа є комунальною власністю, а тому потрібно отримати цілий ряд дозволів, за які потрібно заплатити, а для оплати потрібно десь брати гроші. Далі починаються проблеми з формою ведення бухгалтерського обліку: вона повинна бути окремою. На використання зароблених грошей знову потрібні дозволи і безготівковий розрахунок з обов’язковим підписанням договору за підписом начальника районного відділу освіти. Таке положення з платними послугами може бути лише у тому випадку, коли держава не хоче, щоб вони існували. Я думаю, що ми втрачаємо досить значні суми. Із Берна (Швейцарія) мені пропонували в листопаді цього року навчати німецької та французької мови, знаючи, що у нас в школі багато років успішно діє сугестопедична система швидкого навчання іноземних мов. Я відмовив. Пояснив, що офіційно ми оплату за навчання взяти не можемо. Неофіційно теж. Вони не могли зрозуміти чому, коли вони платять, ми не можемо взяти їх гроші і надати такі послуги, які в Швейцарії вони отримати не можуть.
Є школи, які створюють при школах благодійні фонди. Як прикриття він може існувати, але затрати на утримання благодійного фонду забирають майже всі його кошти. І в будь-який момент можна отримати звинувачення, що благодійний фонд при школі – замасковані «побори» з батьків.
Бюджетних коштів освіті не вистачатиме завжди і світі, і у нас теж. Чому обов’язково потрібно безкоштовно харчувати всіх учнів початкових класів на 1грн.50 коп.? Частині дітей це не потрібно, вони витрачають набагато більше кожного дня на розмови по мобільному телефону за кілька тисяч гривень, та і в школу їздять на джипах. У США також є безкоштовне харчування, але тільки для тих, хто цього потребує.
Вважаю, що частину проблем освіти можна вирішити переведенням бухгалтерського обліку на європейську основу та лібералізацією, тобто наданням більших прав державним закладам освіти (можливість запровадження платного навчання та інших послуг) з метою запровадження конкуренції на рівних умовах з недержавними закладами. Мабуть, це найперше, що нам потрібно зробити, щоб ліквідувати ненормальний паразитизм приватних навчальних установ на матеріальній, методичній та кадровій базах державної освіти.
Громовий В. В. ТІНЬОВА ЕКОНОМІКА ШКОЛИ: ЗАБОРОНИТИ(,) НЕ МОЖНА (,) ЛЕГАЛІЗУВАТИ!?
Завжди існують прості відповіді на складні запитання, але вони неправильні... Це стосується і запитання, винесеного в заголовок. Якщо, наприклад, хтось думає, що здолати тіньову економіку в освіті можна винятково репресивними методами, він глибоко помиляється. Реалізувати на практиці ідею «всіх пересадити», неможливо, бо тоді у в’язниці сидітимуть майже всі освітяни й нікому буде вчити дітей. Дивлячись правді в очі слід констатувати: усе наше освітянське співтовариство з низу до верху зав’язло в трясовині тіньової економіки, ті чи інші форми та прояви тіньових стосунків пронизують усі ланки вітчизняної системи освіти. Є загальні об’єктивні причини цього явища, тож слід зосереджуватися не на особистостях, а на зміні соціальних інститутів, процедур, механізмів у напрямку унеможливлення існування тіньової економіки школи.
І є суб’єктивні причини, які полягають у тому, що, з одного боку, біля керма є ще багато керівників старої формації, для яких - як і для будь-якої «радянської людини» - не було чимось шокуючим вживання термінів "блат", "мати руку в верхах", "дістав" тощо. Звісно, рудименти тих взаємин привнесені ними і в нову економіку освіти, адже, згідно з теорією трансформацій, розпад будь-якої системи на перших етапах закономірно може сприяти суттєвому примноженню тих основних недоліків і вад, які були властиві системі, що розпалась.
З іншого боку – дається взнаки і прихід нової хвилі керівників освіти епохи початкового накопичення капіталу для яких, наприклад, слово «откат» є звичним і загальновживаним терміном у сфері економіки освіти.
Звісно, ситуація, що склалася в країні внаслідок масштабно-вибухового поширення такого явища, як "тіньова" економіка, потребує глибоких і комплексних наукових досліджень. Поки що ж, на жаль, панують спрощені, поверхові уявлення щодо реальних масштабів і особливостей такого складного системного явища, яким є "тіньова" економіка взагалі і "тіньова" економіка освіти зокрема. Доки ми не вникнемо в глибинну сутність явища, яке можна умовно позначити поняттям «тіньова економіка школи», доти ми обмежуватимемось "імітаційно-профанаційною" політикою боротьби з найбільш "чорними" проявами "тіньових" процесів, на кшталт сумно відомої антибукетної компанії літа 2004 року. Усе так і буде зводитись до використання відпрацьованих бюрократією механізмів соціального "окозамилювання", що виявляються, скажімо, у оприлюднені фактів "викриття" "тіньового планктону" та демонстративного "покарання" дрібної "сошки".
Свіжим прикладом, як це робиться в освіті, є «справа Конобрицького». Директора Першої української гімназії м. Краматорська Миколу Конобрицького «найбільш гуманний у світі» Краматорський міський суд Донецької області 19 травня 2006 року засудив до трьох років позбавлення волі, взявши «под стражу в зале суда немедленно», угадайте за що? Кілька людей в гімназії іноді числились технічками чи гардеробниками, а за їх зарплату купувались «все необходимые для гимназии хозяйственные, канцелярские товары, медикаменты». У гімназії вели ретельний облік витрачених коштів (є відповідні чеки, акти виконаних робіт тощо ), але попри це суд констатував, що директор «завладел денежными средствами на общую сумму 4436 гривен 88 копеек, что является завладением чужим имуществом в крупных размерах». Звісно, якщо б фінансування господарчих потреб цієї гімназії було б хоч на мінімально достатньому рівні або її директор мав право за рахунок економії фонду заробітної плати легально робити перевести кошти на ці потреби, йому б не треба було так «хімічити» заради забезпечення елементарного функціонування навчального закладу.
З цієї сумної історії не важко з’ясувати як основну причину появи тіньової економіки школи, так і шляхи її подолання. Якщо ж не робляться реальні кроки у напрямку детінізації господарчого життя школи, мимоволі напрошується висновок: мабуть, комусь дуже вигідно тримати школу та її керівника на короткому повідку та на голодному пайку. Адже саме це забезпечує успішне культивування такої «потрібної» риси українського директора школи як патологічна слухняність. Зайве констатувати, що переважна більшість керівників шкіл мають на меті не пошук тіньових схем особистого збагачення, вони прагнуть одного: жити у простій, ефективній системі шкільної освіти. Вони вже навіть не сподіваються побачити турботу про школу і про тих, хто там працює, з боку держави. Вони хочуть мати прості і зрозумілі правила гри, які дозволятимуть, не заробляючи «жовтих» чи «червоних» карток, успішно грати на освітньому полі України.
Втім «чесна гра» все ще є надзвичайно далеким від українських освітніх реалій поняттям, адже вся наша система освіти з низу до верху просякла брехнею, подвійними стандартами, прихованими стосунками. Цей невтішний діагноз слід поставити, якщо ми всерйоз хочемо побачити справжній стан справ і розпочати пошук ліків для хронічно хворого «пацієнта».
Альберту Камю належить фраза: «Вільний той, хто може не брехати». Тож надати директорові школи і вчителеві право на правду, реальну можливість не брехати у тій чи іншій формі – це чи не найголовніший крок до побудови нової детінізованої освіти України.
Звільнити працівників освіти від брехні іноді надзвичайно просто: припиняєш бомбардувати школу численними вказівками про необхідність проведення різноманітних нібито потрібних заходів. Відразу відпаде вимушена потреба писати липові звіти про їх проведення, даєш змогу директорові школи самостійно розпоряджатись, наприклад, надходженнями від оренди приміщень чи фондом економії заробітної плати і відразу відпадає потреба вести «чорну» і «білу» бухгалтерію.
Ще один із шляхів відмови від публічної брехні щодо ситуації в освіті – проведення нормалізації понять.
Є, наприклад, викладання економіки чи фінансового менеджменту в престижному ліцеї, яке потрапляє у ранг «додаткових послуг» з тим, щоб його можна було оплачувати з кишені батьків. Проте які це «додаткові освітні послуги», якщо реально вони складають основний зміст освіти у цьому навчальному закладі?!
Досить стверджувати, що у нас безкоштовна шкільна освіта і «впритул» не бачити таких складових «тіньової економіки» школи як приховане репетиторство, добровільні чи добровільно-примусові благодійні внески батьків, активна «дистрибуція» тих чи інших навчальних посібників тощо.
Адже в умовах існування «королівства кривих дзеркал» часто саме ті, хто хоче вести справи по-чесному, стають жертвами системи, яка налаштована на інші правила гри. Наприклад, той, хто офіційно легалізував благодійний фонд при школі, опиняється у значно гіршій ситуації у порівнянні з тим, хто продовжує по-чорному збирати кошти, і на всі питання контрольно-ревізійних служб щодо неофіційного збору коштів відповідає: «Це все батьки».
Звісно є різні підходи до проблеми детінізації як освіти, так і інших сфер суспільного життя. Наприклад, на сайті «Ідеальна Країна» прочитав такий досить показовий діалог з приводу детінізації:
«- Детінізація - це з’ясування, де закалимив шкільний вчитель ще 1 тис. грн. для належного утримання сім’ї, чи з’ясування на які кошти будуються і утримуються розкішні вілли та мерседеси державними чиновниками?
- Сам спосіб мислення поставлений у Вашому питанні вже передбачає той факт, що коли суб’єкт відносин не отримує очікуваного від системи, він не буде підкорятись її правилам. І якщо відійти від термінів складних, то справа дійсно тут не в моралі чи ідеології - просто "кожен хоче своє життя без сорому прожити". І це не залежить від того на якій посаді людина і наскільки вона порушує загальні норми. Кожен буде відстоювати своє. Ваше питання провокаційне в тому значенні, що пропонує перевести проблему корупції та розкрадання на інші прошарки суспільства. Це і здається справедливим і простим рішенням. Проте чиновники більш високого рівня, чи будь-хто з категорії умовно вище стоячих це ті ж самі люди, котрі переважно волею випадку стали на певні місця після розвалу старої радянської системи».
Що робити?
Якщо ми всерйоз бажаємо щось змінити, необхідно застосовувати могутні інструменти... Перш за все, слід:
- Забезпечити прозорість.
Якщо ви ставите «провокаційні запитання» на кшталт: Чому одна школа фінансується так, а інша не так? – ви прагнете побачити прозорий механізм фінансування. (Пригадую, яка була істерична реакція на мої спроби поставити подібні запитання у 1996 році. Тоді, замість відповіді, мене публічно заклеймили ганьбою, як ледве не інтригана-скандаліста...). Тіньова економіка школи і, як наслідок, корупція буяє, якщо директор школи не знає, як плануються витрати, як формується бюджет; учитель не володіє інформацією, якими коштами розпоряджається їх школа.
- Розширювати права й відповідальність закладів освіти, запровадити чіткий механізм відстежування результативності їх роботи.
Слід мати на увазі, що, наприклад, децентралізація – не панацея від усіх бід, бо, якщо ми децентралізуємо «порочну систему», нічого не зміниться (гангрена тіньової економіки та корупції переповзе нижче). Дати більше коштів школі, не подбавши про механізм їх ефективного використання, означає викинути їх в безодню.
- Забезпечити реальне партнерство з третім сектором.
Якщо працюють лише два сектори: влада і бізнес - неминуче виникає тіньова економіка та корупція, потрібен третій сектор, який зможе налагодити громадський контроль. Саме міжсекторне партнерство є ефективним засобом подолання корупції.
- Не допустити імітації демократичних процедур.
У нас запросто може відбуватись імітація, наприклад, конкурсу на заміщення вакантної посади директора гімназії, уже звичною стала імітація тендерних процедур... Тож замість реального створення іншого, некорупційного, середовища ми часто дуримо самі себе й дуримо інших, імітуючи західні зовні прозорі некорупційні моделі, які в наших умовах наповнюються старим «змістом».
- Бути послідовним і наполегливим.
Боротьба з тіньовою економікою школи не може обмежитись одним рішенням, адже відразу ж з’являться бажаючі його обійти. Слід уважно відстежувати побічні процеси з тим, щоб вони не підривали загальну тенденцію, не відбувалася профанація ідеї.
- Позбутися ілюзій. Зокрема переконатися, що нові прогресивні технології не гарантують автоматичного зменшення тіньової економіки школи. Наприклад, перехід на електронні картки тільки полегшив процес отримання зарплати за «мертвих душ».
- Чесність, довіра, гідність, справедливість, відповідальність і прозорість – основні принципи кодексу поведінки в академічному середовищі на Заході. Крок за кроком слід утверджувати ці принципи і в нашому «зіпсованому» суспільстві.
- Задіювати механізми саморегулювання (державне втручання зводиться до мінімуму – усе робиться в межах професійного середовища). Наприклад, в одній із провінцій Канади викладачі з власної ініціативи виробили професійний кодекс поведінки, тобто було досягнуто згоди між професіоналами щодо того, що є прийнятими у поведінці, а що - ні.
- Встановити чітку формулу фінансування (набір критеріїв розподілу фінансових ресурсів, які виділяються кожній школі).
Вона має бути максимально простою і зрозумілою для всіх учасників гри і в той же час достатньо складною для того, щоб стати справедливою. Вона має спиратися на надійну систему збору інформації, на основі якої визначаються розміри виділених коштів, а також спиратись на належний фінансовий менеджмент на рівні школи.
- Не слід починати боротьбу з тіньовою економікою школи з гучних скандалів(як це було у випадку з Миколою Конобрицьким).
Наше завдання - знайти рішення, а не роздувати конфлікти чи зводити рахунки. Має бути налаштованість на повсякденну, буденну роботу, яка крок за кроком змінюватиме ситуацію на краще (змінювати інститути, поведінку окремих людей, суспільну психологію).
Підсумовуючи сказане, констатуємо: для того щоб наша діяльність спрямована на легалізацію тіньової економіки школи (у випадках, коли можна і потрібно це робити, наприклад легалізувавши добровільну допомогу батьків школі шляхом створення благодійного фонду) або на її усунення ( у випадку, коли вона носить явно корупційний відтінок) не була донкіхотівською боротьбою з вітряками, слід спочатку зробити принаймні три кроки:
по-перше, провести діагностику хвороби (чому саме так проходить, які причини її породжують), не слід боротися лише з наслідками, необхідно звернути увагу на причини;
по-друге, розробити стратегії та процедури, які б унеможливили функціонування тіньової економіки школи , а не проводити якісь разові кампанії;
по-третє, створювати нові життєздатні механізми, які дадуть змогу функціонувати здоровій економіці освіти, тобто знайти шляхи й засоби, як встановити правила чесної гри. Тоді питання - вступати чи не вступати у тіньові стосунки - буде питанням особистого вибору лінії поведінки того чи іншого директора школи, а не питанням виживання школи.