М. В. Остроградського Зелюк В. В., Стаднік С. М., Демиденко Т. П. Зміст Вступ 1 Історія Полтавського обласного інституту післядиплом

Вид материала

Диплом

Содержание Історія Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім. М. В. Остроградського в системі освітніх координ Полтавський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти (1991-2008 рр.) Перспективи розвитку ПОІППО Перелік доданих ілюстрацій

Подобный материал:

• Результати проведення обласного відбіркового конкурсу з креслення у 2010-2011, 65.79kb.
• Рекомендовано Вченою радою Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної, 1780.96kb.
• Грабовський Петро Петрович, викладач Житомирського обласного інституту післядиплом, 401.79kb.
• Представлена програма буде корисною для практичних психологів дошкільних навчальних, 875.06kb.
• В м. Дніпропетровськ на базі Дніпропетровського обласного інституту післядиплом, 347.74kb.
• В. Г. Гусєв завідувач кабінету фізичної культури та основ здоров’я Вінницького обласного, 189.89kb.
• Л. П. доцент кафедри природничо-наукових дисциплін та методики їх викладання Донецького, 296.99kb.
• А. І. Постельняк опорна школа друкується за рішенням вченої ради Кіровоградського обласного, 1229.51kb.
• Просіна Ольга Володимирівна, завідуюча кафедри управління освітою Луганського обласного, 61.83kb.
• 2 Розвиток, історія, сутність та зміст менеджменту, як науки, 1631.08kb.

ІІ. Полтавський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти ім. М.В.Остроградського


Зелюк В.В., Стаднік С.М., Демиденко Т.П.


Зміст

Вступ

Полтавський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти ім. М.В.Остроградського (ПОІППО) є правонаступником Полтавського обласного інституту удосконалення вчителів (ІУВ), заснованого у 1939 році на базі Полтавського міського методичного кабінету та комбінату перепідготовки вчителів.

17 грудня 1992 р. наказом управління освіти Полтавської обласної державної адміністрації Полтавський обласний інститут удосконалення вчителів було реорганізовано у Полтавський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників.

У 1994 р. Інститут отримав ліцензію на проведення освітньої діяльності, пройшовши атестацію. Розпорядженням виконкому Полтавської міської Ради народних депутатів його було внесено до Державного реєстру. У 1998 році пройшло чергове ліцензування на підвищення кваліфікації 4 тис. педагогічних працівників у рік.

Всього з часу заснування в Інституті курсову перепідготовку пройшли майже 154 тисячі педагогічних працівників. У 1993-1999 рр. – 28 тисяч.

У 1999 році Інституту постановою Кабінету міністрів України присвоєно ім’я Михайла Васильовича Остроградського

Основні напрямки діяльності інституту:

• організація післядипломної освіти педагогічних працівників Полтавської області;
  
• проведення методичної роботи з педагогічними кадрами на основі нових педагогічних досягнень у відповідності з регіональними освітніми потребами;
  
• розробка педагогічних пріоритетів для навчальних закладів області;
  
• конструювання педагогічних технологій;
  
• забезпечення освітян новою методичною інформацією;
  
• розробка і видання наукової та навчально-методичної літератури;
  
• створення мережі експериментальних майданчиків, опорних та базових шкіл для апробування нових підходів до змісту і технологій освіти;
  
• проведення наукових та науково-методичних досліджень із проблем змісту освіти та організації навчально-виховного процесу;
  
• забезпечення зв’язку навчальних закладів і відділів освіти з науковими установами України і області.
  

Історія Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім. М. В. Остроградського в системі освітніх координат України (1939-1990 р. р.).

Інститут заснований у 1939 році на базі Полтавського міського методичного кабінету та комбінату перепідготовки вчителів згідно з “Положенням про республіканський, крайовий (обласний) інститут удосконалення вчителів”, затвердженим 22 жовтня 1938 року Наркомпросом РРФСР. У Положенні зазначено, що основним завданням інституту є підвищення теоретичних і методичних знань учителів різних типів шкіл, викладачів педучилищ і шкільних інспекторів [1]. Основними структурними підрозділами ІУВ, який діяв на правах вищого навчального закладу, визначено навчально-методичні кабінети. Головними формами роботи науковців інституту були – курсові заходи різної тривалості, що відбувалися впродовж навчального року; семінари і педагогічні практикуми з проблем шкільної та управлінської роботи; лекції та цикли лекцій з нагальних питань освіти й педагогіки; конференції, гуртки, наради, виставки по обміну найкращим педагогічним досвідом; загальноосвітні та спеціальні навчальні екскурсії; систематичні консультації й інструктаж шкіл, педагогічні об’єднання вчителів і районних педкабінетів з питань організації та змісту методичної роботи; проведення науково-дослідної роботи по затвердженому плану; прикріплення кращих вчителів, що займаються науковою роботою, до кафедр і окремих наукових працівників вищих навчальних закладів та науково-дослідницьких закладів. Навчально-методичною базою інституту слугували – кабінети закладу, педагогічні та учительські інститути, районні (міські) педкабінети, кращі педагогічні училища та найкращі школи області. Бібліотека комплектувалася необхідною для слухачів курсів та працівників закладу літературою.

У процесі подальшого розвитку школи, розширення завдань, що стояли перед нею, “Положення про інститути вдосконалення вчителів” неодноразово уточнювалося і доповнювалося у 1944, 1957, 1968 роках.

Діяльність Полтавського ІУВ відбувалась в системі освітніх координат, які визначалися партійними і урядовими постановами. В передвоєнні роки майже завершено перехід до загального обов’язкового початкового, а в містах – до загального семирічного навчання. Це створювало необхідні передумови для дальшого розвитку середньої освіти. Нагальні освітянські проблеми формувалися шляхом оприлюднення рішень того чи іншого партійного з’їзду. Саме в них визначалося “державне замовлення”: чому, для чого і в якому обсязі навчати дітей, відповідно до якого ідеалу їх виховувати. Впродовж 1935-1936 років були видані урядові постанови про серйозні недоліки в організації навчального процесу і виховання підростаючого покоління в загальноосвітній школі – часті зміни навчальних планів і програм, перевантаження учнів, незадовільна система оцінювання знань та інші. Для усунення цих недоліків вжито заходи щодо організації навчального процесу і шкільного режиму. Постановою РНК СРСР від 3 вересня 1935 року “Про організацію навчальної роботи і внутрішній розпорядок у початковій, неповній середній та середній школах”, встановлювався єдиний день початку нового навчального року в усіх школах країни – 1 вересня, а також єдиний день закінчення навчального року для кожного типу шкіл, визначалася кількість уроків для відповідних класів, їх тривалість, порядок прийому учнів до школи, вводилася п’ятибальна система оцінювання знань учнів.

Багатогранна діяльність Полтавського ІУВ – структурного підрозділу обласного відділу освіти, спрямовувалася на практичну площину шкільного життя: роз’яснення через багаточисельні форми і заходи по підвищенню кваліфікації вчителів нових освітніх вимог та шляхів їх реалізації. На той час в області працювало 1 764 школи, в яких навчалося 334 тисячі учнів, діяли палаци піонерів, піонерські клуби, шкільні майданчики, табори відпочинку. Та Друга світова війна обірвала освітню діяльність методистів інституту. З початку окупації України і Полтавщини німецькими загарбниками заклад припинив роботу. Частина методистів разом з вчителями пішли на фронт. Німці ж ліквідували у регіоні всю систему освіти, за винятком поодиноких початкових 4-класних шкіл. У Полтаві до війни працювало 18 шкіл (12 тис. учнів), а під час окупації – 2 початкові школи (150 учнів); у Лохвиці перед війною було 5 шкіл (3 тис. учнів), при німцях – 1 початкова школа, в якій навчалося 10 учнів [2, с.20]. Більшість шкільних приміщень – зруйновано під час бойових дій або навмисно. Вбито і відправлено до Німеччини тисячі учителів.

З руїн та згарищ відроджувалося шкільне життя на Полтавщині. Згідно постанови Раднаркому УРСР від 28 вересня 1943 року “Про поновлення роботи шкіл у 1943-1944 навчальному році в районах Харківської, Сумської, Полтавської... областей, звільнених від фашистських окупантів” впродовж жовтня місяця проводився загальний облік дітей шкільного віку, розгорталося комплектування шкіл учнями для того, щоб, не зволікаючи, забезпечити повне охоплення всіх дітей і розпочати навчання у 1-10 класах. Трагічний спадок німецької окупації – це 1 460 спалених, підірваних шкільних приміщень. Та незважаючи на тяжкі умови воєнного часу відбудова шкільного ресурсу проходила швидкими темпами. Серпнева нарада працівників освіти 1945 року констатувала, що лише за 1944 рік відбудовано 5 657 класних кімнат і капітально відремонтовано 661 школу, а в розгортанні шкільної мережі майже досягнуто показників 1941 року, коли в області працювало 1 764 школи з 338 575 учнями. Так, в 1945-1946 роках за партами 1 628 шкіл навчалося 293 тисячі учні [3]. Слід відмітити, що значну допомогу школам, учителям в цей період надавали колгоспи, промислові підприємства, громадськість. У 1946 році лише під час недільників по підготовці до нового 1946-1947 навчального року було відремонтовано близько 1 000 вчительських квартир.

Одним з перших заходів відновленого інституту була допомога колективу в організації свята – “Дня визволення м. Полтави” 23 вересня 1944 року. Ще йшла війна, тривали найзапекліші, кровопролитні, визвольні бої. До остаточної перемоги залишалося ще півроку найтяжчих людських втрат, та полтавці, не зважаючи на умови воєнного часу, готувалися святкувати День визволення рідного міста. Першим питанням, яке обговорювали методисти на засіданні ради співробітників інституту 3 вересня 1944 року було – “ Підготовка до Дня визволення міста”. Постановили: “Мобілізувати всі сили і енергію на підготовку до цієї знаменної дати” [4].

Поступово відновлювали свою роботу управлінські, методичні структури та обласний інститут удосконалення вчителів, який розмістився в 4-х кімнатах допоміжного приміщення 1-ої школи по вулиці Ванцетті, 9, № 6. Серед методистів та вчителів-курсантів чимало було фронтовиків, які героїчно пройшовши через вогонь війни, поверталися до свого вчительського ремесла. Вони ходили у воєнній формі, з орденами і медалями з тієї причини, що не могли придбати іншого одягу. З акту передачі майна звільненого з посади директора інституту М. Г. Петренка тимчасово виконуючому обов’язки директора ІУВ Г. С. Устименку (зав. шкільним сектором ОблВНО), датованого 19 березня 1944 року, дізнаємося про вкрай низький рівень матеріального забезпечення закладу: 13 різних стільців, 1 стіл, 1 шафа, 2 портрети в рамках, бібліотеки з 333 книжками, залізний ящик без ключа, печатка інституту. Архів складався з 7-ми папок документації [5]. Впродовж 1945–1946 років відремонтовано приміщення – засклено вікна, побілено кімнати, завезено паливо, придбано ще одну шафу, стільці, портрети, для кабінетів фізики, біології та математики – приладдя, ілюстрації. На обліковій картці за підписом директора Г. С. Устименка від 29 травня 1944 року фіолетовими та чорними чорнилами на аркуші з шкільного зошита зроблено записи російською мовою про те, що заклад має назву – “Інститут удосконалення учителів”, підпорядковується Полтавському обласному відділу освіти, штат складається з 12 працівників [6]. В штатному розкладі від 30 квітня 1944 року міститься інформація про кількісний склад працівників (14 чоловік) та про структурні підрозділи закладу: 1 - кабінет початкової освіти; 2 - кабінет математики і фізики; 3 - кабінет мови та літератури; 4 - кабінет хімії та біології; 5 - кабінет історії і географії; 6 - педагогічний кабінет; 7 - воєнний кабінет. Майже через рік, згідно звіту про роботу за перше півріччя 1945-1946 навчального року, в інституті діяло 6 предметних кабінетів: 1 - кабінет математики (завідувач - Х. Я. Копкін, який закінчив Полтавський державний педагогічний інститут, математичний факультет; стаж педагогічної роботи - 40 років; до війни працював інспектором ОблВНО та завучем педагогічним кабінетом; працював в ІУВ з 1938 року; указом Президії Верховної Ради УРСР присвоєно звання Заслуженого вчителя школи УРСР); 2 - кабінет історії та географії (завідувач - К. І. Кушнірчук, закінчив Київський ІНО; педагогічний стаж - 20 років ); 3- кабінет фізики (завідуючий - М. Б. Гейдельберг, закінчив Полтавський педагогічний інститут в 1935 році; до війни працював завідуючим фізичним кабінетом ІУВ); 4 - кабінет мови та літератури ( завідуючий - І. О. Хоролець, закінчив в 1929 році Полтавський ІНО; стаж педагогічної роботи – 22 роки); 5 - кабінет біології та хімії (завідуюча - М. М. Сердюк, закінчила Полтавський ІНО в 1930 році; до війни працювала в ІУВ); 6 - кабінет початкового навчання (завідуюча - О. А. Порубіновська, закінчила Одеський сільськогосподарський інститут; до війни працювала в ІУВ). Крім науковців в колективі працювали бухгалтер, завбібліотекою, завгосподарчою частиною, прибиральниця і сторож. Від грудня 1944 року до квітня 1968 (майже 25 років) на посаді завгоспу інституту працювала Наталія Тимофіївна Вагури. За час роботи виявила себе відданим працівником, прикладала всіх зусиль для забезпечення нормальних умов роботи методистів і курсантів, дбайливо зберігала архів. В нелегкому 1944 році призначена відповідальною особою на отримання хлібних, продовольчих та промтоварних карток для співробітників інституту [7].

Нагальні питання підвищення кваліфікації освітян вирішувала рада інституту. До складу ради, крім керівництва, завідуючих кабінетами, входили завідуючий шкільним сектором обласного відділу освіти, інструктор шкільного відділу обкому КПУ, представник педагогічного інституту, два кращих директора шкіл м. Полтави, два завучі середніх шкіл, 3 кращих вчителя [8]. Рада складала план роботи на кожну чверть навчального року, скликалася один раз на місяць, розглядала плани і звіти про роботу методистів кабінетів УКУ, затверджувала тематику роботи райпедкабінетів, обговорювала тексти контрольних робіт для шкіл області, аналізувала успішність учнів та рівень професійної майстерності вчительства краю.

У серпні 1944 року, в складні часи ще незавершеної війни, науково-освітню діяльність інституту очолила Тамара Миколаївна Толстоносова (див. фото № 1: Т. М. Толстоносова – директор Полтавського ІУВ (серпень 1944 – січень 1951 року). Вона, її покоління – люди драматичної долі, які за свої молоді роки зазнали втрат, окупацію, бомбардування, евакуацію, полон, голод, нестатки... Народилася Тамара Миколаївна у 1912 роців м. Харкові. В 1927 році закінчила семирічну школу в м. Краснограді. Після смерті батька (мати померла від тифу раніше у 1924 році) переїхала з братами і сестрами до діда – інваліда праці – в станицю Митякинську Донецької області. Після закінчення Митякинської педагогічної школи в 1930 року почала свою трудову діяльність. В 1930-1934 роках викладала російську мову та історію в школі. Неодноразово преміювалася і нагороджувалася за участь у проведенні колективізації та ліквідації неписьменності. У 1934 році переїхала до родичів в Полтаву, стала працювати в середній школі № 10. Серед її учнів була героїня Вітчизняної війни Ляля Убийвовк. 1939 року закінчила заочно Харківський педагогічний інститут. Під час війни працювала в Ульяновській області, у с. Ніколо-Черемшане завідуючою педкабінетом та вчителем історії у середній школі. Після звільнення Полтавщини від окупації, з серпня 1944 року призначена директором Полтавського ІУВ [9].

Більш ніж шестирічна діяльність цієї ерудованої, енергійної жінки на посаді директора інституту (серпень1944 – січень 1951 року) – важлива сторінка післявоєнної історії зруйнованого закладу. Тамара Миколаївна Толстоносова – тип керівника, який сформувався в радянську епоху: працювала багато сама, але вимагала активної роботи від підлеглих. У грудні 1950 року вибрана депутатом і на сесії обласної Ради затверджена заступником голови облвиконкому. В 1960-тих роках очолювала міський відділ освіти нашого міста.

Полтавський ІУВ спрямовував свою діяльність згідно наказів та розпоряджень Народного Комісаріату освіти УРСР про здійснення заходів з підвищення ідейно-політичного рівня та фахової кваліфікації вчителів, особливо, враховуючи демобілізованих з армії вчителів та значної кількості нових педагогів, що приступили до праці лише в 1944 році і у яких бракувало не тільки досвіду, а іноді знань. Основними напрямками роботи визнано: 1 - робота по підвищенню кваліфікації керівних кадрів народної освіти та вчителів; 2 - заходи по підвищенню якості викладання основ наук, засвоєння програмного матеріалу учнями; 3 - методична допомога районним методичним кабінетам та методичним об’єднанням вчителів; 4 - вивчення, узагальнення і розповсюдження кращого досвіду навчально-виховної роботи педагогів й шкільних закладів [10].

Школа – соціальний об’єкт постійних змін та реформувань, навіть в нелегкі, воєнні часи. Так, з метою більш чіткого та точного оцінювання успішності і поведінки учнів, підвищення вимог до якості їх знань Наркомос УРСР, який очолював П. Г. Тичина, 21 січня 1944 року видав наказ “Про введення в школах Української РСР цифрової п’ятибальної оцінки успішності і поведінки учнів”. Впроваджувалася цифрова п’ятибальна система оцінок – 5, 4, 3, 2, 1 замість словесної – відмінно, добре, посередньо, погано, дуже погано. Одним з головних напрямків діяльності методистів було роз’яснення урядових постанов учительському та учнівському загалу та контроль за правильним застосуванням їх в шкільній практиці.

У червні 1945 року десятикласники повоєнного часу вперше здавали іспити на атестат зрілості, а учні четвертих і сьомих класів – випускні іспити. До цієї відповідальної події готувалися працівники інституту - у третій чверті 1944-1945 навчального року перевірено й проаналізовано роботу 28 шкіл області. З перевірених шкіл багато не виконали повністю закону про загальне обов’язкове навчання. Так, в Глобинській середній школі не охоплено навчанням 49 учнів, в Золотоніській – 38, в Карлівській – 6, в Миргородській – 2 учні. У вивченні програмного матеріалу спостерігалося відставання на 5-9 учбових днів [11].

У серпні 1945 року відбулась обласна нарада працівників народної освіти, в якій брали участь завідуючі районними відділами освіти, інспектори, методисти інституту, директори шкіл, актив учителів, розглядалося питання “Про заходи для поліпшення якості навчання в школі і завдання шкіл та вчителів у 1945-1946 навчальному році”. Виступаючі підводили підсумки минулого 1944-1945 навчального року, говорили про те, що учні краще засвоїли програмний матеріал, ніж в попередній рік. “Випускні екзамени і переводні іспити показали значне підвищення всебічної грамотності учнів. З 1 017 атестатів зрілості - 33 золотих медалі, якими відзначені найкращі випускники середніх шкіл області, є яскравим доказом хорошої роботи шкільних працівників. Є певні успіхи і в позашкільній роботі. Історичні, літературні, математичні, технічні, драматичні, співочі, музичні, спортивні та інші гуртки допомагають глибшому засвоєнню основ наук, вихованню в учнів творчої самодіяльності і трудових навичок” - інформувала обласна газета “Зоря Полтавщини” 18 серпня 1945 року.

Нарада відзначила певні успіхи у підвищенні ділової кваліфікації кадрів народної освіти, вивченні досвіду кращих педагогів області. Але істотним недоліком освітньої роботи було те, що 20 відсотків учнів з різних причин не засвоїли шкільного курсу. Зовсім нестерпними були також випадки штучного завищення оцінок. Від колективу методистів інституту перед учасниками наради виступив завідуючий кабінетом історії і географії К. І. Кушнірчук, який розповів про результати аналізу екзаменаційних робіт учнів-випускників з мови. Як виявилося, з 80-ти робіт атестованих оцінкою “5”, після перевірки, можна було залишити з цією оцінкою лише 35 робіт. При чому оцінки двох робіт знижені до “2”, а решта – до “3” і “4”. “Були і такі випадки, коли роботи учнів оцінювалися лише з боку морфологічних і пунктуаційних норм. Логіка, стиль і зміст випадали з поля зору екзаменаторів. І, навпаки, - з деяких дисциплін, як історія, географія, Конституція тощо – мовні і стилістичні огріхи не завжди бралися до уваги при оцінці знань учнів”.

Для удосконалення кваліфікації педагогічних кадрів проводилися різноманітні наради, семінари, місячні курси. Так, у 1945-1946 навчальному році організовано місячні курси за програмою Наркомосу УРСР для 112 працівників органів освіти та директорів шкіл. Практикувалися також однотижневі курси для демобілізованих учителів старшого віку. При СШ № 16, як свідчать архівні документи, облаштували кімнату для відпочинку і ночівлі, виділивши з фондів бази обласного відділу освіти в тимчасове користування потрібну кількість мануфактури на матраци, подушки і простині [12]. В районах організовувалися постійно діючі семінари для директорів та завучів шкіл, де розглядалися питання: “Урок - основна форма навчально-виховного процесу”, “Практичні заняття: аналіз відкритих уроків в школі”, “Планування, методи та облік роботи класного керівника”. Крім курсів та семінарів працівники інституту читали лекції з актуальних питань педагогіки, психології й виховання в районах області. Так, впродовж 1945-1946 навчального року прочитано 154 лекцій на різні теми: “Контроль директора за роботою вчителів” (К. І. Кушнірчук), “Урок - основна форма роботи в школі” (Т. М. Толстоносова), “Дослідницька робота з біології на уроках та позашкільної роботи” (М. М. Сердюк), “Піднесення усної та письмової мови учнів” (І. О. Хоролець), ”Атомна енергія і її використання” (М. Б. Гейдельберг), “Формалізм у викладанні математики та заходи боротьби з ним” (К. І. Копкін). Методистами надано 1 506 усних консультацій з різних питань методики викладання [13].

Значна увага приділялася систематичному контролю та допомозі школам в піднесенні якості навчально-виховного процесу, засвоєнні програмного матеріалу. З метою перевірки і вивчення стану учнів з мови і літератури, фізики, астрономії, історії, географії, біології працівниками інституту двічі вибірково проведено контрольні перевірки в 37 школах області, 4 672 контрольні роботи було проаналізовано і на основі аналізу виявлено хиби в знаннях учнів, у методах викладання окремих предметів. Складені детальні вказівки щодо поліпшення стану викладання навчальних предметів та виправлення тих недоліків в знаннях учнів, які виявлені в контрольних роботах. Методичні рекомендації щодо організації подальшої роботи були доведені до всіх завідуючих райпедкабінетів і розглядалися на нарадах вчителів. За перше півріччя 1945-1946 навчального року науковці інституту відвідали 69 шкіл області, 247 уроків. На допомогу учителям написано 89 методичних розробок, наприклад: “Живлення рослин з повітря й дихання”, “Методика викладання відносних чисел в 6-му класі”, “Перехід Росії до імперіалізму” та інші. Доповідні записки методистів УКУ свідчать про досить компетентне та об’єктивне вивчення стану справ з кожного предмета, вказують на недоліки, яких припускаються вчителі. Наприклад, завідувач кабінетом фізики М. Б. Гейдельберг, аналізуючи результати вивчення стану роботи вчителів, відзначаючи їх позитивну роботу, вказує на недоліки у викладанні: “Учителі рідко вимагають пояснення явищ природи на основі законів фізики, не використовують запитання, які б вимагали роботи розуму, міркувань, зв’язної відповіді. Не вижито в школах лібералізм в оцінюванні знань”.