Рекомендовано Вченою радою Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім. М. В
| Вид материала | Диплом |
- Експериментальні програми спецкурсів та факультативів з біології, 717.12kb.
- Затверджено вченою радою Донецького обласного інституту післядипломної педагогічної, 136.27kb.
- Результати проведення обласного відбіркового конкурсу з креслення у 2010-2011, 65.79kb.
- Схвалено Вченою Радою Центрального інституту післядиплом, 762.17kb.
- Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, 1031.24kb.
- М. В. Остроградського Зелюк В. В., Стаднік С. М., Демиденко Т. П. Зміст Вступ 1 Історія, 1265.02kb.
- На базі Дніпропетровського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти відбулась, 245.74kb.
- Л. М. Олійник доцент кафедри педагогіки початкового навчання Інституту педагогічної, 5011.08kb.
- Ідувач лабораторії мовно-літературної освіти, доцент кафедри етнопедагогіки та мовної, 578.79kb.
- План роботи Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, 2066.32kb.
Попович Н. О. УКРАЇНА МАЄ РУХАТИСЯ У НАПРЯМКУ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ РИНКУ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ: ДУМКИ ПРАКТИКА
У вирі глобальних економічних змін і перетворень, що здійснюються в Україні, освіта просто не має права рухатися вперед випадковими стежками. Без визначених державою вимог до освітніх послуг країна не зможе стояти на одному рівні з іншими державами, які мають розвинуту ринкову економіку. Поки що не спостерігається зближення інтересів працедавців, здобувачів, держави та навчальних закладів. Загальноосвітні навчальні заклади готують випускника – носія значної суми знань, який не здатний визначитися з майбутньою професією, вступ до вузу на певний напрямок – часто просто данина моді, випадковість. Молодий спеціаліст не може влаштуватися на роботу, бо регіон не потребує таких кадрів, а якщо навіть є вакансії, то фахівець не відповідає вимогам фірми чи підприємства. Є парадоксом те, що місцева влада, яка формує ринок праці, не має важелів упливу на систему освіти. А саме вона визначає ринок праці. Кому ж як не регіональній владі знати скільки спеціалістів і яких професій необхідно для регіону, хто може точніше спрогнозувати розвиток промислового сектора, економіки взагалі? Не координуючи кадрову політику з регіонами, держава витрачає величезну кількість грошей на підготовку фахівців, які працюють не за спеціальністю. Такий підхід не відповідає національним інтересам країни.
Школи сьогодні не мають чіткого соціального замовлення. У більшості з них орієнтуються на учня та батьків як споживачів освітніх послуг, вибудувалася вже й політика щодо їх потреб. А справжній замовник – роботодавець, який усунутий від процесу орієнтації учнів на професію, а в подальшому – підготовки майбутніх фахівців.
Кременчуцький ліцей № 11 як професійно-орієнтований навчальний заклад уже 5 років співпрацює з директорами фірм, приватних підприємств, державних установ міста в рамках програми «Школа без стін» з організації для ліцеїстів профільної практики з економіки, правознавства, перекладу. Учні під час практики мають зробити остаточний вибір на користь майбутньої професії, зорієнтуватися, якими знаннями і якостями має володіти фахівець. Нерідко керівники підрозділів установ радять майбутнім випускникам на який вуз слід орієнтуватися, бо з практики знають, що дипломовані спеціалісти, які закінчили певний навчальний заклад, володіють знаннями і вміннями, потрібними на даному місці. Є випадки фінансової підтримки абітурієнтів (оплата за навчання) за умови повернення на підприємство. Позитивним є те, що сучасний роботодавець розуміє, що від майбутнього фахівця залежить процвітання його підприємства, ринок змушує його підключатися до процесу підготовки майбутніх кадрів. Потрібен лише законодавчий механізм стимулювання участі роботодавців в організації практичної підготовки учнів і студентів.
В умовах ринкової економіки школа і вуз мають знати, на якого випускника орієнтуватися, кого потребує сучасна економіка! Нехай молодь, яка сьогодні сидить за шкільною партою чи за вузівською кафедрою, викладає свої аргументи на користь удосконалення ринкової економіки в державі, має чіткі орієнтири на державні потреби і вимоги щодо майбутніх фахівців! Україна має вийти на якісно новий рівень розвитку ринку освітніх послуг.
Савченко І. М. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РЕФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ
Глобалізація світового економічного розвитку сприяла значному росту жорстокої конкуренції серед виробників продукції, як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. У багатьох країнах постало актуальне питання щодо підвищення ефективності праці національного виробництва. Якість і високий рівень кваліфікації робочої сили, її професійна компетенція і мобільність - є факторами стрімкого розвитку економіки будь-якої країни. В нашу складну епоху прогресивні технології дозволяють зробити економічне диво – вивести країну-виробника на передові позиції в економіці. “З часів Другої світової війни нові технології відіграють роль потужного “двигуна“ економічного розвитку в усіх передових країнах світу. У 80-ті роки економісти так званої школи нової теорії зростання показали, що наука і техніка є найважливішими чинниками суспільного прогресу“ [1]. Тому значення професійно-технічної освіти, як важливого фактору формування нової якості економіки і суспільства, не можна недооцінювати.
У Концепції розвитку професійно-технічної (професійної) освіти в Україні зазначається, що без якісної підготовки кваліфікованих робітників, адаптованих до вимог технологічного розвитку галузей економіки, що мають високий рівень теоретичної підготовки та професійної компетенції, володіють багатофункціональними практикоорієнтованими вміннями, здатні до самоорганізації, самореалізації у професійній діяльності, підготовлених до розв'язання виробничих завдань і соціально-економічних проблем, неможливо розвивати високотехнологічне виробництво, ті його напрями, що визначають темп розвитку економіки країни, забезпечують якість та конкурентоспроможність продукції. Постає завдання - привести у відповідність до сучасних глобальних інноваційних тенденцій параметри працересурсного потенціалу, зокрема робітничі кадри, які на практиці повинні реалізовувати ідеї технологічного прогресу. В.О.Кудін зазначав, що ще американський економіст Е.Деніссон ввів поняття «міра ефекту», що встановлює закономірність підвищення якості робочої сили в результаті покращення рівня її освіченості. Він прийшов до висновку, що завдяки цьому за 25 років (1930-1955) у США було забезпечено 23 % зростання національного прибутку країни, або на 42% на кожного працюючого [2, с.104].
Обсяг світового ринку високих технологій сьогодні оцінюють у $3 трильйона, причому майже третина його припадає на США. А в Україні частка високотехнологічної продукції в структурі ВВП знизилася з 3,1% в 1998 р. до 0,7% у 2003 році. Майже 90% продукції, що виробляється в Україні, не має відповідного науково-технологічного забезпечення, а на світовому ринку високотехнологічної продукції її частка дорівнює лише 0,1%. Україна, як і раніше, інтегрується в світову економіку за допомогою сировинної бази та дешевої робочої сили [3]. Ефективність економіки України в порівнянні з іншими державами залишається невисокою. Так, на даний момент валовий національний прибуток на душу населення в Україні становить лише $1520 і є меншим, ніж в Марокко ($1730), Гватемалі ($2400), Албанії ($2580), Алжирі ($2730), Намібії ($2990) та багатьох інших країнах з слабо розвинутою економікою [4]. Прямим відображенням ефективності економіки країни є її конкурентоспроможність. Україна показала ознаки зниження конкурентоспроможності за останній рік, опустившись з 68 на 78 місце у рейтингах глобального індексу конкурентоспроможності (GCI) Світового Економічного Форуму [5]. Це ускладнює формування позитивного іміджу України серед міжнародних ділових кіл і стримує вливання інвестиційних потоків в економіку України. Спостерігається тенденція старіння робочих кадрів, незайнятості робочих місць, перевиробництва масових професій. До того ж відсоток працівників високого рівня кваліфікації в Україні дуже низький (менше 10%), тоді як, наприклад, у США - 43%, у ФРН - 56% [6].
Проілюструвати вищезазначене може й той факт, що в 2004 році лише 27, 4 % (273 з 997) професій, за якими здійснювали підготовку в професійно-технічних навчальних закладах України (далі ПТНЗ), було пов’язано з виконанням робіт високого рівня кваліфікації [7]. Існують об’єктивні пояснення такому явищу. Одне з них – недостатнє фінансування ПТО, що не дозволяє постійно вдосконалювати й модернізувати матеріально-технічну базу для підготовки вищезазначених професій, яка значно відрізняється від бази підготовки, якої потребують прості, не складні професії, а також недостатньо розвинуті відносини з соціальними партнерами, які спроможні фінансувати та здійснювати цільову допомогу в цьому напрямку.
Для розвитку і модернізації своєї економіки Україна потребує відтворення висококваліфікованої робітничої сили, зокрема, підготовки робітників з технологічно складних професій. Як правило, на практиці виникає дисбаланс і дефіцит таких пропозицій. Їх можна згрупувати за характерними ознаками – галузеві, територіальні, соціально-демографічні і професійно-кваліфікаційні. Так, станом на 01.11.2005 р. по м. Києву попит на висококваліфіковану робочу силу перевищував пропозицію на 4,6% за професіями: слюсар-ремонтник, електрогазозварник, апаратник з пастеризації, майстер з експлуатації машин, монтажник технологічних трубопроводів, фрезерувальник, оператор лінії (харчова промисловість). Тенденції відставання мають стійкий характер, курс на високі технології – лише в планах на майбутнє. Нагадаємо, що з Державних стандартів конкретних професій, розроблених під керівництвом Науково-методичного центру професійно-технічної освіти Міністерства і освіти і науки України (далі МОН) і рекомендованих для розробки навчальних робочих планів підготовки кваліфікованих робітників в професійно-технічних навчальних закладах з 2006 року (загальна кількість 59), тільки 12 стандартів з професій високого рівня кваліфікації, 36 - середнього рівня кваліфікації, 11 - прості нескладні професії.
Розробкою альтернативних Державних стандартів займаються творчі групи, створені в рамках спільного українсько-німецького проекту “Підтримка реформ професійно-технічної освіти в Україні” Міністерства освіти і науки України та товариства технічного співробітництва (GTZ) Німеччини. За основу було взято європейські методики розробки стандартів нових конкретних (укрупнених, інтегрованих) професій (загальна кількість стандартів - 7). Інноваційною, випереджувальною, на наш погляд, є розробка концептуально нових, технологічно-складних робітничих професій для галузі інформаційно-комунікаційних технологій, на основі дослідження аналізу ринку праці і прогнозування його потреб. Це такі професії як монтажник інформаційно-комунікаційного обладнання, оператор інформаційно-комунікаційних мереж, оператор з обробки інформації і програмного забезпечення, консультант з продажу інформаційно-комунікаційного обладнання. Тому на порядку денному залишається відкритим питання розробки державних стандартів, але, на наш погляд це мають бути стандарти нового покоління.
Україна чітко визначила орієнтир на входження в європейський освітній простір, розпочала модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог. Процеси такої інтеграції охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності людини. Не стала винятком і професійно-технічна освіта. Якщо ми говоримо про європейські тенденції, то дипломи і сертифікати кваліфікованих робітників визнаватимуть в інших країнах лише тоді, коли вони будуть підкріплені якістю і високим рівнем підготовки. Рано чи пізно, в нашій країні постане питання розробки державних стандартів робітничих професій, які б за рівнями кваліфікації відповідали європейським системам кваліфікації, які прийнято називати “кваліфікаційною рамкою”. Кваліфікаційна рамка - це один з механізмів формування системи переносу залікових одиниць. Вона створюється на базі принципів прозорості і взаємної довіри, закликає до створення спільної референціальної рамки, яка буде сприяти розвитку процесів визнання і переносу кваліфікацій, що охоплює професійну освіту і навчання [8, с. 44-45]. В Рекомендації Європейського Парламенту та Ради згідно розроблених пропозицій, щодо заснування Європейської рамкової системи кваліфікації для навчання протягом усього життя, країнам союзу пропонується “співставити свої національні кваліфікаційні системи з Європейською рамковою системою кваліфікації у термін до 2009 р., зокрема, прозоро співвідносячи свої кваліфікаційні рівні з визначеними рівнями. А також розробити національну рамкову систему кваліфікації, в тому числі, де можливо, відповідно до національного законодавства та практики. У Рекомендації пропонується - відповідна кваліфікація має розміщуватись на відповідному рівні Європейської рамкової системи кваліфікацій через відповідну національну кваліфікаційну систему” [9, с 14-15]. На наш погляд, цю роботу в Україні вже треба розпочинати, щоб не залишитись на задвірках Європи.
В Україні європейського досвіду набувають в Міжгалузевому навчально-атестаційному центрі Інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона (далі - Центр), де підготовка та перепідготовка зварників базується на стандартах якості, розроблених Європейською федерацією зварників, в яку входять 35 країн (Україна в їх числі). Центр акредитований Міжнародним інститутом зварювання на підготовку персоналу зварювального виробництва, є учасником міжнародних програм, використовує в навчальному процесі найсучасніші навчально-методичні матеріали, як власні, так і розроблені в інших країнах. Досвід Центру показує, що вони вибрали правильну траєкторію розвитку. Випускники центру користуються не абиякою популярністю у роботодавців, мають високий рівень сучасної підготовки за новими міжнародними стандартами. Сертифікати Центру визнаються в Європейських країнах та країнах – членах федерації. Натомість, якість розроблених державних стандартів ПТО із зварювальних професій, що здійснювались під керівництвом Науково-методичного центру ПТО МОН, не відповідають європейським вимогам. На превеликий жаль, при розробці стандартів у групу розробників не було залучено науково-методичний персонал Центру, як і не було враховано набутий ними досвід.
Європейською тенденцією, що протягом останніх років підтвердила свою перспективність і ефективність - є децентралізація управління, в тому числі і в професійній освіті. Вивчення досвіду переходу від адміністрування до ефективного управління в розвинутих країнах світу (Франція, Англія, Польща, Фінляндія, Канада, Росія) надає нам можливість залучити найкращій досвід і поєднати його із врахуванням наших соціокультурних особливостей. Протягом останнього десятиріччя соціально-економічні, політичні зміни що відбувались в Україні, значно вплинули на зміст управлінських функцій у сфері освіти. Централізація та жорстка регламентація діяльності органів управління, навчальних закладів, вчителя, були притаманні плановій економіці. Існуюча система освіти поступово змінюється і набуває більш демократичних форм регулювання освітнього процесу, відбувається перерозподіл повноважень між суб’єктами управління різних рівнів, розширюються тенденції і принципи децентралізації, автономності, самостійності регіональних органів управління, навчальних закладів, тощо. Характерними ознаками централізації управління є: невідповідність діючого законодавства цілям інтенсивного розвитку системи освіти, надмірне державне регламентування фінансово-господарчої діяльності, невідповідність інформаційно-ресурсного забезпечення управління професійно-технічної освіти завданням соціально-економічного розвитку країни, відсутність ефективних механізмів управління, що відповідають завданням розвитку системи ПТО.
Як показує практика, діюча система управління ПТО недосконала. В органах управління відсутні підрозділи, що здійснюють функції освітнього маркетингу, моніторингу якості, аналізу та прогнозування ринку праці і освітніх послуг, розвитку навчально-матеріальної бази, формування регіонального переліку професій ПТО. Не можна стверджувати, що аналіз статистичних даних не проводиться. Міністерством освіти і науки України розроблений перелік форм статистичної звітності, електронні програми для її обробки. Щорічно до засідань колегій МОН готуються аналітичні матеріали. Але, на наш погляд, повинна бути створена інноваційна система управління інформацією, яка дозволила б забезпечити центральні та регіональні органи управління більш ефективними засобами інформаційної підтримки щодо формування, реалізації, контролю політики і стратегії в сфері ПТО.
У кінці 80 років «Госкомпрофобр» УРСР нараховував півтори сотні висококваліфікованих управлінців. На сьогоднішній день управління ПТО в Департаменті професійно-технічної освіти МОН України здійснюють 16 осіб, в регіональних (обласних) управліннях ПТО – 2-6 особи. Проте ці 16 осіб вирішують зараз, у порівнянні з «Госкомпрофобром», більше завдань, як за кількістю, так і за складністю (в першу чергу - оперативні питання забезпечення життєдіяльності ПТНЗ). Якщо порівняти кількісні кадрові показники в Україні з обсягами кадрового забезпечення органів управління та дослідних інститутів в інших країнах (в Туреччині управління здійснюють чотири головні управління професійно-технічної освіти Міністерства освіти, в яких працює майже 200 спеціалістів, у Федеральному Інституті Професійної Освіти Німеччини працює понад 300 фахівців), то “доводиться зробити висновок про недооцінку в нашій державі важливості розв’язання комплексу проблем управління професійно-технічною освітою на основі сучасних підходів” [10]. Не можна не звернути увагу на той факт і не замислитись над тим, що представники Європи постійно радять нам зменшити управлінський апарат, хоча самі мають його значно більший у порівнянні з нами.
Найважливішим чинником для підвищення ефективності управління завжди була інформація. На її підвалинах закладаються ефективні управлінські рішення і дії. Повноцінне інформаційне забезпечення - мета і засіб розвитку аналітики, прогнозування, що забезпечується синергетичним ефектом, закладеним у поєднанні інформації з моніторинговими дослідженнями, для виконання завдань, які стоять перед професійно-технічною освітою, як на регіональному, так і на національному управлінських рівнях.
Все найчастіше в Україні лунають гасла щодо демократизації освіти, впроваджуються нові механізми управління освітою, які набувають характеру державно-суспільного управління, яке перестає бути суто державним. У зв’язку з процесами демократизації та децентралізації актуальним постають питання регіоналізації освіти, що враховує можливості, традиції, особливості освіти регіону. Необхідність подолання відставання України від світових тенденцій економічного, суспільного розвитку зумовлює радикальну потребу в продовженні реформування, створенні механізмів сталого розвитку професійно-технічної освіти як відкритої державно-суспільної системи, передачі значної частини повноважень з центрального на регіональний рівень. На даному етапі розвитку українського суспільства особливого значення набуває комплексний розвиток регіонів через ефективне використання їх потенційних можливостей, в тому числі і системи професійно-технічної освіти, з метою підвищення вкладу в соціальний і економічний розвиток суспільства в цілому. Відсутність зваженої регіональної політики веде до дезінтеграції будь-якої країни, що є особливо небезпечним чинником для держав з нетривалою історією демократичного розвитку. В Україні впродовж років незалежності регіональна політика не належала до пріоритетів внутрішньої політики держави, що означало, в свою чергу, відсутність структурованого і ефективного регіонального управління [12].
Центральний орган виконавчої влади у сфері професійно-технічної освіти (МОН) охоплює всі напрями роботи з регіонами, враховуючи оперативні питання, термінові проблеми енергопостачання, фінансування, господарські потреби, призначення директорів, затвердження статутів, ліцензування тощо. І це замість того, щоб зосередити увагу на вирішенні кардинальних питань щодо визначення перспектив та формування стратегічних напрямів розвитку ПТО, розробки проектів законів та нормативно-правових актів щодо функціонування і розвитку ПТО, оновлення державного переліку професій з підготовки кваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних закладах, координації розробки стандартів професійно-технічної освіти, забезпеченні контролю за дотриманням вимог щодо якості ПТО тощо.
Розглядаючи в контексті європейської інтеграції необхідність подолання відставання України від світових тенденцій економічного, суспільного розвитку та зазначені вище актуальні проблеми ПТО обумовлюють радикальну потребу в реформуванні, створенні механізмів сталого розвитку професійно-технічної освіти як відкритої суспільно-державної системи, передачі значної частини управлінських повноважень з центрального на регіональний рівень.
Сучасна економіка потребує професійно-мобільних, конкурентоспроможних не тільки на вітчизняному, а й на європейському ринку праці кваліфікованих робітників. Тому сьогодні пріоритетними є завдання інтеграції ПТО з ринком праці, прогнозування кадрових потреб у галузях економіки і соціальної сфери, підготовки кваліфікованих робітників за новими перспективними напрямами, що обумовлені регіональними особливостями, економічною специфікою територіально-виробничих комплексів, налагодження зв’язків із соціальними партнерами, активізація профорієнтаційної роботи, спрямованої на підвищення привабливості професійно-технічної освіти серед школярів та перепідготовки незайнятого населення. Де, як не на місцях, змінюючи власну психологію, усвідомлюючи специфіку механізмів ринкової економіки, вирішувати ці питання. Децентралізація виявляється не тільки актуальним але і невідкладним кроком на шляху подолання цих проблем. У цьому нас переконують концепція Державної регіональної політики та досвід розвинутих країн світу, де векторами професійно-технічної освіті виступають модернізація, оптимізація і регіоналізація.
Література:
1. Згуровський М.З. Сценарний аналіз як системна методологія передбачення // Системні дослідження та інформаційні технології, 2002, № 1.- С. 7 - 39.
2. Професійна освіта в зарубіжних країнах. Порівняльний аналіз/ Монографія. / За ред. Н.Г.Ничкало, В.О.Кудіна. - Черкаси: Вибір, 2002. – 322с.
3. ссылка скрыта
4.ссылка скрыта
5. Прес-реліз “Швейцарія, Фінляндія та Швеція лідирують, а рейтинг США знижується”// mark.adams@weforum.org ссылка скрыта,
6. Куценко В. Економіка знань потребує умілих рук// ссылка скрыта
7. Додаток до листа МОН України № 1/9-64 від 02.02.2006, “Про результати перевірок навчальних закладів профтехосвіти та загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації” (за матеріалами Рахункової палати).
8. Олейникова О.Н., Муравьева А.А. Копенгагенський процес // Национальная обсерватория профессионального образования РФ, ETF - Центр изучения проблем профессионального образования. – М., 2006. – 89 c.
9. Пропозиція до Рекомендації Європейського Парламенту та Ради щодо заснування Європейської рамкової системи кваліфікацій для навчання протягом усього життя (матеріали представлені Європейською комісією). - Брюссель, 2006. - 22 с.
10. Десятов Т.М. Система професійно-технічної освіти в Туреччині: / Автореф. дис. канд.пед.наук: 13.00.04 / Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України. – К., 1998. – 18с.
11. Смірнов И.П., Глазунов А.Т.. Проблемы управления профессиональным образованием: / Сб. ст. – М.: Академия профессионального образования, 2001. – 140с.
12. Крецман В. Проблеми формування регіональної політики та регіонального управління в Україні // ссылка скрыта
13. Концепція розвитку професійно-технічної (професійної) освіти в Україні // Професійно-технічна освіта. – 2004. – № 3. – С.2–5.