Рекомендовано Вченою радою Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім. М. В
| Вид материала | Диплом |
- Експериментальні програми спецкурсів та факультативів з біології, 717.12kb.
- Затверджено вченою радою Донецького обласного інституту післядипломної педагогічної, 136.27kb.
- Результати проведення обласного відбіркового конкурсу з креслення у 2010-2011, 65.79kb.
- Схвалено Вченою Радою Центрального інституту післядиплом, 762.17kb.
- Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, 1031.24kb.
- М. В. Остроградського Зелюк В. В., Стаднік С. М., Демиденко Т. П. Зміст Вступ 1 Історія, 1265.02kb.
- На базі Дніпропетровського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти відбулась, 245.74kb.
- Л. М. Олійник доцент кафедри педагогіки початкового навчання Інституту педагогічної, 5011.08kb.
- Ідувач лабораторії мовно-літературної освіти, доцент кафедри етнопедагогіки та мовної, 578.79kb.
- План роботи Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, 2066.32kb.
Лелюх В.М. ЕКОНОМІКА В РАЙОННОМУ ВІДДІЛІ ОСВІТИ: ДУМКИ НАЧАЛЬНИКА, ОБТЯЖЕНОГО ДОСВІДОМ
Нарешті до питань економіки освіти починаємо повертатися. Принаймні на рівні обговорення. Коротко і неупереджено про слабкі, на нашу думку, сторони економіки первинної ланки освіти.
1. Нормативна база. Враження таке, що нормотворці і практики здійснюють свою діяльність якщо не на різних планетах, то досить далеко один від одного.
Саме життя постійно вимагає глибоко вивчати ці питання, внормовувати практику і піддавати трансформаціям, адекватним вимогам навіть не сьогодення, а завтрашнього дня.
Доброякісна офіційна нормативна фінансово-господарська база, жива і регулярно (наприклад, щомісячно) поновлювана убезпечила б від помилок керівників-практиків. Вони теж люди. А часто в ім’я врятування справи діють наосліп, на свій страх і ризик.
Фрагменти внормованого правового поля, на нашу думку, по волі держави звільняють від відповідальності лише самих її слуг –чиновників і залишають на мінному полі директорів шкіл та начальників відділів освіти. Ці люди під постійними караючим мечем фінансистів, КРУ. Вони не просять, волають, хоч регіональними правовими актами перекривати існуючі прогалини.
Освітнє співтовариство розраховує на більш активну позицію МОН в цих питаннях. На вивчення і врахування досвіду і пропозицій практиків. Адже це вже було якихось десять років тому.
Типовий приклад нерозберихи – запізнілі роз’яснення порядку погашення заборгованості з виплат, передбачених ст.57 Закону України «Про освіту» , що привело до помилок і неузгодженостей.
Інший приклад - штати. До цього часу керуємось нашвидку написаними, недосконалими методичними рекомендаціями з їх формування.
2. Якісний моніторинг економіки освіти не здійснюється. Недоступні результати навіть того, що робиться.
Багато розмов навколо болючої теми – оптимізації мережі. З осені цього року з вуст чиновників ми вперше почули абсолютно нові, викликані реальним станом справ, підходи. Так, мережу треба оптимізувати. Через кілька років мають залишитися тільки окремі, укрупнені сільські школи.
Це важливий економічний момент. Але шаманство навколо цього очевидного факту залишається «ще тим». Загравання з «місцевою» громадою, необхідність її згоди, хоч школи передані у спільну власність територіальних громад району. І волю громади мали б вирішувати сесії райрад. Тому й залишаються формально існуючими школи, з яких уже давно батьки, турбуючись про розвиток своїх дітей, перевели їх у сусідні, повноцінні. А сільська громада в образі групи ностальгуючих пенсіонерів бомбардує Президента сигналами про «розбій» відділу освіти.
Оптимізація у зв’язку з переходом найбільш розвинутих країн до «суспільства знань» повинна означати нарощування освітнього потенціалу.
Необхідно впроваджувати науково і економічно обґрунтовані, юридично виважені засади оптимізації мережі. Враховуючи при цьому й те, що економічна ефективність не може протиставлятися соціальній.
3. Бюджет освіти. Він в останні роки зростає. Але частка коштів, які залишаються на зміцнення основного – навчальної бази, є мізерною. Витрати йдуть на зарплату і енергоносії. Навчати нічим і ні на чому. То навіщо обігрівати порожнє приміщення малокомплектної, де жменя дітей у голих стінах. Може платити більшу зарплату вчителям, та хай вони навчають їх удома.
В ім’я підвищення якості освітніх послуг необхідно розробити стандарт навчально-матеріальної бази і цілеспрямовано створювати її. Досить обдурювати громаду, що нинішня школа дає ґрунтовні знання, а тим більше забезпечує необхідний розвиток дитини.
В тезу «Економіка країни не витримує тягаря освіти» якось не віриться на тлі придбань африканських футболістів, вартістю в річний районний освітянський бюджет.
Добре, що фінансування переведено на нормативну основу. Але універсалізація цієї справи приводить до значної нерівності прав в області освіти. А тому система розрахунку бюджету повинна бути більш складною і гнучкою (реальніші коефіцієнти тощо).
Наприклад, усереднені по Україні показники охоплення суспільним вихованням дітей дошкільного віку ускладнюють розвиток мережі дитячих садків через недофінансування.
Потрібно внести корективи в законодавство, узгодити закони про владу на місцях, освітянські і фінансові.
Треба врятувати від знищення позашкілля.
Не слід робити вигляд, що школа є повністю безкоштовною. Певні кошти напівлегально і добровільно вкладаються батьками в ремонти тощо. Необхідно внормувати це явище.
Розвивати освітнє кредитування, позичаючи вільні кошти людей. Система освітніх вкладів допомогла б вирішенню проблем у здобутті освіти.
При відчуженні освітянських приміщень та землі, які є комунальною власністю, в освітянський бюджет повинна надходити адекватна компенсація.
Останнім часом з геометричною прогресією зростає кількість розважальних закладів «від диявола», які призвичаюють підростаюче покоління до неробства, легкого заробітку, беззмістовного проведення вільного часу, а часто-густо до алкоголізму та наркотиків. Зважаючи на моральні збитки, яких вони завдають суспільству, варто було б в порядку компенсації запровадити для них місцевий податок на освіту.
4. Оплата праці. Діюча система оплати праці вчителів вкрай неефективна, експлуатує ентузіазм і самовідданість поодиноких фанатів та вихованих за радянських часів ветеранів .
Головні спеціалісти відділу освіти отримують заробітну плату на рівні прожиткового мінімуму. Бо фонд оплати праці держслужбовців району розподіляється волюнтаристськи і непрозоре. Своїм . Ці самовіддані люди гідні жити краще.
5. Частину коштів, що плануються державою на підвищення кваліфікації педагогів, доцільно було б віддати районам. Школи і відділ освіти мають виступати замовниками певної частини курсів, семінарів, інших методичних послуг. Відповідальність виконавця і вимогливість замовника значно зросли б. Що сприяло б ефективності використання ресурсів.
6. До цього часу не вибудувана науково і економічно обґрунтована система послуг, які надаються чи можуть надаватися школами, дошкільними і позашкільними закладами. А значить відсутня і системна політика діяльності.
Марно витрачаються кошти на розмови про здоровий спосіб життя, про необхідність боротися з дитячою злочинністю, алкоголізмом, наркоманією. Хто цікавиться чим може іще зайнятися молодь глибинки?
Невідкладні суттєві фінансові вкладення в молодіжний спорт, культуру, технічну творчість потрібні як засіб врятування держави.
Необхідно, як колись, виділяти кошти громади на створення виховного простору мікрорайону.
7. Організацію підвезення і харчування учнів сільського району сьогодні фактично покладено на відділ освіти. В штатах немає спеціалістів з харчування (кухарів, технологів). Їдальні шкіл не забезпечені належним кухонним обладнанням. Немає спеціально обладнаного транспорту для організації підвезення продуктів харчування до шкіл.
Роз’яснення про те, що включає в себе діюча на сьогодні грошова норма харчування учнів 1-4 класів (продукти, енергоносії, заробітна плата кухарів транспортні витрати)) відсутні.
Зовсім не впорядковане питання організації підвезення дітей. До цього часу немає відповідних розпорядчих чи нормативних документів, які б в першу чергу регламентували порядок використання та фінансування витрат, пов’язаних з експлуатацією та обслуговуванням шкільних автобусів, оренди автобусів. Не вирішене питання перевезення школярів, які не мають права на безкоштовне підвезення, але бажають навчатися і навчаються в інших школах.
На часі створення спеціалізованих автотранспортних підприємств. Але знову невідомо, за які кошти, на яких підставах і в яких умовах будуть працювати ці підприємства.
Кошти на придбання шкільних автобусів слід децентралізувати реально і віддати на рівень райбюджетів разом з правом придбавати автобуси, які потрібні громаді.
8. На нашу думку має бути гнучкою законодавча база і механізм проведення тендерів закладами освіти, зокрема з організації харчування школярів.
Забезпечуючи прозорість здійснення державних закупівель ми оприлюднили інформацію про заплановану закупівлю у «Віснику державних закупівель», а також у інформаційних системах в мережі Інтернет. Завідомо знаючи, що ніхто із-за меж району тендерні пропозиції по організації харчування дітей 1-4 класів в навчальних закладах району не надасть. А місцеві учасники не спроможні відповідно до статті 20 Закону оплатити тендерну документацію в сумі 450 грн., відповідно до статті 23 внести тендерне забезпечення в розмірі до 5% очікуваної вартості, а також оплатити забезпечення виконання Договору про закупівлю відповідно до статті 25 вищеназваного Закону, яке становить 15% його кошторисної вартості. Та й навіщо все це робити, коли районною радою спеціально створено комунальне підприємство шкільного харчування.
9.Скільки молодих вчителів потрібно насправді і скільки їх треба готувати за державний кошт. Чи не доцільніше за державні ресурси, які розтринькуються марно, здійснювати перенавчання сільських вчителів з малокомплектних шкіл.