Рекомендовано Вченою радою Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім. М. В
| Вид материала | Диплом |
- Експериментальні програми спецкурсів та факультативів з біології, 717.12kb.
- Затверджено вченою радою Донецького обласного інституту післядипломної педагогічної, 136.27kb.
- Результати проведення обласного відбіркового конкурсу з креслення у 2010-2011, 65.79kb.
- Схвалено Вченою Радою Центрального інституту післядиплом, 762.17kb.
- Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, 1031.24kb.
- М. В. Остроградського Зелюк В. В., Стаднік С. М., Демиденко Т. П. Зміст Вступ 1 Історія, 1265.02kb.
- На базі Дніпропетровського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти відбулась, 245.74kb.
- Л. М. Олійник доцент кафедри педагогіки початкового навчання Інституту педагогічної, 5011.08kb.
- Ідувач лабораторії мовно-літературної освіти, доцент кафедри етнопедагогіки та мовної, 578.79kb.
- План роботи Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, 2066.32kb.
Нічуговська Л.І., Фомкіна О.Г. ФІНАНСУВАННЯ ОСВІТИ ТА ЯКІСТЬ ЗНАНЬ
Загально визнаним є той факт, що освіта дає необхідні знання та вміння, що сприяють формуванню наукового світогляду, розвитку здібностей, адаптації до змін форм діяльності. Освіта прискорює процес адаптації людини до соціальних умов, в яких переважає фактор невизначеності, активно сприяє коригуванню моральних якостей особистості. Невипадково в цивілізованому суспільстві гостро постає питання не лише про освіту, а й про її якість.
У цьому аспекті слушною є думка Дж.Дьюї, який у фундаментальній праці „Демократія й освіта” ще на початку ХХ ст. наголошував на тому, що освіта має:
– по-перше, слугувати досягненню більшої соціальної згоди і саме школа мусить утверджувати місце кожної особи в суспільстві, узгоджувати впливи на особу в межах спільнот, бо одні правила функціонують в сім’ї, інші – на вулиці, а ще інші – в майстерні чи релігійній громаді. Через те є велика загроза для особи, яка входить в кожну з цих спільнот і живе за різними нормами емоційного реагування, загубити своє власне „Я”. Саме ця небезпека породжує постійне завдання школи об’єднувати суспільство;
– по друге, мета сучасної демократичної освіти – домогтися, щоб суспільна корисність (набуття досвіду) й особиста культура (розумове збагачення) органічно поєднувались в освіченій людині, слугуючи її успішній адаптації.
Водночас, ХХІ ст. ставить нові вимоги до освіти, які зумовлені впливом глобалізаційних та інтегративних процесів. Адже, глобалізація невпинно інтенсифікує всі сфери життя, як результат ми постійно стикаємося із мінливим економічним середовищем. Тому важливо в процесі навчання у закладах освіти виробити правила, які зорієнтують учнів на адаптацію до можливих змін.
Крім того, глобалізація означає експансію вільно ринкового капіталізму не лише в економічну, а й в соціально-культурну сферу, в тому числі в освіту. Глобальний ринок постійно підвищує планку у своїх вимогах до якості навчання в загальноосвітніх закладах. Суспільство, яке не лише трансформується але й орієнтується на позитивні зміни, тобто на лідерство в цивілізаційному змаганні, потребує нових освітніх орієнтирів. Завдяки освіті людина стає господарем змін, а не їх заручником.
В той же час, слід відмітити ряд факторів, що не сприяють підвищенню якості навчального процесу. Перш за все, це фактори пов’язані з фінансуванням системи освіти.
- Дефіцитні бюджети на освіту, нерегулярне їх надходження та непрозорість розподілу на обласному та місцевому рівні мають за наслідки зниження якості й ефективності освітніх послуг. Крім того, перекладання значної частини витрат на батьків є подвійним тягарем, оскільки вони вже сплатили податки. Все це, а також брак належного контролю за цільовим використанням бюджету призводить до падіння довіри населення до державної системи освіти.
- Відсутність громадського контролю за використанням ресурсів та якістю надання послуг на місцевому рівні негативно впливають на імідж державної системи освіти.
- Не існують єдині правила щодо частки місцевих бюджетів, що їх міста або райони зобовязані виділяти на освіту з власних доходів.
- Брак прозорого бюджетного процесу в освіті робить неможливим позитивні зрушення у фінансовому забезпеченні освіти. Додаткові ресурси від приватного сектора не можуть залучатися в освіту доти, поки там відбуваються порушення фінансової дисципліни.
Ефективність визначається як співвідношення використаних ресурсів та досягнутого результату. В Україні до цього часу досягнення в освіті оцінюються по внутрішнім критеріям – таким, як академічна успішність, участь в олімпіадах, кількість охоплених освітніми послугами. Бракує практики оцінювання варіантів використання суспільних ресурсів з огляду на їх економічність і доцільність.
Порівняння з іншими країнами:
| 1. Норми площі | Простір для учня (студента) вдвічі більший ніж на Заході тим більше додаткових коштів на будівництво та ремонт. |
| 2. Використання приміщень | Коли будували школи, не прорахували витрат на експлуатацію та утримання приміщень. Сьогодні ці статті витрат загрожують поглинути весь бюджет на освіту. |
| 3. Норми праці по-рівняно з розвину-тими країнами | Як правило використовують вчителів, що викладають два чи більше предметів. В Україні – тільки з одного предмету. |
Неефективність спостерігається на різних ланках української системи освіти. При цьому, у системі освіти не проводиться аналіз альтернативних варіантів надання освітніх послуг. Немає публічної оцінки ефективності надання освіти різними установами, закладами освіти, з урахуванням їхньої соціальної функції – підготовки до успішної діяльності на ринку праці.
Позитивна динаміка цього процесу значною мірою обумовлена ступенем зацікавленості груп або учасників освітнього процесу. Водночас їх участь можна охарактеризувати таким чином.
1) Монопольне становище держави заважає розвитку конкурентних відносин в освіті, участі громадськості у політичному процесі.
2) Висока концентрація влади в руках Міністерства заважає розвитку конкурентних відносин в освіті, участі громадськості у політичному процесі.
3) Брак звітування перед різними зацікавленими учасниками освітнього процесу призводить до низької фінансової дисципліни, що в результаті негативно позначається на якості надання освіти, підриває довіру населення до уряду.
4) Необхідно ураховувати, що на багатьох ключових посадах в Управлінні освітою залишаються чиновники, які сповідують принципи управління, прийняті за соціальної епохи.
Брак високопрофесійних державних менеджерів, які відповідають західним стандартам і мають практичний досвід управління в ринкових умовах, буде і надалі гальмувати реформи в освіті. У результаті в суспільстві досі не створені умови для консолідації зусиль усіх зацікавлених учасників процесу розвитку освіти.
Контурно виділимо можливі шляхи реформування системи освіти.
1. Перш за все, це стосується перегляду навчальних програм, в основі якого наступна позиція:
а) Зміст і організаційні форми української освіти мають бути приведені у відповідність до вимог ринку та демократичного суспільства.
Вони мають враховувати: регіональні особливості, індивідуальність навчальних закладів, забезпечувати індивідуальність траєкторії навчання за рахунок
– перетворення освітніх закладів і установ на організації, що постійно навчаються. Це можливо, за умови докорінної зміни положення освітян у суспільстві (не лише матеріальне стимулювання, а й моральне заохочення вчителів, створення умов для підготовки, підвищення кваліфікації, навчання на робочому місці, самоосвіти).
– рівноправного доступу до якісної освіти усіх категорій громадян (серед яких – національні меншини, малозабезпечені, громадяни з особливими потребами і т. д.). І в цьому контексті виникає необхідність в новій системі статистичної звітності, яка б дозволяла виділяти та аналізувати, а не приховувати інформацію.
– упровадження прозорого бюджетного процесу, раціональне використання і розміщення ресурсів на основі принципу “гроші йдуть за учнем”..., зміна питомої ваги окремих підгалузей освіти.