Всеукраїнської науково-практичної конференції (30 жовтня 2009 р.) Київ 2009 ббк 74. 212 Розповсюдження І тиражування без офіційного а 43 дозволу іпк дсзу заборонено
| Вид материала | Документы |
- Міністерство освіти І науки України Дніпродзержинський технологічний коледж, 631.81kb.
- Облік І аудит", 050. 104 „Фінанси І кредит", 050. 100 „Економічна кібернетика" Вінниця, 803.77kb.
- Розповсюдження та тиражування без офіційного дозволу хінем заборонено!, 1230.23kb.
- Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
- Центр розвитку освіти, науки та інновацій консалтингово-конфліктологічний центр громадський, 926.45kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІІІ, 4064.21kb.
- Громадський рух «нова україна» в автономній республіці крим центр розвитку освіти,, 1350.77kb.
- Матеріали VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції Київ нтуу «кпі», 8512.4kb.
- Матеріали ХVII міжнародної науково-практичної конференції удвох частинах Ч. I харків, 6941.25kb.
4. Оцінка
3. Дослідження проблеми клієнта
2. З’ясування проблеми клієнта
1. Встановлення взаємин «психолог-консультант»
Схема 1. Модель структури профконсультативного процесу
1. Стадія встановлення взаємин «психолог-консультант»
Зазвичай кожний консультант створює свою власну модель роботи, яка грунтується на певних теоретичних засадах, моделях інших фахівців у галузі консультування та своєму власному досвіді.
Процес профконсультування можна представити схематично у вигляді покрокової моделі. Вона складається із послідовності дій, яка властива процесу вирішення проблеми і утворює «сходи». Отже, це модель процесуальна.
Знайомство клієнта з консультантом, налагоджування позитивних довірчих взаємин – ось з чого має починатися консультація. Для клієнта ситуація консультування зазвичай нова і незвична. Він не знає, що очікувати від консультанта та від самої консультації. Можливо, що консультант зробить певні припущення щодо обізнаності консультуємого з процесом консультування.
Для встановлення конструктивних робочих взаємостосунків необхідно зрозуміло розповісти клієнту про смисл та завдання консультування, визначити чіткі часові межі, оскільки, як свідчить досвід, це значно підбадьорює клієнта: у нього з’являється цілком реальна досяжна мета.
Ключовий момент, який проходить наскрізь всього процесу консультування, створення атмосфери душевного тепла та підтримки з боку консультанта.за допомогою такої особистісної якості як емпатія. Саме завдяки їй забезпечується відчуття клієнтом довіри, безпеки під час консультування, зацікавленості консультантом щодо його випадку, проблеми. Вона спонукає його бути щирим та відвертим під час бесіди з психологом. За таких умов процеси актуалізації звільняються від будь-яких критичних суджень, які їх стримують, і це дозволяє особистості клієнта мінятися і зростати.
Консультант завдяки емпатії здатен уявити себе на місці клієнта: зрозуміти його погляди, почуття. Деякі консультанти мають вроджену здатність до емпатії, а деякі мають спеціально працювати над розвитком своїх вмінь емпатійного ставлення до клієнта. Зазвичай людина ідентифікує ситуацію іншого значно легше, якщо вона має досвід переживання подібної ситуації. Проте все ж таки не так легко зрозуміти і поставити себе на місце іншого, щоб встановити з ним емпатійний контакт. Також тут є певні загрози щодо змішування своїх власних почуттів з почуттями клієнта. Вони ніколи не можуть бути тотожніми. Кожна людина переживає одні й ті ж самі обставини по-іншому в залежності від свого минулого досвіду, своєї системи цінностей, культурних розбіжностей.
2. Стадія з’ясування проблеми клієнта
На цьому етапі консультування необхідно залучити клієнта до активної розповіді про його інтереси, проблеми з метою визначення того, що його хвилює найбільше. Консультант має користуватися вміннями активного слухання, префразування та узагальнення. В процесі вислуховування повинна зберігатися рівновага між заохочуванням клієнта до розповіді про свій випадок та концентрацією на важливих моментах цієї розповіді. Консультант допомагає клієнту відійти від зайвих деталей та подробиць і зосередитися на суті проблеми. Недостатньо досвічені психологи досить часто мають певні труднощі саме на цьому етапі.
Клієнт розповідає про свій випадок так, як він його бачить. Консультант, застосовуючи вміння активного слухання, визначає, що ж в цій розповіді є головним. Щоб перевірити це, психолог перефразує та узагальнює висловлювання клієнта. Саме зараз консультант виокремлює для себе ті погляди, сподівання людини, її установки, які необхідно опрацювати на наступних етапах консультування. Протягом розповіді клієнта краще не робити ніяких нотаток, оскільки це може змусити клієнта більш уважно ставитися до того, про що він розповідає, спеціально замислюватися, що краще казати, а про що не варто розповідати психологу. Тим самим втрачається спонтанність розповіді.
Ця стадія передбачає також ідентифікацію потенційних можливостей клієнта. Слід зазначити, що зміст і засоби психодіагностики у профорієнтації змінюється в залежності від етапу професійного самовизначення особистості.
Зазвичай психодіагностичне обстеження з метою профконсультації проходить у два етапи. Метою першого етапу є виявлення інтересів, схильностей і уподобань, ступеню їх прояву, стійкості і широти. На підставі аналізу виявлених інтересів формулюються вимоги до професії, яка обирається особистістю. Це вимоги – до психічних, психофізіологічних і особистісних якостей суб’єкту діяльності. На другому етапі проводиться діагностика психологічних якостей, які виділені як професійно важливі. У ході інтерпретації результатів психодіагностичного обстеження встановлюється ступінь відповідності психологічних властивостей суб’єкту вибору професії її вимогам.
Професійне навчання і професійна діяльність особистості можуть відбуватися в ускладнених соціальних, соціально-економічних умовах. Отже, визначається ще один напрям в профорієнтаційній діагностиці – це виявлення психічних адаптаційних можливостей окремої людини з урахуванням вимог конкретної ситуації, типів її адаптивної (активно-перетворювальної або пасивної) поведінки, а головне, - здатності до саморозвитку з одночасним збереженням своєї аутоідентичності, оскільки відповідно до сучасного розуміння профорієнтації, вона (профорієнтація) повинна готувати особистість фахівця до адекватного функціювання у деформуючих соціально-психологічних і соціально-економічних умовах, до подолання труднощів, до усвідомленої реалізації перспектив свого професійного розвитку, реалізації своїх життєвих планів, іншими словами особистість повинна бути суб’єктом власної життєдіяльності, вміти самовизначатися у ситуаціях життєвих змін.
Стратегія профорієнтаційного психодіагностичного дослідження в ситуаціях деформуючих професійних змін повинна бути спрямована перш за все на вияв сформованості в особистості механізмів особистісного зростання, які обумовлять відновлення всієї її системи „Я”. Це відновлення передбачає створення нового більш ускладненого, гармонійного (збалансованого) і достатньо стійкого образу „Я”. Основним з цих механізмів є рефлексія. Також необхідно вивчити мотиваційний аспект особистості в наслідок того, що змінюються або зовсім втрачаються ведучі мотиви, змінюється сенс життя. Важливим напрямом діагностичної роботи є вивчення психологічного часу особистості, оскільки в періоди змін у професійній кар’єри, особливо кризових змін, в особистості часто виникає відчуття, що вона випадає з життєвого потоку. У людини змінюється переживання часу, її ставлення до минулого, сьогодення та майбутнього. Це, в свою чергу, впливає на мотивацію особистості, її активність і здатність долати життєві і професійні ускладнення.
Вивчення особистсоті клієнта за цими напрямами сприяє з’ясуванню тих його особливостей, які потребують подальшого опрацювання. У роботі з клієнтом необхідно звернути увагу на суперночності у його розповіді, у його поглядах, у тому, як він діє. На наступних етапах консультування необхідно визначити причини такої поведінки клієнта.
3. Стадія дослідження проблеми клієнта.
Консультативна бесіда має тривати визначений попередньо час: чи це буде 15 хвилин, чи одна година, чи декілька зустрічей. Щоб якомога ефективніше викорстовувати відведений час, між консультантом та клієнтом має бути угода стосовно того, що може бути досягнуто у визначений термін. Клієнт має багато очікувань щодо консультації з психологом. Важливо пояснити мету консультування та визначити головні питання та пріоритети консультації, тобто скласти певний план-угоду щодо подальшої роботи. Клієнт у ході консультації має приймати участь у розробці цього плану. Тим самим він бере відповідальність за домовленості з консультантом. Також цей план – своєрідна модель подальшої роботи.
Позитивний момент такого плану в тому, що і клієнт, і консультант з’ясовують свої очікування стосовно один одного. У випадку, коли клієнт намагається рухатися одночасно у різних напрямах або уникає головного питання, психолог, маючи розроблений та узгоджений з клієнтом план, повертає клієнта до ефективної співпраці.
План роботи може змінюватися під час консультації, якщо виявляються нові обставини, інші аспекти проблеми, що обговорюється. У цьому випадку необхідно з’ясувати їх сутність, взаємозв’язок, важливість, пріоритетність у вирішення проблем клієнта, а також у відповідності до цього розробити план дій у подальшій роботи над цими питаннями впродовж консультації.
Стадія дослідження проблеми може займати як незначний проміжок часу, так і досить тривалий. Це визначається «швидкістю», з якою клієнт спроможний опрацьовувати власні проблеми. Ніколи в цій справі неможна поспішати. Взаємостосунки, які виникають як результат слухання, розуміння, довіри та співпраці – це та основа, на якій будується вся консультація. Отже, консультант разом з клієнтом визначили проблемні питання, які стануть предметом їх спільної роботи. Поступово консультант розпочинає більш глибоке вивчення цих питань.Для цього він має з’ясувати: як і чому те або інше питання стало важливим у житті клієнта; чи пов’язує клієнт свої знання про себе зі знаннями про предмет консультування; в чому протиріччя; які прогалини у знаннях клієнта.
Використання психологом вмінь активного слухання, перефразування, узагальнення, опитування допомагає клієнту глибше дослідити свої проблеми. Узагальнення – ключове вміння психолога-консультанта, оскільки воно допомагає побачити клієнту ступіь просування у вирішенні його проблеми і одночасно підримувати дух співпраці.
На цій стадії необхідно досягти дві мети. По-перше, завдяки розширенню кола питань щодо вивчення клієнт має можливість глибше зрозуміти, що є важливим для вирішення його проблеми.
По-друге, ще на початку консультування психологу може бути зрозумілим, що можливості вибору клієнтом недостатньо прийнятні внаслідок його неспроможності відповідати вимогам висококонкурентного ринку праці. В цьому разі консультант допомагає клієнту знайти професійні альтернативи. Клієнт має оцінити можливі варіанти. Мета – розширити професійну перспективу з тим, щоб клієнт усвідомив ключові фактори його професійного розвитку.
Якщо є можливість продовження роботи з пошуку альтернативних варіантів вирішення проблеми, консультування переходить на наступну стадію – стадію оцінки. З іншого боку, пошук альтернатив може виявити у клієнта глибокі, особистісні проблеми, і у цьому випадку консультант надає клієнту можливість переглянути їхній план роботи. Це підтверджує особистісно-центровану природу консультативного процесу і допомогає клієнту усвідомити важливість пошуку альтернативних шляхів. Якщо клієнт разом з консультантом значно відхилились від плану, це сприятиме оцінці того, на якому етапі вирішення проблеми вони опинились.
4. Стадія оцінки.
Саме на цій стадії консультант акцентує увагу на тому, що клієнт говорить, робить і думає. Психолог має допомогти клієнту побачити все, що з ним відбувається у більш реалістичному світі. Це одне з найбільш важливих завдань консультування. Якщо ним нехтувати, то розвиток здатності клієнта набути нового бачення своєї ситуації значно обмежується. Саме співпраця психолога з клієнтом у цьому напрямі може бути вирішальним моментом у зміні бачення клієнтом світу у новому, більш реалістичному плані і врешті-решт більш конструктивному.
На стадії оцінки консультант розпочинає роботу з створення підгрунтя для наступного етапу консультування – планування. В процесі того, як клієнт вивчає властивості та особливості кожної альтернативи, він усвідомлює прогалини у своїх знаннях, які можуть обмежувати його здатність об’єктивно оцінювати альтернативи. Консультант озброює клієнта необхідними стратегіями оцінки [2, 30-32]. Зазначимо, що список альтернатив не повинен бути списком найменувань. В залежності від обставин, це може бути перелік чинників-мотивів. Або це може бути перелік питань, які необхідно обговорити, перш ніж приймати певні рішення (складні стосунки зі співробітниками, можливості подальшого навчання чи перенавчання тощо).
З зростанням самосвідомості, з поглибленням самопізнання щодо питань професійного розвитку та саморозвитку, клієнт стає спроможним рухатися у напряму прийняття відповідних, найбільш оптимальних рішень.
На стадії оцінки психолог разом з клієнтом має визначити, чи в правильному напрямі вони рухаються стосовно вирішення проблеми клієнта. Може з’ясуватися, що в процесі роботи виникло питання, значущість та складність якого визначає недостатність часу, що залишився. Це пояснюється тим, що саме зараз клієнт відчуває себе у повній безпеці і тому довіряє це консультанту. Які будуть дії консультанта у цій ситуації, залежить від сутності проблеми, життєвих обставин клієнта та особливостей ситуації консультування (наявність часу, приватний характер проблеми тощо), а також рівня компетентності психолога.
5. Стадія планування дій.
Основні завдання стадії планування полягають у допомозі клієнту визначитися у тому, які конкретні кроки у вирішенні його проблеми необхідно зробити; заохоченні клієнта до складання відповідного плану дій; наданні рекомендацій щодо можливого продовження консультування в іншій установі.
Для того щоб продовжити самостійну роботу над своєю проблемою, клієнт потребує допомоги у розумінні всього процесу і того, що конкретно необхідно зробити. У розпорядженні профконсультанта є багато засобів, які допоможуть йому у вирішенні зазначених завдань, а саме:
- довідкова інформація щодо питань, які цікавлять клієнта;
- різні методики для самодіагностики;
- профорієнтаційні інтернет-портали;
- психометричні тести та опитувальники;
- короткострокові курси навчання, тренінги, майстер-класи;
- спілкування.
Які з них будуть використанні консультантом, залежить від рівня його кваліфікації. Не варто використовувати занадто багато засобів, оскільки це тільки заплутає клієнта. У цій справі необхідно керуватися наступними принципами:
1.Клієнт повинен мати власний план дій. Він приймає участь у його розробці, вирішує, які дії найбільш доцільні.
2. Все, що має робити клієнт, повинно бути в зоні його досяжності. Якщо завдання занадто складні або їх забагато, у клієнта знижується мотивація. Психолог допомагає клієнту роздрібнити великі за обсягом завдання, вказує на найбільш доцільні дії. Таким чином, клієнт спроможний просуватися вперед у вирішенні своїх проблем, а також одночасно контролювати цей процес. Поступово у нього зростає впевненість у собі, у власних силах.
3. План дій має враховувати рівень здатності клієнта діяти самостійно. Консультанту необхідно підтримувати рівновагу між тим, що клієнт повинен зробити і його відчуттям своєї спроможності це зробити.
4. План дій має відповідати швидкості просування клієнта у вирішенні своїх проблем, враховуючи можливий вплив певних сторонніх чинників на цей процес.
5. Клієнта необхідно підтримувати, надати можливість визначити, що заважає йому виконувати план дій, визначити, хто або що може йому посприяти у цьому.
Наприкінці бесіди консультанту необхідно знову повернутися до попередньо складеного плану роботи з клієнтом, записуючи питання, які були опрацьовані, і у вирішенні яких досягнуто певний прогрес. Це залучає клієнта до розуміння того, наскільки він просунувся вперед, а також усвідомити ті питання, які все ще потребують вирішення.
6. Завершення консультації.
Зазвичай клієнти, які залучилися до процесу консультування, бажають його продовжити. Вони іноді, майже в останній момент повідомляють достатньо важливий факт, дослідження якого потребує певного часу. Як впоратися з цією ситуацією, залежить від сутності повідомленої інформації та її важливості для клієнта. За його бажанням може бути призначено ще один сеанс консультацій, або він може звернутися до іншого фахівця. Така поведінка клієнта може бути обумовлена його простим прагненням продовжити спілкуванння з психологом, а може і тим, що саме наприкінці бесіди він усвідомив головне питання проблеми, що опрацьовувалася. Як би там не було, важливо дотримуватися встановленого часу і бути наполеглевим щодо закінчення консультації. Робити це необхідно м’яко, проте рішуче. Це важливо саме тому, що завершуючи консультацію на позитивній ноті, консультант виявляє віру у здатність клієнта остаточно впоратися з проблемою самостійно. Це гарний спосіб розвитку у клієнта впевненовсті у власних силах.
Завершення консультації може бути достатньо болючим питанням для клієнта. Найбільш оптимальна стратегія поведінки психолога у цьому випадку така:
- перегляд і згадування всього того, що відбулося протягом цього сеансу консультацій;
- узагальнення ключових моментів;
- нагадування про прийняті рішення і про розроблений план дій.
Позитивний ефект консультації буде значно підсилений, якщо все це зробить сам клієнт.
Підбивання підсумків вирішує такі завдання:
- допомога клієнту усвідомити все, що відбулося протягом консультації та те, що було досягнуто;
- перевірка точності та адекватності сприйняття клієнта;
- надихання клієнта на самостійну роботу з остаточного вирішення власних проблем;
- заспокоєння клієнта у разі прояву сильних почуттів.
Звісно представлена модель консультування динамічна. Її форма постійно змінюється в залежності від потреб клієнта та проблем, що вирішуються. Ця модель - каркас, на якому вибудовується консультація, та за допомогою якого оцінюється досягнутий прогрес. Застосовуючи у своїй роботі такий структурований підхід, консультант одночасно навчає клієнта, яким чином йому в подальшому працювати зі своїми проблемами самостійно. Ця модель має спиратися на високу професійну компетентність психолога, що дозволить йому успішно провести клієнта через всі етапи консультування.
Література:
1. Вітковська О. І. Професійне самовизначення особистості і практичні аспекти професійної консультації: Монографія. – К.: Наук. Світ, 2001. – 91 с.
2. Єгорова Є.В. Методика виявлення та оцінки засобів втілення старшокласниками професійних планів у реальність: Методичні рекомендації. – К.: Наук.світ, 2001. – 44 с.
3. Климов Е.А. Личность, профессия и научно-практическая профконсультация // Молодежь и труд/ Под ред. В.А. Ядова. – М., 1970.
4. Климов Е.А. Общая типология ситуаций (казусов) и структура мыслительных задач, возникающих в практике работы профконсультанта // Науч. тр. ВНИИ профтехобразования. Л., 1976. – Вып. 32.
5. Климов Е.А. Психолого-педагогические проблемы профессиональной консультации // Знание. Сер. «Педагогика и психология». – 1983. - № 2.
6. Підготовка учнів до професійного навчання і праці (психолого-педагогічні основи):Навчально-методичний посібник.– Київ: Наукова думка, 2000. –188 с.
7. Профконсультационная работа со старшеклассниками // Под ред. Б.А. Федоришина. – К.: Радянська школа, 1980. – 160 с.
8. Пряжникова Е.Ю., Пряжников Н.С. Профориентация: учебное пособие для студ. высш. учеб. заведений / Е.Ю. Пряжникова, Н.С. Пряжников. – 2-е изд.,стер. - М.: Издательский центр «Академия», 2006. – 496 с.
9. Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека. – М.: Прогресс, Универс, 1994. - 466 с.
Жмур В.В.
м. Одеса
Застосування методики виявлення комунікативних установок особистості під час підбору претендентів на вакантні посади державної служби зайнятості
- Спілкування – як інструмент роботи фахівців міськрайцентрів зайнятості.
Спеціаліст служби зайнятості належить до категорії соціальних працівників. Соціальна робота, як вид професійної діяльності, спрямована на гармонізацію особистих і суспільних відносин через надання допомоги окремим індивідам або групам людей, які відчувають ускладнення у соціальному функціонуванні, шляхом їх захисту, підтримки, корекції і реабілітації.
Найважливішою умовою співпраці людей є спілкування. Ще з дитинства спілкування стає головним джерелом пізнання навколишнього світу, а в подальшому розвинуті навички спілкування стають важливим фактором успішної адаптації в суспільстві.
Спілкування це складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який включає в себе обмін інформацією та виробітку єдиної стратегії взаємодії.
У процесі взаємодії з безробітними фахівцю центру зайнятості необхідно вміти здійснювати вплив на формування власної відповідальності людини за результати своєї діяльності, вмінь послідовно та наполегливо досягати визначених цілей щодо працевлаштування або побудови соціально відповідального бізнесу. Паралельно фахівці центру зайнятості повинні підтримувати та посилювати мотивацію безробітних до праці, сприяти їх професійному самовизначенню. Спеціаліст повинен вміти й доцільно використовувати такі психологічні прийоми впливу як посилання, рекомендації, приклади, підкреслювання переваг, перефразування, відкриті питання, підведення підсумків, відслідковування позитивних змін та інші.
Не останнє місце у структурі особистості займають її комунікативні якості, що характеризують особливості поведінки у різних ситуаціях спілкування, а також можливості її самореалізації у спілкуванні. Психологічним базисом комунікативних якостей особистості є її комунікативні установки, які забезпечують готовність будувати відносини в певному стилі.
Питання про позиції в спілкуванні розглядався в різних напрямках соціальної психології в т.ч. у транзактному аналізі. З погляду цього підходу, позиція в спілкуванні характеризується, по-перше, провідним эго-станом і, по-друге, провідним типом спілкування особистості.
Е. Берн виділяє такі три складові особистості людини, що обумовлюють характер спілкування між людьми: батьківське, доросле, дитяче.
В особистості кожної людини виявляються всі три складові, однак за умови не гармонічного виховання, особистість може деформуватись так, що одна складова починає пригнічувати інші, що обумовлює порушення спілкування та переживається людиною, як внутрішнє напруження.
Кожний зі станів «Я» виконує визначені функції й унаслідок цього є життєво необхідним. Дисгармонійні порушення спілкування пов'язані або з пригніченням одного з них, або з проявом у тих ситуаціях, які він не повинен контролювати. Для оптимального функціонування особистості, з погляду трансактного аналізу, необхідно, щоб в особистості були гармонійно представлені всі три стани «Я».
У роботах Е. Берна і його послідовників розвинена уява про три его-стани, як послідовних сходинках формування зрілої особистості, кожна з яких співвідноситься зі специфічними властивими їй мотивами й способами спілкування. При цьому кожне з его-станів залежно від особливостей своєї структури й генезису може породжувати різні типи спілкування.
На основі наявних у літературі по трансактному аналізі описів різновидів поводження Д, Б і ДД існує висновок, що у всіх цих випадках мова йде про переваги одного з чотирьох типів спілкування:
1) гармонічного, якому властива природність, енергійність і увага до індивідуальності партнера,
2) формального, що характеризується перевагою нормативності, аналітичності й тенденції до деіндивідуалізації партнера,
3) відчуженого, котрому властиві низька продуктивність, неуважність до партнера,
4) конфліктного, зв'язаного зі схильністю до афектів і неадекватного поводження, що нерідко граничить з патологічним.
Таким чином, можливо виділити 12 основних позицій у спілкуванні, утворених перетинанням трьох его-станів (Д, Б і ДД) із чотирма типами спілкування:
Г.Д.: Спілкуючись, оригінальничає, грає, використовує виверти у своїх інтересах.
Ф.Д.: Намагається виконувати правила та норми, орієнтується на авторитети.
В.Д.: Прагне плисти за течією, уникає відповідальності, воліє бути безтурботним і мати заступництво.
К.Д.: Робить все навпаки, напрошується на покарання, мріє звести рахунки.
ГБ.: Опікує іншого, завжди готовий надати підтримку, доброзичливо й доступно пояснює, згладжує конфлікти.
ФБ.: Вимагає відповідального поводження й строгого дотримання правил і норм, часто виражає схвалення або невдоволення поводженням інших.
ВБ.: Відчужується, відсторонено спостерігає, критикує людей і часи, схильний до докорів.
КБ.: Наполегливо шукає недоліки, категорично вимагає слухняності, часто відстоює свій авторитет, не терпить заперечень.
ГДД.: Укладає взаємний договір, творчий союз, співпереживає й розуміє інших, обмінюється думками й почуттями.
ФДД: Збирає факти, холоднокровно розраховує й зважує, заздалегідь планує, володіє "залізною" логікою, уміє тримати себе в руках.
ВДД: Уникає суперечок, живе у світі ілюзій, у всім сумнівається, копається в собі, не вміє втілювати задуми.
КДД: Має непохитну систему поглядів, логічно обґрунтовує свої упередження, придумує собі ворогів, погано розуміє людей [1].
2. Психодіагностичне тестування претендентів на вакантні посади в МРЦЗ
Протягом 2007-2008 років відділом організації профорієнтації Обласного центру зайнятості здійснювалося психодіагностичне тестування претенденті на вакантні посади у відділи надання соціальних послуг базових центрів зайнятості. З числа претендентів на вакантні посади, 85 осіб добровільно погодилися на психодіагностичне обстеження із застосуванням методики виявлення комунікативних та ділових установок (МВКУ), що допомагає визначити провідні позиції та установки особи в спілкуванні і діяльності при вирішенні життєвих та виробничих питань.
За результатами дослідження Его-стан „Дорослого” на момент обстеження є домінантним для більшості респондентів – 55,3% (47 осіб).
З них 16 осіб (34% від цієї групи - назвемо їх „Дорослими”), або 19 % від загальної кількості учасників тестування мають провідну комунікативну установку „Гармонічний Дорослий”. Тобто, ця категорія претендентів орієнтована на діалог з клієнтом, побудову відносин на основах взаємної рівності, рішення проблеми за рахунок установки на розумний компроміс, на творче і взаємовигідне співробітництво.
При більш детальному наближенні до результатів цієї групи з’ясовано, що всі респонденти, провідною комунікативною установкою яких є „ГДД” мають низький показник за шкалою К (конфліктність). Так, з 16 осіб у 9-ти цей показник дорівнює нулю і від 0,4 до 4,6 у 7-ми осіб.
Аналогічні результати отримані за шкалою В (відчуженість). У 9-ти осіб цей показник дорівнює нулю, а у 7-ми осіб він в діапазоні 0,2 – 3,9. На підставі цього можна припустити високу екстраверсію респондентів цієї групи, їх орієнтацію на групову роботу.
Ще одною загальною рисою даної групи є високий показник за шкалою Ф (формальність), що свідчить про наявну нормативність та аналітичність, що відповідно буде проявляться у роботі з клієнтами. І знову 9 осіб мають високі показники (9 – 10), і тільки 2 особи мають цей показник менше 5 (1,6 та 3,1). Таким чином, більшість членів групи мають додаткову комунікативну установку „Формальний Дорослий” (11 осіб). Трьом особам властиві прояви Его-Стану Батька.
Найбільш чисельною групою з числа респондентів 30,6% від загальної кількості (55% від загальної кількості „Дорослих”) складають особи, які проявляють себе в спілкуванні як ФДД (“формальні дорослі”). Тобто, найбільшу частину претендентів на вакантні посади в базових центрах зайнятості склала група, яка схильна будувати процес спілкування раціонально і прагматично, як правило не дає явних емоційних реакцій на стресогенні фактори, поважає логіку і планує свої дії заздалегідь.
Серед спільних рис для цієї групи були показники за шкалою В (відчуженість). У 19-ти з 26 осіб цей показник не перевищує 2,5, у 6-ти респондентів від 2,6 до 4,3 і лише у одної особи 7,1.
Зазначену групу (ФДД) можна умовно (за рахунок додаткової комунікативної установки) розділити на 4 підгрупи.
Перша підгрупа з 8-ми осіб, у яких додаткова комунікативна модель спілкування на момент дослідження не виявлена.
Друга підгрупа (також 8 осіб), що проявляє високу конфліктність (КДД). Взагалі показник понад 6,0 за шкалою К мають 50% осіб всієї групи ФДД.
Третя група (5 осіб) має прояв сильного „Батька” (ФБ). У всіх членів підгрупи за шкалою Д показник дорівнює нулю, тобто „дитяче” відсутнє.
Четверта група (5 осіб) має додаткову комунікативну установку ГДД (гармонічний дорослий).
Якщо порівняти результати 2-х підгруп за другою комунікативною установкою (ФБ та ГДД) то з 5-ти „формальних батьків” четверо за шкалою „конфліктність” набрали від 6.4 до 7.7 і один респондент 2.6.
У підгрупі „гармонічних дорослих” результати “дзеркальні”: четверо осіб за шкалою К мають показники від 2,0 до 2,9 і один учасник тестування набрав 6.0.
10,6% від загальної кількості респондентів, у яких переважає Его-стан Дорослого найчастіше виявляються у спілкуванні „конфліктними дорослими”.
Для всіх членів цієї групи характерним є те, що за шкалами Г, Ф і В показники не перевищують 5,1. Можна зробити припущення про несугестивність цих особистостей, незалежність в думках і вчинках. Двоє з них мають сильного “Батька”, що скоріше підкреслює базову комунікативну установку. Враховуючи низькі показники за шкалами Д і Г (недооцінка ігрової сторони життя, “гармонічного” типу спілкування) можна прогнозувати в контактах (в т.ч. робочих) прояв властивої конфліктної тенденції.
Прояв „Дитини” на момент дослідження є домінантним для 5 осіб. З них: 2 особи проявляють себе, в спілкуванні як „Гармонічне Дитя” і по одній особі, у яких провідною установкою є „формальне”, „конфліктне” та „відчужене” Дитя. У 4-х з 5-ти зазначених осіб, додаткова комунікативна установка включає елемент “формальності” (ФД, ФБ, ФДД), що може свідчити про набуття нових, більш зрілих форм поводження.
У п’ятого респондента основна комунікативна установка (КД) доповнюється додатковою (ВД), що може призвести до ризику соціальної дезадаптації особистості.
38,9 % осіб, які приймали участь у тестуванні знаходяться під впливом ЕГО-стану Батька.
9 осіб цієї групи (27,3 % від групи “Батьків) проявляють себе в спілкуванні як ГБ (Гармонічний Батько). Тобто, у професійній діяльності цим індивідам буде притаманна енергійність, товариськість, відповідальність, потреба опікувати, піклуватися. Потенційно ці люди с часом можуть зайняти керівні посади.
Переважна кількість осіб підгрупи ГБ (7 з 9-ти) за шкалою К мають показник у діапазоні 0,0 4,4, але у 2-х осіб він достатньо високий: 7,5 і 8,9.
Показник за шкалою В у 8-ми осіб підгрупи ГБ коливається від 0,0 до 5,1, що свідчить про їх колективістку спрямованість, і тільки одна особа набрала 8,2, що обумовлює її додаткову комунікативну установку.
Загальної тенденції щодо додаткової комунікативної установки цих особистостей (ГБ) не виявлено. Двоє осіб мають додаткову установку ГДД, троє – ФБ, двоє – КБ, і один – ВД.
З числа учасників тестування одна особа проявила себе, як ВБ (Відчужений Батько) і дві особи мають установку КБ (Конфліктний Батько). У одного з “конфліктних батьків” конфліктність декілька згладжується високим показником за шкалою В, у другого за рахунок високого показника за шкалою ДД доповнюється додатковою установкою КДД.
У всіх трьох зазначених осіб низькі бали за шкалами Д і Г. Двоє з них мають достатньо “сильних дорослих”.
З числа респондентів, у яких переважає “батьківський” Его-стан, найбільшу групу (21 особа) складають люди з провідною комунікативною установкою ФБ (Формальний Батько). Ця група, друга за розміром після ФДД, складає 24,7% від загальної кількості респондентів і 63,6% від всіх осіб з провідним ЕГО-станом Батька.
Таким чином, у разі працевлаштування, центри зайнятості поповняться спеціалістами, які претендують на лідерство у взаємовідносинах, віддають перевагу роботі з людьми (на керівних посадах), мають бажання навчати, контролювати тощо. Їх діям притаманна нормативність, педантичність і дисциплінованість.
Для представників цієї групи характерними є низькі показники за шкалами Д і В. Так, за шкалою Д 17 з 21-го респондента мають показник від 0,0 до 1,0. Дві особи набрали менше 2,0, один з претендентів – 4,3 і тільки один має його на рівні 7,7. Таким чином, малоймовірне їх ефективне поводження в ситуаціях, що потребують творчості і розкутої уяви.
За шкалою В 14 осіб мають показник менш, ніж 2,0. 7 інших набрали менше 5,0. Тобто, представники цієї групи активно живуть проблемами того мікросоціуму, що є „сферою їх середовища”, і активно на нього впливають.
За шкалою К показники розділилися так:
- у 13 осіб він коливається в інтервалі 2,6 – 4,8.
- у 5-ти осіб – 5,3-6,4.
- у 3-х осіб – 8,2 – 8,8.
Додаткову комунікативну установку (КБ) мають 4 респондентів цієї групи. Рівень прояву конфліктності у спілкуванні цієї групи вищий, ніж наприклад у групи ГДД і близький до групи ФДД.
Залишається доповнити, що більшість представників групи ФББ мали „розвинутого” Дорослого (у 12 осіб за шкалою ДД показник вище 6.0), що обумовило додаткову комунікативну установку ФДД у 9-ти осіб.
Висновки
На підставі аналізу отриманих статистичних даних можна зробити наступні висновки:
1. З числа респондентів Его-стан Дорослого є домінантою для більшості з них (47 осіб з 85).
2. Найбільш поширеним виявився Формальний тип спілкування, тобто такий, що характеризується перевагою нормативності, аналітичності й тенденції до деіндивідуалізації партнера. Саме його використовують 48 осіб з 85.
3. Найбільш популярною комунікативною установкою у респондентів є ФДД (формальний дорослий). Саме вона є провідною для 26 і додатковою для 21-го учасника тестування. Тобто, більшість зазначених осіб проявляють себе у спілкуванні, як врівноважені, прагматично настроєні люди, які спираються на логіку і планування.
На другому місці установка ФБ (формальний батько). ЇЇ використовують відповідно 21 і 10 осіб.
Результати дослідження комунікативних установок особистості можливо використовувати для психологічної корекції, під час підбору кандидатів на вакантні посади з метою прогнозування успішності деяких аспектів їх професійної діяльності.
Так, можна припустити, що група осіб (КДД), в силу своїх базових установок, в робочих ситуаціях, пов`язаних з вмінням відстоювати власну думку та витримувати значний пресинг буде мати певну перевагу, і навпаки, малоймовірно досягне великих успіхів у діяльності, що потребує високого рівня самоконтролю, дипломатичних здібностей, розсудливої оцінки власних вчинків. Також, можливі ускладнення із співпрацею з колегами, які притримуються інших поглядів.
Фахівці, у яких переважає позиція у спілкуванні ГБ або ФБ охоче прийдуть на допомогу клієнту центру зайнятості, але у високих показниках за цими шкалами криється небезпека сприяння утриманським настроям безробітного, його відмова від відповідальності за свої дії. Також, люди, які в спілкуванні займають керівну позицію іноді (часто несвідомо) перебивають співрозмовника.
Людина з групи ГДД або ГБ можливо буде більш успішна в роботі, що стосується безпосередньо спілкування з клієнтом, ніж наприклад ФБ, але можна припустити, що в монотонній, конторській діяльності останній проявить себе ефективніше.
Люди з “формальним типом” спілкування (наприклад ФДД) можуть мати, в силу притаманного їм раціоналізму, проблеми з емпатичним слуханням, співчуттям, і навпаки, особа з основною комунікативною установкою ГДД може проявити занадто велику чутливість до емоційної сторони. Тут криється небезпека емоційного “вигорання” на роботі.
Комунікативна установка КБ (в силу властивої їй в деякій мірі агресивності) може ефективно проявитися в екстремальній ситуації, коли необхідно проявити владність і твердість характеру, та представник цього типу може мати проблеми із субординацією. Також, при наявності “слабого” керівника людина з КБ може намагатися зайняти місце неформального лідера, що може негативно вплинути на психологічний клімат в колективі.
У більшості респондентів (57 осіб) показник за шкалою Д дорівнює нулю, або близький до нього. Та не слід забувати, що Дитяче «Я» виконує свої функції, «відповідає» за творчість та оригінальність і вміння його використовувати знадобиться спеціалісту центру зайнятості, який проводить соціально-психологічні тренінги з безробітними, використовує рольові ігри на семінарах з техніки пошуку роботи або проводить профорієнтаційні уроки з учнівською молоддю.
Література:
1. А.Н. Івашов, Е.В. Заіка. Методика дослідження комунікативних установок особистості.