Всеукраїнської науково-практичної конференції (30 жовтня 2009 р.) Київ 2009 ббк 74. 212 Розповсюдження І тиражування без офіційного а 43 дозволу іпк дсзу заборонено

Вид материала

Содержание

Явище безробіття в Польщі
Психологічні кошти безробіття
Фаза псевдооптимізму
Фаза песимізму
Фаза фаталізму
Допомога безробітним в психологічному та просвітньому аспекті

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 30

Сергеєва Л.М.

м. Київ

Упровадження суспільної диверсифікації – шлях створення

рівних можливостей у професійній освіті

Поняття „управління суспільною диверсифікацією” часто замінюють поняттями „програма упровадження” та „визнання відмінностей”. Програми упровадження, визнання відмінностей і управління суспільною диверсифікацією є окремими складовими системи заходів, спрямованих на роботу з різними людьми в організації. Програми упровадження, на думку П. Трейнол, використовуються в управлінні для забезпечення певного числа місць для представників різних груп людей з метою збільшити кількість недостатньо представлених осіб у професійному навчальному закладі чи на підприємстві [1]. Програми упровадження сприяють створенню рівних можливостей, вони, як правило, розроблені у відповідь на зовнішню ініціативу, або у відповідь на чинне законодавство. Такі програми спрямовані на збільшення кількісних показників щодо вирішення проблем, пов’язаних з національно-етнічною, статевою належністю або інвалідністю.

Основні завдання процесу визнання відмінностей – це поширення інформації, навчання та позитивне сприйняття розбіжностей між людьми. Заходи, що підтримують визнання відмінностей, спрямовані на підвищення якості навчання або іншої діяльності через зміну відповідної культури поведінки в межах організації. Програми упровадження представляють найкращий спосіб збільшення кількості представників різних груп населення в професійних навчальних закладах та на ринку праці. Важливим компонентом програм упровадження є дотримання встановлених стандартів без зменшення якості завдяки намаганню збільшити кількість представників з суспільних диверсифікаційних груп.

Перелічені вище три типи упровадження суспільної диверсифікації є важливими для створенні організації, що визнає відмінності, проте управління суспільною диверсифікацією можна здійснювати і без наявних програм упровадження. Для збереження власної конкурентноздатності навчальним закладам необхідно бути готовими до еволюційних змін, до визнання суспільної трансформації та диверсифікації.

Рекомендуємо напрями управління суспільною диверсифікацією для практичного використання у професійних навчальних закладах:

− прийняття вступників до професійного навчального закладу;

− робота з учнями під час навчання у професійно-технічному навчальному

закладі;

− підвищення кваліфікації керівників, та професійних педагогів ПНЗ;

− спеціальні заходи для учнів з особливими потребами;

− спеціальні заходи для жінок, які обрали професії, що вважаються

переважно чоловічими.

Розглянемо напрями управління суспільною диверсифікацією докладніше.

І. Для забезпечення вступу жінок та людей з обмеженими можливостями до навчального закладу пропонуються наступні рекомендації:

1.1 Включення до бланку заяви окремого розділу, в якому абітурієнтів просять визначити свою належність до відповідної групи (за умови надання інформації добровільно);

1.2. Створення резерву місць для навчання за професіями для інвалідів та жінок, які можуть бути прийняті до професійно-технічного навчального закладу. При цьому визначення квоти може бути здійснено на основі відсотку даної групи людей від загальної населення в регіоні;

1.3. Проведення рекламної кампанії з використанням плакатів, брошур, відео матеріалів тощо. Дані матеріали, фотографії та ілюстрації мусять створювати позитивний образ жінок, людей з обмеженими можливостями тощо підчас навчання, виконання різноманітних видів діяльності;

1.4. Залучення ресурсної допомоги (благодійної, спонсорської фінансової та консультаційної) від місцевих організацій, окремих осіб тощо для проведення детального вивчення та оцінювання можливостей, потреб та вимог щодо професій, які є у попиті на місцевому ринку праці;

1.5. Проведення днів відкритих дверей, екскурсій для сприяння ознайомленню жінок, людей з обмеженими можливостями, а також, роботодавців з умовами навчання, матеріально-технічною та соціальною базою навчального закладу;

1.6. Проведення семінарів, ярмарок професій, укладання партнерських угод з підприємствами для допомоги у працевлаштуванні;

1.7. Проведення оцінювання ризиків щодо готовності вступників до навчання;

1.8. Організація інформаційно-консультаційної служби з залученням жінок, людей з обмеженими можливостями для виступів у навчальних закладах, центрах зайнятості про власний досвід навчання, працевлаштування тощо.

ІІ. Для забезпечення сприйнятливих умов для навчання для жінок та людей з обмеженими можливостями у навчальному закладі пропонуються наступні рекомендації:

2.1. Надання рекомендацій стосовно використання інформаційно–консультаційних послуг учням, які віднесли себе до однієї груп з особливими потребами.

2.2. Проведення оцінювання відповідності програм, спеціальностей, вступних іспитів, наявного спеціального обладнання, послуг до вимог стосовно їхньої придатності для навчання людей з особливими потребами.

2.3. Проведення зустрічей з учнями на початку навчання та визначення усіх організаційних питань стосовно фінансування, проживання, денного догляду, надання допоміжних послуг сурдоперекладача, секретаря для ведення конспектів, транспортного забезпечення тощо.

2.4. Проведення семінарів для класних керівників і майстрів виробничого навчання з розвитку навичок, необхідних для консультування учнів з обмеженими можливостями.

2.5. Надання навчальної допомоги з метою підвищення успішності оволодіння професією учнями (додаткові заняття з викладачами, репетиторами, іншими учнями).

2.6. Розробка підготовчих курсів для допомоги учням з особливими потребами пройти адаптацію від програм середньої школи до програм професійно-технічного навчального закладу. Програми курсів мають включати розвиток/посилення базових навичок, необхідних для успішного навчання.

2.7. Створення центру допомоги у навчанні, який надаватиме репетиторські та технічні послуги (розробка стратегії індивідуального навчання, підготовка до іспитів тощо).

2.8. Розробка рекомендацій та правил, які заборонятимуть показ матеріалів, образливих для учнів з особливими потребами.

2.9. Розробка інструктивно-методичних матеріалів для професійних педагогів, проведення відповідної психолого-педагогічної підготовки.

2.10. Розробка норм, інструкцій, практичних заходів, які раціонально регламентуватимуть внутрішню діяльність професійно-технічного навчального закладу з метою усунення перешкод для навчання учнів зі спеціальними потребами, але без суттєвого змінювання програмних та професійних вимог.

2.11. Розробка програми запобігання проявів харасменту, тобто, неприйнятної поведінки чи словесних зауважень, які спостерігаються один або кілька разів і проявляється на сексуальному, расовому, етнічному підґрунті, є особистісним, на основі інвалідності, статі чи сексуальної орієнтації.

2.12. Запровадження навчальної програми з питань суспільної диверсифікації.

2.13. Включення особливих дат, подій до плану заходів навчального закладу, наприклад, Всесвітній день інвалідів, Міжнародний день боротьби з расизмом, Всесвітній день боротьби зі ВІЛ/СНІД тощо.

2.14. Проведення ярмарок професій, днів кар’єри для встановлення зв’язків між учнями та роботодавцями [2].

ІІІ. Для забезпечення професійного навчального закладу підготовленими кваліфікованими кадрами пропонуються наступні рекомендації:

3.1. Проведення семінарів, круглих столів щодо використання нових методів і підходів для всіх керівників, викладачів і працівників навчального закладу.

3.2. Проведення семінарів, тренінгів та забезпечення викладачів інструктивно-методичними матеріалами з питань забезпечення доступу до освіти, специфікації особливих потреби, обізнаності про інші культури, створення позитивного навчального середовища для студентів з особливими навчальними потребами, а також з запобігання проявів харасменту.

3.3. Видання прес-релізу про передовий досвід професійно-педагогічного успіху [2].

IV. Для забезпечення сприйнятливих умов для навчання людям з обмеженими можливостями у професійному навчальному закладі пропонуємо наступні рекомендації:

4.1. Визначення перешкод для вступу на певні професії, застосування заходів для запобігання даних перешкод.

4.2. Розробка методик навчання, які дозволять учням з обмеженими можливостями виконувати кваліфікаційні вимоги (альтернативні методи оцінювання знань, альтернативні предмети й завдання).

4.3. Забезпечення адаптивним обладнанням (наприклад, пристрої для читання, системи підсилення звуку, комп’ютери, адаптивне програмне забезпечення, матеріали з крупним друком, магнітофони, ергономічні пристрої, обладнання для відпочинку).

4.4. Забезпечення допоміжними послугами (наприклад, репетитори, секретарі, сурдоперекладачі, переписувачі, помічники, спеціальні умови для виконання тестів).

4.5. Проведення регулярної перевірки можливостей фізичного доступу до приміщень навчального закладу; розробка плану-графіку проведення необхідних реконструкцій.

4.6. Розробка програм індивідуального навчання для учнів, чий стан не дозволяє навчатись за звичайним розкладом.

V. Для забезпечення сприйнятливих умов для навчання жінкам у професійному навчальному закладі пропонуємо наступні рекомендації:

5.1. Проведення з жінками профорієнтаційної роботи щодо виробничих спеціальностей.

5.2. Проведення літніх таборів для учениць загальноосвітніх шкіл, в яких вони матимуть змогу ознайомитись із виробничими професіями та дізнатись про необхідні для них навички.

5.3. Проведення ознайомчих семінарів, які дозволяють жінкам дізнатись про можливості для навчання.

5.4. Проведення профорієнтаційних зустрічей та ярмарок професій спеціально для жінок, на яких необхідно надавати інформацію про кар’єрні можливості у сфері виробничих спеціальностей.

5.5. Налагодження дорадчої служби.

5.6. Організація роботи центру денного догляду за дітьми в навчальному закладі.

Отже, для забезпечення управління суспільною диверсифікацією у професійному навчальному закладі необхідно здійснити перспективне планування, та продемонструвати готовність педагогічного колективу до змін; визначити конкретну мету, завдання, які можна виміряти, створити можливості і розробити програмне забезпечення; провести ретельну підготовку та підвищення кваліфікації керівників, педагогів та працівників професійно-технічного навчального закладу щодо роботи з учнями з різними фізичними й навчальними потребами; забезпечити колектив професійно-технічного навчального закладу нормативно-правовими документами, інструкціями, інформаційно-консультаційними матеріалами щодо роботи з учнями з різними фізичними й навчальними потребами; здійснити підготовку навчального середовища, а саме, інших учнів до роботи та навчання разом із учнями з особливими потребами; забезпечити цілісного дотримання навчальних стандартів; розробити програму та перелік послуг, які відображають розуміння відмінностей між різними культурами та людьми з різним життєвим досвідом; розробити систему різнорівневої комунікації; встановити інноваційні зв’язків між соціальними партнерами професійного навчального закладу.

Література:

1. Соціальна та гендерна справедливість і рівність у програмах професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації робітничих кадрів: Навчально-методичний посібник /Кол. автор.: Магдюк Л.Б., Ілько І.В. та ін. /За заг. ред. Л.І.Даниленко – К.: ТОВ “Етіс Плюс”, 2007. – 104 с.

2. Як стати майстерним педагогом: Навчально-методичний посібник /Кол. автор.: Ковальчук В.І., Сергеєва Л.М. та ін. За заг. ред. Л.І.Даниленко – К.: ТОВ “Етіс Плюс”, 2007. – 184 с.

3. Проектування навчальних програм професійно-технічної освіти на основі потреб галузі й громади: Навчально-методичний посібник /Кол. автор.: Пащенко О.В., Сергеєва Л.М. та ін. За заг. ред. Л.І. Даниленко – К.: ТОВ “Етіс Плюс”, 2007. 164 с.

Чапка М.,

Контни У.

Польща

Психологічні і просвітні аспекти ситуації безробітних людей в Польщі

Явища безробіття в Польщі до 1989 року офіційно не було. Це виникало з факту, що у соціалістичній системі, яка тоді панувала в Польщі, не допускалось появлення цього явища шляхом примусової зайнятості та штучного завищення штатних потреб підприємств. Після 1989 року, коли в Польщі впроваджено принципи вільної ринкової економіки, у тому числі – принцип оптимізації робочих місць, виявилося, що сотні тисяч працівників залишилось без роботи. У період соціально-господарчих змін безробіття стало не тільки соціально-економічною проблемою, але й проблемою психологічного та педагогічного характеру. В статті представлено психолого-педагогічні аспекти суспільного безробітних та допомоги безробітним у подоланню складної для них ситуації.

Явище безробіття в Польщі

У період реального соціалізму польська економіка спиралася на державну власність. Управління підприємствами реалізувалося централізовано, а головним критерієм, яке визначало економічні цілі, була реалізація ідеї центрально планової економіки. Політичні зміни після 1989 не залишилися без впливу на суспільні та господарчі сфери публічного життя. Багато державних закладів було ліквідовано або приватизовано. Розпочався процес реструктуризації підприємств та цілих галузей господарства Польщі. З часом на польський ринок почав входити іноземний капітал. Домінуючою, з огляду на відсоткову долю в економіці, стала приватна власність закладів праці. В деяких галузях господарства кількість осіб, які в них працюють, зменшилася навіть на 50%, наприклад, у гірничій промисловості. Поступово почала втрачати значення важка промисловість, в якій працювала значна частина працівників. Це в свою чергу, призвело до ліквідації усієї невиробничої інфраструктури, яка до цих пір була пов‘язана з підприємствами. Ліквідовано, наприклад, усі культурно-соціальні заклади та заводські школи. Квартири та лікарні, що належали підприємствам, передано ґмінам. Припинено підвезення працівників до підприємств. Але збільшилася роль сектора послуг. Після вступу Польщі до Євросоюзу дуже різко збільшилася трудова міграція, що має значний вплив на рівень безробіття в країні. У селі кількість безробітних почала нагально зростати внаслідок відсутності сільськогосподарської політики окремих урядів. Після ліквідації державних сільськогосподарських підприємств і кооперативів аграрії були залишені самі пособі. Такі значні зміни в економіці призвели до змін у інших сферах суспільного життя. З року в рік зростала кількість суспільних проблем, розв‘язання яких вимагало від влади нового погляду на попередню суспільну політику. Однією з головних проблем, про які йде мова, було явище безробіття. Масштаб безробіття в Польщі у період суспільно-господарської трансформації представляє схема 1.

Держава, з огляду на зростання негативних суспільних та економічних явищ, була змушена шукати нові рішення законодавчо-організаційним шляхом. Соціальну політику треба було змінити з політики опіки, яка велася до цих пір в стосунку до громадян, на політику підтримки.

Схема 1. Рівень безробіття в Польщі у 1989-2004 роках. (Опрацювання власне на підставі Статистичних річників Головного статистичного управління Польщі)

Це вимагало впровадження нових установ та інструментів суспільної політики. Значення набули як установи, що стали виконавцями нової концепції соціальної допомоги, так й соціальні працівники, які безпосередньо працюють з вигодонабувачами (бенефеціарами) соціальної допомоги. Питання суспільної політики почали все більш цікавити теоретиків та практиків, які займаються суспільними проблемами, що призвело до постання нових напрямків навчання у вузах: соціальної політики та соціальної роботи.

Рис. 1. Фази психічних станів людини у продуктивному періоді

Психологічні кошти безробіття

Починаючи діяти в рамках психолого-соціальної допомоги безробітним в формі курсів та навчання, треба мати на увазі психологічні умови, які нерозривно пов‘язані з функціонуванням безробітної особи та мають суттєвий вплив на ефективність тих дій. У так званому продуктивному періоді людини, тобто у віці 18-64 років, можна виділити шість фаз психічних станів людини, пов‘язаних із зміною її ситуації як працівника. Ці фази представлені на рисунку 1. У даній статті будуть коротко представлені лише дві перші фази.

У першій фазі треба визнати, що працівник, незважаючи на те, що він має роботу, може відчувати невпевненість та загрозу. Зрозуміло, що частина людей не відчуває цих негативних станів. Проте більшість осіб обтяжена тими стресорами, які пов‘язані з можливою втратою роботи. Рівень впливу на них може бути різним у різних осіб. Це наслідок багатьох факторів, наприклад, актуальної господарчої ситуації, пануючої в країні, фінансової та ринкової ситуації підприємства, становища в закладі праці, рівня освіти, професійного досвіду, стажу роботи та особистих інтерперсональних стосунків між працівником і його керівником або працівником та співпрацівниками. У осіб, на яких протягом довгого часу діє сильний стресор, про який йшла мова вище, може дійти до патологічних психосоматичних змін.

У другій фазі, тобто в момент втрати роботи у працівника проявляється зріст емоційного напруження, який в нормальних умовах не зустрічається. Подібно до попередньої фази, зміна емоційного стану може у різних осіб проходити по-різному. Це пов‘язане, наприклад, з віком працівника, його ідентифікацію з колективом, кількістю членів сім‘ї на утриманні, фінансовими зобов’язаннями працівника по відношенню до різних установ, потребами ринку у його кваліфікації, суспільної та професійної позиції, можливості самореалізації тощо. У психологічній літературі вказується, що втрата роботи є для людини травматичним станом, який супроводжується значним психологічним обтяженням. На думку З. Ратайчак, до нього можна віднести: стан внутрішнього напруження, надмірна концентрація на собі, відсутність структуризації щоденного життя, відчуття ізоляції та інтерперсонального конфлікту [1]. Цей автор вказує також на зріст кількості самогубств у осіб, які довго залишалися без роботи, та на факт, що безробітні часто переживають страх перед майбутнім, апатію, відчуття кривди, пониження самооцінки, рідко проявляють віру у власні сили та можливості позитивного вирішення складної життєвої ситуації.

За A. Кульпою, можна вирізнити чотири етапи реакції на втрату роботи:

Фаза шоку – звичайно, повідомлення про втрату роботи викликає у безробітного психічне потрясіння. Людина задає собі питання: чому це відбувається власне зі мною? Реагує злістю, агресією. Шок є реакцією остовпіння, загубленості, часто пов‘язаний зі страхом, заціпенінням та недовірою. Триває, зазвичай, приблизно три місяці.
Фаза псевдооптимізму – через три місяці безробітний має надію швидко змінити ситуацію. Він звертає увагу на добрі сторони безробіття (можу нарешті виспатися, можу зайнятись своїм хобі), сприймаючи цей час як період відпустки. Проте це ілюзорні очікування, бо відпустка є визначеною перервою в праці й не веде до втрати зв‘язків із своїм середовищем. Безробітний дуже швидко зауважує, що його ситуація стає подібною до ситуації „відносної депривації”, тому що він позбавлений багатьох важливих емоційних гратифікацій, що є наслідком зривання зв‘язків з колишнім світом працедавця та працівників.
Фаза песимізму –приблизно через півроку почуття загрози значно зростає, якщо пошук роботи кінчиться невдачею. Тоді з’являється переконання, що нічого й не можна зробити. Людину охоплює турбота про майбутнє, вона непокоїться про те, що буде далі.
Фаза фаталізму – якщо період безробіття триває далі, людину охоплює відчуття безнадійності, вона стає апатичною. Багато з них перестає шукати роботу. В цій фазі проявляється весь синдром безробіття, часто дегуманізація і деперсоналізація, психосоматичні порушення [2].

На думку деяких авторів, залежно від віку безробітних появляються три синдроми психічних реакцій на ситуацію безробіття. У наймолодших за віком безробітних (до 24 років) це „синдром відсутності перспектив”, пов‘язаний з їх відчуттям заблокування шансів на особистий розвиток, який проявляється у їх висловленнях про неможливість реалізації життєвих планів, про невпевненість та страх перед майбутнім, пов‘язаний з негативною оцінкою ситуації в країні та невірою у зміни на краще. У осіб між 25 та 50 роками життя з’являється синдром „соціальної деградації”. Оцінюючи свою життєву ситуацію, люди цієї категорії згадують почуття приниження через факт отримання запомоги, про пониження їх позиції в сім‘ї, яке є наслідком неможливості забезпечення їй матеріальних засобів (це відноситься перед усім до чоловіків). У випадку найстарших безробітних (у віці за 50) проявляється синдром «безпорадності», проявом якого є відчуття відсутності шансів на вихід з цієї ситуації. Вони, зазвичай, не мають надії знайти роботу, не бачать також можливості перекваліфікування. Дуже часто в них з‘являється негативна оцінка цілого життя, вони психічно пригнічені. Позбавлення попередніх доходів з роботи завжди веде до пониження стандарту життя [3].

Безробіття може викликати у осіб, що залишаються без роботи, втрату або погіршення здоров‘я, в томі числі психічного. Додатково підкреслюється явище зростання самогубств серед безробітних. Посилаючись на E. Каспшак, яка вказує на дослідження (Мосер, Фокс, Джонс), можна стверджувати, що серед безробітних чоловіків у віці 15-64 років відмічено більшу смертність на 20 – 30%, а причиною цього зростання є стрес, який супроводжує безробіття та сприяє суїцидним тенденціям й погіршенню стану здоров‘я. Дослідники зауважили також вищу смертність дружин безробітних чоловіків на 20 %, що, в свою чергу, пояснюється переважно поганою соціально-економічною ситуацією безробітних родин [4].

Допомога безробітним в психологічному та просвітньому аспекті

Представлені психологічні наслідки втрати роботи треба приймати до уваги у всіх формах навчання безробітних. Інакше кажучи, та згідно з авторами статті про психологічні детермінанти активної соціальної допомоги безробітним, можна ними окреслювати діагноз та психологічну допомогу серед безробітних осіб, метою якої є ментальна підготовка цих осіб до навчання або перекваліфікації таким способом, щоб освітні дії були як найбільш ефективні. Разом під допомогою або підтримкою розуміється – „забезпечення допомоги комусь, хто її потребує. Цей термін вживається відносно до ситуації, в якій поведінка не призводить до самопожертви, реальної або потенціальної, із сторони особи, що допомагає” [5]. В психологічній літературі, де обговорюється питання допомоги, вказується, що в цій дії як у непрямій, так і в прямій формі, що реалізується на професійному або непрофесійному рівні різними спеціалістами, є місце для психологів. При цьому наголошується, що психологічна допомога може бути доповненням допомоги, яка надається іншими особами або бути однією формою допомоги людям, цілим групам або громадам, установам та організаціям. Проте як можна прочитати у підручнику з психології - „основним критерієм, який дозволяє відрізнити професійну психологічну допомогу від непрофесійної, є свідомість перспективи та мети реалізованих дій. При окресленні перспектив основну роль відіграє парадигма, в рамках якої психолог ставить діагноз (пізнає проблему та її ґенези) та приймає рішення щодо напрямку та методу допомоги” [6]. Цілі, про які йде мова, можна поділити на:

пов‘язані з питанням здоров‘я в широкому розумінні – психосоматичним станом та соціальними взаємовідносинами;
пов‘язані з процесом розвитку, що розглядається у контексті процесів соціалізації та освіти.

Розглядаючи цілі психологічної допомоги по відношенню до психологічних детермінантів активної соціальної допомоги безробітним можна стверджувати, що вони пов‘язані як із психосоматичною кондицією та суспільними взаємовідносинами, процесом соціалізації і освіти. Інакше кажучи, з процесом ресоціалізації та професійної перекваліфікації безробітних. Як вже зазначалося раніше, безробіття негативно впливає на стан здоров‘я безробітних, як в фізичному, так і психічному плані. Тому психологічна допомога повинна приносити результати у вигляді покращення стану здоров‘я безробітних, що в перспективі збільшить їх шанси знайти роботу, тому що жоден працедавець не зацікавлений прийняттям до праці осіб з неповними фізичними силами або з дестабілізованим емоційним станом. В свою чергу, соціальний аспект психологічної допомоги, що надається безробітним, характеризується тим, що вона повинна спричинитися до повернення виключених із суспільства (безробітних) осіб до нормального виконання ними суспільних функцій. Це дасть можливість таким особам покращити та зміцнити суспільні відносини з рештою членів громади, в якій вони живуть та функціонують. Черговою ціллю, яку треба досягнути як результат допомоги, це професійна ресоціалізація безробітних. Часто буває так, що людина, яка є безробітною довгий час, втрачає необхідні у професійному плані вміння виконувати роль працівника. Додатково треба пам‘ятати, що така особа повинна ще раз навчитися функціонувати у новій для неї організаційній культурі. Це викликає необхідність пізнання та пристосування до нових цінностей, норм, правил, взірців поведінки, які існують в колективі, де безробітний отримав роботу. В цьому випадку роль психолога полягає у підготовці безробітного до виконання завдань, що виникають з вторинної професійної ресоціалізації. Наступна мета психологічної допомоги пов‘язана із навчанням, тобто сформуванням у безробітного активної позиції відносно здобуття нових знань та вмінь, необхідних для працевлаштування, а потім – для його утримання.

Відправним пунктом для початку психологічної допомоги є психологічний діагноз, поставлений індивідуально. Поняття діагнозу розуміється як – „пізнання якогось об‘єкту, події або якоїсь ситуації з метою здобуття докладної інформації та підготовки до міграційних дій”[7]. Вирізняють медичний, психологічний та педагогічний діагноз. Як вказує В. Палюховські – „психологічний діагноз часто оговорюється в опозиції до так званої Медичної моделі діагнозу”[8]. Цей автор підкреслює, що ця модель охоплює симптоми та специфічні причини (синдром), які можна від себе відрізнити, передбачений хід та прогноз хвороби. У цьому місці постає питання – хто має ставити цей діагноз? Чи повинен це бути працівник соціальної служби чи психолог, що працює в установі соціальної допомоги або в установах, що займаються пошуками роботи для безробітних? Здається, що в ситуації, коли працівники соціальної служби вже й так обтяжені дуже широкими обов‘язками та не мають спеціальної психологічної освіти, цей діагноз повинні ставити професійні психологи. Треба підкреслити, що не можна говорити про ефективну допомогу безробітним без правильно поставленого психологічного діагнозу. Тому всі дії, які скеровані на підготовку безробітних до пошуку роботи повинні випереджуватися, власне, психологічним діагнозом. Тут виникає наступне питання, де і коли треба ставити діагноз та надавати психологічну допомогу безробітним? Зрозуміло, що не можна поставити діагноз та допомогти всім безробітним. І тому здається, що треба ці дії обмежити до окреслених осіб та ситуацій. Здається, що добрим місцем, в якому можна реалізувати описані завдання, є наприклад, Клуби соціальної інтеграції, основною метою яких є надання таких послуг, які вписуються в поняття соціальної та професійної реінтеграції осіб, що знаходяться під загрозою соціального виключення. Це виникає з факту, що дії Клубів соціальної інтеграції мають бути скеровані, перед усім, на зміцнення наступних установок учасників:

- взаємна підтримка у подоланні бар‘єрів та складностей у щоденному функціонуванні, з яким потенційні учасники зустрічаються в своєму місці проживання (проблеми з роботою, із зловживанням алкоголю тощо);

- самостійне набування знань, обмін інформацією та досвідом;

- постійне особисте, професійне та соціальне вдосконалення, яке є ключем до поновлення власної цінності на відкритому ринку праці;

- необхідність осягнення економічної самостійності та вміння управляти власними доходами.

Підсумки

Серед безробітних частина осіб самостійно зробила вибір не працювати. Проте значна частина залишається безробітними не з власної волі. Для них втрата роботи та неможливість її знайдення є станом, з яким вони не можуть погодитися. У практиці це призводить до поважних психологічних наслідків. Тому необхідно схвалювати усі дії, скеровані на повернення цих осіб на ринок праці. Проте треба підкреслити, що навіть найкращі ініціативи у цій ситуації, якщо вони не будуть спиратися на вказані авторами психологічні детермінанти активної соціальної допомоги безробітним, можуть принести мізерний результат, а інколи – жодного. Тому рекомендується, щоб особи та установи, відповідальні за боротьбу із соціальним виключенням, поєднували соціальну допомогу, яка надається безробітним, з психологічною допомогою. Треба підкреслити, що тільки правильний соціальний та психологічний діагноз може бути джерелом ефективних просвітніх дій для боротьби з безробіттям як у Польщі, так і в інших країнах.

Література:

Ratajczak Z., Utrata pacy jako doświadczenie traumatyczne i wyzwanie rozwojowe, ( w : ) Z. Ratajczak ( red. ) Psychologiczne i społeczne koszty transformacji systemowej, Katowice 1995.
Kulpa A., Psychologiczne aspekty bezrobocia, „Szkoła Zawodowa” 1996, nr.10.
Śliwińska A., Degradacja małego miasta pod wpływem bezrobocia. Chełmża – miasto bez przyszłości, ( w: ) J. R. Borowicz, K. Łapińska – Tyszka ( red. ) Syndrom bezrobocia, 1993.
Kasprzyk E., Sukces i Porażka bezrobotnych na Rynku Pracy, Wyd. Stowarzyszenie Psychologia i Architektura, Poznań 2006.
Reber A. S., Słownik Psychologii, Wyd. Scholar , Warszawa 2000.
Strelau J., Doliński D., Psychologia. Podręcznik Akademicki, Gdańskie Wydawnictwo Psychologiczne, Gdańsk 2008.
Okoń W., Nowy Słownik Pedagogiczny, Wyd. Żak, Warszawa 1998.
Paluchowski W.J., Diagnoza psychologiczna. Podejście ilościowe i jakościowe, Wyd. Scholar, Warszaw 2001.

Blog

Всеукраїнської науково-практичної конференції (30 жовтня 2009 р.) Київ 2009 ббк 74. 212 Розповсюдження І тиражування без офіційного а 43 дозволу іпк дсзу заборонено

Содержание