Всеукраїнської науково-практичної конференції (30 жовтня 2009 р.) Київ 2009 ббк 74. 212 Розповсюдження І тиражування без офіційного а 43 дозволу іпк дсзу заборонено

Вид материала

Содержание

Фіненко О.Л.
Перший блок – інституціональне та правове забезпечення професійної підготовки кадрів
Другий блок - Підвищення якості робочої сили
Третій блок - Підвищення якості загальної середньої освіти, забезпечення інноваційного характеру базової освіти
Четвертий блок Впровадження якісної вищої освіти відповідно до європейських стандартів та активізація наукової діяльності у ву
П‘ятий блок - Якісна професійно-технічна підготовка кадрів за робітничими професіями: Відновлення якісної професійно-технічної о
Шостий блок - Запровадження сучасних стандартів освітянських програм та широкого доступу до освіти
Сьомий блок - Створення сучасної системи безперервної освіти, підготовки і перепідготовки професійних кадрів
Дев‘ятий блок - Залучення приватних джерел до фінансування освіти
Методологічні аспекти індивідуалізації соціальних послуг

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 30

Гнибіденко І.Ф.,

Фіненко О.Л.,

Киів

Можливі перспективи розвитку вітчизняної

професійної підготовки кадрів

Створення повноцінного українського ринку виробництва товарів та послуг, як основи подальшого добробуту та рівня життя населення України, не можуть бути вирішені без належної професійної підготовки кадрів. Реструктуризація економіки, її інноваційний характер і забезпечення на цій основі стабільного економічного зростання неможливі без серйозних перетворень у всіх сферах життєдіяльності суспільства, і зокрема, в системі професійної підготовки та перепідготовки кадрів.

Оцінюючи нинішню ситуацію в нашій країні, слід констатувати, що на загальному фоні збільшення кількості навчальних закладів, якість навчання, не в повній мірі відповідає вимогам ринкової економіки. Наявність спеціалістів з номінально високим рівнем професійної підготовки, які на практиці не здатні швидко адаптуватись до потреб розвитку економіки перешкоджають росту продуктивності праці.

Таким чином виникає проблема між усталеною диспропорцією чисельності та якістю і структурою кадрів, які готує система професійної освіти. Це є відображення об’єктивно існуючих протиріч в самій українській економіці. До цього, додається відсутність державних пріоритетів, коли немає чітких і зрозумілих сигналів для системи освіти щодо державного замовлення та реального попиту на висококваліфіковану робочу силу з боку роботодавців. Немає орієнтирів і в населення – учні, студенти і їх батьки, обираючи професію і відповідні навчальні заклади не зорієнтовані на ринок праці ^[1^].

Така невідповідність ринку праці ринку освітніх галузей ставить під загрозу подальший розвиток, модернізацію, диверсифікацію економіки і знижує конкурентоспроможність країни на глобальному ринку. Тому актуальність дослідження в сфері професійної підготовки кадрів безперечна.

Особливе значення має професійна компетенція працюючих, яка розглядається як важливий резерв розвитку робочої сили. В той же час, професійне навчання має забезпечити безперервну перепідготовку і підвищення кваліфікації працюючих протягом усього періоду зайнятості. Поєднання професійного навчання в системі професійно-технічної і вищої освіти дає можливість оперативно реагувати на потреби ринку праці та забезпечувати збалансованість між ринком праці та ринком освітніх послуг. Перешкодою такої невідповідності є й відсутність єдиної кваліфікаційної рамки для вищої і професійно-технічної освіти, через яку гальмується розвиток освіти та стримується наближення професійних компетенцій до рівня європейських стандартів.

Перетворення країн ЄС у найбільш динамічно розвинуту економіку, засновану на знаннях, було проголошено стратегічною метою на засіданні ЄС у Лісабоні, і конкретизовано в робочій програмі „Освіта і навчання 2010”, прийнятій у березні 2002 року в Барселоні, що передбачає створення в Європі до 2010 року системи професійної освіти, яка стане загальновизнаним еталоном якості у світі.

Нині, в умовах глобалізації економіки, конкурентоспроможність кожної країни та її успішність на світових ринках певною мірою визначається здатністю зберігати і розвивати людські ресурси. Європейські експерти й аналітики, матеріали Конвенцій та рекомендацій Міжнародної організації праці щодо змісту реформ у Центральній і Східній Європі зазначають, що соціальна складова повинна стати одним із ключових пріоритетів продуктивності і конкурентоспроможності , оскільки їх головний фактор – інтелект і знання, а це в першу чергу люди і відповідно обсяг інвестицій у людський розвиток.

Сприятлива макроекономічна, фіскальна, регуляторна, інноваційна політики будь-якої держави, висока якість послуг державних установ, освіти, науки тощо закладають підґрунтя для підвищення конкурентоспроможності економіки.

Як зазначають науковці Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України конкурентоспроможність робочої сили залежить насамперед від рівня освіти населення, що є невід’ємною складовою людського розвитку. Серед найвагоміших показників вони виокремлюють якість освітньої системи, витрати компаній на дослідження та розробки, розвиненість системи навчання персоналу, якість системи підготовки менеджерів, наявність професійного менеджменту на підприємствах, розповсюдженість інноваційних компенсацій ^[2^].

За оцінками російських вчених С. Валентея та Л. Нестерова, на початок ХХІ століття людство накопичило багатства на суму понад 550 трлн. дол., або 90 тис. дол. на душу населення. В країнах великої сімки на душу населення приходиться близько 300-400 тис. дол., або в 3,3 – 4,4 рази більше середньо світового рівня. В США частка людського капіталу складає 77%, природного 4%, в Росії і Китаї – 50%.і 40%,77% і 7% відповідно ^[³^].

Тому зміни і на ринку праці і на освітніх послуг в більшості країн світу відбуваються постійно. Розвиток нових форм зайнятості - це ключовий момент розвитку світового ринку праці, оскільки традиційних форм зайнятості стало недостатньо для пристосування підприємств до нових умов господарювання. Виникла необхідність переходу до нетрадиційних форм, зокрема, неповної, вторинної, тимчасової, сезонної, неформальної самозайнятості тощо. У сфері послуг значного поширення набула практика субконтрактного найму, що дозволило підприємствам значно розширити можливості ротації кадрів.

Глобалізація економіки передбачає гнучкість використання робочої сили. Вона проявляється у значному підвищенні її внутрішньої та зовнішньої мобільності. Тому зміни у цій сфері пов’язані з формуванням працівника нової формації, характерними рисами якого стали поєднання різноманітних фахів і видів трудової діяльності, постійне підвищення рівня освіти і професійної підготовки – тобто багато профільного працівника. Для України це означає відродження набуття людиною спеціальностей широкого профілю, яке повсюдно практикувалося в до ринковий період.

Тенденція, зумовлена економічними та соціальними перетвореннями, зміни в усіх сферах суспільної діяльності вимагають організації якісно нової системи підготовки і перепідготовки кадрів, здатної забезпечити їх оперативну адаптацію до соціальних і виробничих умов та сприяти випереджаючому рівню їхньої компетенції для розв’язання завдань реформованої економіки. При цьому роль професійної освіти постійно зростатиме.

Глобалізація економіки неодмінно впливає на структуру зайнятості, на демографічні процеси, хоча цей вплив є опосередкованим, і, в кінцевому рахунку, спричиняє прискорення темпів нарощування кількісних параметрів трудового потенціалу в одних випадках та процеси їх сповільнення ─ в інших.

Більш безпосередньо вплив глобалізації на демографічні процеси виявляється у перерозподілі робочої сили між окремими країнами і континентами, що ілюструє постійне зростання міграційних потоків з менш розвинутих регіонів світу в більш розвинуті. Для країн з перехідною економікою ця проблема є актуальною, адже значна частина носіїв трудового потенціалу країни вимушена щорічно виїжджати на тимчасову або постійну роботу в зарубіжні країни, що загострює демографічну кризу.

Світові демографічні проблеми на міжнародному рівні розглядаються й оцінюються у контексті найважливіших глобальних проблем людства, від комплексного вирішення яких значною мірою залежить забезпечення населення планети продовольством, достатньою кількістю та безпечними джерелами енергії, збереження природного середовища, забезпечення продуктивної зайнятості трудоактивного населення, соціально-культурного розвитку регіонів світу тощо.

В Україні, як і в інших розвинутих країнах, зростає популярність вищої освіти. Чисельність студентів вищої школи 203 країн зросла з 70-х років ХХ ст. до середини 2000-х років з 13 млн. до 111 млн. чоловік внаслідок усвідомлення людьми зв’язку освіти з добробутом, який у найбільш розвинутих країнах є соціально-економічною закономірністю. Адже краща освіта зумовлює більшу конкурентоспроможність на ринку праці і, відповідно, кращі: дохід, соціальний статус, можливості збереження і зміцнення здоров’я, свободи життєвого вибору. Так, у США різниця середньої платні випускників шкіл і бакалаврів з 1975 року до 2005 року зросла з 19 % до 63 % для чоловіків і з 37 % до 70 % для жінок.

Безперервна освіта впродовж життя, передовсім – професійна, у розвинутих постіндустріальних суспільствах є невід’ємною частиною життя більшості населення, яка забезпечує доповнення, оновлення, осучаснення набутих під час базової освіти знань, умінь і навичок як важливий чинник життєвого успіху. Так, у Німеччині та Франції держбюджетне фінансування додаткової професійної освіти значно більше, ніж університетської.

Місце традиційно-класичного підходу в освіті, зосередженого переважно на засвоєнні більш-менш стандартного набору знань, умінь і навичок, дедалі більше займає компетентніший підхід, сфокусований на розвитку здібностей і умінь учнів та студентів орієнтуватися в розмаїтті складних, швидкоплинно змінюваних і непередбачених виробничих та життєвих ситуацій.

Європейська вища освіта переживає спробу уніфікації через Болонський процес, у результаті якого заплановано у 2010 році проголосити єдиний європейський освітній і науковий простір. Тут є свої плюси і мінуси. Зміст “болонізації” передбачає єдині умови визнання дипломів про освіту; уніфіковану систему вчених ступенів, термінів навчання; оцінювання знань, форм навчання.

Такий підхід не підтримують ряд держав Старої Європи з давніми системами освіти, тому що переважне фінансування вищої освіти в Західній Європі належить освітньому управлінню ЄС, яке задовго до Болонського процесу створило програми обміну і розвитку освіти, накопичило базу даних, сформувало співробітницькі групи в зацікавлених країнах, щорічно здійснює пересування десятків тисяч студентів за відпрацьованою схемою. Існують перешкоди мобільності: неузгодженість навчальних програм, відсутність єдиного, визнаного всіма країнами Болонського процесу додатку до диплому, труднощі з візами і дозволами на роботу для студентів і науково-педагогічного персоналу.

До Болонського процесу приєдналася і Україна. Як і більшість країн, що стали на ринковий шлях економічного розвитку вона проходить тернисті випробовування в питаннях розбудови вітчизняної професійної освіти.

Зважаючи на вітчизняну та зарубіжну практику, розглянемо можливі перспективні напрями розвитку професійної підготовки кадрів. Частина з них висвітлена в різного роду концепціях, стратегіях, програмах, низки нормативно-правових актів щодо професійної орієнтації, професійного навчання, професійної підготовки та перепідготовки кадрів.

В урядовому проекті економічного та соціального розвитку "Україна 2020. Стратегія національної модернізації" цьому напрямку приділено велику увагу. Оскільки підготовка кадрів - це досить різноплановий, широкий пласт проблем, що підлягають вирішенню в короткочасній та довго тривалій перспективі, на наш погляд, групування заходів, які слід здійснити для поліпшення наявного стану професійної підготовки кадрів, можна звести у певні блоки ^[4^].

Перший блок – інституціональне та правове забезпечення професійної підготовки кадрів:

впровадження системи моніторингу і прогнозування ситуації на ринку праці, у тому числі професійно-кваліфікаційної структури попиту і пропозиції трудових ресурсів з врахуванням зміни демографічної ситуації і структури професійної освіти, що склалася;
розвиток та удосконалення державної системи професійної орієнтації населення;
удосконалення механізму взаємодії ринку праці та ринку освітніх послуг шляхом формування державного замовлення на підготовку кадрів та спрощення системи ліцензування освітньої діяльності;
сприяння підвищенню рівня мобільності робочої сили для забезпечення міжрегіональних ринків праці;
утворення системи підтримки розвитку малого бізнесу з метою забезпечення новими робочими місцями регіональних ринків праці;
запровадження механізмів стимулювання зайнятості жінок, осіб з обмеженими з особливими вимогами, пенсіонерів;
забезпечення профорієнтаційними послугами та мережею навчальних закладів державної служби зайнятості зареєстрованих безробітних з метою підвищення охоплення програмами професійного навчання;
розвиток ефективних моделей і форм залучення молоді в трудову і економічну діяльність, включаючи діяльність трудових об'єднань, розвитку молодіжних бірж праці і інших форм зайнятості молоді, вдосконалення нормативно-правової бази для максимально гнучкого залучення молоді до трудової діяльності і забезпечення її законних прав і інтересів;
розширення системи міждержавних договорів про взаємне працевлаштування громадян та їх соціальний захист;
поетапне досягнення мінімальною заробітною платою величини 2—2,5 прожиткових мінімумів для працездатної особи (або не менше 45 % від середньої заробітної плати);
сприяння розвитку системи договірного регулювання оплати праці, зокрема шляхом закріплення відповідних положень в Генеральній, галузевих угодах та колективних договорах;
реалізація державних гарантій з оплати праці працівників галузей освіти, науки, охорони здоров’я, культури;
підвищення (відновлення) ролі нормування праці всіх категорій працюючих з метою посилення мотивації до праці;
забезпечення розробки законодавчої бази використання лізингу та аутсорсингу персоналу.

Другий блок - Підвищення якості робочої сили:

посилення ролі державної служби зайнятості в регулюванні процесів на ринку праці шляхом співпраці з роботодавцями (щодо формування банку вакансій, активізації працевлаштування безробітного населення, працевлаштування молоді на перше робоче місце з наданням дотації роботодавцю, професійного навчання безробітних на замовлення роботодавців) та з органами освіти (щодо участі у забезпеченні функціонування державної системи професійної орієнтації населення та формуванні державного замовлення на підготовку кваліфікованої робочої сили відповідно до стану регіональних ринків праці);
розроблення та впровадження системи внутрішньої оцінки працівників, переорієнтованої на кінцевий результат та індивідуальні професійні досягнення;
здійснення роботодавцями моніторингу якості підготовки кадрів вищими та професійно-технічними навчальними закладами та доведення його результатів до навчальних закладів та громадськості;
визначення роботодавцями перспективних вимог до рівня знань, умінь та навичок працівників в розрізі професій шляхом удосконалення змісту кваліфікаційних характеристик, участі у розробленні державних стандартів вищої та професійно-технічної освіти;
підвищення якості професійної підготовки кадрів вищими та професійно-технічними навчальними закладами та оновлення і модернізація їх навчально-виробничої бази, удосконалення кваліфікаційних характеристик професій та змісту професійної освіти, запровадження незалежної кваліфікаційної атестації випускників вищих та професійно-технічних навчальних закладів, залучення роботодавців до участі в підготовці кадрів, формуванні змісту навчання, проведенні кваліфікаційної атестації випускників навчальних закладів;
створення системи неперервного професійного навчання впродовж трудового стажу;
розвиток внутрішньовиробничого навчання працівників організацій, а також випереджаючого професійного навчання працівників, що підлягають звільненню;
сприяння підприємствам у здійснені професійної підготовки, перепідготовки та підвищенні кваліфікації працівників шляхом спрощення дозвільної системи на здійснення підприємствами освітньої діяльності.

Третій блок - Підвищення якості загальної середньої освіти, забезпечення інноваційного характеру базової освіти:

осучаснення змісту освіти та методів навчання у 12-річній загальній середній школі, набуття учнями професійної підготовки;
збагачення навчального процесу навчально-методичними комплектами нового покоління та сучасними засобами навчання.
створення відповідної інформаційної системи забезпечення загальноосвітніх навчальних закладів підручниками та іншими засобами навчання, методичними рекомендаціями щодо майбутньої професії;
впровадження розвинутої мережі інноваційних загальноосвітніх навчальних закладів як осередків розвитку галузі.
надання можливості всім учням старших класів навчатися за індивідуальними освітніми програмами, зокрема отримувати профільне навчання і професійну підготовку;
створення програм посилення інноваційної, культурної та професійної складової базового навчання;
проведення моніторингових дослідження якості освіти учнів 1-12 класів з метою поліпшення якості освіти та доступності до неї.

Четвертий блок Впровадження якісної вищої освіти відповідно до європейських стандартів та активізація наукової діяльності у вузах:

перехід від системи масової освіти, характерної для індустріальної економіки, до необхідної для створення інноваційної соціально орієнтованої економіки безперервної індивідуалізованої освіти для всіх, пов'язаної із світовою фундаментальною наукою, орієнтованою на формування творчої соціально відповідальної особистості;
наближення національної системи освіти до європейських стандартів;
поліпшення якості педагогічного персоналу за рахунок стимулювання підвищення кваліфікації, залучення до викладання висококваліфікованих фахівців – науковців і практиків;
підвищення атестаційно-кваліфікаційних і акредитаційних вимог до вищих навчальних закладів та програм вищої освіти;
перехід на рівневі програми підготовки фахівців з урахуванням кредитно-модульних принципів побудови освітніх програм, упровадження загальноєвропейського додатку до диплома про вищу освіту;
створення системи незалежної професійної акредитації програм навчання, розповсюдження практики професійної сертифікації випускників освітніх програм, входження в міжнародні асоціації по акредитації освітніх програм і установ;
створення системи суспільних рейтингів освітніх установ, програм безперервної професійної освіти;
формування умов для академічної мобільності студентів та можливості отримання диплому за різними спеціальностями;
сприяння створенню органів самоврядування (опікунських, наглядових і управляючих рад);
стимулювання міжнародних обмінів студентами і викладачами;
розбудова мережі освітніх установ відповідно до завдань інноваційного розвитку, зокрема формування регіональних університетів, національних дослідницьких університетів;
формування мережі науково-освітніх центрів світового рівня, інтегруючих передові наукові дослідження і освітні програми;
розширення практики замовлення науково-прикладних робіт для їх виконання вищими учбовими закладами;
створення програм прикладного бакалавріата, що забезпечують сучасну кваліфікацію фахівців масових професій, які користуються найбільшим попитом у роботодавців.
оптимізація мережі вищих навчальних закладів та створення університетів регіонального типу;
формування державного замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою відповідно до потреб ринку праці і забезпечення його фінансування з державного бюджету;
забезпечення доступу громадян до вищої освіти за результатом зовнішнього незалежного оцінювання;
забезпечення адаптації української вищої школи до вимог Болонського процесу, розвиток автономії вищих навчальних закладів;
забезпечення розвитку дистанційної педагогічної освіти як нової форми підвищення кваліфікації і перепідготовки педагогічних працівників.

П‘ятий блок - Якісна професійно-технічна підготовка кадрів за робітничими професіями: Відновлення якісної професійно-технічної освіти робітничих кадрів:

удосконалення нормативно-правової бази професійно-технічної освіти, зокрема, в частині забезпечення відповідності підготовки кадрів потребам економіки і ринку праці та стимулювання молоді щодо оволодіння нею робітничими професіями;
удосконалення матеріально-технічної бази професійно-технічної освіти, економічне стимулювання підготовки зі складнотехнічних робочих професій, затребуваних на ринку праці;
розширення державного та приватного партнерства в проектах з підготовки робітничих кадрів;
експериментальне впровадження окремих компонентів розробленої стратегії щодо розвитку високоякісної професійно-технічної освіти на базі кількох передових ПТНЗ й підприємств, здатних створити навчально-виробничі комплекси, що продукуватимуть висококваліфіковані робочі та педагогічні кадри зі складнотехнічних робочих професій, затребуваних на ринку праці;
підготовка фахівців та кваліфікованих робітничих кадрів відповідно до вимог сучасного виробництва із залученням та відповідно до потреб роботодавців;
започаткування розроблення мінімальних нормативів забезпечення навчальних майстерень, дільниць, лабораторій, полігонів та господарств державних професійно-технічних навчальних закладів новим обладнанням, устаткуванням, сільськогосподарською та іншою сучасною технікою;
реформування мережі професійно-технічних навчальних закладів відповідно до перспективних потреб економіки з урахуванням демографічної ситуації та потреб ринку праці а також необхідності збереження мережі навчальних закладів в умовах фінансово-економічної кризи; запровадження нових форм і методів залучення роботодавців до участі в оновленні наявної матеріально-технічної бази та розвитку професійно-технічної освіти, у працевлаштуванні випускників професійно-технічних навчальних закладів; створення центрів професійного навчання;
створення мережі експериментальних педагогічних майданчиків на базі професійно-технічних навчальних закладів за відповідними галузевими напрямами для розроблення і впровадження державних стандартів робітничих професій;
розширення мережі професійно-технічних навчальних закладів при установах виконання покарань з метою надання всім засудженим професійно-технічної освіти на рівні вимог державних стандартів з конкретних професій.

Шостий блок - Запровадження сучасних стандартів освітянських програм та широкого доступу до освіти:

створення умов для забезпечення доступності якісної освіти та успішну соціалізацію для осіб з обмеженими можливостями здоров'я;
створення системи виявлення і підтримки обдарованих дітей і талановитої молоді;
підвищення частки (не менше ніж на 70 %) освітніх установ, які надають освітні послуги відповідно до сучасних стандартів, включаючи умови організації освітнього процесу;
оновлення типології освітніх програм і установ, структури системи освіти з урахуванням результатів конкурсної підтримки інноваційних освітніх програм і програм розвитку освітніх установ та відповідним нормативним закріпленням (зокрема забезпечення правової основи функціонування соціокультурних освітніх комплексів, центрів кваліфікацій, національних дослідницьких університетів, ресурсних центрів);
оновлення державних освітніх стандартів і модернізація навчальних програм усіх рівнів на базі кваліфікаційних вимог національної кваліфікаційної структури;
розробка стандартизованої програми підвищення кваліфікації “Сучасний освітній менеджмент” на базі сучасних кваліфікаційних вимог до керівників освітніх установ і проведення сертифікації всіх керівників освітніх установ.

Сьомий блок - Створення сучасної системи безперервної освіти, підготовки і перепідготовки професійних кадрів:

розробка стратегії та технологій безперервної освіти, заснованих на спадковості змісту навчання на різних рівнях;
гарантування якісного навчання впродовж життя відповідно до показників у Декларації тисячоліття ООН, які мають бути досягнуті Україною до 2015 року;
розвиток і удосконалення системи післядипломної освіти, запровадження дистанційної форми навчання;
створення системи зовнішньої незалежної сертифікації працівників для визначення відповідності їх професійних знань, умінь і навичок встановленим законодавством вимогам;
сприяння підприємствам, установам та організаціям у здійсненні професійного розвитку працівників;
створення системи підтримки організацій, що надають якісні послуги у напрямі безперервної професійної освіти;
доступність джерел інформації для самоосвіти;
створення програм розвитку персоналу, що включають фінансування програм підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації працівників підприємств і організацій.

Восьмий блок - Сприяння освіті осіб з особливими потребами:

підвищення рівня охоплення осіб з особливими потребами професійно-технічною та вищою освітою;
сприяння прийняттю закону про освіту осіб з особливими освітніми потребами (спеціальну освіту);
забезпечення матеріального, соціально-побутового та медичного обслуговування студентів – осіб з особливими освітніми потребами, створення умов для безперешкодного їх доступу до соціальної інфраструктури;
визначення механізмів щодо працевлаштування студентів – осіб з особливими освітніми потребами;
удосконалення мережі закладів та спеціальних груп у загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах, які забезпечують загальноосвітню, професійну підготовку, медичну реабілітацію та реалізацію права осіб з особливими освітніми потребами на рівний доступ до якісної освіти;
забезпечення сучасним реабілітаційним обладнанням дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів, де навчаються діти, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, у рамках бюджетної програми “Корекційна освіта”;
проведення науково-пошукової діяльності щодо розроблення та апробації форм інтегрованого (інклюзивного) навчання дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, у тому числі дітей з особливими потребами.

Дев‘ятий блок - Залучення приватних джерел до фінансування освіти:

підвищення частки позабюджетних засобів у загальному обсязі інвестицій в сферу професійної освіти (не менше ніж на 25 %);
розвиток нових форм фінансування освітніх установ, що дозволяють сконцентрувати приватні і державні фінансові кошти на цілі випереджаючого розвитку і структурних змін в системі освіти, перехід усіх установ загальної освіти і не менше 50 % установ професійної освіти на нормативне фінансування у розрахунку на особу (включаючи розробку нормативів фінансування за всіма напрямами підготовки);
залучення роботодавців до створення освітніх стандартів і акредитації освітніх програм;
збільшення частки коштів у структурі доходів університетів, одержаних за рахунок виконання науково-дослідних розробок та науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (не менше 25 %);
перехід установ професійної освіти на систему адресних стипендій, надання стипендій, які забезпечать можливість малозабезпеченим студентам самостійно проживати в регіоні навчання;
запровадження державних фахових спеціальних кредитних програм;
запровадження державної підтримки в отриманні вищої освіти для талановитої молоді.

Десятий блок - Мінімізація негативного впливу кризи на стан ринку праці:

запровадження (в разі економічної та соціальної необхідності) загальнодержавних оплачуваних громадських робіт для захисту людей, які втратили роботу;
сприяння забезпеченню ефективної зайнятості населення шляхом залучення інвестицій до впровадження оплачуваних громадських робіт;
створення дієвої системи професійної орієнтації незайнятого населення, в т.ч. молоді, яка навчається або закінчила навчання у навчальних закладах різних рівнів акредитації, зокрема шляхом професійної орієнтації населення та створення сучасної інформаційної бази, проведення всебічної роботи щодо популяризації робітничих професій;
до досягнення середньою заробітною платою фактичної величини трьох прожиткових мінімумів для працездатної особи з урахуванням податку з доходів фізичних осіб забезпечити випереджальне зростання темпів росту середньої заробітної плати порівняно з темпами росту внутрішнього валового продукту;
забезпечення захисту прав працівників на своєчасне та у повному розмірі отримання заробітної плати, а також погашення заборгованості, що накопичилася протягом 2009 року; зокрема шляхом:

- вдосконалення механізму нарахування працівникам компенсації за затримку виплати заробітної плати;

- створення гарантійного фонду для виплати компенсації працівникам збанкрутілих підприємств, коли для цього не вистачає ліквідних активів банкрута;

- законодавчого закріплення за заборгованою заробітною платою привілею у першій черзі вимог кредиторів при банкрутстві підприємства.

передбачення в договорах купівлі-продажу державного майна (акцій) зобов’язання покупця щодо погашення простроченої заборгованості із виплати заробітної плати та соціальних виплат на підприємствах з часткою державного майна (акцій), які виставляються на продаж, у строк, передбачений договором купівлі-продажу та відповідальність покупця за невиконання цих умов договору;
забезпечення захисту прав працівників на своєчасне та у повному розмірі отримання заробітної плати, а також погашення заборгованості, що накопичилася;
створення ефективного механізму підтримки працівників, які опинилися під загрозою вивільнення, в тому числі залучення до оплачуваних громадських робіт та надання фінансової підтримки Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття для фінансування витрат в умовах зростання безробіття та звуження можливостей працевлаштування;

забезпечення захисту українських громадян, які втратили свою роботу за кордоном та повертаються в Україну, шляхом розробки та виконання окремої програми адаптації цих громадян до сучасних економічних реалій в Україні враховуючи набутий ними за кордоном досвід.

Вирішення перелічених вище пропозицій щодо розвитку вітчизняної професійної підготовки кадрів дозволить в коротко та довгостроковій перспективі забезпечити ефективну економічну та соціальну політику держави, підвищити рівень життя населення до європейських стандартів і нормативів.

Література:

1.Садовая Е., АНдрукович Л. Совершенствование системы образования – ответ на вызовы новой реальности / Человек и труд, №4/2009,, С-41.

2.Людський розвиток в Україні: інноваційний вимір (колективна монографія) / За ред.. Е.М. Лібанової. – Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України, 2008. – С.- 168.

3. Валентей С., Нестеров Л. Россия в меняющемся мире: внешние и внутренние вызовы // Вопросы экономики. 2002. №3.

4. Режим доступу : оselinkova@ me.gov.ua

О.В. Киричук, С.О. Тарасюк

м. Київ

^{Психологія життєвого самовизначення апліканта}

^{на ринку праці: постановка проблеми}

^{Аналіз психологічної літератури з проблеми (Абульханова-Славська К.А., Амолов Г.А. Борисова Є.М., Гінзбург Р.М., Головаха Г.І., Клімов Є А., Кон І.С., Рубінштейн С.Я., Роменець В.А., Сафін В.Ф., та ін.) дозволяє визначити, в основному зміст самого поняття “життєве самовизначення”. З нашого погляду - це цілісна функція взаємопов’язаних, взаємообумовлених і сприяючих елементів (одиниць) сутнісних сил суб’єкта (інтенцій - іманентна спрямованість свідомості на свій предмет безвідносно до того чи є він реальним чи уявним – “хочу”), потенцій (процесуальна актуальна сторона людини – “можу”, поссіденцій (від лат слова” posses”, франц. “posseder” - мати, володіти – “маю”) та засвоєних ним соціальних норм і стереотипів), що виступають стрижньовою формою активності в життєдіяльності людини, її вчинках.}

^{З іншого боку, життєве самовизначення, будучи родовим поняттям - ансамбль, що складається із багатьох елементів видових самовизначень, які рядоположні та не обов’язково розмежовані в часі. Вони функціонують, постійно взаємодіють, навіть можуть вступати в причинні взаємовідносини, мають афективні, когнітивні, аксіологічні та праксеологічні характеристики. Інтегруючись у свідомості та діяльності зрілого суб’єкта, вони виступають у вигляді особистої і соціальної відповідальності.}

^{Такими видовими, взаємоповязуючими елементами життєвого самовизначення апліканта виступають:}

^{інстинктивно- ситуативне (“вимоги” інстинктів, пристрастей, потягів тощо);}
^{предметно-дійове (дозвільно-ігрова, художньо-образна, предметно-перетворювальна, фізично-оздоровча, навчально-пізнавальне діяльність);}
^{побутово-сімейне (усвідомлення співвідношення “хочу”, можу”, “вимагають” стосовно сімейних відносин; складної картини взаємодії механізмів власного самовизначення у ситуації сімейних стосунків);}
^{інтенціонально-рольове (переслідує мету зайняти становище не стільки в суспільстві, скільки - в очах референтної групи, яка для апліканта найбільш значуща);}
^{професійне (процес пошуку і набуття професії, коли аплікант стверджує собі як творець матеріальних благ);}
^{моральне ( усвідомлення особистістю цілей і вибору вчинків у рамках орієнтирів духовного порядку - добра і зла);}
^{духовно-катарсичне (усвідомлення сенсу свого життя, знання своєї причетності до світу, відчуття духовної єдності з Універсумом).}

^{Досвід, набутий науковцями в дослідженні загальної проблеми самовизначення, засвідчує необхідність дотримуватися основних принципів у пошуках відповіді на місце самосвідомості людини в життєвому самовизначенні, її функції, рушійних силах і психологічних механізмах.}

^{Серед цих принципів, з нашого погляду, слід, передусім дотримуватися:}

^{По-перше, принципу індивідуальної активності суб'єкта на різних рівнях його суб’єктності – відносного суб’єкта, моносубєкта, полісубєкта, метасубєкта та абсолютного суб’єкта [1]. Бо відомо, що активність індивіда “перетворюється” в активність суб'єкта, в результаті взаємодії та взаємовідносин індивіда з іншими суб’єктами, де предмет взаємодії виступає посередником, в якому у згорнутому вигляді подано досвід інших людей. Процес переходу активності індивіда в предмет або в інших суб'єктів – “момент” початку активності індивіда як суб'єкта. Активність суб'єкта полягає не тільки в перетворенні і творенні оточуючої предметної і соціальної дійсності, але і самого себе як особистості і реалізації своїх сутнісних сил.}

^{По друге, принципу внутрішньої та зовнішньої саморегуляції. Цей принцип припускає свідоме врахування і оцінку суб'єктом як своїх внутрішніх ресурсів, так і об'єктивних умов, приведення яких в певну відповідність складає суть індивідуального рівня саморегуляції, на відміну від рівня саморегуляції в процесі трудових операцій. З боку самосвідомості цей процес полягає в здатності суб'єкта усвідомити свої інтенції (“хочу”), потенції (“можу”) і вимоги соціальної ситуації (“вимагають”), співвіднести їх, ухвалити рішення і запровадити їх в життя.}

^{По-третє, принципу оптимальної самореалізації. Оптимальна самореалізація суб'єкта визначається у відповідності з його індивідуальними цілями, можливостями, завданнями малої соціальної групи, колективу, що є трансформацією суспільно необхідної діяльності.}

^{Загальна мета дослідження має полягати у вивченні життєвого самовизначення як стрижньового процесу соціального дозрівання суб'єкта на ринку праці через усвідомлення і співвідношення ним своїх можливостей і соціальної необхідності, оволодіння значущими сферами життєдіяльності, що обумовлюють самореалізацію його як особистості.}

^{Дослідження життєвого самовизначення людини і її активності викликає необхідність встановлення взаємозв’язку і взаємообумовленості таких понять, як суб’єкт, вчинок, життєдіяльність, суб’єкт і самосвідомість, самосвідомість і “Я”. Крім цього, безсумнівний інтерес представляє розгляд самооцінювання і його результату самооцінки в розумінні та дослідженні життєвого самовизначення. Необхідно підкреслити, що науковий підхід до дослідження даної проблеми навряд може здійснюватися без місця і ролі відповідальності як провідної етичної властивості особи в сучасних умовах.}

^{На наш погляд, виділені принципи повинні обумовлювати і направляти дослідження як в теоретичному, так і в експериментальному планах.}

^{Вихідною умовою життєвого самовизначення апліканта на ринку праці виступає здатність його до свідомого самостійного вибору мети і засобів досягнення; в якості об’єкта мети – окремі життєві сфери - предметна діяльність, спілкування, а на більш високому рівні (абсолютного суб’єкта) – життєдіяльність в цілому.}

^{Вибір, будучи “стартовою” точкою життєвого самовизначення апліканта в рамках соціальної необхідності, пов'язаний не тільки з усвідомленням мети і засобів її досягнення, але і з співвіднесенням своїх можливостей, потреб і наявних якостей з вимогами мети. Головне в цьому процесі - виявлення відповідності і узгодженості між одиницями сутнісних сил (“хочу”, “можу”, “маю” і “треба”), від чого залежить відстань просування апліканта до досягнення мети, не менш важким є пошук адекватних засобів оволодіння цією метою.}

^{Усвідомлення необхідності пошуку засобів так чи інакше приводить апліканта до розуміння того, що ці засоби нерідко знаходяться за межами наміченої мети. Це обумовлює породження нових завдань, рішення яких виступає умовою досягнення наміченої мети.}

^{Пошук засобів досягнення мети рано чи пізно примушує людину саморефлексувати і тим самим усвідомлювати наявність суперечностей між потребами і можливостями, цілями і засобами, а також між тими вимогами, які пред'являються апліканту груповими цілями, нормами і правилами поведінки тощо.}

^{Можна умовно виділити декілька рівнів суперечностей у життєвому самовизначенні апліканта:}

^{а) суперечності “внутрішнього” порядку, що виявляються між одиницями сутнісних сил “хочу”, “можу”, “маю” даного суб'єкта і поставленої мети;}

^{б) суперечності між “хочу”, “можу”, “маю”, метою суб'єкта і аналогічними утвореннями іншого суб'єкта або групи в цілому, оскільки суб'єкт в процесі самовизначення не може не стикатися з іншими людьми або групою, у яких є подібні або протилежні цілі, інтереси, ідеали і вимоги, що пред'являються цими людьми даному суб'єкту;}

^{в) суперечності між “хочу”, “можу”, “маю”, цілями суб'єкта і вимогами, що пред'являються групою, з однією сторони, і цілями, можливостями, правами і нормами, прийнятими в суспільстві, - з другого боку.}

^{Якщо підрахувати кількість можливих суперечностей тільки одним “хочу” суб'єкта і іншими елементами названих трьох рівнів, то вийде вісім різних суперечностей. У результаті всіх видів таких суперечностей налічується тридцять шість, не рахуючи вірогідних суперечностей між цими утвореннями і об'єктивно існуючими фізичними умовами досягнення мети. Найголовніше у тому, що в процесі групової діяльності суспільні та групові цілі і вимоги до даного суб'єкта трансформуються у власні вимоги суб'єкта, тобто зовнішнє “потрібний” переходить у внутрішнє “треба”, “необхідно”.}

^{Вибір, як відомо, реалізується на основі моральних диспозицій через співвіднесення елементів сутнісних сил людини і з врахуванням особливостей ситуації на ринку праці і вимог, що висуває та чи інша професія.}

^{Ідея, що сформувалася в результаті особистісної переробки і особистісного переживання суттєвих сил людини, виступає цілеспрямованим стимулюючим, організуючим, регулюючим поведінку суб’єкта утворенням, що знаходить своє змістове відображення у вчинку життєвого самовизначення. [2].}

^{Тут дуже важливо, в подальшому, розглянути його структуру відповідно до психологічних особливостей поведінки аплікантів на ринку праці, зокрема такі його структурні компоненти, як: ситуативний, мотиваційний, дійовий та після дійовий.}

^{Провідним механізмом життєвого самовизначення, що потребує подальшого наукового дослідження є самооцінювання – форма прояву свідомості і самосвідомості, дякуючи якому усвідомлюються, співвідносяться, осмислюються не тільки окремі елементи сутнісних сил (життєвих диспозицій, потреб, потенційних можливостей [3] і вимоги, що пред’являються до апліканта окремими сферами життя, життєдіяльністю в цілому, але піддаються особистісній переробці і переживанню всього буття суб’єкта. У зв’язку з цим, особливо слід виділити роль самооцінювання у формуванні самооцінки – “образів Я” (“Я-фізичне, “Я-психічне”, “Я-соціальне”, “Я-духовне”; “Я був”, “Я є”, “Я буду”), в погодженні суб’єктом вимог різних сфер життя із “образами Я”, тим самим участь у ціле покладанні і саморегуляції діяльності апліканта на ринку праці. На ґрунті цього, можна в майбутньому виділити загально спрямовуючу, конкретно регулятивну і формуючу “Я” функції самосвідомості.}

^{Самооцінка викликана необхідністю в об’єктивному знанні себе і своїх якостей в процесі трудової діяльності та спілкування на ґрунті оціночного відношення до предметного світу. Уже сьогодні можна виділити такі види самооцінки, коли: а)самооцінка включає в себе прагнення, наміри, життєві цілі суб’єкта «хочу» (інтенції); б) самооцінка включає в себе пізнавальні та інтелектуальні можливості (потенції) - «можу»; в) самооцінка включає в себе стійкі фізичні, психофізіологічні, характерологічні якості, що закріпилися у властивостях суб’єкта (незмінні, стійкі наявні властивості, тотожні собі самому - «маю»).}

^{Це, по суті, три види самооцінки, що відповідають структурі самосвідомості у життєвому самовизначенні.}

^{Перший вид самооцінки, в основному, здійснює спонукальну роль, забезпечуючи суб’єкта енергетичною напругою; другий вид відповідає за планування і розгортання програми, за інформаційне забезпечення діяльності; третій вид частіше всього відповідає за виконавську і регулюючу сторону діяльності суб’єкта. Розглядаючи функції цих самооцінок, ми безпосередньо виходимо до проблеми саморегуляції і волі на її трьох рівнях: імпульсивно-ситуативному, довільно-вольовому, духовно-креативному.}

^{Самооцінювання, передусім, пов’язане з реальними успіхами і невдачами, на основі яких суб’єкт ставить нові цілі, уточняє завдання, які були сформовані раніше в ідеальному плані. З цієї причини самооцінювання виступає механізмом, регулятором якості діяльності людини у зовнішньому плані. Це чітко виступає у підвищенні або понижені рівня домагань, у пошуку нових способів діяльності при збереженні відносно не змінними раніше поставлені цілі. Саме оцінювання, в цьому випадку, піддається внутрішнім змінам самооцінки, які виступають результатом самооцінювання суб’єктом на протязі попереднього етапу життя апліканта.}

^{Різнобічність і глибина включенності апліканта в процес оволодіння сферами життя і життєдіяльності в цілому обумовлюється, як показують результати попередніх досліджень, з одного боку, рівнем інтеграції елементів (одиниць) його сутнісних сил, які відповідають намірам, задумам та ідеям, з другого боку – відповідністю цілей і результатів поведінки апліканта суспільним, груповим або вузько особистісним вимогам (очікуванням).}

^{На основі спрямованості поведінки апліканта на ринку праці, а також в залежності від переважаючої ролі однієї з одиниць сутнісних сил або їх поєднання, можна попередньо виділити п’ять стратегій його поведінки на ринку праці: відмова від пошуку роботи, хаотичний пошук роботи, цілеспрямований пошук роботи, орієнтація на зміну професії, згода на будь-яку роботу [4]. Оскільки вибір кожної із п’яти стратегій поведінки зумовлений своєрідними психологічними властивостями останніх, то це може слугувати підґрунтям для надання психологічної допомоги безробітним в центрах зайнятості. Зміст її має полягати: а) в розширені, збагаченні знань аплікантів про значущі якості їхнього образу ”Я” та у використанні одержаної інформації для самопізнання та самооцінки; б) у використанні соціально-психологічного тренінгу (СПТ) особистісного зростання для усвідомлення і оцінки себе в безпосередніх діях [5], корекції аплікатами своєї поведінки на ринку праці.}

^{Література:}

^{1.Киричук О.В., Карпенко З.С. Рівні суб’єктності та індикатори духовності людини //Психологія та педагогіка /Науково-теоретичний та інформаційний журнал АПН України.-№3,1995.}

^{2.Основи психології. Підручник /За заг.ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця – К.Либідь, 2006,632с.}

^{3.Киричук О.В. Психологія особистості (Опорний конспект лекцій)-К.:ІПК ДСЗУ,2003.-47с.}

^{4.Киричук О.В. Стратегії поведінки аплікантів на ринку праці та їх психологічні характеристики //Бюлетень ІПК ДСЗУ.- 2005, №2.-С.31-35.}

^{5.Киричук О.В. Моніторинг особистісного зростання: Програма вхідного, проміжного та вихідного тестування підготовки фахівців соціономічних спеціальностей. К., 2001. 36с.}

^{Ковбаско О.М.}

^{м. Київ}

^{Методологічні аспекти індивідуалізації соціальних послуг}

^{Основою сучасного підходу до організації системи надання соціальних послуг є концентрація уваги на клієнтах, індивідуалізація послуг для найбільш повного та результативного задоволення потреб громадян, які потребують уваги та підтримки, гарантованої їм чинним законодавством.}

^{Поява тенденції індивідуалізації соціальних послуг пов’язана з типовими суспільними умовами, до яких відносяться: загальний економічний добробут, гуманізація та розширення соціальних гарантій; інституціоналізація профсоюзного представництва інтересів; експансія освіти; розширення сектору послуг, наслідком якого стало відкриття нових можливостей пересування [1].}

^{Соціальні послуги належать до змішаних суспільних благ, виробництво і споживання яких визначається як індивідуальним попитом, так і потребами суспільства в цілому. З одного боку, вони відрізняються від послуг, які надаються сервісними комерційними організаціями, оскільки створюються та надаються в інтересах усього суспільства. З іншого боку, оскільки вони мають задовольнити індивідуальну потребу, спрямовані на певні цільові групи клієнтів, їх виробництво та споживання можливо здійснювати із застосуванням ринкових механізмів господарювання [2].}

^{Реалізація індивідуального підходу при наданні соціальних послуг в масовому масштабі висуває питання методологічного характеру, які стосуються організації й забезпечення якості обслуговування, ефективного використання обмежених ресурсів (матеріальних, людських, часу) тощо.}

^{У зв’язку з цим, заслуговує на увагу теоретичне опрацювання в менеджменті досвіду діяльності комерційних сервісних фірм, які працюють на масових ринках і пропонують індивідуалізовані продукти або послуги.}

^{Під індивідуалізацією (англ. “customization” – пристосування, адаптація, гнучкість) послуги розуміють пристосування її до потреб кожного конкретного клієнта в кожному конкретному випадку обслуговування.}

^{Рівень індивідуалізації послуг змінюються від «нульового», який відповідає стандартним послугам, що надаються згідно жорстко регламентованих правил до «максимального» індивідуального. В цьому випадку послуги максимально пристосовані до потреб клієнта і спосіб надання послуги визначається співробітниками, які надають цю послугу.}

^{Для більш точної класифікації послуг використовуються моделі, які поряд з рівнем індивідуалізації враховують інші параметри: ступінь матеріальності, інтенсивність праці, джерело контролю [3]. В усіх запропонованих моделях виділяють масово індивідуалізовані послуги, і відповідний тип сервісної організації – так звані магазини послуг.}

^{Масова індивідуалізація або масова кастомізація означає масове виробництво чи надання послуг із врахуванням диференційованих потреб індивідуального клієнта за витратами, наближеними до витрат традиційного виробництва [4].}

^{Термін "масова індивідуалізація" був запропонований Пайном в 1993 році для позначення суті нових моделей бізнесу. Їх поява стала можливою на початку 80-х років, коли необхідного рівня розвитку досягли комунікаційні та інші інформаційні технології, необхідні для масової індивідуалізації.}

^{Згідно визначення, яке дає Е.Ферн, масова кастомізація – це модульний підхід до виробництва товарів та послуг. Іншими словами, виробництво продуктів та послуг, які більш точно відповідають потребам споживачів, ніж звичайна масова продукція. Споживачу пропонується не завершений продукт або послуга, в яких вже нічого не можна змінити, а великий набір різних варіантів. Комбінація залежить від особистого вибору [5].}

^{Для сервісних організацій, які працюють за моделлю масової індивідуалізації є характерним надання послуг у декількох очікуваних форматах. Потреби клієнтів достатньо різноманітні, але будучи з’ясованими, вони не потребують значних зусиль персоналу для їх задоволення, оскільки матеріальна складова послуги як правило стандартизована. Контакт співробітників із клієнтом достатньо широкий, співробітники мають певні повноваження в регулюванні і визначені нюансів того, яким чином буде здійснена послуга.}

^{На сьогодні існує значна кількість компаній, орієнтованих на масову індивідуалізацію, які успішно діють в різних сферах і застосовують різноманітні інновації. Як зазначається в [4], їхніми характерними рисами є:}

^{здатність ідентифікувати і задовольняти унікальні потреби клієнтів;}
^{здатність інтегрувати чужі продукти і послуги з власними індивідуалізованими товарами або послугами;}
^{здатність зацікавлювати своїх постачальників та співвиконавців в успіху індивідуалізованих товарів або послуг;}
^{здатність мінімізувати витрати сил, простору і коштів, пов’язаних з виробництвом чи наданням послуг;}
^{здатність організовувати “навички”, тобто досвідчених фахівців в повноважні самокеровані робочі групи;}
^{здатність збалансовано розподіляти ресурси між множиною проектів для досягнення успіху програми в цілому.}

^{Для точного визначення потреб клієнта має бути забезпечено:}

^{високу ступінь контакту обслуговуючого персоналу з клієнтом;}
^{участь клієнта у наданні послуги;}
^{можливість підтримки тісної взаємодії клієнта із службовцем, який надає послугу;}
^{навички професійної діагностики у персоналу.}

^{Реалізація перших трьох із зазначених вимог передбачає активне використання сучасних комунікаційних технологій.}

^{Вимоги до персоналу обумовлюються особливостями обслуговування, пов’язаними з адаптацією послуги до клієнта. Звідси необхідними є здатність грамотно з’ясовувати індивідуальні потреби і в цілому оволодіння технікою роботи з клієнтом. У зв’язку з цим, ключового значення набуває відбір, підбір і навчання персоналу. Для навчання співробітників потрібні методичні посібники, які регламентують спосіб обслуговування клієнтів.}

^{Для найбільш повного задоволення індивідуальних потреб споживачів послуга має складатися із окремих модулів. Комбінація модулів має відповідати потребам клієнта, незалежно від того, хто їх виробляє.}

^{Модульна побудова послуги не тільки забезпечує її гнучкість, пристосування до індивідуальних потреб клієнтів. Вона є головним інструментом забезпечення якості та ефективності послуги за рахунок стандартизації і можливості мати низьку собівартість окремих її складових.}

^{Для повної реалізації модульного підходу при наданні соціальних послуг з інтеграцією в них найкращих компонент, які надаються іншими організаціями, потрібно:}

^{формування ринку постачальників соціальних послуг;}
^{залучення надавачів послуг усіх форм власності;}
^{перехід від фінансування діяльності соціальних установ до фінансування наданих ними послуг;}
^{удосконалення механізму закупівлі соціальних послуг;}
^{впровадження стандартів соціальних послуг.}

^{Створення зацікавленості співвиконавців послуги в кінцевому результаті в сфері соціальних послуг має реалізовуватися через розробку спільних програм щодо надання послуг цільовим групам клієнтів як на загальнодержавному, так і місцевому рівнях та оцінку кінцевих результатів їх виконання.}

^{Вміння організувати економне виробництво послуг включає здатність швидко реагувати на потреби ринку. Реалізація цієї передумови успіху масової індивідуалізації в соціальній сфері забезпечується через відповідні маркетингові дослідження потреб в соціальних послугах та розробку стандартних пакетів (модулів) послуг для цільових груп клієнтів.}

^{Окрім цього, для економного використання ресурсів є актуальними вирішення питань максимального використання співробітників з багатьма навичками, спрощення структури управління, концентрації ресурсів на нагальних задачах.}

^{Особливість організації робочих процесів в масовій індивідуалізації пов’язана з переміщенням центрів відповідальності і зміною співвідношення внутрішнього та зовнішнього контролю за їх перебігом. Чим вище ступінь індивідуалізації послуг, тим більше роль внутрішнього контролю: відповідальність, повноважність та підзвітність за перебіг усіх робочих процесів покладаються не на окремих осіб, а на команди, члени яких підзвітні один одному.}

^{Робочі процеси індивідуалізованого обслуговування створюються "з ходу", для того щоб задовольнити клієнта. Для того, щоб задовольнити вже інші потреби іншого клієнта, але так само швидко, створюються нові процеси. Метою команд, які обслуговують робочі процеси, стає користь, яку вони приносять клієнтам, команди мають постійно і оперативно перебудовувати свою діяльність, щоб задовольнити їх конкретні вимоги. Управлінські зусилля концентруються на удосконаленні процесів, в той час як управління персоналом доручається колективам команд процесів.}

^{Якщо в послузі присутні індивідуалізована нематеріальна та стандартизована матеріальна складові, як правило залишається прямий контроль з боку лінійного менеджера за діями підлеглих. Але й у цьому випадку також важливо, щоб співробітники розуміли і поділяли цілі діяльності організації. З цією метою та для формування командного духу у співробітників проводяться групові заходи – командні наради, обговорення цілей організації.}

^{В нову епоху масової індивідуалізації послуга може розглядатися як проект. Досконале і ефективне задоволення потреб клієнтів потребує досконалого і ефективного управління проектами. Окремий проект потребує тих же самих ресурсів, які одночасно використовуються іншими проектами для задоволення потреб клієнтів, успіх окремого проекту залежить від результатів інших проектів, а результати кожного проекту в свою чергу важливі для інших поточних проектів.}

^{При цьому виникає завдання оптимізації великої кількості проектів. Адже при масовій індивідуалізації зусилля, які пов’язані з виконанням вимог окремого клієнта тісно взаємопов’язані із задоволенням індивідуальних потреб багатьох інших клієнтів.}

^{Підсумовуючи, можемо зауважити, що успішна реалізація індивідуального підходу при наданні соціальних послуг в масовому масштабі можлива лише за умови комплексного вирішення усієї сукупності завдань, пов’язаних зі зміною організації процесу обслуговування, перерозподілу функцій контролю та переміщення центрів відповідальності, створення адекватних новій моделі обслуговування системи управління та концепції управління людськими ресурсами.}

^{Література}

^{1. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну. – М: Прогресс-Традиция, 2000. – С. 198-199.}

^2.^{Абубакиров Р.Ф.}ссылка скрыта

^{4. Э. Дж. Ферн, В. Либерзон та інші. Как массовая индивидуализация меняет наш мир.– К.: Киев, 2003. –147с.}

^{5. ссылка скрыта ссылка скрыта. Презентация Эдварда Ферна на семинаре «Ведомостей» «Управление проектами в компании» 14 июня 2002 года // utive.ru/publications/aspects/article_4116/}

Blog

Всеукраїнської науково-практичної конференції (30 жовтня 2009 р.) Київ 2009 ббк 74. 212 Розповсюдження І тиражування без офіційного а 43 дозволу іпк дсзу заборонено

Содержание