Geum.ru

Всеукраїнської науково-практичної конференції (30 жовтня 2009 р.) Київ 2009 ббк 74. 212 Розповсюдження І тиражування без офіційного а 43 дозволу іпк дсзу заборонено

Вид материалаДокументы

Содержание


Мотивація досягнення як умова підвищення ефективності професійної діяльності
Подобный материал:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   30

Мотивація досягнення як умова підвищення ефективності

професійної діяльності


Однією із складових мотиваційної сфери людини є мотивація досягнення. Важко переоцінити значення цієї складової, адже вона по суті є рушієм розвитку людини, тим чинником що зумовлює прагнення особистості розвиватися і вдосконалювати себе, свої вміння і навички. Таким чином мотивація досягнення є фактором поступу суспільства і людства в цілому. Тому ця проблема є надзвичайно привабливою для вчених, зацікавила вона і нас як предмет вивчення, дослідження і моделювання по підвищенню ефективності професійної діяльності.

Вибір професії зумовлений нахилами, інтересами, самооцінкою, рівнем бажань і вподобань. Особистісний сенс професії для суб’єкта “виражає саме його ставлення до усвідомлених об’єктивних явищ”[1, с. 293]. Провідними мотивами при цьому є ті, які пов’язані з основним змістом професії. Для того, щоб у процесі праці стимулювався розвиток людини, розкриття і ріст її творчих сил, необхідно, щоб центральними мотивами для неї були мотиви, внутрішньо пов’язані зі змістом виконуваної роботи.

Для характеристики структури мотивів професійної діяльності можна використати спосіб, що запропонований Б.І. Додоновим. Він відмічає, що причинами будь-якої діяльності може бути сукупність наступних факторів:

1. задоволення від самого процесу діяльності;

2. прямого результату діяльності (створюємий продукт, засвоєні знання тощо);

3. винагорода за діяльність (зарплата, підвищення у посаді, слава тощо);

4. прагнення уникнути санкцій, які загрожують у випадку ухилення від діяльності або недобросовісної поведінки, депривація страху стягнення.

Кожна з цих причин може мати і негативну направленість, не заохочуючи людину до діяльності, а відштовхуючи її від неї.

Інший підхід до вивчення струкртури мотиву трудової діяльності запропонував руминський соціолог К. Замфір. Вона виходить із уявлення про три складових мотиву: внутрішньої мотивації, зовнішньої позитивної мотивації і зовнішньої негативної мотивації.

Під внутрішніми мотивами автор розуміє те, що породжується у свідомості людини самою трудовою діяльністю: розуміння її корисності, задоволеності, яке приносить робота, тобто результат і процес праці. Внутрішня мотивація виникає із потреб самого працівника, тому на її основі він трудиться з задоволенням, без якого-небудь тиску із ззовні.

Зовнішня мотивація вміщує мотиви, які знаходяиться за межами свідомості працівника і виконуємої роботи: заробітна платня, боязнь осуду, прагнення до престижу тощо. До зовнішньої позитивної мотивації відноситься: матеріальне стимулювання, просування по роботі, схвалення з боку колег і колективу, престиж тощо, тобто стимули, заради яких людина рахує прикласти свої зусилля. До зовнішньої негативної мотивації відносяться стягнення, критика, осуд, штрафи.

К. Замфір рахує, що для високої ефективності праці найбільш благо- приємним є таке співіднощення між цими трьома видами мотивації, при якому центральне місце займає внутрішні мотиви при одночасному використанні зовнішніх позитивних мотивів і виключенні за можливістю зовнішніх негативних мотивів.

Тип мотивації впливає не тільки на ефективність праці, а й на особистість працівника. Висока задоволеність можлива, в основному, при перевазі внутрішньої мотивації. Якщо переважає зовнішня мотивація, то праця стає просто засобом для досягнення чогось, як ціна за набуття благ, необхідних людині. Якщо внутрішня мотивація є джерелом розвитку людини, стимулює удосконалення професійної майстерності, то зовнішня мотивація орієнтує його на сугубо власні інтереси (цілі), пригнічує колективістські прагнення, приводить до відчудження від колективу. Зовнішня мотивація не стимулює у небхідному ступеню професійного розвитку, перевтілює працю у діяльність, яка здійснюється під тиском. Особливо деструктивна для особистості роль негативних мотиваторів, які породжують конформізм, обмеженість, пасивність, безвідповідальність.

Головним мотивом, за даними декількох закордоних психологів (наприклад Д.Макклелланда), що робить працю особистості високопродуктивною є мотивація досягнення.

Виходячи з вищевикладеного, метою даної статті є обґрунтування підвищення ефективності професійної діяльності способами активізації мотивації досягнення, що передбачає вирішення таких завдань: опис цілей професійної діяльності та їх зв’язок з мотивами діяльності, розкриття діалектичного взаємозв’язку між мотивами та стимулами, формулювання способів активізації мотивації досягнення.

Потреби ініціюють діяльність, підтримують її, та сприяють її припиненню. Але потреби не безпосередньо спонукають особистість діяти, а лише усвідомлюючись через мотиви, та поєднуючись із ситуаціями та умовами в яких можливо їх задоволення. Таким чином мотив є психологічною формою вияву потреби, конкретизацією потреби у відповідності до умов та способів її задоволення. В той же час мотивація – це процес усвідомлення потреби, її визначення, результатом цього процесу є мотив.

Розуміючи співвідношення понять потреба, мотив, мотивація, ми можемо дослідити окремі їх прояви: потребу в досягненні та мотив досягнення.

Потреба в досягненнях – це прагнення особистості покращувати результати своєї діяльності, вдосконалювати вміння та здібності, ставити все більш складні цілі, отримувати унікальні результати. Основні компоненти цієї потреби:
  • прагнення до успіху;
  • уникнення невдачі.

Переважання одного з цих компонентів спричиняє особливості в діяльності особистості, що, зокрема, яскраво проявляється у виборі задач певної складності [2].

Найбільш інтенсивно дослідження мотивації досягнення відбувалися у середині 20 століття, особливо вони пов’язані з іменами Дж. Аткінсона, Д. Маклелланда, Х. Хекхаузена.

Х. Хекхаузен зазначає, що найбільш результативним і ефективним є пояснення поведінки з точки зору взаємодії особистісних диспозицій та ситуаційних детермінантів. В такому випадку найчастіше використовуються експериментальні плани при яких мотиви та ситуаційні фактори варіюються безвідносно один до одного, відіграючи роль незалежних змінних, що дозволяє фіксувати в результуючій поведінці головні їх ефекти і взаємодії різних порядків.

Мотив досягнення – форма прояву потреби в досягненнях. Для актуалізації цього мотиву необхідна ситуація досягнення, завдяки якій мотив досягнення починає спонукати, спрямовувати та регулювати діяльність досягнення.

Саме від вибору цілей найбільшою мірою залежить вибір змісту, методів і засобів професійної діяльності. Формулювання цілей професійної діяльності відповідає на запитання, чому учити; які завдання (професійні, життєві, предметні, етичні, естетичні) повинна уміти вирішувати особистість за допомогою отриманих знань, умінь, навичок, переконань, установок і т.п.

У реальній практиці поняття “мети” часто взагалі не рефлектуються і не описуються. В інших випадках вказується мета занадто загальна і не визначена – забезпечити фундаментальну підготовку в такій області, як навчити творчо застосовувати знання на практиці і т.п. Але найчастіше опис цілей підмінюється простою вказівкою на зміст професійної діяльності. Зрозуміло, оволодіння конкретною професійною діяльністю може виступити в якості проміжної мети, але тільки в тому випадку, якщо будуть задані способи оцінки фактичного досягнення цієї мети, тобто способи визначення того, чи дійсно особистість опанувала задану професійну діяльність.

Тісний зв'язок цілей з мотивами діяльності ще раз говорить про інтегральну природу цілей професійної діяльності, про фактичний синтез у них професійної діяльності.

Значним фактором підвищення ефективності професійної діяльності є забезпечення високого ступеня мотивації досягнення та активності, зацікавленості особистостей у професійній діяльності, що є потужним імпульсом до діяльності, і безпосередньо веде особистість до досягнення мети професійної діяльності.

На основі аналізу літератури можна дійти висновку, що дослідники найбільшу увагу приділяють співвідношенню мотиву і стимулу. Розглянемо різні підходи диференціацію понять “стимул” і “мотив”. Так, на думку Ф.М. Щербака, різниця між мотивом і стимулом полягає у значенні мотиву для діяльності. Будь - яка зовнішня обставина, підкреслює він, не може виконати свою функцію збуджувальної причини, якщо вона не відображається у свідомості у формі мотиву, але не кожний мотив може стати стимулом. В.О. Онищук вважає, що мотив є внутрішнім, а стимул - зовнішнім імпульсом діяльності. Г.І. Щукіна зазначає, що мотив - це особистісне, індивідуальне збудження, а стимул базується на зовнішньому впливі. Як підкреслюють В.П. Чернишов і О.П. Двінін, якщо стимули можна розглядати як вплив на людину зовні з метою збудження його до дії, то мотив - це збудження людини до діяльності, яка викликана його власними потребами, емоціями.

Ряд дослідників підкреслюють, що між мотивами і стимулами існує діалектичний взаємозв'язок. Зокрема, на це вказують А.Г. Здравомислов, В.М. Мерлін, та інші. Б.Ф. Ломов відмічає, що стимул стає збуджувальною силою, якщо він перетворюється в мотив. У психологічному словнику вказується, що перехід мотиву в стимул може відбуватись за певних умов. О.М. Леонтьєв підкреслює, що функція збудження, безумовно, повністю зберігається за мотивом, але і сам мотив за певних умов може виступати у стимулюючій функції. Ю.К. Бабанський, визначаючи ці умови, зазначає, що ними можуть виступати глибина, сила, цінність мотиву.

Мотивація – процес спонукання себе та інших до діяльності для досягнення особистих цілей або цілей організації.

Негативна стратегія мотивації – забезпечення мотивації, яке базується на використання методів тиску, які досить жорстко діють на слухача “зовні” і змушують його однозначно виконувати ті чи інші завдання або функції.

Внутрішня мотивація – мотивація, зумовлена змістом тієї діяльності, яка виконується (інтересом до неї, почуттями задоволення, зв’язаними з цією діяльністю)

Позитивна (продуктивна) стратегія мотивації – забезпечення мотивації на основі врахування потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій, життєвих планів працівників та досягнення згоди між мотивацією організації та мотивацією конкретних слухачів.

Отже, ефективність професійної діяльності забезпечується особистістю, що спрямована на розробку та використання такого змісту, форм, методів, прийомів і засобів, які сприяють підвищенню інтересу, активності, творчій самостійності у засвоєнні знань, формуванні умінь та навичок, використанні їх на практиці.

Дослідження показали, що ефективність професійної діяльності фахівців підвищується при використанні активізації мотивації досягнення при її оптимальному поєднанні. Таким чином, ми визначаємо, що ефективність професійної діяльності помітно знижується в результаті зниження сили мотиву досягнення. Це дає нам право говорити про можливість спрямованого впливу на мотивацію, її формування і контролю. Використання дослідженої закономірності є важливим у різноманітних видах діяльності – професійній, навчальній, творчій.

Література:

1. Леонтьев А.А. Проблемы развития психики. – 4-е изд. М., 1981. – 431 с.

2. Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность в 2 т. Т.2 – М. «Педагогика», 1986. – 392 с.


Ортікова Н.В.

м. Київ

Професійна орієнтація у ВНЗ як упереджувальний захід молодіжного безробіття

Внаслідок негативного впливу фінансово-економічної кризи на стан ринку праці зростає чисельність осіб, які звертаються до державної служби зайнятості за допомогою у пошуках роботи, зменшується кількість вакансій.

У зв’язку з цим гострота проблеми довготривалого безробіття зростає, хоча останніми роками й почала проявлятися тенденція до скорочення кількості безробітних громадян, які тривалий час перебувають на обліку в службі зайнятості.

Окрема категорія громадян – випускники ВНЗ, які, згідно дослідженням, найчастіше поповнюють лави довготривалих безробітних (від 6 місяців до 1 року – майже 13% опитаних) через нестачу відповідних вакансій, відсутність досвіду роботи, через оволодіння професіями, на які попит перевищує пропозицію, через те, що більша частина випускників керується, в першу чергу, матеріальними – так званими зовнішніми – мотивами: достойна заробітна плата, стабільність та постійність роботи. І однією з причин такої ситуації є відсутність проведення профорієнтаційної роботи на належному рівні, зокрема, в даному випадку, слабка поінформованість молоді щодо світу професій та потреб ринку праці.

Привабливими для сучасної молоді є професії переважно інтелектуальної праці, які вимагають вищої освіти: психолог, юрист, економіст, програміст, перекладач, лікар, інженер, вчитель. Певну популярність мають професії, за якими можна працювати в багатьох галузях господарства: бухгалтер, кухар, водій та інші, але практично молодь не обирає класичних професій у промисловості, будівництві, сільському господарстві, сфері культури.

Така обмеженість професійного світогляду пояснюється тим, що різні ланки суспільного життя (радіо, телебачення, преса), заклади освіти, служби зайнятості не проводять роботи з професійної інформації в достатньому обсязі. Внаслідок випускники ВНЗ обирають професії лише з точки зору відповідності нахилам, здібностям, інтересам (як показало опитування проведене науковцями лабораторії з профорієнтації ІПК ДСЗУ, це стосується кожного третього), залишаючи поза увагою те, що вибір майбутньої професії необхідно здійснювати ще й з урахуванням актуальних потреб ринку праці.

На сьогодення постає ще одна істотна проблема. Якщо учнівську молодь ще більш-менш охоплено профорієнтаційними послугами державної служби зайнятості, то на етапі професійного навчання процес надання таких послуг різко обривається. В окремих випадках профорієнтація може викладатися студентам як спецкурс – лише на третьому році навчання, та й то оглядово, в недостатньому обсязі. Це пояснюється ще й тим, що значна кількість керівників ВНЗ взагалі нехтують професійною орієнтацією, не надають їй того важливого суспільного значення, яке вона має. Вони вважають, що більшість абітурієнтів, які приходять у вищий навчальний заклад, вже певним чином визначилася у своїй майбутній професії, та й держава надає замовлення на фахівців того чи іншого точно визначеного профілю. А неможливість для випускника після закінчення ВНЗ знайти роботу, на думку тих же керівників ВНЗ, не є проблемою вищого навчального закладу.

Дослідження, які проводилися серед студентів Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, показали, що чим “доросліше” стає студент, тим більше він або вона починає вагатися щодо правильності вибору своєї майбутньої професії. Так, якщо на першому курсі намір працювати вчителем мали 77,3% опитаних студентів, 17,3% ще не визначилися і тільки 4,0% не мали взагалі такого наміру, то серед студентів четвертого курсу лише 50% «мріють працювати вчителями». Більший відсоток четвертокурсників (майже вдвічі за першокурсників), які ще не визначилися (37,9%) і 12,1% опитаних, які не мають наміру працювати вчителем взагалі. Така ситуація може свідчити й про деякі позитивні зміни у професійному самовизначенні студентів – а саме про те, що за чотири роки навчання отримані у ВНЗ знання, вміння та навички дозволили четвертокурсникам розширити свій кругозір і змінити ставлення до майбутньої професії. Можна припустити, що четвертокурсники в більшій мірі ніж першокурсники усвідомлюють, у яких галузях можуть бути застосовані їх знання, вміння та навички – включаючи галузі, які безпосередньо не пов’язані з професією вчителя.

З одного боку, це добра ознака: незважаючи на відсутність “глибоких пізнань” у сфері професійної орієнтації, студент, закінчуючи ВНЗ, якщо навіть і не може працевлаштуватися за обраною професією, то, хоча б, має уявлення, в якій іншій галузі зможе дати собі раду. Але, з іншого боку, згідно статистичним даним, таких “уявлень” занадто мало для успішного працевлаштування. Може випускник і уявляє, де можна застосувати отримані знання, навички та вміння – але як саме їх застосовувати, його ніхто не навчив. І тут ми знову повертаємося до професійної орієнтації, яка могла б допомогти випускникові уникнути проблем з працевлаштуванням, або принаймні істотно зменшити їх.

Для того, щоб сформулювати зміст профорієнтаційної роботи на етапі професійного навчання, необхідно розглянути особливості даного віку.

На етапі зрілої юності (більшість дослідників обмежує зрілу юність періодом від 18 до 20 років) виникає нова соціальна ситуація розвитку, центром якої є перехід до самостійного життя (початок професійного становлення, реалізації життєвих планів). Продовжується інтенсивний розвиток самосвідомості, молоді люди самовизначаються в системі моральних цінностей, принципів, норм і правил поведінки, усвідомлюють особисту соціальну відповідальність.

В зрілій юності завершуються процеси біологічного дозрівання, однією з найважливіших потреб особистості стає інтелектуальний розвиток, посилюється емоційна стабільність, у міжособистісних стосунках важливого значення набуває спілкування з ровесниками, особливо з представниками протилежної статі, тривають саморозвиток і самовдосконалення.

У період зрілої юності відбувається суттєва перебудова особистості, зумовлена змінами соціальної ситуації розвитку. Ці зміни можуть бути пов'язані зі вступом до вищого навчального закладу, початком трудової діяльності тощо. В цьому віці молода людина мусить самостійно приймати та реалізовувати рішення, розробляти життєві плани, будувати власне життя. Вона переходить від пізнання світу до його перетворення, починає активно самостверджуватись у професійній діяльності.

Вибір професії та напрямку навчання у вищій школі свідчать про професійне самовизначення людини. Це дуже непростий і важливий етап, оскільки від правильного вибору професії залежить подальше майбутнє людини, її самореалізація, задоволеність життям.

Починаючи з першого і до четвертого курсу навчання зростає як соціальна зрілість, так і рівень професійного самовизначення студентів. В той же час співвідношення особистісної зрілості та професійного самовизначення є неоднозначним. Так, дівчата-студентки, в цілому, характеризуються більш розвиненими показниками особистісної зрілості: відповідальністю, інтернальністю, почуттям обов’язку тощо. В той же час сформованість професійної мотивації вище в юнаків, що пояснюється відмінністю їх соціальних позицій та соціальних очікувань від майбутнього. Також студенти краще орієнтуються в своєму минулому та теперішньому, ніж у майбутньому, ставляться до майбутнього більш тривожно. Їх життєві плани більш диференційовані для найближчого майбутнього, в межах року.

Професійне самовизначення на цьому етапі співвідноситься з ситуаціями набуття молодими людьми життєвого досвіду, вибору перспектив професії, визначення ними власних життєвих цілей, планів, орієнтацій. Зокрема, зазначимо, якщо головним для молодої людини є суспільний престиж, визнання, то професію вона обирає, орієнтуючись на існуючу в суспільстві моду щодо професій. При виборі професії зважають і на соціальні, матеріальні вигоди (соціальний статус, заробітну плату, пільги та ін.). Нерідко професійний вибір є результатом пасивної згоди з бажанням батьків або романтичного, некритичного інтересу до певної професії. Цілком імовірно, що такий вибір може спричинити у майбутньому глибокі розчарування, спонукати людину до запізнілих пошуків себе у професії, стримувати її соціальний та особистісний розвиток.

Вищий навчальний заклад є найважливішим етапом освоєння професії, початком професійного становлення. Воно полягає в активному, свідомому утвердженні людини у професійній позиції на основі засвоєння певної системи знань, норм, цінностей, оволодіння професійними уміннями. В зрілому юнацькому віці відбувається адаптація студента-новачка до навчального закладу, діяльності в умовах вищої школи. Колишній школяр мусить суттєво перебудувати свої уявлення про навчання, звички, поведінку, на нових засадах забезпечити власну самоорганізацію.

Усвідомлення власного місця у житті ще в юнацькому віці створює передумови для успішної реалізації своїх здібностей у подальшому. Співпадіння бажання отримати професію, наявності відповідних здібностей та можливостей її отримання закладає основу для оволодіння дорослою професійною ідентичністю вже в студентські роки. Заняття учбово-професійною діяльністю у ВНЗ максимально сприяють можливості набуття дорослої професійної ідентичності саме в період юнацтва. При цьому ті студенти, чия професійна мотивація розвивалася ще до вступу до ВНЗ й вибір спеціальності ними був зроблений усвідомлено, опиняються в суттєво кращому положенні.

Дослідження Е.О. Клімова, К.М. Гуревича та інших вчених, показали, що в більшості професій у особистості виробляється індивідуальний стиль діяльності, який дозволяє їй адаптуватися до професії з різними особистісними рисами та типами. В цілому, у професійному самовизначенні студентів їх мотивація та здібності грають більш вагому роль, ніж перебування на певному періоді психологічного розвитку.

Але не менш важливу роль відіграє характеристика самої діяльності, співвідношення діяльності та людини, де центральне місце відводиться людині – якщо діяльність підбирається під людину, або, відповідно, діяльності – якщо людина навчається певній діяльності. Саме другий варіант відповідає студентам-випускникам: знань у певній діяльності недостатньо, а досвіду бракує.

Характерним для цього етапу також є прийняття рішень про майбутню кар'єру. Важливу роль в цьому відіграє соціально-психологічний реалізм — здатність визначати відповідність свого Я соціальному простору, з яким пов'язане професійне зростання. Впливають на рішення про кар'єру й такі психологічні утворення, як концепція свого життя та Я-концепція. У зв'язку з цим важливо допомогти молодій людині виробити адекватне уявлення про своє життя і про себе, що є важливою передумовою успішного здійснення життєвих намірів.

Розв'язування життєвих завдань передбачає прогнозування, орієнтацію на майбутнє й усвідомлення ступеню можливості втілення конкретних планів. Для цього людині потрібно мати достатнє уявлення про діяльність, з якою вона збирається мати справу, осмислити і вибудувати проект свого майбутнього. За таких умов її теперішнє, справи найближчої і віддаленої перспектив сприйматимуться як конкретні кроки до нього.

У зв’язку з вищеозначеними психологічними особливостями студентської молоді, доцільним, на наш погляд, є проведення у вищих навчальних закладах такої профорієнтаційної роботи, як:

1. Організація та здійснення психологічної підтримки для покращення орієнтації студентів на пошук роботи ще під час навчання, активізація їх міркувань про майбутню кар’єру, – тим самим сприяння ефективній підготовці молоді у напрямі вироблення стилю поведінки в сучасних умовах.

2. Організація та проведення професійного консультування студентів ВНЗ. Професійна консультація є тим необхідним інструментом, що допомагає в професійному самовизначенні шляхом вивчення певних особливостей особистості.

В літературі виділяють три етапи професійної консультації. Перший етап – підготовча профконсультація, яка допомагає особистості максимально наблизитися до усвідомленого вибору професії (проводиться, як правило, протягом усього шкільного навчання). Другий етап – завершальна профконсультація, яка допомагає особистості здійснити вибір професії відповідно до інтересів, схильностей та психофізіологічних особливостей людини. Таку профконсультацію, як правило, проводять у випускних класах загально середньої школи спеціалісти служби зайнятості разом з педагогічним колективом. Третій етап – уточнююча профконсультація, яка здійснюється у ПТНЗ, ВНЗ, на підприємствах тощо.

Саме третій етап професійної консультації припадає на студентський вік. Таку профконсультацію можна назвати ще формуючою, оскільки основне завдання її полягає в тому, щоб допомогти людині ствердитися в своєму професійному виборі.

3. Організація та проведення психологічної діагностики. Діагностика допомагає молодій людині визначитися у виборі професійної діяльності. Психодіагностичні методи виявлення індивідуальних особливостей дозволяють оцінити перспективи розвитку особистості відповідно до бажаної професії та поставити “психологічний діагноз” – можливості та спроможність досліджуваного в обраній сфері. Застосування психодіагностичним методик в профорієнтаційній роботі зі студентською молоддю дає їй можливість реально уявити власне місце на ринку праці, правильність обраної професії, а також ступінь необхідних витрат та зусиль на розвиток необхідних якостей та набуття знань та досвіду.

4. Взаємодія ВНЗ з центрами зайнятості з метою отримання інформації про ситуацію на ринку праці на даний момент та на перспективу, інформації про ринок професій.

5. Організація та проведення семінарів, круглих столів з техніки пошуку роботи із залученням фахівців центрів зайнятості.

6. Організація та проведення певних тренінгових програм (може бути у вигляді окремих спецкурсів у ВНЗ). Для студентів ВНЗ рекомендованими тренінговими програмами можуть бути:
  • Тренінг впевненості. Дає можливість набути навичок впевненої поведінки; здійснити аналіз неефективності раніше засвоєного стилю поведінки як джерела невпевненості в собі, тривожності, напруги.
  • Тренінг-семінар “Технологія працевлаштування”. Тренінг спрямований на розширення поля соціального бачення; дає основи самопрезентації; навчає різним засобам контроля та стабілізації емоційного стану.
  • “Імідж”, “Самопрезентація”. Навички самопрезентації. Навички впливу на аудиторію, відпрацювання оптимальних стратегій поведінки при самопрезентації. Поведінка в конфліктних ситуаціях. Робота з агресією. Захист від маніпулювання.
  • Тренінг “Комунікативні навички”. Навички ефективного спілкування; розгляд індивідуальних засобів встановлення та підтримання контактів у різноманітних ситуаціях взаємодії та ведення бесіди, виявлення та усунення недоліків, стереотипів у спілкуванні.
  • Тренінг “Цілепокладання”. Метою данного тренінгу є представлення методики, що дозволяє підвищити особистісну ефективність завдяки раціональній організації роботи; навчити учасників знаходити час, необхідний для виконання важливих справ; навчити ефективно формулювати цілі та визначати завдання; допомогти учасникам розробити ефективні індивідуальні плани дій.

Запропоновані напрями профорієнтаційної роботи зі студентською молоддю, на наш погляд, нададуть можливість певним чином озброїти її необхідними знаннями, уміннями, досвідом, що є необхідними для ефективного працевлаштування та подальшого професійного становлення.