Geum.ru

Всеукраїнської науково-практичної конференції (30 жовтня 2009 р.) Київ 2009 ббк 74. 212 Розповсюдження І тиражування без офіційного а 43 дозволу іпк дсзу заборонено

Вид материалаДокументы

Содержание


Литвинова Н.І.
Предиспозиція дезадаптованості.
Феномен дезадаптованості безробітних.
Динаміка психологічних змін із зростанням часу безробіття.
Подобный материал:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   30

Лавріканець О.В., Тлехас Ю.Ю.

м. Сімферополь

Конкурси агітбригад – інноваційний підхід в організації профорієнтаційної роботи з молоддю


Актуальність підвищеної уваги до проблем профорієнтації, особливо молоді, обумовлена ситуацією дисбалансу між сферою освітніх послуг і потребами ринку праці, особливо сільських регіонів.

Зазвичай, вибір професії молодими людьми відбувається на основі зовнішньої привабливості, приміром, за рівнем зарплати, престижності професії, за прикладом батьків, друзів тощо. Але при цьому часто ігноруються якості власної особистості. Останнє відбувається тому, що людина, як правило, краще знає об’єктивну дійсність ніж свої суб’єктивні психологічні властивості.

Вибір професії ускладнюється і тим, що більшість молодих людей не мають достатньої інформації стосовно змісту великої кількості сучасних професій і роблять свій вибір навмання, беручи до уваги зовнішні ознаки професії. Невдалий вибір професії призводить до незадоволення собою, неефективності праці, невдалої кар’єри, безробіття. А якщо додати до цього, що структура професій стрімко змінюється, потрібні ще й мобільність, гнучкість, готовність до своєчасної зміни спеціальності, то проблема вибору ускладнюється. Саме тому молодій людині вкрай необхідна професійна кваліфікована профорієнтаційна допомога у вирішенні цієї проблеми.

В свідомості як учнів, так і їх батьків міцно затвердилось уявлення про те, що середня освіта – це шлях лише до отримання вищої освіти і розумової праці. Ці погляди дуже розповсюджені, що значно впливає на трудову діяльність та поведінку людей та приводить до дефіциту спеціалістів багатьох робочих професій.

Образ професії, як когнітивне та емоційне утворення, у значній мірі змінює систему загальних орієнтирів у суспільній та індивідуальній свідомості людства. Якщо раніше ідеальній образ професіонала, у значній мірі був пов’язаний з образом конкретних людей та їх професійною біографією, їх професійними цінностями, то зараз можемо спостерігати заміну „ідеального образу професіонала” на „ідеальний спосіб життя”. Невизначеність ціннісних уявлень щодо професії зміщує орієнтири та віддає значну перевагу щодо вибору бажаного способу життя за допомогою професії. Тому професія стає не суттєвою частиною самого образу життя, а виступає як засіб для досягнення цього образу життя.

В сучасних умовах процес професійного самовизначення випускників шкіл має значні труднощі. Обставини, що впливають на цей процес – це відсутність чіткого образу майбутнього, перспектив розвитку країни та суспільства в цілому. Саме тому старшокласник не може зробити точний прогноз свого майбутнього, в нього відсутній сам предмет самовизначення.

Одним із найефективніших методів подолання безробіття серед молоді є превентивна діяльність, яка включає проведення профорієнтаційних заходів з потенційними клієнтами служби зайнятості: випускниками шкіл, які стоять перед проблемою професійного вибору. В проведенні профорієнтаційної роботи зі школярами потрібна скоординована співпраця, як працівників служби зайнятості, так і працівників закладів освіти. Це забезпечує системність в організації профорієнтаційної роботи, яка складається з профінформаційного етапу, який передбачає знайомство зі світом професій, ситуацією на ринку праці, профдіагностичного, який проводиться за допомогою арсеналу методик профдіагностичного обстеження, та заключного етапу – профконсультаційного, який проводить спеціаліст з профорієнтації і саме на цьому етапі проходить процес самовизначення молодої людини.

Якщо детальніше аналізувати профінформаційний етап, то треба зазначити, що роботу з профінформування необхідно вибудовувати так, щоб інформаційний матеріал, незалежно від форми його надання, слугував основою формування в учнів необхідних знань про професії і про свій внутрішній світ, і щоб ці знання допомогли їм прийняти обґрунтовані рішення стосовно професійного самовизначення.

Сучасна система профорієнтації молоді потребує розробки інноваційних підходів, форм та методів роботи, спрямованих на підвищення активності особистості на етапі професійного самовизначення.

У профорієнтаційній роботі з учнями необхідно до мінімуму звести теорію і зробити практику основою усвідомлення інформації. Наприклад, від такого „неактивного” методу, як урок у формі лекції, можна отримати гарні результати, але за умови, якщо цей урок буде проведено високоерудованим викладачем, чи з використанням комп’ютерних засобів. Тому при проведені профорієнтаційних заходів ефективніше використовувати методи, потенціал яких, у більшості випадків, досить високий, навіть у роботі з пасивними аудиторіями. Це профорієнтаційні ігри з учнями, профорієнтаційні ігрові вправи, моделювання ситуацій, карткові профконсультаційні методики, конкурси профорієнтаційної тематики.

Використання нетрадиційних форм профорієнтаційної роботи з молоддю, в яких активну участь беруть діти, сприяє свідомому професійному самовизначенню школярів, які знаходяться в ситуації вибору та проектування свого життєвого шляху.

Форми подачи інформації профорієнтаційного характеру будуть ефективними за умови їх достатньої різноманітності, що забезпечує активізацію сприйняття і розумової діяльності учнів. До таких форм роботи слід віднести професіографічні заходи - екскурсії, зустрічі, бесіди, профінформаційні класні години і т.ін.

Однією з нових „активних” форм організації профінформаційної роботи з молоддю є конкурси агітбригад. Конкурси агітбригад мають свою історію і проводились не тільки з метою агітації та пропаганди, а існували і як гуртки художньої самодіяльності. Поступово межи тематики конкурсів значно розширились. З’явились розважальні, гумористичні, тематичні конкурси. Та будь у якому випадку, завдання кожного конкурсу – донести думку, привернути увагу до теми. Багато учасників конкурсів агітбригад в подальшому приймали участь у конкурсах веселих та кмітливих. Саме жанр агітбригад склав сучасну жанрову основу КВК.

Жанр агітбригад найбільш близький та цікавий для молоді та допомагає в ігровій, привабливій формі сприйняти необхідну інформацію. Саме вміння грати, моделювати ситуацію закладено у конкурсі. Окрім цього у конкурсі є ще одна безсуперечна перевага – одноразовість, а тому – неповторність.

Саме тому для проведення профорієнтаційної роботи з молоддю була вибрана така форма як конкурс агітбригад. У конкурсі агітбригад, організованим Кримським республіканським центром зайнятості під назвою „Живи та працюй у сільському Криму” прийняли участь учні трьох сільських регіонів Криму: Чорноморського, Бахчисарайського і Раздольненського. Для проведення цього заходу були обрані саме сільські регіони, тому що саме на селі не вистачає робочих кадрів, молодь намагається знайти роботу в місті, не враховуючи переповнення міського ринку праці.

Основні завдання конкурсу - це формування стійкої мотивації випускників щодо вибору професій, необхідних сільському регіону, пропаганда та популяризація робочих професій серед учнівської молоді, розвиток творчих здібностей учнів, формування свідомого відношення до вибору майбутньої професії.

Проведенню даного заходу передувала тривала підготовка. Визначившись з професію, учні за допомогою класного керівника, педагога з виховної роботи поглиблювали знання про обрану професію, знайомились з літературою, професіограмою професії, умовами роботи, соціально – економічним значенням і місцем професії у господарстві свого регіону та країни в цілому, психофізіологічними вимогами професії до фахівця, вимогами до професійної підготовки, перспективами працевлаштування в регіоні.

Команди шкіл виступили з презентацією професій, які користуються попитом на місцевому ринку праці та які потрібні для майбутнього розвитку регіону.

Виступ по професії для кожної команди мав чітко структурований порядок, основними складовими якого були:
  • Знайомство з агітбригадою;
  • Основна частина – знайомство з професією, її історія;
  • Знання, здібності, навички, вміння, якими повинні володіти представники професії;
  • Де можливо вивчитися за даною професією;
  • Де можливо працевлаштуватися по професії;
  • Відомі люди, які працюючи за даною професію в регіоні, досягли професійних успіхів.
  • Завершення виступу.

Презентація командами професії включала інсценування, сценки у формі монтажу, музичний супровід, пісні згідно з тематикою.

З метою приведення до єдиного зразку системи оцінювання був розроблений оцінювальний лист.

Оцінка виступу команд проводилась за такими критеріями:
  • Відповідність темі;
  • Рівень виконавчої майстерності;
  • Літературний рівень тексту;
  • Сценічна культура;
  • Оригінальність композиції;
  • Гумор;
  • Використання в сценарії авторського тексту та місцевого матеріалу;
  • Якість сценографії (костюми, грим, декорації, світло);
  • Музичне оформлення.

Команди – переможці конкурсу, обрані журі, виступили у школах свого регіону з презентацією робочої професії. В подальшому планується проведення і в інших сільських регіонах конкурсів агітбригад, а у підсумку регіонального конкурсу агітбригад, в якому приймуть участь команди, які перемогли у своїх регіонах.

Профорієнтація, основою якої є поєднання традиційних форм та методів роботи з активними методами, в яких молоді люди безпосередньо приймають участь та вчаться самостійно підходити до аналізу тієї чи іншої професії, є ,на наш погляд, найбільш дієвою та ефективною формою роботи.


Литвинова Н.І.,

Шевенко А.М.,

м. Київ

Профорієнтаційна робота як інструмент соціалізації учнівської молоді


У наш час проблема надбання соціального досвіду учнівською молоддю, виховання в неї здатності адаптуватися до швидкоплинних умов життя є однією з найважливіших, яка постає перед працівниками загальноосвітніх навчальних закладів. Це потребує реалізації нових освітніх парадигм, метою яких є формування особистості як суб’єкта діяльності здібної до адаптації у швидкозмінних соціально-економічних умовах. Саме така спрямованість освіти буде створювати необхідний простір для продуктивної соціалізації школярів, перш за все, успішного професійного і життєвого самовизначення.

Соціалізація – це процес входження особистості в соціальне середовище, пристосування до нього. В процесі соціалізації відбувається перетворення соціального досвіду у власні установки, цінності та засвоєння особистістю соціальних норм, ролей, навичок. Соціалізація продовжується все життя, проходить ряд етапів, включає навчання. Процес соціалізації включає формування соціальних зв’язків, знайомство з культурою, розвиток самосвідомості, уявлення про себе, соціальне пізнання, засвоєння і програмування ролей [6, 204]. Соціалізація є одним із провідних процесів формування особистості. Розширення та поглиблення соціалізації людини відбувається у трьох основних сферах: діяльності, спілкуванні та самосвідомості. У сфері діяльності соціалізація пов’язана із засвоєнням нових видів діяльності, спрямованих на виділення передусім особистісних смислів, найбільш значущих саме для конкретної людини певних видів та аспектів діяльності. У сфері спілкування соціалізація розширює коло спілкування, збагачує його зміст, поглиблює розуміння інших людей, розвиває навички спілкування. У сфері самосвідомості соціалізація означає формування власного «Я» як активного суб’єкта діяльності, осмислення особистістю своєї соціальної належності, соціальної ролі, формування самооцінки тощо [5, 447-449].

Важливим аспектом соціалізації школярів є засвоєння ними соціального досвіду, отримання інформації про форми та способи суспільного життя, про соціальні норми та цінності. В широкому розумінні йдеться про оволодіння старшокласниками культурою, бо засвоєння культури є підґрунтям до розвитку вищих психічних функцій, що є необхідною умовою формування різнобічно розвиненої особистості [4, 123-124]. Школа не може відтворити у своїх стінах все багатство суспільних відносин, суспільної практики. Але вона може глобалізувати свій виховний простір. Навчально-виховний процес, спрямований на розвиток життєвої компетентності, становлення життєвого проектування може організовано вийти за межі стін загальноосвітнього навчального закладу. Школа за рахунок становлення партнерських стосунків з територіальною громадою, організаціями економічної, соціальної, культурної сфери, може сприяти цілеспрямованому та безпечному залученню учнів до суспільних відносин, бо оптимальним засобом здобуття старшокласниками соціального досвіду є соціальна практика [2, 159].

Професійне самовизначення поділяють на ряд етапів, що за довжиною залежать від соціальних умов та індивідуальних особливостей розвитку особистості. Перший етап, це дитяча гра, в ході якої дитина приймає на себе різні професійні ролі. Другий етап, це підліткова фантазія, коли підліток бачить себе представником тієї чи іншої престижної професії. Третій етап, це попередній вибір професії. Він охоплює весь підлітковий і більшу частину юнацького віку. Саме на цьому етапі ми і загострюємо увагу учнів щодо вибору професії.

Сьогодні проблема професійного самовизначення та працевлаштування є найактуальнішою для учнівської молоді в умовах її соціалізації та пристосування до вимог ринку праці. Тому виникла потреба у цілеспрямованому здійсненні професійної орієнтації учнівської молоді як важливої складової цього процесу. Й саме усвідомлення цього явища на державному рівні призвело до значних змін психолого-педагогічній роботі загальноосвітніх закладів. Проблема вибору професії має декілька етапів: первинний вибір професії, для якого характерні деякі уявлення про світ професій, ситуативне уявлення про внутрішні ресурси, необхідні для певного роду професій, нестійкість професійних намірів (цей етап спостерігається в молодшому шкільному віці, коли ще не виникає питань про зміст професії та умови роботи); етап професійного самовизначення, на якому виникають та формуються професійні наміри та первісне орієнтування в різних сферах праці (цей етап є характерним для старших підлітків); етап професійного навчання як освоєння обраної професії (це перший етап профільного навчання); етап професійної адаптації, який характеризується формуванням індивідуального стилю діяльності та включенням у систему виробничих і соціальних відносин; етап самореалізації в праці.

Профорієнтаційна робота, спрямована на професійне самовизначення учнів передбачає розв’язання таких завдань: формування у учнів умінь аналізувати професію за галузевою ознакою, предметом та змістом праці; розвивати інтереси й здібності учнів; об’єктивно оцінювати свої можливості, зіставляти їх з вимогами, що висуває професія до людини; самостійно приймати рішення щодо вибору професії. Професійне самовизначення старшокласників допомагає їм у вирішенні проблеми соціалізації, бо особистість вважається «зрілою» не тоді, коли вона формується біологічно, а лише після того, як вона буде готова брати на себе відповідальність та контролювати власні вчинки[1, 6].

Враховуючи сучасні вимоги щодо організації профорієнтаційної роботи з учнівською молоддю можна визначити проблеми, що стоять на шляху соціалізації особистості, серед яких є такі:
  • встановлення відповідності нахилів і здібностей учнів до обраного ними профілю навчання;
  • забезпечення зв’язку школи з майбутніми навчальними закладами;
  • прогнозування майбутнього працевлаштування.

Отже, профорієнтація виступає пріоритетним психолого-педагогічним інструментом соціалізації учнівської молоді. Разом з тим слід відзначити, що профорієнтаційна робота як інструмент соціалізації не залишає байдужими ні вчителів ні самих учнів. Найважливішим моментом профорієнтаційної роботи є активна, небайдужа, зацікавлена позиція адміністрації школи, вчителів, батьківського комітету, а також учнів, які виступають суб’єктом процесу соціалізації.

Слід зазначити, що успіх реалізації цих завдань залежить від багатьох складових, в тому числі і від того, наскільки цілеспрямовано здійснюється профорієнтація учнів, чи відповідає вона проблемам сьогодення. Й якщо раніше профорієнтація розглядалася як система допомоги у професійному самовизначенні особистості, причому акцент робився на одноразове самовизначення у юнацькому віці, то тепер профорієнтація має озброїти людину умінням обирати професію, оволодівати професією, адаптуватися в професії, змінювати професію, тобто, профорієнтація повинна надати людині ідеологію, методологію і технологію планування і здійснення свого професійного і кар’єрного розвитку.

Слід зазначити, що однією з реформ, введених останніми роками в освітню систему України, стала профілізація старшої ланки загальноосвітньої школи. Отже, визначення профілю навчання важлива частина профорієнтації, яка являє собою систему форм, методів і засобів, спрямованих на забезпечення допомоги особистості в активному, свідомому професійному самовизначенні та майбутньому професійному становленні. Тобто, робота з профільного навчання повинна йти за трьома різними напрямками: проведення професійних консультацій (науково організоване інформування про професії, призначене головним чином для юнаків та дівчат, які закінчують загальноосвітню школу, з метою практичної допомоги у виборі професії з урахуванням схильностей, інтересів та сформованих здібностей, а також потреб суспільства, народного господарства); набуття додаткових знань, умінь і навичок, необхідних для певної професії, яку обрав учень; здійснення психодіагностики (кількісна оцінка і якісний аналіз психологічних властивостей та станів особистості).

Як відомо, профілізація навчання висуває перед педагогічними працівниками вирішення наступних завдань, а саме:
  • рганізація професійних проб;
  • налагодження зв’язків щодо майбутнього працевлаштування;
  • забезпечення умов для вивчення професійного і життєвого досвіду;
  • навчити учнів моделюванню професійно-життєвого шляху;
  • організувати пошуково-дослідну роботу для вивчення професій, що користуються попитом на ринку праці і є актуальними, що забезпечать можливість подальшого працевлаштування;
  • ознайомити учнів з переліком навчальних закладів різного рівня, що готують спеціалістів конкретного профілю;
  • формувати початковий професійний досвід учнів.

Отже, завдання профорієнтолога полягає в тому, щоб допомогти учням дізнатися про свої психологічні особливості, які й забезпечать вибір професії школярем, а саме вивчити: 1) психологічні прояви індивідуальних властивостей особистості; 2) схильності, інтереси, пов’язані з вибором професії; 3) риси характеру, що проявляються в діяльності інших людей, самому собі тощо; 4) типові для особистості емоційні стани, а також рівень розвитку вольових якостей; 5) сформованість інтелектуальних здібностей; 6) комунікативні якості особистості, тощо.

Отже, місія профорієнтолога – створення умов для виходу на рівень усвідомленого самовдосконалення учнів, в результаті чого формується їх життєва компетентність, готовність до самореалізації в різних сферах суспільного життя, а в кінцевому результаті формування особистості, здатної до самостійного створення життєвого успіху, пошуку себе у сучасних соціально-економічних умовах на ринку праці. Найбільш раціональним цю роботу здійснювати поетапно: І етап – діагностичний, у процесі якого визначається профспрямованість кожного учня; ІІ етап – профорієнтаційний, ІІІ етап – підсумковий «Проектування майбутнього життєвого шляху».

Систему роботи по профорієнтації доцільно здійснювати послідовно. Так, для учнів 1-4 класів ця робота повинна бути спрямована на формування поваги до працівників, позитивного відношення до всіх видів професійної діяльності; інтересу до пізнання своєї особистості; формування початкових загально трудових умінь і навичок, здатності до взаємодії з іншими в процесі діяльності, виховання загальної культури праці шляхом залучення до посильних видів трудової діяльності.

В учнів 5-7 класів слід передбачити формування цілісних орієнтацій, настанова на власну активність у різних видах діяльності; формування умінь до самооцінки, самоаналізу з метою усвідомлення власної навчально-професійної спрямованості; формування потреби виходу в інші предметні області, консультація учнів щодо вибору профілю подальшої освіти; створення умов для проби сил та розвитку здібностей в різних видах навчальної діяльності; створення умов для проби і розвитку здібностей в найближчій до професії трудовій діяльності, формування загально трудових умінь. В учнів 8-9 класів доцільно передбачити роботу, яка спрямована на засвоєння наукових основ вибору профілю навчання (вимог профілю до людини; основні професійно важливі якості, що є необхідними для профільного навчання; оволодіння умінням спів ставляти вимоги профілю з власними можливостями та вимогами ринку праці тощо); створення умов для профільних проб в різних видах діяльності, консультування відносно вибору профілю; в позаурочній діяльності участь у роботі у різних видах позакласної діяльності (участь у роботі клубів за інтересами, роботі пов’язаній з управлінням дитячими ініціативами, формування готовності до самовизначення)

Отже, допрофільна підготовка, що здійснюється саме в такій послідовності, забезпечуватиме свідомий вибір профілю навчання.









«Школа самовиховання»


Робота творчої групи за програмою «Професійна орієнтація»





Профільне навчання







Профорієнтаційні заходи




Вивчення курсу «Людина і суспільство»



Профорієнтаційні консультації





Педагогічна профорієнтаційна освіта колективу вчителів


Вивчення курсу «Основи психологічних знань»


Захист життєвих проектів



Співпраця з центром зайнятості


Реалізація теми «Соціалізація учнівської молоді в умовах малого міста України»





Факультативний курс «Побудуй своє життя сам»

курс «Основи вибору професії»





Співпраця з центром соціальних служб для молоді

Профільна освіта (10-11 класи), передбачає подальше оволодіння профорієнтаційними знаннями, уміннями, навичками відповідно до профілю навчання; формує готовність до продовження професійної освіти, сприяє поглибленню професійних інтересів, уточненню подальших професійних планів і професійної перспективи. Структура профорієнтаційної роботи має таку схему:

Таким чином, у процесі здійснення профорієнтаційної роботи саме в такій системі відбувається послідовне формування й розвиток усіх складових процесу самовдосконалення: від формування стійкого інтересу до навчання в початковій школі, уміння навчання й культури розумової праці в середній ланці до активної самостійної пізнавальної діяльності, потреби в самоосвіті в старших класах. І саме на основі такої роботи учні можуть зробити усвідомлений і відповідальний вибір свого професійного майбутнього з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей особистісного розвитку, інтересів, нахилів, схильностей, що безумовно сприятиме їх продуктивній соціалізації в умовах ринку праці.

Враховуючи вищезазначене ми дійшли висновку, що зараз постала гостра необхідність в розробці нових підходів щодо здійснення профорієнтації з учнівською Як вважає один з ведучих фахівців в галузі психології профорієнтації Б. О. Федоришин, вихідною позицією в розробці нової системи професійної орієнтації повинно бути бачення особистості насамперед не як об’єкта, а як суб’єкта саморозвитку. І саме цей процес саморозвитку повинен бути покладений в основу формуючої функції профорієнтації. Тобто, педагогічні працівники як загальноосвітніх шкіл, так і професійно-технічних закладів повинні чітко усвідомлювати, що саме особистість у процесі проведення профорієнтації виступає як суб’єкт діяльності, суть якої полягає у підготовці її до професійного самовизначення.

Відповідно засоби профорієнтаційної роботи при цьому набувають характеру сприятливих умов, що стимулюють особистість до набуття певних знань професійного напрямку щодо професії, яку вона планує обрати в майбутньому.

Отже, свідоме професійне самовизначення передбачає аналіз особистістю суб’єктивних та об’єктивних умов професійного самовизначення з наступним вільним, самостійним прийняттям рішення щодо конкретного вибору професії або напрямку професійної освіти, які: а) узгоджуються з інтересами самої особистості; б) відповідають кращій реалізації її творчого потенціалу; в) потребам подальшого розвитку особистості; г) умовам сучасного ринку в фахівцях відповідної кваліфікації тощо.

Як бачимо з вищезазначеного, основна увага при здійсненні профорієнтаційної роботи повинна бути зосереджена насамперед на виявленні, розвитку і задоволенні інтересів і потреб особистості, які, безумовно, повинні узгоджуватися з потребами суспільства.

Крім цього, у процесі здійснення цієї роботи слід передбачити також активне формування в учнівської молоді психологічних якостей, здібностей, ціннісних орієнтацій, професійних намірів, психологічних знань щодо оцінки своїх психофізіологічних особливостей тощо. Все це, в кінці кінців, буде сприяти розвитку професійної спрямованості в учнівської молоді, її свідомому професійному самовизначенню у майбутньому на ринку праці.

Слід зазначити, що цьому питанню саме у такому ракурсі достатньої уваги не приділяється. Тому дуже часто, стикаючись з проблемою свідомого професійного самовизначення, школярі мають багато утруднень: з одного боку, вони не мають тих психологічних знань, які б допомагали у самоорієнтації, а, з іншого, – учнів не навчають об’єктивно оцінювати свої особистісні якості з точки зору їх відповідності потребам майбутньої професійної діяльності. Тому одним з головних напрямків роботи з учнівською молоддю в умовах сьогодення, є збудження в неї потягу до самопізнання, до активізації внутрішньої позиції щодо професійного самовизначення, об’єктивної оцінці своїх досягнень в різних видах навчальної та виробничої діяльності тощо.

Література:
  1. Вітковська О.І. Професійне самовизначення особистості в клієнто-орієнтованій профконсультації.- В кн.: Стан і перспективи професійної орієнтації, трудового і профільного навчання та підготовки учнів загальноосвітніх навчальних закладів.- Бориспіль, 2002. – С.10-13.
  2. Єрмаков І. Г., Пузіков Д. О. Життєвий проект особистості: від теорії до практики: Практично зорієнтований посібник – К.: «Освіта України», 2007. – 212 с.
  3. Кондратова Н.О. Профорієнтація в неперервної освіті.-В кн.: Стан і перспективи професійної орієнтації, трудового і профільного навчання та підготовки учнів загальноосвітніх навчальних закладів.- Бориспіль, 2002. – С. 21-26.
  4. Психологія особистості: Словник-довідник / за ред. П.П. Горностая, Т. М. Титаренко. – К.: Рута, 2001. – 320 с.
  5. Психологія: підручник / Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.; за ред. Ю.Л. Трофімова. – К.: Либідь, 2005. – 560 с.
  6. Соціально-психологічний словник / Авт.-уклад. В.М. Галицький, О.В. Мельник, В.В. Синявський. – К., 2004. – 250 с.

Логвиненко В. П.

м. Київ

Психологічні зміни особистості в умовах

деривації професійної потреби


Профорієнтація, згідно концепції, покликана забезпечувати постійний процес відтворення, збереження, раціонального використання та розвитку робочої сили і є ефективним засобом адаптації робочої сили на ринку праці. В умовах сучасного ринку праці, згідно досліджень з психології праці, основними характеристиками професійного розвитку суб’єкта праці є кризовість, нелінійність і ненормативність, тобто на професійний шлях і розвиток суб’єкта праці в значній мірі впливають ненормативні, непередбачувані і незалежні від його особистісних характеристик фактори, а нормативний лінійно-стадіальний професійний розвиток суб’єкта праці є лише частковим випадком професійного розвитку в ситуації стабільності зовнішніх контекстних факторів [1]. Безробіття і вимушена зміна праці можуть розглядатися як особливий період професійного шляху особистості   як професійні кризи зайнятості, що становлять особливу групу професійних криз, а саме: ненормативні кризі професійного розвитку в умовах негарантованої зайнятості, динаміка та результат завершення яких визначаються психологічними властивостями особистості [1]. Специфікою професійних криз зайнятості є їхня обумовленість ненормативними факторами (випадковими зовнішніми подіями) і принципова зміна характеристик професійного шляху суб’єкта праці, який може включати періоди тривалого безробіття і зміни праці. В роботах багатьох дослідників (Л.І. Анциферової, Е.Ф. Зєєр, Є.А. Клімова, А.К. Маркової, Л.М. Мітіної, О.В. Киричука та ін.) показано, що така принципова зміна умов зумовлює психологічні зміни особистості, оскільки відбувається зміна темпу і вектора професійного розвитку особистості, змінюються смислові структури свідомості, виникає направленість на нові цілі, відбувається зміна самоставлення, уявлень про себе, і, відповідно, депривується професійна потреба та багато інших потреб, задоволення яких пов’язане із задоволенням професійної потреби. Концептуалізація особистісних змін зумовлює трансформацію “Я-концепції”, інтегрованість якої знижується, оскільки первинні концептуалізації особистісних змін характеризуються розрізненістю і суперечливістю, а це викликає зростання внутрішньої неузгодженості і активне використання захисних механізмів.

Якщо виникнення ситуації безробіття у житті людини переважно не пов’язане з її особистісними характеристиками, то динаміка і завершення професійної кризи зайнятості, навпаки, тісно пов’язана із психологічними характеристиками особистості. Успішне подолання професійної кризи безробіття можливе тільки при переході до нової ідентичності, тобто прийнятті нових знань про себе, їх концептуалізації і інтеграції в єдину концептуальну екопсихологічну матрицю. Однак, проблема психологічних характеристик особистості та їх зміни в умовах професійної кризи втрати роботи і безробіття, попри велику кількість часткових емпіричних досліджень, а також технологія психологічного супроводу безробітних на ринку праці є недостатньо опрацьованою.

Метою даної статті є виявлення негативних психологічних змін особистості безробітного в умовах депривації професійної потреби та обгрунтування необхідності введення у роботу служби зайнятості спеціальних заходів психологічної підтримки безробітних, психологічної допомоги та супроводу на ринку праці.

Теоретико-методологічну основу даного дослідження становили теоретичні положення психології по вивченню особистісних змін в руслі суб’єктно-вчинкової парадигми (К.А. Абульханова-Славська, А.Г. Асмолов, Б.В. Зейгарник, Б.Д. Карвасарський, Т.Б. Карцева, О.В. Киричук, П.В. Лушин, І.П. Маноха, В.А. Роменець, А.В. Петровський, В.А. Татенко, Т.М. Титаренко, та ін.). Як вказує П.В. Лушин, раніше вивчався аспект особистісного зростання чи розвитку як зворотніх процесів і, практично, повністю відсутні дослідження присвячені аналізу змін в аспекті виживання як незворотного, малопередбачуваного і нелінійного процесу самоорганізуючої системи особистості. Даний дефіцит відбивається на розвитку не лише фундаментальних, а й прикладних досліджень в області психологічної допомоги. Ми ж підкреслимо, що зміни особистості безробітного відбуваються саме в аспекті виживання, “Я” у безробітного наділяється ним споживчою вартістю як засіб (інструмент) досягнення матеріального блага і в цьому виявляється його корисна властивість. Отже, і особистісні зміни відбуваються в процесі генерування нових основ особистісної ідентичності та їх інтеграції в образ “Я”, що зумовлює трансформацію “Я-концепції” позитивного чи негативного спрямування.

У нашому дослідженні були використані такі методи:
  1. Стандартизований багатофакторний метод дослідження особистості –СМІЛ Л. Собчик (методика ММРІ, модифікована та адаптована для здорової людини) для визначення комплексу особистісних якостей;
  2. Самооцінка рівня розвитку 15 якостей особистості;
  3. Методика Кемпбела SCC (Ясність “Я-концепції”);
  4. Короткий індекс самоактуалізації;
  5. Діагностичну проективну методику “Тест кольорів Люшера” для визначення психічного стану безробітних та неусвідомлюваних тенденцій самоставлення і щодо роботи;
  6. Анкета задоволеності основних життєвих потреб;
  7. Анкета тематичних центрацій (переживань) особистості.

Дослідженням було охоплено 44 безробітних, які приймали участь у психологічному тренінгу з підвищення рівня суб’єктності особистості, і які тривалий час перебувають на обліку в службі зайнятості.

В результаті емпіричного дослідження виявилися загальні риси властиві “довготривалим” безробітним та специфіка психологічних змін, пов’язаних із тривалим перебуванням у ситуації безробіття (більше півроку). Виявився сильний статистично значимий зв’язок часу безробіття і стану дезадаптованості (r=0,67 р< 0,05). Це означає, що у 7 безробітних із 10 з часом перебування на обліку в службі зайнятості розвивається стан дезадаптованості, в той час як для безробітних, які перебувають на обліку менше півроку, як встановлено нашими попередніми дослідженнями, стан дезадаптованості не виявляє зв’язку із часом безробіття (для міських безробітних r= 0,07, а для сільських — r=0,13 при р< 0.05). За результатами наших досліджень, що узгоджуються із дослідженнями зарубіжних вчених, дезадаптованість безробітних пов’язана переважно із особливостями сприйняття ними окремих аспектів ситуації безробіття, зокрема, із важкістю переживання звільнення з роботи, оскільки, “для індивіду найважливішим детермінуюючим фактором зі сторони ситуацій є психологічне значення ситуацій” [3, 110]. Встановлено, що в багатьох випадках вимушене переривання професійної кар’єри за своїм впливом може розцінюватися як психологічна травма.

Предиспозиція дезадаптованості.

Було встановлено, що передумови розвитку стану дезадаптованості виявляються у більшої частини безробітних. Предиспозицію виникнення стану дезадаптованості у безробітного створює комплекс певних психологічних властивостей, зокрема, таких як: зовнішній локус контролю (r=0,67, cкрізь р< 0.05), екстернальність (0,44), специфіка ціннісно-смислової сфери з високий рангом цінностей успіху (0,61) та престижу (0,46), тісне зближення образів “Я-реального” і “Я-ідеального”, що зумовлює занадто високі вимоги до себе. Останній фактор є суттєвим для переходу безробітних в розряд “довготривалих”, що підтверджується кореляцією часу безробіття із переконанням щодо себе “не відповідаю вимогам ринку праці”. Зазначимо, що подібне переконання є досить об’єктивним, оскільки вимоги до якості робочої сили на сучасному ринку праці високі, але воно супроводжується невірою у власні сили досягати результату власними силами і веде до “застійної” професійної кризи безробіття. Це підтверджується тим, що зменшення об’єктивності сприйняття та підвищення самооцінки у частини безробітних в результаті тренінгу сприяло їхньому швидкому працевлаштуванню. Необхідно звернути увагу і на такий чинник як “екстернальність” чи “екстраверсія” особистості. Встановлено, що безробітні з високим рівнем екстраверсії швидше працевлаштовуються на початкових етапах безробіття, однак, якщо вони переходять у розряд “довготривалих” безробітних, то вони виявляють більший рівень дезадаптованості як соціальні інтроверти. Як пишеться у “Словнику психолога-практика”, “Екстравертований тип характерний зверненістю особистості на зовнішній світ, об’єкти якого притягують до себе інтереси і “життєву енергію” суб’єкта, що в певному розумінні веде до відчуженості суб’єкта від себе самого, до приниження особистісної значимості явищ суб’єктивного світу” [2, 256]. Підкреслимо, що саме ця “відчуженість суб’єкта від себе самого” зумовлює те, що за відсутності просто інтериоризованого, неусвідомлюваного досвіду суб’єктно-вчинкової активності з дитинства, з батьківської сім’ї людина такого типу виявляє нездатність усвідомити себе суб’єктом життєдіяльності, оскільки у неї не тільки слабка чи відсутня спрямованість до автентичності, але, як зазначається, свій внутрішній світ вона сама позбавляє “особистісної значимості”, а відповідно, не надає йому належної ваги, інакше не поважає суб’єкта в собі. А як встановлено нашими попередніми дослідженнями, і це цілковито узгоджується із російськими дослідженнями [1], саме суб’єктність є запорукою підвищення активності безробітного, вибору ним ефективних стратегій і успішного подолання ситуації безробіття. Трактовка “екстраверсії” по К. Юнгу виводить нас на поняття “адаптації”   “екстравертам властиві імпульсивність, ініціативність, гнучкість поведінки, товариськість, адаптованість соціальна”, що, як бачимо протирічить нашим висновкам щодо безробітних, однак узгоджується із даними, щодо працюючих (досліджувалися працівники служби зайнятості), серед яких максимально адаптованими і успішними є соціальні екстраверти.

Однак, як вказується далі, “Згідно Г. Роршаху, інтроверсія і екстраверсія не протилежні і взаємовиключаючі властивості особистості, а тенденції більше чи менше притаманні кожному. Вони вказують не стільки на ступінь адаптації, cкільки на індивідуальні механізми, що її реалізують” [2,с.257]. Можливо, саме механізм “відчуження” від свого “Я”, що більше задіяний у екстравертів, зумовлює спрямованість особистості на суб’єкт-об’єктні чи об‘єкт-суб‘єктні стосунки (але тільки не на суб’єкт-суб’єктні) і визначає успішність працюючого в умовах строгої регламентованості і неуспішність безробітного в умовах свободи, нерегламентованості і вільного пошуку. Підкреслимо, що спрямованість на суб’єкт-суб’єктні стосунки і готовність до них є невід’ємною характеристикою суб’єкта життєдіяльності і критерієм високого рівня суб’єктності, який єдиний може слугувати психологічним корелятом високого рівня конструктивної активності безробітного на ринку праці. Саме підвищення рівня суб’єктності є ефективним засобом збільшення активності безробітних. Іншим критерієм високого рівня суб’єктності і активності є здатність до саморегуляції, з якою тісно пов’язаний такий параметр шкали Г.Айзенка як невротизм (емоційно-вольова стійкість-нестійкість), високий рівень якого також є предиспозицією дезадаптації, і зниження рівня якого теж корелює із покращенням показника працевлаштувань після нашого тренінгу.
















Мал.1. Фактори, що створюють предиспозицію виникнення дезадаптації

при втраті роботи.


Крім зазначених, виявилися психологічні властивості, які можуть слугувати передумовою для розвитку дезадаптованості — це підвищення по шкалах песимістичності, імпульсивності), маскулінності-фемінінності, тривожності, індивідуалістичності, оптимізму і низькі показники по емоційній лабільності та соціальній екстраверсії. Виявлені тенденції особистості безробітного є різнонаправленими: вони, з одного боку, описують особистість безробітного в характеристиках активності, сили, а з іншого, створюють портрет особистості з ведучими тривожно-депресивними та інтровертними особливостями у стані дезадаптації. Відомо, що будь-яка класифікація цінна тим, що вона має пояснювальні властивості. Створена схема як спроба класифікації психологічних передумов виникнення дезадаптації безробітних виявляє саме наявність суперечливих тенденцій у психологічному профілі. Логічним є висновок, що предиспозицію розвитку дезадаптованості виявляють люди із неузгодженою “Я-концепцією”, де різні образи свого “Я” не інтегровано у єдиний кокцептуальний образ. Така картина також виявляє сильну задіяність компенсаторних механізмів, часто на стадії виснаження, загострення акцентуацій і посилене застосування таких механізмів психологічного захисту, як: невротичний самоконтроль із соматизацією тривоги (шкала 1), високий рівень усвідомлення проблем і відмова від реалізації намірів (шкала 2), застосування захисних механізмів інтелектуальної переробки і обмежувальної поведінки, що виявляються явищами нав’язливості (страхів, дій, думок, запобіжних ритуалів), при цьому наявність мотивації уникнення невдач та проблем заниженої самооцінки, почуття власної недосконалості, комплексу неповноцінності (поєднання шкал 7 і 8), ірраціональний тип реакції із звертанням до ірреального світу фантазій і мрії (шкала 8). Крім вказаних механізмів психологічного захисту спостерігаються захисні механізми, які не виявляють кореляційної залежності із часом безробіття, тобто спостерігаються на всіх стадіях безробіття. Це заперечення проблем (підвишення 9-ї шкали, що спостерігається у 73% “довготривалих” безробітних), що виявляється як несприйняття реально існуючих негативних аспектів своєї поведінки та ситуації, вперте відстоювання власної завищеної самооцінки і оптимістичного настрою. Також характерними механізмами є ескапізм, уникнення конфлікту, уникнення вирішення проблем, відхід від соціальної активності (підвищення по 0 шкалі, що спостерігається у 39 % “довготривалих” безробітних). Рідше зустрічається тенденція до раціоналізації психологічного конфлікту, що викликав тривогу, до зовнішньо-звинувачувальних реакцій, що знімають з особистості відповідальність за конфліктну ситуацію — це механізм проекції (шкала 6 із високими значеннями у 43%).

Феномен дезадаптованості безробітних.

Дезадаптованість серед довготривалих безробітних виявляють 45%, із них 25% — сильну дезадаптованість. Підвищений рівень показника неврозу виявляється у 30%, із них у 12% опитаних — високий, стосовно нейротизму, то у 48% “довготривалих” безробітних нейротизм підвищений, із них у 34 % високий. Здавалося б, відсоток високих показників негативних змін не такий вже й високий — тільки кожен четвертий безробітний, який довгий час перебуває на обліку в службі зайнятості знаходиться в стані сильної дезадаптації, однак враховуючи тенденцію збільшення даного показника з часом можна прогнозувати збільшення цього показника майже вдвоє у групі “застійних” чи “хронічних” безробітних, тобто з часом перебування на обліку більше року. Це люди, які практично не здатні без впливу ззовні (випадкової події чи психологічної підтримки) подолати ситуацію безробіття.

Підвищений рівень тривожності (шкала 7) є характерним для 68% усіх безробітних, але для половини характерні компенсація даної тенденції за рахунок посилення стенічних рис, явно виражена, некомпенсована тривожність спостерігається у 35% безробітних. Серед “довготривалих” безробітних підвищений рівень тривожності спостерігається у 70%, із них 43% виявляють високий і дуже високий рівень тривожності.

Також досить характерним для всіх безробітних є підвищення по шкалі 2 (песимістичності) – це 64% опитаних, що виявляє широкий круг депресивних симптомів, невдоволення, переважання пасивної позиції, мотивації уникнення невдач. Ця властивість компенсована у частини безробітних, чітко виражена вона у 41%, що є теж високим відсотком. Для групи сільських безробітних депресивна симптоматика нехарактерна (27% — підвищені показники і 30% — понижені, але рівень тривожності у половини із них високий. Для безробітних, які перенавчаються, ці показники низькі порівняно з іншими, і спостерігаються у третини опитаних. Дослідження “довготривалих” безробітних виявили високий рівень депресивної симптоматики у 46% опитаних.

Найбільшу кореляцію із показником дезадаптованості безробітних виявляють такі психологічні властивості: низький адаптивний потенціал (0,77), низька толерантність до стресу (0,69), високі показники тривожності (0,77), індтвідуалістичності (0,70), залежності (0,61), низькі показники “сили Я” (термін, що прийшов із психоаналізу і означає здатність людини ставити цілі і досягати бажане для себе, що значною мірою відповідає рівню суб’єктності, якщо не враховувати моральний рівень домагань) (-0,79) та низький показник особистісної зрілості (що на сучасному рівні досліджень суб’єктності особистості вважається інтегральним вираженням суб’єктності), а також сприятливою для розвитку стану дезатаптації у половині випадків є соціальна екстраверсія особистості (0,48), низький рівень домінування (-0,39) та високий показник феміннінності у чоловіків та маскулінності у жінок (шкала 5 СМІЛ) (0,48). Властивим є поєднання таких властивостей як дуже серйозне ставлення до роботи (0,78) та ескапізму (0,69), що свідчить про наявність внутрішнього мотиваційного конфлікту у “довготривалих” дезадаптованих безробітних. Дійсно, зв’язок стану дезадаптованості із показником внутрішньої неузгодженості є майже прямопропорційним (0,82), хоча дане явище є циклічним процесом: стан дезадаптованості поглиблює внутрішній конфлікт і викликає внутрішню неузгодженість і, навпаки: внутрішня неузгодженість спричиняє загострення стану дезадаптованості.



































Мал.2. Схема психологічних чинників дезадаптації безробітного за умов тривалої професійної кризи втрати роботи і безробіття.

Те, наскільки важливим є показник стану дезадаптованості для служби зайнятості, стане зрозумілим, якщо вказати, що цей стан виявляє обернений зв’язок із самоактуалізацією, що є психологічним корелятом активності безробітних (-0,57), тобто шість із десяти довготривалих безробітних у стані дезадаптації не виявлятимуть активності із працевлаштування, переважно вдаючись до стратегії уникнення вирішення проблем. Авторитарні способи впливу на таких безробітних вважаються психологічно шкідливими, якщо розглянути, у чому виявляється дезадаптованість “довготривалих” безробітних. Це високий рівень депресії (0,84), неврозу (0,79), тривожності (0,75), невротизму (0,73), високі показники у психологічному профілі СМІЛ “невротичної тріади” — першої, другої і третьої шкал (невротичного зверхконтролю (0,53), песимізму (0,63), емоційної лабільності (0,38) і соціальної бажаності (0,56).

Якщо врахувати, що стан дезадаптованості супроводжується страхом соціального контакту з такими переконаннями у змісті “Я-концепції”, як власна нездатність знайти індивідуальний підхід до іншої людини (r=0,43), нездатність скласти об’єктивне судження (r=0,45), а отже і здійснити оптимальний вибір, відчуття втоми і відчуття власної неадекватності (r=0,54), наявність страху невдач (0,38), високий показник соціальної бажаності, тобто прагнення справити позитивне враження і відповідати всім вимогам (0,56) при цьому незадоволення собою (0,70), а ще якщо врахувати сфокусованість на побутових проблемах (r=0,30), які поглиблюють відчуття дезадаптованості і відповідно відображаються в образі “Я”, то логічним є висновок, що без зовнішнього впливу людина у такому стані навряд чи зможе подолати професійну кризу безробіття.

Така картина дезадаптованості довготривалих безробітних має викликати тривогу у соціальних служб і є грунтовною підставою для прийняття висновку про необхідність надання реальної психологічної допомоги, підтримки і психологічного супроводу безробітним.

Динаміка психологічних змін із зростанням часу безробіття.

Вкажемо тенденції динаміки психічних змін особистості у ситуації професійної кризи зайнятості. Час безробіття як чинник негативних психологічний змін стає вагомим фактором, як правило, тільки через півроку перебування безробітним. При тривалому часі перебування на обліку в службі зайнятості виявляються нові фактори розвитку стану дезадаптованості у безробітних.




























Мал.3. Схема тенденцій динаміки негативних психічних змін за умов довготривалого безробіття (після 6 місяців).

Вплив часу безробіття — це вплив усього комплексу негативних факторів, якими характеризується надзвичайно складна ситуація безробіття. З часом перебування безробітним, зростає внутрішня неузгодженість особистості (r=0,58), тобто відбувається загострення внутрішнього когнітивно-мотиваційного конфлікту, зростають невротизм (0,57), неврози (0,53), депресії (0,45), характерною стає “невротична тріада” — поєднання невротичного зверхконтролю (0,63), песимізму (0,34), емоційної лабільності (0,36), зростає прагнення будь-яким чином відповідати соціальним вимогам (соціальна бажаність — r= 0,38), при цьому без підвищення власної активності з пошуку роботи та без фокусування на результатах пошуку (0,43), дещо погіршується само ставлення (0,32), з’являється відчуття втоми, розмивається відчуття ідентичності (0,30).

Депресивні прояви, що зростають із часом безробіття, можуть визначатися як реактивна (ситуативно спровокована) депресія (піки 2 і 7 шкал при підвищенні 1, 3, 4 шкал і середніх значеннях 9 і 0 шкал), тоді як ендогенна (психотична) тривожна депресія зустрічається вкрай рідко і є нехарактерною.

Зазначені тенденції прослідковуються у переважаючих виборах кольорів Люшера: відбувається зміщення світлих кольорів (першого, другого, третього, четвертого) на п’яту позицію, яка свідчить про емоційні установки (r=0,39), в той час як на четвертій позиції з’являються темніші кольори, що виявляє посилення потреби у безпеці, захисті, проблему враженого самолюбства, небажання іти на компроміси, відсутність само розуміння і витіснення справжньої причини конфлікту.

Цій тенденції відповідає і деяке зменшення рівня суб’єктності майже половини “довготривалих” безробітних: зменшується сила “Я” (0,44) і зростає залежність (0,50), хоча більш ймовірною є протилежна причинна обумовленість — саме низький рівень суб’єктності, слабкість “Я”, сильна залежність в сукупності із низькою домінантністю, низьким адаптивним потенціалом, тривожністю (0,47) та індивідуалістичністю (0,59) зумовлюють вибір неефективних стратегій поведінки і неуспіх.

Отже, загострення стану дезадаптованості є характерним майже для всіх безробітних. Форми дезадаптації можуть бути різними, як от: хронічне відчуття тривоги, невротичні розлади (субдепресивні стани, депресії, психосоматичні порушення), загострення акцентуацій, втрата віри у власні сили (власну здатність вирішити свої проблеми), віри у майбутнє. Все це є порушенням психічного життя. Дане явище є циклічним: погіршення дезадаптації викликає погіршення психічного життя, і навпаки.

Висновки.

З точки зору психологічних змін результати дослідження підтвердили загальновизнаний висновок, що при перебування у ситуації безробіття більше півроку психологічний стан безробітного погіршується і динаміка цього процесу виявляє стійку залежність від часу безробіття. В результаті наших досліджень встановлено, що не менше половини безробітних переживають несприятливі емоційні стани різного ступеню важкості, а динаміка емоційного стану безробітних опосередковується такими факторами, як соціально-економічний стан, тривалість безробіття, вікові та психологічні особливості, а також особливості системи ставлень до ситуації безробіття, що узгоджується із результатами емпіричних досліджень динаміки емоційного переживання кризи зайнятості західно-европейских (К. Леана, Л. Пельцман, Д. Фельдман), американських (N. Amundson, W. Borgen) і російських (М.О. Бендюков, C.В. Заруцький, О. І. Ляшенко, Л. В. Куликов, та ін.) вчених.

Тому актуальною і об’єктивно назрілою задачею вважається створення самостійної системи психологічної допомоги безробітним та їх супроводу на ринку праці в межах служби зайнятості та розробка організаційно-методичного оснащення системи психологічної допомоги і супроводу, направленої на підтримку конструктивного розв’язку кризи зайнятості.

Література:

1. Бендюков  М. А. Профессиональное развитие в условиях негарантированной занятости // Материалы Научно-практической конференции «Ананьевские чтения – 2006» «Петербургская школа психологии: прошлое, настоящее, будущее» (16-18 сентября 2006 г.). – СПб.: СПбГУ, 2006. – С. 215- 0,1 п.л.

2. Словарь психолога-практика / Сост. С.Ю.Головин. – 2-еизд., перераб. И доп. – Мн.: Харвест, 2005. – 976с.

3. Психология социальных ситуаций / Сост. и общая редакция Н.В.Гришиной. – СПб.: Питер, 2001. – 417 с.