Geum.ru

Всеукраїнської науково-практичної конференції (30 жовтня 2009 р.) Київ 2009 ббк 74. 212 Розповсюдження І тиражування без офіційного а 43 дозволу іпк дсзу заборонено

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   30

Метод експертної оцінки має декілька функцій: перш за все це орієнтація на взаємодію педагогів та учнів, встановлення тісного контакту між ними, в основі яких полягає довіра і повага з обох сторін; по-друге виявлення проблемних ситуацій в учнівському середовищі та своєчасне реагування на них; по-третє спонукання учнів до проявів свої кращих якостей та ін. Критерії за якими оцінюється психологічний стан учнів вказані у таб. 1:

Після підрахунку максимальна кількість балів – 40, мінімальна – 0 балів. Чим вищий бал експертної оцінки психічного стану учня, тим більше уваги він потребує.

Дані, які були отримані за допомогою попередніх діагностичних методів та методик обробляються за допомогою методів математичної статистики. Після первинної оброки та внесення даних у комп’ютерну програму Microsoft Office Excel, з її допомогою проводиться кількісний та якісний аналіз отриманих даних. Проведення кореляційного аналізу дають практичному психологу інформацію про чинники впливу та про рівень адаптації чи дезадаптації кожного учня, а також про напрям необхідної корекційної роботи.

Література:

1 Pцldinger W. Aspects of anxiety// Anxiety and tension - new therapeutic aspects. Basel, 1970. P. 7-21.

2. Kapinski A. Lek. Warsawa, 1977.

3. Лазарус Р. Теория стресса и психофизиологические исследования. Эмоциональный стресс: Пер. с англ. М., 1970. С. 178-208.

4. Березин Ф.Б. Психическая и психофизиологическая адаптация человека. Л., 1988. С.13-21.

5. Марченко І.Б. Психологічний моніторинг ставлення учнівської молоді до робітничих професій технічного профілю. Науково-методичний посібник. – Кременчук: Вид. П.П Щербатих О.В., 2008. – 100 с.

6. Гурвич И.Н. Социальная психология здоровья.- СПб.: Изд-во СПбГУ, 1999. – 1023 с.

7. Фролов Б.С. Система оценки и прогнозирования психического здоров’я при массовых профилактических обследованиях. – Л.: ВмедА, 1982. – 61 с.


Мельник О.В.

м. Київ

Чи достатньо людині знати “хочу”, “можу” та “потрібно”для вибору професії

Теорія і методика професійної орієнтації дітей, молоді та дорослих в Україні пройшли складний шлях свого становлення. Її зміст та організаційна система функціонування завжди визначалися суспільними запитами та досягненнями науки в розумінні природи професійного становлення й особистісного розвитку людини. Якраз сучасна специфіка означених вище факторів й зумовила необхідність модернізації створеної в радянські часи системи професійної орієнтації населення в нашій державі, удосконалення її організаційної структури відповідно до вимог ринкової економіки, наповнення змісту, форм та методів профорієнтаційної роботи специфікою поведінки фахівця на ринку праці, його природженим прагненням досягнути вершин професіоналізму та забезпечити для себе відповідні умови для життя і професійної праці.

Головна проблема, яка виникає під час суттєвої, інколи й кардинальної зміни соціального замовлення на профорієнтаційні послуги, полягає в тому, що її вирішення досить часто призводить до: повної руйнації системи й заперечення напрацьованого попереднього досвіду підготовки особистості до професійної самореалізації; прагнення науковців і практиків запозичити досвід інших країн й штучно перенести його в певні умови без врахування національної та регіональної специфіки такої роботи; намагання розгорнути дослідницьку та практичну профорієнтаційну діяльність на теоретико-методичних здобутках окремих зарубіжних теорій, частково або ж повністю відкидаючи досягнення вітчизняної науки.

Вирішення такої проблеми в нашій країні, на нашу думку, має лежати в площині критичного переосмислення минулого, удосконалення його відповідно до сучасних реалій й збагачення найкращими зразками світової науки і практики. Тобто: не руйнація діючого, а його критичне переосмислення та модернізація; не сліпе запозичення світових зразків, а збагачення вітчизняного досвіду найкращими досягненнями; не перенесення відомого й ефективного, а його адаптація до ментального та соціального в ставленні українців до праці та професії.

Відзначимо, специфіка суспільних запитів на профорієнтаційні послуги завжди залежали від домінування в системі виробництва певного фактора (засоби виробництва, виробничі ресурси, тип виробництва та кадровий потенціал), який виступав провідним для отримання конкурентоспроможної продукції, товарів і послуг. Залежно від специфіки таких факторів ми умовно розподіляємо становлення теорія і методика професійної орієнтації дітей, молоді та дорослих на три періоди: до індустріальний, індустріальний та після індустріальний.

Для після індустріального розвитку суспільства такі фактори виявляються в тому, що: засоби виробництва є наукомісткими, оскільки для їх створення потрібні, передусім, величезні капіталовкладення в науку і технології; головним виробничим ресурсом виступає інформація, завдяки якій розвивається кооперація і конкуренція в світовому масштабі торгівлею товарами і послугами; виготовлення наукомісткої та конкурентноздатної продукції в змозі забезпечити лише професіонали (рівень професійної підготовки, особистісний розвиток і вихованість) у всіх галузях професійної діяльності людини, які здатні генерувати нові знання та інформацію; система професійної орієнтації спрямована на створення умов для усвідомлення людиною свого ставлення до себе як суб’єкта професійної праці та поведінки, розвиток у неї прагнення реалізувати свій професійний потенціал і досягнути вершин професійної майстерності у вчасно обраній сфері трудової діяльності, що передбачає здійснення нею розгорнутого в часі й відносно самостійного пошуку професій з урахуванням, передусім, власних інтересів і можливостей, а лише згодом кон’юнктури ринку праці.

Означений вище умовний розподіл становлення теорії та методики професійної орієнтації населення на три етапи та виділення головних ознак в після індустріальному розвитку суспільства й дає змогу нам уточнити сутність усталеного розуміння складових активності людини на ринку праці (“хочу”, “можу” та “потрібно”) й визначити чи достатньо лише цього для обґрунтованого й усвідомленого вибору професії та досягнення в майбутньому вершин професіоналізму.

Загальновідомо, в індустріальний період розвитку нашої держави у теорії та практиці професійної орієнтації населення домінувала спрямованість змісту, форм та методів профорієнтаційної роботи на забезпечення, передусім, потреби окремих галузей і регіонів у відповідних трудових ресурсах. В ті часи значно менше надавалося значенню активності особистості, її цілеспрямованості і наполегливості, прагненню до досконалості та здатності до саморозвитку. Вважалося, що для забезпечення виробництва фахівцями масових, переважно робітничих професій, достатньо лише спеціально організованого профорієнтаційного впливу для знаходження оптимальної відповідності між вимогами професії (“потрібно”, “користується попитом” тощо) та бажаннями і можливостями людини(“хочу”, “можу”, “маю” та ін.).

Командно-адміністративна системи управління масовим виробництвом в індустріальний період виявилася не в змозі використати людський потенціал як найважливіше джерело виробництва конкурентоспроможних на світовому ринку товарів і послуг, що й стало причиною повної руйнації системи професійної орієнтації населення в нашій країні до кінця XX ст. І це закономірно, адже надзвичайно суттєво змінилися зміст і особливості трудової діяльності людини в умовах світового розподілу праці. Такі зміни пов’язані з тим, наприклад, що у 60 – 80-і роки ХХ ст. вважали: для успіху виробника достатньо щоб продукції було багато і вона була дешевою. Наприкінці минулого століття стає очевидним, стверджують І.Леонов та О.Аристов [2], що на ринку товарів і послуг конкурують не ціни, а якість, тобто конкурентоспроможною може стати лише та продукція, яка має, при інших рівних умовах, меншу виробничу собівартість і вищу якість [2]. Забезпечити виготовлення такої продукції товарів і послуг в змозі, на нашу думку, лише професіонали у всіх сферах професійної діяльності та на кожному робочому місці, які здатні генерувати нові знання та інформацію, удосконалювати засоби та технологію виробництва тощо.

Значущість кадрового потенціалу в сучасній економіці можна підтвердити й іншими аналітичними відомостями. Так, наприклад, у статистичних даних В. Іноземцева [1] стверджується, що сьогодні три основних центри після індустріального світу (США, Європейський Союз, Японія) створюють більше 62 відсотків світового валового продукту, на їхній території починається або закінчується більше 80 відсотків світових торговельних потоків, вони забезпечують близько 85 відсотків загальносвітового обсягу міжнародних інвестицій. Нарешті, у цих країнах зосереджено майже 97 відсотків світового інтелектуального потенціалу, що забезпечує більше 90 відсотків виробництва високотехнологічних товарів [1].

Це підтверджує тезу про те, що в після індустріальний період засоби виробництва стають наукомісткими, для їх створення потрібні, передусім, величезні капіталовкладення в науку і технології, а для забезпечення конкурентоспроможності господарського суб’єкта в світовому масштабі торгівлею товарами і послугами інформація стає надзвичайно важливим виробничим ресурсом. Звичайно, обслуговувати таке виробництво в змозі лише професіонали у всіх галузях професійної діяльності людини і на кожному робочому місці.

Окреслені нами вище аналітичні дані, в яких доводиться значущість людини у процесі сучасного виробництва конкурентоспроможних товарів і послуг, свідчать про те, що на відміну від індустріального суспільства, після індустріальне ґрунтується на використанні якісно іншого професійного потенціалу людини. А на зміну використання у виробництві некваліфікованої робочої сили або величезних матеріальних ресурсів і енергії приходять високі технології, які потребують від особистості бути професіоналом своєї справи. Система професійної орієнтації й покликана забезпечити умови для усвідомлення людиною свого ставленням до себе як суб’єкта професійної праці та поведінки, що передбачає здійснення нею розгорнутого в часі й відносно самостійного пошуку професій з урахуванням, передусім, власних інтересів і можливостей, а лише згодом кон’юнктури ринку праці. Тобто, людина на ринку праці в після індустріальному суспільстві є активним суб’єктом професійного самовизначення та саморозвитку, який прагне досягнути вершин професіоналізму, як необхідної умови безпеки її життєдіяльності та професійної праці.

Означене вище гуманістичне розуміння людини як суб’єкта професійної діяльності та спілкування якраз і дозволяє узагальнено розкрити цілісність всіх якостей людини (природних, індивідуальних, соціальних тощо), необхідних для її активності на ринку праці в після індустріального розвитку суспільства. Принципова новизна такого теоретичного положення полягає в тому, що обов’язково враховується не лише свідоме ставлення особистості до об’єктивного світу, а й свідоме ставлення до самої себе (самоставлення). Саме цим і розширюється уявлення про зміст активності особистості, її професійний саморозвиток та самовдосконалення. Якраз у межах понять “ставлення” і “самоставлення” розкривається у всій значущості професіоналізм особистості як домінантний фактор детермінації професійного саморозвитку, який забезпечує не лише проходження процесів самопізнання, самооцінки та самовдосконалення, а й саморозуміння та самоприйняття власної самоцінності та неповторності, яке перебуває в межах динамічних вимог ринку праці.

Підкреслимо, основними засобами в індустріальний період розвитку суспільства, які формують особистість, вважали приписи, вимоги, правила й інструкції як форми соціальної дії на особистість. Тому людину розглядали об’єктом профорієнтаційного впливу – за допомогою організації системи обмежень або заохочень здійснювалося цілеспрямоване профорієнтаційне управління рухом робочої сили. А пояснювальний принцип такого руху розкривав на основі виявлення причинно-наслідкових зв’язків об’єктивні закономірності онтологічного просування особистості до вершини професійного розвитку. Такий детермінізм зосереджувався, передусім, на фіксації зрушень у свідомості особистості, які задавалися зовнішніми умовами, соціальним середовищем і цілеспрямованим навчанням і вихованням. Проблема професіоналізму особистості, за умов визначення причинно-наслідкових детермінант розвитку психіки людини, перебувала лише у межах категорії свідомість, завдяки якій забезпечувалося усвідомлене ставлення людини до світу професій й свого місця в ньому. Означене нами вище положення призводило до розуміння особистості як пасивної істоти, яка відповідає лише на зовнішні впливи, є її продуктом, кількісні й якісні професійні характеристики якої задавалися системою навчання й виховання. При цьому вважалося, що суспільство, передусім, впливає на індивіда, а особистість як член суспільства виконує задані ним функції та ролі. Тобто в системі професійної орієнтації особистість виступала об’єктом впливу, а відповідним чином організоване профорієнтаційне середовище розвитку мало обов’язково забезпечити її заздалегідь визначеним рівнем знань, сформованими поглядами, ідеями, переконаннями й т. д.

Проблема дослідження професіоналізму та професійного розвитку особистості підпорядковувалася також такій меті – усвідомлення значущості вимог середовища й свідомого ставлення до визначених суспільством ідеологічних норм, правил і приписів у професійній діяльності та спілкуванні. Тому й досліджувалася, зазвичай, проблема готовності особистості до професійного самовизначення, в якій її сформованість забезпечувала свідоме ставлення до вибору майбутньої професії (“хочу”, “можу”, “потрібно”), передусім, на основі потреби суспільства (“потрібно”), а лише згодом з урахуванням бажання і можливостей дитини (“хочу” та “можу”).

У після індустріальному йдеться вже не про формування робочої сили, придатної до виконання певних і чітко визначених спеціалізованих трудових операцій, а про відтворення фахівця з розвинутим інтелектом, високою культурою і етикою трудової діяльності. Тому сучасна теорія та практика профорієнтації й спрямовується в напрямі безперервного руху до особистості, як суб’єкта професійного зростання. Поступово наукове розуміння сутності професійної орієнтації дітей, молоді та дорослих трансформується з системи заходів впливу на особистість у створення дієвих умов (організаційних, інформаційних, методичних, психолого-педагогічних тощо) для допомоги їй в активному та свідомому професійному самовизначенні та просуванні до вершин професіоналізму. Тобто, головний акцент зміщується на активність особистості, свободу вибору нею напряму професійного зростання, суворе дотримання правових та моральних правил ділової активності, та, одночасно, повну відповідальність за результати та наслідки своєї напруженої праці й творчої професійної самодіяльності. Якраз за таких умов зміст професіоналізму людини, як мети її професійного розвитку, збагачується тим, що це не лише атрибутивна функція свідомості особистості, а й також і ядро її самосвідомості, котре забезпечує відображення людиною самої себе у світі професій, формує ставлення до себе і розуміння себе як суб’єкта професійної діяльності та спілкування. Тобто професіоналізм особистості виконує конструктивну, регулятивну, прогностичну та оцінювальну функцію, які гармонізують її ставлення до себе та до зовнішнього світу й цим забезпечують професійно-особистісне становлення і зростання.

І це закономірно, оскільки прийти до себе та зрозуміти себе неможливо лише через оволодіння середовищем і порівняння себе з іншими через відрефлексоване ставлення до ситуації та себе в ній. Якраз образ “Я-професіонал”, який розкриває специфіку взаємодії “Я і професія” та “Я-у професії”, забезпечує ставлення до себе як до особистості, яка має певну систему цінностей і смислів своєї професійної активності. Таке самоставлення ґрунтується на результатах самопізнання, самоаналізу, саморозуміння та самоприйняття. Тобто завдяки образу “Я-професіонал” особистість перетворюється в суб’єкта діяльності з розвиненими вольовими якостями, здатністю приймати рішення і здійснювати моральні вчинки. При цьому самосвідомість є, передусім, процесом, за допомогою якого людина пізнає себе, а її результатом (продуктом) – образ “Я-професіонал”, як система суб’єктивно-оцінних й індивідуально-вибіркових ставлень до самого себе і свого м’ясця в оточуючій дійсності та професійному середовищі.

Отже, професіонал в змозі не лише відповісти на запитання про те хто він і що з ним відбувається. Його внутрішня активність не обмежується пошуком нових знань про себе, а зосереджена на усвідомленні смислів своєї діяльності, об’єктивних проявів і суб’єктивних причин того чи іншого вчинку. Тобто відбувається процес узгодження отриманих в процесі самопізнання знань про себе, які спонукають людину до того чи іншого способу поведінки і тим, якою вона має бути насправді, залежно від суб’єктивного уявлення про суспільні цінності та мораль. У такому протиріччі й проявляється образ “Я-професіонал” особистості, що спонукає діяти в той чи інший спосіб, та образ “Я-ідеальний” – як потрібно було діяти. Внутрішня робота особистості у процесі вирішення протиріччя між “Я-реальним” та “Я-ідеальним” дозволяє відповісти не лише на запитання “Хто Я?” і “Яким Я повинен бути” , а й на запитання “Чому Я повинен таким бути?”.

Підкреслимо, традиційний підхід, який домінував в індустріальну епоху, передбачав лише розкриття специфіки професійної діяльності людини на основі її зовнішніх атрибутів й тому не забезпечував ефективне виконання нею професійних завдань. Тобто, професіоналізм людини виступав продуктом, кількісні й якісні професійні характеристики якого задавалися системою навчання й виховання, а образ “Я-професіонал”, як еталон або ж модель професії, визначався ідеологічними нормами і заданими в суспільстві правилами, які має свідомо прийняти особистість. В такому розумінні й фокусувалися складові вибору людиною професії – “хочу”, “можу” та “потрібно”. Вони не розкривають і не враховують того, що людина, як самоорганізована та внутрішньо активна система і як носій відображення, активно й вибірково ставиться не лише до професій через аналіз минулого, сьогодення та майбутнього, а й до себе. Тобто не лише відображує середовище, в якому вона здійснює свою професійну діяльність, а й відображує себе в ній, ставлення до себе і розуміння себе як суб’єкта професійної праці, що розкривається такими поняттями як “самоставлення”, “самоповага”, саморозуміння”, “самоприйняття” та ін.

Розглянемо класичний приклад останніх років, коли на ринку праці гостро відчувався тривалий і стійкий попит на робітничі професії (“потрібно”), з одночасною й суттєвою кількістю зареєстрованих безробітних або ж тих хто шукає роботу. З них є й ті, які “хочуть” і “можуть” працювати в цій сфері. Проте вони вперто не бажають зреалізувати себе в робітничій професії. Чому? На нашу думку й виявляється тут те, що класичних складових професійної активності людини (“хочу”, “можу” та “потрібно”), які й до цього часу домінують у системі професійної орієнтації дітей, молоді та дорослих, недостатньо. Розкриємо це на прикладі учнів старшої школи, які обирають майбутню професію і в яких сформовані професійні інтереси. Є стійкий попит на робітничі професії, старшокласнику подобається, наприклад, майструвати. Таке бажання може проявлятися в різних ситуаціях (навчальна, виробнича, суспільно-корисна та побутова діяльність). Він може виконувати таку роботу краще за інших і значну частину вільного часу присвячує улюбленій справі. Діагностичне вивчення профконсультантом професійних інтересів (намірів, уподобань, здібностей та ін.) та навчальних досягнень підтверджує положення про те, що дитині варто планувати в майбутньому оволодіти робітничою професією. Проте дитина, в більшості випадків разом з батьками, планує продовжити навчання у вузі на гуманітарному факультеті. Видається, що ще потрібно для того, щоб на ринку робітничих професій бути конкурентоспроможним і завжди мати роботу. А головне, на нашу думку, тут і криється в тому, що старшокласник не “приймає” свого “хочу” та “можу”, хоча й усвідомлює що це “потрібно”.

Подібних прикладів можна навести безліч і не лише зі старшокласниками. Причинами такої поведінки особистості на ринку освітніх послуг і на ринку праці є об’єктивні та суб’єктивні. Перші групуються навколо не визначених до цього часу ідеологічних та соціальних атрибутів професій, норм і правил поведінки, які має свідомо прийняти особистість. Останні – навколо проблеми її ставлення до себе як до суб’єкта професійної діяльності з певною системою цінностей і смислів своєї активності, які задають зміст і форму суб’єктивно-оцінного й індивідуально-вибіркового ставлення особистості до самої себе і свого місця в професійному середовищі. Вирішення таких проблем досягається за допомогою реструктуризації образу “Я-професіонал” у напрямі адекватного відображення специфіки професії (“Я” і професія), яке реалізується під час узгодження нею питань “хочу”, “можу” і “потрібно”, та сформованого через аналіз минулого, сьогодення та майбутнього ставлення до себе в ній (“Я” у професії), яке забезпечує “самоприйняття” того що вона “хоче”, “може” та “потрібно”.

Відзначимо, сформоване самоставлення людини не лише дає можливість їй відповісти на запитання про те хто вона і до чого вона прагне. Її внутрішня активність зосереджена на усвідомленні смислів своєї діяльності, об’єктивних проявів і суб’єктивних причин того чи іншого вчинку, який наближує її до вершин професіоналізму. Тобто відбувається процес узгодження отриманих в процесі самопізнання знань про себе як суб’єкта майбутньої професійної праці, які спонукають до того чи іншого способу поведінки і тим, якою вона має бути насправді, залежно від суб’єктивного уявлення про цінності та мораль професійної праці. У такому протиріччі й проявляється образ “Я-реальне” особистості, що спонукає діяти в той чи інший спосіб, та образ “Я-професіонал” – як потрібно було діяти. При цьому питання, наприклад, “Хто Я?” і “Яким Я повинен бути”, “Чому я хочу саме бути таким?” і “Чому Я повинен бути саме таким” традиційно залишалося поза увагою дослідників. Не повною мірою розкривалася також і сутність питання “можу” та “потрібно”, які розглядалися як співставлення виявлених індивідуальних особливостей особистості з вимогами професії, зафіксованих у професіограмі та психограмі. Тобто, для формування усвідомленого і обґрунтованого професійного самовизначення й майбутньої активності на ринку праці було достатньо сформувати адекватне відображення людиною дихотомії “Я” і майбутня професія, а самоставлення до неї (“Я” у майбутній професії) залишалося поза увагою дослідників.

Тому й не випадково, що вчені та практики зосереджувалися, передусім, на вивченні однієї з складових професійного самовизначення (“Я” і майбутня професія) й цим визначалися підходи до організації профорієнтаційної роботи, Саме тому й виявилася традиційна система професійної орієнтації, яка склалася в радянські роки, не в повній мірі дієздатною в умовах формування в нашій державі ринку праці. Адже співставлення (накладення, проекція та ін.) виявлених у процесі професійної консультації індивідуально-психологічних особливостей особистості та вимог бажаної або ж обраної професії не вирішувало проблему її професійного самовизначення та саморозвитку з урахуванням динаміки зростання як індивіда так і мінливості ринку праці.

Отже, після індустріальний світ для створення високотехнологічних засобів виробництва й виготовлення продукції високої якості потребує фахівців, здатних до генерування нових знань та інформації. У таких жорстких і несталих умовах конкуренції в світовому розподілі праці людина для підтримки бажаних умов життєдіяльності прагне до самореалізації в конкретній професії та в цілому в різних сферах життя через досягнення нею вершин професійної майстерності у вчасно обраній сфері трудової діяльності. Тому головний акцент у теорії та методиці професійної орієнтації населення має зміститися на активність особистості, свободу вибору нею напряму професійного зростання, усвідомлення свого ставленням до себе як суб’єкта професійної праці та поведінки, що передбачає здійснення нею розгорнутого в часі й відносно самостійного пошуку професій з урахуванням, передусім, власних інтересів і можливостей, а лише згодом кон’юнктури ринку праці. Професійна орієнтація, як система заходів підтримки особистості в ситуації професійного вибору й зростання, покликана створити профорієнтаційне середовище для самостійного узгодження нею динамічних протиріч між вимогами професії та досягнутим рівнем розвитку (професійним та особистісним) у межах бажаного або ж вже обраного виду праці. Саме означений нами вище підхід й має забезпечити конкурентоспроможність людини на ринку праці. Система ж професійної орієнтації є тим середовищем, у якому особистість може почерпнути необхідну професіографічну інформацію й скористатися наданою їй допомогою.

Література:

1. Иноземцев В.Л. Расколотая цивилизация / В.Л. Иноземцев. – М.: Academia - Наука, 1999. – 740 с.

2. Леонов И.Г. Управление качеством продукции / И.Г. Леонов, О.В. Аристов. – М: Изд-во стандартов, 1990. – 279 с.