Geum.ru

Всеукраїнської науково-практичної конференції (30 жовтня 2009 р.) Київ 2009 ббк 74. 212 Розповсюдження І тиражування без офіційного а 43 дозволу іпк дсзу заборонено

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   30

Чанцева О.М.

м. Київ

Особливості професійної переорієнтації молоді в умовах безробіття

Сучасна наука розглядає безробіття як природне, закономірне явище розвитку суспільства в ринкових умовах. Ринок праці в Україні став значно динамічнішим і диференційованішим. Поява нових спеціальностей замість тих, що втратили актуальність, збільшення кількості спеціальностей, що вимагають високої кваліфікації, постійне підвищення вимог до рівня знань і вмінь спеціаліста   все це змушує безробітного підвищувати власну конкурентоспроможність за рахунок підвищення кваліфікації, оволодіння новими і додатковими навичками, новим фахом завдяки перепідготовці і перенавчанню, змінювати професійну діяльність і спрямованість. Зміна професії (вимушена або добровільна), перенавчання з метою працевлаштування стають основними етапами процесу професійної переорієнтації.

Розвиток сучасної української економіки вимагає оперативної й адекватної адаптації працівників до ринку праці, особливо у випадках втрати ними місця роботи і професійної перепідготовки. Протиріччя між потребами ринку праці і фактичним рівнем професійної підготовки фахівців, їх недостатня кваліфікація та непристосованість до вимог професійної діяльності в ринкових умовах обумовлюють виникнення і зростання безробіття серед працездатного населення. З огляду на це, проблема надання психологічної допомоги безробітним із кризовими станами набуває особливої актуальності.

У створення теоретичних передумов дослідження вказаної проблеми зробили суттєвий внесок такі українські вчені, як: Г.О. Балл, О.Ф. Бондаренко, Є.В. Єгорова, І.А. Зязюн, О.М. Ігнатович, З.Г. Кісарчук, О.В. Киричук, Г.С .Костюк, О.І. Кульчицька, Н.І. Литвинова, С.Д. Максименко, І.П. Маноха, В.Ф. Моргун, Н.Г. Ничкало, О.М. Отич, В.Г. Панок, П.С. Перепелиця, Н.А. Побірченко, Е.О. Помиткін, В.В. Рибалка, О.Є. Самойлов, В.В. Синявський, В.А. Семиченко, Л.О. Хомич, Б.О. Федоришин та ін.



Рис.1. Фактори, що зумовлюють низьку конкурентоспроможність молоді

Найбільш гостро економічні, соціальні і психологічні наслідки безробіття, нестабільності на ринку праці, невизначеності трудових відносин відчуває на собі молодь як соціальна група, що характеризується надзвичайно динамічними соціальними потребами і обмеженістю ресурсів. Останній чинник лежить в основі низької конкурентоспроможності сучасної молоді на ринку праці. Низька конкурентоспроможність молоді обумовлена дією факторів, що представлені на рис.1.

Не всі працездатні безробітні здатні швидко адаптуватися до нових умов професійної діяльності і це, звичайно, сприяє втраті роботи, а відтак і виникненню майже у кожного безробітного кризових особистісних станів. Їх поява зумовлена як об'єктивними соціально-економічними суперечностями в країні, так і не конкурентоздатністю самої особистості на ринку праці. Вони зневірюються у власних силах щодо подальшого професійного саморозвитку й самореалізації. Це нерідко призводить до виникнення кризових станів, що представлені на рис. 2.



Рис.2. Можливі кризові стани безробітного

Відтак і до нервових та психічних розладів, зрештою – до втрати себе як особистості.

Для цих станів властиві такі настрої безробітних, як:
  1. „Я не здатний щось змінити у власному житті”,
  2. „Моя професійна підготовка не відповідає теперішнім умовам праці”,
  3. „Я не знаю, як себе поводити на сучасному ринку праці у пошуку роботи”,
  4. ”Я не вірю у власне майбутнє” та ін.

Соціологічні та психологічні обстеження свідчать, що більшості безробітним властиві суттєві проблеми, пов’язані з втратою роботи. Зрозуміло, що людина, яка опинилася в ситуації безробіття, зазнає втрат як матеріального, так і соціально-психологічного характеру. Це – втрата соціального статусу, звуження кола спілкування, збільшення неорганізованого часу, посилення психологічної напруги в сім’ї. Вивчення психологічних особливостей людей, що опиняються в ситуації безробіття, виявлення їх ставлення до ситуації, що склалася, й до самого себе свідчать про те, що ця ситуація змінює життя людини в новому напрямі. Нова життєва ситуація висуває особливі вимоги до людини і основний зміст цих вимог полягає в тому, щоб не очікувати, коли ситуація вирішиться сама по собі, а прийняти важливі самостійні рішення, побудувати для себе модель “необхідного майбутнього” з урахуванням реальних можливостей та обмежень, а потім активно діяти, орієнтуючись на цю модель та узгоджуючи свої дії з умовами, що змінюються.

Успішність такої активності визначається, на наш погляд, вмінням людини стати на позицію суб’єкта по відношенню до ситуації, що склалася, та вмінням актуалізувати набутий потенціал самостійних відповідальних учинків, задіяти механізми саморегуляції активності власної особистості. Отже, ця складна соціально-психологічна проблема потребує нагального психолого-педагогічного дослідження, розробки концептуальних засад адекватної психологічної допомоги у подоланні безробітними особистісних кризових станів в умовах професійної перепідготовки.

Жорсткі вимоги сучасних роботодавців передбачають наявність у працівників здатності виробляти конкурентоспроможну продукцію. Ринкова економіка вимагає, щоб кожен працівник володів "базовими компетенціями", тобто наскрізними знаннями і вміннями, потрібними для роботи у будь-яких підрозділах тих чи інших галузей виробництва. Сьогоднішнім фахівцям мають бути властиві наступні якості, що представлені на рис.3. У країнах Західної та Центральної Європи, у США і Японії вже багато десятиліть працюють над нею. В цих країнах розроблені спеціальні програми психологічної допомоги безробітним в системі неперервної професійної освіти та соціального захисту з метою ефективної адаптації до нових умов праці. Однак, у нашій країні в цьому плані зроблено ще порівняно мало. В процесі професійної переорієнтації безробітний свідомо визначає особистісні пріоритети в сенсі вибору професійних орієнтирів і реалізує їх у спільній діяльності шляхом засвоєння спеціальних знань, формування вмінь і навичок, релевантних обраній професійній спеціалізації. Тому професійна переорієнтація кваліфікується нами як самостійний етап життєвого і професійного самовизначення, необхідний для продуктивного (неконфліктного) подолання негативних ефектів (соціально-психологічних і психологічних) професійного виключення, свідомого прийняття обраної професії і віднайдення особистісно значимих смислів діяльності, подальшого особистісного і професійного розвитку молоді.



Рис.3. Базові компетенції безробітного


Виокремлення поняття "професійне самовизначення" в якості ключової категорії нашого аналізу має вагомі підстави. Це зумовлено змістовими його характеристиками, які мають у вітчизняній психології певну усталеність. Отож звернемося до аналізу психологічного змісту феномена професійного самовизначення в психологічній традиції в контексті нашої проблеми.

Визначення сутності професійного самовизначення й досі лишається невирішеною проблемою, котра посідає важливе місце в творчому пошуку представників різних напрямів науки. Особливої актуальності набуває вона у площині психологічного аналізу. У вітчизняній психології є чимало напрацювань з теорії професійного самовизначення, які й визначають сучасні підходи до проблеми. Тут доречно згадати, наприклад, дослідження Є. Климова [2], Є. Головахи [1]. Їх особливістю є акцентування на особистісних аспектах професійного самовизначення.

Професійне самовизначення з позицій діяльнісного підходу за Є. Климовим: "Професійне самовизначення - діяльність людини, яка набуває того чи іншого змісту в залежності від етапу її розвитку як суб'єкта праці". Є. Головаха розглядає професійне самовизначення у зв'язку з життєвими перспективами особистості, які досліджуються в контексті життєвої мети і життєвих планів [1]. У дослідженні ми орієнтуємося на дефініцію професійного самовизначення Н. Пряжникова: "Сутністю професійного самовизначення є самостійне і усвідомлене віднайдення смислів роботи, що виконується, і всієї життєдіяльності в конкретній культурно-історичній (соціально-економічній) ситуації" [4]. Головна мета професійного самовизначення - "поступове формування внутрішньої готовності до усвідомленої і самостійної побудови, корекції і реалізації перспектив власного розвитку (професійного), готовності самостійно знаходити особистісно значущі смисли в конкретній професійній діяльності" [5].

Це визначення відображає зміст і динаміку особистісних станів і психологічних процесів, характерних для професійної переорієнтації безробітного: пошук нового змісту професійної діяльності в ситуації вимушеної або добровільної зміни професії, активізація самоаналізу і самосвідомості особистості, пошук інформації і прогнозування подальшого професійного розвитку, пошук шляхів власної професійної реалізації, готовність до переорієнтації і перенавчання. На думку Є. Климова, "професійне самовизначення, яке розуміється як один із важливих проявів суб'єкта діяльності, може розглядатися на двох взаємопов'язаних рівнях: гностичному (у формі трансформації самосвідомості) і практичному (у формі реальної зміни соціального статусу, місця людини в системі міжлюдських стосунків)" [2]. Тому в нашому розумінні професійне самовизначення включає в себе не просто навчання професії, але й активізацію особистості, розвиток самостійності і відповідальності у прийнятті рішення про вибір сфери професійної діяльності. Людина обирає не лише певну професію, але й те, що вона дає їй для якнайповнішого відчуття свого життя.

Розмаїтість концептуальних підходів до проблеми професійного самовизначення викликана не лише складністю питання, але й культурно-історичною обумовленістю реалізації самовизначення більшістю людей, що проживають в конкретній країні, регіоні, а також негомогенністю населення. Все це робить проблему багатоаспектною за способами розгляду і вирішення. Складність визначення сутності поняття пов'язана з існуванням близьких понять (самоактуалізація, самореалізація, самоздійснення), які часто розкриваються "через захопленість значущою роботою" (А. Маслоу), через "справу", яку робить людина (К. Ясперс) [6]. В. Франкл визначає повноцінність людського життя через її здатність "виходити за межі самої себе", а головне - віднаходити нові смисли в конкретній справі (в професійній діяльності) і у всьому своєму житті [6]. І. Кон, міркуючи про самовизначення і самореалізацію, пов'язує їх із справою, що виконується, з діяльністю, стосунками з оточенням, із спілкуванням [3].

Професійну переорієнтацію слід розглядати як частину професійного самовизначення особистості. Якщо розуміти самовизначення як вибір і реалізацію способу взаємодії з оточуючим світом і віднаходження смислу діяльності, то тоді самовизначення передбачає розвиток самої готовності людини самовизначатися. В цьому контексті Н. Пряжников пропонує виокремлювати духовні потреби особистості в професійній діяльності [5]:
  1. усвідомлення ціннісно-моральної основи самовизначення;
  2. усвідомлення цінності професійної освіти;
  3. усвідомлення смислу свого життя і відповідної професійної діяльності.

Виокремлення цих компонентів професійного самовизначення дозволяє розглядати професійну переорієнтацію не лише як вибір суб'єктом тієї чи іншої професії, але і як вибір стратегії і траєкторії професійного розвитку, тобто особистісно-індивідуальних смислів і перспектив власного розвитку. Тому перспектива розробки цієї проблеми полягатиме в пошуку і створенні спеціальних засобів та методів ціннісно-моральної, смислової і професійної переорієнтації безробітної молоді.

З формального боку, професійна переорієнтація - тривалий і складний процес переходу особистості від однієї професії до іншої. У змістовому сенсі - це свідоме визначення особистістю професійних орієнтирів і реалізація їх у спільній діяльності шляхом засвоєння спеціальних знань, формування вмінь і навичок, релевантних обраній професійній спеціалізації, свідоме прийняття обраної професії і віднайдення особистісно значимих смислів діяльності, подальшого особистісного і професійного розвитку.

Реальний процес професійної переорієнтації безробітної молоді залишається поза фокусом теоретико-емпіричного інтересу вітчизняних і зарубіжних науковців. З появою соціального запиту все очевиднішою стає потреба в дослідженні психологічних механізмів вимушеної і добровільної зміни молодою людиною своєї професії, у виробленні практичних рекомендацій з підбору оптимальних варіантів працевлаштування, у профілактиці негативних соціально-психологічних і психологічних наслідків для особистості.

Професійна переорієнтація в службах зайнятості здійснюється за технологічним сценарієм, не вирішуючи індивідуально-психологічних проблем безробітного. Тому вихід ми вбачаємо в залученні до процесу переорієнтації молодих безробітних валідних психологічних технологій, які б стимулювали і створювали сприятливий рефлексивний простір з можливістю самостійного і усвідомленого віднайдення смислів діяльності, активізації самоаналізу і професійної самосвідомості, ефективнішого пошуку інформації і прогнозування подальшого професійного розвитку, пошуку шляхів власної професійної реалізації, підвищення конкурентоспроможності на ринку праці, ефективної самопрезентації тощо.

Поглиблене вивчення технологічних і процедурних аспектів, психологічних механізмів і закономірностей організації і реалізації процесу професійної переорієнтації молодих безробітних - це перспектива розвитку зазначеної проблематики. В практичному сенсі необхідно розробити:
  1. етапи процесу через процедури організаційного і психологічного супроводу професійної переорієнтації безробітної молоді;
  2. технологію супроводу професійної переорієнтації безробітної молоді, включаючи умови навчання, його форми і методи;
  3. практичні рекомендації з моделювання ефективних організаційних і соціально-психологічних умов формування готовності до самостійного пошуку роботи і трудової діяльності за новою спеціальністю.

Планування і розвиток професійної перспективи в умовах служби зайнятості як соціального інституту перенавчання безробітних передбачає спільну діяльність профконсультанта, психолога і молодого безробітного з виявлення особистісних цінностей і професійних інтересів, рівня підготовки, освіти, навичок, професійного і трудового досвіду, найближчих і довгострокових цілей, ресурсів і можливостей для його самореалізації, підвищення конкурентоспроможності на ринку праці з наступним навчанням навичкам пошуку роботи, способам ефективної самопрезентації.

Згідно з наявними даними, можна зробити висновок, що дослідження проблеми надання психологічної допомоги безробітним із кризовими станами у процесі їх професійної перепідготовки є актуальною психолого-педагогічною проблемою. Її розв'язання сприятиме як забезпеченню економічної та соціальної стабільності держави, так і гармонійному розвитку особистості в умовах ринку.

Явище "молодого" безробіття на сучасному етапі розвитку українського суспільства має негативні наслідки як для самого безробітного, так і для держави. Негативні ефекти проявляються на економічному і соціальному рівнях функціонування суспільства, а також на соціально-психологічному і психологічному рівнях функціонування особистості. У зв'язку з цим актуалізується потреба в ефективних механізмах і технологіях їх нівелювання, перш за все - на особистісному рівні. Головна роль у вирішенні цієї проблеми належить психологічній науці, теоретико-емпірична база і потенціал якої може ефективно використовуватися при виробленні евристичних категорій психологічного аналізу механізмів і закономірностей цього явища, а також у діяльності служби зайнятості - соціального інституту перенавчання безробітних.

Література:
  1. Головаха Е. И. Жизненная перспектива и профессиональное самоопределение молодежи. - К.: Наукова думка, 2008.
  2. Климов Е. А. Введение в психологию труда. - М.: Изд-во МГУ, 2008.
  3. Кон И. С. В поисках себя: личность и ее самосознание. - М.: Политиздат, 2004.
  4. Пряжников Н. С. Профессиональное и личностное самоопределение. - М., 2006.
  5. Пряжников Н. С. Психологический смысл труда. - М., 2006.
  6. Франкл В. Человек в поисках смысла. - М.: Прогресс, 2009.


Шайкова А.Л.

м. Коростишів

Компетентність фахівця з профорієнтаційної роботи

Компетентність фахівця є тим фактором, що у значній мірі визначає успішність протікання профорієнтаційної роботи з учнівською молоддю. Тому, визначення та обґрунтування змісту компетентності спеціаліста, як його готовності до успішного виконання профорієнтаційних завдань, є актуальним на сьогоднішній день.

У вітчизняній психолого-педагогічній науці простежується три підходи до визначення поняття компетентності. Відповідно до одного з підходів поняття професійної компетентності розкривається через особистісні компоненти, що характеризують людину, як суб’єкта діяльності, здатного до успішного виконання професійних завдань (Н.В. Кузьміна, В.М. Веденський., М.І Лук’янова, Н.Ю. Кліменко, Г.С. Михайлов, М.П. Васильєва, М.В. Елькін, Д.М. Гришина). Інші дослідники, визначаючи сутність поняття компетентності, акцентують увагу на системі знань, умінь та навичок особистості, як показнику готовності до виконання професійної діяльності (Є.Ф. Зеєр, О.Н. Шахматова, В.О. Кричевський, П.Є. Решетніков, В.М. Маслов, О.Г. Нікіфоров, Н.В. Гузій, В.П.Симонов, Л.М. Мітіна). Є ще й третій підхід до визначення поняття професійної компетентності. Наприклад, Т.П. Браже розглядає професійну компетентність як багатофакторне утворення структурними компонентами якого є система знань і вмінь, ціннісні орієнтації та інтегративні показники культури особистості (мова, стиль спілкування, ставлення до себе і до своєї діяльності) [2]. Є.В. Попова визначає психолого-педагогічну компетентність, як інтегральну характеристику, підкреслюючи значимість психічних якостей особистості спеціаліста, що доповнюються уміннями («техніками»). Головну роль у формуванні компетентності науковець відводить удосконаленню особистості майбутнього фахівця [8]. А.К. Маркова, взявши за основу трактування поняття Є.В. Поповою, визначає професійну компетентність як «поінформованість про знання й уміння та їхні нормативні ознаки, що необхідні для здійснення цієї праці, володіння психологічними якостями, необхідними для їх виконання, реальна професійна діяльність відповідно до еталонів і норм» [8], а дещо пізніше, як "психічний стан, що дозволяє діяти самостійно і відповідально, як володіння людиною здатністю і умінням виконувати певні трудові функції, що проявляються у результатах праці [9]. М. Курдюмов під професійною компетентністю розуміє "систему знань, умінь і навиків, професійно значимих якостей особистості, що забезпечують можливість виконання професійних обов'язків певного рівня"[6]. В.Л. Шаповалов та В.І. Горова трактують поняття професійної компетентності як сукупність професійно-значущих якостей, прояв творчості в процесі професійної діяльності [16, с. 29 ]. Е.М. Софьян вважає, що компетентність являє собою сукупність особистісних якостей, знань, умінь спеціаліста, що забезпечують високий рівень самоорганізації професійної діяльності, результатів цієї діяльності, сприяють розвитку в учнів здатності до самопізнання та саморозвитку необхідних для самоосвіти і самостійного розв’язання пізнавальних проблем [12, с.128]. Близьким до позиції Е.М. Софьян є Б.С. Гершунський. Визначаючи суть поняття педагогічна компетентність, він вказує на те, що вона є результатом розвитку особистості, і передбачає наявність у педагога таких якостей, які дозволяють йому ефективно здійснювати педагогічний процес у мінливих соціально   педагогічних умовах [3]. Компетентність як складне системне утворенням, системна властивість особистості, цілісна ієрархічно динамічна система здатностей, компетенцій розглядаються у дослідженнях І.Г. Єрмакова та Д.О. Пузікова [4, с. 24]. Отже, відповідно даного підходу, ми можемо стверджувати про двокомпонентність такого психологічного явища як професійна компетентність.

Ми вважаємо, що професійна компетентність, як двокомпонентна структура, найкраще може бути представлена у концепції тривимірної поетапно конкретизованої психологічної структури особистості, яка розроблена В.В. Рибалкою [14]. Дана структура поєднує у собі соціально-психолого-індивідуальний (вертикальний вимір) та діяльнісний виміри особистості (горизонтальний), на основі яких можна визначити та структурувати компоненти професійної компетентності. Компоненти, що характеризують професійну індивідуальність особистості як сукупність професійно-значимих якостей, складають соціально–психолого індивідуальний вимір особистості фахівця, вказуючи на його здатність до певного виду праці. Професійно - значимі якості визначаються індивідуальними властивостями спілкування, спрямованості, характеру, самосвідомості, досвіду, інтелектуальних процесів та психофізіологічних якостей особистості, які є як вродженими, так і набутими. Діяльнісний вимір структури особистості відповідно концепції В.В.Рибалка складають потребово-мотиваційний, інформаційно–пізнавальний, цілеутворючий, результативний та емоційно-почуттєвий компоненти (горизонтальний вимір). Даний вимір відображає готовність особистості до процесу організації праці. Невміння постановки мети, формулювання цілей, усвідомлення професійної ситуації та ін., - ті проблеми, які пов’язані з названим виміром особистості. Тобто, з її готовністю до професійної діяльності.

Розвиток особистості у горизонтальному та вертикальному вимірах – це єдиний процес. Будь - яка психічна функція горизонтального ряду залишає свої сліди у вертикальному ряді властивостей особистості. Тобто, формуючи професійні знання, уміння та навички особистості, розвиваємо психічні якості, що визначають її здатність до професійної діяльності. Професійні знання – переважно логічна, зафіксована у свідомості людини інформація про певний вид діяльності та її внутрішній світ. Професійні вміння – психологічне утворення, яке полягає у засвоєнні людиною способів і навичок професійної діяльності. Професійні навички є результатом автоматизації професійних вмінь. Привласнення знань, формування умінь та навиків веде до розширення досвіду, впливаючи на мотиви, відношення до праці, людей, самого себе, формування цінностей тощо.

Показниками готовності особистості до професійної діяльності є:
  • позитивна мотивація до виявлення компетентності;
  • ціннісно-смислові уявлення про зміст та результат діяльності;
  • знання, що лежать в основі вибору відповідної діяльності;
  • вміння, досвід здійснення успішних дій на базі наявних знань.

Знання, уміння та навички професійної діяльності проявляється у науковості та методичності організації процесу праці. Вони впливають на ефективність та результативність реалізації спеціалістом професійних завдань. Тому, зміст компетентності спеціаліста як його готовності до праці визначається завданнями та особливостями професійної діяльності. У межах нашого наукового пошуку це є профорієнтаційною діяльністю.

Сучасна профорієнтація орієнтується на особистість як суб’єкта професійного самовизначення. Науковою основою організації профорієнтаційної роботи є профорієнтологія - наука, яка вивчає питання пов’язані з професійним самовизначенням та становленням особистості. Знання про себе є "серцевиною" професійного самовизначення. Щоб такі знання сформувались необхідна внутрішня робота, яка спрямована на самопізнання, самоаналіз, самооцінку учнем власної професійної індивідуальності, як системи професійно - значимих якостей. Метою самоусвідомлення учнем власної професійної індивідуальності є не постановка діагнозу, а максимальне відображення потенціалу учня як його дієвої можливості, що здатна стати реальністю за певних умов.

Вибір праці не обмежується лише уявленням особистості щодо власних професійно - значимих якостей. Самовизначення у праці базується на уявленні особистості і щодо соціальних та суспільно-економічних можливостей власного професійного розвитку, і щодо вимог обраної професії. Дані уявлення визначаються нами як складові професійного самовизначення (див. мал.1).




Мал.1. Складові професійне самовизначення


„Коли зміст уявлень виступає предметом сумісної діяльності, розвивається особлива форма рефлексії – предметно-рефлексивні відносини» [13 с. 340]. Вміння адекватної соціальної перцепції, вміння орієнтуватись у професійних намірах та цілях учня, здатність до залучення його у спільну предметно-рефлексивну взаємодію є важливими для встановлення та розвитку таких відносин. Фахівець має володіти досвідом, який дозволить йому глибоко пізнавати та адекватно оцінювати професійну індивідуальність учня, тонко відчувати його профорієнтаційну ситуацію. Дана здатність спеціаліста визначається нами як така, що складає оціночно-рефлексивний компонент його профорієнтаційної компетентності.

Виконання спеціалістом функції координатора і партнера у процесі професійного самовизначення учнів вимагає від нього вмінь експериментально спостерігати та теоретично аналізувати профорієнтаційні явища, виявляти у них приховані зразки і закономірності, передбачати результати власної діяльності, узагальнювати і реконструювати педагогічний досвід інноваційних рішень тощо. Дані вміння це не механічна комбінація навичок, а кожного разу новий «сплав» знань, вмінь, цілеспрямованості і творчих можливостей. Володіння вміннями будувати такий «сплав» визначається нами як науково - дослідницька здатність спеціаліста з профорієнтаційної роботи. В.І. Андрєєв під навчально-дослідницькими вміннями розуміє вміння застосовувати певні прийоми наукового методу пізнання в умовах рішення навчальної проблеми, у процесі виконання навчально - дослідницького завдання» [1 с. 107]. На думку О.Г. Йодко дослідницькі вміння являють собою систему інтелектуальних і практичних вмінь навчальної праці, які необхідні для успішного виконання дослідження або деякої його частини [5 с.5 ]. Н.Г. Недодатко під навчально - дослідницькими вміннями розуміє складне психологічне утворення, синтез інтелектуальних та практичних умінь, що застосовуються для розв’язання навчально-дослідницьких завдань, які виникають в результаті управління психічним розвитком учнів [11 с. 163]. Володіння майбутнім фахівцем науково-дослідницькою здатністю сприятиме успішному виконанню завдань керівництва процесом професійного самовизначення учнів.

Отже, зміст компетентності фахівця, як його готовності до праці, визначається спрямуванням та особливостями професійної діяльності. Виходячи з особливостей профорієнтаційної роботи, фахівець даного напрямку повинен володіти особистісно-рефлексивною та науково- дослідницькою здатністю, що забезпечить ефективність виконання ним професійних завдань.

Література:
  1. Андрєєв В.И. Диалектика воспитания и самовоспитания творческой личности – Казань: Узд-во Казанского университета, 1988. - 236 с.
  2. Браже Т.Г. Основные принципы совершенствования профессиональной квалификации учителя в ИУУ// Совершенствование профессиональных знаний и учений учителя в процес се повышения его квалификации. Сб. научн. трудов / АПНСССР: Отв. Ред. Т.Г.Браже. - М., 1982. - с. 18- 33.
  3. Гершунський Б.С. Философия образования для ХХІ века: Учеб. Пособие . 2-е издание. –М.: Пед. Общество России, 2002.- 512 с
  4. Єрмаков І.Г., Пузіков Д.О. Проектне бачення компетентності спрямованої на 12- річну середню школу. - Запоріжжя, 2005.- 112с.
  5. Йодко А.Г. Формирование у учащихся учений исследовательской деятельности в процессе обучения химии: Автореферат диссертации кандидата педагогических наук – М. 1984, - 16с. с. 5
  6. Курдюмов Г.М. О формировании личностных качеств будущих специалистов. // Высшее образованиев России – 1994. - №2.- С.103- 105.
  7. Личностно–ориентированные технологии профессионального развития специалиста: Научно-методическое пособие. – Екатеринбург, 1999. - С. 172.
  8. Маркова А.К. Психологический аналіз профессиональной компетентності учителя / Советская педагогика.- 1990. - №8. - С. 82- 88.
  9. Маркова А.К. Психология профессионализма. М. : Наука. – 1996. – 123с.
  10. Митина Л.М. Психологическое сопровожление выбора профессии: научно-методическое пособие. - М., Флинта, 2003. – 181 с.
  11. Недодатко Н.Г. Формування рис творчої діяльності майбутнього спеціаліста у школах нового типу// Допрофесійна педагогічна підготовка учнівської молоді в конкретній реалізації цільової комплексної програми «Вчитель»: Зб. науково-практичного матеріалу всеукраїнської конференції – Кривий Ріг, 1998. – с. 165.
  12. Педаяс М.И. Профессиональная адептация учителя // Организация учебного процесса.- Тарту: ТГУ, 1976. – Вип. 5: Проблемы и итоги научного исследования учителей в СССР. - 148с.
  13. Психология. Словарь/ Под. общ. Ред. А.В. Петровського, М.Г. Ярошевского. – 2- е изд., испр. и доп. – М.: Политиздат, 1990. – 494 с.
  14. Психологія: Підручник/ Ю.Л. Трофімов, В.В.Рибалка, П.А.Гончарук та ін.; за ред.. Ю.Л.Трофімова.- 3-тє вид., стереотип. – К: 2001.- С. 116 -122.
  15. Симонов В.П. Диагностика личностного и профессионального мастерства преподавателя: Уч. пос. - М.: Междунар. Пед акад.., 1995.- 192 с.
  16. Шаповалов В.Л., Горовая В.И. Модель специалиста как основа конструирования содержания образования и процесса обучения в педагогическом вузе // Непрерывное педагогическое образование: теория и практика. - Вып. 4. – Р.24 – РГПУ УМО ОППО; СГПУ – Ставрополь. –
    1994. – с. 29.

УДК 35.088

Шенкаренко О. В

м.Київ

Профорієнтація учнів, як соціально-педагогічна проблема загальноосвітньої школи

У зв’язку зі змінами, що відбуваються в економічній, соціальній, політичній, духовній сферах нашого суспільства, найскладніше проходить процес соціалізації підростаюче покоління. Соціалізація – це безперервний процес, який триває все життя. Він розпадається на етапи (дотрудова, трудова, післятрудова соціалізація), кожний з яких „спеціалізується” на розв’язанні завдань, без опрацювання яких наступний етап може не настати, може бути деформований чи затриманий. Сьогодні на стадії дотрудової соціалізації молода людина стикається з серйозними проблемами. Саме на цій стадії (період юнацької соціалізації) проходить процес вибору професії – вибору, по суті, життєвого шляху, вибору долі, тому завдання дотрудової соціалізації стають найбільш значущими, проблема їх вирішення загострюється.

Метою нашої статті є аналіз стану проблеми професійної орієнтації учнів загальноосвітньої школи на сучасному етапі розвитку суспільства та визначення ролі держави у відповідному процесі.

Останнім часом в Україні більшість випускників загальноосвітніх шкіл не мають чіткої життєвої перспективи, більш ніж 30% перебувають у стані стресу, одна з причин якого – почуття соціальної незахищеності. Більша частина випускників вищих і середніх спеціальних навчальних закладів останніми роками стають спеціалістами професій, на які немає попиту на підприємствах та в організаціях, тому вони змушені працювати не за фахом.

Кардинальне реформування українського суспільства закономірно супроводжується змінами традиційних цінностей, ідеалів, взаємовідносин. Утрачено минулі зв’язки між професійною освітою й професійною працею. Зникла налагоджена система просвітницько-виховної роботи школи щодо трудового напряму виховання. У здійсненні профорієнтаційної роботи спостерігається заміна постійної цілеспрямованої роботи епізодичним проведенням взаємно неузгоджених заходів, особливо на завершальному етапі навчання.

Становлення й розвиток України як самостійної держави з ринковою економікою висунули перед загальноосвітньою школою низку спеціальних завдань, обумовлених необхідністю підготовки підростаючого покоління до життя та професійної діяльності в нових соціально-економічних умовах. Їхнє успішне розв’язання передбачає активізацію розробки теоретичних і практичних аспектів проблеми професійного самовизначення та професійної орієнтації молоді.

Слід зазначити, що зміст, форми й методи профорієнтаційної роботи в школі на сьогодні не забезпечують досягнення основної мети професійної орієнтації – формування в старшокласників готовності до професійного самовизначення. Перешкодою для успішного розвитку профорієнтації є те, що вона, як правило, розрахована на деякого середнього учня; відсутній індивідуальний, диференційований підхід до особистості школяра; профорієнтаційна робота має переважно декларативний характер, не надаючи можливості кожному спробувати себе в різних видах практичної діяльності тощо [8, с. 4].

Сьогодні в світі найбільш прийнятними стають ідеї організації системи профорієнтації в умовах ринку праці, виховання конкурентноздатної особистості, які обґрунтовані в роботах зарубіжних авторів (В. Адамс, С. Векслер, М. Вудкок, Н. Гісберс, А Маслоу, К. Годжерс, Д. С`юпер, М. Сакуяма, Е. Фромм, С. Фукуяма, Л. Якокка).

Запорукою успішної майбутньої діяльності, як відомо, є готовність особистості до вибору професійної діяльності та здійснення самої діяльності. Загальним проблемам такої готовності присвячено соціологічні, філософські, психологічні та педагогічні дослідження С.Я. Батишева, В.І. Іващенка, Є.О. Климова, Г.С. Костюка, В.М. Мадзізова, Є.М. Павлютенкова, В.О. Полякова, В.В. Сєрікова, В.О. Сухомлинського.

Сучасні дослідження з проблеми профорієнтації концентруються за певними напрямами: методологія профорієнтації (Є. Климов), розробка системного підходу (В. Сахаров), умови здійснення системи профорієнтації як дидактичної структури забезпечення самооцінного інструментарію школярів (Б.Федоришина), теорія мотивації професійного вибору (Є.Павлютенков), культурологічні аспекти в процесі підготовки учнів до свідомого вибору професії (Г. Шевченко) та інші.

У сучасних наукових і нормативно-методичних документах вирізняються різноманітні підходи щодо структурного складу профорієнтації:

1) триетапна структура профорієнтації Д. Тхоржевського містить профосвіту (профінформація), профконсультацію й працевлаштування;

2) чотирикомпонентна (Б. Федоришина) передбачає організаційно-функціональну, логіко-змістовну, особистісну й управлінську підсистеми;

3) семикомпонентна (В Васильков): профосвіта, профвиховання, профактивізація, професійна психодіагностика, профконсультація, профвідбір, профадаптація.

Підготовка молодої людини до життя, до праці в нових соціально-економічних умовах – це надзавдання сучасної загальноосвітньої школи. У зв’язку з цим проблема вибору професії повинна посідати значне місце в усій роботі школи.

Відомо, що в умовах жорстокого ринку праці не всі робітники матимуть постійну роботу протягом усього трудового життя, тим більше, пов’язану з однією і тією самою професією, спеціальністю, посадою. Це викличе необхідність не тільки удосконалюватися в професії, а й бути психологічно готовим до вибору іншого виду професійної діяльності, виявляючи економічну активність, здатність до професійного самовизначення, навички до самореалізації.

Спробуємо проаналізувати процес професійної орієнтації учнів загальноосвітньої школи. Метою системи професійної орієнтації в межах загальноосвітньої школи є формування в учнів уміння обирати сферу професійної діяльності, що оптимально відповідає особливостям запиту ринку праці. У зв'язку з цим профорієнтація в школі повинна вирішувати завдання формування особистості працівника нового типу, що забезпечить ефективне використання кадрового потенціалу й радикальне регулювання ринку праці. Закономірність переходу до ринку праці значно змінила стратегію й тактику розробки теорії і практики професійного самовизначення молоді. Кожний працівник повинен постійно вдосконалювати свою кваліфікацію й бути готовим до зміни напрямку своєї професійної діяльності, уміти реалізовуватися в трудовій діяльності в нових соціально-економічних обставинах.

На жаль, молодь є найменш підготовлена до сучасних вимог політичної, соціально-економічної та кадрової ситуації. У результаті відбувається поширення таких негативних тенденцій, як бездуховність, максималізм, конформізм, агресивність, користолюбство, нещирість.

Серйозному перекручуванню піддалася система уявлень молоді про престижність освіти, праці. Знижуються уявлення нових поколінь про рівень професіоналізму та культури праці. Переоцінюються такі негативні явища, як спекуляція, рекет [3].

Тому сьогодні науковці намагаються розробити нові підходи щодо професійної орієнтації школярів. Зокрема, Н. Жемера розробила загальні концептуальні положення професійного самовизначення старшокласників. Професійне самовизначення є багатоаспектним процесом, який можна розглянути з огляду різних підходів:

1) як систему завдань, які ставить суспільство перед особистістю (соціологічний підхід);

2) як процес поетапного прийняття рішень, завдяки яким індивід формує баланс між власними перевагами та потребами системи розподілу праці в суспільстві (соціально-психологічний підхід);

3) як процес формування індивідуального стилю життя, значною часткою якого є професійна діяльність (диференційно-психологічний підхід) [Там само].

Професійне самовизначення передбачає формування суб’єкта конкретного виду праці – професії, спеціальності, посади, що характеризується високою мобільністю; вимагає широкої орієнтації у світі праці, не обмежуючи можливості розвитку й саморозвитку особистості [9, с. 9].

Щодо співвідношення понять: професійна орієнтація і професійне самовизначення, то професійна орієнтація визначає об’єктивну сторону й характер взаємодії суспільства та особистості, а професійне самовизначення – це суб’єктивна сторона й характер процесу цієї взаємодії.

Перехід до ринкової економіки загострив проблему зайнятості населення, особливо молоді. Ця категорія найменше соціально захищена від безробіття, тому що, в основному, не має виробничого досвіду. На нашу думку, школа повинна працювати над формуванням комплексу психолого-вольових якостей особистості, які б сприяли успішній професійній адаптації чи зміні професії на суміжну, а в подальшому – появі відчуття задоволення працею.

Але сьогодні вибір майбутньої сфери професійної діяльності в більшості старшокласників ґрунтується на:
  • обмежених знаннях і поверхневому уявленні про себе й світ професій, праці;
  • рекомендаціях і матеріальних можливостях батьків;
  • впливі засобів мас-медіа, рекламних кампаній, що не враховують

принципи та підходи професійного самовизначення особистості [Там само].

Загальноосвітню школу треба розглядати не тільки як інститут базової освіти, але і як соціально-педагогічний центр формування свідомого вибору професії. На жаль, нині система професійної орієнтації в закладах середньої освіти відсутня. Деякі функції освітньої профорієнтації виконують кабінети профорієнтації Державної служби зайнятості населення, районні центри соціальної допомоги молоді Комітету у справах сім’ї та молоді. Проте діяльність цих закладів не відповідає сучасним вимогам профорієнтації, оскільки ці установи не є гарантами свободи вибору професії особистості відповідно до її інтересів та можливостей, а виконують функцію задоволення тимчасових потреб суспільства у працівниках [3].

Професійна орієнтація – це узагальнення поняття одного з компонентів

загальнолюдської культури, що проявляється у формі турботи суспільства про професійне становлення підростаючого покоління, підтримка й розвиток природних задатків, а також проведення комплексу спеціальних заходів, що сприяють професійному самовизначенню людини у виборі оптимального виду заняття з урахуванням її потреб і можливостей, соціально-економічної ситуації на ринку праці.

Від правильного, свідомого вибору професії виграють і особистість, і держава. Людина, задоволена професійною діяльністю, може досягти великих успіхів, вона – висококваліфікований спеціаліст, фахівець. Сьогодні прогрес виробництва залежить більшою мірою від людського капіталу, ніж від закономірностей власне економічного розвитку. Тому вдосконалення професіоналізму людей, що досягається передусім за допомогою освіти та фахової підготовки, стає запорукою і змістом усього суспільного прогресу.

У науці виділено напрямки професійної орієнтації:
  • професійна інформація – ознайомлення з сучасними видами виробництва, станом ринку праці, потребами господарського комплексу у кваліфікованих кадрах, змістом і перспективами розвитку ринку професій, формами та умовами їх освоєння, вимогами, які висуваються до людей певних професій, можливостями професійно-кваліфікаційного росту й самовдосконаленням у процесі трудової діяльності;
  • професійна консультація – надання допомоги людині в професійному самовизначенні з метою прийняття свідомого рішення про вибір професійного шляху з урахуванням його психологічних особливостей і можливостей особистостей, а також потреб суспільства;
  • професійний підбір – надання рекомендацій людині про можливі напрямки професійної діяльності, які відповідають її психологічним, фізіологічним особливостям, на основі результатів психологічної, психофізіологічної і медичної діагностики;
  • професійний відбір – визначення професійної придатності людини до

конкретної професії;
  • професійна виробнича й соціальна адаптація – система заходів, які сприяють професійному становленню працівника, формування в нього відповідних соціальних і професійних якостей, настанов і потреб до активної, творчої праці, досягненню найвищого рівня професіоналізму.

Професійна орієнтація здійснюється з метою:
  • забезпечення соціальних гарантій вільного вибору професій, форми зайнятості і шляхів самореалізації особистості в умовах ринкових відносин;
  • досягнення збалансування між професійними інтересами людини, її психофізіологічними особливостями і можливостями ринку праці;
  • прогнозування професійної успішності майбутньої трудової діяльності;
  • сприяння безперервному росту професіоналізму особистості як найважливішої умови її задоволеністю працею і власним соціальним статусом, реалізації індивідуального потенціалу, формуванню індивідуального здорового способу життя і матеріального добробуту.

Профорієнтація – це комплекс психолого-педагогічних та методичних заходів, які спрямовані на оптимізацію процесу працевлаштування відповідно бажань, нахилів, здібностей і з урахуванням потреби суспільства в спеціальностях [6].

Метою професійного самовизначення є поступове формування у школярів внутрішньої готовності до свідомої й самостійної побудови, корекції й реалізації перспектив власного розвитку (професійного, життєвого, особистісного), готовності розглядати себе особистістю, яка розвивається в часі й самостійно знаходить значущі смисли в конкретній професійній діяльності.

На сучасному етапі в умовах перебудови ідеологічних та економічних основ суспільного життя, у ситуації глибокої економічної кризи, яка породила безробіття, соціально-психолого-педагогічна допомога в галузі профорієнтації учням загальноосвітньої школи є вкрай необхідною. Сприяння цьому процесу слід очікувати передусім від держави. Цей процес має відбуватися системно і повинен впроваджуватися за допомогою програмно-цільового управління. Мається на увазі розробка та запровадження програм сприяння профорієнтації молоді з боку відповідних соціальних служб, які опікуються проблемами молоді.

Правильна профорієнтація – це пріоритетне завдання сучасності. На перше місце тут виходить соціальний педагог, спеціаліст здійснює соціально-педагогічну діяльність, об’єктом якої є діти та молодь, що потребують підтримки й допомоги в процесі соціалізації як основної умови самореалізації, самокорекції, самоствердження особистості [1]. Він повинен бути координатором й організатором у розв’язанні проблеми вибору професії.

З огляду на обставини, які склалися, саме на соціального педагога покладається відповідальність за майбутнє підростаючого покоління, за його професійне самовизначення.

Але на сьогодні відсутня продумана, педагогічно обґрунтована система профорієнтаційної діяльності соціального педагога в загальноосвітній школі, яка з нашого погляду є важливим компонентом державної політики у відповідній сфері.

Разом з тим вибір професії – це важлива ланка в професійному становленні. Саме професія надає можливості людині задовольнити основну гамму її потреб, реалізувати себе як особистість.

Таким чином, на сучасному етапі одним з основних завдань загальноосвітньої школи є професійна орієнтація в поєднанні з підготовкою молоді до трудової діяльності в умовах ринкової економіки, формування в підростаючого покоління відповідних мотивацій до праці, свідомого планування й вибору роду майбутньої професійної діяльності й форми зайнятості з урахуванням особистісних інтересів, стану здоров’я, індивідуальних особливостей, а також вимог професій і ринку праці.

Активізація творчого потенціалу людини, розвиток висококваліфікованої робочої сили є найефективнішим способом досягнення економічного зростання. Людський капітал становить собою найцінніший ресурс, набагато важливіший, ніж природні ресурси або накопичення багатства. Саме людський капітал, а не промислові підприємства, їх обладнання й виробничі запаси є наріжним каменем конкурентоспроможності, економічного зростання, розвитку й ефективності виробництва [2, с. 7].

Проблема професійного визначення особистості на сьогодні достатньо повно вивчена, логічно побудована, але разом з тим сучасні умови життя суспільства вимагають не лише постійного вдосконалення форм і методів практичної діяльності, але й розробки теоретичних положень, які сприятимуть підвищенню ефективності процесу професійного самовизначення особистості.

Література:

1. Алексєєва В.І. Місія соціального педагога // Соц. робота. – 2005. – № 12. – С. 16–20.

2. Грішнова О.А. Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки. – К.: Знання, 2001. – 254 с.

3. Жемера Н. Сутність та особливості процесу професійного самовизначення учнів старших класів // Трудова підготовка в закладах освіти. – 2002. – № 4. – С. 26–30.

4. Захаров Н.Н., Симоненко В.Ю. Профессиональная ориентация школьников. – М.: Просвещение, 1989. – 192с.

5. Климов Е.А. Психология профессионального самоопределения. – Ростов-н /Д, 1996. – 235 с.

6. Лукашевич М.П. Психология труда: Учеб. пособие / Н.П. Лукашевич, И.В. Сингаевская, Е.И. Бондарчук. – 2-е изд., доп. и перераб. – К.: МАУП, 2004. – 112 с.

7. Носкова О.Г. Психология труда: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. завед. / Под ред. Е.А.Климова. – М.: Академия, 2004. – 384 с.

8. Професійне самовизначення старшокласників: Метод. посібник / Упоряд. Л. Шелестова. – К.: Вид. дім „Шкільн. світ”; Вид. Л.Галіцина, 2006. – 128 с.

9. Чистякова С.Н. Комплект учебно-методической документации для проведения профессиональных проб. – Кемерово, 1995. – 143 с.