Всеукраїнської науково-практичної конференції (30 жовтня 2009 р.) Київ 2009 ббк 74. 212 Розповсюдження І тиражування без офіційного а 43 дозволу іпк дсзу заборонено

Вид материала

Документы

Содержание Спрямованість старшокласника на майбутній професійний успіх Хміль М.М. Психологічне консультування

Подобный материал:

• Міністерство освіти І науки України Дніпродзержинський технологічний коледж, 631.81kb.
• Облік І аудит", 050. 104 „Фінанси І кредит", 050. 100 „Економічна кібернетика" Вінниця, 803.77kb.
• Розповсюдження та тиражування без офіційного дозволу хінем заборонено!, 1230.23kb.
• Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
• Центр розвитку освіти, науки та інновацій консалтингово-конфліктологічний центр громадський, 926.45kb.
• Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
• Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІІІ, 4064.21kb.
• Громадський рух «нова україна» в автономній республіці крим центр розвитку освіти,, 1350.77kb.
• Матеріали VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції Київ нтуу «кпі», 8512.4kb.
• Матеріали ХVII міжнародної науково-практичної конференції удвох частинах Ч. I харків, 6941.25kb.

Ткачук І. І.

м. Київ

Сутність і структура поняття “спрямованість

старшокласників на майбутній професійний успіх”

Тема професійного успіху й професійної успішності все частіше в останні роки обговорюється як у ЗМІ та популярній літературі так і в наукових виданнях. Це свідчить про наявність у сучасних молодих спеціалістів бажання домагатися високих стандартів у своїй професійній діяльності й ретельно вибудовувати свій професійний успіх. При цьому відсутність у сучасної молоді необхідного інструментарію для реалізації власного потенціалу з метою підвищення ефективності діяльності досягнення й мотиваційної регуляції поведінки є на сьогодні актуальною проблемою. Тому при організації профорієнтаційної роботи важливим видається не лише підготовка учнівської молоді до професійного самовизначення, а й формування у них спрямованості на майбутній професійний успіх, розвиток їхньої здатності до самоактуалізації й безперервного самовдосконалення впродовж життя.

Метою статті є визначення сутності і структури поняття “спрямованість старшокласників на майбутній професійний успіх”.

Поняття “успіх” є дуже багатозначним, яка й досі приводить науковці і практиків до термінологічної плутанини. У сучасних наукових працях термін “успіх” найчастіше використовується, на думку М.О. Батуріна, в трьох основних значеннях. Перше з них пов’язане з “об’єктивною” оцінкою результату діяльності іншої людини. Успіх у цьому значенні розглядається як інтегральна оцінка досягнутого результату, що дорівнює або вище нормативного рівня або соціального стандарту. Друге значення цього поняття належить до суб’єктивної оцінки результатів власної діяльності. Успіх у такому розуміння є інтегральною оцінкою власного результату, яка залежить від того, дорівнює або вище досягнутий результат рівня особистої мети, тобто того, що очікувала або хотіла досягнути людина. Третє значення терміна пов’язане не з оцінки свого або чужого результату, а зі станом, що виникає в людини в цей момент. Успіх у цьому значенні є особливим нервово-психічним станом, що виникає в людини при значному й значимому для неї успіху [2, с. 5].

До проблеми успіху людини у діяльності звертаються представники різних наук: філософів, соціологів, психологів, педагогів, культурологів.. Цілий ряд систем і напрямків філософської думки (наприклад волюнтаризм) розглядали успіх як удачу, що випала на долю тієї або іншої людини з волі випадку, бачили в успіху свавілля долі, позбавленої будь якої глибинної закономірності. Інші мислителі (Жан Кальвін) ототожнювали успіх з багатством і матеріальним фактором життя або з визнанням і славою. Певна кількість авторів пов’язувала успіх, який людина домагається в житті, з дотриманням етичних норм і досягненням моральної чистоти й висоти. Вони (Сенека, Секст Емпірик, Марк Аврелій) важали, що аморальна людина не повинна бути шанованою й не може займати високі посади. Інші філософи, навпаки, констатували наявність важкорозв’язного протиріччя між принципами успіху й моральності, одночасно додержуватись яких досить непросто. Єдино прийнятна форма досягнення успіху, з погляду переважної більшості релігій і релігійних шкіл, є успішне служіння волі Бога й людям. Деякі сучасні духовно-філософські вчення містять у собі цілу систему досягнення успіху, не обмеженою однією лише духовною сферою. Земний успіх також можливий, але він повинен працювати на духовні цілі [5.]

У працях соціологів специфіка дослідження феномена життєвого успіху полягає в тім, що розглядаються не стільки ефективні й результативні дії, а, насамперед, цінності людини, відповідно до яких вона ставить і досягає цілі. Такий взаємозв’язок мети та цінності дії особистості представлений в роботі М.Вебера. На його думку досягнення успіху пов’язане з постановкою не будь-яких цілей, а лише тих, які мають якесь значення для особистості, якусь цінність. Цікава концепція “достижительской культуры” А. Ю. Согомонова. Культура досягнення може бути визначена як “система символічного й експресивного супроводу тих соціальних дій, які орієнтовані на досягнення успіху”. При такому підході інтерес у сфері культури досягнення спрямований на дослідження не буквально всіх цілеспрямованих дій, а на дослідження тільки тих дій, які відповідають ідеалам соціальних досягнень конкретного суспільства. Тому, розглядаючи успіх у рамках культури досягнення, автор визначає його як “сукупний конструкт ідеології досягнення й набору стратегій досягнень”. Важливим висновком у концепції успіху як раціонального вибору, розробленої Д. Фрідманом і М. Хетчером, є висновок про те, що формування цілей суб’єкта визначене його пріоритетами. Тому соціальну дію дослідники розглядають як досягнення цілей, обмежену, з одного боку, ієрархією пріоритетів суб’єкта, з іншого боку, соціальними інститутами, приписами. У концепції успіху як демонстративного споживання Т. Веблена йдеться про ідеологію демонстративного споживання – норму грошового суперництва й соціальних установок на грошовий успіх, грошовий стандарт рівня життя, грошові канони смаку й моди. З позиції теорії ризиків (Э. Гідденс, У. Бек). успішна людина в суспільстві ризику – це людина, що засвоїла нові моделі поведінки, тобто вміє керувати ризиками. Основою символічної концепції успіху є теорія символічного інтеракціонізму, а саме положення про те, що взаємодія між людьми здійснюється за допомогою обміну символами. Таким чином, ціледосягнення є продуктом взаємодії суб’єктивних факторів (індивідуальних значень успіху) і об’єктивних факторів (символів успіху) [6.].

Різні психологічні школи по-своєму трактують феномен успіху. У психологічній теорії особистості З. Фрейда немає явного звертання до внутрішніх детермінантів або зовнішніх поведінкових проявів успіху. З іншого боку, у рамках методу аналізу випадків, ним і його послідовниками проведений аналіз особистості історичних і сучасних йому персоналій, чия творча або художня біографія асоційована з успіхом. У психоаналізі “успіх” – це гомеостатична рівновага в задоволенні інстинктивних потреб. Тут доречно скористатися поняттям “ідентифікація” як неусвідомленого методу позбавлення фрустрації й тривоги. У цьому сенсі “ідентифікуючись”, людина приймає риси іншого й робить їх корпоративною частиною власної особистості. Звичайно обираються й інкорпоруються ті риси, які, як їй видається, допоможуть досягнути бажаної мети. Позиція А. Адлера відносно детермінант успіху прямо пов’язана з однією з основних його ідей – ідеєю фіктивного фіналізму. Фінальні цілі життя створюють стимульну основу людської активності. Ще одне поняття А.Адлера тісно пов’язане з поняттям успіх – прагнення до переваги. Це прагнення спрямовує людину на все більш високі щаблі розвитку, до досконалості, при цьому здорове прагнення до переваги має соціальний контекст. Відповідно до теорії соціального научіння А. Бандури в дитини можна сформувати патерни успішної поведінки шляхом вікарного навчання, тобто через імітацію нею поведінки, що призводить до успіху. Діти, на його думку, спостерігаючи моделі успішної поведінки дорослих, навчаються бути успішними. Для вивчення моделі такої поведінки А.Бандура ввів поняття ефективність особистості, як сукупність переживань самоповаги, власного достоїнства й компетентності при рішенні життєвих проблем. Інший ракурс розгляду цієї проблеми визначає гуманістичний напрямок у психології, насамперед пов’язаний з іменами А. Маслоу й К. Роджерса, в яких постулюється принцип редукції напруження. Принцип редукції напруження – це прагнення до напруження, яке обумовлене екзестенційною спрямованістю людини, яка намагається усвідомити смисл свого існування. Успішність розглядається як особистісна успішність, яку людина досягає в ході життєвого шляху, пізнаючи та актуалізуючи свої можливості [10.]

Представники прагматичної бізнес-психології, що зосереджуються на діловому спілкуванні, розглядають успіх як здатність людини досягати особистих зовнішніх цілей. Успішна особистість, з подібної, в якійсь мірі банальної точки зору – це напориста, активна, діяльна людина, що досягла вершин матеріального процвітання, кар’єри, слави й має можливість споживати різноманітні життєві задоволення в необмежених розмірах Ці дослідження (Ф. Девіса, Д. Карнегі, С. Паркінсона, Р. Фішера, У. Юри, Н. Хілла та ін.), так чи інакше зводяться до розробки універсального алгоритму досягнення успіху.

До даного підходу прагматичної бізнес-психології примикає розуміння успіху, прийняте в деяких новітніх системах психології й, насамперед, у нейролінгвістичному програмуванні (НЛП). Представники цього підходу розглядають успішність людини з володінням нею найрізноманітнішими психотехнологіями майстерності спілкування, постановки цілей, впливу на самого себе й свій власний стан за допомогою маніпуляції образами, уміння задавати собі питання тощо.

Вітчизняні дослідники (К. Абульханова-Славська, Б. Ананьєв, П. Анохін, А. Бодальов, Л. Божович, В. Вілюнас, Л. Виготський, Г. Костюк, О. Леонтьєв, В. Мясищев, К. Платонов, С. Рубінштейн та ін.) підходили до вивчення успіху в єдності відображуваного, мотиваційного та регуляторного аспектів діяльності людини, враховуючи його обумовленість соціальними ситуаціями, в яких вона здійснюється. Проблема регулятивних функцій різноманітних станів готовності особистості до певного способу дій достатньо розроблена в сучасній психологічній і педагогічній літературі. Спрямованість особистості є одним з термінів, який і використовується в даному контексті. Так, на думку С. Рубінштейна, проблема спрямованості є, насамперед, проблемою про динамічні тенденції, про те як і які мотиви визначають людську діяльність, які самі в свою чергу визначаються її цілями й задачами. Спрямованість, стверджує вчений, містить у собі два тісно між собою пов’язаних моменти: предметний зміст, оскільки спрямованість є завжди спрямованістю на щось, на якийсь більш-менш певний предмет, і напругу, яка виникає при цьому [7, c. 411].

Спрямованість, доводить В.Ядов, є складовою диспозиції особистості, яка зафіксована у її соціальному досвіді. Вона віддзеркалює схильності людини сприймати й оцінювати умови діяльності, а також діяти в цих умовах певним чином [8, c. 3].

Традиційно основою для вивчення успіху в психології є припущення про його зв’язок з рівнем домагань, мотивацією досягнення та атрибуцією результатів досягнення. Термін "рівень домагань" був уведений у школі німецького психолога К. Левіна. Підводячи підсумки роботам, проведеним в 1930 – 1940-і рр., К. Левін виділяє ряд напрямків у вивченні феномена вибору домагань. Він виходить із наступного положення: людина домагається певної мети, а не просто виконує дію, при цьому те, чого хоче досягти суб’єкт, і є його ідеальна мета. У силу того що її досягнення на даному етапі виявляється важким або неможливим, індивід обирає більше реальну ціль – ціль дії. Як критерій рівня домагань звичайно й розглядається рівень останньої. Цільова структура суб’єкта може містити значне число рівнів, що розрізняються по ступені реальності: мрії й фантазії; рівень, досяжний при об’єктивній оцінці ситуації; низький рівень, на якому може опинитися людина при несприятливому результаті ситуації. На цій же шкалі локалізовані ідеальна й реальна цілі, дистанція між якими може бути різною й варіюється в процесі виконання дії. Таку відстань К. Левін назвав внутрішньою невідповідністю. Важливими характеристиками рівня домагань є: розходження між рівнем цілі дії й рівнем попереднього виконання є цільовою невідповідністю, яка показує ступінь відстані цілі нової дії від попереднього досягнення; розбіжність між рівнем поставленої цілі й фактичним її виконанням є невідповідністю досягнення. Знак і величина останньої є двома основними факторами, що визначають переживання успіху й невдачі. Необхідно відзначити, що формування цілі дії піддається впливу ряду факторів, тобто рівень домагань складно детермінований. К. Левін спробував класифікувати детермінанти рівня домагань, розділивши їх на ситуаційні й більше стабільні (соціально-психологічні й особистісні) [3.]

Однією з когнітивних моделей, що претендують на узагальнення досліджень у галузі мотивації досягнення успіху є модель Х. Хекхаузена. У цій моделі стрижневим фактором є когнітивні процеси ухвалення рішення. У ній вченим виділяються чотири поняття, які він уводить для пояснення дії: ситуація, дія, результат і наслідок. Ці поняття об’єднані в одне ціле за допомогою відповідних типів очікування; тобто в моделі повязані параметри очікування й параметри спонукання. Модель Х. Хекхаузена також ураховує каузальне атрибутування за допомогою різних змінних очікування і інструментальність проміжних результатів дій для досягнення майбутніх цілей. Згідно вчення Х. Хекхаузена “діяльність досягнення”, на завершальному етапі якої формується успіх або невдача, має ніби двошарову структуру. Перший шар – базова потреба, мотив і ціль одержання предмета або продукту, що задовольняє потребу. Другий шар – потреба в досягненні успіху (або в престижі), мотив (або мотиви) і ціль (або цілі) досягнення певного стандарту переваги. Вчений сформулював п’ять умов, одночасна присутність яких беззастережно говорить про те, що дана діяльність є “діяльністю досягнення”, а саме: 1) діяльність повинна залишати після себе відчутний результат; 2) результат повинен оцінюватися (якісно або кількісно); 3) для оцінки результатів повинні використовуватися порівняльна шкала (підстава оцінки) і в рамках її якийсь нормативний рівень, що вважається обов’язковим; 4) мета діяльності має бути тільки в принципі досяжною й не може бути здійснена без певних витрат часу й зусиль із боку людини; 5) діяльність повинна бути бажаною, тобто її результати потрібні для задоволення якої-небудь потреби людини. Х. Хекхаузен звертає також увагу на те, що для мотивації досягнення характерний постійний перегляд цілей, оскільки ланцюг дій може перериватися на години, дні, тижні, місяці або навіть роки. Ще однією характеристикою мотивації досягнення є постійне повернення до перерваного завдання, до чого колись залишеного, поновлення основної спрямованості дій. Так, створюються складні й довгий час існуючі структури з основної, побічної й вхідної в їхній склад діяльності, які ведуть за допомогою досягнення серії “субцілей” до головної, нехай навіть дуже віддаленої. Планування стає необхідним для досягнення впорядкованої послідовності й функціональної організації ланцюга дій [9].

Найважливішою проблемою у вивченні атрибуції результатів досягнення є виділення основних параметрів причин. Перший такий параметр увів Дж. Роттер, назвавши його локус контролю. Далі біли виділені наступні параметри: внутрішні, особистісні, та зовнішні, похідні навколишнього світу; стабільність (здібності) і варіативність (намір і старання) (Ф. Хайдер). Надалі Б. Вайнер об’єднав обидва параметри – локалізацію й стабільність – у чотирьохмірну схему причин, що дотепер є основою для більшості досліджень проблеми атрибуції досягнень. На наступному етапі дослідження проблеми були введені й інші параметри. Так, зокрема, Р. Розенбаум запропонував стабільні й варіативні внутрішні причини розрізняти також і за параметром інтенції або керованості. Л. Абрамсон і М. Селігман увели ще один параметр: “глобальність (узагальненість) – специфічність”, які дозволяють пояснити перенесення ефектів атрибуції результатів однієї діяльності на діяльність іншого виду [2, с. 27].

Сучасні дослідники шкільної профорієнтації поняття майбутній професійний успіх пов’язують, насамперед, із ефективним професійним самовизначенням (Є. Климов, В. Сидоренко, В. Синявський, С. Чистякова та ін.), яке розглядається у контексті значно ширшого поняття професійний розвиток і передбачає вироблення в особистості ставлення до себе, як до суб’єкта майбутньої професійної діяльності, яке забезпечить успішність всього життя у рамках певної професійної діяльності.

Проведений нами аналіз різноманітних підходів у філософії, соціології та психології до розв’язання проблеми формування в особистості спрямованості на досягнення майбутнього професійного успіху дозволив уточнити сутність цього поняття й розробити його структуру, визначити компоненти та показники їх сформованості в учнів старшої школи. Структуру спрямованості старшокласника на майбутній професійний успіх представляємо на рис. 1.

Спрямованість старшокласника на майбутній професійний успіх
Компоненти
мотиваційно-ціннісний			когнітивний компонент			дієво-практичний
Показники
усвідомлення життєвої перспективи	емоційно насичений образ своєї справи (мрія)	намір досягнути високого стандарту в майбутній професійній діяльності	необхідні для досягнення успіху в обраній справі знання	оцінка ресурсів та дефіцитів для досягнення успіху в обраній справі	спосіб каузального атрибутування успіху	вміння формулювати цілі та трансформувати їх у конкретні задачі	навички аналізу ситуації і власної діяльності	наполегливість в організації власної життєдіяльності

Рис.1. Структура спрямованості старшокласника на майбутній професійний успіх


Отже, аналіз наукових досліджень дозволив зробити висновок, що спрямованість старшокласника на майбутній професійний успіх є складним динамічним новоутворенням особистості, комплекс взаємопов’язаних компонентів якого визначає сформованість в особистості фіксованої в її соціальному досвіді схильності сприймати й оцінювати умови діяльності, а також діяти в напрямі досягнення особистого високого стандарту у майбутній професійній діяльності. Таким комплексом взаємопов’язаних компонентів є мотиваційно-ціннісний, когнітивний та дієво-практичний компонент.

Література:

1. Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни. / Ксения Александровна– М.: Мысль, 1991. – 299 с.].
   
2. Батурин Н.А. Психология успеха и неудачи. Учебное пособие. / Николай Алексеевич Батурин. - М., 2003. - 116 с.
   
3. Бороздина Л. В. Исследование уровня притязаний. / Лидия Васильевна Бороздина. - М., 1985 – 141 с.
   
4. Васильев И.А. Мотивацияи контроль за действием. / И.А. Васильев, М.Ш. Магомед-Эминов. -М.: Изд-во МГУ, 1991. – 144 с.
   
5. Ключников С.Ю. Философия успеха: гносеологический анализ: Дис. ... канд. филос. наук : 09.00.01 /. Ключников Сергей Юрьевич. -М., 2003 – 145 с.
   
6. Ритцер Дж. Современные социологические теории: 5-е изд. / Джордж Ритцер - СПб.: Питер, 2002.- 688 с.
   
7. С.Л.Рубинштейн Основы общей психологии / Сергей Леонидович Рубинштейн. - СПб: Издательство "Питер", 2000
   
8. Саморегуляция и прогнозирование социального поведения личности: [под редакцией В.А. Ядова]. – Ленинград: Издательство"Наука", 1979
   
9. Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность. Т. 2. / Хайнц Хекхаузен. -М.: Педагогика, 1986. – 351 с.
   
10. Холл К. Теории личности. / К.С. Холл, Г. Линдсей. - М.:”КСП+”, 1997. 720 с.
    

УДК 373.6: 004

Федун Л.М.

м. Чернігів

Формування професійних домагань старшокласників у процесі взаємодії загальноосвітнього навчального закладу та державної служби зайнятості

Розгортання ринкових економічних процесів в України супроводжуються стрімким зростанням конкуренції між фахівцями високої професійної кваліфікації. Такі тенденції помітні, передусім, у зростанні попиту на кваліфіковану робочу силу, яка відповідає і в змозі на високому рівні забезпечити просування готової продукції (товарів, послуг) від виробника до споживача. Саме тому сучасні умови висувають принципово нові вимоги до рівня підготовки професійно компетентних, мобільних і активних фахівців, здатних швидко модернізувати свою діяльність і оволодіти достатнім рівнем знань, умінь і навичок для виконання таких вимог.

В означені вище жорсткі умови ринку праці й потрапляє молодь після закінчення навчання в загальноосвітньому або ж професійному навчальному закладі, що й свідчить про актуальність і соціальну значущість проблеми формування у старшокласників адекватних професійних домагань, які повинні у своєму змісті відображати вимоги до рівня підготовки й вихованості професіонала. Такий зміст наповнюється й оформлюється в дитини в образ бажаної або ж професії. Загальновідомо, що професійне самовизначення має відповідати й узгоджувати інтереси, бажання і можливостям особистості та попит на ринку праці на певні професії. Якраз забезпечити цей процес об’єктивною професіографічною інформацією в змозі взаємодія загальноосвітнього навчального закладу та відповідних регіональних центрів державної служби зайнятості.

Розкриємо сутність і значущість професійних домагань старшокласників у процесі їх професійного самовизначення. Відзначимо, теоретико-методологічне обґрунтування поняття “соціальні й професійні домагання особистості” здійснено в працях К. Альбуханової-Славської, Б. Ананьєва, І. Беха, Л. Божович, Г. Костюка, А. Леонтьєва, В. Мясищева, С. Рубинштейна, К. Платонова. Вітчизняними дослідниками доведено, що професійні домагання та їх самооцінка є складовими структури самосвідомості особистості, які представляють “Я-образ” соціального, життєвого й професійного самовизначення суб’єкта. Якраз у площині усвідомлення свого “Я” та ставлення до самого себе перебуває категорія “домагання”, завдяки якій розкриваються можливості пояснення цілеспрямованості особистості, механізмів її активності (мотиви, бажання, потяги, прагнення, проекти, плани, змісти, прогнозування й ін.) у досягненні певного в різних видах діяльності соціально-професійного статусу тощо [1; 2; 3; 4; 6].

Традиційно основою для вивчення домагань особистості є припущення про їх зв’язок з мотивацією досягнення та атрибуцією досягнутих результатів. Термін “рівень домагань” був уведений у школі німецького психолога К.Левіна, на основі відкритої Т.Дембо закономірності про тісний взаємозв’язок складності мети та діяльності. Такий взаємозв’язок виявлявся в тому, що занадто складна мета, яку було тяжко досягнути відразу, розподілялася людиною на часткові цілі, поетапне виконання яких давало змогу отримати бажаний результат. Часткові цілі, за визначенням вченого “проміжна ціль”, й було названо рівнем домагань. Згодом у дослідженнях Ф. Хоппе були виявлені й інші особливості процесів цілепокладання людиною у різних за складністю видах діяльності. Вчений під час проведення експериментів з’ясував, що якщо завдання були занадто важкими або занадто простими, то досягнення бажаного результату людиною не сприймається як успіх. Це дозволило йому стверджувати про те, що рівень домагань формується лише в певному діапазоні складності і, зазвичай, його верхня межа відповідає межі працездатності суб’єкта. Вдалося також Ф.Хоппе відкрити досить суттєву психологічну особливість, яка дала змогу йому стверджувати про існування “ідеальної цілі”. Її сутність полягала тому, що рівень домагань підвищується після досягнення успіху й знижується після невдачі. Тому, прийшов до висновку вчений, така ціль певної складності й керує всією поведінкою людини [7].

В останні роки увага вітчизняних науковців зосереджена, переважно, на дослідженнях домагань особистості (особистісних, соціальних, професійних) у межах категорії “Я-образ” і таких його компонентів як самоповага, самооцінка, саморегуляція, дихотомія “Я” реальне та “Я” ідеальне. Вітчизняні дослідники (І. Бех, Т. Титаренко) наголошують на необхідності вивчення домагань особистості у взаємозв’язку з емоційною сферою (мотиваційна складова), самооцінкою (пізнавальна складова), які формують і проявляються в діяльності (діяльнісна складова) [3; 6].

Так, зокрема, І. Бех, характеризуючи особливості підліткового віку, доводить, що підліток обирає для себе “еталон дорослого”, через який він сприймає й оцінює себе, але який, однак, не завжди відповідає справжнім його можливостям. В результаті самооцінка підлітка часто коливається, вона нестійка і переважно неадекватна. Підліток або недооцінює, або, навпаки, переоцінює себе: рівень його домагань часто не відповідає рівню фактичних досягнень. Поведінка, яка регулюється подібною самооцінкою, може призвести до конфлікту з оточуючими [3, с. 119].

Розглядаючи життєві домагання особистості як потребове ставлення людини до власного життя, Т. Титаренко приходить до висновку, що вони є динамічною моделлю бажаного майбутнього життєвого світу, рамкою, в яку людина хоче запакувати своє життя. Це активне, емоційне, стійке, цілеспрямоване, конкретне ставлення до себе і свого оточення, до часу свого життя, до власного майбутнього, в якому враховуються колишні поразки і перемоги, інтереси особистості та соціуму, потреби соціалізованого “Я” і глибинного єства, інтенції потенціалу. Життєві домагання відрізняються від життєвих цілей, планів, мрій і намірів, вони задають швидкість і напрямок руху, формують загартованість до перешкод і випробувань, допомагають переосмисленню свого теперішнього життя, визначають завтрашні резерви [6, с. 5 – 7].

Звичайно, окреслені вище положення ґрунтуються на дослідженнях відомих вчених у галузі психології розвитку особистості і, передусім, у дослідженнях проблем життєвого шляху особистості (К. Абульханова-Славська, О. Брушлінський), найважливішою умовою якого є життєва перспектива як образ бажаного та усвідомлюваного можливого майбутнього життя. На думку, зокрема, К. Абульханової-Славської, така перспектива дає людині можливість організовувати власне життя, планувати та реалізувати його. Якраз домагання особистості спонукають її до здійснення саме тієї діяльності, яка відповідає цим домаганням. Крім того, на думку вченої, домагання це більш узагальнений механізм особистості, ніж її мотиви, і різниця між мотивацією та домаганнями полягає в тому, що коли змістом мотивації є те, на що спрямовані потреби (тобто їх предметна спрямованість), то домагання виражають ціннісну характеристику і самого суб’єкта, і його життя, відповідають його сенсові [1].

На важливості формування в особистості домагань у різних видах активності доводиться також у працях Б. Ананьєва. Рівень домагань, на його думку, пов’язаний з оцінними потребами особистості, які характеризують її домагання на відповідну оцінку соціуму. Вчений уважав, що саме в суб’єктивній картині життєвого шляху віддзеркалюються етапи соціального та індивідуального розвитку особистості [2].

Наголошуючи на самопізнанні, як найголовнішому механізму розвитку дитини старшого шкільного віку, Л.Божович стверджує про становлення у цьому віці стійкої самооцінки, яка базується на рівні домагань. Саме це, на її думку, породжує потребу в дитині бути не лише на рівні вимог оточуючого середовища, а й на рівні власних вимог і власної самооцінки. Дослідницею було виявлено, що нездатність дитини задовольнити сформовані домагання спонукають її до гострої потреби заниження самооцінки, результатом якої стають негативні переживання й афективна поведінка. Домагання особистості –це рівень складності обраних суб’єктом цілей [4, с. 176].

Отже, рівень домагань особистості виконує дві основні функції – спонукальну і оцінну. Оцінна функція виступає як критерій вибору, тобто тим еталоном, на який орієнтується особистість. Сутність спонукальної функції полягає також в тому, що оцінені професійні домагання старшокласника стають мотивом для вибору напряму і способу його орієнтації в професійному світі. Тому в такій якості вони є мотивуючим факторам, який спонукає особистість до пошуку адекватних ситуації рішень. Сутність оцінної функції професійних домагань старшокласника полягає тому, що об’єктивно задана потреба професійного самовизначення змушує його замислюватися над питаннями професійної праці людини, порівнювати різні професії між собою, аналізувати їх специфіку й у такий спосіб виробляти власне оцінне судження про той чи інший вид діяльності. Поряд з цим дитина примірює себе до таких професій, аналізує можливості й розробляє ймовірні шляхи оволодіння нею. Тобто формує власне уявлення про своє “Я-реальне”, яке відповідає чи не відповідає, або ж відповідає лише частково рівню тих вимог, які висуває професія до фахівця.

Як мотив, професійні домагання учня старшої школи спонукають до процесу пошуку рішень і вибору однієї з можливих альтернатив. У старшому шкільному віці цей процес має таку, на нашу думку, послідовність. На початковому етапі під впливом середовища, навчання й особистого досвіду у старшокласника формується рівень професійних домагань, тобто рівень і значущість майбутніх професійних досягнень, до яких він прагне. Згодом, у процесі наближення завершального етапу навчання у старшій школі формулюються кілька альтернативних рішень, виконання яких забезпечить досягнення бажаного результату, які порівнюються зі сформованим рівнем домагань. У процесі прирівнювання таких альтернатив виникає “напруга домагань” під впливом суттєвої їх розбіжності або тотожності. Їх узгодження, прийняття або відхилення і виступає мотивом активності старшокласника й спонукає його до внутрішньої роботи над собою (пошук до додаткових альтернатив, стратегія і тактика самовдосконалення, програма підвищення рівня навчальних досягнень тощо).

Таким чином професійне майбутнє у формі професійних домагань, яке старшокласник уявляє як потенційно можливе, як перспективу професійного зростання, виконує функції узагальнення досягнутого рівня та регуляції активності як суб’єкта діяльності. Варто також відзначити, що вибір майбутньої професії, основу якого складають обґрунтовані, дієві та адекватні професійні домагання особистості, залежить від зовнішніх (специфіка профільного навчання, близьке соціальне оточення тощо) та внутрішніх факторів (загальні та індивідуальні здібності, рівень навчальних досягнень, сформованість професійно-важливих якостей тощо). Тому можна з упевненістю стверджувати про сформованість професійних домагань є необхідною передумовою усвідомленого та обґрунтованого професійного самовизначення особистості.

Таким чином професійні домагання старшокласника та їх адекватна самооцінка визначають сформованість у нього готовності до обґрунтованого професійного самовизначення та досягнення у майбутньому професійного успіху в обраній діяльності. При цьому сформованість самооцінки й рівня професійних домагань старшокласника визначають його прагнення обрати професію й досягнути в майбутньому цілей певної складності.

Зважаючи на означене вище якраз взаємодія загальноосвітнього навчального закладу та відповідних регіональних центрів державної служби зайнятості через планування, координацію, поточне регулювання й контроль професійної орієнтації школярів в межах певної територіальної одиниці в змозі забезпечити цей процес достовірною професіографічною інформацією, діючим та прогностичним попитом та пропозицією на ринку праці на окремі категорії фахівців. Планування передбачає установлення цілей управлінського впливу, визначення етапів його реалізації, виконавців, ресурсів. Функція координації має на меті упорядкування взаємин суб’єктів профорієнтаційної діяльності, а в разі необхідності і корекції такої взаємодії. Поточне регулювання здійснюється, як правило, на основі зворотної інформації про стан виконання завдань професійної орієнтації учнів у окремих суб’єктів діяльності, їх погодження із завданнями в межах адміністративної одиниці. Така регулююча функція призначена для погодження дій окремих суб’єктів згідно затверджених для всіх учасників завдань. Функція контролю забезпечує моніторинг ефективності проведених профорієнтаційних заходів з метою удосконалення технології їх проведення у найближчій перспективі.

Звичайно, не потрібно створювати абсолютно нові моделі організаційно-педагогічної взаємодії суб’єктів професійної орієнтації учнівської молоді, адже система такої роботи діяла досить ефективно у минулі роки. Тому необхідно і доцільно переосмислити той величезний досвід, що був накопичений у Радянському Союзі і використати його з урахуванням умов ринку праці. Загальновідомо, у 80-і роки було створено більше 60 регіональних Центрів професійної орієнтації молоді, а в районах – безліч профконсультаційних пунктів. Головною метою їх діяльності стало спрямування всієї системи профорієнтації на забезпечення ефективної зайнятості населення та підвищення соціальної захищеності громадян шляхом реалізації єдиної державної політики галузі професійної орієнтації на відповідній території. Саме у діючій на той час системи відповідної роботи було досліджено і визначено всі аспекти здійснення ефективної професійної орієнтації молоді. Така система роботи передбачала:

– розробку програм взаємодії з організаціями, що належать до територіальної системи професійної орієнтації і обслуговують відповідні групи населення;

– узгодження перспективних планів профорієнтаційної діяльності організацій, що належать до територіальної системи професійної орієнтації, та подання пропозицій на розгляд територіальної міжвідомчої координаційної ради з професійної орієнтації;

– участь у координаційних нарадах та семінарах з питань удосконалення взаємодії територіальної служби зайнятості з навчально-виховними закладами, соціальними службами для молоді, кадровими та іншими службами підприємств у справі організації професійної орієнтації в регіоні.

Саме завдяки відновленню означених вище функцій в сучасних умовах працівники освітніх закладів отримають змогу використовувати об’єктивну інформацію служби зайнятості у навчально-виховному процесі школи. Періодичне поновлення такого банку даних створюватиме загальну картину сучасних вимог до рівня підготовки фахівців, попиту ринку праці на окремі категорії працівників, прогнозування попиту на майбутнє. Використання достовірної та об’єктивної ринкової інформації у процесі професійної орієнтації є тим найвагомішим чинником, який суттєво підвищить ефективність формування адекватних, дієвих та обґрунтованих професійних домагань старшокласників.

Отже, проведений нами аналіз дозволяє стверджувати, що професійні домагання старшокласника – це динамічне особистісне утворення, яке характеризує його прагнення досягти результату певного рівня складності у процесі професійного самовизначення. Вибір такого рівня складності ґрунтується на глибокому самопізнанні та самооцінці досягнутих ним попередніх результатів, які задають напрям його майбутньої активності. Зважаючи на означене вище в структурі професійних домагань нами виділено пізнавально-рефлексивний (знання свого “Я” та вимог обраної професії), емоційно-ціннісний (ставлення до майбутньої професії та ставлення до себе як суб’єкта професійного самовизначення) та практичний (первинне оволодіння способами професійної діяльності та активне формування професійно-важливих якостей) компоненти. Ефективність формування адекватних, дієвих та обґрунтованих професійних домагань старшокласників має забезпечуватися достовірної та об’єктивної ринкової інформації, яку педагогічні працівники в змозі отримувати під час організації взаємодії загальноосвітнього навчального закладу та відповідних регіональних центрів державної служби зайнятості.

Література:

1. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни / К.А. Абульханова-Славская. – М.: Мысль, 1991. – 301 с.

2. Ананьев Б. Г. Избранные психологические труды: в 2-х т. – М.: Педагогика, 1980. – Т. 1. – 232 с., Т. 2. – 288 с.

3. Бех І. Д. Виховання особистості: у 2 кн. – К. : Либідь – Кн.1.: Особистісно орієнтований підхід : теоретико-технологічні засади / І.Д.Бех. – К. : Либідь, 2003. – 280 с.

4. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте (психологическое исследование) / Л.И. Божович. – М.: Просвещение, 1968. – 452 с.

5. Бороздина Л. В. Исследование уровня притязаний / Лидия Васильевна Бороздина. – М., 1985 – 141 с.

6. Життєві домагання особистості: монографія / [Т.М.Титаренко І.В.Лебединська, Н.В.Анікіна, О.Я.Кляпець та ін.; за ред. Т.М.Титаренко]. – К.: Педагогічна думка, 2007. – 456 с.

7. Lewin K. Levels of aspiration // Personality and the Behavior Disorders / [K.Lewin, T.Dembo, I.Festinger, P.Sears]. – N. Y.: The Ronald Press Company 1944

Хміль М.М.

м. Львів

Психологія профорієнтації: професійний розвиток і кар’єра, психологічна підтримка та психологічна допомога у ситуації безробіття

Психологія як галузь науки сьогодні щораз більше наповнює усі сфери життєдіяльності людини. Особистість, її розвиток, фізичне та психологічне здоров’я, взаємодія індивіда в соціумі, вплив групи на особистість і особистості на групу – це одні з основних аспектів, які цікавлять не лише науковців, але й пересічних громадян. Кожен хоче бути успішним, щасливим і любленим. Але чомусь майже кожен переконаний, що його добробут, успіх, достаток, здоров’я та все те, чого прагне, залежить від сусіда, в якого це є, або ж від держави, депутатів, медиків, соціальної служби чи ще від когось   але аж ніяк не від нього самого. Життя постійно підносить людині несподіванки, до яких вона має бути готовою. В противному разі пристосування до мінливих зовнішніх обставин утрудниться і вже не вистачить сил для плідної діяльності, нормального існування.

Стресових ситуацій, як відомо, не минає жодна людина, якщо вона насмілюється виявляти щонайменшу нестереотипну активність, робити нові кроки вперед. Повсякденні психологічні травми є неминучим явищем. Найчастіше проблеми виникають у сферах економічного достатку, соціального забезпечення, фізичного здоров’я – те, що людина може безпосередньо відчути. Але людина не бачить проблем, які є всередині, у ній самій, тих, що визначають її поведінку та реакцію на ті чи інші життєві ситуації. Звичайно, якщо пташку, яка виросла в тісній клітці, кинути з висоти, то вона може розбитися, бо не знатиме, що може літати. Так і людина, яка не знає, що має внутрішню особистісну силу, може потонути у морі проблем. Ось чому завданням психології і психологів є, насамперед, допомогти особі відкрити власне «внутрішнє око», зрозуміти хто вона, і куди прямує. Психологічний супровід, психологічне консультування, коучінг і психотерапія присутні сьогодні в усіх сферах життєдіяльності людини з метою підтримки та розвитку особистісних і професійних якостей, збереження психологічного й фізичного здоров’я.

Більшість свого часу кожна доросла людина присвячує роботі та професійній реалізації. Досить часто ця діяльність займає більшу половину життя людини. Саме тому психологічна травматизація в цій сфері дуже висока.

Дані досліджень з психології, фізіології праці, медицини свідчать, що безробіття (ситуація втрати роботи, постійного заробітку та зниження соціальних гарантій) людина переживає як ситуацію максимально критичну й таку, що часто призводить до серйозних негативних наслідків як в психофізіології, так і в організації соціального життя.

Таким чином, втрата місця праці викликає складний стресовий стан, який супроводжується негативними психологічними проявами, впливає на загальний рівень активності, фізичне та психічне здоров'я. Розвиток стресових станів, що пов'язані з ситуацією безробіття, має фазову природу. У ньому можна виділити такі етапи:

1. Стан невизначеності та шоку, пов'язаний з важкими суб'єктивними переживаннями страху та негативними емоціями.

2. Стан полегшення та конструктивне пристосування до ситуації, який триває 3-4 місяці після втрати роботи та супроводжується хорошим настроєм, активністю та задоволенням життям.

3. Погіршення стану безробітного, яке наступає після 6 місяців втрати роботи та пов'язується з деструктивними змінами у психіці, здоров'ї, фінансовому та соціальному становищі безробітного.

4. Фаза безпорадності та примирення з ситуацією, яка виникає під час тривалого безробіття і супроводжується бездіяльністю та апатією.

Переживання людиною ситуації бездіяльності, відсутності роботи трансформується в синдром "неврозу безробіття". Незалежно від причин безробіття людина переживає пустоту свого часу як внутрішню пустоту. Безробітний вважає себе нікому не потрібним, а своє життя - позбавленим сенсу.

Психологічні проблеми безробіття впливають і на механізми психічної регуляції людини й викликають певні форми психологічної деформації особистості безробітного. Залежно від індивідуально-психологічних особливостей людини ці види деформацій (певні зміни рис характеру, темпераменту, емоційної, вольової та сфери потреб) можуть проявлятися по-різному. Такі індивідуальні прояви завжди потребують психологічного вивчення.

Проте існують достатньо стійкі та узагальнені характеристики, що притаманні більшості людей, які опинилися у ситуації безробіття.

Результати психодіагностичних досліджень та індивідуального консультування дозволяють виділити кілька основних типів психологічних особистісних деформацій.

Прояв цих типів на поведінковому рівні залежить від різних, значущих для них ситуацій.

1. Ситуація залежності   при спілкуванні безробітного з людиною, від якої залежить його подальша доля.

2. Ситуація невизначеності   ситуація, за якої у безробітного відсутня необхідна інформація для її подолання та прийняття рішення.

3. Ситуація тиску   ситуація, у якій на безробітного застосовують психологічний тиск у зв'язку з необхідністю вибору саме тих варіантів рішень, що пропонуються.

4. Ситуація байдужості   ситуація, в якій очікування допомоги не оправдується або ігнорується.

Кожна з цих ситуацій проявляється під час спілкування з працівниками кадрових служб, у процесі прийняття рішення, а також у конфліктних ситуаціях, що можуть протікати у конструктивній або деструктивній формах.

В умовах ринкових відносин та міграції трудових ресурсів, що існують на ринку робочої сили, гостро стоїть питання щодо організації та створення психологічного захисту безробітних. Однією з форм такого захисту може бути психологічне консультування безробітних, яке, передусім, забезпечується в центрах зайнятості за допомогою системи профорієнтаційних заходів.

Відповідно до Концепції державної системи професійної орієнтації населення від 17.09.2008 року, професійна орієнтація населення є науково обґрунтованою системою взаємопов'язаних економічних, соціальних, медичних, психологічних і педагогічних заходів. Ці заходи спрямовані на активізацію процесу професійного самовизначення та реалізації здатності до праці особи, виявлення її здібностей, інтересів, можливостей та інших чинників, що впливають на вибір професії або на зміну виду трудової діяльності [2]. Однією із складових професійної орієнтації є професійна консультація, елементами якої є і психологічна консультація безробітних.

Психологічне консультування безробітних   один із методів надання психологічної допомоги відвідувачам центру зайнятості. Психологічне консультування безробітних передбачає особистісно-орієнтоване спілкування психолога з безробітним, під час якого здійснюється загальне орієнтування в його особистісних особливостях і його проблемі, встановлюється і підтримується партнерський стиль спілкування психолога із безробітним, надається психологічна допомога із урахуванням потреб і проблем безробітного [3].

Профконсультант може обговорити з безробітним можливості працевлаштування з урахуванням iндивiдуально-психологiчиих особливостей, допомогти йому знайти вихід із проблемної ситуації, пов’язаної зі зміною місця роботи, своєчасно підібрати відповідну вакансію, скласти особистий план пошуку роботи, надати рекомендації щодо правильного ведення переговорів з працедавцями тощо.

У процесі профконсультацiї необхідно, передусім, ознайомитися із запитами безробітного, його досвідом та оцінити його потенційні можливості. Наступним етапом консультації може стати інформація про вакансії, якими цікавиться безробітний, та про її джерела.

Психологічне консультування один із основних методів надання психологічної допомоги. Це особистісно-орієнтоване спілкування, під час якого здійснюється загальне орієнтування в особистісних особливостях і проблемах клієнта, встановлюється і підтримується партнерський стиль спілкування (на рівних) між психологом і клієнтом, надається необхідна психологічна допомога у відповідності з потребами, проблематикою та характером консультативної роботи [1]. Головне завдання психолога-консультанта полягає у тому, щоб створити для нормального, психічно здорового клієнта умови для визначення ним усвідомлених нешаблонних способів дій, які б дозволили йому жити у відповідності з можливостями культури. Психологу-консультанту необхідно вступати в таку взаємодію з клієнтом, яка б дозволила знайти нові засоби дій, переживання та цілі для подальшого життя останнього.

Важливо зняти тривожний стан безробітного, спільно проаналізувати ситуацію, що склалася, i спробувати знайти оптимальний вихід. Потім виявити коло інтересів i нахилів людини й підібрати відповідний тип професій, обговорити можливості працевлаштування на підібрані вакансії. У випадку неможливості влаштуватися на ці вакансії обговорити з безробітним можливість переорієнтації і освоєння нової професії.

Соціально-психологічна допомога безробітним повинна спрямовуватися на оптимізацію їх соціальної адаптації, підвищення самооцінки, набуття активної життєвої позиції, ініціативності, подолання соціальних страхів, тривожності, підвищення рівня домагань, актуалізацію творчого потенціалу, повернення життєвої перспективи та впевненості у власних можливостях.

Психологічна робота служби зайнятості присутня у вигляді різних форм та методів і відбувається на різних етапах взаємодії працівників служби зайнятості з клієнтами – безробітними, працедавцями, учнями та студентами, окремими категоріями населення тощо.

Мета психологічної роботи служби зайнятості   соціально-психологічна реабілітація безробітних і прискорення повернення незайнятих громадян на роботу [4].

Психологічна підтримка та психологічна допомога населенню спрямовані на реалізацію наступних цілей:

• захист психічного, соціального і духовного здоров'я безробітного як необхідна передумова його самоактуалізації на ринку праці;
  
• сприяння підвищенню мотивації до праці, активізації власних зусиль до пошуку роботи;
  
• допомога в переоцінці цінностей, зміні цілей, переконань, настанов та інтересів людини відповідно до ситуації на ринку праці та реальної, об'єктивної життєвої ситуації, що склалася;
  
• формування адекватної самооцінки безробітного;
  
• формування власної відповідальності за результати своєї діяльності (схильності до інтернального виду суб'єктивного контролю);
  
• надання впевненості у власних силах, зменшення надмірного емоційного напруження та запобігання депресії [4].
  

Науково-методичними засобами психологічної допомоги є професіографія та психодіагностика, які спрямовані на сприяння професійному розвитку особистості.

Професіографія вивчає й описує структурні та змістові характеристики професій з метою визначення особливостей взаємодії суб’єкта діяльності та компонентів діяльності. Результатом професіографічного аналізу є професіограма, яка містить опис технічних, технологічних, санітарно-гігієнічних, психологічних, психофізіологічних відомостей про процес професійної діяльності, організацію та умови роботи.

Ще одним засобом психологічної допомоги є психологічна діагностика (психодіагностика), яка забезпечує визначення індивідуально-психологічних якостей людини за допомогою валідних і надійних психологічних методик і методів. Психодіагностика сприяє усвідомленню людиною власних професійних та особистісних характеристик.

Одним з методів надання психологічної допомоги є консультативна бесіда. Її головні завдання   надання допомоги клієнтам в оцінці власних професійних можливостей, подоланні адаптаційних труднощів, обґрунтуванні та складанні плану «розвитку професійної кар’єри», а також емоційна підтримка.

Отже, психологічна допомога це спеціальні психологічні засоби та методи (психодіагностика, профконсультування, поглиблена психокорекція), які сприяють обґрунтованому соціально-професійному самовизначенню особистості, зокрема, розширенню уявлень людини про власні здібності (утому числі до навчання), нахили, можливості з метою вибору, зміни професії, визначенню оптимальних шляхів працевлаштування [5]. Тобто, психологічна допомога – це конкретно визначені заходи, які здійснюються з метою професійного та особистісного розвитку індивідуума.

Коли говоримо про психологічну підтримку безробітного, то розуміємо систему психологічних прийомів і методів, які органічно інтегровані в конкретні технологічні процедури та операції роботи фахівців центру зайнятості з клієнтами та спрямовані на активізацію адекватної поведінки людини на ринку праці, опанування навичками пошуку роботи та стабілізацію її психоемоційного стану.

Психологічна підтримка безробітних здійснюється на чотирьох основних рівнях: мотиваційному, емоційному, поведінковому та когнітивному.

Мета психологічної підтримки безробітних   позитивно вплинути на психологічний стан кожного клієнта, зменшити дію стресових чинників, сформувати мотивацію до пошуку роботи та створити емоційний і когнітивний фон для конструктивних дій під час активного включення у процес пошуку роботи. Ефективний психологічний вплив на безробітного варто здійснювати за допомогою інформування, аргументування, пропозиції, використання відкритих запитань під час консультації тощо. Важливо, щоб пошук роботи базувався на відпрацюванні спільної оптимальної тактики, а не на основі залежності безробітного від соціальних послуг центру зайнятості. Психологічна підтримка забезпечується під час групових та індивідуальних послуг, які пропонує кожному клієнту служба зайнятості.

Кожен фахівець центру зайнятості, як один із тренерів з плавання, допомагає безробітному навчитися плавати в морі проблем і хвилях безробіття. Психологічна підтримка та психологічна допомога – це міцний рятівний круг, який не дає людині потонути, а навпаки стимулює пливти далі.

Література:

1. Бондаренко А.Ф. Психологическая помощь: теория и практика. - К.: изд. Укртехпрес, 1997.
   
2. Концепція державної системи професійної орієнтації населення від 17.09.2008 року.
   
3. Коттлер Дж., Браун Р. Психотерапевтическое консультирование. — СПб.: Питер, 2001.
   
4. Ляміна Л.Є. Цілі, форми та методи психологічної підтримки клієнтів служби зайнятості відповідно до ЄТОНН. //Бюлетень Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України. – К.: 2002.
   
5. Шелест І.І. Професійне консультування безробітних в центрах зайнятості. Методичні рекомендації. – К.: 2002.