Geum.ru

Всеукраїнської науково-практичної конференції (30 жовтня 2009 р.) Київ 2009 ббк 74. 212 Розповсюдження І тиражування без офіційного а 43 дозволу іпк дсзу заборонено

Вид материалаДокументы

Содержание


Мета статті
Розділ  iii. професійне навчання безробітних
Подобный материал:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   30

Шкіренко О.В.

м. Київ

Формування духовних цінностей особистості як чинник професійного самовизначення молоді

Проблема професійного самовизначення молоді посідає важ­ливе місце у педагогічній і віковій психології, оскільки стосується вирішального моменту в життєвій самореалізації особистості та пов'язане з ціннісними орієнтаціями особистості.

Психологічними проблемами розвитку особистості в різних аспектах професійної діяльності людини займається широке коло таких вітчизняних дослідників як Г.О. Балл, І.Д.Бех, К.М. Гуревич, Г.С. Костюк, Н.Г. Ничкало, Н.А. Побірченко, В.В. Рибалка, О.В. Савицька, В.В. Синявський, Є.О. Климов, К. К. Платонов, Б. О. Федоришин та багато інших.

Дослідження Г.М. Андреєвої, Л.І. Божович, Л.С. Виготського, Є.І. Головахи, І.В. Дубровіної, Д.Б. Ельконіна, Е. Еріксона, І.С. Кона, О.О. Кроника, Б.С. Круглова, К. Левіна, О.М. Леонтьєва, В.С. Мерліна, Ж. Піаже, О.М. Прихожан, Д.І. Фельдштейна та інших свідчать, що юність є періодом самовизначення, розвитку часової перспективи, теоретизування та розвитку рефлексії, що дозволяє особистості обмірковувати, структурувати, планувати свій життєвий шлях на основі духовних цінностей.

Питання вивчення та формування духовного світу особистості знайшли відображення в дослідженнях В.В. Анненкова, І.Д. Беха, М.Й. Боришевського, І.А. Зязюна, Е.О. Помиткіна, В.В. Рибалки, О.В. Сухомлинської, Ж.М. Юзвак та інших дослідників.

Незважаючи на активізацію наукового інтересу до проблеми духовного становлення молоді, потреба в розробці сучасних засобів розвитку духовних цінностей юнаків та дівчат не втрачає актуальності. Ця проблема має соціальний характер, оскільки пов`язана з таким поняттям, як формування особистості. Вона вимагає поглибленого вивчення та психолого-педагогічного обґрунтування.

Мета статті полягає у висвітленні уявлень про формування духовних цінностей особистості, які мають безпосередній вплив на професійне самовизначення молоді.

Професійне становлення молоді базується на специфічній системі знань як теоретичного, так і практичного характеру, на критеріях успішного розв’язання проблем, системі етичних принципів і цінностей, які регулюють відносини з колегами та різними інстанціями. Вона невід’ємна від гуманістичних, та демократичних ідеалів, тому її цінності ґрунтуються на повазі до людини, її гідності. Соціальне замовлення на фахівця вимагає від нього високої загальної та професійної культури, розвинутого почуття відповідальності, здатності до самооцінки та саморозвитку, вміння контролювати свої стосунки з людьми.

Складна структура потреб, мотивів, інтересів, цілей, світогляду, ідеалів, переконань, що складають спрямованість особистості і виявляють її ставлення до об'єктивної дійсності, і слугує соціально-психологічним та соціально-педагогічним базисом процесу формування ціннісних орієнтацій особистості [1, 13].

Головною ознакою юнацького віку є потреба особистості зайняти внутрішню позицію дорослої людини, вибрати професію, усвідомити себе членом суспільства, виробити світогляд, вибрати свій життєвий шлях. Юність – це період прийняття відповідальних рішень, що визначають усе подальше життя людини: вибору професії і свого місця в житті, сенсу життя, супутника життя, створення своєї сім'ї, вироблення світогляду і життєвої позиції [5, 237].

Найважливіший психологічний процес юнацького віку – становлення самосвідомості і стійкого образу своєї особистості, свого "Я". Становлення самосвідомості відбувається за декількома напрямками: 1) відкриття власного внутрішнього світу; 2) виникає усвідомлення неповоротності часу, розуміння скінченності свого існування; 3) формується цілісне уявлення про самого себе, ставлення до себе, причому спочатку усвідомлюються й оцінюються людиною особливості свого тіла, зовнішності, привабливість, а потім уже морально-психологічні, інтелектуальні, вольові якості. На основі аналізу досягнутих результатів у різних видах діяльності, врахування думок інших людей про себе і самоспостереження, самоаналізу своїх якостей і здібностей у юнаків формується самоповага, як узагальнене ставлення до себе [8, 230].

Професійне самовизначення – багатовимірний і багатоступеневий процес, який можна розглядати під різними кутами зору, – зазначає І.І.Полупан у своєму дослідженні.

По-перше, як серію задач, яку суспільство ставить перед особистістю, що формується і які вона повинна послідовно вирішити протягом певного проміжку часу.

По-друге, як процес поетапного прийняття рішення. Індивід формує баланс між своїми нахилами і схильностями з одного боку і потребами існуючої системи загального розподілу праці   з іншої.

По-третє, як процес формування індивідуального стилю життя, частиною якого являється професійна діяльність.

Ці три підходи підкреслюють сторони справи: перший вип­ливає з вимог суспільства, третій з схильностей особистості, другий пропонує об'єднання першого і третього. Данні підходи є взаємодоповнюючими (перший - соціологічний, другий - соціально-психологічний, третій   деференційно-психологічний). В психології розвитку професійне самовизначення розділяють на ряд етапів, подовженість яких залежить від соціальних умов і індивідуальних особливостей розвитку. Один з етапів практичне прийняття рішення, який включає в себе два головних компонента:

1) визначення рівня кваліфікації майбутньої діяльності, під­готовка до неї;

2) вибір спеціальності [5, 237-238].

Вибір професії – складний та довгий процес, під час якого існує певна небезпека. Наприклад, відкладання у часі професійного самовизначення у зв'язку з відсутністю стійких інтересів.

Раннє самовизначення вважається позитивним, хоча теж має свої недоліки. Підліткові захоплення нерідко обумовлені випадковими факторами. Категоричність вибору та небажання розглянути інші варіанти часто служить психологічним захисним механізмом, засобом втечі від сумнівів. У майбутньому в період юності, це може призвести до розчарування. Іноді ран­ня професіоналізація пов'язана з несприятливими сімейними умовами, низькою успішністю та іншими негативними факторами, які знижують рівень свідомого та добровільного вибору.

Вибір професії відображає певний рівень особистісних домагань. Він включає оцінку своїх об'єктивних можливостей та оцінку своїх здібностей [5, 239].

Професійна орієнтація – частина соціального самовизначення особистості. Вибір професії по-справжньому вдалий тільки тоді, коли він пов'язаний з соціально-моральним вибором, з роздумами про смисл життя [8, 126].

Професійне самовизначення неможливе без інтелектуальної та практичної складових психологічної готовності, яка є сукупністю інтелектуальних, емоційних, мотиваційних і вольових сторін психіки людини. І саме вони, їх специфіка, визначатимуть стан готовності до конкретної професійної діяльності (конкретного трудового завдання). Водночас на стан психологічної готовності до трудової діяльності впливають конкретні умови, в яких здійснюється діяльність. Такими умовами є зміст задач, їх новизна та складність, творчий характер; особливості стимулювання дій та результатів, мотивація, прагнення до досягнення того чи іншого результату, оцінка індивідом ймовірності його досягнення, самооцінку власної підготовленості, стан здоров'я, фізичне самопочуття, власний досвід мобілізації сил, вміння саморегуляції та створення оптимального внутрішнього стану.

Готовність, яка виявляється як стійка характеристика особистості, (або підготовленість) є передумовою успішної діяльності. Вона включає такі складові: позитивне ставлення до певного виду діяльності, професії; риси характеру, здібності, темперамент, мотивацію, що адекватні вимогам діяльності, професії; необхідні знання, навики, уміння; професійні важливі особливості сприймання, уваги, мислення, емоційних і вольових процесів, – вважає О.В. Савицька[6, 244].

Психологічна готовність до професійної діяльності є метою тривалого процесу формування спеціаліста. М.І. Д'яченко і Л.А.. Кандибович вважають, що цей процес забезпечується під­готовкою до професійного навчання (професійна орієнтація); виділенням здібних до оволодіння певною спеціальністю (професійним відбором), навчанням відповідним професіям (професійною підготовкою) набуттям професійно важливих якостей особистості і майстерності; входженням в роботу після закінчення вузу (професійна адаптація) [4, 108].

Молода людина мусить самостійно приймати та реалізовувати рішення, розробляти життєві плани, будувати власне життя. Вона переходить від пізнання світу до його перетворення, починає активно самоутверджуватись у професійній діяльності. Вибір професії та навчання у вищій школі свідчать про професійне самовизначення людини. Це дуже непростий і важливий етап, оскільки від правильного вибору професії залежить майбутнє людини, її самореалізація, задоволеність життям. Професійне самовизначення відбувається з урахуванням життєвих цінностей особистості [7, 258].

Аналіз дослідницьких матеріалів В.П. Анненкова, І.Д. Беха, Б.П. Бітінаса, І.В. Ващенко, О.І. Вишневського, П.Р.І гнатенко, І.Ф. Наумової, Н.В. Павлик, Е.О. Помиткіна, Б.Г. Чижевського дозволив зазначити, що ціннісна система особистості має ієрархію та уточнити робоче визначення поняття духовних цінностей, які являють собою джерело мотивації, планування вчинків, основу свідомості особистості, динамічну систему, яка впливає на рушійні механізми активної діяльності індивіда та зумовлює досягнення суспільства: економічні, ідеологічні, політичні тощо і являє собою орієнтуючі ідеали для прогресивного розвитку особистості і цивілізації в цілому.

На основі синтезу типологій вищезазначених науковців щодо цінностей, вважаємо, що у нашому дослідженні доцільно розглядати такі особистісні цінності як індивідуальні (самовизначення, самовдосконалення, самореалізація, різноманітні задоволення, особиста безпека, впливовість, бажання мати владу), сімейні (подружня вірність, єдність сімейного кола, сімейний добробут, позитивне вирішення сімейних проблем, слухняні діти, спокійна старість, вигідний шлюб), соціальні (прагнення до національної єдності, добробут країни, соціальна справедливість, порядок у державі, патріотизм, свобода, рівність, порозуміння між громадянами), загальнолюдські (збереження миру на планеті, милосердя та доброзичливість, потяг до естетики, культури, гармонія з природою, навколишнім середовищем), вищі (єдність з усім організмом Всесвіту, пошук істини, віра в Бога, високоморальна поведінка, нетерпимість до зла, вміння визнавати свою провину та прощати інших, любов, вірність, потреба служити людям та правді). Всі ці цінності мають безпосередній зв'язок з усіма існуючими цінностями і складають ієрархічно-системну будову. Дана ієрархічна система особистісних цінностей репрезентує загальні цінності, до складу яких входять духовні цінності: загальнолюдські та вищі, абсолютні, вічні цінності (рис 1).



Рис. 1. Ієрархія особистісних цінностей


Зазвичай засвоєння духовних цінностей молоддю відбувається шляхом поетапного проходження певних рівнів: індивідуальні цінності, сімейні цінності, соціальні цінності, загальнолюдські та вищі духовні цінності.

У складних умовах сьогодення молоді потрібно визначати власні цілі на основі вищих духовних цінностей, відбираючи для їх досягнення адекватні засоби. Зокрема, критерієм високоморальної поведінки кожного повинно стати правило Ісуса Христа: "Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому Закон і Пророки " [3, 1193]. Відтак, цілі й наміри духовно зрілої особистості вкорінені в системі надіндивідуальних цінностей, завдяки чому вони виконують функцію вищого критерію орієнтування в світі й опори для особистісного та професійного самовизначення, – зазначив І.Д. Бех [2, 17].

В міру того, як збагачується духовність особистості, вона сприймає цінності більш високого порядку, що мають відносну автономію і їх не можна вивести на даний момент функціонуючого буття. Духовні цінності є згустком, підсумком історичного досвіду людства.

Як зазначає С.Я. Фарина, "світ цінностей   це, насамперед, світ культури в широк ому розумінні цього слова. Це ціннісні стимули, без яких не буде ні подвигу, ні розуміння суспільних інтересів, ні справжнього самоствердження особистості. Тільки людина, що діє в ім’я обраних цінностей, може бути виразником суспільних потреб та інтересів. Отже, не декларовані, а вільно і свідомо обрані кожним громадянином цінності забезпечують духовний прогрес суспільства" [9, 48].

Усе викладене вище засвідчує, що вірне професійне самовизначення молоді, найвище розуміння соціальної значущості своєї діяльності, відповідальність, відданість обов’язку та праці, самостійність, ініціативність, визначення свого місця у житті можливо за умови сформованості духовних цінностей.

Надалі дослідження означеної проблеми може здійснюватися у напрямку створення науково обґрунтованого психолого-педагогічного інструментарію, спрямованого на формування духовних цінностей та вірного професійного самовизначення молоді.

Література:

1.Анненков В.П. Особливості формування ціннісних орієнтацій учнівської молоді в умовах промислово-економічного коледжу. Монографія / Київ: 1998. - 137с.

2. Бех І.Д. Особнстісно зорієнтоване виховання: Науково-метод. посібник. — К.: ІЗМН, 1998. — 204 с.

3. Біблія.- К.: 1988- 1523 с.

4. Дьяченко М.И., Кандыбович Л.А. Психологические пробле­мы готовности к деятельности. - Минск, 1976. - 176 с.

5. Полупан І.І. Психологічні особливості та умови професійного самовизначення в юнацькому віці/ І.І.Полупан// Педагогічний процес: теорія і практика: зб. наук. пр. / Благод. фонд ім. А.С. Макаренка; [голов. ред. С.О. Сисоєва]. - К., 2006. - Вип. V. - С. 236-241.

6. Савицька О.В. Формування готовності студентів до входження у професійне середовище/ О.В.Савицька // Педагогічний процес: теорія і практика: зб. наук. пр. / Благод. фонд ім. А.С. Макаренка; [голов. ред. С.О. Сисоєва]. - К., 2006. - Вип. V. - С. 242-246.

7. Савчин М. В., Василенко Л.П. Вікова психологія: Навчальний посібник.-К.:Академвидав, 2005.   300 с.

8. Скрипченко О.В., Долинська Л.В. Вікова та педагогічна психологія. - К: Просвіта, 2001. - 600 с.

9. Фарина С.Я. Духовні цінності як домінанта поведінки особистості вкризових умовах / С.Я.Фарина //Неперервна професійна освіта: теорія і практика /Науково-методичний журнал.К.:- 2001.   Випуск 3.- С. 45-55.


РОЗДІЛ  III. ПРОФЕСІЙНЕ НАВЧАННЯ БЕЗРОБІТНИХ:

ПРОБЛЕМИ, ТЕНДЕНЦІЇ, ДОСВІД РЕГІОНІВ


Астахова О.В.

м. Київ

Управління якістю професійної освіти

як чинник сталого розвитку України

Україна активно входить у європейську і світову спільноту і в цих умовах з українською професійною освітою складається непроста ситуація, причина якої полягає у тому, що державний апарат намагається копіювати для нашої держави західні моделі розвитку, в т.ч. у сфері профосвіти. Але справа у тому, що на самому Заході освітянська спільнота також дуже стурбована питанням стрімкої деградації сфери освіти. Освітянські реформи проводяться постійно практично у всіх країнах Світу із другої половини ХХ сторіччя, коли людство почало переходити в принципово нову, так звану «постіндустріальну» епоху свого розвитку. Криза освіти – це не специфічна українська проблема , це світове явище. Захід так само як і ми перебуває на стадії постіндустріального переходу і неспроможний здійснити цей перехід. Тому потрібно не копіювати західні стандарти і приклади, а виходити із суті того, що відбувається [2].

Сьогодні в розвинутих країнах Заходу активно пропагується так звана «теорія глобалізації інформації», чи просто «глобалізація». Реалізація цієї теорії призводить до серйозних деформацій у світі. По-перше – до нерівномірності розподілу ресурсів (матеріальних, енергетичних, фінансових тощо). По-друге – сучасні процеси глобалізації породжують деформації і нестабільність і в економіці самих західних країн. Так, у США практично ліквідована легка промисловість, в упадку знаходиться автомобільна і ряд інших галузей промисловості. Тобто матеріальне виробництво скорочується. Більша частина зайнятого населення (біля 85 %) зайнята інформаційними технологіями і фінансовим бізнесом, економіка США фактично тримається тільки на емісії доларів і продажу їх по всьому світу. Майже в тому ж положенні знаходиться й економіка Західної Європи [2].

У таких умовах суттєво змінюється положення людини відносно виробництва. Якщо до 50-х років ХХ сторіччя частка промислових робітників у загальній чисельності зайнятого населення постійно зростала і становила більш як 50 % зайнятих у всіх розвинутих країнах, то потім (через розвиток автоматизації і високих технологій) вона стала падати і в теперішній час складає біля 15 % зайнятого населення США і Європи, а за прогнозами їх частка буде становити 5 10 % робочої сили.

Аналогічна доля спіткала і сільськогосподарських працівників, які, для прикладу в США на початку ХХ сторіччя складали 50 % робочої сили, а тепер – менш ніж 3 % [3].

Таким чином, робітничий клас із провідної економічної сили суспільства в розвинутих країнах заходу перетворюється в клас, який за рівнем освіти не може конкурувати на ринку праці.

Разом з тим, в останні десятиріччя у цих країнах стрімко зростає новий клас – клас освічених «інтелектуальних службовців». Цей новий клас у США, Японії, інших країнах вже складає більше половини зайнятого населення. Молодь цих країн прагне до вищої освіти, але, в основному, не по індустріальним професіям – юристів, економістів, фінансистів, менеджерів, лікарів тощо. Не престижні ж робочі місця займаються: у США – афроамериканцями, латиноамериканцями, китайцями, а також мігрантами різних країн; у Західній Європі – турками, неграми, арабами, індонезійцями і т. ін., які все більше прибувають у ці країни і створюють все більше соціальних проблем [2].

В Україні теж вже відбуваються аналогічні процеси, що породить у перспективі соціальну напругу і нестабільність економіки.

У будь - якому випадку, ці загальносвітові тенденції варто враховувати при розробці стратегії розвитку вітчизняної професійної освіти.

Вже сьогодні в розвитку профосвіти, в умовах входження України у світове економічне співтовариство доцільно враховувати ще й наступне:

- в індустріальному суспільстві абсолютна більшість людей керується стимулами, породженими необхідністю задоволення матеріальних потреб. Але по мірі підвищення матеріального благополуччя матеріальні потреби відходять на другий план. Людина більш-менш забезпечена воліє трудитися за меншу заробітну плату, якщо її діяльність на робочому місці дозволяє їй максимальним чином реалізувати свої здібності, не виконувати монотонних рутинних функцій, самостійно приймати рішення й розраховувати на подальший професійний і культурний розвиток. З іншого боку, все більша кількість людей прагне мати більше вільного часу, присвячувати його родині, самоосвіті, культурному дозвіллю, заняттям спортом і т. ін.;

- в умовах ринкової економіки людина виступає активним суб'єктом на ринку праці, що вільно розпоряджається своїм головним капіталом – своєю кваліфікацією. У теперішній час для значної частини працездатного населення України, та й частини молоді, вкрай важко перебороти психологічний бар’єр переходу з позиції найманого державного працівника до позиції активного суб'єкта на ринку праці - якому треба самому шукати досить високооплачувану роботу, а також можна одночасно працювати в декількох місцях і т. ін.;

- в умовах ринкової економіки кожній людині доводиться не тільки часто змінювати місце роботи, але й змінювати професії. Це вимагає, по-перше, зламати психологічний стереотип, коли гарним працівником вважалася людина яка десятки років проробила на одному робочому місці. Втрата роботи в нас поки що більшістю населення оцінюється як трагедія, хоч у 95% випадків людина, що втратила роботу, але активно її шукає, через якийсь час влаштовується на нову цікавішу роботу з вищою заробітною платою. По-друге, в цих умовах молодь повинна одержувати таку базову освіту, що буде дозволяти їй відносно легко освоювати нові професії в майбутньому;

- всього 20% зайнятого населення працює по отриманій спеціальності, а 42% молоді змінює свою професію в перші два роки по закінченні професійного навчального закладу. Є професії, які люди рідко міняють   лікарі, юристи, артисти, науковці й т. ін. На будь-якому промисловому підприємстві є фахівці високого класу, наприклад, слюсарі   інструментальники. У той же час, у багатьох інших випадках люди досить часто переходять від однієї професійної діяльності до іншої, особливо у зв'язку зі структурними змінами в економіці;

- якщо колись основну роль відігравали природні ресурси країни, даючи тим або іншим країнам порівняні переваги в системі світогосподарських зв'язків, то тепер на перший план вийшов рівень розвитку людських ресурсів - знання, творчість, майстерність, уміння в широкому розумінні слова. Вже в найближчі десятиріччя, коли перед світовим співтовариством постануть раніше невідомі, але гострі проблеми, значення знань і творчості, без яких їх не вирішити, дуже зросте. На передньому плані історичної сцени опиняться ті країни, ті народи, які будуть здатні забезпечити більш високий рівень освіченості, культури й майстерності людей у всіх проявах, здатність до пошуку;

- нагромадження знань, розвиток науки, створення нових технологій і наукомістких виробництв неминуче підвищує вимоги до загальноосвітнього рівня й професійної кваліфікації кожного окремого працівника. В структурі робочої сили в цілому відбувається зрушення в тому ж напрямку, тобто частка працівників розумової праці збільшується, а частка працівників фізичної праці зменшується з одночасною зміною змісту самої праці – носії унікальних знань і досвіду в будь-якій сфері суспільного виробництва стали одержувати доходи, незрівнянні із середньою оплатою персоналу в тій чи іншій галузі. Потреби в робочій силі стали виражатися не стільки в кількісних, скільки в якісних показниках.

- рівень продуктивності праці в промисловості й сільському господарстві в розвинутих країнах такий, що для повного забезпечення населення продовольством і промисловими товарами потрібно все менше робочої сили. Відбувається її постійний відтік із індустріальної сфери в сферу обслуговування, банківську, страхову сфери, інфраструктуру, у сферу культури, у соціальну сферу;

- створення кожного нового робочого місця в країнах Європи, США і Японії обходиться близько 1 млн. доларів. Державі часто простіше постійно платити безробітним досить велику допомогу по безробіттю, ніж створювати нові робочі місця. При цьому всіляко вітається й економічно заохочується самозайнятість, коли безробітні собі самі створюють робочі місця, організовують малі підприємства   сімейні кафе, пральні, займаються народними ремеслами, роздрібною торгівлею й т. ін.;

- у країнах з ринковою економікою понад 10% працездатного населення включено в підприємницьку діяльність. Причому тільки для 2-3% населення підприємництво є професійною діяльністю. Для інших це можливість одержання додаткового заробітку у вільний від основної роботи час, наприклад, «човників», водіїв таксі надання перукарських послуг, поліграфічних послуг і т.ін. [3]

Альтернативним до теорії «глобалізації» є другий підхід. Гармонічний розвиток економіки України може бути забезпечений у відповідності з теорією ООН, що активно розробляється починаючи з 1990 р. – теорією “сталого розвитку” і теорією розвитку людського потенціалу. Мова йде про всебічний розвиток кожної людини при задоволенні розумних матеріальних потреб всіх людей. Формується нова шкала загальнолюдських цінностей. Відбувається орієнтація на особистість як найвищу безумовну цінність. Саме людина стає мірою всіх речей, альфою і омегою суспільного розвитку, його ціллю, змістом, найвищою цінністю, критерієм, рушійною силою і кінцевим результатом. Основний принцип цієї теорії може бути сформульований наступним чином: головний зміст і мета соціально – економічного розвитку полягає у збільшенні можливостей кожної людини реалізувати свій потенціал та прагнення, проводити здоровий, повноцінний, творчий спосіб життя [6].

Людський потенціал виступає інтегральним показником розвитку суспільства, тому його складовими є такі різні характеристики людської діяльності як тривалість життя і рівень смертності, доходи і зайнятість населення, стан навколишнього середовища і регіональні диспропорції економічного розвитку, варіанти структур місцевого самоуправління і динаміка процесу становлення громадянського суспільства.

Окреме місце в структурі людського потенціалу займає система освіти і професійної освіти зокрема. Оскільки професійна освіта сприяє реалізації цілей і можливостей людини, розширює спектр і масштаби соціального вибору, забезпечує адаптацію особистості до вимог навколишнього світу, вона виступає важливим фактором розвитку потенціалу суспільства. Велика роль освіти в активізації здібностей людини до засвоєння та продукування інновацій, що особливо суттєво у ситуаціях модернізацій і криз.

За оцінками спеціалістів у розвинених країнах обсяги попиту і пропозиції освітянських послуг зростають досить суттєво (в країнах з найбільш динамічним розвитком темп їх щорічного зростання сягає 10 – 15 %). Вкладення в освіту в цих державах вважається за найбільш ефективну форму інвестицій (окупність інвестицій у освіту складає 3 – 6 доларів на кожний вкладений долар) [1].

У багатьох країнах Організації економічного співтовариства і розвитку реальне зростання доданої вартості у галузях, заснованих на знаннях, наприкінці ХХ – початку ХХІ сторіччя стабільно перевищує темпи загального економічного зростання. У цьому аспекті, ситуація в Україні залишає бажати кращого, про що свідчать наступні факти.

За оцінками Світового банку Індекс економіки знань, який розраховується з показників розвитку інноваційної системи, освіти і людських ресурсів, інформаційно – комунікативних технологій та економічного режиму і державного управління, для України становить 5,55. Для провідних країн (Швеція, США, Фінляндія, Ірландія, Англія, Канада, Франція, Німеччина, Японія, Нідерланди) Індекс економіки знань перевищує 8,21.

Кількість науково-технічних статей на 1 млн. мешканців України становила 43,7 у провідних країнах від 439,5 (2003 р.). Кількість патентів США на 1 млн. мешканців в Україні становила 0,43, у провідних країнах від 42,5 (2001 – 2005 рр.).

Жоден із 166 українських Університетів у 2007 році не потрапив до 500 кращих у світовому рейтингу, який складається Інститутом вищої освіти Шанхайського університету Хіа Тон і визнається світовим співтовариством [5].

Перехід від освітянської парадигми індустріального суспільства до освітянської парадигми постіндустріального суспільства означає розуміння професійної освіти як особистої власності, як засобу самореалізації в житті та побудови особистої кар’єри.

В Україні особливе значення професійної освіти як умови розвитку людського потенціалу визначається також специфікою теперішнього етапу розвитку країни. Глибокі соціально – економічні зрушення і викликана ними диференціація суспільства зумовлюють інтерес до професійної освіти не тільки з точки зору її змісту, але й з позиції розгляду її як фактора, що визначає майбутній стан людини в соціумі.

Як вже відмічалося, молодь прагне до отримання вищої освіти. В той же час, відомо, що переважну більшість безробітних складають особи з вищою освітою: при наявності вакансій на заводах, у будівництві і т. ін., «білі комірці» до верстата не йдуть. До останнього часу, доки в Україні розвивалася торгівля (а, як відомо, відродження економіки завжди починається з торгівлі), випускники ВНЗ роботу собі ще могли знайти. Навіть склалася формула працевлаштування в «фірми»: наявність вищої освіти (будь-якої), вільне володіння англійською мовою і володіння комп'ютером. Але зараз ця ніша на ринку праці вже заповнена. Вже сьогодні відмічається масове безробіття «білих комірців». Але є можливий вихід: «білі комірці», уникаючи заводів, будівництва і т. ін. охоче працюють у сфері індивідуальної трудової діяльності, зокрема ремісництва – якщо володіють якою-небудь робочою професією: власниками ательє, мініпекарень, фотосалонів, ресторанчиків і т. ін. У країнах Європи служби зайнятості на спеціальних курсах навчають «білих комірців» таким робочим професіям і, плюс до цього, дають певну підприємницьку підготовку.

В Україні можливий і цей шлях – перепідготовка «білих комірців» на робочі професії, у тому числі в установах базової професійної освіти – професійних училищах, ліцеях, технікумах, коледжах. У той же час, можливим і, на думку деяких вчених [2, 4], перспективнішим є інший шлях – отримання робітничої професії, зокрема, ремісничого профілю у ПУ, ліцеях, коледжах із подальшим продовженням освіти у ВНЗ або з одночасним навчанням у ВНЗ. Установи початкової і середньої професійної освіти можуть тут проявити ініціативу: запросити студентів денних ВНЗ на одночасне отримання робочих професій в ПТУ, ліцеї, технікуми, коледжі. Причому студентів ВНЗ зовсім не обов'язково технічного профілю: за чисельними спостереженнями якраз поєднання «технічної» робітничої професії або професії техніка з вищою гуманітарною освітою дає найбільшу стійкість особистості на ринку праці, та й, мабуть, взагалі найбільшу стійкість особистості в житті.

Крім того, розвиток ремісничої освіти має ще один важливий аспект, можливо стратегічний. В останні роки Україна масово наповнюється іноземною робочою силою – це вихідці з Китаю, Середньої Азії, Кавказу тощо. В основному ці іноземні громадяни, так звані «гастарбайтери» займаються індивідуальною трудовою діяльністю у сферах торгівлі, громадського харчування, індивідуального будівництва тощо і вже сьогодні обіймають значну кількість робочих місць. Але добре відомо, що у своїй більшості це представники народів із дуже високим рівнем народжуваності. І так само як і в інших країнах Європи, діти гастарбайтерів, що народилися в Україні стануть її громадянами, породжуючи в подальшому, як і в країнах Європи безліч політичних, соціальних, демографічних і інших проблем. Тому розвиток ремісничої освіти може у перспективі заповнити ці робочі місця корінним населенням України, що вирішить тим самим важливі соціальні та економічні проблеми [2, 4].

Що стосується післядипломної освіти то, у перспективі, ця сфера повинна стати, очевидно, більш широкою областю в системі безперервної освіти: особливо в умовах демографічного спаду – притік молоді у виробництво різко скоротився, і цей дефіцит необхідно буде компенсувати своєчасною перепідготовкою дорослого населення. Сьогодні йдеться про те, хто займе цю величезну майже пусту нішу післядипломної освіти на ринку професійних освітніх послуг? Сюди ж входить і неформальна освіта, і самоосвіта дорослих. Тут, на думку О.М. Новікова, можливі два варіанти, які можуть розвиватися паралельно. По-перше, освітянські програми післядипломної освіти можуть реалізовуватися в установах професійного навчання – професійних училищах, коледжах, університетах тощо, за рахунок створення в них спеціалізованих факультетів, відділень, курсів і т. ін. По друге – це збереження, створення нових і подальший розвиток спеціалізованих установ післядипломної освіти – як державних, причому таких, що знаходяться в структурі різних державних відомств – освітніх служб зайнятості населення (так звані, учбові центри служби зайнятості тощо), служб соціального захисту і т. ін., так і недержавних [2, 4].

Для того щоб економіка України була конкурентоспроможною все працююче населення необхідно постійно вчити та перенавчати – адже виробничі технології змінюються, розвиваються, оновлюються дуже швидко – принцип безперервної освіти, інакше кажучи, принцип освіти протягом всього життя.

Суспільство, в якому освіта стає основним капіталом і головним ресурсом обов’язково буде пред’являти нові, і значні вимоги до освітянського середовища і до закладів освіти як загальноосвітньої так і професійної школи у розумінні їх освітянської діяльності і відповідальності за неї. І тут на передній план виступають проблеми і завдання, що пов’язані з управлінням освітою (чи навіть вже – управлінням якістю освіти). Основна мета подальшого реформування якої – створення ефективної системи управління, що забезпечувала б взаємодію держави та суспільства в інтересах динамічного розвитку і високої якості освіти, її різноманітності і орієнтації на задоволення запитів особистості та суспільства.

Література:
  1. Воронина Е. В // Менеджмент высшей школы как инструмент реформирования системы профессионального образования // Дис. к.п.н - М, - 2001.
  2. Новиков А.М. // Профессиональное образование и национальная безопасность России.// Специалист, - 2003, №6.
  3. Новиков А.М. // Труд и образование в постиндустриальном обществе. // Специалист, - 2008, № 2.
  4. Новиков А.М. // Постиндустриальное общество: проблемы реструктуризации образования.// Специалист, - 2008, №№ 4,5.
  5. Проблеми та перспективи входження україни в європейський інтелектуальний простір: освітні аспекти // Збірник науково-експертних матеріалів. – Київ. – 2009.
  6. Сохраняева Т.В. // Гуманистические ориентиры развития системы образования // Вестник Московского университета. / Серия Философия. - №5, - 2002. С. 93-105.