Ьно-політичних наук, які прийнято називати історико-правовими, оскільки вони мають безпосередній зв'язок як з наукою Історії, так І з наукою про державу І право

Вид материала

Документы

Содержание Розділ ІV ДЕРЖАВА І ПРАВО СТАРОДАВНЬОЇ ІНДІЇ 1.Утворення держави

Подобный материал:

• У вищих навчальних закладах України порівняно нової, але достатньо ефективної системи, 107.25kb.
• Змістовно-діяльнісна структура модулів навчальної дисципліни „Історія вчень про державу, 134.58kb.
• ІДіП –нормативна-історико-юридична наука, яка вивчає генезу, становлення та еволюцію, 1546.22kb.
• Назва реферату: Макроекономіка як наука. Національний продукт Розділ, 343.57kb.
• Навчально-методичний комплекс з навчальної дисципліни "історія вчень про державу, 839.26kb.
• План Масштаби геологічного часу. Основні підрозділи геологічної Історії Землі > Різке, 93.38kb.
• З м І с т вступ 2 Історія вчень про злочинність, 209.92kb.
• Назва реферату: Діяльність М. Грушевського Розділ, 93.7kb.
• Директива esomar щодо маркетингових досліджень у фармацевтиці, 43.24kb.
• Національна Академія Наук України Київський університет права, 449.91kb.

Розділ ІV

ДЕРЖАВА І ПРАВО СТАРОДАВНЬОЇ ІНДІЇ

1.Утворення держави

Стародавня Індія — країна, розташована у Південно-Східній Азії, на півострові Індостан. Тепер на цій території створено дві держа­ви — Індію і Пакистан. У стародавні часи вони становили єдине ціле в географічному, історичному й економічному відношеннях. Індія була заселена людьми ще у кам'яний вік, переважно негроавстралоїдної раси.

Розвиток суспільно-економічних відносин у різних регіонах краї­ни відбувався нерівномірно. Це пояснюється різноманітністю її при­родних умов і вторгненням більш розвинених племен іззовні. Родючі землі сприяли розвиткові землеробства, проте вимагали постійного зрошення. Виникає іригаційне будівництво. На півночі відбувалася боротьба з джунглями, які постійно наступали на поля. Крім земле­робства і садівництва, тут розвиваються ремесло, скотарство. Зарод­жуються міста — економічні й торговельні центри, зокрема у півден­ному Пенджабі. Виявлені їх рештки засвідчують високий рівень місто­будування. Вдосконалюються знаряддя і засоби виробництва, з'явля­ються вироби з металу, золота, перламутру. Виникає писемність.

Наприкінці IV—III тис. до н.е. швидкими темпами поширюється рабство. В результаті постають держави. Як вважають дослідники, це відбувалося приблизно у той час, що у Месопотамії та Єгипті. Мож­на припустити, що у Північно-Західній Індії існувало декілька силь­них рабовласницьких держав. їх політична історія, як і інших, що ви­никли у той час в Індії, нам невідома. Невідомі й деталі соціально-економічного розвитку цього найдавнішого в країні суспільства. Не­має відомостей про право. Розкопки в країні, зокрема в Мохенджо-Даро і Хараппі, проводять повільно, а отже, для будь-яких наукових тверджень не вистачає фактів, доказів. Наявний же археологічний матеріал є надто бідний.

Наступну епоху в індійській історії (II тис. до н.е.) часто називають ведичною, оскільки основним джерелом відомостей про неї є літературна пам'ятка "Веди", що дійшла до нас з тих часів. Веди — це не істо­ричні твори. Вони містять релігійні гімни, молитви, заклинання, які не дають змоги відтворити детальну економічну і політичну історію Індії однак певний матеріал для цього з них можна зачерпнути.

Починається ведична епоха з вторгнення в Індію з північного за­ходу кочових світлошкірих племен аріїв (староіндійською мовою "арія" означає "аристократ", "шляхетний" на противагу "анарії" — нижчий, гірший, яке застосовували до корінного населення). Звідки прийшли арії — науці достеменно невідомо. Існує припущення, що, можливо, прийшли вони з південної Європи — нинішньої України, Поволжя, а можливо, з Ірану. Є певні підстави для цих та інших припущень, зок­рема в результаті досліджень їх мови, побуту тощо.

Вторглися арії на територію Індії в середині II тис. до н.е. Місцеве населення було частково витіснене в гори, частково асимілювалось з чужоземцями.

Отже, з часу завоювання Індії аріями починається новий, більш відомий науці період розвитку суспільно-політичних відносин. Дослід­ники розділяють його на декілька етапів: 1) розклад первіснообщин­ного ладу і утворення рабовласницької держави (друга половина II тис. до н.е.); 2) рабовласницькі держави в долинах Гангу та Інду (II тис. до н.е. - IV ст. до н.е.); 3) централізована держава Маур'їв (IV—III ст. до н.е.); 4) криза і феодалізація держави (III ст. до н.е.-IV ст. н.е.).

На час вторгнення в Індію арії перебували на стадії первіснообщин­ного ладу з досить чіткою організацією суспільства. Найнижчою лан­кою цього суспільства була сімейна або родова община — гана (гр. genos, лат. gens — рід). Общиною або громадою управляли народні збори, ради старійшин і військові вожді. Общини об'єднувались у племена з племінною радою (саміті) і вождем - раджою, а племена — у племінні союзи. У них вже існував поділ праці, почала виділятися племінна знать, а також жерці — брахмани. Військові вожді та верхівка дружини ста­новили привілейовану групу — кшатріїв. Це був прошарок заможної громадської аристократії. Прагнення зміцнити своє привілейоване становище згодом привело до появи особливої соціальної системи — системи варн, або каст.

Перехід від кочівництва до осілого землеробського життя, змішу­вання з корінним населенням мали своїм наслідком дальший розвиток продуктивних сил і класову диференціацію, що прискорило роз­пад первіснообщинного ладу. Родова община перетворюється у сусід­ську, територіальну — "вішас" (старослов. — весь). Вона зберігається впродовж тривалого часу. Цьому сприяли особливості клімату і ґрунту (необхідність ведення громадських робіт — іригаційних, вирубування лісу і боротьба з джунглями, будівництво храмів тощо). Декілька об'єднується у своєрідні центри, створюють свої міста, і таким чином виникає безліч маленьких, майже незалежних союзів. Общини були патріархальні з усеохоплюючою владою чоловіка у сім'ї. Залежність окремої людини від общини була цілковитою і охоплювала без винят­ку усі сторони життя.

Поділ на племінну військову знать, жерців і простих общинників, що відбувся раніше, дістав у аріїв після завоювання спадкове закріп­лення. Це виявилося в утворенні стародавніх станів — каст. Першу касту становили жерці (брахмани); другу — світська і військова знать (кшатрії); третю — прості общинники: селяни, ремісники, скотарі (вайші); четверту становило підкорене, але вільне місцеве населен­ня — шудри. Раби, яких було багато, в касти не входили. Спочатку відмінності між кастами, особливо першими трьома, не були надто виразними, але згодом вони все більше поглиблюються. Касти отри­мують релігійне освячення, стають спадковими і перехід з однієї касти в іншу був вже майже неможливий.

Релігійна система вірувань Стародавньої Індії обґрунтовувала цю соціальну систему і привілеї трьох вищих каст, що нібито були утворені "прабатьком усіх живих істот" Пуруші: жерці утворені з його вуст; кшатрії — з його рук; вайші — зі стегон; шудри — ступень. Зважаючи на це, жерці — над усіма найвищі, бо вони служать богам, кшатрії керують суспільством і ведуть війни, вайші займаються землеробством, скотарством, ремес­лом і торгівлею, а шудри служать трьом вищим кастам.

Отже, завоювання Індії аріями, перетворення значної кількості підкореного населення в рабів, розвиток приватної власності і майно­вої нерівності призводять до швидкого перетворення родового ладу в аріїв у організацію для завоювань, грабунку і пригнічення інших на­родів, для тримання під контролем власного народу. З органів народ­ної волі органи управління аріїв перетворюються в органи панування, насильства, пригнічення — отож, знову виникає державність, край існу­ванню якої у попередній період саме арії і поклали.

Відсутність джерел не дає змоги і в цей період простежити процес утворення індійської державності. Деякі письмові джерела засвідчують, Що починаючи з кінця II тис. до н.е. в Індії існувало декілька держав, які носили назви племен, що їх заснували: це Куру на заході, Панчала на схід від Куру, Кошала, Каші, Ватса, Магадха та ін. У V ст. до н.е. Магадха (в долині Гангу) об'єднала навколо себе низку областей і держав, розташованих між Гангом і Гімалаями, але єдиної, централізованої Держави утворено не було. В басейні ріки Інду в цей період існувало оагато дрібних держав, які вели постійні міжусобні війни і цим себе взаємно послаблювали. Вони перші в Індії зіткнулися з персами, які в той час почали похід на схід. Перським царям вдалось захопити більшість держав басейну ріки Інд і ввести їх до складу своєї держави. Та незабаром сама Персія зазнала нищівної поразки від військ Александра Македонського. В 327 р. до н.е. він завоював значну частину те­риторії Індії. Після смерті Александра Македонського (помер у 323 р. до н.е. в м. Вавилоні) його держава розпалася.

Визвольну боротьбу в Індії очолили цар Магадхи Чандрагупта Маур'я (321-297 pp. до н.е.) та його наставник брахман Каутілья, якого вважають автором трактату "Артхашастра". Цей цар та його наступ­ники об'єднали під своєю владою значну частину території Індії, а та­кож Афганістану та Белуджистану. В історії ця держава відома як імпе­рія Маур'я. Найбільшого розвитку вона досягла у роки панування царя Ашоки (272-232 pp. до н.е.), коли було об'єднано майже всю Індію. Держава мала значний міжнародний авторитет, буддизм був визнаний державною релігією. Після смерті Ашоки держава розпалася. На півночі утворилося величезне індо-грецьке (Бактрійське) царство, в Магадсі утвердилася нова династія, на півдні ж виникло декілька дрібних дер­жав, наймогутнішою з яких була Андхара. В усіх цих державах і надалі продовжувалася постійна міжусобна боротьба. Скориставшись цим, у Північну Індію в кінці II ст. до н.е. вторглися скіфські племена саків, які створили тут індо-скіфську (Кушанську) державу. У І ст. до н.е.-ІІ ст. н.е. в Індії йде процес інтенсивного розкладу рабовласницького спосо­бу виробництва. Зароджуються і розвиваються нові, феодальні відно­сини. В IV ст. тут виникає величезна держава Гуптів, яка була вже ран­ньофеодальною.