ІДіП –нормативна-історико-юридична наука, яка вивчає генезу, становлення та еволюцію різних державних І правових систе, які існували в Україні в певні історичні епохи. ІдіП
| Вид материала | Документы |
- “Розвиток ринкової економіки в Україні”, 103.75kb.
- Історичні аспекти, 79.97kb.
- Міністерство освіти І науки україни, 1374.11kb.
- Миколаївський комплекс національний університет «одеська юридична академія» Кафедра, 652.01kb.
- План Суть, форми І функції кредиту > Становлення І розвиток банківської системи. Діяльність, 150.32kb.
- 1. Історичні етапи формування міжнародного права, 366.45kb.
- Назва модуля: Історія психології, 48.83kb.
- Одеська національна юридична академія на правах рукопису аніщук ніна Володимирівна, 2529.87kb.
- План лекції Тема І основні питання. Актуальність теми Лекційний матеріал Педіатрія, 473.4kb.
- Між функціоналізмом та нормативізмом: академічна політологія в Україні на початку XXI, 193.44kb.
ІДіП –нормативна-історико-юридична наука, яка вивчає генезу, становлення та еволюцію різних державних і правових систе, які існували в Україні в певні історичні епохи. ІДіП є історичною, юридичною та суспільно-політичною наукою, що пов’язана з теорією держави і права, історією політичних і правових вчень, галузевим правознавством, історією України.. Об’єкт ІДіП минуле держави і права на території сучасної України різних епох, суспільних формацій та політичних утворень. ^ Предмет ІДіП – органи влади і управління, юстиції, правоохоронні системи, адміністративний устрій, джерела права, кодифікаційні процеси, галузі та норми окремих видів права, окремі юридичні категорія. ^ Принципи ІДіП: історизм, об’єктивність, системність, плюралізм, розвиток чи еволюціонізм, навчально-пізнавальна, прогностична, наукова, виховна. Методи ІДіП: історико-хронологічний, проблемно-тематичний, порівняльно-історичний, статистичний, формально-логічний та інші. ^ Періодизація ІДіП, пов’язана з епохами, які пройшов наш народ у своєму розвитку: античний, князівський, литовсько-польський, козацький, імператорський періоди, час національної революції 1917-1920 рр., час існування радянської України, сучасна незалежна України. |
У 7 ст.до н.е. у Північному Причорномор’ї засновано поселення-факторії, які перетворилися в рабовласницькі міста-держави (поліси) (більш 80 полісів.). Складалися з поліса-центра та хор-прилеглих територій, мали чітку забудову. Державний устрій: Греки-колоністи перенесли свою державність, за формою правління - республіки демократичні Ольвія, Херсонес, аристократичні – Пантикапей. Вважалися державами тому, що мали її основні ознаки: територію, населення, апарат влади, суверенітет (були політично та економічно незалежні від метрополії), сплату податків, данини. ^ Вищий законодавчий орган– народні збори (еклексії)- брали участь усі вільні громадяни, чоловіки з 25 років. Орган виконавчої влади- рада міста (булій), яку обирали народ.збори на рік (на чолі з головою та секретарем) Галузевими відомствами –колегія архонтів (5-6осіб) (на чолі з першим архонтом) Крім того були базилевси (жерці), стратеги (воєнначальники), деміурги (судді), продики (юристи). Грецькі міста мали розвинуту економіку, ремесло, землеробство, високу культуру. ^ Суспільний лад – станово-класове суспільство засноване на рабовласництві, чітке розшарування на а)панівну верхівку (судновласники, купці, лихварі, землевласники, власники крамниць), б)вільні громадяни (ремісники, землероби, торговці), в)невільники (раби = раби-полоненні, діти рабів, продані в рабство). До жодної з груп не належали іноземці і гетери. ^ Джерела права: правовий звичай, декрети народних зборів, ради міста, рішення колегій, магістратур. Провідні галузі права: цивільне (право власності, володіння), зобов’язальне, родинно-шлюбне, карне. Смертю каралися злочини проти держави, життя, власності. За інші правопорушення-конфіскація майна, тілесні покарання, штрафи Судові функції виконували народні збори, рада міста, магістратури, колегії, урядовці. Судовий процес мав змагальний характер (позивач і відповідач самі захищалися, наводили докази, приводили свідків). Рішення виносилися голосуванням, без апеляцій та касацій. |
У 7 ст.до н.е. у Північному Причорномор’ї греками колоністами засновано міста-держави (поліси), серед яких Пантикапей за формою правління був рабовласницькою аристократичною республікою (законодавча влада- народні збори, Уряд-рада-міста, колегія архонтів). В цьому полісі Уряд, обирався народними зборами, але не був їм підзвітним, аристократія мала більше прав, ніш в інших містах, як наслідок один з аристократів-Спарток (архонт Пантикапею) захопив владу і передав своєму синові, тим самим встановив правлячу династію, а Пантикапей зробив центром Боспорського царства. Спочатку це був союз полісів (федерація) кожен з яких зберігав певну самостійність (полісне самоврядування- народні збори, ради-міста, виборні посади), а згодом – необмежена монархія на взірець східної деспотії з поділом на округи - амін.одиниці (номи) на чолі з намісником –номархом. Цар (одночасно монарх племен і архонт Пантикапею) мав спадкову необмежену владу (вищу законодавчу, виконавчу, військову, релігійну та судову), призначав намісників та урядовців. Він затверджувався римським імператором при вступі на престол. Центральне управління здійснювало найближче оточення царя. Боспорське царство досягло розквіту у 4-5ст.до н.е., потім поступово занепадало, і у 4 ст. н.е. увійшло до складу Візантії. Причини перетворення аристократичної республіки на монархію: 1. нехтування демократичними інституціями, 2. концентрація влади в руках купки аристократів 3.зловживання владою внаслідок її не підконтрольності. |
Боспорське царство виникло у 483 р.до н.е. на основі об’єднання ряду грецьких держав-полісів та територій місцевих племен, коли архонт Пантикапею проголосив себе царем і узурпував владу. Досягло розквіту у 4-5ст.до н.е., потім поступово занепадало, і у 4 ст. н.е. увійшло до складу Візантії.. ^ Державний устрій: Спочатку це був союз полісів (федерація) кожен з яких зберігав певну самостійність (полісне самоврядування- народні збори, ради-міста, виборні посади), а згодом – необмежена монархія, політичний режим - східна деспотія з поділом на округи - амін.одиниці (номи) на чолі з намісником –номархом. Цар (одночасно монарх племен і архонт Пантикапею) мав спадкову необмежену владу (вищу законодавчу, виконавчу, військову, релігійну та судову), призначав намісників та урядовців. Він затверджувався римським імператором при вступі на престол. Центральне управління здійснювало найближче оточення царя. Військо не грало провідної ролі. ^ Суспільний лад –заснований на рабовласництві, а)=вільні люди (пануюча верхівка (цар з оточенням, родоплемінна й військова знать), урядовці, работоргівці, судновласники, землевласники, жерці, купці, ремісники, селяни-общинники, власники крамниць) 2)=невільники -приватні й державні раби. Було „рабство за борги”) Крім того, проживали іноземці та громадяни міст, які не мали рабів, але платили податки та несли повинності. ^ Джерела права: правовий звичай, закони-декрети міст-полісів, царські закони, укази, накази. Провідні галузі права: цивільне (право державної, храмової та приватної власності на землю, рабів, засоби виробництва. Право власності на землю мала держава, монарх надавав землю у користування.), зобов’язальне (купівля, застава, позика), карне. Смертю каралися злочини проти держави (замах, повстання, державна зрада), життя, власності. Інші санкції: конфіскація майна, штрафи, компенсація, побиття. Судові функції виконували царські урядовці та адміністратори, рішення – спеціально призначені виконавці |
Скіфська держава –перше державно-правове утворення на значній території України. Суб’єкти: різні племена скіфи (орачі, царі, хлібороби, кочівники), алазони, каліпіди. Хронологічно і політично виділяють Велику Скіфію (8-3 ст. до н.е.) та Малу Скіфію (3 до н.е.-3 ст. н.е.) ^ Державний устрій: форма правління – рабовласницька монархія, політичний режим –східна деспотія, форма державного устрою-федерація союзів племен). Держава складалася з 3 царств-(частин (кожною керував цар, один з яких був головним), які поділялися на округи-„номи”, очолювані представниками царської династії. ^ Верховний цар мав спадкову (передавалася молодшому сину) вищу законодавчу, виконавчу, військову, релігійну та судову та адміністративну владу, призначав намісників та урядовців. Апарат управління =урядовці (родичі, слуги царя, військова верхівка). Дорадчим центр. органом була царська рада, демократичним органом - народні збори всіх воїнів, які втратили силу із зміцненням влади царя. ^ Суспільний лад –ґрунтувався на приватній власності та рабоволодінні а)=пануюча верхівка -аристократія-царська родина, воєнна знать, дружинники царя, родоплемінна знать, багаті купці, жерці б)=вільне населення-общинники, міські обивателі в)=невільники (раби-підкорені народи, військовополоненні, народжені в рабстві-були товаром для продажу, а не робочою силою). Сплачувалися податки, данина. ^ Джерела права: правовий звичай, родові традиції, царські накази, рішення народних зборів Провідні галузі права: цивільне-захист приватної власності на худобу, майно, особисті речі та зброю. зобов’язальне-обмін, дарування, купівля-продаж, що закріплювалися клятвою з кров’ю, родинно-шлюбне-на патріархат і багатоженстві Принцип левірату: майно і вдова переходили старшому брату пр.мінорату: спадщина-молодшому сину, карне –існувала класифікація злочинів: порушення звичаїв, замах на царя та владу, неправдива клятва, непокора, убивство, пограбування, крадіжка, образа словом і дією. Покарання: чітко визначеної системи не існувало: кровна помста, страта, конфіскація, штрафи, тілесні покарання Судові функції (систему очолював цар), виконували царські урядовці, народні збори та вожді. |
Першим етапом державотворення у східних слов’ян був родоплемінний устрій 1-5 ст. н.е. (роди, племена, старійшини, народні збори та інше були елементами організації суспільства). Найвищого розвитку ці процеси досягли за антів. ^ Держава Антів = державне утворення, в якому відбувся перехід від первіснообщинного ладу до феодалізму з ознаками рабовласництва, вважається зачатком державності. =міцний племінний союз ранніх слов’ян, виник у 4-5 ст. на території України (від Полісся до Чорного моря). Анти займалися хліборобством, тваринництвом, промислами, ремеслом, мали зв’язки з Візантією. ^ Чітка общинна організація суспільства заснована на військовій демократії. Антський союз складався з родів і племен, які мали свої традиції і майно, вели господарство під управлінням старшин. Плем’я мало військово-оборонну організацію. Політичні, економічні і військові функції виконували вожді племен, які обиралися на загально-племінних зборах з найавторитетніших старійшин роду і управляли військом. З’явилась спадкоємність влади вождів племен. Зберігалося народне віче, на якому вирішувалися найважливіші питання (політ, економ, військові) Військовою силою було народне ополчення. Згодом родових вождів змінили військові князі, з’явилися постійні військові дружини, створюється апарат управління Існувало соціальне розшарування, полонених перетворювали на рабів, використовували їх працю і торгували ними. Літературна пам’ятка того періоду - „Велесова книга”, описує життя первісних слов’ян. ^ Джерела права: звичаї які одночасно були і релігійними і моральними і правовими нормами. Правила і норми язичницької релігії невід’ємні від правових норм. Власністю племені були ліси, пасовиська, річки, озера Власність роду (земельні наділи) розподілялася між його членами. Члени роду володіли і користувалися землею, а збори родичів нею розпоряджалися. Власність передавалася у спадок по чоловічій лінії. Існувало поняття злочину і покарання за нього, у ряді випадків колективна відповідальність за злочин. |
Існують різні теорії східнослов’янського державотворення: норманська теорія (на підставі легенди Нестора літописця про запрошення новгородцями на княжіння Рюрика: Київську Русь створили варяги (нормани, вікінги), тому що слов’яни самостійно цього зробити не могли), антинорманська (утворення відбулося слов’янами завдяки глибинним економічним, соціальним та політичним процесам). Більшість істориків виділяє такі етапи:1) родоплемінний устрій 1-5 ст. н.е. (роди, племена, старійшини, народні збори та інше були елементами організації суспільства). Найвищого розвитку ці процеси досягли за антів.2) військова демократія 6-7 ст. – союзи племен (поляни, сивіряни) на чолі з військовими вожями:каганами, конунгами, найвідоміший з яких є Кий 3) протодержави (союзи союзів) 7-9 ст. Славія Артанія, Куявія, Полунія, Русь на чолі з князями з місцевих династій (Дір, Аскольд, Рюрик) 4.) ранньофеодальна держава Руська Земля 9 ст. виникла внаслідок обєднання Олегом у 882 р. північної Славії з центром у Новгороді та південної Полянії –Русі с центром у Києві. ^ Передумови виникнення: внутрішні фактори-спільність території, ек.звязки, спорідненість культури, релігії, мови, традицій, схожість суспільного, державного та військового устрою, судочинства та звичаєвого права, значні природні багатства, розбудова міст, зручне географічне розташування м.Києва. зовнішні фактори-необхідність об’єднання сил для спільної боротьби проти ворогів кочівників та Візантії Київська Русь утворилася в результаті тривалих внутрішніх процесів. ^ Етапи розвитку Київської Русі: 1. „експансія” (консолідація державності)=розширення території і зміцнення кордонів (Олег-Ігор-Святослав) =адміністративна, фінансова реформа (Ольга) з поділом на погости та нормуванням данини 2.„розвиток, внутрішняї розбудова” =релігійна реформа 988 р. (Володимир) із запровадженням християнства =реформа правової системи (Ярослав) і кодифікацію права в „Руській правді” 3.„феодальна роздрібненість, занепад державності” =міжусобна боротьба, ек.застой, напади кочівників, занепад Києва, розпад на 15 окремих земель (Ярополк, Мстиславовичі) | |
Суспільний лад – ранньофеодальне суспільство з пережитком родоплемінних стосунків та елементами рабовласницьких відносин, з соціальною нерівністю. Населення поділялося на 3 категорії: з вільних людей, напіввільних і невільних. Серед вільних людей були: князі, дружинники, бояри, міський патриціат, священики, мешканці міст, дрібне духовенство й смерди. Основу соціального розшарування складала приватна власність на землю за військову та державну службу у вигляді умовного володіння (уділу) та безумовної спадковості (вотчини). Форми земельної власності були різноманітні: князівський домен, боярська й монастирська вотчина, земля громади тощо. Власність князя на землю базувалася на освоєнні порожніх земель та захопленні громадських, боярська і монастирська – на основі князівських дарувань (офірувань). Найбільшим феодалом був князь. Взаємини між князем та місцевими князями мали вассальний характер. Маючи великі приватні володіння (домен), він розпоряджався общинними землями, що вважалися державними і роздавав їх своїм вассалам Феодальна власність на землю мала ієрархічний характер. Великий князь київський був сюзереном для вассально залежних від нього князів окремих феодальних володінь, які в свою чергу мали залежних від них дружинників і роздавали їм землю в умовне володіння. Така система називалася системою сюзеренітету-васалітету. Бояре не становили певного закритого стану, за певні послуги, в бояре міг потрапити і смерд і іноземець. Їх панівне становище полягало в особливостях охорони життя, майна і честі (злочини проти них каралися суворіше, життя охоронялося подвійною вірою) встановлення пільг в економ.відносинах (звільнялися від сплати податків), спадкових відносин (при відсутності синів могли передавати спадщину дочкам). |
Суспільний лад – ранньофеодальне суспільство з пережитком родоплемінних стосунків та елементами рабовласницьких відносин, з соціальною нерівністю. Основу складала приватна власність на землю за військову та державну службу у вигляді умовного володіння (уділу) та безумовної спадковості (вотчини). Населення поділялося на 3 категорії: з вільних людей, напіввільних і невільних. ^ I.Вільні люди: а) вища група:правляча верхівка =аристократія (князь з родинами та весь рід Рюриковичем), =знать (бояре, дружинники, „старці”-урядовці, дрібні феодали), =міська знать-„патриції” (вільні общинники, купці, „гості”-іноземці) =верхівка духовенства („чорні”-ігумени монастирів, „білі”- мирські церковники митрополіт, єпископ). Усі були юридично вільні, дієздатні та правоздатні Все вільне населення називалося „люди” (б і в). б)середня група=”мешканці міст (міщани або горожани – ремісники (поділялися на майстрів і підмайстрів, гуртувалися в ремісничі корпорації), -дрібні торгівці, крамарі робочий люд). Вони несли основний тягар міських повинностей. Сплачували податки грішми, платили натурою (хлібом, пшоном, солодом), відробляли на будівництві й ремонті міських укріплень. =рядове духовенство (дяки, ченці). Були юридично вільні, навіть рівноправні з боярами, але практично залежали від них в)найнижча група=смерди (поземельно залежні селяни общинники. Отримували землю за що сплачували податки (данину), мали особисте майно, могли змінювати місце, звертатися до суду, відбували повинності. Були юридично вільні, але практично залежали від пана ^ II.Напіввільні люди- (закупи-смерди, які з різних причин тимчасово втрачали особисту волю „закуп за борги”, при цьому могли її знову здобути).III. Невільні люди (холопи=раби-соплемінники, челядь=раби з полонених). Юридично не вільні, виступали об’єктом права, прирівнювалися до мана, були власністю пана, який відповідав за їх злочини, не мали ніякої власності, могли дістати волю через самовикуп чи звільнення паном Джерело рабства: полон, шлюб з- та народження від раба, продаж при свідках за борги чи злочини. Окрема група =ізгої-які вибули з однієї соціальної групи і не потрапили до інших. Міг стати будь-хто в складних умовах, ними опікувалася церква (банкрути-купці, холопи, відпущені на волю). |
Державний устрій: форма правління – ранньофеодальна монархія на системі військово- і державно служилого землеволодіння, політичний режим –автократія, форма устрою - федерація земель. Багатонаціональна, об’єднувала 20 народностей. ^ Центральне управління: 1. Великий князь київський з династії Рюриковичем мав вищу законодавчу, адміністративну, військову, судову владу, був главою держави, головнокомандуючим, не був абсолютним монархом. Порядок успадкування престолу не регулювався нормами права (відомі випадки дуумвірату, триумвірату). Призначав посадників, воєвод, удельних князів. ^ 2.Рада бояр (Боярська дума з аристократів, місцевої та церковної знаті) -дорадчий орган при князі (не мала визначеної структури та компетенції) розглядала питання держ.управління. 3.Князівські зїзди (Рюриковичі, кнізі, вассали, бояре, церковна знать) не були обов’язковими, скликалися князем для питань війни та миру, змін держ.устрою, ухвалення законів. 4.„віче”-народні збори, органи місцевого самоврядування, що скликалися в сільських общинах „вервях” та містах для найважливіших питань (запрошення князя на престол, ополчення..), не стали постійними. ^ Адміністративно-територіальний поділ: община (верв) на чолі з вервним старостою=повіт=волость та погости на чолі з тіуном=уділи та землі з князями. 5.Адміністратори: (у центрі княж-двори-особи з оточення князя та його особисті слуги (тіуни), і на місцях - призначені князем за „десятинною системою (до 10 ст): десяцькі, соцькі, тисяцькі потім за „двірсько-вотчиною системою” старости, посадники, воєводи, бояре-вотчинники Силовою структурою було військо: постійне (князівська і боярська дружина) та земське –народне ополчення під час війни (всі фізично здорові з 18 років) Державні функції мала християнська церква, яка ділилася на єпархії на чолі з єпископами та парафії на чолі із священиками. |
Джерела права Київської Русі = звичаєве право,=княжі договори: =князівське законодавство =канонічне (церковне) законодавство =рецепція Візантійського канонічного та цивільного права, =судовий (юридичний) прецедент, = „Руська правда” Окрему групу правових норм становили княжі договори, які поділені на: 1. міжнародні та міждержавні договори -урегульовували відносини, яких вимагали обставини життя, базувалися на нормах неписаного звичаєвого права і відбивали правний світогляд населення. В них було змішане русько-візантійське право, вміщено норми давньоруського права „Руський закон”, міжнародного публічного та приватного, кримінального та цивільного законодавства. Це свідчить про існування законодавства Київської держави задовго до Руської правди. Найдавнішими пам’ятками є договори київських князів з греками (договори Олега 907 і 911 р., та Ігоря 945 р. вміщували руське право, договір Святослава 971 р. містив лише візантійське право. У договорах Олега згадується договір Аскольда, який не зберігся. ^ 2.договори князів між собою – містили зобов’язання пов’язані із спільною обороною він зовнішнього ворога, утримання від дій проти один одного, тощо 3.договори князів з народом „ряди” укладалися, як правило, на „віче”, щоб контролювати діяльність князя і спиралися на звичаї та традиції старовини. Їх тексти згадуються у літописах, але не зберіглися (так у відповідності з договором князя Ігоря 1146 р. він зобов’язувався особисто вести розгляд судових справ, не чинити насильства) |