Ьно-політичних наук, які прийнято називати історико-правовими, оскільки вони мають безпосередній зв'язок як з наукою Історії, так І з наукою про державу І право

Вид материала

Документы

Содержание 2. Суспільний лад

Подобный материал:

• У вищих навчальних закладах України порівняно нової, але достатньо ефективної системи, 107.25kb.
• Змістовно-діяльнісна структура модулів навчальної дисципліни „Історія вчень про державу, 134.58kb.
• ІДіП –нормативна-історико-юридична наука, яка вивчає генезу, становлення та еволюцію, 1546.22kb.
• Назва реферату: Макроекономіка як наука. Національний продукт Розділ, 343.57kb.
• Навчально-методичний комплекс з навчальної дисципліни "історія вчень про державу, 839.26kb.
• План Масштаби геологічного часу. Основні підрозділи геологічної Історії Землі > Різке, 93.38kb.
• З м І с т вступ 2 Історія вчень про злочинність, 209.92kb.
• Назва реферату: Діяльність М. Грушевського Розділ, 93.7kb.
• Директива esomar щодо маркетингових досліджень у фармацевтиці, 43.24kb.
• Національна Академія Наук України Київський університет права, 449.91kb.

2. Суспільний лад

У VI-IV ст. до н.е. економіка Стародавньої Індії досягла чи не най­більшого розвитку. Долини рік були перетворені у важливі землеробські райони країни; збудовано розгалужену мережу іригаційних споруд; у джунглів відвойовано великі території і перетворено в орні землі та пасовища. Вдосконалюються землеробство, знаряддя виробництва. Розвивається садівництво і городництво. Високого рівня досягає ремесло, яке остаточно відокремлюється від сільського господарства. В джерелах того часу згадується багато різних, невідомих раніше професій: ювеліри, майстри по перламутру, ковалі, кушніри та ін.

Товарне виробництво почало відігравати основну роль у тогочасній економіці Індії. Йде процес поступового перетворення патріархальної системи рабства, націленої на виробництво предметів споживання, в розвинену рабовласницьку систему, скеровану на виробництво додат­кової вартості, прибутку.

Успіхи у розвитку сільського господарства, ремесла зумовили інтенсивний розвиток торгівлі, зростання старих і виникнення но­вих міст. Між містами прокладаються дороги, будуються заїжджі дво­ри. Індійські купці ведуть обширну міжнародну торгівлю, зокрема з Китаєм, Персією, Єгиптом. Індійські товари щораз більше з'являються в Європі.

Розвиток продуктивних сил зумовлював встановлення тісних еко­номічних зв'язків між окремими регіонами країни, державами Індії, сприяв їх об'єднанню. Водночас значно поширюється експлуатація рабів і вільних общинників, загострюються соціальні протиріччя.

Відбувається дальше зміцнення і остаточне відокремлення каст. Важливо пам'ятати, що їх не можна ототожнювати з класами. Серед вищих каст — брахманів і кшатріїв були й бідні люди. Багато брах­манів, особливо дервіші, постійно подорожували по країні, навчаючи людей релігії, не маючи ніякого майна, крім одягу та посоха. І навпа­ки, серед вайшів чи навіть шудрів були досить заможні, навіть багаті люди. Водночас поділ на касти прискорив розклад родоплемінних відносин, відкриваючи можливість для об'єднання всіх тих, що при­ходять з різних племен, у рамках однорідних соціальних верств і однієї держави.

Як уже зазначалося, керування суспільством і державою було при­вілеєм тільки перших двох каст, які становили групу "благородних" або "двічі народжених". Брахмани — найвища каста, не займалися фізичною працею: вони жили з пожертв, які відігравали у пізньоведичну епоху значну роль, будучи основним джерелом існування чис­ленних жерців. Наявність цієї дуже могутньої касти накладає знач­ний відбиток на весь соціальний, державно-політичний та правовий розвиток країни. Світські правителі — князі-магараджі та інші були змушені поділяти з брахманами політичну владу. Без погодження з брахманами не можна було вирішити жодних важливих питань. Князі Стародавньої Індії не мали, зазвичай, навіть законодавчої влади. Вони не могли самочинно видавати закони — їх складали брахманські шко­ли в кожній місцевості, князівстві. Закони діставали релігійне освя­чення, і князь повинен був тільки стежити за їх виконанням. Ця об­ставина сповільнювала державно-правовий розвиток у Стародавній Індії. Крім того, наявність такої могутньої жрецької касти робила неможливим підпорядкування релігії інтересам держави. Радше було навпаки.

Брахмани мали монопольне право тлумачити закони, давали вка­зівки і поради людям інших каст щодо їх застосування. їх обов'язком було постійно вивчати Веди (священні книги) і навчати їх інших, при­носити жертви за себе і за інших, дарувати і приймати подарунки. Жер­твопринесення, як і інші явища соціального буття, що не обходилися без участі брахманів (шлюб, народження, смерть), супроводились склад­ними обрядами, ритуалами. За їх виконання брахмани брали велику плату.

За вченням брахманів, між ними і кшатріями повинна існувати тісна співпраця і взаємодопомога: "Без брахмана не процвітає кшатрій, без кшатрія не процвітає брахман; брахман і кшатрій, об'єднавшись, процвітають і в цьому і в потойбічному світі".

Брахманів вважали володарями усього живого і мертвого на землі, усі їхні бажання виконували безвідмовно. Особу і майно брахмана вва­жали недоторканими, а будь-яка образа, поранення, вбивство тягнули за собою суворі покарання, здебільшого мученицьку смерть. Винятко­ве становище брахманів, постійні дорогі жертвопринесення, яких ви­магав брахманізм від усього населення, освячений ним кастовий устрій, вчення про переродження душ, згідно з якими душі померлих не по­трапляють у загробний світ, а відразу відроджуються в іншому тілі (за­лежно від суми позитивних і негативних вчинків, здійснених за життя, особливо щодо брахманів — отже, після смерті людина за заслуги пе­ред богами і брахманами може народитися представником іншої, ви­щої касти) — усе це викликало у суспільстві рух протесту, який знай­шов відображення, зокрема, в нових релігійних течіях — буддизмі та джайнізмі. Обидві ці течії відкидали авторитет Вед, заперечували кас­товий поділ. Вони твердили, що всі люди рівні, а долю людини визна­чає сума добрих і поганих справ предків. Способом для досягнення щасливого життя і потомства є не дотримання законів і наказів кож­ної з каст, а чернечий спосіб життя, не заподіяння зла живим істотам тощо.

Другій касті, кшатріям, ставили в обов'язок управляти країною, за­хищати її, охороняти підданих, здійснювати жертвопринесення і вивчати Веди, пильнувати, щоб усі люди дотримували законів і релі­гійних обрядів та ритуалів. Кшатрії — це була світська знать, наділена • державною, політичною і військовою владою. Проте діяла вона не на свій розсуд, а під постійним контролем брахманів. Упродовж життя, аж до самої смерті, вчителями, опікунами, наставниками чи порадни­ками кшатріїв були брахмани. Економічне становище кшатріїв було різним. Більшість з них були багатими, проте траплялись і незаможні, а дехто за борги навіть потрапляв у кабалу.

Найчисленнішою була каста вайшів — це безпосередні виробники, трудяще населення — селяни, ремісники, торговці та ін. Люди цієї кас­ти були зобов'язані вправно і добросовісно працювати, примножувати своє майно, своєчасно і регулярно робити жертвопринесення, бути покірними волі брахманів, своєчасно сплачувати податки, забезпечу­вати всім необхідним себе і членів вищих каст.

Каста шудрів повинна була "смиренно служити" трьом першим кастам. Вона займала третьорядне становище. Дослідники зазначають, що шудри — це люди особисто вільні, вони не були рабами, мали пра­во володіти майном, вільно ним розпоряджатися. Вони мали свої сім'ї, свої права і обов'язки. Як свідчать документи, шудра не повинен на­громаджувати багатство, навіть маючи таку можливість, оскільки, на­буваючи багатство, він тим самим утискав брахманів. Цей припис, од­нак, не ставав на перешкоді деяким шудрам збагачуватись.

Оскільки переходи з касти в касту були суворо заборонені, катего­рично забороняли і мішані шлюби. Коли ж такий шлюб відбувався, то чоловік і дружина втрачали приналежність до каст, потрапляли у кате­горію "чандалів" — людей поза суспільством, відщепенців, які не мали жодних прав, не мали майна, їх усі зневажали і вони навіть не могли проживати в середовищі вільних людей.

Отже, саме цей своєрідний кастовий устрій Стародавньої Індії, кастова приналежність були визначальними у встановленні правово­го становища людини у суспільстві, а не соціально-економічний стан, як це мало місце у більшості країн Стародавнього світу.

Рабство тривалий час мало патріархальний характер, його джере­лами, як відомо, були військовий полон, народження дітей від батьків-рабів, боргове рабство, перетворення вільного в раба за скоєння зло­чину. Водночас зазначимо, що раби-землероби часто жили громада­ми, мали свої сім'ї, а брахмани і кшатрії, забираючи у них більшу час­тину виробленої сільськогосподарської продукції, решту їм залишали, не втручаючись у їхнє повсякденне господарське життя. Таких рабів називали даса.

Раби в Індії були у приватній власності, храмовій, царській. Вони виконували різні роботи в домашньому та храмовому господарстві, у полі, в майстернях та ін. Багато рабів поруч з общинниками працювали на будівництві іригаційних споруд, палаців, прокладанні доріг, ви­рубуванні лісів. Рабів продавали, купували, дарували.