Geum.ru

Ьно-політичних наук, які прийнято називати історико-правовими, оскільки вони мають безпосередній зв'язок як з наукою Історії, так І з наукою про державу І право

Вид материалаДокументы

Содержание


2. Суспільний лад
Подобный материал:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   50

2. Суспільний лад


З давніх часів основним заняттям населення Єгипту було землероб­ство, ремесло і скотарство. Для розвитку землеробства тут були достат­ньо сприятливі природні умови. На початку літа, коли в Центральній Африці йшли великі дощі і водночас у горах, де беруть початок притоки Нілу, танув сніг, води Нілу виходили з берегів і широко розливалися. Земля не тільки добре зволожувалась, а й покривалась шаром чорного, дуже родючого мулу — тому в давнину Єгипет називали "Чорна земля". Проте землі для сівби в долині Нілу доводилося відвойовувати у пісків, боліт і заростей. Єгиптяни вирубували чагарники, обгороджували низовини дамбами, у дамбах робили ворота і крізь них пропуска­ли на поле воду. Землероби копали канали, якими воду підводили до ділянок, куди не доходив розлив. Потім будівництво іригаційних спо­руд ускладнилося, і його проводили у загальнодержавних масштабах. Отже, землеробство потребувало величезної затрати праці, натомість земля давала багатющі врожаї пшениці та ячменю, льону, городини, фруктів.

У дельті Нілу й оазисах розводили велику й дрібну худобу, птицю. Інтенсивно розвивалося ремесло. Ремісники виробляли зброю, одяг, взуття, посуд, меблі, вишукані прикраси, будували будинки, палаци, судна та ін.

Зручний водний шлях, що проходив по Нілу і його притоках, полегшував обмін товарів, торгівлю. Морем і сушею відбувалася жвава торгівля з сусідніми країнами. Вже в IV тис, до н.е. Єгипет був вели­кою, багатою, густо населеною країною.

Панівними верствами в суспільстві були жерці, знать, цивільні та військові чиновники. Жерці поділялись на групи залежно від різних культів, різних богів, яким вони служили. На чолі кожної групи стояв верховний жрець, пророк даного бога. Кожна група мала свій цент­ральний та інші храми, розташовані по всій країні. До найголовніших богів належали бог сонця Ра, бог загробного життя і суддя Озіріс, злий бог Сет, бог Анубіс та ін. Впливову групу становили царські жерці, що відали культом бога-царя.

Жерці в Єгипті мали величезний вплив. Єгиптяни вірили у загроб­не життя, в існування богів і були впевнені, що жерці зустрічаються з богами, які передають їм прохання людей, а боги через жерців оголо­шують людям свою волю. Слова жерця вважали словами бога. Тому люди несли у храми подарунки, пожертви. Багаті жертвували золото, рабів, худобу, фараони — землі, дорогоцінності. Головному храму у м. Фівах належало понад 80 тис. рабів. Щорічно у вигляді податей жерці Фів одержували близько 52 кг золота, 1090 кг срібла, 850 голів великої рогатої худоби, 290 тис. шт. птиці та ін. Фараон Рамзес V подарував їм 864 тис. агур орної землі (агура = 2730 м2), 433 ділянки садів, 83 судна, 65 міст і сіл, декілька тисяч рабів.

Жерці були звільнені від усяких робіт і повинностей на користь фараона, від сплати податків, виконання будь-яких повинностей вза­галі. Вони займали важливі посади в державі — в центральному і місце­вому управлінні, судовому відомстві, були вчителями, лікарями тощо. Жерці мали великий, нерідко визначальний вплив на внутрішню і зов­нішню політику держави. їм часто належало вирішальне слово при обранні того чи іншого фараона (якщо, наприклад, у попереднього не було спадкоємців). У середовищі жерців, які виступали як замкнуті привілейовані клани, високого рівня досягнув розвиток науки: мате­матики, астрономії, географії, медицини та ін.

Привілейовану, керівну верхівку суспільства становила єгипетська аристократія. Вона складалася як з потомків колишньої родоплемінної знаті, так і з вищих цивільних і військових чинів, іноді вихідців з низів, що дістали титул й посади від фараонів. Знать володіла величез­ними багатствами — палацами, землями, рабами, які постійно збільшу­вались за рахунок завоювань, пожалувань фараонів, експропріації об­щинних земель та ін.

Саме з середовища цієї знаті фараони призначали правителів но-мів — номархів, усе вище начальство, військових командирів та ін. Єги­петська аристократія мала також великий вплив на розв'язання дер­жавних питань.

Значний прошарок у суспільстві становили крупні купці, торговці, лихварі, багато дрібних крамарів, міняйлів та інших. Серед них були й впливові люди, які володіли великими багатствами, землями, рабами. Навіть фараони неодноразово у них позичали значні суми грошей, золото тощо.

Основну масу населення Єгипту становили селяни-общинники і ремісники. Вони були людьми вільними. Одні з них жили й працювали на державній землі замкнутими общинами, причому кожен з них мав окрему ділянку, за користування якою сплачував державі певну суму грошей і частину врожаю. Самовільно залишити землю й общину не дозволялось.

Інші були прикріплені до землі, яку надавали фараони в користу­вання храмам, чиновникам, воїнам. Окрім ренти на користь держави, ці селяни повинні були віддавати частину врожаю володільцям землі (від 1/3 до 5/6). Вони не могли самовільно залишити закріплену за ними ділянку. За несплату ренти, податків їх можна було вигнати, позбави­ти засобів до існування. Згодом вигнання було заборонене і замінене тілесними покараннями.

Селян змушували також працювати на загальнодержавних робо­тах — на спорудженні іригаційних систем, палаців, храмів, пірамід, прокладанні доріг та ін. Під час цих робіт селянам і ремісникам випла­чували невелику платню і скромно харчували. Від непосильної праці чимало з них гинуло.

Мобілізовані у випадку необхідності селяни і ремісники становили основу війська-ополчення.

Розвиток продуктивних сил, удосконалення знарядь виробництва, інші обставини і фактори об'єктивного і суб'єктивного характеру зумовлювали розшарування сільських громад: одні селяни розорялись, біднішали, деякі багатіли, стан інших залишався без змін. Саме зі зба­гатілих селян сформувався прошарок більш-менш заможних госпо­дарів, власників — так званих неджес. З їхнього середовища поповню­валось чиновництво, писарі, жрецтво, деякі з неджес стали торговця­ми. Найбідніших селян називали хуру.

Щодо ремісників, котрих було чимало, то заможні з них мали власні майстерні, помічників, рабів. Проте більшість працювала в дер­жавних майстернях, рудниках, каменоломнях. Вони об'єднувались у групи по 10 осіб, за кожною з них наглядав спеціальний управитель. Серед ремісників були кваліфіковані майстри, які мали кращі умови життя і праці, вищу оплату. Це стосувалося й художників, скульпторів, архітекторів та ін.

Уже згадувалось, що необхідність виконання великого обсягу іригаційних робіт, значний обсяг державного будівництва (храми, пала­ци, піраміди та ін.) вимагали величезної кількості робочих рук, і це була одна з головних причин завойовницької політики фараонів — захоплення рабів. Рабами ставали не тільки військовополонені чужо­земці, а й єгиптяни, переможені у міжусобних, внутрішніх війнах. До певного часу існувало боргове рабство, продаж у рабство своїх дітей (зокрема, за борги), віддання у рабство за злочин. Однак основним джерелом був полон. У переможних реляціях єгипетських фараонів обов'язково на першому місці називали кількість захоплених рабів. Так, Тутмос III повідомляє про захоплення в одному з походів 10000 поло­нених, його син Аменхотеп II — про 101218 осіб, ще інший фараон — про 120000. Отже, кількість рабів у Єгипті постійно збільшувалась за рахунок полонених і підкорених народів. їх кількість обчислювалась багатьма десятками тисяч.

Захоплені у полон раби були власністю фараона, тобто держави. Вони могли мати сім'ю, своє майно, яким розпоряджалися. У випадку скоєння злочину таких рабів заарештовували і карали згідно з держав­ними законами. Держава дозволила рабам не тільки скаржитись на жорстоку поведінку чи знущання господарів, а навіть шукати захисту і притулку в храмах. Храми, жерці могли перетворити такого раба в храмового слугу, тобто забрати його у господаря. Проте це явище не мало масового характеру.

Передаючи землі у користування чиновникам, храмам, воїнам, фараони давали їм одночасно рабів, але ні землі, ні ці раби їхньою влас­ністю не ставали. Однак фараон міг подарувати комусь землю чи рабів і вони тоді ставали приватною власністю. Приватна власність на рабів У Єгипті теж була широко відомою. Сотні чи навіть тисячі рабів мали сановники, знать, номархи, володіли рабами навіть прості селяни, ре­місники, їх вільно купували, продавали, дарували, передавали у спадок, їх можна було й звільнити на волю. Тоді раб ставав повністю вільною людиною, рівною у правах з іншими вільними. Якогось особ­ливого розряду вільновідпущеників, як згодом у Римі, в Єгипті не було.