Ьно-політичних наук, які прийнято називати історико-правовими, оскільки вони мають безпосередній зв'язок як з наукою Історії, так І з наукою про державу І право

Вид материала

Документы

Содержание Г л а в а 6 ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ РИМСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА. РЕЦЕПЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

Подобный материал:

• У вищих навчальних закладах України порівняно нової, але достатньо ефективної системи, 107.25kb.
• Змістовно-діяльнісна структура модулів навчальної дисципліни „Історія вчень про державу, 134.58kb.
• ІДіП –нормативна-історико-юридична наука, яка вивчає генезу, становлення та еволюцію, 1546.22kb.
• Назва реферату: Макроекономіка як наука. Національний продукт Розділ, 343.57kb.
• Навчально-методичний комплекс з навчальної дисципліни "історія вчень про державу, 839.26kb.
• План Масштаби геологічного часу. Основні підрозділи геологічної Історії Землі > Різке, 93.38kb.
• З м І с т вступ 2 Історія вчень про злочинність, 209.92kb.
• Назва реферату: Діяльність М. Грушевського Розділ, 93.7kb.
• Директива esomar щодо маркетингових досліджень у фармацевтиці, 43.24kb.
• Національна Академія Наук України Київський університет права, 449.91kb.

Г л а в а 6

ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ РИМСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА.
РЕЦЕПЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

Причини падіння Риму. Проіснувавши близько тисячі років, Римсь­ка держава у 476 р. припинила існування. На її окремих територіях ви­никли нові держави, засновані переможцями — "варварами". Довгі сто­ліття на усією Європою, північною Африкою, Малою Азією панували римляни, непорушним здавалося Вічне Місто — Рим. Проте у при­роді, зокрема і в людській історії, немає нічого вічного. Все перебуває у русі, розвивається, виникає, живе і гине. Загинув і Рим. Учені різних часів і народів написали багато праць, досліджуючи причини падіння Риму: внутрішні та зовнішні, суб'єктивні й об'єктивні, економічні та політичні, соціальні й військові.

Не викликають сумніву такі причини, як загострення до крайніх меж класових та соціальних протиріч між вільними і рабами, між різ­ними прошарками в середовищі самих вільних людей, зокрема зневаж­ливе ставлення знаті до низів, їх потреб, життєвих проблем, суспільних питань, інтересів народних мас загалом. Отже, це: разюча прірва між роз­бещеною, розніженою знаттю і трудящими масами; безперервна боротьба за владу між самою знаттю; постійне намагання римлян захопити все нові землі, підкорити все більше народів; нещадний визиск нових земель і народів, які, в свою чергу, неодноразово повстають проти поневолю­вачів — римлян, ведуть невпинну боротьбу за звільнення; натиск на Рим так званих варварів — навколишніх племен і держав, який Рим врешті-решт не зміг стримувати; гостра криза рабовласницького способу ви­робництва, що віджив свій вік, став гальмом соціального розвитку, галь­мом прогресу.

Побудована на підвалинах рабства, Римська держава існувала за його рахунок, і як тільки рабство почало зникати, поступаючись про­гресивнішим соціально-економічним відносинам, вона була прире­чена на загибель, оскільки до нових умов пристосуватися не могла.

Вплив римського права на розвиток правових систем світу. Римсь­ка держава залишила надзвичайно глибокий слід в історії розвитку на­родів Європи й світу, їх державності, права, культури, мистецтва, ар­хітектури, історії та багато іншого. Римляни дали людству численні зраз­ки іноді доведених до досконалості ланок державного механізму, роз­виненої політичної системи тощо. Багато державних термінів, понять, інститутів, введених римлянами, використовували наступні покоління. І хоч падіння Західної Римської імперії супроводжувалось руйнуван­ням продуктивних сил, економічної інтеграції, зовнішньої та внутріш­ньої торгівлі, занепадом культури, проте саме в цій державі були закла­дені основи нового, прогресивнішого суспільства — феодального.

Велике значення у загальному розвитку юриспруденції мало й римське право. Проте одна його частина — право публічне — фактич­но не пережило Римської держави. Збереглися тільки окремі його інсти­тути, окремі поняття — сенат, консул, імператор, окремі положення в галузі злочинів і покарань, організації та діяльності державних органів, судів тощо, які були сприйняті в державотворчій і законодавчій прак­тиці держав пізніших часів.

Водночас римське приватне право пережило Римську державу і мало величезний вплив на розвиток наступних правових систем — Середньовіччя, Нового і Новітнього часів. Це була найдосконаліша сис­тема права, що ґрунтувалася на приватній власності. До логічних меж можливого в ньому були розроблені засади найбільшої свободи гос­подарського самовизначення, приватної власності, її правового забез­печення.

Поряд з правом власності юридично майже досконалу, технічну і чітко розроблену регламентацію набули зобов'язальні відносини, зок­рема ті, які виникали з договорів. Розробкою вчення про договори римські юристи повністю задовольнили потреби зростаючого торго­вельного і взагалі ділового обігу. Тому вчення про договори багато в чому зберегло своє значення і для нашого часу.

Право приватної власності знайшло логічне завершення в спадко­вому праві. У ньому були детально врегламентовані умови спадкуван­ня за законом і за заповітом, чітко проводився принцип свободи запо­вітних розпоряджень з деякими обмеженнями на користь найближ­чих родичів.

Після падіння Риму римське приватне право зберігало свою чинність, оскільки колишні римські громадяни продовжували вже в новостворених державах залишатися під дією римського права. Серед римського населення поселялися і варвари, які хоч і мали своє право, але не таке досконале, і воно зазнавало впливу більш розвиненого римського права. У "варварських" державах почали з'являтися нові законодавчі обробки римського права, зокрема "Римські закони вест­готів", або "Вестготський збірник" короля Аларіха II (506 p.), згодом "Бургундський збірник римського права" (VI ст.), "Edictum Theodorici" (VI ст.) в Остготській державі та ін.

Рецепція римського права. В ХІ-ХІІ ст. у Західній Європі розви­ваються внутрішня і зовнішня торгівля, товарно-грошове господар­ство, зростає значення міст. Розвиток продуктивних сил вимагав гнуч­кої, розвиненої, пристосованої до нових умов правової системи, значно розвиненішої, ніж консервативне і бідне за змістом феодальне пра­во. Виходом з цієї ситуації стало одне з найсвоєрідніших явищ людсь­кої державно-правової історії —рецепція, тобто відновлення дії римсь­кого права (найперше — приватного). Рецепцію ще розуміють як за­позичення однією чи декількома державами більш розвиненого права іншої держави. Отже, починаючи з XII ст. рецепцію римського права в Європі зумовили насамперед розвиток промисловості й торгівлі, приватної власності загалом, зародження капіталістичних відносин, що потребувало їх юридичної регламентації, правового забезпечення. Римське право з його високими досягненнями в галузі юридичної тех­ніки, з точністю і чіткістю визначень, формулювань, логічною послідовністю викладу в поєднанні з дохідливими практичними висновками якнайліпше відповідало новим вимогам. Воно стало незаперечним ав­торитетом у регулюванні нових правовідносин, оскільки в умовах фео­дальної роздробленості численні суперечливі, дріб'язкові, сугубо місцеві норми звичаєвого феодального права не відповідали економічним ви­могам розвитку суспільства.

В рецепції римського права найбільше були зацікавлені купці, бан­кіри, торговці, котрі побачили в цьому визнання і закріплення не­обмеженої приватної власності, вільної від феодальних обмежень і дріб’язкової регламентації, свободу договорів і завершену систему вре­гульованих договірних відносин.

У римському праві в розвиненому вигляді містилось усе те, чого стан середньовічних міщан домагався у феодальній державі.

Королі, імператори та інші правителі також підтримували рецепцію римського права. Дотримуючись римського права, королі та їхні юристи відстоювали необхідність єдиної міцної влади, централізова­ної держави, єдиного законодавства, єдиної міри, ваги, фінансової си­стеми та ін. Вони доводили, що саме король має бути верховним пра­вителем держави, виступали проти всевладдя і сваволі феодалів, вер­ховенства церкви у світських справах та ін. Але й самі феодали вико­ристовували формули римського права з метою захоплення селянсь­ких і общинних земель, встановлення своєї необмеженої приватної власності на землю, всебічного захисту цього права. Вони вбачали у нормах римського права обґрунтування для закріпачення селян і збільшення феодальних повинностей.

Рецепція римського права меншою чи більшою мірою захопила всі країни Європи, навіть віддалені Англію чи Росію, де його вплив відчувався через дію церковних судів, які, вирішуючи справи своєї обширної юрисдикції, користувалися римсько-візантійськими кодифіка-ціями, через Литовські статути XVI ст. і правові збірники прибалтійсь­ких губерній та Царства Польського.

Значним був вплив римського права на правову систему України, де діяли ті самі Литовські статути, магдебурзьке право. З використан­ням норм та інститутів римського права тут проводили свої кодифі­кації: "Суд та розправа" Ф.Чуйкевича, "Права, по яких судиться мало­російський народ" та ін.

У деяких країнах до XV-XVI ст. римське приватне право було рецептоване майже в повному обсязі, наприклад, у Німеччині. Закон 1495 р. у Німеччині прямо наказував судам керуватися римським правом (і правом римсько-католицької церкви, тобто канонічним правом).

Об'єктом рецепції були не всі джерела і збірники римського права, а переважно завершена і вичерпна Кодифікація Юстиніана, відома в Європі під назвою Corpus juris civil is.

Спочатку римське право мало зазвичай субсидіарне (допоміжне) значення, тобто воно застосовувалось здебільшого лише тоді, коли те чи інше питання не розв'язувалося прямими нормами місцевого (да­ної держави) права. Але обмеженість, бідність і розбіжності феодаль­ного цивільного права фактично приводили до того, що римське при­ватне право набуло домінуючого значення. І навпаки, в галузях дер­жавного, кримінального і процесуального права рецепція мала значно менше значення, бо в цих галузях права у середні віки вже були роз­роблені нові закони, нові інститути або існували свої звичаї.

У середні віки (та й пізніше) відбувається ґрунтовне вивчення римського права. Воно почалось ще XI ст. в Італії. Тодішні юристи вив­чали текст за текстом в юстиніанівській кодифікації, складали узагаль­нюючі правила, пояснення, усували застарілі тексти, протиріччя. їхні зауваження, примітки до текстів називалися глосами. Тому юристи цього напряму дістали назву глосаторів. Вважалось, що ті місця Кодифікації Юстиніана, які не були пояснені глосами, не є рецептованими і, отже, не мали сили діючого права. На "глосовані" норми та інститути римсь­кого права посилалися урядовці, вирішуючи державні справи, судові справи — судді. Римське право почали викладати в юридичних шко­лах та університетах, які у XII ст. з'явилися в Італії, Іспанії, Франції.

У XIV-XV ст. виникла школа постглосаторів. Предметом їх розро­бок було не стільки римське право, скільки коментування складених раніше глос. Вони вивчали також канонічне право, нове законодав­ство, їхні праці мали значне практичне спрямування.

Зародження буржуазної ідеології та культури заклало підвалини суспільно-політичного і культурного руху, що дістав назву Ренесансу, або Відродження. На зміну феодальній схоластиці прийшла світська наука — гуманізм, У галузі розробки римського права гуманізм особ­ливо виявився у Франції (XVI-XVII ст.). Цей напрям характерний по­верненням до історичного вивчення оригінальних джерел римського права, безпосередньо до текстів, їх критичного аналізу й осмислення. На цій основі ґрунтовно вивчається римське право з метою його ши­рокого застосування в умовах зародження і розвитку нових буржуаз­них відносин.

У Німеччині в XVI-XVII ст. у зв'язку з тим, що римське право оста­точно стало діючим правом, знову виник практичний напрям, який, однак, ігнорував наукове історичне значення вивчення римського пра­ва. У римському праві шукали підстав для розв'язання того чи іншого практичного питання. Цей напрям, по суті, був пристосуванням римсь-) права до практичних потреб.

У XVIII-XIX ст. з’являється чимало фундаментальних праць фран-ьких, бельгійських, німецьких, італійських юристів і вчених, при-чених римському праву (Потье, Жирардо, Вільямса, К’юї, Гроція, Савіньї, Ієринга, Моммзенатаін.).

Однак суто римське право було для багатьох з них лише основою, геріалом для створення струнких і переконливих логічних структур іавершеними визначеннями, чіткою структурою, теоретичними вис-вками, з допомогою яких треба було виправдати й обгрунтувати нові ціальні відносини, економічний устрій, новий спосіб виробництва.

Кінець ХІХ–початок XX ст. характеризується новою посиленою .агою до вивчення історії римського права, яке вже перестало бути загалом діючим правом. У цей період вивчаються нові римські тексти, іститути римського права, робляться висновки, даються глибші оцінки, з’являються узагальнюючі праці. Простежується критичний підхід до окремих попередніх гіпотез, накопичується багато нового фактичного матеріалу.

Римське право, точніше його досконало розроблені інститути і юрми зобов'язального характеру, спадкового права, було одним з важ-гивих джерел у процесі створення знаменитих буржуазних кодифікацій у Європі ХІХ-ХХ ст. Мається на увазі насамперед Цивільний (1804 р.) і Торговельний (1807 р.) кодекси Наполеона Бонапарта, Німецький ци­вільний кодекс (1900 p.).

Норми римського приватного права використовуються (у дещо видозміненому, пристосованому до нових умов вигляді) у наші дні під час розробки конкретних законів і кодексів з цивільного, зобов'язаль­ного, сімейно-спадкового права у багатьох країнах Європи, Латинсь­кої Америки, Африки, в тому числі і в Україні, де продовжується праця над створенням нового Цивільного кодексу.