Висновки та рекомендації 14 Право на захист від катувань І жорстокого поводження 15 Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем у 2004 році 15

Вид материала

Содержание

Право на приватність. Право на повагу до честі й гідності
Загальна ситуація в області
Огляд порушень

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 26

Право на приватність. Право на повагу до честі й гідності

Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем минулого року

Приватність – фундаментальне право людини, визнане в Загальній декларації прав людини ООН, Міжнародному пакті про громадянські й політичні права та в багатьох інших міжнародних і регіональних угодах. Приватність тісно пов’язана з людською гідністю й іншими ключовими цінностями, такими як свобода асоціацій та свобода слова. Вона стала одним із найбільш важливих питань у галузі прав людини новітнього часу.

З сучасної точки зору можна виділити чотири аспекти приватності:

- інформаційна приватність, що включає в себе встановлення правил збору та обігу персональних даних, таких як інформація кредитних установ та медичні записи;

- тілесна приватність, що стосується захисту від втручань стосовно фізичного стану людей, наприклад, тестування щодо вживання наркотиків та обстеження порожнин;

- комунікаційна приватність, тобто безпека та приватність поштових відправлень, телефонних розмов, електронних повідомлень та інших видів комунікацій;

- територіальна приватність, що стосується встановлення обмежень на втручання в домашнє та інше навколишнє середовище, наприклад, робоче місце чи громадське оточення.

Сучасну основу приватності можна знайти в Загальній декларації прав людини 1948 року,

що в основному захищає територіальну та комунікаційну приватність. Відповідно до статті 12 Декларації «ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте та сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від подібних втручань чи посягань». Низка міжнародних угод з прав людини гарантує захист права на приватність. Міжнародний пакт про громадянські й політичні права, Конвенція ООН про працівників-мігрантів, Конвенція ООН про права дитини оперують однаковими поняттями. На регіональному рівні право на приватність захищається ще сильніше. Стаття 8 Європейської конвенції захисту прав людини та основних свобод захищає право на приватність таким чином :

«1. Кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя, житла і таємниці листування. 2. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров’я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей».

Стаття 30 Конституції України захищає територіальну приватність («кожному гарантується недоторканність житла»), стаття 31 – комунікаційну приватність («кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції»), стаття 32 – інформаційну приватність («ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України», «не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди»), а стаття 28 – деякі аспекти тілесної приватності («жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам»). Але інші частини статей 30, 31, 32 Конституції, які формулюють вичерпний перелік підстав для втручання в право на приватність і умови для такого втручання, не отримали достатнього розвитку в законах і підзаконних актах. Доволі нечітке формулювання або взагалі відсутність регламентування дозволених випадків втручання в право на приватність, обсягу та способів втручання є найбільш невирішеною проблемою в законодавчому регулюванні дотримання права на приватність, що породжує численні порушення цього права в практиці.

Найбільші порушення, на думку правозахисників, стосуються комунікаційної приватності. Законодавство не встановлює чітких підстав для зняття інформації з каналів зв’язку (прослуховування телефонів, мобільних телефонів чи відстеження електронних повідомлень і дій в Інтернеті), чіткий термін зняття такої інформації, а також обставини, за яких така інформація повинна знищуватися, і як вона може бути використана. Гарантії законності при здійсненні зняття інформації з каналів зв’язку явно недостатні. Внаслідок цього ніхто не може контролювати кількість дозволів та необхідність здійснення прослуховування, а особи, щодо яких здійснювалися такі заходи, не знають про це і, відповідно, не можуть оскаржити такі дії в суді чи іншим чином захистити своє право на приватність.

Прослуховування телефонів здійснюється з дозволу суду, проте на практиці суд розглядає

такі подання правоохоронних органів автоматично, майже завжди надаючи дозвіл, не встановлюючи при цьому кінцевий термін прослуховування . Офіційна статистика щодо прослуховування (наприклад, щодо кількості наданих судами санкцій), як правило, не надається органами влади, які вважають такі статистичні дані секретними .

Накладання арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку в кримінально-процесуальному законодавстві також не відповідає міжнародним стандартам. Частина 3 статті 187 Кримінально-процесуального кодексу України дозволяє ці слідчі дії до порушення кримінальної справи з метою запобігання злочину. При цьому категорія злочинів не обмежується, хоча відповідно до закону про оперативно-розшукову діяльність такі заходи можливі тільки у випадку тяжких та особливо тяжких злочинів.

Не відповідає європейським стандартам і процедура проведення обшуку . Наприклад, проведення обшуку всіх приміщень, крім житла та іншого володіння особи, провадиться за постановою слідчого з санкції прокурора, тобто такі дії знаходяться за межами судового контролю. Хоча і функція судового нагляду за проведенням обшуку є швидше формальною, оскільки фактично ніколи не фіксуються відмови у його проведенні. При цьому часто порушуються терміни його проведення та відповідна процедура.

Загальна ситуація в області

Для вивчення ситуації щодо реалізації херсонцями права на приватність та повагу до честі і гідності, моніторингова група Херсонського КВУ направила інформаційні запити до СБУ, прокуратури, органів внутрішніх справ, судів з метою дізнатися про кількість звернень громадян із запитами щодо отримання відомостей про себе, кількість звернень правоохоронних органів до суду про розкриття таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, кількість судових рішень про відмову у наданні відповідного доступу, кількість судових санкцій на негласний обшук, кількість випадків проникнення співробітників правоохоронних органів до житла чи інших володінь громадян, здійснених не на підставі судових рішень тощо.

Як виявилося, державні органи ретельно оберігають право на власну приватність, порушуючи приватність своїх громадян. З 38-ми запитань інформаційних запитів щодо поставлених проблем, моніторингова група отримала лише 13 відповідей. Для ілюстрації цитуємо відповідь першого заступника голови апеляційного суду Херсонської області С.В.Лободзінського від 1 лютого 2006 р. (лист за № 500): „Інформація про кількість звернень силових структур, які мають право на оперативно-розшукову діяльність і результати їх розгляду, є обмеженою і розповсюдженню не підлягає (ст. 8 п.4 Закону України "Про державну таємницю")”. Таким чином, навіть подібна узагальнена інформація (акцентуємо на цьому увагу) є за полем контролю громадськості.

Огляд порушень

Моніторингова група виявила 13 повідомлень про порушення права на приватність, приватне життя, право на повагу до честі та гідності, що складає 1,7% від загальної кількості зафіксованих порушень. Вони в першу чергу стосуються повідомлень про судовий захист права на повагу до честі та гідності. Особливо збільшилася кількість повідомлень про порушення даного права під час виборчої кампанії, коли політичні конкуренти здебільшого в анонімний спосіб розповсюджують неправдиву інформацію, що принижувала честь та гідність деяких учасників передвиборчого процесу, порушувала їх право на приватність.