Огляд літератури з питань ефективності та безпеки застосування лікарських засобів 01. 01. 30. 06
| Вид материала | Документы |
- Огляд літератури з питань ефективності та безпеки застосування лікарських засобів 01., 702.65kb.
- Міністерство охорони здоров'я україни наказ від 31 грудня 2003 року №637 Про затвердження, 21.95kb.
- Тематичний план лекцій з дисципліни „Контроль якості лікарських засобів для студентів, 11.5kb.
- План лекції Сутність основних засобів та їх відтворення Показники стану та ефективності, 1892.33kb.
- Висновки та рекомендації 14 Право на захист від катувань І жорстокого поводження, 2274.39kb.
- Закону України «Про лікарські засоби», 269.92kb.
- Міністерство охорони здоров’я України нака, 930.72kb.
- Про затвердження Інструкції про порядок застосування засобів ваговимірювальної техніки, 232.54kb.
- Шановні колеги !, 48.62kb.
- Нізацію виконання абзацу 1 пункту 4 Порядку державної реєстрації (перереєстрації) лікарських, 109.59kb.
Огляд літератури з питань ефективності та безпеки застосування лікарських засобів (01.01.-30.06.2010)
АЛЕРГОЛОГІЯ
Иммунокомплексные проявления лекарственной аллергии
С.В. Зайков, д.м.н.,
профессор кафедры фтизиатрии с курсом клинической иммунологии и аллергологии,
Э.Н. Дмитриева, ассистент кафедры
Винницкий национальный медицинский университет имени Н.И. Пирогова
«Клиническая иммунология. Аллергология. Инфектология».- №1(30).-2010.-С. 40-50
Лекарственная аллергия (ЛА) представляет собой серьезное самостоятельное заболевание, имеющее свою этиологию, патогенез, клинику, методы диагностики, лечения и профилактики. ЛА – осложнение лекарственной терапии, развитие которого опосредовано иммунными механизмами.
Профилактика ЛА
ЛА существенно снижает качество жизни пациентов, поскольку ограничивает возможности их лечебной и профилактической терапии при различных заболеваниях, обусловливает риск возникновения аллергических реакций при некоторых методах обследования и лечения (например при рентгеноконтрастных и хирургических, вакцинации), а также может являться препятствием для овладения некоторыми профессиями (медицина, фармация), быть поводом для развития депрессии вследствие страха перед развитием ЛАР и представлять непосредственную угрозу жизни больного и пр. Одной из причин высокой частоты ЛАР на ЛС и иммунобиологические препараты является игнорирование мер профилактики, которые принято подразделять на методы общего порядка и индивидуальные.
Меры общего порядка включают борьбу с полипрагмазией, изменение порядка работы аптечных учреждений, повышение качества выпускаемых или продаваемых лекарственных и иммунобиологических препаратов (вакцины, сыворотки, антисыворотки, иммуноглобулины, интерфероны и пр.), налаживание в учреждениях здравоохранения методов раннего выявления и профилактики различных форм ЛА, их тщательный учет, запрещение использования ЛС в качестве консервантов (ацетилсалициловой кислоты при консервировании овощей, левомицетина при заготовке крови и плазмы, пенициллина для сохранения мяса при перевозках в жаркую погоду и пр.), ограничение использования лошадиной сыворотки для изготовления вакцин, сывороток, антисывороток, проведение разъяснительной работы среди населения. К таким методам также можно отнести улучшение подготовки врачей по вопросам диагностики, лечения и профилактики ЛА, изменение порядка назначения ЛС и иммунобиологических препаратов в амбулаторных и стационарных учреждениях, тщательное обследование пациентов перед началом проведения фармакотерапии и/или профилактических прививок, наличие противошоковых наборов и инструкций по их применению в лечебных учреждениях и пр.
Индивидуальные меры профилактики ЛА должны осуществляться непосредственно лицами, назначающими и принимающими лекарственные и иммунобиологические препараты, нутрицевтики с лечебной и профилактической целью. Больные должны представлять себе всю возможную небезопасность таких препаратов и соблюдать комплекс необходимых мер предосторожности. В этом им должны помогать медицинские работники, внимательно относясь к анамнезу больного. Чрезвычайно важно собрать и правильно оценить данные аллергологического и фармакологического анамнеза. При замене одного ЛС на другое необходимо учитывать возможность перекрестных антигенных свойств между ними. Важно назначать дозы ЛС в соответствии с массой тела и возрастом пациентов, не применять комплексные препараты, содержащие те компоненты, к которым в анамнезе была ЛА, ограничить самолечение, не использовать препараты с гистаминолиберирующими свойствами у пациентов с заболеваниями пищеварительного такта и гепатобилиарной сисетмы, нарушениями обмена веществ, дисбиозами, по возможности ограничить применение парентеральных, пролонгированных и поликомпонентных форм лекарственных и иммунобиологических препаратов у лиц с отягощенным аллергологическим анамнезом.
Тщательные оценка и подбор переносимого лекарственного и иммунобиологического препарата являются основой профилактики возможных осложнений лечебных и профилактических мероприятий.
Ефективність специфічної імунотерапії при алергійних захворюваннях органів дихання з позиції доказової медицини
Б.М. Пухлик, д.м.н., професор, зав. кафедри фтизіатрії з курсом клінічної імунології та алергології, головний алерголог МОЗ УкраїниВінницький національний медичний університет імені М.І. Пирогова,
І.В. Гогунська, к.м.н. Центр алергійних захворювань верхніх дихальних шляхів ДУ «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка АМН України»,
І.В. Корицька, О.К. ЯковенкоВінницький національний медичний університет імені М.І. Пирогова
Алергійні захворювання в клінічній практиці. Спецвипуск. №2.-2010.-С.51-56.
(Вперше надруковано в «Журналі вушних, носових і горлових хвороб», № 6, 2009. Повторна публікація – з дозволу редакції)
В останні десятиріччя в світовій алергології стає аксіомою те, що специфічна імунотерапія (СІТ) є одним з найефективніших методів лікування пацієнтів з алергійними захворюваннями (АЗ) (Балаболкин И.И., 1998; Недельська С.М., 2004; Пухлик Б.М., 2008; Canonica, Passalacqua, 2003). У 2006 р. Всесвітня організація алергії (Wolrd Allergy Organization; WAO) провела опитування в усіх країнах світу і виявила, що метод СІТ не використовують лише в Бангладеш і Монголії.
Незважаючи на те що цьому методу вже близько 100 років, його своєрідний «ренесанс» можна пояснити, по-перше, певними досягненнями у вивченні патогенезу АЗ, механізмів фармакотерапії і СІТ. Зокрема, в останні десятиріччя доведено такі імунологічні механізми СІТ (Гущин І.С., 2002):
• збільшення кількості розеткоутворювальних Т- і В-лімфоцитів;
• збільшення напрацювання блокуючих антитіл;
• зменшення виділення медіаторів алергії;
• підвищення активності супресорних клітин і механізмів;
• збільшення кількості клітин, які продукують ІЛ-14, ІЛ-12;
• посилення функції Т-лімфоцитів-хелперів І типу і зниження функції Т-лімфоцитів-хелперів ІІ типу;
• переключення CD4+ клітин з Th2- на Th1-фенотип;
• підвищення функціональної активності Т-лімфоцитів;
• зменшення бластоутворення лімфоцитів під впливом специфічного алергена (АГ);
• підвищення виділення МІФ;
• індукування толерантності В-лімфоцитів, які продукують IgE;
• посилення функції ізотипових Т-супресорів;
• регуляція індукції IgE ідіотиповими антитілами;
• зниження реактивності медіаторопродукувальних клітин.
Відомий документ ВООЗ – WHO Position Paper «Allergen immunotherapy therapeutic vaccines for allergic diseases», Geneva, January 27-29, 1997» – свідчить, що:
• імунотерапія АГ виявилася ефективною у хворих на алергійний риніт (АР), кон’юнктивіт, алергійну бронхіальну астму (АБА), з алергійними реакціями на укуси комах;
• імунотерапія, при якій вводять високі дози АГ у порожнину носа, під язик чи перорально, також може бути ефективною;
• імунотерапія – єдиний метод, що може вплинути на природний перебіг АЗ, вона також може запобігти переходу АР у БА.
За даними цього документу, ефективність СІТ становить:
• при інсектній алергії – 85-95%;
• при полінозі – 80-90%;
• при цілорічному АР (ЦАР) – 70-80%;
• при БА – 70-75%.
До переваг перорального методу СІТ можна віднести:
1. Менший ризик виникнення гіперчутливих реакцій.
2. Менша потреба у контролі алергологом (відкривається можливість для проведення СІТ в умовах периферії).
3. Зручність для медпрацівників та хворих.
4. Більша естетичність методу, менше неприємних відчуттів (зменшується прошарок хворих, що відмовляються від СІТ, можна проводити багаторічні курси СІТ, більша привабливість для дітей).
5. Краща можливість комбінувати з фармакотерапією та іншими методами СІТ.
6. Виключається небезпечність парентеральних інфекцій.
7. Нижча вартість порівняно з фармакотерапією і (в значно меншій мірі) з парентеральним методом СІТ.
ВІРУСНІ ІНФЕКЦІЇ. ГРИП.
Противовирусные лекарственные средства для лечения гриппа: эффективность и безопасность
Викторов А. П. , Широбоков В. П. , Матвеева Е. В. , Логвина И. А. , Яйченя В. П.
Український медичний часопис.-№2(76).-2010.-С.7-12.
Государственный фармакологический центр Министерства здравоохранения Украины
В статье освещены актуальные вопросы лечения и профилактики сезонных острых респираторных вирусных инфекций и гриппа на современном этапе. Представлен механизм действия, особенности фармакокинетики и фармакодинамики противовирусных препаратов, показания к применению, риски, которые могут способствовать возникновению побочных реакций при применении этой группы лекарственных средств. Освещены проблемные вопросы неблагоприятных последствий применения противовирусных препаратов в Украине и мире. Представлены результаты надзора за безопасностью противовирусных препаратов, полученные в Украине, и их анализ. Проведено сравнение отечественных и мировых данных по безопасности противовирусных лекарственных средств и степень их отображения в существующей информации о лекарственных средствах
Противірусні лікарські засоби при лікуванні грипу: ефективність та безпека
О.П. Вікторов, О.В. Матвєєва, І.О. Логвина, А.П. Яйченя,
ДП «Державний фармакологічний центр» МОЗ України, м. Київ
Раціональна фармакотерапія.-№1.-2010.-С. 20-25.
На теперішній час існує обмежена кількість противірусних препаратів із доведеною клінічною ефективністю. їх можна підрозділити на (В.Т. Кукес, А.К. Стародубцев, 2006):
– протигерпетичні;
– протицитомегаловірусні;
– протигрипозні;
– ЛЗ із розширеним спектром активності.
Принциповий поділ за механізмом дії сучасних противірусних препаратів, які застосовуються для лікування гриппу полягає в слідуючому (Д.Р. Лоуренс та ін., 2002):
1) ЛЗ, які безпосередньо порушують реплікацію вірусу;
2) ЛЗ, які модулюють імунну систему організму-хазяїна.
До першої групи відносять амантадин, занамівір, озельтамівір, римантадин, арбідол та інозин пранобекс (всі зазначені препарати дозволені до медичного застосування в Україні). Озельтамівір та занамівір є інгібіторами нейрамінідази (сіалідази) – одного з ключових ферментів, які беруть учать в реплікації вірусів грипу А та В. Препарати амантадин та римантидин (похідне адамантадину) є блокаторами іонних каналів, утворених М2-білками вірусу грипу А. Противірусна дія арбідолу пов’язана із здатністю стабілізувати гемаглютинін та перешкоджати його переходу в активний стан. Противірусна дія амізону пов’язана із безпосереднім його впливом на гемаглютиніни вірусу грипу, внаслідок чого віріон втрачає здатність приєднуватися до клітин-мішеней для подальшої реплікації.
До другої групи препаратів відносяться інтерферони та індуктори інтерферонів. Інтерферони – потужні цитокіни, яким притаманні противірусні, імуномодулювальні та антипроліферативні властивості. Препарати інтерферону α2b дозволені для медичного застосування в Україні: Окоферон, Альфарона, Лаферобіон, Ліпоферон, Реальдирон.
До індукторів продукції інтерферону належить ряд ЛЗ. Так препарати кагоцел, тилорон (Аміксин), амізон спричиняють утворення в організмі людини пізнього інтерферону (суміш інтерферонів α, β та γ). Метилглюкаміну акридонацетат (відомий під назвою Циклоферон) є індуктором раннього α-інтерферону.
Усі зазначені вище ЛЗ використовуються для лікування та профілактики грипу А та В. Стосовно вірусу грипу А (Н1N1) (каліфорнійський, свинячий грип) ВООЗ рекомендувала використовувати препарати озельтамівіру та занамівіру. Ефективним є призначення цих ЛЗ не пізніше ніж через 48 годин від моменту маніфестації захворювання.
У зв’язку із ситуацією щодо захворюваності на сезонний грип та випадками захворюваності на каліфорнійський грип постає питання не лише щодо ефективності, але й щодо безпеки противірусних препаратів.
Слід зазначити, що як і будь-яким ЛЗ, противірусним препаратам, що використовуються для лікування грипу, властиві побічні реакції (ПР). Останнім часом навколо медичного застосування озельтамівіру (Таміфлю) продовжують точитися численні дискусії. Ще на етапі клінічних досліджень цього ЛЗ було з’ясовано, що при його застосуванні дорослими з лікувальною метою найбільш часто виникали такі ПР, як нудота та блювання. Значно рідше, з частотою ≥ 1%, спостерігалися діарея, бронхіт, біль у животі, запаморочення, головний біль, кашель, безсоння, слабкість, носові кровотечі, кон’юнктивіт. У пацієнтів, які приймали озельтамівір для профілактики грипу, відзначався біль різної локалізації, ринорея, диспепсія та інфекції верхніх дихальних шляхів. У дітей найчастіше виникало блювання. Серед ПР, що спостерігалися менш ніж у 1% дітей, які застосовували озельтамівір, були біль у животі, носові кровотечі, порушення слуху та кон’юнктивіт (виникали раптово; припинялися, незважаючи на продовження лікування; у переважній більшості випадків не були причиною припинення лікування), нудота, діарея, бронхіальна астма (включаючи загострення), гострий середній отит, пневмонія, синусит, бронхіт, дерматит, лімфаденопатія. У післяреєстраційному періоді, коли препарат почав широко використовуватися, були виявлені нові несприятливі наслідки його застосування: з боку шкіри та її придатків у поодиноких випадках спостерігалися алергічні реакції (дерматит, висип, екзема, кропив’янка, випадки мультиформної еритеми, синдрому Стівена – Джонсона та токсичного епідермального некролізу, анафілактичні/анафілактоїдні реакції); поодинокі випадки гепатиту та підвищення рівня печінкових ферментів; рідко виникали випадки шлунково-кишкових кровотеч, однак прояви геморагічного коліту зникали при ослабленні перебігу грипу чи після відміни препарату. Виявилося, що препарат Таміфлю може викликати нервово-психічні розлади. В інструкції до медичного застосування Таміфлю, схваленій Європейським агенством лікарських препаратів (European Medicines Agency, ЕМЕА), у розділі «Побічні реакції» міститься така інформація під рубрикою «Психічні розлади та розлади нервової системи (частота невідома)»: грип може асоціюватися з різними неврологічними та поведінковими симптомами, такими як галюцинації, делірій, аномальна поведінка, які у деяких випадках закінчуються фатально. Такі симптоми можуть виникати у хворих з енцефалітом чи енцефалопатією, але можуть виникати й у пацієнтів без серйозних захворювань в анамнезі.
З серпня 2007 р. в інструкції для медичного застосування Таміфлю хворими на грип зазначено, що його прийом може спричинити розвиток психоневротичних порушень (судоми, делірій [включаючи зміну рівня свідомості, сплутаність свідомості, неадекватну поведінку, марення, галюцинації, тривогу, нічні кошмари]).
Експерти ЕМЕА вважають, що, виходячи з критерію користь/ризик, призначення з метою профілактики грипу А (Н1N1) занамівіру у вагітних, а озельтамівіру в годувальниць грудьми є виправданим.. В Україні станом на сьогодні в інструкції для медичного застосування препарату Таміфлю, затвердженій МОЗ України, зазначено, що цей препарат може використовуватись у дітей з 1 року; до 13 років не слід використовувати Таміфлю в капсулах. Щодо вагітних та жінок, які годують грудьми, в інструкції зазначено: «Існує обмежена інформація щодо годування грудьми жінками, які приймають озельтамівір, та щодо екскреції озельтамівіру з молоком людини.
Аксіомою є те, що абсолютно безпечних ЛЗ не було, немає і не буде. Будь-який препарат може спричинити виникнення ПР. Згідно з чинним законодавством України, про несприятливі наслідки застосування ЛЗ зазначено у відповідних розділах інструкції для медичного застосування. В такий спосіб лікар, провізор та пацієнт поінформовані щодо наслідків фармакотерапії. Однак слід наголосити, що терапевтична дія препарату повинна відбутися, а ПР можуть виникнути, отже ці поняття не є точними. Доцільність застосування ЛЗ визначається співвідношенням ризик/користь. У разі, якщо користь переважає над ризиком, препарат слід використовувати згідно з інструкцією для медичного застосування.
Ацетаминофен (парацетамол) – нестероидный противовоспалительный анальгетик-антипиретик
А.П. Викторов,
ННЦ «Институт кардиологии имени академика Н.Д. Стражеско» АМН Украины, г. Киев
Раціональна фармакотерапія.-№1.-2010.-С. 42-47.
Парацетамол (ацетаминофен), как уже отмечалось ранее (А.П. Викторов, 2007), является одним из самых распространенных антипиретиков-анальгетиков. В Украине по состоянию на 30.11.2007 г. разрешены для медицинского применения почти 300 наименований (по номенклатуре) препаратов, содержащих в качестве основного действующего вещества ацетаминофен (парацетамол). Среди них монопрепараты составляют 20,9% (отечественного производства – 22,5%, зарубежного –77,5%), комбинированные – 79,1% (отечественного производства – 16,2%, зарубежного – 83,8%). Следует подчеркнуть, что лекарственные формы парацетамола для детей составляют 23,7%.
Побочные реакции (ПР) парацетамола. Препараты парацетамола являются одними из наиболее распространенных анальгетиков-антипиретиков. Например, в США в 2002 г. насчитывалось 75 млн людей, страдавших хронической болью. В связи с этим Американский институт ревматологии рекомендовал ацетоминофен (парацетамол) как препарат первой линии при легкой или умеренной боли. Учитывалось то обстоятельство, что его анальгетическое действие эквивалентно таковому аспирина. Необходимо обратить внимание на особые указания и ситуации риска при медицинском применении препарата: риск гепатотоксического действия повышен у пациентов с алкогольной болезнью печени. Парацетамол может искажать результаты лабораторных исследований при количественном определении содержания глюкозы и мочевой кислоты в сыворотке крови. Во время длительного лечения необходим контроль состава периферической крови и функционального состояния печени.
Ожидаемые ПР возникающие при медицинском применении парацетамола, в частности, нарушения функции печени, на протяжении последних десятилетий являются предметом интенсивных дискуссий. До настоящего времени не получено убедительных данных о возможности гепатотоксического действия парацетамола в терапевтических дозах – 60 мг/сут у детей и 4 мг/сут у взрослых, в том числе злоупотребляющих алкоголем и страдающих хроническими заболеваниями печени. В структуре ПР, вызываемых НПВЛС и анальгетиками-антипиретиками, в 19996-2007 гг., согласно информации Государственного фармакологического центра МЗ Украины, полученной из всех регионов нашей страны, ПР при использовании препаратов, содержащих в качестве основного действующего вещества парацетамол, составили 5,9%. При этом 36,8% ПР, регистрируемых при медицинском применении этих ЛС, были представлены лекарственными формами для детей. Чаще всего ПР наблюдались у детей 1-го года жизни (57,7%); вторую небольшую по численности группу составили дети в возрасте от 1 года до 3 лет (35,1%). Среди взрослого населения ПР чаще отмечались у женщин в возрасте 19-45 лет (27,2%). По своему типу 71,3% ПР относились к несерьезным ожидаемым и в 44,2% случаев исчезали без последствий после отмены препарата. Среди системных ПР доминировали по клиническим проявлениям аллергические реакции: изменение кожи и ее производных, отек Квинке, анафилактический шок и др. (95%); ПР со стороны желудочно-кишечного тракта, печени и желчевыводящих путей составили 2,4%. В связи с вышеизложенным, а также с наличием на украинском рынке нескольких сотен препаратов, содержащих парацетамол и его различные комбинации, с активным медицинском назначением и массовым применением в рамках «ответственного самолечения», контроль за безопасностью парацетамола представляется чрезвычайно важной задачей, стоящей как перед производителями этих ЛС, так и перед регулярной системой, здравоохранением в целом.
Интоксикация (передозировка) парацетамолом. Картину ПР парацетамола дополняют отравления этим препаратом, чаще всего являющиеся следствием суицидальных попыток. Во многих странах передозировка парацетамола является актуальной проблемой. Так, в США только с 1976 по 1985 г. зарегистрировано около 11 000 случаев продолжительной передозировки парацетамола, подавляющее большинство из которых представляли собой суицидальные попытки. При острой передозировке парацетамола возникает тяжело протекающее заболевание печени и поражение почек (могут развиться в результате приема 150 мг/кг [приблизительно 10 г или 20 таблеток] препарата одновременно, что только в 2,5 раза превышает рекомендуемую максимальную дозу для ежедневного приема). Некоторые дети имеют повышенный риск развития интоксикации парацетамолом, в частности, при хронических заболеваниях, в случае одновременного назначения других ЛС, при сахарном диабете, ожирении, хроническом недостаточном питании, длительном голодании, гепатотоксических реакциях в семейном анамнезе, при сопутствующей вирусной инфекции.
При применении препаратов парацетамола следует учитывать следующие абсолютніе противопоказания к его назначению:
- повышенная чувствительность к препарату или другим НПВЛС;
- детский возраст до 1 мес;
- почечная и печеночная недостаточность;
- врожденные гипербилирубинемии (синдром Жильбера, Дубина – Джонсона и Ротора);
- дефицит глюкозо-6-фосфатдегидрогеназы;
- выраженная анемия;
- лейкопения.
Проблемы эффективного и безопасного применения парацетамола будут, по-видимому, еще многие годы находится в центре внимания врачей разных специальностей. По мере расширения и углубления наших знаний о природе патологических процессов и клинико-фармакологических особенностях ЛС будет продолжать изменяться стратегия и тактика медикаментозного лечения в интересах качества жизни пациентов.