Висновки та рекомендації 14 Право на захист від катувань І жорстокого поводження 15 Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем у 2004 році 15

Вид материала

Содержание

Право на захист від катувань і жорстокого поводження
Розслідування катувань
Порушення розслідування щодо фактів катувань та жорстокого поводження
Загальна ситуація в області
Огляд порушень в області
Надаємо огляд характерних повідомлень про порушення, зафіксованих моніторинговою групою
Снова о пытках в милиции
Висновки та рекомендації

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 26

Право на захист від катувань і жорстокого поводження

Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем у 2004 році

Кримінальна відповідальність за катування та жорстоке поводження

До набрання чинності 1 вересня 2001 року нового Кримінального кодексу в Україні не існувало такого складу злочину, як «катування». Дії, яки підпадали під визначення статті 1 Конвенції ООН проти катувань, у відповідних випадках могли скласти кримінальне «перевищення влади або службових повноважень» чи «примушування давати показання». Навіть у найбільш тяжких випадках катувань, ознаки катувань поглиналися обтяжуючою ознакою складу «перевищення влади або службових повноважень» у частині 2 статті 365 (статті 165 «колишнього» КК), а саме: «насильство, застосування зброї або болісні чи такі, що принижують людську гідність потерпілого, дії».

Новим Кримінальним кодексом кримінальна відповідальність за катування була передбачена статтею 127, яка визначала склад злочину наступним чином: «Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі ...»

Цей крок вочевидь було здійснено на виконання зобов’язань України за Конвенцією ООН проти катувань, хоча формулювання цієї статті не зовсім відповідало завданням, яке ставить на меті Конвенція. Розпливчаті формулювання дозволяли приховувати дійсну поширеність катувань і перешкоджати ефективному контролю за виконанням зобов’язань за Конвенцією ООН проти катувань щодо суворості покарання і застосування амністії. Це також заважало ефективному застосуванню положень кримінального законодавства до співучасників осіб, що застосовують катування. Низка дій, що кваліфікуються Конвенцією ООН проти катувань як катування чи жорстоке поводження, могли підпасти під дію статті 373 КК України «примушування давати показання».

Засудження державних агентів, що застосували катування, залишалася рідким явищем. Покарання, що призначаються судами у випадку засудження, також не відповідають важкості злочину . Засуджені агенти держави часто одержують умовне покарання.

Провести детальний аналіз судової практики щодо засудження осіб, що застосували катування, неможливо через те, що діяння, що містять ознаки «катувань» у значенні Конвенції проти катувань не виділяються в судовій статистиці.

Законом України від 12 січня 2005 року № 2322-IV були внесені зміни до статті 127 Кримінального кодексу. Було змінено склад злочину, передбаченого частиною 1 цієї статті, наступним чином :

«Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи інформацію, свідчення або визнання, покарати його за дії , які він скоїв або в скоєні яких підозрюється, або залякування його або інших осіб...». Стаття була доповнена також частиною 3, яка визначає в якості спеціального суб’єкта «працівника правоохоронного органу», та частиною 4, що в якості обтяжуючої обставини (кваліфікуючої ознаки) передбачає завдання смерті внаслідок застосування катувань. Частина 3 передбачає покарання від 10 до 15 років позбавлення волі, частина 4 – від 12 до 15 років позбавлення волі або довічне ув’язнення.

Ці зміни становлять значний крок у імплементації положень Конвенції ООН проти катувань. Виокремлення катувань , застосованих працівниками правоохоронних органів у окрему частину статті 127, дає надію на отримання в подальшому статистичних даних щодо застосування цього положення.

Розслідування катувань

Поки не буде створений механізм ефективного розслідування заяв про катування, проблема запобігання катувань не буде вирішена. У правовій системі України неефективне розслідування заяв про застосування катувань працівниками правоохоронних органів залишається проблемою.

Це створює відчуття безкарності в правоохоронців, які вдаються до катувань, та значно сприяє тому, що катування та жорстоке поводження сприймаються багатьма з них не як злочин, а як рутинний елемент практики боротьби зі злочинністю, без якого неможливо проводити розслідування.

Порушення розслідування щодо фактів катувань та жорстокого поводження

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини має існувати правовий обов’язок провести розслідування, якщо орган прокуратури одержує з якого-небудь джерела гідну довіри інформацію про можливе погане поводження з затриманою особою.

В Україні єдиним засобом порушити кримінальне переслідування проти посадових осіб міліції, що застосували катування, є звернення до прокуратури, що має виняткову компетенцію в розслідуванні даного злочину (стаття 112 КПК України).

Хоча відповідно до статті 97 КПК «Прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, у тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню», органи прокуратури мають значну свободу розсуду під час вирішення питання про порушення розслідування. Цей широкий розсуд хоч і не визнається прямо законодавством і доктриною, але, тим не менш, існує в силу необмеженої свободи оцінки того, чи існують достатні підстави для порушення кримінальної справи. Органи прокуратури досить вміло використовують положення статті 94 КПК, яке передбачає, що «справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину». Перевірка, що проводиться прокуратурою за заявою про застосування катувань, носить, як правило, вкрай поверхневий характер. Найчастіше вона зводиться до опитування працівників правоохоронних органів, зазначених у заяві. Опитування це закінчується складанням «пояснень», у яких працівник правоохоронного органу в стереотипних виразах заперечує саму можливість застосування ним катувань.

У більшості випадків ці пояснення складають основу для постанови про відмову в порушенні кримінальної справи у вигляді того, що немає «достатніх даних, що вказують на наявність ознак злочину». Через те, що в більшості випадків ніяких заходів для одержання «достатніх даних» прокуратурою не вживається, численні постанови про відмову в порушенні кримінальної справи виявляють загальне переконання працівників прокуратури в тому , що саме потерпілий від катувань повинен надати ці достатні дані.

Й це залишається на сьогодні значною проблемою.

Загальна ситуація в області

Для вивчення ситуації щодо дотримання права на захист від катувань та жорстокого поводження моніторингова група Херсонської обласної організації КВУ надіслала до органів прокуратури, внутрішніх справ та до установ охорони здоров’я інформаційні запити, в яких ми намагалися дізнатися про кількість викликів швидких до закритих закладів, кількість осіб, доставлених із закритих закладів до лікарень, кількість осіб, що звернулися до медичних закладів з ушкодженнями, які вони пояснюють діями правоохоронців, кількість скарг на насильницькі дії працівників правоохоронних органів під час перебування підозрюваного під вартою, кількість працівників міліції, покараних у дисциплінарному порядку за насильницькі дії щодо затриманих осіб, кількість кримінальних справ, порушених за частинами 3 та 4 ст. 127 УК України тощо.

З 70-ти запитань ми отримали відповіді усього на... 14. На 24% запитань нам відмовилися надати інформацію із питань таємниці, а 56% запитань просто „не помітили”. Нажаль, й в інформуванні про дотримання цього права людини найбільшу „активність” проявила прокуратура області. Замість відповідей, які гарантовані нам Конституцією та національним законодавством, представники нашої моніторингової групи стали учасниками гри по відпискам. Ми подавали запити, нам або відповідали, або ні, при цьому повідомляючи, що відповіді нам надійшли, ми скаржилися, скарги приходили до виконавців, які нам знову відмовляли у праві отримати необхідну інформацію. Про „недоцільність” (з їхньої точки зору) надавати нам інформацію про стан дотримання прав людини в області ми вже писали вище. Ось ще кілька перлів з листування з органами прокуратури: „інформація, яку Ви просите надати, є службовою і призначена виключно для службового користування" або "заборонено втручання засобів масової інформації у діяльність прокуратури".

У спробі віднайти необхідну інформацію, ми звернулися до публічних звітів обласної прокуратури (факти публічного звітування Херсонської міської прокуратури нам невідомі). Але необхідної інформації щодо захисту громадян від катувань та жорстокого поводження ми не знайшли й там.

Інформація, яка є необхідною для опису ситуації з дотриманням наших прав на захист від жорстокого поводження та катувань, частково була отримана з листів від органів внутрішніх справ та установ охорони здоров’я.

Як повідомило Управління МВС в Херсонській області, за перше півріччя 2005 р. до ізоляторів тимчасового тримання (ІТТ) міськрайвідділів Херсонської області здійснено 1086 викликів "швидкої медичної допомоги" для надання необхідної допомоги утримуваним особам, за наслідками яких 173 особи доставлено до лікувальних закладів.

За вказаний період до органів та підрозділів внутрішніх справ надійшло 7 скарг щодо жорстокого поводження з боку працівників міліції відносно осіб, які утримуються в ІТТ. В ході проведення службових перевірок, як повідомили нам офіційні органи, факти, викладені у скаргах, свого підтвердження не знайшли, працівники міліції до дисциплінарної відповідальності не притягувались та з ОВС не звільнялись (офіційний лист начальника УМВС в Херсонській області № 20/3/11-1128 від 26.09.2005). За офіційною інформацією від 6 лютого 2006 р. (№11-16-90) Управління охорони здоров’я Херсонської облдержадміністрації, повідомило, що протягом 2005 р. на станцію швидкої медичної допомоги звернулося 8 осіб з ушкодженнями, які вони пояснюють діями працівників міліції. Було зафіксовано 4 випадки смерті в установах МВС.

На підставі масових відмов у наданні інформації та ігноруванні наших запитів, ми мусимо констатувати про небажання правоохоронних органів інформувати громадськість про випадки катувань та жорстокого поводження правоохоронців.

Огляд порушень в області

Моніторинговою групою Херсонського КВУ зафіксовано під час проведення моніторингу регіональних ЗМІ 34 повідомлення про випадки жорстокого поводження та фактів катувань, що складає 4,6% від всіх повідомлень про порушень прав та свобод людини за минулий рік.

Структура тих, хто порушував права людини на захист від катувань та жорстокого поводження, виглядає таким чином: 51,4% порушників - приватні особи, 34,3% - представники правоохоронних органів, 14,3% - представники інших органів влади, установ тощо.

Надаємо огляд характерних повідомлень про порушення, зафіксованих моніторинговою групою

В Херсонській області Цюрупинською районною прокуратурою порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.365 КК України (перевищення влади або службових повноважень), відносно двох міліціонерів підрозділу Державної служби охорони, які звинувачуються в тому, що у червні ц.р. в приміщенні приватного кафе заподіяли тілесні ушкодження 23-річному місцевому жителю

Надруковано в „Політичній Херсонщині” 26 Вересня 2005 Джерело: Департамент зв'язків із громадськістю МВС України

13 серпня під час футбольного матчу між київським “Динамо” і херсонським “Кристалом” хтось із вболівальників кинув в сторону поля запалений фальшфейер, що заборонено на українських стадіонах. Очевидці розповідають про те, як оперативно спрацювала міліція після цього випадку. Міліціонери методом “тику”, вибрали для себе чотирьох хлопців, які їм не сподобались і грубо виштовхали їх із сектору. Співробітників міліції не зупинило навіть те, що десятки людей доводили їм, що ці молоді люди ні при чому. Грубо заламавши їм руки, міліціонери протримали хлопців у зігнутому стані близько двадцяти хвилин. Одному з них, як виявилося потім, зламано руку. Тільки після вимоги прибулих у відділок батьків, для потерпілого викликали швидку допомогу. (Булава, №33, 18.08.05)

Літом 2005 р. співробітниками органів внутрішніх справ з метою отримання зізнання у викраденні автомобіля 17-річному новокаховчанину Віталію Пархоменко (фамілія змінена) були безпідставно завдані тілесні ушкодження, внаслідок яких останній наступного дня потрапив до лікарні із діагнозом "струс головного мозку". Згодом до лікарні завітали міліціонери, і потерпілий підписав всі документи про зізнання у крадіжці. Скарги батька потерпілого до органів УМВС, УБОЗ, прокуратури та Президента України не дали позитивного результату, при цьому міліціонери стверджують, що Віталій сам повідомив їм про те, що побої йому наніс батько. ("Ділові новини" №40 від 06.10.05)

Снова о пытках в милиции

Из Белозерского райотдела милиции Херсонщины в райцентровскую больницу привезли пациента с признаками побоев. Он был в крайне тяжелом состоянии, но, умирая, успел бросить медикам фразу о том, что стражи порядка его били. Как заявил главный врач больницы Юрий Тетеря, при оформлении документов причиной смерти было названо убийство, а все материалы переданы в прокуратуру. Там возбудили уголовное дело. По версии обвинения, 48-летнего безработного задержал участковый — по подозрению в краже из кафе. Мужчина не хотел сознаваться, и служивый «выбивал» у него признание. Удары сыпались преимущественно по ногам. Эти пытки привели к закупорке вен и отказу внутренних органов, отчего потерпевший скончался через сутки после помещения в изолятор временного содержания.

Участковый арестован, но свою вину отрицает категорически, утверждая, что погибшего действительно задержал он, но избили его раньше, и милиционер тут ни при чем. Его показания проверяются. … Настораживает то, что подобные случаи перестали быть редкостью. Не далее как в прошлом году в Херсоне молодой оперативник, только что окончивший юридический институт, у ночного клуба избил подростка. А до того Суворовский райсуд областного центра признал виновными в применении пыток двух оперативников уголовного розыска. Те «выдавливали» признание в причастности к группировке автоугонщиков у официанта местного бара, да так усердно, что едва его не искалечили.

("Киевские ведомости", №200, 26.09.05)

Ця історія мала початок ще у 2002 році. Ольга Іванівна навістила свого сина, який знаходився на лікування в обласній психіатричній лікарні з причини загострення епілепсії. Наслідки лікування мати побачила відразу: губа розбита, око запливло, скроня розбита, вухо чорне. Зі слів Діми, ніччю його жорстоко побив санітар. З певними труднощами мати добилась проведення експертизи побоїв. Проте експерт погодився з офіційною версією персоналу лікарні: пацієнт поводив себе нервово, почав проявляти ознаки епілепсії та накидатись на хворих, тож йому було зроблено укол, підчас якого він випадково вдарився о кут ліжка. Після так званої "експертизи" мати показали сина іншим лікарям, які виявили перелом костей носу. Суворовською райпрокуратурою м.Херсона було відмовлено в порушенні кримінальної справи.

Турбуючись за здоров’я й безпеку сина Ольга Іванівна забрала його додому. Однак у грудні 2002 року Дмитра знов довелось покласти до лікарні. І знов подібні проблеми й синці. Знов експертиза, яка нічого не виявила.

Мати подала до Дніпровської райпрокуратури заяву про фальсифікацію висновку експерта. Але відповіді не дочекалась донині. Тоді Ольга прийшла на прийом до заступника обласного прокурора А.Д. Кузьменко. Проте облпрокуратура замість розгляду питання якості експертизи скасувала відмовну постанову та направляє заяву на додаткову перевірку. Лише через кілька місяців було отримано повідомлення про чергову відмову.

У 2003 році Дмитра довелось знов лікувати. І знов він отримав "випадкові" забиття. Мати знову скаржиться до Суворовської райпрокуратури, знов проводиться експертиза. І знову – відмовна постанова.

Але мати не здавалась. І писала "нагору".

15 травня 2004 року з Мінохоронздоров’я прибула спеціальна комісія, яка провела обстеження сина, не зафіксувавши пояснень матері. Після від’їзду поважних осіб, зі слів Дмитра, його знов побили.

З невідомих для родичів причин хлопця тричі привозили до палати інтенсивної терапії неврологічного відділення лікарні ім.Тропіних.

У 2005-му Дмитру стало зовсім зле, чи не щодня доводилось викликати "швидку". Мати знов намагалась отримати інформацію про результати аналізів та обстежень, проведених сину у обласній психіатричній лікарні, але безрезультатно. А на скаргу до облуправління заступник начальника Брагар М.С. (нині – начальник управління) підтвердив законність відмови, визнаючи відсутність у матері прав на отримання "конфіденційної інформації" про її рідного сина. А стан Дмитра все ускладнювався.

14 березня "швидка" знов доставила його у лікарню ім.Тропіних. І знов його не бажали приймати, проте вступився лікар "швидкої", а Ольга Іванівна пригрозила завідуючій приймальним відділенням Савельєвій Т.М. викликом журналістів. Чотири дні Дмитро перебував в палаті інтенсивної терапії, а на п’ятий його перевели до реанімації…

18 березня відмовили легені, Діму під’єднали до апарату штучного дихання. Отримати доступ до історії хвороби сина матері вдалось лише за допомогою прокуратури.

Коли вищевикладений матеріал готовився до друку стало відомо, що у хлопця права нирка воспалена, а ліва – відсутня…

„Політична Херсонщина” 10 квiтня 2005, передрук з газети „Вгору”, автор Олександр Тарасов