Висновки та рекомендації 14 Право на захист від катувань І жорстокого поводження 15 Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем у 2004 році 15

Вид материала

Документы

Содержание 2. Дотримання соціальних, економічних та культурних прав Зобов’язання України в сфері захисту економічних та соціальних прав Право на достатній рівень життя Огляд загальної ситуації в області

Подобный материал:

• Закон україни, 252.23kb.
• Методичні рекомендації розроблені відповідно до законів України "Про благоустрій населених, 171.55kb.
• Методичні рекомендації, 38.99kb.
• Рекомендацій Комітету Верховної Ради України з питань закон, 36.08kb.
• Вступ України до Світової огранізації торгівлі. Законодавчі зміни. Галузеві стратегії”, 72.41kb.
• Огляд літератури з питань ефективності та безпеки застосування лікарських засобів 01., 702.65kb.
• Огляд літератури з питань ефективності та безпеки застосування лікарських засобів 01., 414.04kb.
• Що таке Європейський Союз, 974.36kb.
• Загальний огляд системи вищої освіти україни керівник дослідження – Тарас Фінніков, 838.28kb.
• Козацтва в українському романтизмі (загальний огляд) > Пантелеймон Куліш козакофіл, 444.33kb.

2. Дотримання соціальних, економічних та культурних прав

Економічні, соціальні та культурні права є одним із двох загальних видів всесвітньо визнаних прав людини. Робота над кодифікацією права у сфері захисту прав людини із самого початку супроводжувалася суперечками стосовно пріоритетів та ієрархії прав людини. Ці суперечки перш за все відображали напругу між основними ідеологічними течіями: згідно з доктринами лібералізму, перевага надається громадянським і політичним правам та свободам; соціалістичні доктрини аргументують, що власне економічні та соціальні права становлять основу для забезпечення дотримання політичних та громадянських прав людини.

Загальна Декларація прав людини 1948 року об’єднала у своєму переліку громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні права. Проте в 1966 році було прийнято два різні Пакти (Міжнародний Пакт про громадянські, політичні права та Міжнародний Пакт про економічні, соціальні та культурні права), що передбачали різні механізми захисту відповідних прав. Головна відмінність полягає у тому, що для громадянських та політичних прав передбачається індивідуальне звернення, а для захисту економічних, соціальних та культурних прав проводиться моніторинг дотримання зобов’язань держави на підставі вивчення змін спеціально розроблених індексів розвитку та прослідковування змін у напрямку покращення чи погіршення протягом певного часу.

Такий підхід офіційно закріпив поняття різних поколінь прав людини і став основою для аргументації про існування ієрархії прав людини, та вищість одного виду прав над іншим.

Іншим концептуальним питанням є належність економічних, соціальних та культурних прав до так званих «позитивних», які потребують конкретних дій від держави, і, безсумнівно, значних фінансових затрат. Громадянські та політичні права розглядаються як «негативні», тобто такі, що полягають у свободі від втручання держави і імплементація яких є якщо не завжди безкоштовною, то принаймні недороговартісною.


Зобов’язання України в сфері захисту економічних та соціальних прав

Крім Пакту про економічні, соціальні та культурні права, Україна підписала та ратифікувала ще три договори, які містять гарантії захисту економічних соціальних та культурних прав: Конвенцію з ліквідації расової дискримінації, Конвенцію з ліквідації дискримінації проти жінок, Конвенцію про права дитини.

Договори Міжнародної Організації Праці (МОП ) гарантують захист прав на робочому місці та прав профспілок. Україна ратифікувала близько 50 конвенцій МОП, зокрема 32, також ті з них, які включають до себе фундаментальні принципи та права в сфері праці.

Конституція України закріпила систему економічних і соціальних прав, що охоплює: право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; право на підприємницьку діяльність; право на працю; право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів; право на відпочинок; право на соціальний захист; право на житло; право на достатній життєвий рівень; право на охорону здоров’я; право на безпечне для життя і здоров’я довкілля; право, зумовлене гарантуванням вільної згоди на шлюб, а також захистом материнства, батьківства, дитинства та сім’ї; право на освіту; право на свободу творчої діяльності.

Право на достатній рівень життя

Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем минулого року

Кожна людина має своє уявлення про те, що становить адекватні стандарти життя. Проте, такі стандарти доволі складно визначити системою оцінних критеріїв чи певними категоріями. До таких показників відносять, приміром, «Цілі Тисячоліття», де поміж цілей, що їх зобов’язалися досягти держави-учасниці до 2015 року, на першому місці стоїть подолання крайньої бідності та голоду .


Перехід України до ринкової економіки негативно вплинув на економічний розвиток країни та реалізацію і здійснення соціальних та економічних прав, передбачених як рядом міжнародних договорів, учасницею яких є Україна, так і національним законодавством.

За 1990-1999 роки валовий внутрішній продукт скоротився майже на 60%, обсяги

виробництва промислової продукції – на 48,9%, сільського господарства – на 51,5%. Реальна заробітна плата зменшилася у 3,8, а реальна пенсія – у 4 рази.

Економічний спад в Україні протягом 1990-1998 років, у порівнянні з Великою депресією 1930-их років у Сполучених Штатах, був удвічі більшим і тривав втричі довше перш, ніж він досяг найнижчого рівня і почалося зростання.

Починаючи з 2000 року в Україні почалося зростання низки макроекономічних показників

розвитку. При цьому протягом 2000-2004 не відбулося відчутного підвищення рівня життя населення. Збільшення масштабів бідності на фоні економічного зростання робить очевидним неефективність використання коштів та системну неспроможність держави втілювати економічні показники в показники соціального захисту.

Неефективність використання наявних коштів підтверджується й тим фактом, що, всупереч загальноприйнятим уявленням, соціальні витрати України є значними як для країни з сьогоднішніми показниками росту. Згідно зі статистикою Світового банку, соціальні витрати України в 2003 році сягали 25,5% ВНП, тобто рівня доволі високого навіть як для високо-розвинутих країн.


Бідність

До 1999 року в Україні не було визначення бідності взагалі. Моніторинг бідності було розпочато лише в 1999 році. У 2000 році відповідно до прийнятих у міжнародній практиці критеріїв та на основі даних комплексного обстеження умов життя домогосподарств установлено єдиний критерій віднесення різних верств населення до категорії бідних. Даний критерій визначається за фіксованою часткою середньодушового доходу (витрат), що дає змогу виокремити групу населення, яка живе в нестатках відносно життєвого стандарту даного конкретного суспільства. Співвідношення вартісної величини межі обраного відносного критерію бідності з прожитковим мінімумом визначає межу бідності, рівень якої в 2000 році становив 56,6% прожиткового мінімуму.

Виходячи з установленого критерію, у 2000 році до категорії бідних в Україні належали 26,7% населення, вкрай бідних – 14,7%. Проте, за результатами дослідження Міжнародної Організації Праці , в цей період близько 83% населення України фактично відчували себе бідними.

Огляд загальної ситуації в області

Основними факторами бідності в Україні є: низький рівень заробітної плати, низькі пенсії, неактивна система соціальної допомоги, безробіття. Серед іншого необхідно називати також й невиплачену заробітну плату. Із року в рік органи виконавчої влади рапортують про зменшення заборгованості. Але й досі цифри боргу роботодавців перед найманими робітниками вражають. Так, за офіційними відомостями, станом на 1 січня 2006 р. загальний борг по заробітній платі населенню складав 21,5 млн. грн., з яких більшість (12,5 млн. грн.) припадають на підприємства, які є або такими, які вже не працюють (так званими економічно неактивними), або які перебувають під процедурою банкрутства.

Основна частка заборгованості по заробітній платі на початок січня 2006 року невиплачена підприємствам сільського господарства (40,1%) та промисловості (34,4%), при цьому більше половини всього обсягу боргу утворено на підприємствах міст Херсона (35,1%) та Нової Каховки (20%).

Заходи по зменшенню заборгованості із боку влади зводяться до так званого закриття та списування недіючих підприємств. Так, наприкінці минулого року Головне управління праці та соціального захисту населення обласної державної адміністрації прозвітувало про те, що з початку 2005 року заборгованість із заробітної плати зменшено на 18,8 млн.грн. (на 44,8%), за жовтень 2005 року на - 1,9 млн.грн. (7,7%). Як зазначається у звіті, наймані працівники продовжують за свій рахунок інвестувати діяльність діючих підприємств. Борги працівникам економічно активних підприємств на 1 січня 2006 року складають 9,2 млн.грн. або 45,9%. Нажаль, органи прокуратур не відкривають карних справ проти керівників цих підприємств.

Безробіття в Херсонській області по офіційним відомостям сягає 5%, а це приблизно 29 тис. мешканців області. З них більше третини (11 тис. – це молодь до 35 років). До цієї цифри необхідно додати ще 306,4 тис. пенсіонерів (станом на 1 січня 2006 р.). Таким чином, структура дорослого населення складається з 58,7% працюючих та 41,3% не працюючих за інвалідністю, за віком та безробітних. Всі ці складні соціально-демографічні та економічні фактори обумовлюють реальний рівень бідності в нашій області.

Моніторингова група Херсонського КВУ зафіксувала чотири повідомлення про порушення права на достатній рівень життя наших громадян.