Лізаційних процесів у світовій економіці матеріали першої міжнародної науково-практичної конференції 26-28 квітня 2010 р м. Ужгород Ужгород, УжНУ, 2010

Вид материала

Документы

Содержание Податковий менеджмент підприємства Зміна концепції бухгалтерського обліку під впливом інституційних змін Облік формування та реалізації турпродукту туроператором: організація і методика Самооцінка операційних ризиків субєктів господарювання закарпатської області Таблиця 1 Операційні ризики суб’єктів господарювання у Закарпатській області Категорія ризику Таблиця 2 Операційні ризики суб’єктів господарювання у Закарпатській області* за окремими видам діяльності Категорія ризику Виробництво та переробка Даньків Й.Я., к.е.н., професор Таблиця 1 Користувачі фінансової звітності та їх інформаційні потреби Споріднена диверсифікація Контроль у системі проектного управління Рисунок 1 Аналіз засвоєного обсягу та відхилень (S-подібні криві) Оподаткування підприємств та реформи

Подобный материал:

• Проект (варіант) змісту (структури) Національної доповіді «Уроки Чорнобильської катастрофи, 42.73kb.
• Наукове забезпечення процесів реформування соціально-економічних відносин в умовах, 2496.34kb.
• Програма VI міжнародної науково-практичної конференції "сучасні проблеми глобальних, 73.41kb.
• Проект (варіант) змісту (структури) Національної доповіді «Уроки Чорнобильської катастрофи, 45.18kb.
• Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
• Програма проведення конференції 11 квітня 2011 року приїзд учасників конференції, 80.08kb.
• До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
• Наукове видання Матеріали ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4599.99kb.
• Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
• Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали, 5109.61kb.

Податковий менеджмент підприємства

як інструмент оптимізації діяльності суб’єкта господарювання


Управління підприємством—комплексний і складний процес, зміст якого зводиться для пошуку і прийняття найконструктивніших рішень та їх застосування. Метою керівників є досягнення максимального прибутку, не залежно від того якими способами підприємство досягає цього—розширенням своєї діяльності чи її диверсифікацією або підвищенням його функціональної ефективності.

У загальному вигляді ефективність діяльності підприємства можна відобразити як відношення результативності його діяльності (сума прибутку) до витрат, які необхідні для його отримання. Вона може підвищуватись як у результаті збільшення темпів росту прибутку, так і в результаті зниження суми витрат. З точки зору керівництва підприємства податки—це примусове і безповоротне стягнення на користь держави частини власних активів (грошових коштів), що регулюються податковими законами. Вони є однією зі статей витрат, адже зменшують чистий прибуток організації [1] . Але взаємозв’язок «чим менші податки-тим більший буде прибуток», не завжди є вірним, тому що якщо механічно зменшувати розмір одних податків, то можна збільшити розмір інших, не кажучи вже про фінансові та адміністративні санкції з боку контролюючих органів. Отже, на нашу думку, найконструктивнішим управлінським рішенням було б побудувати ефективну систему податкового менеджменту.

Податковий менеджмент підприємства передбачає розробку управлінських рішень, спрямованих на формування фінансового потенціалу і підвищення його ефективності. Це процес управління податками підприємства—платника податків, який регулює їх фінансові відносини з державою у процесі перерозподілу доходів господарюючих суб’єктів і формування доходів бюджету.

Мета податкового менеджменту—активний вплив на легальну максимізацію чистого прибутку при заданих параметрах податкового середовища і ринкової кон’юнктури.

Податковий менеджмент на підприємстві складається з таких етапів:

1. Аналіз зовнішнього податкового середовища, прогнозованих нормативно-правових змін чинного законодавства, міжнародних конвенцій з питань оподаткування.
   
2. Розробка податкової стратегії підприємства (податкове прогнозування), виходячи з загальної стратегії економічного розвитку і прогнозу зовнішніх податкових умов та пільг, визначення пріоритетних завдань на довгостроковий період.
   
3. Розробка податкових планів підприємства, яка передбачає оптимізацію виробничих альтернатив з урахуванням податкового навантаження і його перерозподілу в ринковому середовищі.
   
4. Податковий моніторинг господарських операцій—постійний аналіз джерел витрат, податкова експертиза проектів, договорів, а також розробка податкових схем проведення розрахунків дають змогу істотно сплинути на податкову базу, управління її формуванням, легально мінімізувати податкові зобов’язання підприємства в конкретних ситуаціях.
   
5. Ведення податкового обліку та звітності. Особливості так званого «податкового обліку» й взаємозв’язки з бухгалтерським обліком створюють інформаційну базу податкового менеджменту.
   
6. Контроль за виконанням рішень у сфері податкового управління—це координація взаємодії різних функціональних підрозділів організації, оперативне реагування на зміни в податковому законодавстві і поточну внутрішню ситуацію, редагування виробничих стратегій, спрямовані на досягнення поставлених цілей.
   
7. Організація взаємодії із внутрішніми структурами і зовнішніми суб’єктами.
   
8. Оцінка результатів податкового менеджменту підприємства, на її основі коментарі до змін в оподаткуванні і на їх основі рекомендації відповідним підрозділам підприємства, а також проведення корегуючи дій по відхиленнях, які виникають [2, c. 188-197].
   

Підсумовуючи вищесказане, зробимо висновок, що одним із шляхів підвищення ефективності діяльності підприємств в ринкових умовах є мінімізація податкових платежів на законних підставах (податковий менеджмент). Це, в свою чергу, вимагає досконалого знання податкового законодавства, оперативного реагування на зміни в ньому, що дозволить використовувати в практиці підприємства всі можливі пільги і шляхи зменшення платежів до бюджету і державних цільових фондів.


Література:

1. М.Т. Бець, Н.М. Клим. Оптимізація податкового планування на підприємствах України// Вісник Національного університету «Львівська політехніка»—2007.—№ 605.-с.55-61.
   
2. А.І.Крисоватий, А.Я. Кузима. Податковий менеджмент: Навчальний посібник.—Тернопіль: Карт-бланш, 2004.—304 с. Рис.16. Табл. 6. Бібліогр.114 назв.
   

Давидов Г. М., д.е.н., професор

Шалімова Н. С., к.е.н., доцент

Кіровоградський національний технічний університет


Проблемні аспекти визначення

сутності аудиту та його функцій


Визначення концепції розвитку аудиту в Україні стає сьогодні актуальним у зв’язку з тим, що за ті сімнадцять років, які минули з моменту юридичного визнання аудиту, сталися серйозні зміни в соціально-економічному та політичному житті країни. Значних змін зазнав аудит, ставши невід’ємним атрибутом економіки. При визначенні концепції розвитку аудиту слід враховувати не стільки проблемні питання, недоліки і труднощі розвитку, які, до речі, характерні для розвитку будь-якого соціально-економічного явища, і аудиту зокрема, а тільки ті аспекти, які забезпечують розуміння і систематичне висвітлення процесу аудиторської діяльності.

Традиційний підхід до визначення сутності аудиту базується на тому, що аудит найчастіше розглядається як спеціальний вид підприємницької діяльності. Дійсно, ця сторона наглядно проявляється саме в умовах ринкової економіки. Але аудит неправомірно обмежувати рамками лише практичної діяльності аудиторів та аудиторських фірм, які надають певні послуги суб’єктам ринкових відносин. Розвиток аудиту слід розглядати як розвиток комплексної системи, яка поєднує в собі такі складові: відокремлений вид підприємницької діяльності, відокремлена професії, галузь економічної науки. Кожна з цих характеристик має свої відмітні ознаки, сутнісну структуру, але в той же час всі три характеристики між собою взаємопов’язані.

Поряд з цим є деякі проблемні питання, пов’язані з визначенням функцій аудиту в системі соціально-економічних відносин. В більшості видань з аудиту та фінансового права аудит розглядається як система незалежного фінансового контролю або форма контролю. Таке визначення нами вважається невиправданим і призводить до неправильного розуміння місця аудиту в економіці та виникнення ситуації «розриву в очікуваннях», яка означає невідповідність між тим, в чому, на думку суспільства, повинен полягати аудит, та можливостями реального процесу аудиту, який обмежений певними рамками.

Фінансовий контроль як поняття в науковій літературі та практиці державного управління і регулювання ринковою економікою трактується невиправдано широко, саме завдяки відсутності чіткості та цільності у визначенні суб’єктів контролю. Використання та розуміння терміну «контроль» тісно пов’язано з представленням про ієрархічність людських відносин Отже, головною ознакою суб’єкту контролю є наявність владних повноважень, тобто повноважень здійснити вплив, при якому існують можливості встановлення або зміни поведінки суб’єктів, навіть всупереч їх волі, з метою дотримання певних норм. В протилежному випадку, зупиняючи зміст контрольної діяльності лише етапом, на якому здійснюється пошук відхилень від існуючих норм та констатація того, чи має місце правопорушення, ми звужуємо значення контролю, оскільки не можна чітко простежити його відмінність від таких «пасивних» видів діяльності як аналіз, оцінка, моніторинг тощо.

Досліджуючи системи контролю в економічній науці та практиці, слід виходити з того, що вони є великими та складними системами, які не можуть бути зведені до простих трьох елементів (об’єкт, суб’єкт, контрольні дії). Складність системи контролю визначається тим, що в процес її функціонування можуть втягуватися декілька суб’єктів, які розподіляють між собою елементи контрольних функцій, що значно розширює систему контролю, оскільки до неї слід включити, щонайменше, того, хто фіксує інформацію, того, хто її збирає, того, хто її оцінює. Але в більшості випадків в практичній діяльності та науковій літературі будь-якого суб’єкту, який здійснює збір інформації та її порівняння з еталоном без наявності повноважень щодо прийняття рішення за наслідками проведеної роботи, називають суб’єктом контролю, хоча його функції (безперечно надзвичайно важливі) виявляються набагато вужчими.

З цих позицій зовсім по іншому слід розглядати аудит як невід’ємний елемент інфраструктури ринкової економіки. Адже аудитори позбавлені права втручатися в діяльність об’єкта, не мають владних повноважень домогтися виправлення ситуацій, тобто не мають головної ознаки суб’єктів контролю. Головною передумовою виникнення аудиту є потреба в інформації для подальшого здійснення контролю або прийняття управлінських рішень, але не контроль кого-небудь або чого-небудь. Отже, метою аудиту є забезпечення інформаційної прозорості певного об’єкту, адже без цього адекватне його сприйняття не представляється можливим, а управлінський вплив не буде приносити бажаних результатів. Результати аудиту – це лише докази, які використовують інші суб’єкти при здійсненні своїх функцій, отже аудит слід розглядати як певну інформаційну систему, результати діяльності якої використовуватимуть інші суб’єкти. З представлених результатів та висновків об’єктивно витікають перспективи подальших досліджень, які повинні йти в напрямку визначення систем контролю, в яких задіяний аудит, мети та завдань цих систем контролю та аудиту як складового їх елементу.


Давидюк Т.В., к.е.н., доцент

Житомирський державний технологічний університет


ЗМІНА КОНЦЕПЦІЇ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ПІД ВПЛИВОМ ІНСТИТУЦІЙНИХ ЗМІН


В умовах постіндустріальної економіки, що ґрунтується на використанні людського капіталу, питання сутності, визнання, оцінки в бухгалтерському обліку та відображення у фінансовій звітності людського капіталу є актуальними. Проте накопичений науковий потенціал виявився недостатнім для вирішення проблем методології бухгалтерського обліку людського капіталу, оскільки:

– назріла необхідність в розробці комплексної концепції бухгалтерського обліку людського капіталу, що враховує запити користувачів бухгалтерської інформації щодо умов функціонування підприємств в ринковій економіці;

– понятійний апарат обліково-аналітичної системи людського капіталу суттєво поступається практиці організації бухгалтерського обліку на сучасному етапі розвитку ринкової економіки Україні.

Парадигма бухгалтерського обліку, яка знайшла відображення в працях учених, протягом декількох сторіч визначала коло проблем, досліджуваних в бухгалтерському обліку і способи їх аналізу. Наявність облікової парадигми, що склалася, говорить про зрілість бухгалтерського обліку, як науки.

Не дивлячись на певний розвиток, зміст бухгалтерського обліку залишається відкритим, що піддається змінам і доповненням з виникненням нових вимог практики. Воно демонструє неможливість однозначної інтерпретації концепції бухгалтерського обліку у межах раніше певної структури.

Інституційна оцінка є новою для теорії і практики управління господарськими процесами, у тому числі пов’язаними з інститутом бухгалтерського обліку. Перевага цієї теорії полягає в тому, що вона дозволяє ввести стандартний бухгалтерський облік в соціально-культурному контексті і аналізувати глибинні, змістовні механізми його розвитку на перспективу.

Інституційна теорія привернула увагу до дослідження в області бухгалтерського обліку виключно як доктрина, здатна пояснити сучасний стан і перспективи розвитку бухгалтерського обліку з позицій взаємодії базових економічних інститутів.

Інституційний аналіз і синтез бухгалтерського обліку розглядаються як необхідні елементи при формуванні сучасної облікової концепції і як один з пріоритетних напрямів в дослідженні сучасних підходів до розвитку бухгалтерського обліку. Такий підхід дозволяє проаналізувати внутрішньо властиву еволюції бухгалтерського обліку, його змістовну структуру і відмовитися від традиційного формального її уявлення з погляду зміни підходів, які обмежено сприяють ефективному розвитку обліку і приросту наукового знання в обліковій області.

Результатом інституційного аналізу стала побудова інституційної моделі бухгалтерського обліку в умовах інституційного середовища, заснованої на інтересах користувачів інформації бухгалтерського обліку і правил взаємодії між ними. Інституційний синтез в контексті дослідження дозволив виявити тенденції в зміні правил взаємодії між інституційними одиницями.

На основі інституційного аналізу і синтезу бухгалтерського обліку зроблений висновок про існування глобальних тенденцій (закономірностей) в світовій практиці бухгалтерського обліку і фінансової звітності убік все більшого задоволення запитів і потреб внутрішніх та зовнішніх користувачів, для яких інформація бухгалтерської звітності повинна бути в максимальному ступені достатня і корисна.

Пріоритетна роль бухгалтерської звітності як основного засобу комунікації виявляється в тому, що її мета і вимоги, до неї що пред’являються, є пріоритетною при розробці концептуальних основ теорії бухгалтерського обліку. Будь-яка компанія потребує додаткових джерелах фінансування, які можна знайти на ринках капіталу. Привернути потенційних інвесторів і кредиторів можливо лише шляхом об’єктивного інформування їх про господарську діяльність, тобто в основному за допомогою звітності, що представляється. Адекватність інформації визначається інтересом користувача до найважливіших показників бізнесу і тому на сьогодні важливим завданням є теоретичне обґрунтовування створення ринково-орієнтованої звітності.

В зв’язку з цим найбільша увага потрібно приділити відображенню в звітності людського капіталу, що зумовлює необхідність перегляду традиційного трактування концепції капіталу в бухгалтерському розумінні.

Розробка інституційної концепції і створення відповідної теоретичної бази щодо бухгалтерського обліку людського капіталу знаходиться в початковому стані, проте отримані на її основі висновки свідчать про перспективні подальші напрями вирішення проблем бухгалтерського обліку людського капіталу.

Використання інституційного підходу до аналізу системи бухгалтерського обліку з метою розробки концепції його подальшого розвитку практично не може містити стандартних рішень або моделей. Це пов’язано з наявністю факторів, що важко формалізувати через їх якісний характер і різноманіття способів трактування їх дій на положення обраної облікової концепції.

Згідно інституційної концепції, сучасний період – це період, пов’язаний безпосередньо з інституційним циклом розвитку економіки і суспільства. В цей період відбувається запозичення елементів ринкового інституційного середовища, їх модифікація і пристосування до сучасного інституційного середовища. Через ці процеси здійснюється оновлення існуючої системи бухгалтерського обліку і створюється потенціал подальшого розвитку його теорії і методології на основі інституційної концепції.

Проведене дослідження показало, що існують суперечності в інституційному середовищі як між інститутом бухгалтерського обліку і інститутами ринкового типу, що формуються, так і між українським менталітетом і моделями реформування облікової системи та зроблений висновок, що подолання подібних суперечностей сприятиме якісному удосконаленню системи бухгалтерського обліку, підвищенню ефективності його функціонування і дозволить визначити основні напрями його подальшого реформування.

Інституційне середовище бухгалтерського обліку розглянуто у вигляді сукупності суспільних, матеріальних і духовних умов, в яких він здійснюється. Розкрито поєднання внутрішніх процесів розвитку бухгалтерського обліку і зовнішніх умов, що обумовлюють динаміку такого розвитку. Разом з тим, інституційне середовище представлено у вигляді певних форм організації відносин господарюючих суб’єктів в ході здійснення підприємницької діяльності, формальні і неформальні рамки поведінки учасників економічних процесів, мета і інтереси користувачів бухгалтерської інформації.

Встановлено, що потрібні певні зусилля і час для розробки теорії, науково-практичних рекомендацій щодо розвитку інституційної концепції бухгалтерського обліку в рамках прийнятої концепції реформування бухгалтерського обліку і звітності.

Проведене дослідження дозволило зробити висновок про те, що на концептуальному рівні проблема основного користувача інформації бухгалтерського обліку представлена недостатньо послідовно. 

В інституційній концепції бухгалтерського обліку описана можливість об’єднання існуючих інституційних факторів з відповідними елементами системи бухгалтерського обліку. Подальші дослідження в області бухгалтерського обліку і звітності при переході на міжнародні стандарти фінансової звітності будуть направлені на те, щоб зробити пропоновану інституційну концепцію обґрунтованою і прийнятною як для теорії, так і для методології бухгалтерського обліку.


Данканич Т.П., ст. викл.

ДВНЗ „Ужгородський національний університет”


ОБЛІК ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ТУРПРОДУКТУ ТУРОПЕРАТОРОМ: ОРГАНІЗАЦІЯ І МЕТОДИКА


Туристичний продукт – попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше, ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов’язані з перевезенням та розміщенням (послуги з організації відвідувань об’єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо). Облік формування та реалізації турпродукту туроператором залежить від форми договірних відносин, які виникають в туроператора з постачальниками та клієнтами в процесі формування та реалізації турпродукту.

Нарахування туроператором доходу від реалізації турпродукту повинно здійснюватися після повного виконання договору на туристичне обслуговування (тобто в останній день туру). Перед початком туробслуговування туроператор надає туристу ваучер як документ, що надає право туристам отримати замовлені та оплачені турпослуги (турпродукт), а також інші документи, що надають право на отримання окремих турпослуг (поліс страхування, транспортний квиток тощо). В цей момент необхідно відобразити заборгованість туриста та доходи майбутніх періодів проводкою Дт 36 „Розрахунки з покупцями та замовниками” Кт 69 „Доходи майбутніх періодів” на продажну вартість турпродукту. Після закінчення туробслуговування визнається дохід від реалізації турпродукту проводкою Дт 69 „Доходи майбутніх періодів” Кт 703 „Дохід від реалізації послуг” на вартість турпродукту. В залежності від того, чи була отримана попередня оплата чи ні, необхідно суму доходу зменшити на суму ПДВ проводкою Дт 703 „Дохід від реалізації послуг” Кт 641 „Розрахунки за податками” (або 643 „Податкове зобов’язання”).

Якщо з постачальником окремої турпослуги, яка входить до складу реалізованого турпродукту, укладено посередницьку угоду, то фактично кошти, отримані від реалізації таких турпослуг, є транзитними. Облік розрахунків туроператора з такими постачальниками пропонуємо здійснювати на рахунку 685 „Розрахунки з іншими кредиторами”. Вартість турпослуг, отриманих від постачальника за посередницькою угодою, повинна вираховуватися з доходу від реалізації турпродукту. Такі суми повинні відображатися на рахунку 704 „Вирахування з доходів” в момент нарахування доходу від реалізації турпродукту (після закінчення обслуговування). Заборгованість перед постачальником, з яким укладено посередницьку угоду, відображається на підставі звіту, який інколи може оформлятися до закінчення туробслуговування. Наприклад, відображати заборгованість перед страховою компанією за реалізовані страхові поліси необхідно на підставі звіту страхового агента, який складається після оформлення страхового поліса, тобто до закінчення туробслуговування. Для обліку сум, що належать таким постачальникам, пропонуємо до рахунку 39 „Майбутні витрати” відкрити субрахунок 392 „Майбутні відрахування з доходів”, на якому обліковувати вартість реалізованих послуг на підставі посередницьких угод з постачальниками. У момент складання звіту вказані суми відображають кореспонденцією Дт 392 „Майбутні вирахування з доходів” Кт 685 „Розрахунки з іншими кредиторами”, а після завершення туробслуговування одночасно з нарахуванням доходу від реалізації турпродукту - вирахування з доходів на продажну вартість таких послуг кореспонденцію Дт 704 Кт 392. Така послідовність бухгалтерських проведень є доцільною у зв’язку з тим, що відображення в обліку заборгованості перед постачальником, з яким укладено посередницьку угоду, та вирахування з доходів розстрочені в часі у зв’язку з різним документальним підтвердженням їх нарахування. За виконання посередницької угоди туроператор має право на винагороду, нарахування якої відображається проводками :

а )Дт 685 „Розрахунки з іншими кредиторами” Кт 703 „Дохід від реалізації послуг” – на суму винагороди з ПДВ

б) Дт 703 ”Дохід від реалізації послуг” КТ 641 „Розрахунки за податками” (або 643 „Податкове зобов’язання”) – на суму ПДВ

Особливість обліку реалізації турпродукту через турагента полягає в тому, що турагент повинен скласти звіт перед туроператором. На практиці такі звіти оформляє не турагент, а туроператор після надання туробслуговування, що суперечить вимогам Господарського кодексів України. Якщо розглядати процедуру посередницьких відносин з продажу товарів, то очевидно, що спочатку довіритель, комітент передає товари довіреній особі, комісіонеру, останні зможуть оформити даний звіт тільки після фактичного продажу товарів (передачі прав на них). Виходячи з сутності посередницьких договорів у сфері надання послуг, завданням турагента є укладання договорів в інтересах туроператора від його або свого імені. Продаж турпродукту (укладення договору з туристом) неможливий без попереднього підтвердження туроператора, а тому доцільним є оформлення звіту після підписання договору з туристом, тобто виконання функцій, покладених на турагента у відповідності за умовами посередницького договору з туроператором. Однак,

Важливо визначити зміст звіту турагента, адже на практиці туроператори після завершення туробслуговування надають турагентам акти наданих послуг на вартість турпродукту за вирахуванням агентської винагороди. Також досить часто, в рахунках на оплату турпродукту не відображається сума винагороди, а тільки вартість турпродукту, зменшена на суму винагороди. Фактично таке документальне оформлення розрахунків не свідчить про посередницький характер відносин. Тому ми пропонуємо у звіті турагента обов’язково відображати інформацію про кількість укладених договорів з туристами, інформацію про туристів, вартість замовленого туробслуговування, винагороду турагента та суму, що належить до перерахування туроператору.

Облік розрахунків з турагентом пропонуємо вести на рахунку 377 „Розрахунки з іншими дебіторами”. На підставі звіту турагента туроператор відображає нарахування витрат на збут в розмірі належної турагенту винагороди. Якщо турагент є платником ПДВ, то в туроператора виникає право на податковий кредит з суми нарахованої винагороди.

Формування виробничої собівартості турпродукту обліковується на рахунку 23 „Виробництво” і переважно складається з вартості послуг постачальників, з якими укладено прямі угоди. На підстав актів виконаних робіт від таких постачальників туроператор формує проводки Дт 23 „Виробництво” Кт 63 „Розрахунки з постачальниками”. Також можливі нарахування й власних витрат (наприклад, витрати відрядження супроводжуючих, їх заробітна плата та відрахування соціальне страхування тощо). Вартість послуг постачальників, з якими укладено посередницькі договори, на рахунку 23 „Виробництво” не відображається.

Таким чином, відображення в обліку операцій по формуванню та реалізації турпродукту вимагає від туроператора врахування особливостей договірних відносин з постачальниками та покупцями, а проблема удосконалення обліку туроператорської та турагентської діяльності потребує подальших досліджень.


Література:

1. Балченко З.А. Бухгалтерський облік в туризмі і готелях України: Навч. посіб. Київського університету туризму, економіки і права. – К.: КУТЕП, 2006. – 232с.
   
2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003р. № 436 – IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта
   
3. Зубрицька І. Оподаткування та обліку туристичної діяльності / Ірина Зубрицька // Дебет-Кредит. — 2007. — № 24. — С. 26—32.
   
4. Усе про облік та організацію туристичної діяльності. – 5-те вид., перероб. і доп. – Х.: Фактор, 2008. – 304с. – (Серія „Усе про облік та організацію”)
   

Даньків В. Й.,ст. викладач

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»


САМООЦІНКА ОПЕРАЦІЙНИХ РИЗИКІВ СУБЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ


Як показує досвід, прямий шлях до катастрофи – це постійне ігнорування існуючих ризиків до тих пір, поки всі не переконаються, що все безпечно – нічого ніколи не траплялося, то відповідно нічого ніколи і не може трапитися. У зв’язку з нехваткою ризикової культури, велика небезпека та потенційні втрати можуть з часом не очікувано матеріалізуватися і загостритися до рівня шкоди, що є катастрофічною. Причиною цього буде те, що часто називають «несприятливий збіг обставин», і Чорнобиль тут є яскравим прикладом.

Для того, щоб контролювати та обмежувати свої ризики, фірмі спочатку повинно стати відомо про потенційні ризики. Одним із найбільш ефективним тут інструментів є метод самооцінки – англ. Self-Assessment.

Самооцінка спрямована на підвищення обізнаності щодо операційних ризиків і створення систематичної їх інвентаризації як відправної точки для подальшого управління ризиками процесів, а також удосконалення процесу в напрямку підвищення продуктивності.

Самооцінка може приймати форму структурованих анкет, семінарів та додаткових інтерв’ю. Головна мета самооцінки полягає у виявленні значних операційних ризиків, і подальшій їх оцінці. Якісні оцінки, отримані в результаті інвентаризації ризику може бути переведено у кількісні параметри для оцінки частоти і серйозності втрат, для того щоб мати можливість ранжувати ризики і, отже, визначити ключові ризики. Особливу увагу слід приділити виявленню тих ризиків, які можуть поставити під загрозу існування суб’єкта господарської діяльності.

Метою нашого дослідження було встановити рівень операційного ризику на підприємствах Закарпатської області з метою вироблення наукових рекомендацій з його зниження. У нашому дослідженні використані структуровані анкети, перевага яких полягає у простих записах даних, особливо у випадках великих суб’єктів господарювання з численними підрозділами. Дане анкетування мало високий рівень конфіденційності, зокрема, ім’я чи назва підприємства не вказувалися, що нашу думку зробило можливим зібрати максимально об’єктивну інформацію, оскільки працівники та менеджери відмовлялися від анкетування або відповідали «нещиро».

Анкета складалася з двох частин: 1) загальна частина – необхідно було вказати інформацію про кількість працюючих, вид діяльності суб’єкта господарювання, рівень посади, стаж та головні обов’язки анкетованого, фінансовий результат за послідні 4 роки; 2)оцінка джерел (факторів) ризику за кожним з їх складових елементів та діям, що вживаються для контролю, оцінки та мінімізації даного ризику у діапазоні від 1 до 7 балів:

1. ймовірність настання втрат (збитку) внаслідок даного ризику:
   
   1. 1 бал – ймовірність майже відсутня;
      
   2. 7 балів – настання даної ризикової події та втрат майже не підлягає сумніву.
      
2. величина можливого збитку підприємству від даного ризику або рівень загрози життєздатності суб’єкту господарювання:
   
   1. 1 бал – можливі збитки дуже незначні;
      
   2. 7 балів – можливі збитки потягнуть банкрутство суб’єкта господарювання.
      
3. необхідні дії на підприємстві щодо контролю та мінімізації даного виду ризику:
   
   1. 1 бал – не вживаються;
      
   2. 7 балів – існує висока обізнаність і вживаються всі необхідні дії.
      

Респондентам було запропоновано оцінити 61 чинників операційного ризику, що були поділені за 13 категоріями: 1. Ризик технологічний і технічний; 2.Ризики здороження собівартості продукції і зниження прибутку; 3.Ризик персоналу; 4.Методологічний ризик; 5.Ризик невірної організаційної структури; 6.Ризик операцій; 7. Ризик, пов'язаний з географічною диверсифікацією діяльності; 8.Правовий ризик; 9.Ризик управління і неправильних управлінських рішень; 10.Ризик внутрішнього шахрайства та фальсифікацій; 11.Ризик зовнішнього шахрайства та фальсифікацій; 12.Шкода завдана матеріальними активам внаслідок форс-мажорних обставин; 13. Інші зовнішні ризики.

Також, необхідно додати, що хоча анкети були заповнені індивідуально працівниками чи менеджерами суб’єктів господарювання, проте відповіді в більшості представляли колегіальну думку.

За результатами опитування було проаналізовано 80 анкет, обчислено середньо арифметичні значення оцінок по кожному з факторів ризику за трьома параметрами: ймовірність, величина ризику та діям, що вживаються для контролю та мінімізації даного виду ризику. Результати аналізу анкет наведені у табл. 1.

У таблиці 1 наведено середньо арифметичні значення оцінок ймовірності настання ризику та величини можливої шкоди по кожній з категорій (групі) ризиків. Четверта колонка таблиці 1 «сумарний ризик» відображає суму середньо арифметичних значень оцінок ймовірності настання ризику та величини можливої шкоди.

Як видно з даних таблиці 1 найбільш критичним джерелом ризику для суб’єктів господарювання у Закарпатській області є можливість завдання шкоди матеріальними активам внаслідок форс-мажорних обставин (повінь, землетрус, пожежа, тероризм, вандалізм, інше). Значну частку в загальній структурі стихійних лих займають повені і, зокрема, повені на Закарпатті. За післявоєнний час у регіоні спостерігалися 20 повеней, які завдали значних збитків господарству¹.

Таблиця 1 Операційні ризики суб’єктів господарювання у Закарпатській області*

Категорія ризику	Ймовірність настання	Величина можливого збитку	Сумарний ризик
1	2	3	4(2+3)
Шкода завдана матеріальними активам внаслідок форс-мажорних обставин	3.04	4.39	7.43
Ризик технологічний і технічний	3.81	3.58	7.39
Ризик внутрішнього шахрайства та фальсифікацій	3.07	3.89	6.96
Ризик зовнішнього шахрайства та фальсифікацій	3.07	3.89	6.95
Ризики здороження собівартості продукції і зниження прибутку	3.56	3.39	6.95
Правовий ризик	2.94	3.46	6.40
Ризик управління і неправильних управлінських рішень	2.92	3.43	6.35
Методологічний ризик	3.09	3.13	6.22
Ризик операцій	2.73	3.24	5.96
Ризик персоналу	2.70	2.82	5.52
Інші операційні ризики	2.63	2.85	5.48
Ризик невірної організаційної структури	2.60	2.85	5.44
Ризик, пов'язаний з географічною диверсифікацією діяльності	2.54	2.81	5.35

* згідно проведеного опитування; станом на кінець 2009 року – початок 2010 року.

Наступними за значущістю є технологічний і технічний ризики. У даній категорії найбільшим критичними джерелами ризику є: 1) збої в роботі обладнання, виробничого устаткування; серверів; персональних комп'ютерів на місцях; систем сигналізації; систем відеоспостереження; систем пожежогасіння; телефонного зв'язку; обладнання електропостачання – сумарний ризик становить 8.60; 2) збої програмного забезпечення - сумарний ризик становить 7.82.

Наступними в категорію «критичний» можна віднести ризики внутрішнього та зовнішнього шахрайства і фальсифікацій.

У таблиці 2 нами відображені результати самоаналізу операційних ризиків за найбільш основними галузями економіки Закарпатської області, зокрема: туризм і готельний бізнес; торгівля та громадське харчування; виробництво та переробка. З її даних випливає, що найбільші ризики внаслідок форс-мажорних обставин є у туризмі та готельному бізнесі (8.11), а також у торгівлі та громадському харчування (7.80).

Таблиця 2 Операційні ризики суб’єктів господарювання у Закарпатській області* за окремими видам діяльності

№ п/п	Категорія ризику	Сумарний ризик
Туризм та готельний бізнес	Торгівля та громадське харчування	Виробництво та переробка
1	2	3	4	5
	Ризик технологічний і технічний	7.89	6.63	7.00
	Ризики здороження собівартості продукції і зниження прибутку	7.03	6.65	7.69
	Ризик персоналу	6.48	5.59	4.66
	Методологічний ризик	7.93	5.53	4.39
	Ризик невірної організаційної структури	6.22	5.03	4.92
	Ризик операцій	6.91	5.84	5.55
	Ризик, пов'язаний з географічною диверсифікацією діяльності	6.10	5.39	4.48
	Правовий ризик	6.91	5.68	6.14
	Ризик управління і неправильних управлінських рішень	6.92	5.67	6.15
	Ризик внутрішнього шахрайства та фальсифікацій	7.44	6.10	6.77
	Ризик зовнішнього шахрайства та фальсифікацій	7.67	6.44	6.38
	Шкода завдана матеріальними активам внаслідок форс-мажорних обставин	8.11	7.80	6.69
	Інші операційні ризики	7.13	5.01	4.73

* згідно проведеного опитування; станом на кінець 2009 року – початок 2010 року.

Таким чином, у результаті опрацювання анкет самооцінки операційних ризиків суб’єктів господарювання Закарпатської області нами отримані та узагальнені дані щодо індивідуального та колегіального бачення та сприйняття їх персоналом потенційних операційних ризиків.

В подальшому планується отримати думку експертів для співставлення отриманих результатів, щоб можна було визначити, чи правильно менеджери розуміють наявні ризики, або чи їх сприйняття є хибним, і як наслідок важливі ризики недооцінюються, що може призводити до значних збитків. Недостатня увага до проблем операційних ризиків, низька обізнаність та не усвідомлення потенційних загроз ведуть до зниження конкурентоспроможності підприємств та регіону в цілому.

Даньків Й.Я., к.е.н., професор

Шеверя Я.В., викладач

ДВНЗ “Ужгородський національний університет”


комплексне Інформаційне забезпечення

потреб користувачів фінансової звітності


Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності” визначає користувачів фінансової звітності, як фізичних та юридичних осіб, що потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень. У цьому стандарті зазначається, що фінансова звітність повинна задовольняти інформаційні потреби тих користувачів, які не можуть вимагати звітності, складеної з урахуванням їх конкретних інформаційних потреб. [1, 3] Отже, основна мета складання фінансової звітності – надати користувачам, для прийняття рішень, повну, правдиву та неупереджену інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства не виконується, оскільки:

• фінансова звітність задовольняє інформаційні потреби, що є загальними для всіх груп користувачів (зовнішніх та внутрішніх);
  
• інформаційні запити різних груп користувачів є різнорідними;
  
• фінансова звітність не забезпечує окремих користувачів усією інформацією, необхідною для прийняття ними ефективних управлінських рішень.
  

Тому актуальним, для національної фінансової звітності, є удосконалення комплексного та спеціалізованого інформаційного забезпечення незахищених (зовнішніх) груп користувачів. Удосконалення національної фінансової звітності передбачає підвищення її інформативності з найкращими споживчими та якісними характеристиками, що відповідають, та у повній мірі, задовольняють потреби користувачів та основну мету подання фінансової звітності.

Розробка комплексного інформаційного забезпечення вимагає розглянути інформаційні потреб груп користувачів фінансової звітності, які детально викладені у концептуальній основі подання фінансової звітності згідно з Міжнародними стандартами фінансової звітності (МСФЗ). [2] На основі дослідження національних та міжнародних стандартів, можна визначити групи користувачів, та їх інформаційні потреби, що наведені в табл. 1.

Як видно з табл. 1, інформаційні потреби зовнішніх та внутрішніх користувачів є диференційованими та задовольняються на основі різних форм бухгалтерської звітності. Основна проблема національної системи бухгалтерського обліку та фінансової звітності полягає в тому, що потреби державних установ (уряду) задовольняються через податкову звітність, вимоги до якої є дуже суворими. Власники (акціонери) та менеджмент підприємства задовольняють свої інформаційні запити управлінською (внутрішньою) звітністю, що визначається як найдостовірніша, в сучасних умовах діяльності суб’єктів господарювання в Україні. Іншим групам користувачів фінансової звітності, що не є власниками (акціонерами, управлінським персоналом) чи державними органами, залишається приймати управлінські рішення в умовах високого ризику на основі недостовірних та викривлених даних публічної фінансової звітності.

Таблиця 1 Користувачі фінансової звітності та їх інформаційні потреби

№	Групи	Інформаційні потреби користувачів	Звітність
1	Інвестори	Здатність підприємства сплачувати дивіденди; прийняття рішень щодо придбання, утримання або продажу інвестицій	Фінансова
2	Акціонери	Здатність підприємства сплачувати дивіденди; прийняття рішень щодо придбання, утримання або продажу інвестицій	Управлінська Фінансова
3	Працівники	Стабільність і прибутковість підприємства; збереження робочих місць, оплата праці та пенсійне забезпечення	Внутрішня (управлінська)Фінансова
4	Позикодавці (у т. ч. банки)	Своєчасність повернення позики та отримання відсотків	Фінансова
5	Постачальники, кредитори	Своєчасність оплати рахунків та виконання зобов'язань	Фінансова
6	Клієнти, замовники	Можливість отримання необхідних товарів і послуг	Фінансова
7	Уряд	Своєчасність і повнота сплати податків; визначення національного доходу і розподіл ресурсів	Податкова Фінансова
8	Громадськість	Вплив діяльності підприємства на добробут та благополуччя країни (зайнятість, екологія та інше)	Фінансова Соціальна

Кризова ситуація, нестабільність та висока питома вага тіньової економіки, що характерна для України, ставить усіх користувачів фінансової звітності перед жорстким вибором альтернатив у процесі прийняття рішень. І особливо складним залишається процес прийняття управлінських рішень на основі публічної фінансової звітності, показники якої не відбивають об’єктивний фінансовий стан, результати діяльності та іншу інформацію про господарську діяльність підприємства, готуються з порушенням принципів складання фінансової звітності та не відповідають якісним характеристикам облікової інформації.

Жодна з форм бухгалтерської звітності не забезпечує процес прийняття управлінських рішень та інформаційні потреби користувачів без економічного аналізу та додаткових розрахунків. Оскільки, основна мета економічного аналізу полягає в тому, щоб надати користувачам додаткову інформацію для прийняття обґрунтованих та ефективних управлінських рішень та частково відповідає основній меті подання фінансової звітності, то авторами пропонується удосконалення комплексного інформаційного забезпечення на основі:

• єдності бухгалтерського обліку та фінансової звітності, економічного аналізу та інформаційних потреб користувачів, що повинні бути враховані у формах звітності;
  
• виділення груп(и) користувачів, в яких зацікавлене підприємство, та чиї інтереси будуть задовольнятися першочергово та у повному обсязі, у порівнянні з іншими групами користувачів.
  

Розробка та удосконалення комплексного інформаційного забезпечення потреб користувачів ґрунтується на основі єдності запропонованих елементів, які, в сукупності, забезпечать користувачам інформаційну базу даних, що придатна для прийняття управлінських рішень та зменшує ризик прийняття неефективних управлінських рішень.

Виділення основних груп користувачів фінансової звітності ґрунтується на припущенні, що задовольняти інформаційні потреби всіх груп користувачів на основі єдиної публічної фінансової звітності недоцільно, оскільки наведені групи користувачів, для кожного підприємства визначаються потенційними. Мова йде про те, що фінансовою звітністю різних підприємств користуються окремі групи користувачів, що і виділяє їх з потенційних користувачів у групу(и), які є дійсними користувачами та приймають управлінські рішення.

Як показує аналіз табл. 1, найбільш незахищеними є групи користувачів, що приймають управлінські рішення на основі публічної фінансової звітності. Враховуючи низьку якість національної фінансової звітності, подальші дослідження будуть спрямовані на удосконалення інформаційного забезпечення фінансовою звітністю загального призначення саме інформаційних потреб незахищених зовнішніх груп користувачів, що здійснюватиметься на основі розробки спеціалізованих форм фінансової звітності, сучасних методів презентації облікової інформації, економічного аналізу, бюджетування тощо.


Література:

1. Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 № 996-XIV.
   
2. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 1 “Подання фінансових звітів” (режим доступу: u.gov.ua/document/92418/ МСБО_1.pdf);
   
3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. №87.
   

Демків І. О., викладач

Тернопільський національний економічний університет


СПОРІДНЕНА ДИВЕРСИФІКАЦІЯ

ЯК ЗАСІБ УПРАВЛІННЯ ГНУЧКІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА


Ефективне функціонування підприємств в агресивному конкурентному середовищі можливе за умови розширення номенклатури продукції, зменшення серійності виробництва продукції, скорочення економічних циклів життя виробів. Одним із ключових управлінських чинників, який забезпечує розв’язання цих проблем, є забезпечення гнучкості виробництва. Управління гнучкістю передбачає оперативну і превентивну реакцію підприємства на зміни ринкової ситуації і швидкий перехід на випуск нової продукції, у т. ч. за рахунок диверсифікації виробництва, яка дозволяє зменшити залежність підприємства від вузької товарної номенклатури.

Поява і швидкий розвиток диверсифікованих підприємств повною мірою узгоджується з активізацією процесів конвергенції у глобалізованій економіці: в кінці ХХ століття серед 500 найбільших корпорацій США 90 % з них існували у формі багатогалузевих компаній, більшість із яких мали у своєму складі виробництва більше 10 галузей, а найбільші включали 30-50 галузей [1]. К. Прахалад і Г. Хемел відзначають: «...Диверсифіковані компанії подібні до дерева, стовбур і найбільші гілки якого – ключові продукти, інші гілки – підрозділи, а листя, квіти і плоди – кінцеві товари. Кореневу систему, яка забезпечує живлення, підтримку і стійкість дерева, утворюють ключові компетенції. Аналізуючи товари, що виробляються конкурентами, не упустіть з поля зору сили, які стоять за ними. Так, крона – окраса дерева. Але не варто забувати і про корені» [2]. Отже, розробляючи варіанти можливої диверсифікації, підприємства повинні встановити можливість узгодження перспективних потреб ринкового середовища з власними цілями та інтересами, а також внутрішнім потенціалом розвитку.

Багатозначність поняття «диверсифікація» зумовлює виділення два основних різновиди цієї стратегії: споріднена і неспоріднена (чиста) диверсифікація. Споріднена диверсифікація забезпечує взаємозв’язок між існуючим і новим бізнесом підприємства. Такий стратегічний взаємозв’язок дає ефект синергії, тому І. Ансофф називає таку диверсифікацію синергічною. Серед ознак спорідненої диверсифікації найчастіше теоретики і практики менеджменту називають такі її варіанти, як наявність однакових постачальників і джерел сировини, схожість технології й подібні професійні навички та вимоги до персоналу, можливість використання подібних управлінських нововведень тощо. Важливою конкурентною перевагою спорідненої диверсифікації є здатність забезпечення єдності діяльності, розподілу ресурсів і ризику при одночасному розширенні ринків збуту і формуванні нових сегментів споживачів, що дозволяє зробити висновок про можливість забезпечення достатнього потенціалу стратегічної гнучкості підприємств на основі прийомів спорідненої диверсифікації.

Узагальнення досвіду використання ідей такого варіанту стратегічного управління дозволяє констатувати, що найкращі варіанти спорідненої диверсифікації реалізуються через самостійне створення нових видів виробництв, використання тісно пов’язаних технологій, пошуки варіантів кращого використання виробничих потужностей та повного використання ресурсів і сировини, створення нового (або покращення) іміджу підприємства тощо. Отже, привабливість спорідненої диверсифікації як засобу підвищення гнучкості підприємства полягає у можливості використання вигод поєднання стратегій, а ефективність таких управлінських кроків пов’язується із скороченням сукупних витрат, зростанням рівня диференціації продукції та можливостями координації споріднених видів бізнесу через впровадження однотипних управлінських інновацій.

Підприємства, які в динамічному конкурентному середовищі зосереджені на одному виді бізнесу, мають шанс забезпечити свою гнучкість через споріднену диверсифікацію на основі взаємопов’язаного аналізу двох ключових критеріїв: темпів зростання ринку і конкурентної позиції даного підприємства. Пошук конкурентних переваг спорідненої диверсифікації у конкретних ситуаціях повинен передбачати розгляд таких альтернатив використання стратегічних можливостей: при високих темпах зростання ринку і сильній конкурентній позиції – для задоволення нових потреб ринкового середовища, забезпечення перенесення у споріднений бізнес набутого досвіду і власного іміджу, а також розподілу ризику (особливо за умови, коли зростання ринку сповільнюється); при високих темпах зростання ринку і слабкій конкурентній позиції – для забезпечення успішного функціонування і розподілу ризику (за наявності достатніх фінансових ресурсів); при повільних темпах зростання ринку і сильній конкурентній позиції – для експансії та формування нових потреб і відповідних ринків; при повільних темпах зростання ринку і слабкій конкурентній позиції – для забезпечення виживання підприємства через злиття (поглинання) з успішним підприємством для покращення конкурентної позиції.


Література:

1. Аутсорсинг : в поисках конкурентных преимуществ : [Пер. с англ.] / Дж. Б. Хейвуд. – М. : Вильямс, 2002. – 174 с.
   
2. Минцберг Г., Куинн Дж.Б., Гошал С. Стратегический процесс / Пер. с англ. под ред. Ю. Н. Каптуревского. – Спб: Питер, 2001. – С. 114.
   

Деренська Я. М., к.е.н., доцент

Національний фармацевтичний університет


КОНТРОЛЬ У СИСТЕМІ ПРОЕКТНОГО УПРАВЛІННЯ


Для своєчасного реагування на зміни чи відхилення у процесі реалізації інноваційних проектів від запланованих параметрів фармацевтичне підприємство (ФП) в умовах впровадження систем управління якістю повинно застосовувати такий інструмент, як моніторинг. Контроль вартості проекту доцільно здійснювати за допомогою методу засвоєного обсягу. Для аналізу засвоєного обсягу використовуються показники для визначення відхилення у графіку робіт та вартості: планові (бюджетні) витрати; фактичні витрати; засвоєний обсяг [1-3]. Виходячи з того, що метод засвоєного обсягу враховує фактор часу, він дозволяє визначити як реальне відхилення за витратами, так і відставання за графіком виконання робіт. Основною перевагою використання методики засвоєного обсягу в процесі моніторингу інноваційного проекту є можливість «раннього виявлення» невідповідності фактичних показників проекту плановим, прогнозування на їх основі результатів виконання проекту та прийняття своєчасних коригуючих дій (можливе припинення проекту).

З метою дослідження особливостей управління проектами у фармацевтичній галузі при переході на міжнародні стандарти якості проаналізовано інноваційний проект, який було впроваджено одним з вітчизняних ФП. За результатами аналізу виконання проекту було побудовано звіти по витратах та по тривалості від дати початку реалізації проекту до визначеної у дослідженні дати контролю – дати закінчення першого етапу реалізації проекту. Розраховані показники засвідчили, що фактичне збільшення вартості виконаних на дату аналізу робіт призведе до значного збільшення вартості проекту в цілому. За традиційним методом показник прогнозного відхилення вартості інноваційного проекту розраховується як різниця між фактичним та плановим значеннями, при цьому не здійснюється коригування вартості проекту, що залишилася, на індекс засвоєння витрат та індекс виконання графіку. За методом засвоєного обсягу оптимістична оцінка витрат по завершенню, яка враховує збільшення вартості проекту за рахунок збільшення витрат, становитиме 476986,28 євро, що свідчить про збільшення вартості проекту на 476986,28 євро. За песимістичною оцінкою показник прогнозного відхилення вартості проекту становить 600290,69 євро. Ця оцінка враховує збільшення кінцевої вартості проекту не тільки за рахунок збільшення витрат, а й враховуючи збільшення тривалості виконання проекту.

Використання графічного методу аналізу виконання проекту дозволяє співставити фактичні, планові та засвоєні витрати та виявити тенденції в процесі реалізації проекту за допомогою S-подібних кривих (рисунок 1).



Рисунок 1 Аналіз засвоєного обсягу та відхилень (S-подібні криві)

Впровадження розробленої системи моніторингу реалізації інноваційного проекту дозволило своєчасно виявити помилки та не допустити їх повторення у ході виконання другого етапу проекту. За результатами проведення постпроектного аудиту за другим етапом реалізації проекту виявлено, що фактичні витрати за проектом у цілому склали 7753150 євро, тобто спостерігалося перевищення планового бюджету на 510250 євро (на 7,04 %). Оскільки спостерігалися зміни як у розкладі виконання проекту, так і в його вартості, проведене порівняння фактичних витрат за проектом з прогнозною песимістичною оцінкою за результатами аудиту першого етапу реалізації проекту, відповідно різниця склала 90040,69 євро.

Проведені дослідження дозволяють зробити висновки, що використання методу засвоєного обсягу є більш раціональним, тому що дозволяє точніше оцінити зміну вартості проекту.

Література

1. Батенко Л. П. Управління проектами: навч. посіб. / Л. П.Батенко, О. А. Загородніх, В. В. Ліщинська. – К.: КНЕУ, 2003. – 231 с. – ISBN 966-574-426-7.

2. Мазур И. И. Управление проектами: учебное пособие  И. И. Мазур, В. Д. Шапиро, Н. Г. Ольдерогге / [под общ. ред. И. И. Мазура]. – М.: Омега-Л, 2004. – 664 с. – ІSBN 5-98119-285-2.

3. A Guide to the Project Management Body of Knowledge (PMBOK® Guide) Fourth Edition. PMI, 2008. – Режим доступу: ссылка скрыта.


Дюрічку Калман - dr. Gyuricsku Kálmán CSc

Факультет економічних та суспільних наук

Ніредьхазького інституту, Угорщина


Оподаткування підприємств та реформи

податкової системи в 2010 році (угорською мовою) - Adóreform és a 2010. évi adóváltozások


A rendszerváltás előtti években koncentráltan, igen gyors ütemben és széles körben valósult meg a piacgazdaság működési feltételeinek kiépítése. Ebben a szerteágazó és olyan komponensekkel rendelkező folyamatban, amelynek összetevői önálló tanulmányozást igényelnek, sajátos helye van államháztartás mozgásterét, feladatellátó képességét meghatározó húsz éve működő adórendszernek.

A dolgozat keretében csak néhány ilyennek tekintett összefüggést vázol fel a szerző:

• a magyar adórendszer nemzetközi összehasonlításban bonyolult, túlságosan sok részletszabályt, specifikumot, külön szabályozott esetet és területet tartalmaz,
  
• Az adórendszernek az 1988-ban történt bevezetésétől elvégzett változtatásai egészében úgy jellemezhetők, hogy azok részeket érintőek, esetenként ötletszerűek voltak, mindenképpen nélkülözték a rendszerszemléletet.
  

• A szükséges és napjainkban sokat emlegetett adóreform nem jelenthet feltétlenül adó- vagy elvonáscsökkentést, az elvonások mérsékléséhez az állami szerepvállalás radikális változtatása is szükséges.
  
• A 2010-ben életbeléptetett nagyszámú és sok megfontolási problémát okozó változás próbaköve a felfogásunkban csak az lehet, hogy előkészítésül szolgálnak e a reform összehangolt rendszerének, vagy a tradíciókat követve éppen a legégetőbb gondok meghaladását tartják szem előtt.
  

Magyarországon a közvetett adók súlya a GDP-hez viszonyítva 1,4 %ponttal magasabb az új uniós tagállamok átlagánál is, a régi tagállamok 35%-os átlagát messze meghaladják. Az adózás közgazdasági feladatai szerint csoportosított adatok azt mutatják, hogy Magyarországon a fogyasztást terhelő adók aránya a GDP-hez viszonyítva az új tagállamok átlagánál 2%ponttal, míg a régiek átlagánál 3,6 % ponttal magasabb. A munkát terhelő adóknál az adóterhelés a régi tagállamok szintjéhez hasonlít, míg az új tagállamok átlaga a GDP-hez viszonyítva 3,5 %ponttal alacsonyabb. A tőkét terhelő adókból származó hazai költségvetési bevétel mindössze a GDP 4,5 %-a szemben az új tagállamok 6,5%-os, és a régiek 8,9%-os arányával.

Az adóreform kapcsán elterjedt irányvonal a munkát terhelő adók súlyának csökkentése és a fogyasztást terhelő adók növelése.

A dolgozat vizsgálja Magyarország pozícióit az adózási rendszerét tekintve az Európai Unióban.. A vita kereszttűzében álló adóterhelésről részletes elemzés készült adónemenként.

Az elemzés rögzíti, hogy az áttörést jelentő adóreformnak nincsenek meg a feltételei.

Kirajzolódnak íz írásban az adóreform során szem előtt tartandó követelmények:

1. Sürgető, nagy horderejű és hatású feladatnak tekintjük az adórendszer egyszerűsítését.
   
2. Az adózás méltányossága és semlegessége nem tűrheti a magas jövedelemmel rendelkezők által igénybevett adókedvezmények létét.
   
3. A helyi iparűzési adó átgondolása azért szükséges, mert az már a vállalkozási adónál nagyobb terhet jelent és figyelembe veendő az a tény, hogy a veszteséges vállalkozások is fizetni kötelesek.
   
4. A versenyképesség, a foglalkoztatás olcsóbbá tétele és fehérítése érdekében elkerülhetetlennek látszik a munkáltatót terhelő járulékok további csökkentése, és a munkavállalói járulékterhek további növelése. Ez a tendencia népszerűtlen, az irányítás nem akarja ezt felvállalni. A szakmai elemzés, a tömegtájékoztatás és az oktatás el kell vesse ezt a gondolati magot, elő kell készítenie erre a közhangulatot.
   
5. A társasági és osztalékadó (egyes régebbi uniós tagországok szerint) agresszíven alacsony. Tartalmilag az a vélemény is megfogalmazódott, hogy ez a kulcs a vállalkozásoktól beszedhető jövedelemre igényt nem formáló állami szándékokkal egyenértékű. Az adóalap erőteljesebb törvényi és hatósági ellenőrzési védelmével el kell érni, hogy a vállalkozói szféra kimutassa a valóságoshoz közeli jövedelmeit, ennek alapján fizesse a nagyobb kulccsal az adót.
   
6. Az adórendszer a gazdaságpolitika fontos eszköze, de nem a gazdaság fejlesztési gondok rendezésének döntő útja. Nem ezzel kell csak megoldani az életszínvonal, a műszaki fejlesztés, a beruházások, a gazdasági aktivitás problémáit.
   

A kifejtetteket összefoglalva rögzíti a szerző, hogy az érett igényként jelentkező adóreform megvalósításának a feltételei nem teremtődtek meg. Átfogó átrendezésre a társadalmi-gazdasági körülmények nem adnak lehetőséget a közeli jövőben sem.

Az előrelépés elhúzódó, fokozatos rendszer átépítés elemeként valósul meg.