Оявлятися у формі гострої недостатності (І-IV стадії за Killipp) І як різке загострення хронічної серцевої недостатності (хсн, І-ІІІ стадії, І-IV класи по nyha)
| Вид материала | Документы |
- Уніфікований клінічний протокол медичної допомоги лікування пацієнтів з хронічної хворобою, 398.66kb.
- Дицини та соціального захисту населення, формування гуманістичного ставлення суспільства, 406.12kb.
- Тести з дисципліни «Маркетингові дослідження та аналіз інформації» Модульний контроль, 145.27kb.
- Академія медичних наук україни інститут кардіології ім. Акад. М. Д. Стражеска чабан, 532.57kb.
- Шпаргалки з цивільного права України, 1116.56kb.
- Укоопспілка львівська комерційна академія, 2534.12kb.
- Діабетична ретинопатія (ДР) мікроангіопатія судин сітківки ока у хворих на цукровий, 1083.23kb.
- М.І. Пирогова «затверджено» на методичній нараді кафедри Завідувач кафедри 200 р. Методичні, 253.1kb.
- "Нейроендокринні синдроми в гінекології", 212.29kb.
- Перемова, 6735.07kb.
ПРО ДЕЯКІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ ГОСТРОГО ГАНГРЕНОЗНОГО АПЕНДИЦИТУ
Лиськов Б.В., Середа О.В., студ. 5-го курсу
Науковий керівник – доцент Бугайов В.І.
СумДУ , кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології
Метою нашого дослідження було визначення питомої ваги гангренозного апендициту в загальній структурі захворюваності на гострий апендицит, а також деякі особливості та причини його виникнення.
Проведений аналіз результатів лікування 176 хворих на гострий апендицит, що лікувалися в хірургічному відділенні № 1 СМКЛ №5 у 2007 році. Чоловіків було – 97, жінок – 79. всі хворі були прооперовані протягом перших двох годин з моменту госпіталізації. Двом хворим була проведена передопераційна підготовка. За морфологічними змінами, що було підтверджено гістологічними дослідженнями, хворі розподілені наступним чином: гострий катаральний апендицит – у 33 (18,8%) хворих; гострий флегмонозний апендицит – у 101 (57,4%); гострий гангренозний апендицит – у 42 (23,9%).
Серед хворих на гострий гангренозний апендицит чоловіків було – 28, жінок – 14. Структура хворих за віком наступна: до 19 років – 3 (7,1%) хворих; 20-40 років – 6 (14,3%) хворих; 41-60 років – 9 (21,4%) хворих; 61-70 років – 15 (35,8%) хворих; старше 70 років – 9 (21,4%). Час від початку захворювання до госпіталізації в групі хворих до 19 років спостерігався в межах 16-24 години; 20-40 років – 18-36 годин; 41-60 років – 26-36 годин; 61-70 років – 38-60 годин; старше 70 років – 52-72 години.
Таким чином, гангренозний апендицит мав місце переважно у пацієнтів старше 60 років (57,1%), що пояснюється особливостями цієї патології у людей похилого віку з перевагою наявності судинного компоненту. Крім тогою, у розвитку гангренозного апендициту суттєве значення мало місце пізнє звертання хворих за медичною допомогою.
КЛІНІЧНА КАРТИНА ПЕРФОРАТИВНОЇ ГАСТРОДУОДЕНАЛЬНОЇ ВИРАЗКИ
Чанцев В.А., магістрант; Плавко Р.В., студ. 6-го курсу
Науковий керівник – к. .м.н., асист. Ситнік О.Л.
СумДУ , кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології
Проаналізовано 60 історій хвороб пацієнтів на перфоративну гастродуоденальну виразку, оперованих в хірургічних відділеннях СМКЛ №5 за період 2003 – 2007 роки.
При перфорації пілородуоденальної виразки (51 хворий) біль в епігастральній ділянці відмічали 11 пацієнтів, в правій половині живота – 3, по всьому животу – 23, в правій половині живота та епігастрії – 5, по всьому животу з максимальною ефективністю в епігастрії – 9.
Прободіння виразки шлунка (9 хворих) проявлялося болем у всіх відділах живота (5) з максимальною інтенсивністю в епігастрії (2), в епігастрії та правій половині живота (2).
Визначалися позитивні симптоми: тріада Мондора (46), симптоми Делафуа (58), Щоткіна – Блюмберга (52), Раздольського (37), Кларка (25).
Найбільші діагностичні труднощі виникали, коли перфорація виразки нагадувала інші гострі захворювання органів черевної порожнини. Проведений аналіз клінічних симптомів прориву виразки дав підстави виділити наступні форми клінічної картини ускладнення.
Холецистопанкреатитоподібна клініка прориву виразки проявлялася болючістю в правому підребер'ї та епігастральній ділянці, нестримним блюванням, іррадіацією болю під праву лопатку та опоясуючим характером болю, позитивним симптом Грекова – Ортнера.
Апендицитоподібна клінічна картина спостерігалась переважно у чоловіків молодого (від 17 до 35 років) віку. Біль був помірний, починався в епігастральній ділянці і зміщувався у праву здухвинну. Особливістю симптоматики були швидкий (через 6 - 9 годин) розвиток клініки місцевого деструктивного процесу у правій здухвинній ділянці (напруження м'язів передньої черевної стінки, позитивний симптом Щоткіна - Блюмберга, сухість язика, гіпертермія до 38 - 39°С), а також збереження (пальпаторно) болючості у проекції цибулини дванадцятипалої кишки.
Основними причинами діагностичних помилок були особливості клінічної симптоматики перфорації виразки та невикористання додаткових методів обстеження.
ВПЛИВ «ЯКОСТІ ЖИТТЯ» ВАГІТНИХ НА НАРОДЖЕННЯ ДІТЕЙ
З ВАДАМИ РОЗВИТКУ ШЛУНКОВО-КИШКОВОГО ТРАКТУ
Хукаленко С.В., студ. 6-го курсу
Науковий керівник - Овечкін В.С.
СумДУ , кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології
В структурі хірургічної патології новонароджених значне місце посідають вади розвитку шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Частота вроджених аномалій ШКТ не має тенденції до зниження. Враховуючи, що більшість ізольованих вад ШКТ добре піддаються хірургічній корекції, ця патологія залишається актуальною проблемою. Не дивлячись на широке використання методу УЗД, значний відсоток вад ШКТ залишається не діагностованим в пренатальному періоді. Тому, перш за все, необхідно попередити виникнення вад. Для цього потрібно вивчити чинники, які впливають на етіологічні фактори та ланки патогенезу. Нажаль, причини розвитку вад ШКТ майже не вивчені.
Метою даного дослідження стало виявлення впливу «якості життя» вагітних жінок на народження у них дітей з вадами розвитку шлунково-кишкового тракту, тобто розширення поглядів на етіологію даної патології.
Проаналізовано дані Сумської обласної клінічної дитячої лікарні за 2003 – 2007 роки. Виявлено 267 новонароджених з вадами розвитку ШКТ. Вивчені аномалії розвитку ШКТ:
- атрезії стравоходу, пілоростеноз – 9 (3.4%);
- вроджена кишкова непрохідність (висока та низька) – 16 (6%);
- аноректальні вади (атрезії ануса, високі атрезії прямої кишки) – 10(3.6%);
- вади передньої черевної стінки ( пупкові кили, гастрошизис) – 179 (67%);
- виразковий некротичний ентероколіт (ВНЕК) – 53 (20%).
Нами доведено, що єдиного фактора, який призводить до утворення вад ШКТ не існує. Це поліетіологічна патологія, на розвиток якої впливають всі фактори, що викликають гіпоксію, ішемію кишкової трубки, і «якість життя» вагітних чинить суттєвий вплив на їх виникнення.
Виділені групи ризику жінок. Дані рекомендації щодо профілактики виникнення даної патології.
ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА КІСТИ ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ
Цилюрик В.В., студ. 6-го курсу
Науковий керівник – доц. Кащенко Л.Г.
СумДУ , кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології
Одним з ускладнень гострого деструктивного панкреатиту (ГДП), хронічного рецидивуючого панкреатиту або гострої атаки хронічного панкреатиту (ГАХП) є псевдокіста підшлункової залози. Актуальність проблеми обумовлена значним зростанням в останні роки захворюваності на ГДП, що безумовно призводить до збільшення числа ускладнень, зокрема формування панкреатогенних кіст підшлункової залози (ПКПЗ). Питання адекватного вибору лікувальної тактики у хворих на ПКПЗ і на сьогодні залишаються дискутабельними. Вибір методик оперативного лікування хворих на ПКПЖ також вирішується неоднозначно.
Приведені результати хірургічного лікування 72 хворих на ПКПЗ у віці від 21 до 76 років. Чоловіків було 63, жінок – 9. «Вік» кіст – від 2,5 тижнів до 3,5 років. Локалізація ПКПЗ: голівка - у 16 (22, 2 %), тіло - у 28 (38, 9 %), хвіст - у 21 (29,2 %), множинні кісти - у 7 (9,7 %). Розміри кіст (за даними ультразвукового дослідження (УЗД) і комп'ютерної томографії (КТ)) від 35,0 до 198,0 мм. Ускладнення спостерігали у 37(51,4%) хворих. Нагноєння кісти було у 9 (12,5 %); перфорація кісти в черевну порожнину - у 7 (9,7 %); кровотеча - у 3 (4.2 %); компресія дванадцятипалої і худої кишки з порушенням пасажу кишкового вмісту - у 5 (6,9 %); компресія позапечінкових жовчних шляхів з механічною жовтяницею - у 11 (15,3 %); асцит - у 1 (1,4 %), ексудативний плеврит - у 1 (1,4 %).
Діагноз кісти підшлункової залози верифікували на підставі анамнезу, клінічних, лабораторних, інструментальних, рентгенологічних та ендоскопічних методів обстеження.
Консервативне лікування проведене у 28 (38, 9%) хворих. Його вважали показаним при формуванні кісти підшлункової залози в термін до 3 - 3,5 місяців, за умов неускладненого перебігу захворювання та розмірів кісти не більше 35-40 мм ( за даними УЗД чи КТ). Хірургічне лікування проведене у 44 (61,1 %) хворих. Операція зовнішнього дренування кісти виконана у 23 (52,3 %); внутрішнє дренування - у 17 (38,6 %); зовнішнє+внутрішнє дренування – у 4 (9,1 %). В залежності від хірургічної ситуації операціями вибору вважаємо: цистоеюностомію за А.А.Шалімовим чи за Ру, що доповнюється, за показаннями, зовнішнім дренуванням псевдокіст, декомпресією гепатобіліарної системи і шлунково-кишкового тракту.
ФУНКЦІОНАЛЬНА ОЦІНКА ЕЗОФАГОГАСТРОСТОМІЇ У ХВОРИХ НА РАК СТРАВОХОДУ
Винниченко О. І., студ. 6-го курсу
Науковий керівник - к. м. н., асист. Винниченко І.О.
СумДУ , кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології
Метою роботи було визначення функціональних проявів інтраторакального шлунка, використаного в якості трансплантата після резекції стравоходу з приводу рака та можливості їх корекції.
Матеріали роботи: за період із січня 1999 по грудень 2006 року 72 пацієнтам з I-III стадією раку стравоходу було проведено езофагогастректомію в Сумському обласному онкологічному диспансері. 21 з них мали термін життя 3 або більше років. Дані 18 з них було проаналізовано. Серед них було 17 чоловіків і 1 жінка. На момент езофагогастректомії середній вік їх складав 59 років. Всі вони мали до операції симптоми: 16 (88,8%) - дисфагію; 15 (83,3%) - біль у грудях; 12 (66,6%) – анемію; 14 (77,8%) – одинофагію; 8 (44,4%) - втрату ваги більше 7 кг.
Всім пацієнтам була виконана езофагогастростомія по Lewis. Пілоротомія проведена 17 пацієнтам. У 16 (88,8%) пацієнтів було диференційовано плоскоклітинний рак, у 1 (5,6%) – аденокарциному, у 1 (5,6%) - недиференційований рак. 3 (16,7%) пацієнти після операції були класифіковані в I-у стадію, 9 (50,0%) – в стадію II і 6 (33,3%) - в стадію III.
Результати: інформація про функціональний статус була отримана у всіх 18 пацієнтів. Тільки 2 (11,2%) пацієнти не мали симптомів. 5 (27,8%) хворих мали дисфагію до твердої їжі, 2 (11,2%) - відчували біль при ковтанні, у інших двох пацієнтів виникала дисфагія після прийому пом’якшеної їжі і у 1 (5,6%) - при вживанні рідини. 8 (44,4%) хворих отримали не менше однієї післяопераційної дилятації. 14 пацієнтів (77,8%) мали печію, яка в 12 (50,0%) випадках була тимчасова і у 2 (11,2%) - тривала. 8 (44,4%) пацієнтів отримували менше їжі, але частіше. 13 (72,2%) пацієнтів не відновили втрачену вагу після операції, 4 (22,2%) - зберегли свою вихідну передопераційну вагу і 1 (5,6%) пацієнт набрав вагу у порівнянні з передопераційним станом. У 9 (50%) хворих після вживання їжі спостерігався демпінг-синдром: у 4 (22,2%) - з діареєю, у 3 (16,6%) - з абдомінальною колькою, у 3 (16,6%) - із нудотою, у 2 (11,2%) - з запамороченням.
Пацієнти з гастроезофагеальним анастомозом розташованим на верхівці плевральної порожнини мали значно менше симптомів рефлюксу (p<0,05) ніж ті, в котрих анастомоз був розташований на рівні v. azygos.
Були проаналізовані функціональні результати через 3 та 9 місяців після операції. Через 3 місяці демпінг-синдром, дисфагія та переповнення шлунку спостерігався у 50%, 44,4% та 22,2% відповідно. Але через 9 місяців проблема демпінг-синдрому та переповнення шлунку майже не турбувала пацієнтів, в той час як дисфагія спостерігалась у 5 (27,8%) пацієнтів, а печія і регургітації - майже у 75%.
Висновки: шлунок є оптимальним субстратом після резекції стравоходу. Якість життя пацієнтів після езофагогастректомії залежить від післяопераційної дисфункції органів. Існує сильна кореляція між зміною органом розміру, форми, позиції ті післяопераційними симптомами. Симптоми аспірації, дисфагії, діареї, демпінг-синдром можуть зменшуватися з часом.
РЕЗУЛЬТАТИ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ЖОВЧНОКАМ’ЯНИЙ ІЛЕУС
Столяренко В.С., магістрант; Цилюрик В.В., студ. 6-го курсу
Науковий керівник – доц. Кащенко Л.Г.
СумДУ , кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології
Гостра непрохідність кишок (ГНК) у результаті обтурації кишки жовчними конкрементами є порівняно рідкісним захворюванням. Серед різних форм ГНК вона складає від 0,2 до 7%. Досить значна захворюваність на жовчнокам’яну хворобу (ЖКХ), яка в останні роки прогресивно збільшується, безумовно призводить і до збільшення різних її ускладнень, зокрема до утворення біліодигестивних нориць, через які конкременти з жовчного міхура можуть мігрувати у шлунково-кишковий тракт і призводити до кишкової непрохідності.
У Сумській міській клінічній лікарні №5 за період з 2000 по 2005 рік з приводу ГНК біліарного генезу лікувалось 7 хворих жіночої статі віком від 63 до 86 років. В термін до 24 годин від початку захворювання було госпіталізовано 4 пацієнтки, через 3 доби – 1, через 4 доби – 1 і через 7 діб – 1. До операції ЖКХ виявлена у 3 (42,8%) хворих. При госпіталізації ГНК встановлена у 3, із них тільки в однієї хворої виявлена жовчна нориця з підозрою на біліарний ілеус. Інші хворі госпіталізовані з гострим апендицитом (1), дифузним перитонітом (2), гострим тромбозом мезентеріальних судин (1). Таким чином, ГНК жовчнокам’янного генезу до операції була діагностована лише у однієї пацієнтки, у всіх інших обтурація кишки жовчними конкрементами виявлена під час оперативного втручання. При госпіталізації всі хворі скаржилися на затримку газів, відсутність дефекації, нудоту, блювання, 5 пацієнток турбував переймоподібний біль у животі. При об’єктивному обстеженні асиметрія живота виявлена у 4 хворих, шум плеску - у 2. Усім хворим проводили загальноклінічне, лабораторне, рентгенологічне та інструментальне дослідження, зокрема: УЗД, оглядову рентгеноскопію органів черевної порожнини, пробу Шварца за допомогою барієвої суміші та контрастних (металевих) міток. Особливу увагу приділяли ультразвуковому дослідженню органів черевної порожнини в момент госпіталізації хворих.
У жодного з хворих жовчні камені не були виявлені до операції, оскільки не були рентгенконтрастними. Чаші Клойбера спостерігали у 4 пацієнток, гіперпневматоз - у 5, групування контрастних міток – у 5.
Всі 7 хворих оперовані: в термін до 6 годин від моменту поступлення в стаціонар − 4 , від 24 до 48 годин – 3.
Ускладнення в післяопераційному періоді виникли у 3 пацієнток: нагноєння післяопераційної рани -2; евентрація – 1. Всі хворі виписані з одужанням.
МАЛОИНВАЗИВНАЯ ХИРУРГИЯ МОЛОЧНОЙ ЖЕЛЕЗЫ У ЖЕНЩИН ДЕТОРОДНОГО ВОЗРАСТА
Андрющенко В.В., Лукавенко И.М., Языков А.В.
СумГУ, кафедра хирургии с детской хирургией и курсом онкологи,
лечебно-диагностический центр ДП «Силмед»
Лечение доброкачественных опухолей молочной железы до недавнего времени включало удаление сектора железы вместе с кожей и подлежащей фасцией. Однако в последнее десятилетие в мире распространилась тенденция выполнять органосохраняющие операции при ранних стадиях рака. Это тем более приемлемо при доброкачественных заболеваниях молочной железы. Поэтому применение косметических разрезов и экономное иссечение ткани железы, особенно в репродуктивном периоде, является важнейшим показателем качества операции. Малоинвазивные доступы и методы операции при доброкачественных поражениях молочной железы стали предлагаться с 1997года.
С целью улучшения функциональных и эстетических результатов операции необходимо решать следующие задачи: 1) уменьшение длины и маскировка послеоперационного рубца; 2) создание тоннеля в подкожной клетчатке по направлению к образованию; 3) минимальная травматизация железистой ткани; 4) максимальное сохранение выводных протоков железы; 5) ультразвуковая предоперационная разметка при непальпируемых образованиях.
За период 2006-2007 г.г. в стационарном отделении лечебно-диагностического центра ДП «Силмед» было произведено 10 малоинвазивных операций по поводу доброкачественных заболеваний молочной железы женщинам в возрасте от 18 до 38 лет. Подвергались удалению фиброаденомы диаметром от 0,5 до 2,5 см (9 больных). У одной пациентки удалось контрастировать, выделить и изолированно резецировать расширенный выводной проток с доброкачественной интрадуктальной папилломой.
С целью формирования малозаметного рубца применяли периареолярный разрез кожи по краю пигментного круга длиной 2,0-3,0 см. После отсепаровки подкожной клетчатки во все стороны кожа растягивается, и размеры оперативного доступа увеличиваются до 4,0-5,0 см. Специальным распатором создается тоннель по направлению к образованию. При небольших размерах образования предварительно производится его фиксация тонкой иглой для интраоперационного обнаружения. Если образование расположено по краю железистой ткани, то производится его электроэксцизия подкожно с оставлением минимального дефекта ткани. Специально разработанный нами двулепестковый зажим позволяет в «малом пространстве» удерживать опухоль в процессе ее удаления. При глубоком расположении фиброаденомы железистая ткань рассекается радиально. Применение специального инструментария и налобного осветителя позволяет через небольшой косметический разрез сформировать и удерживать достаточно объемную полость, так называемое «малое пространство», в котором осуществляются все этапы удаления доброкачественных образований молочной железы. Указанная методика оперирования позволяет максимально сохранить не только форму и эстетичный вид, но и функцию органа. В отдаленные сроки у оперированных пациенток формировался не возвышающийся над поверхностью практически незаметный рубец.
СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ В ГЕРНІОПЛАСТИЦІ
Ніколаєнко Р.М., Лукавенко І.М., магістранти
Науковий керівник - доц. Андрющенко В.В.
СумДУ, кафедра хірургії з дитячою хірургією та курсом онкології,
лікувально-діагностичний центр ДП «Сілмед»
Актуальність проблеми післяопераційних вентральних гриж(ПОВГ) залишається досить значимою, тому що ПОВГ ускладнюють 6-8% планових та 10-12% ургентних лапаротомій. На сьогоднішній день ПОВГ - це не локальний патологічний процес, а складне поліетіологічне захворювання, що призводить до багатьох порушень в діяльності внутрішніх органів. При ліквідації дефекту черевної стінки натяг тканин в зоні операції приводить до ішемічних розладів та зменшення механічної міцності тканин, що в комплексі призводить до неспроможності швів і утворенню грижі черевної стінки. При цьому підвищується внутрішньо-черевний тиск, що викликає погіршення діяльності серцево-судинної та дихальної систем, створює додаткове навантаження на шви. Незважаючи на велику кількість запропонованих способів пластики грижових воріт(більше 200) рецидиви зустрічаються в 10-45% спостережень. Для поліпшення результатів хірургічного лікування ПОВГ в сучасній герніології все частіше використовуються безнатяжні «free tension» методики аллопластики.
За період з 2005 по 2007 роки в стаціонарному відділенні лікувально-діагностичного центру ДП «Сілмед» з великими та гігантськими ПОВГ проліковано 46 пацієнтів (34 жінки). Для характеристики ПОВГ використовувалась класифікація Chevrel I.P. Найчастіше грижа виникала після лапаротомій в зв’язку з гінекологічною патологією-21(45,6%),після оперативного лікування жовчнокам’яної та виразкової хвороби -16(34,7%), серединних лапаротомій при захворюваннях органів черевної порожнини - 6(13.0%), інші операції- 3(6,5%).
Основний матеріал для аллопластики–поліпропіленова сітка. Ми користувалися різними методиками аллопластики:1)протез поверх зашитих грижових воріт (Chevrel)т.з. «on lay» технологія - 73,9%, недоліком якої є контакт імпланта з підшкірною клітковиною, що призводить до ускладнень – лімфорея, сероми; 2)протез підапоневротично - передочеревинно (Renn) т.з. «sub lay» технологія – 17,4%; 3)протез в дефект черевної стінки без зведення країв грижових воріт т.з. «in lay» технологія - 8,7%. Це дозволяє зберегти або помірно зменшити об’єм черевної порожнини, щоб не запустити каскад патологічних процесів що відбуваються при збільшенні внутрішньочеревного тиску. Післяопераційні ускладнення-3 випадки(6,5%). Інфільтрат та серома п/о рани -2 хворих(4,3%),у однієї пацієнтки лімфорея спостерігалась 10 діб.
18 пацієнтів оглянуті понад рік після операції. Рецидиву грижі, дискомфорту в ділянці черевної стінки не виявлено. Результати лікування найбільш складної групи пацієнтів з великими та гігантськими ПОВГ методиками без натяжної герніопластики засвідчують ефективність даних технологій.
ОПЫТ ЛАПАРОСКОПИЧЕСКОГО ЛЕЧЕНИЯ АППЕНДИКУЛЯРНОГО ПЕРИТОНИТА У ДЕТЕЙ
Запорожченко А.Г., начмед; Бондарюк Л.Н., з/о; Коваль С.В., клин ординатор;
Марчук А.А., Иванов Ю.В., Егоров В.В., Вовк А.В., студ. 5-го курса
Научный руководитель – доц. Барсук А.М.
Днепропетровская государственная медицинская академия
Разлитой перитонит у детей является одним из наиболее тяжелых гнойно-септических заболеваний и в настоящее время. Самой частой причиной перитонита в детском возрасте был и остаётся острый аппендицит.
В ОДКБ г. Днепропетровска за период 2003-2007 г. находилось на лечения 108 детей с аппендикулярным перитонитом у которых применена лапроскопическая методика оперативного лечения.
Возрастная категория составила от 1 года до 17 лет. Распределение по половому признаку: девочек 62 (57,4%), мальчиков 46 (42,6%).
Конверсии на лапаротомный доступ произведены в 3 случаях разлитого перитонита, когда отмечались выраженные изменения петель тонкого и толстого кишечника и невозможно лапароскопически разделить плотные фибринозные сращения и межпетельные абсцессы.
В качестве базового набора оборудования в нашей клинике использовали стандартный комплект эндовидеохирургичсекого оборудования фирмы «Karl Storz», ТFТ монитор, пишущий DVD рекодер.
Оперативное вмешательство состояло из следующих последовательных этапов:
Создание пневмоперитонеума и введение троакаров. Оценка состояния брюшной полости, расположение червеобразного отростка, определение метода и тактики лечении. Первичная санация брюшной полости.
Резекция большого сальника по показаниям. Обработка брыжейки червеобразного отростка. Аппендэктомия.
Окончательная санация и ревизия брюшной полости. Дренирование брюшной полости.
Аппендэктомия произведена путём наложения титановой клипсы на основание или лигатурным методом. В ряде случаев произведена ретроградная аппендэктомия.
При ревизии определяли и санировали различные гнойные затёки и осумкования. Следует отметить, что санацию проводили физиологическим раствором или раствором Рингера.
Дренирование производили от 1 до 3-мя силиконовыми дренажами на срок от 1 до 3 суток в зависимости от степени и распространения воспалительного процесса в брюшной полости.
Анализ послеоперационных осложнений показал, что их количество значительно уменьшилось и составляют 6,48% (7 детей).
Выводы: к преимуществам лапароскопического метода лечения при аппендикулярном перитоните у детей относится: малотравматичность, полноценная ревизия и санация брюшной полости, невыраженный послеоперационный болевой синдром, уменьшение послеоперационных осложнений, сокращение сроков госпитализации, хороший косметический эффект.
Лапароскопический метод может быть применён для лечения различных форм аппендикулярного перитонита у детей. а также является операцией выбора.