Оявлятися у формі гострої недостатності (І-IV стадії за Killipp) І як різке загострення хронічної серцевої недостатності (хсн, І-ІІІ стадії, І-IV класи по nyha)
| Вид материала | Документы |
- Уніфікований клінічний протокол медичної допомоги лікування пацієнтів з хронічної хворобою, 398.66kb.
- Дицини та соціального захисту населення, формування гуманістичного ставлення суспільства, 406.12kb.
- Тести з дисципліни «Маркетингові дослідження та аналіз інформації» Модульний контроль, 145.27kb.
- Академія медичних наук україни інститут кардіології ім. Акад. М. Д. Стражеска чабан, 532.57kb.
- Шпаргалки з цивільного права України, 1116.56kb.
- Укоопспілка львівська комерційна академія, 2534.12kb.
- Діабетична ретинопатія (ДР) мікроангіопатія судин сітківки ока у хворих на цукровий, 1083.23kb.
- М.І. Пирогова «затверджено» на методичній нараді кафедри Завідувач кафедри 200 р. Методичні, 253.1kb.
- "Нейроендокринні синдроми в гінекології", 212.29kb.
- Перемова, 6735.07kb.
ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ВАГІТНОСТІ ТА ПОЛОГІВ
ПРИ ГЕСТОЗАХ ІІ ПОЛОВИНИ ВАГІТНОСТІ
Яцків О.С., Борисюк О.П., студ. 4-го курсу
Науковий керівник – асист. Грінкевич Т.М.
СумДУ, кафедра акушерства та гінекології
Проблема гестозу у вагітних з сучасної точки зору у вагітних являється синдромом поліорганної функціональної недостатності, який розвивається тільки при вагітності. При цьому має місце невідповідність адаптаційних можливостей організму матері адекватно забезпечити потреби внутрішньоутробного розвитку плода.
Дана патологія залишається однією з основних причин материнської та перинатальної захворюванності та смертності. Частота пізніх гестозів коливається в межах 5-17% і не має тенденції до зниження (Усевич І.А., 2007).
Існує 2 форми перебігу гестозу ІІ половини вагітності: чиста форма, яка виникає у жінок без ексрагенітальної патології та поєднана форма, що розвивається на тлі серцево-судинної патології, захворювань нирок та ендокринної системи. В 70% випадків гестоз розвивається у вагітних з екстрагенітальною патологією.
Нами переглянуто 1688 історій пологів за 2007 рік, які відбулися в СОЦАГР. Гестоз ІІ половини вагітності спостерігається у 252 жінок (15%). Поєднаний гестоз на фоні гіпертонічної хвороби мав місце у 85 жінок, на фоні хронічного пієлонефриту – у 102 жінок, чиста форма гестоза – у решти жінок (65). Клінічний перебіг та тяжкість гестозу залежали від форми гестозу. Так, при поєднаній прееклампсії перші ознаки гестозу з’являлись вже з 24-26 тижнів вагітності, в той час, як при чистій формі гестозу прояви мали місце лише після 32 тижнів вагітності. Перебіг вагітності на фоні гестозу ускладнювався ФПН, при чистій формі – у 2 жінок з 65, при поєднаній формі – у 43 жінок з 187, що підлягали аналізу. ЗВУР плода спостерігався у 7 жінок тільки з поєднаною формою гестозу. Передчасні пологи мали місце у 18 жінок з поєднаною формою гестозу в терміні з 26 тижнів вагітності (з них 8 індуковані в зв’язку з тяжкістю перебігу гестозу) та у 6 жінок з чистою формою в терміні 34-36 тижнів вагітності. Гострий дистрес плода під час вагітності спостерігався у 15 жінок з поєднаною формою. Перинатальні втрати в СОЦАГР за 2007 рік склали 28 новонароджених, з них антенатальні – 24 дитини: у 7 випадках на тлі поєднаного гестозу тяжкого ступеню та 1 випадок з чистою формою гестозу. Крім того мала місце 1 материнська смертність у жінки з преклампсією тяжкого ступеню.
Наведені дані свідчать про те, що лікування екстрагенітальної патології має бути проведено своєчасно та якісно до запланованої вагітності, що попередить розвиток вищезазначених ускладнень.
ВПЛИВ ЦИТОМЕГАЛОВІРУСНОЇ ІНФЕКЦІЇ НА ПЕРЕБІГ
ВАГІТНОСТІ ТА ВНУТРІШНЬОУТРОБНОГО СТАНУ ПЛОДА
Снєгірьова І.О., Калуцька Н.Г., студ.4-го курсу
Науковий керівник – асист. Грінкевич Т.М.
СумДУ, кафедра акушерства та гінекології
Серед інфекцій TORCH-комплексу одне з перших місць займає цитомегаловірусна інфекція (ЦМВІ). За даними ВООЗ виявлення антитіл до ЦМВІ серед вагітних у країнах з різним соціально-економічним розвитком коливається в межах 40-100%. Незважаючи на те, що ЦМВІ була описана ще наприкінці минулого століття (1881 р., H. Ribbert) ця проблема залишається найменш вивченою. ЦМВІ викликає вірус роду Неrpesviridae, основною особливістю якого є пожиттєва персистенція, гігантоклітинні зміни і можлива реактивація в організмі інфікованої людини. В 53% випадків джерелом інфекції для дорослих є інфіковані діти. Які протягом багатьох років виділяють вірус зі слиною та сечею в дитячих садках та інших дошкільних закладах (Никонов А.П., Асуатурова О.Р., 2007). Інфікування найчастіше відбувається у віці 4-6 років та повторна хвиля – у 15-35 років. Активація латентної інфекції під час вагітності спостерігається лише у 13-14% жінок ЦМВІ протікає безсимптомно та наслідки її несприятливо впливають не тільки на перебіг вагітності, але і на стан та подальший розвиток плода. При цьому спеціалісти зустрічаються з невиношуванням вагітності, багатоводдям, мимовільними викиднями, приєднанням вторинної інфекції (гепатити, гемолітична анемія, менінгоенцефаліти). Найбільшу небезпеку викликає внутрішньоутробне інфікування плода (40%) та інтра – і перинатальне інфікування новонароджених (15%) протягом перших 6 місяців життя, з важкими відділеними наслідками: втрата слуху, зору, зупинка розумового розвитку, центральний параліч, гематоспленомегалія, епілепсія. Саме ці обставини і визначають особливий інтерес до проблеми ЦМВІ.
Метою нашого дослідження було встановити частоту і ступінь інфікування вагітних ЦМВІ та особливості перебігу вагітності при цьому. Нами було переглянуто 368 історій пологів жінок, яким на основі скарг особливостей анамнезу було запропоновано обстеження на TORCH-інфекцію. Серед обстежених було виявлено 80 (21,7%) жінок з високим титром специфічних IgG до ЦМВІ. У 52 (65%) вагітних спостерігалась загроза переривання вагітності, у 10 (12,5%) жінок вагітність супроводжувалась багатоводдям, у 5 (6,2%) жінок мало місце внутрішьоутробне інфікування плода, у 8 (19%) жінок була виявлена гіперплазія плаценти.
У більшості вагітних (92,5%) клінічні прояви ЦМВІ були відсутні, лише у 6 (7,5%) жінок спостерігався субфебрілітет і головний біль протягом 3 тижнів. Біохімічний аналіз крові всіх 80 вагітних особливих відхилень не дав. Проте у 12 (15%) жінок спостерігався лімфоцитоз, в мазках периферичної крові були виявлені атипові лімфоцити, у 33 (41,2%) спостерігалася незначна тромбоцитопенія, у 7 (8,75%) жінок мав місце дещо підвищений рівень печінкових трансамілаз. Спеціального лікування жінок не проводилось.
Нажаль оцінити ризик розвитку клінічно вираженної форми як у жінки, так і у плода не можливо. Активна імунізація жінок також не можлива, так як ліцензованих ЦМВІ-вакцин на сьогоднішній день немає. Дотепер не існує беспечного та ефективного методу лікування неонатальної ЦМВІ. Проте в США йде дослідження застосування “Ганцикловіру” у новонароджених в терапії ЦМВІ, що дозволить покращити найближчій прогноз, хоч і результати впливу його на відділені наслідки ще не вивчено. Великий інтерес викликає антивірусний препарат нового покоління бензимадазол-рибонуклеозид, який має меншу токсичність ніж Ганцикловір.
В зв’язку з відсутністю специфічного лікування ЦМВІ, так як вірус передається зі слиною, сечею, грудним молоком, через переливання крові та сексуальні контакти слід звернути особливу увагу на санітарно-гігєнічні заходи, що дозволить значно знизити ризик інфікування.
ОСОБЕННОСТИ ТЕЧЕНИЯ БЕРЕМЕННОСТИ И РОДОВ У ЖЕНЩИН С ГИПЕРФУНКЦИЕЙ ЩИТОВИДНОЙ ЖЕЛЕЗЫ
Билык О.П., Столяренко К.А., студ.6-го курса
Научный руководитель – доц. Сухарев А.Б.
СумДУ, кафедра акушерства та гінекології
Заболевания щитовидной железы относятся к числу наиболее распространенных эндокринных заболеваний в Сумской области. Наиболее часто встречается гипертиреоз, частота которого составляет 3-5%. Интерес акушер-гинекологов к данной патологии возрос после катастрофы на Чернобыльской АЭС.
Целью настоящего исследования являлось изучение характера осложнений беременности и родов среди беременных с гиперплазией щитовидной железы.
Под нашим наблюдением находилось 50 беременных с гиперплазией щитовидной железы 1-3 ст., находившихся на лечении и в последующем родоразрешенных в отделении экстрагенитальной патологии беременных. Все женщины консультированы в областном эндокринологическом диспансере. Они прошли клиническое обследование, а диагноз верифицирован с помощью УЗИ и определения концентрации тироксина и трийодтиронина.
Установлено, что у 45 женщин беременность и роды протекали с осложнениями. В частности течение беременности у 40% из них осложнилось угрозой прерывания, у 18% - гестозом, у 50% - хронической фетоплацентарной недостаточностью (причем в 5 женщин наблюдали гипотрофию плода 2 степени). В 2 беременных обнаружено многоводие, а в 1 – маловодие.
Преждевременно (до 37 недель) родили самостоятельно 6 (12%) женщин. Антропометрические данные новорожденных соответствовали сроку гестации, РДС не наблюдался.
44(88%) женщины родили в срок. У 5 женщин наблюдался подъем артериального давления в 1 периоде родов. В 10 % беременных проводилось лечение первичной слабости родовой деятельности, в 8% - вторичной слабости родовой деятельности (в 1 женщины роды закончились путем наложения акушерских щипцов). У 8 рожениц выполнено кесарево сечение (у 2 – в связи с отслойкой нормально расположенной плаценты, у 3- в связи с аномалиями родовой деятельности, у 3 – в связи с дисстрессом плода в родах).
Третий период родов в 2 случаях сопровождался нарушением отделения последа.
Ранний послеродовый период осложнился у 2 родильниц гипотоническим кровотечением.
Таким образом, течение беременности и родов у женщин с гиперфункцией щитовидной железы сопровождается в большинстве случаев осложнениями. Данная группа беременных относится к группе риска и подлежит тщательному наблюдению во время беременности и родов.
ОЦІНКА ПЕРЕБІГУ ВАГІТНОСТІ ТА ПОЛОГІВ НА ТЛІ TORCH-ІНФІКУВАННЯ ЖІНКИ ТА ЙОГО НАСЛІДКИ ДЛЯ НОВОНАРОДЖЕНИХ
Кияненко В.А., студ 6-го курсу
Науковий керівник – к.м.н., доц. Сміян С.А.
СумДУ, кафедра акушерства та гінекології
На сучасному етапі розвитку акушерства і неонатології пильної уваги потребує проблема внутрішньоутробних інфекцій, які супроводжуються частим розвитком у плода ЗВУР, збільшенням перинатальних втрат та захворюваності новонароджених, вродженими вадами розвитку, жовтяницями, перинатальним ураженням нервової системи та ін.
Серед причин внутрішньоутробного, інтранатального та постнатального інфікування дітей, важливе місце займають інфекційні захворювання з так званої групи TORCH.
TORCH-інфекції мають спільні риси: їх широка розповсюдженість обумовлює високий ризик зараження вагітних жінок. Важливою особливістю захворювань групи TORCH є велика частота їх асоціацій, а також подібність клінічної картини.
Метою нашого дослідження було оцінити перебіг вагітності та пологів на тлі TORCH-інфікування жінки, а також прослідкувати його наслідки у новонароджених.
Обстежено 217 TORCH-інфікованих вагітних жінок, з них токсоплазмозом інфіковано 18,4%, цитомегаловірусом – 47%, вірусом простого герпесу типу І та ІІ – 66,4% та іншими інфекціями (хламідіозом та ін.) - 18,4%. За віком жінки розподілені на 3 групи: І група – вагітні до 20 років, ІІ група – вагітні від 20 до 30 років та ІІІ група – вагітні старше 30 років. Проаналізовано перебіг вагітності та пологів у них, а також оцінено стан їх новонароджених дітей. Отримані наступні результати: ускладнення вагітності (загроза переривання вагітності, ФПН, ранній та пізній гестози, мало-, багатоводдя) мали 85,7% жінок І групи, 78,2% жінок ІІ групи і 82,9% жінок ІІІ групи; серед вагітних І групи у 14,3% були передчасні пологи і 52,3 % мали ускладнення в пологах(тривалий безводний проміжок, гострий дистрес плода, первинна та вторинна слабкість родової діяльності), у ІІ групі - 5% передчасних пологів і 67% ускладнень в пологах, у ІІІ групі – 11,4% та 68,5% відповідно. Розроджені шляхом кесаревого розтину у І групи – 28,6% жінок, у ІІ групи – 42,2% жінок та у ІІІ групи – 48,5%.
При аналізі стану новонароджених від інфікованих жінок отримані такі результати:
| Вік матері | Оцінка за шкалою Апгар | Маса новонародженого | |||
| До 5 | 5-7 | 8-10 | N (2.700-4.000) | Патологічна | |
| До 20 | 0% | 23,8% | 76,2% | 66,7% | 33,3% |
| 20-30 | 0,6% | 29,2% | 70,2% | 83,2% | 16,8% |
| Більше 30 | 2,9% | 31,4% | 65,7% | 77,1% | 12,9% |
Таким чином, при TORCH-інфікуванні вагітної велика ймовірність виникнення акушерських ускладнень, зниження оцінки по шкалі Апгар при народженні плода.
СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ БАГАТОПЛІДНОЇ ВАГІТНОСТІ
Смирнова В.Ю., студ.6-го курсу
Науковий керівник – к.м.н., доц. Сміян С.А.
СумДУ, кафедра акушерства та гінекології
Багатоплідна вагітність не є нехарактерною для людини як біологічного виду, а за кількістю ускладнень, згідно з сучасними даними літератури, може вважатись чинником підвищеного ризику як для плодів, так і для материнського організму.
Був проведений ретроспективний аналіз 90 історій пологів жінок з багатоплідною вагітністю, які з 2005 по 2007 роки знаходились в СОЦАГР. За вказаний період відбулося 5291 пологів, з них 90 багатоплідних (89 двійнею і 1 трійнею), що становить 1,7%.
По рокам їх кількість розподілена наступним чином: 20 випадків (1,9%) у 2005 році, 33 (1,7%) у 2006 році, 37 (21%) у 2007 році. За нашими даними спостерігається зростання кількості багатоплідних вагітностей, що відповідає даним сучасної літератури. Самостійно вагітність настала у 90% жінок (спадковість у всіх простежується по батьківській і материнській лінії), після ЕКЗ - у 10%. Серед вагітних переважали жінки віком від 26 до 30 років. Повторновагітних жінок було 62,2%, повторнородящих – 46,7%
В структурі гінекологічних захворювань, що передували вагітності, найбільше місце займали хронічні запальні процеси ( 2005 р.-15%, 2006 р.-9%, 2007 р.-10,8% ), та безпліддя ( 2005 р.-10%, 2006 р.-9%, 2007 р.-16,2% ), в останньому випадку вагітність настала шляхом ЕКЗ ( 2005 р.-5%, 2006 р.-9%, 2007 р.-16,2% ).
Перебіг вагітності, найчастіше, ускладнювався загрозою переривання ( 2005 р.-25%, 2006 р.-33,3%, 2007 р.-43,2% ) та гестозом ( 2005 р.-20%, 2006 р.-12,2%, 2007 р.-18,9% ). Завершення вагітності в строк у 2005 р. відбулося у 70%, 2006 р.- 72,2%, 2007 р.- 83,8%. Операцією кесарева розтину розроджено у 2005 р.- 35%, 2006 р.-42,4%, 2007 р.-64,8% вагітних.
Середня вага плодів склала: 1-й плід-2420,0 та 2-й плід-2370,0. Оцінка за шкалою Апгар на 1' склала 7 балів ,а на 5'-8 балів у першого плода, та на 1'-6 балів, і на 5'-7балів у другого плода, за роки досліджень.
Висновки. Проведений статистичний аналіз показав тенденцію до зростання частоти багатопліддя. Повторновагітні жінки склали 62,2% за період дослідження. Кесарів розтин було використано майже в половині випадків, що говорить про велику кількість ускладнень під час вагітності та у пологах. Дослідження підтвердили що перший плід народжується з більшою масою тіла та має вищу оцінку за шкалою Апгар.
АДАПТАЦІЙНІ РЕАКЦІЇ У ПАЦІЄНТОК ІЗ ЗАПАЛЬНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ ВНУТРІШНІХ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ
Шевченко Ю.О., студ. 5-го курсу
Науковий керівник – асист. Дужа-Еластал О.І.
СумДУ, кафедра акушерства та гінекології
Провели обстеження 80 жінок у віці 20-34 років із збереженим двофазним оваріально-менструальним циклом. Із них 60 пацієнток з гострим неспецифічним сальпінгоофоритом (СО) склали основну групу, а 20, практично здорових, увійшли у групу контролю.
Адаптаційні реакції (АР), що відбивають кількісно-якісні закономірності адаптаційно-пристосувальних механізмів на дію різних за інтенсивністю подразників, оцінювали за відносною кількістю лімфоцитів. Якщо кількість останніх була до 20,0 % – тип реактивності відповідав реакції стресу; при кількості від 21,0 % до 27,0 % – реакції тренування; від 28,0 % до 43,0 % – реакції активації; 44,0 % і більше відсотків – реакції переактивації. До повноцінних, тобто фізіологічних адаптаційних реакцій, відносили реакції тренування та активації. Вважається, що вони відбивають динамічну рівновагу гомеостазису. Поява цих реакцій у процесі лікування та динамічного спостереження за пацієнтами є свідченням сприятливого прогнозу захворювання. До неповноцінних, або патологічних адаптаційних реакцій, відносили реакції стресу та переактивації, а також реакції тренування та активації, якщо вони супроводжувались патологічними змінами гемограми. До останніх відносили лейкопенію, лейкоцитоз, еозинофілію, моноцитоз та токсичну зернистість нейтрофілів. Ці реакції відбивають стан дезадаптації в організмі та порушення гомеостазису.
Встановлено, що серед наших пацієнток повноцінні адаптаційні реакції (ПАР) мали місце у 17 (28,3 %) випадках. Під впливом стандартної антибактеріальної терапії їх кількість збільшилась на 5,0 % (р>0,05), тобто недостовірно. Неповноцінні адаптаційні реакції (НАР) мали місце у 43 (71,7 %) пацієнток, зменшившись після стандартної терапії на 5,0 % (р>0,05). Оцінюючи ці реакції у різні пори року з’ясували, що кількість пацієнток з повноцінними АР зустрілась влітку у 8 (13,3 %), а восени – у 5 (8,3 %) випадках, що, нам здається, можна пояснити максимальною вітамінізацією та насиченням мікроелементами у літній та осінні періоди і сумарною позитивною дозою інсоляції. Мінімальна кількість повноцінних АР зустрілась взимку у 4 (6,7 %) та весною у 3 (5,0 % ) пацієнток. В цей же час кількість хворих з неповноцінними АР була максимальною, а саме у 14 (23,3 %) та у 13 (21,7 %) відповідно. Отже, у зимово-весняний період повноцінні АР зустрілись лише у 11,7 %, а неповноцінні АР – у 45,0 %, що достовірно більше у 3,8 рази (р<0,001). Влітку неповноцінні АР мали місце у 10 (16,7%), а найменша їх кількість була восени – у 3 (5,0 %) осіб. Загально відомо, що мінімальний рівень імунного захисту зустрічається саме у зимовий та весняний періоди. Отримані нами дані стосовно неповноцінних типів АР у цей період є тотожними із зазначеним вище і обумовлюють найбільшу чутливість організму до патологічних впливів у ці періоди. Дані показники можуть бути застосовані для визначення рівня імунної готовності організму до дії зовнішніх агресивних факторів та наукового обґрунтування підвищеної чутливості у пацієнток у зимовий та весняний періоди. Разом із цим, встановлення таких типів АР може бути рекомендовано для застосування засобів корегуючих адаптаційні реакції.
ЛАПАРОСКОПИЧЕСКИ АССИСТИРУЕМАЯ ВЛАГАЛИЩНАЯ ГИСТЕРЭКТОМИЯ В ЛЕЧЕНИИ ЖЕНЩИН С МИОМОЙ МАТКИ
Супрунова О.Н., студ. 6-го курса
Научный руководитель – к.м.н. Кожаков В.Л.
Одесский государственный медицинский университет,
кафедра акушерства и гинекологии №1
Миома матки – наиболее часто встречающаяся доброкачественная опухоль половой системы женщины. Ее частота среди других гинекологических заболеваний составляет 20-44%. Около 60% лапаротомий и 1/3 гистерэктомий производится по поводу миомы матки. Цель работы – проанализировать опыт применения лапароскопически ассистируемой влагалищной гистерэктомии в лечении женщин с миомой матки. На базе ГКБ№9 проведен ретроспективный анализ 50 историй болезни женщин, которым проведено вышеуказанное оперативное лечение. Возраст женщин колебался в пределах 37-68 лет, в среднем - 46,7±1,26 лет. Размеры матки соответствовали в среднем 10-15 неделям беременности. Выбранная методика позволяла осуществлять наложение швов на матку и удаление фрагментированных узлов через кольпотомный доступ при субсерозно-интрамуральном (5 случаев;10%), интрамурально-субмукозном (4 случая; 8%) расположении миоматозных узлов и при больших размерах субсерозных узлов (средние размеры составляли 10,8±0,6 см) (41 случай; 82%). У 42 пациенток (84%) наблюдалась солитарная миома, у 8 (16%) женщин – множественная. Показаниями к операции были бесплодие (90%), невынашивание беременности (28%), размеры матки более 12 недель беременности (60%), подслизистая локализация узлов, отсутствие эффекта от гормональной терапии и др. Продолжительность операции составляла 60-120 минут, в среднем - 71±3,6 минут. Пациентки находились в стационаре 3-5 дней. Средняя кровопотеря – 180±7,8 мл. Осложнений не наблюдалось, в связи с чем перехода на лапаротомию не было. Таким образом, лапароскопически ассистируемая влагалищная гистерэктомия является целесообразным и эффективным методом оперативного лечения женщин с миомой матки. Лапароскопический и влагалищный доступ позволяет значительно сократить время операции, уменьшить интраоперационную кровопотерю и риск осложнений, достичь высокого косметического эффекта и быстрого восстановления в послеоперационном периоде.
МОРФОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЛОСКОКЛІТИННОГО ПОМІРНОДИФЕРЕНЦІЙОВАНОГО РАКУ ШИЙКИ МАТКИ У ХВОРИХ, ЯКИМ ПРОВОДИЛОСЯ КОМБІНОВАНЕ ЛІКУВАННЯ З ВИКОРИСТАННЯМ БРАХІТЕРАПІЇ
Григорчук С.П.
Науковий керівник – проф. Благодаров В.М.
Національний медичний університет імені О.О. Богомольця,
кафедра патологічної анатомії
Рак шийки матки – одна з найчастіших пухлин жіночої статевої системи. Серед злоякісних пухлин у жінок рак шийки матки займає друге місце, поступаючись лише раку молочної залози.
Мета дослідження: Визначити морфологічні ознаки помірнодиференційованого плоскоклітинного раку шийки матки у хворих, яким проводилася брахітерапія для встановлення ефективності променевого лікування.
Матеріал і методи: Морфологічно вивчено 19 спостережень помірнодиференційованого плоскоклітинного раку шийки матки до і після застосування передопераційної внутрішньопорожнинної брахітерапії. Сумарна осередкова доза брахітерапії склала 20 Гр.
Результати дослідження: Клітини паренхіми помірнодиференційованого незроговілого плоскоклітинного РШМ широко варіюють за величиною і формою. По периферії пухлинних комплексів переважають полігональні клітини зі світлою, слабко еозинофільною цитоплазмою, що містять овоїдні великі ядра з нерівномірним розподілом хроматину, що переважно конденсується в периферичних відділах, ближче до ядерної мембрани. Співвідношення ядра і цитоплазми в таких клітинах при візуальній оцінці приблизно однакове. Для частини пухлинних комплексів, що розташовуються поблизу базальної мембрани, характерне віялоподібний розподіл дуже великих пухлинних клітин з витягнутими, подовженими паличкоподібними, іноді - веретеноподібними, різко гіперхромними ядрами, що займають майже весь об’єм клітини. Для помірнодиференційованого незроговілого плоскоклітинного раку шийки матки характерні виражені вторинні зміни у вигляді запальної гіперемії, набряку строми, осередкової, часом інтенсивної клітинної реакції, геморагій і дрібних вогнищ некрозу з перифокальним розвитком фібринозного і фібринозно-гнійного запалення. Після брахітерапії спостерігається перебудова гістоструктури пухлини. Виявлено зменшення питомого об’єму паренхіми помірнодиференційованого плоскоклітинного незроговілого раку шийки матки до 0,31500,0306, що в 1,18 разу менше, ніж у пацієнток цієї групи до початку лікування. Зменшення питомої частки пухлинної паренхіми відбувається як за рахунок зростання питомого об’єму вогнищ некрозу, що складає 0,09030,0219, так і внаслідок зростання питомих об’ємів строми і судинного русла, рівних відповідно 0,16270,0201 і 0,14910,0177.
Висновок. Кількісна та якісна оцінка структури помірнодиференційованого плоскоклітинного раку шийки матки у хворих, яким проводилося комбіноване лікування з використанням брахітерапії, свідчать про значне зменшення питомої частки пухлинної паренхіми, суттєве зниження мітотичного індексу і відповідне збільшення апоптотичного індексу.