Оявлятися у формі гострої недостатності (І-IV стадії за Killipp) І як різке загострення хронічної серцевої недостатності (хсн, І-ІІІ стадії, І-IV класи по nyha)
| Вид материала | Документы |
- Уніфікований клінічний протокол медичної допомоги лікування пацієнтів з хронічної хворобою, 398.66kb.
- Дицини та соціального захисту населення, формування гуманістичного ставлення суспільства, 406.12kb.
- Тести з дисципліни «Маркетингові дослідження та аналіз інформації» Модульний контроль, 145.27kb.
- Академія медичних наук україни інститут кардіології ім. Акад. М. Д. Стражеска чабан, 532.57kb.
- Шпаргалки з цивільного права України, 1116.56kb.
- Укоопспілка львівська комерційна академія, 2534.12kb.
- Діабетична ретинопатія (ДР) мікроангіопатія судин сітківки ока у хворих на цукровий, 1083.23kb.
- М.І. Пирогова «затверджено» на методичній нараді кафедри Завідувач кафедри 200 р. Методичні, 253.1kb.
- "Нейроендокринні синдроми в гінекології", 212.29kb.
- Перемова, 6735.07kb.
КЛІНІКО-ЛАБОРАТОРНІ ОСОБЛИВОСТІ ХРОНІЧНИХ ВІРУСНИХ ГЕПАТИТІВ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ОЗОНОТЕРАПІЇ В ЇХ ЛІКУВАННІ
Кривогуз І.М., магістрант
Науковий керівник – д. м. н., професор Чемич М.Д.
СумДУ, кафедра інфекційних хвороб
Вірусні гепатити з парентеральним механізмом передачі є глобальною проблемою людства, яку можна порівняти хіба що зі СНІДом. За даними ВООЗ, у різних країнах світу інфіковано або перенесло захворювання в минулому близько 2 млрд. населення, що значно перевищує захворюваність на ВІЛ-СНІД.
Мета – вивчити клініко-лабораторні особливості хронічних вірусних гепатитів В і С (ХВГВ і ХВГС) та можливість використання озонованих розчинів в їх лікуванні.
Було проаналізовано медичні карти хворих на хронічні вірусні гепатити (ХВГ), які знаходились на стаціонарному лікуванні в Сумській обласній клінічній інфекційній лікарні ім. З.Й. Красовицького у 2006-2007 рр. Протягом цього періоду в стаціонарі знаходилось 155 хворих на ХВГ (перша група). Серед них пацієнтів з ХВГВ – 35 (22,6 %), з ХВГС – 120 (77,4 %). Переважали особи чоловічої статі – 95 (61,3 %), жінок було – 60 (38,7 %). Озонотерапію у вигляді внутрішньовенного крапельного введення озонованого фізіологічного розчину отримували 13 (8,4 %) хворих, середня кількість процедур – 3 (друга група).
Тривалість перебування в стаціонарі була однаковою в пацієнтів обох груп і складала (15±0,5 днів) та (14±0,9 днів) відповідно перша (І) та друга (ІІ) групи. У клінічному аналізі крові кількість лейкоцитів при поступленні була вищою в І (6,1±0,2) × 109/л, ніж у ІІ – (4,8±0,3) × 109/л (р ˂ 0,05). При виписуванні кількість лейкоцитів не змінювалась. ШОЕ при поступленні було однакова в обох групах (9±0,9) мм/год, при виписуванні вище у І (9,8±1,1) мм/год, ніж в ІІ (3,2±0,4) мм/год відповідно (р ˂ 0,05). У лейкоцитарній формулі відсоток паличкоядерних нейтрофільних гранулоцитів при поступленні і виписуванні був меншим в І (3,8±0,4) % та (3,7±0,3) %, ніж у ІІ – (4,5±1,1) % та (5,6±1,2) %, (р ˂ 0,05). Сегментоядерні – переважали у І (56±0,9) % та (58±1,2) %, ІІ – (53±2,2) % та (47±2,3) % при поступленні та виписці відповідно (р ˂ 0,05). Відсоток лімфоцитів коливався в І (33±0,9) % при поступленні та (32±1,2) % при виписуванні, в ІІ – (34±1,6) % та (37±2,1) % відповідно. Відсоток моноцитів був меншим у І (5,3±0,2) % при поступленні та (5,2±0,3) % при виписуванні, ніж в ІІ – (6,6±0,7) % та (7,7±1,3) % відповідно (р ˂ 0,05). Загальний білок складав в І (74,1±0,6) г/л при поступленні та (73,2±0,6) г/л при виписуванні, в ІІ – (73,5±1,5) г/л та (74,6±2,6) г/л відповідно. Вміст загального білірубіну був вищим у І, і на момент поступлення складав (27,2±3,0) мкмоль/л, при виписуванні – (17±1,5) мкмоль/л, в ІІ – (20,2±2,8) ммоль/л та (9,8±1,3) ммоль/л (р ˂ 0,05). Підвищення білірубіну за рахунок прямої фракції було в 35 % хворих І і складало (27,1±5,7) мкмоль/л при поступленні, при виписуванні – (14,6±3,4) мкмоль/л. ІІ в 53 % хворих спостерігалось підвищення прямої фракції білірубіну при поступленні (19,1±0,5) мкмоль/л, при виписуванні – не визначався (р ˂ 0,05). Активність амінотрансфераз у І була такою: АлАТ – (143±18,9) ОД/л при поступленні, (105±9,8) ОД/л при виписуванні, АсАТ – (121±22,9) ОД/л при поступленні, (71±6,7) ОД/л при виписуванні. У ІІ: АлАТ (174±35,2) ОД та (161±34,6) ОД/л, АсАТ (123±23,8) ОД/л та (111±30,9) ОД/л відповідно. По активності лужної фосфатази спостерігалась така динаміка: І (198±11,6) ОД/л при поступленні, (187±12,8) ОД/л при виписці, ІІ – (207±40,8) ОД/л та (177±30,8) ОД/л. Активність γ-глутамілтрансферази в І складала (110±21,1) ОД/л при поступленні, (87±10,1) ОД/л при виписці, ІІ – (135±51,2) ОД/л та (86±40,9) ОД/л відповідно.
Отже, при використанні внутрішньовенного крапельного введення озонованого фізіологічного розчину спостерігалась позитивна динаміка вмісту загального білірубіну в сироватці крові, активності печінкових ферментів.
ДОСЛІДЖЕННЯ АНТИЦИТОЛІТИЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ЦИКЛОФЕРОНУ ПРИ ХРОНІЧНОМУ ВІРУСНОМУ ГЕПАТИТІ В
Любченко Н.М., лікар-інтерн
Науковий керівник - д. м. н., професор Чемич М.Д.
СумДУ, кафедра інфекційних хвороб
Вірусні гепатити займають третє місце за росповсюдженістю серед усіх вірусних інфекцій у світі. Близько 2 млрд людей є носіями вірусу гепатиту В. Відомо, що широко використовуваний препарат циклоферон достовірно сприяє зниженню активності трансаміназ у хворих на хронічний вірусний гепатит В. Однак як показник якості антицитолітичної дії найбільше значення має не лише сам по собі факт зниження активності трансаміназ до норми, а зміни їх співвідношення, яке відображається коефіцієнтом Де Рітіса (АсАТ/АлАТ).
Мета роботи - довести доцільність використання циклоферону для зменшення проявів цитолізу.
Були порівняні динамічні зміни показників коефіцієнту Де Рітіса за методом Карнищенка (визначенння коефіцієнту терапевтичної ефективності (КТЕ)) між двома групам хворих, що пройшли курс лікування хронічного гепатиту В. Групи були сформовані вибірково на базі архівних даних СОКІЛ ім. З.Й. Красовицького за період 2003-2007 рр. Першу групу – контрольну - склали 20 хворих, які були проліковані з використанням загальноприйнятої терапії. Другу - основну – 20 пацієнтів, які отримували загальноприйняту терапію та внутрішньом’язові ін’єкції 12,5 % розчину циклоферону через добу.
Позитивну відповідь на лікування як в першій, так і в другій групі дали 60 % хворих, КТЕ в першій і другій групах був 0,7 та 1,05 відповідно. КТЕ у хворих з основної групи виявився на 33,3 % вищий, ніж у контрольній.
Отже, циклоферон, за умови здатності організму хворого дати позитивну відповідь на його застосування, є ефективним препаратом зниження біохімічних проявів цитолітичної активності при хронічному вірусному гепатиті В. Курс загальноприйнятої терапії в комбінації з курсом циклоферонотерапії є на 33,3 % ефективнішим за курс загальноприйнятої терапії стосовно проявів цитолізу при хронічнрму вірусному гепатиті В.
Таким чином, слід рекомендувати поєднання загальноприйнятої терапії з використанням циклоферону при хронічному вірусному гепатиті В.
ЕПІДЕМІЧНА СИТУАЦІЯ З ВІЛ/СНІДУ В СУМСЬКІЙ ОБЛАСТІ
Прядка Т. М., лікар-інтерн
Науковий керівник – д. м. н., професор Чемич М. Д.
СумДУ, кафедра інфекційних хвороб
В Україні станом на 01.11.2007 року офіційно зареєстровано 119107 ВІЛ-інфікованих осіб, цього ж року в Сумській області було виявлено 179 нових випадків ВІЛ-інфекції.
Мета роботи – комплексна оцінка інтенсивності епідемічного процесу ВІЛ/СНІДу в Сумській області.
Проаналізувавши поширеність ВІЛ-інфекції в Сумській області станом на 01.01.2007 року, встановили, що найвищий показник ВІЛ-інфікування був у Роменському (27,8 на 100 тис. населення), Кролевецькому (21,1), Шосткінському (14,2), Конотопському (13,2), Буринському та Охтирському (12,8), Тростянецькому (10,2) районах; значно нижчий – в Ямпільському (7,2), Білопільському (7,1), Краснопільському (6,4), Сумському (6,3), В-Писарівському (4,3), Недригайлівськму (3,5), Лебединському (1,9) районах. Не було виявлено ВІЛ-інфікованих у Л-Долинському, Путивльському та С-Будському районах. Кількість інфікованих у м. Суми становить 10,3 на 100 тис. населення.
Із шляхів передавання найчастіше реєструються парентеральний та статевий, значно рідше – вертикальний та невстановлений. Так, у 2003 році парентеральний шлях передачі склав 50 %, статевий – 28,4 %, вертикальний – 14,7 %, не встановлений – 6,8 %; у 2004 р. – 41,9 %, 25,7 %, 20,3 %, 12,3 %; у 2005 р. - 40,2 %, 33,7 %, 16,3 %, 9,7 %; у 2006 р. -46,9 %, 32,4 %, 13,1 %, 7,6 %; у 2007 р. - 45,8 %, 35,8 %, 13,9 %, 4,5 % відповідно.
Серед обстежених на ВІЛ-інфекцію переважають особи чоловічої статі. Так, у 2003 році відсоток ВІЛ-інфікованих чоловіків склав 59,5 %, жінок – 40,9 %; у 2004 р. – 58,1 %, 41,9 %; у 2005 р. – 50 %, 50 %; у 2006 р. – 53 %, 47 %; у 2007 р. – 62,2 %, 37,7 % відповідно.
Серед осіб, які інфікувалися ВІЛ, переважну більшість складають представники вікової групи від 20 до 40 років із слабо вираженою тенденцією до збільшення частки вікової групи у віці 14-19 років. Так, у 2003 році у віці 0-14 років зареєстровано 16 % ВІЛ-позитивних, 15-19 років – 9 %, 20-29 років – 46,6 %, 30-39 років – 21,6 %, 40 та більше років – 6,8 %; у 2004 р. – 20,3 %, 4,1 %, 48,6 %, 21,6 %, 5,4 %; у 2005 р. – 16,3 %, 1,1 %, 50 %, 25 %, 7,6 %; у 2006 р. – 11 %, 3,4 %, 56,6 %, 20 %, 9 %; у 2007 р. – 9,5 %, 3,4 %, 53,6 %, 22,9 %, 10,6 % відповідно.
Спостерігається щорічне збільшення нових випадків СНІД та смерті від СНІДу. За даними 2003 року, діагноз СНІД був встановлений у 16 осіб, кількість померлих становила 6; у 2004 р. – 14 та 8; у 2005 р. – 21 та 9; у 2006 р. – 52 та 10; у 2007 р. – 14 та 12 відповідно.
Таким чином, щорічно спостерігається збільшення реєстрації нових випадків ВІЛ-інфекції. Найбільші показники поширення ВІЛ відмічаються в Роменському, Кролевецькому, Шосткінському, Конотопському, Буринському та Охтирському районах. Хоча парентеральний шлях передавання ВІЛ залишається домінуючим, відбувається поступове збільшення частки статевого шляху передавання. Спостерігається тенденція до зростання кількості ВІЛ-позитивних чоловіків. Епідемія ВІЛ-інфекції/СНІДу вражає найбільш працездатні та репродуктивні верстви населення у віці від 20 до 40 років. Кількість хворих на СНІД та померлих від СНІДу на 2007 рік у порівнянні з 2003 роком зросла вдвічі.
ПОШИРЕННЯ ВІЛ – ІНФЕКЦІЇ СЕРЕД СПОЖИВАЧІВ ІН’ЄКЦІЙНИХ НАРКОТИКІВ У СУМСЬКІЙ ОБЛАСТІ
Тимощук Т.В., лікар - інтерн
Науковий керівник - к. м. н., доцент Ільїна Н. І.
СумДУ, кафедра інфекційних хвороб
Україна займає перше місце серед країн Східної Європи по поширенню ВІЛ-інфекції. Сумська область за рівнем захворюваності на ВІЛ/СНІД посіла сьоме місце серед 27 адміністративних територій України. Поширення хвороби набуло епідемічного характеру, що пов`язано з проникненням ВІЛ у середовище споживачів ін`єкційних наркотиків. Парентеральний шлях інфікування ВІЛ, зумовлений спільним використанням шприців, голок, обладнання для приготування наркотиків, був і залишається домінуючим у наш час.
Метою дослідження було вивчити темпи поширення ВІЛ-інфекції серед споживачів ін`єкційних наркотиків.
Дослідження проводились на базі Сумського обласного центру профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу. Нами було оброблено дані за період з 1997 року по 01.01.2008 року. За цей час в області було зареєстровано 909 ВІЛ-інфікованих осіб, що складає 75,17 на 100 тис. населення, та 80 хворих на СНІД. Слід відмітити, що 179 з них було виявлено у 2007 році. На диспансерному обліку в Сумському обласному центрі профілактики ВІЛ-інфекції /СНІДу станом на 01.01.2008 знаходиться 592 особи, серед них 215 (36,3 %) є споживачами ін’єкційних наркотиків, з них 33 хворих на СНІД (15,3 %). Найбільша кількість ВІЛ-інфікованих, хворих на наркоманію, у 2007 році виявлено в місті Суми (9 чоловік). Друге місце посідають Шосткинський, Роменський, Конотопський райони (по 7 осіб відповідно). Для порівняння, в 2006 році було 56 ВІЛ-інфікованих ін’єкційних наркоманів, що на 26 % менше проти 2007 року. На першому місці стояв Шосткинський район (8 осіб), на другому місці – Конотопський (6), на третьому – Кролевецький (5). Частка чоловіків у 2006 році становила 62,5 % (35 осіб), жінок – 37,5 % (21); у 2007 році чоловіки склали 60,4 % (130), жінки 39,6% (85).
Слід зазначити, що в нашому регіоні нові випадки інфікування ВІЛ в значній мірі сконцентровані у віковій групі 15 – 24 роки.
Таким чином, протягом 2007 року збільшилась кількість ВІЛ-інфікованих серед ін’єкційних наркоманів у порівнянні з 2006 роком, що, можливо, пов’язано з більшою доступністю методів обстеження і їх анонімністю.
ЕФЕКТИВНІСТЬ БІЛЬТРИЦИДУ В ЛІКУВАННІ ОПІСТОРХОЗУ
Чергінець Д.Б, лікар-інтерн
Науковий керівник - д. м. н., професор Чемич М. Д.
СумДУ, кафедра інфекційних хвороб
Опісторхоз займає особливе місце серед інших гельмінтозів Сумської області в зв’язку з його схильністю до хронізації, розвитком тяжких ускладнень. В Україні до областей з високим ризиком інвазії опісторхісами відносяться Сумська, Полтавська та Чернігівська.
У Сумській області ураженість місцевого населення опісторхозом сягає від 10 % до 50 % та реєструється в 16 з 18 районів. З 90-х років ХХ століття впроваджене лікування опісторхозу з використанням більтрициду, ефективність якого складає 90 %.
Мета дослідження - визначити клініко-лабораторну ефективність лікування опісторхозу більтрицидом.
Проведений аналіз 40 медичних карт хворих, які перебували на стаціонарному лікуванні в СОКІЛ з 2003 по 2007 рр. Оцінка ефективності лікування проводилась з урахуванням результатів овоскопічного дослідження калу і жовчі. Методи дослідження: клініко-анамнестичні, лабораторні (біохімічне дослідження крові, паразитологічне), інструментальні: ФГДС, УЗД, фракційне дослідження жовчі (3 кратне).
Клінічний перебіг опісторхозу в значній мірі визначався тривалістю інвазії. При інвазії до 5 років перебіг хвороби був субклінічним – 8 (70 %) хворих; при тривалості від 5 до 15 років хворі скаржились на відрижку, нудоту, тяжкість у шлунку, біль у правому підребер’ї, періодичну діарею. При об’єктивному обстеженні визначалась помірна болючість печінки та позитивний симптом Кера. Тривалість інвазії більше 15 років спричиняла стійкі захворювання системи травлення: хронічний холецистит 40 (100 %) хворих, гепатит 28 (70 %), панкреатит 16 (40 %). Ефективність лікування, в залежності від тривалості інвазії, відповідно склала: до 5 років – 97 %; 5-15 років - 97 %, більше 15 років - 87 %. Відповідно по групам: у 3 %, 3 %, 13 % хворих проводилось повторне лікування або застосовування 2 препаратів (більтрицид + озонотерапія, більтрицид + гіпербарична оксигенація).
Таким чином, при ранній діагностиці опісторхозу ефективність лікування підвищувалась і зменшувалась кількість ускладнень. Частота побічних ефектів лікування більтрицидом збільшувалась з тривалістю ураження опісторхозом. Необхідно проводити інформаційно-просвітню роботу серед населення з профілактики інфікування опісторхіями.
ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ВІРУСНОГО ГЕПАТИТУ А В УМОВАХ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО
РАЙОНУ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Шабло І.А., лікар-інтерн
Науковий керівник – к. м. н., доцент Ільїна Н.І.
СумДУ, кафедра інфекційних хвороб
Вірусний гепатит А (ВГА) – одне з найбільш розповсюджених на планеті захворювань. Оцінюючи поширеність ВГА, слід враховувати, що на один випадок жовтяничної форми припадає 5 випадків без жовтяниці. Більш високі, ніж у розвинутих країнах світу, показники захворюваності на ВГА, особливо серед молодого працездатного населення, низький рівень комунального благополуччя населених пунктів, імунологічна незахищеність молодого населення, а також значні економічні збитки, що пов’язані з даним захворюванням, ставлять проблему профілактики та своєчасної діагностики ВГА в розряд актуальних.
Мета - вивчити клініко-епідеміологічні особливості перебігу ВГА в Кролевецькому районі за період з 2004 по 2006 рр.
Проведено ретроспективний аналіз 123 медичних карт стаціонарних хворих на ВГА, що перебували на лікуванні в інфекційному відділенні Кролевецької ЦРЛ у 2004-2006 рр. Діагноз було встановлено на підставі клініко-епідеміологічних та лабораторних даних.
Вік обстежених коливався від 1 до 49 років: хворі у віці 1-15 років склали 30 %; 16-30 - 56 %; 31-49 – 22,8 %. Частіше хворіли на ВГА чоловіки (62,6 %), ніж жінки (37,3 %). Спостерігалася осінньо-зимова сезонність. У 11,4 % хворих переджовтяничний період перебігав за грипоподібним типом, у 42,3 % - за диспепсичним та у 46,3 % - за змішаним. Практично в усіх хворих (99,2 %) спостерігався середньотяжкий перебіг захворювання і лише в 0,8 % – легкий. Жовтянична форма спостерігалася у 90,2 %, безжовтянична – у 9,8 %. Середня тривалість перебування в стаціонарі склала 27 ліжко-днів.
Таким чином, захворюваність на ВГА у Кролевецькому районі характеризується ураженням молодих осіб, хворіють переважно чоловіки у віці до 30 років. Переважає жовтянична форма середнього ступеня тяжкості. Характерна осінньо-зимова сезонність.
ЧАСТОТА ВИЯВЛЕННЯ МАРКЕРІВ ПАРЕНТЕРАЛЬНИХ ГЕПАТИТІВ У ГРУПІ ЕПІДЕМІЧНОГО РИЗИКУ
Яковлєва Г.В., лікар-інтерн
Науковий керівник – д. м. н., професор Чемич М.Д.
СумДУ, кафедра інфекційних хвороб
Актуальність парентеральних гепатитів зумовлена тенденцією до їх зростання, а також неповною відповідністю між зареєстрованими статистичними даними і реальною поширеністю серед населення вірусних гепатитів В(ВГВ) і С(ВГС) за рахунок недіагностованих безсимптомних форм.
Мета роботи - дослідити реальну поширеність маркерів вірусних гепатитів серед медичних працівників, вагітних, донорів і довести необхідність проведення обстеження їх на маркери ВГ (HВsAg, анти-HCV).
Проведено ретроспективне вивчення досліджень на маркери ВГ (HВsAg, анти-HCV) методом ІФА серед населення Сумської області за останні чотири роки (2003-2006 рр.). Проаналізована динаміка результатів обстеження на маркери ВГВ і ВГС за чотири роки у медпрацівників, вагітних, донорів. Усі дані статистично опрацьовані і представлені в абсолютних та інтенсивних показниках.
За період з 2003 по 2006 р.р. серед населення Сумської області було проведено 231966 досліджень на маркери вірусних гепатитів (HВsAg, анти-HCV) методом ІФА. На HВsAg було обстежено 139816 осіб, на анти-HCV - 92150.
Позитивними виявилися результати обстеження в 8860 випадках, що складає 3,8 %. Відсоток позитивних результатів при обстеженні на HВsAg склав 3 %, на анти-HCV - 5,1 %. Простеживши динаміку позитивних результатів обстеження на HВsAg, анти-HCV встановлено, що максимальним показник був у 2003 році і склав 4,6 %, а мінімальним - у 2004 році і дорівнював 3,2 %. Загальна тенденція до зростання чи зниження відсотку позитивних результатів за цей період не простежувалась. Так, у 2004 році цей показник знизився до 3,2 %, у 2005 році зріс до 4,1 %, а в 2006 році знов зменшився до 3,5 %.
Окремо було проведено дослідження поширеності маркерів ВГ серед медичних працівників, вагітних і донорів.
Серед донорів кількість досліджень за період з 2003 по 2006 рік поступово знизилась з 37748 у 2003 році до 26544 у 2006 році. При цьому відсоток позитивних результатів до 2005 року зростав таким чином: 2003 р. - 1,8 %, 2004 р. – 2,3 %, 2005 р. - 3,0 %. У 2006 році знизився до 2,5 %.
Охоплення контингенту вагітних жінок обстеженням на маркери ВГ за ці роки зросло з 4614 до 9605. При цьому відсоток позитивних результатів змінювався таким чином: 2003 р. - 2,4 %, 2004 р. – 0,5 %, 2005 р. – 1,5 %, 2006 р. – 1,2 %.
Рівень обстеження медпрацівників на маркери вірусних гепатитів зріс з 3304 до 9928. Динаміка відсотку позитивних результатів обстежень мала такий вигляд: 2003 р. – 3,1 %, 2004 р. – 2,5 %, 2005 р. – 1,3 %, 2006 р. – 1,7 %
Таким чином, за період з 2003 по 2006 рік відсоток позитивних результатів обстеження на маркери ВГ (HBsAg та анти-HCV) коливався в межах від 3,2 % до 4,6 %. Слід зазначити, що кількість проведених обстежень на анти-HCV була в 0,66 рази нижче, ніж кількість обстежень на HВsAg, хоча відсоток позитивних результатів при обстеженні на анти-HCV був вищий у 1,7 рази. Окрім того, кількість обстежень серед донорів знизилась, при тому, що відсоток позитивних результатів зріс. Враховуючи велику частоту безсимптомних форм ВГВ і ВГС та несприятливий прогноз захворювання при його пізньому діагностуванні і призначенні лікування, є доцільним рекомендувати проводити обстеження на маркери ВГ (HВsAg, анти-HCV) усім медпрацівникам та пацієнтам з груп медичного та епідемічного ризику.
КЛІНІКО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ АНГІН
Гомаз А.О., лікар-інтерн
Науковий керівник - д.м.н., професор Чемич М.Д.
СумДУ, кафедра інфекційних хвороб
Актуальність ангін пов’язана з їх широким розповсюдженням, а також з частим розвитком ускладнень і переходом у хронічний тонзиліт.
Проведено аналіз медичних карт 140 хворих, які знаходились на стаціонарному лікуванні в СОКІЛ ім. З.Й. Красовицького, з них чоловіків було 64, жінок – 76, вік хворих складав (26,1±0,8) року.Пацієнтів із середнім ступенем тяжкості було 92,1 %, з тяжким перебігом - 7,1 %. Діагностовано переважно первинну лакунарну ангіну (69.3 %), менший відсоток складала повторна лакунарна ангіна - 25,7 %. Незначна кількість хворих мала ангіну Сімановського-Венсана (5 %). Усі хворі госпіталізовані на другий день захворювання. Ускладнення( паратонзилярний абсцес) розвивався у 18 хворих.
У всіх хворих при госпіталізації спостерігався біль у горлі, загальна слабкість, інтоксикація, гіперемія зіву, нальоти, збільшення лімфатичних вузлів, у 8 осіб було порушення ритму серця . Основні симптоми зникали на другий-третій день (2±0,7). У клінічному аналізі крові при поступленні спостерігалися: лейкоцитоз (9,9±0,3)х109/л, збільшенняШОЕ (21±1,1) мм/год. При виписуванні кількість лейкоцитів та ШОЕ поверталися до норми-(5,5±0,1)х109/л, (4,8±0,1) мм/годвідповідно. В лейкоцитарній формулі при поступленні був підвищений відсоток палочкоядерних нейтрофільних гранулоцитів (9,8±0,04) %, при виписуванні – (2,2±0,1) %. Відсоток сегментоядерних нейтрофільних гранулоцитів при поступленні та виписуванні складав (58±0,5) % та (41,2±0,3) % відповідно.Відсоток лімфоцитів та моноцитів при виписуванні був менший (18,7±0,1)% та (3,6±0.2)% відносно поступлення (25.9±0,9) % та (6,7 ±0.2) % відповідно (p<0,05).
При бактеріологічному дослідженні мазків із зіву та носу спірохета Венсана виявлялась у 5 % ,стафілокок - 15 % , стрептокок - 80 % хворих.
Хворі отримували етіотропну терапію: цефазолін (38,8 %) , метрогіл (10,7 %), нацеф (6,4 %), цефтріаксон (10 %), доксіциклін (5 %), цефангін (2.8 %), ампіцилін (39.2 %). Крім того пацієнти отримували: реосорбілакт (6,4 %), лоратадін (51,4 %), діазолін (75 %), амізон (56,4 %), сульфат магнезії 25 % розчин (68,8 %), лімфоміозот (19,2 %), енгістол (6,4 %); місцево -фарінгосепт (35,7 %), септефріл (53,5 %), лісобакт (34,2 %). Всім хворим було призначено полоскання ротоглотки гіпохлоритом натрію. Значній частині хворих проводилась аутогемотерапія(76.4 %). Тривалість перебування хворих у стаціонарі становила(6,5±0,1) дня.
Таким чином, переважна кількість хворих мала первинну ангіну, середнього ступеня тяжкості. Введення антибактеріальних препаратів проводилось в основному парентерально, що є недоцільним при середньому ступені тяжкості.