Оявлятися у формі гострої недостатності (І-IV стадії за Killipp) І як різке загострення хронічної серцевої недостатності (хсн, І-ІІІ стадії, І-IV класи по nyha)
| Вид материала | Документы |
- Уніфікований клінічний протокол медичної допомоги лікування пацієнтів з хронічної хворобою, 398.66kb.
- Дицини та соціального захисту населення, формування гуманістичного ставлення суспільства, 406.12kb.
- Тести з дисципліни «Маркетингові дослідження та аналіз інформації» Модульний контроль, 145.27kb.
- Академія медичних наук україни інститут кардіології ім. Акад. М. Д. Стражеска чабан, 532.57kb.
- Шпаргалки з цивільного права України, 1116.56kb.
- Укоопспілка львівська комерційна академія, 2534.12kb.
- Діабетична ретинопатія (ДР) мікроангіопатія судин сітківки ока у хворих на цукровий, 1083.23kb.
- М.І. Пирогова «затверджено» на методичній нараді кафедри Завідувач кафедри 200 р. Методичні, 253.1kb.
- "Нейроендокринні синдроми в гінекології", 212.29kb.
- Перемова, 6735.07kb.
Секція інфекційних хвороб
ВІДНОВЛЕННЯ ФУНКЦІЙ ШЛУНКА В ПЕРІОД ПІЗНЬОЇ РЕКОНВАЛЕНСЦЕНЦІЇ ШИГЕЛЬОЗУ
Чемич М.Д., д.мед.н., професор
СумДУ, кафедра інфекційних хвороб
Шигельоз (Ш) в усьому світі займає одне з провідних місць у структурі гострих кишкових інфекційних захворювань. Сформувалася думка, що Ш легке захворювання, яке не має ускладнень і тому не потребує медикаментозного лікування та госпіталізації. Але зараз ситуація істотно погіршилась: почастішали випадки тяжкого та затяжного Ш, частіше виникають ускладнення. Традиційна терапія Ш здебільшого недостатньо ефективна і виникає необхідність проведення інтенсивного комплексного лікування та пошуку нових лікарських засобів. До того ж використання антибіотиків значно поглиблює дисбіотичні процеси в кишечнику, які супроводжують Ш, і сприяє надходженню ендотоксинів збудника в кровообіг.
З метою вивчення змін реґіонарного кровотоку слизової оболонки шлунка (РКСОШ), кислотоутворювальної (КУ), кислотонейтралізуючої (КН) та скоротливої (СК) функцій шлунка після перенесеного Ш у період пізньої реконвалесценції було обстежено 29 осіб. Усі вони були госпіталізовані в стаціонар з середньотяжким Ш, обстежені, проліковані та виписані на (9,620,48) день із клінічним видужанням. Серед обстежених чоловіків було 16 (55,2 %), жінок – 13 (44,8 %). Вік склав (33,462,45) років. Обстежені в стаціонарі отримували загальноприйняте лікування і такі препарати: перша група – ентеросорбенти – 12 хворих (поліфепан – 4, сунамол – 8); друга група – ентеросорбенти та один антибактеріальний препарат – 7 (ципротин+поліфепан – 6, фуразолідон+поліфепан – 1); третя група – два антибактеріальні препарати – 10 (фуразолідон+фталазол – 6, ампіцилін+гентаміцин – 4). Дослідження проведено на (60,54,8) день після виписування зі стаціонару.
При огляді обстежуваних першої групи скарг не було, будь-які патологічні відхилення зі сторони внутрішніх органів і систем відсутні, всі вважали себе повністю здоровими. Друга група: скарги на відчуття тяжкості в епігастрії після надмірного споживання їжі – 3 особи; будь-які патологічні відхилення зі сторони внутрішніх органів та систем відсутні; всі вважали себе повністю здоровими. Третя група: скарги на відрижку повітрям (3 особи), печію (2 особи), тяжкість в епігастрії після їжі (3 особи); болючість у епігастрії при пальпації виявили у 3 осіб; повністю вважали себе здоровими 6.
У період пізньої реконвалесценції нормалізація РКСОШ відбувалась у всіх обстежених у кардіальному відділі шлунка. Нормалізація кровотоку в середній третині тіла і пілороантральному відділі органа залежала від терапії, яка була проведена в гострому періоді в стаціонарі. Нормалізація в цих відділах шлунка відбувалась у обстежених першої та другої груп. Використання в гострому періоді двох антибактеріальних препаратів негативно вплинуло на РКСОШ. Аналізуючи показники кровотоку в усіх обстежених, виявлено пряму сильну кореляцію між ступенем відновлення РКСОШ та терапією, яка була проведена в гострому періоді: ентеросорбція « антибактеріальна терапія – ρ=0,79, 4,13.
Також існувала пряма сильна кореляція між ступенем нормалізації базального внутрішньошлункового рН (ВШрН) та використанням лікарських середників під час перебування в стаціонарі: рН ентеросорбція « антибактеріальна терапія – ρ=0,98, 15,75. Зберігалась пряма сильна кореляція між ступенем нормалізації стимульованого ВШрН та використанням медикаментозних препаратів: рН ентеросорбція « антибактеріальна терапія – ρ=0,99, 23,42.
У період пізньої реконвалесценції не відбувається повна нормалізація СК функції шлунка. Вона залишається порушеною в більшості обстежених у середній третині тіла шлунка. Нормалізація СК функції шлунка тісно пов’язана з терапією, яка проводилась у гострому періоді. Негативний віддалений вплив має застосування для лікування декількох антибактеріальних препаратів. Сприятливий вплив виказують у нормалізації СК функції шлунка ентеросорбенти.
Таким чином, антибактеріальні препарати спричиняють негативний вплив на відновлення функції шлунка в період пізньої реконвалесценції. Це підтверджується змінами РКСОШ, базального та стимульованого ВШрН, які не мають позитивної динаміки у групі хворих, лікованих з використанням двох антибактеріальних препаратів. Зменшення кровотоку слизової оболонки шлунка, підвищення КУ, недостатня КН функції в поєднанні з інтенсивною СК функцією шлунка є несприятливим чинником, що може спричиняти порушення цілісності слизової оболонки шлунка.
ВПЛИВ ЛАКТОБАЦИЛ НА УМОВНО-ПАТОГЕННІ МІКРООРГАНІЗМИ
Липовська В.В., доцент
СумДУ, кафедра інфекційних хвороб
Антагоністичні властивості молочнокислих бактерій цікавлять вчених та спеціалістів різних галузей. Головним метаболітом та антагоністом цих мікроорганізмів є молочна кислота. Однак молочнокислі бактерії синтезують й бактеріоцини, які є потужним антимікробним фактором бактерій. В останні роки з‘явились повідомлення про бактерицидну дію молочнокислих бактерій не тільки на близькоспоріднені види, а й на інші види, тому важливим є вивчення цієї властивості з якомога більшою кількістю тест-культур.
Нами було досліджено вплив Lactobacterium plantarum УКМ В-2705 на ріст умовно-патогенних мікроорганізмів, які були виділені з шлунково-кишкового тракту здорових людей та людей з різною патологією ШКТ (панкреатитом, хронічним гастритом, холециститом). Було обстежено 20 здорових осіб та 26 хворих осіб віком від 18 до 22 років. У кожній дослідній групі 52% осіб складали особи жіночої статі.
Результати досліджень показали, що штам лактобацил діяв на представників роду Enterococcus – E.faecalis та E.faecium, пригнічував ріст представників роду Enterobacteriaceae – Klebsiella pneumoniae, Escherichia coli, Proteus vulgaris, Clostridium perfringens, але в жодному випадку ми не спостерігали пригнічення росту Candida albicans, Pseudomonas auruginosa, Staphylococcus aureus, Staphylococcus еpidermidis, Bacillus cereus, Mycobacterium smegmatis та Listeria monocytogenes.
При вивченні дії бактеріоцину Lactobacterium plantarum УКМ В-2705 на штами E.faecalis та E.faecium, які були виділені з ШКТ здорових осіб, спостерігали інгібування росту 13 штамів з 20, або 68,4%. З 26 штамів ентерококів, виділених з ШКТ осіб з хворобами травного тракту, дії бактеріоцину L.рlantarum УКМ В-2705 піддавалися 23 культури – 88,5%.
Нами також встановлено, що бактеріоцини L.plantarum УКМ В-2705 мали меншу дію на умовно-патогенні мікроорганізми, які були виділені від здорових осіб, ніж на штами, які були виділені від осіб з різною патологією шлунково-кишкового тракту. На нашу думку, це пояснюється більшою фізіологічною активністю мікроорганізмів, що входять до складу збалансованого мікробіоценозу шлунково-кишкового тракту.
Таким чином, отримані результати вказують на антагоністичну дію бактеріоцину, який продукує Lactobacterium plantarum УКМ В-2705, на умовно-патогенні мікроорганізми шлунково-кишкового тракту людини. Це є важливим фактором у перспективі практичного застосування лактобацил у медицині.
ПРОБЛЕМИ ДІАГНОСТИКИ ТОКСОПЛАЗМОЗУ
Ільїна Н.І., доц.; Захлєбаєва В.В., асист.
СумДУ, кафедра інфекційних хвороб
Серед інфекційних захворювань протозойної етіології токсоплазмоз (Т) є найбільш поширеним. За статистичними даними, інфікованість населення в різних країнах становить від 2 до 95 %. Особливістю Т є часте формування латентної інфекції (у 95-98 % інфікованих).
Діагностика Т має серйозні труднощі. Поліморфізм клінічних проявів, відсутність чітко окресленої клінічної картини і патогомонічних симптомів обмежує можливості клінічної діагностики. В зв’язку з цим важливе значення належить лабораторній діагностиці Т з використанням новітніх високочутливих імунологічних методів ІФА, ELISA, які дають можливість диференціювати Toxo Ig M, Toxo Ig G. Це необхідно для вирішення питання про інфікованість, гострий період захворювання або реактивацію хронічного процесу. Для визначення реплікативної форми збудника, яка є показанням до призначення антипротозойної терапії, використовується ПЛР. Однак переоцінка лабораторних результатів, їх невірна інтерпретація без урахування клініки призводить до гіпердіагностики Т, що іноді дає тяжки наслідки із-за помилкової тактики лікаря.
У Сумську обласну клінічну інфекційну лікарню ім. З.Й. Красовицького у 2007 році було направлено на консультацію 123 особи з попереднім діагнозом Т, виставленому на підставі знаходження в сироватці крові Toxo Ig G (переважно вагітні) або наявності у пацієнтів лімфаденопатії, тривалої гарячки, ВСД, невиношування вагітності та ін.
Крім клінічного обстеження, пацієнтам проведено імунологічне дослідження на Toxo Ig M, Toxo Ig G та ПЛР на ДНК токсоплазм у сироватці крові. У 50 (45,5 %) осіб було виявлено Toxo Ig G, у 2 (1,6 %) - Toxo Ig M. ДНК токсоплазм виявлена в крові 6 (4,8 %) обстежуваних, з них у 4 визначались тривалий субфебрилітет, лімфаденопатія, ВСД, у однієї хворої – інфекційно-токсична енцефалопатія, в одному випадку – невиношування вагітності. З урахуванням діагностичних титрів Toxo Ig G (130-180 МО/мл) та знаходження ДНК токсоплазм у сироватці мала місце реактивація первинно-хронічного Т і призначена антипротозойна терапія. У решти пацієнтів наявність Toxo Ig G в сироватці крові, титри яких не перевищували 37-60 МО/мл, розцінювали як інфікування.
Отже, для запобігання гіпердіагностики Т необхідне комплексне обстеження з визначенням у сироватці крові Toxo Ig M, Toxo Ig G у динаміці, виявлення ДНК токсоплазм ПЛР з обов’язковим урахуванням клінічних проявів захворювання.
РОЛЬ HELICOBACTER PYLORY В РОЗВИТКУ
ПЕРЕДПУХЛИННИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ТА ПУХЛИН ШЛУНКУ
Лукаш А.В., дійсний член МАН
Науковий керівник – д..м.н., проф. Каплін М.М.
СумДУ, кафедра інфекційних хвороб
Helicobacter pуlorі відноситься до умовно патогенних мікроорганізмів, може викликати хронічне враження
слизової оболонки шлунку (стійке запалення з утворенням виразок та пухлин).
Метою нашої роботи було дослідити можливий зв'язок розвитку передпухлинних захворювань та злоякісних пухлин з інфікованістю Н.pуlorі.
Об’єктом дослідження була слизова оболонка шлунку в нормі та в результаті дії на неї Н.pуlorі (Нр). За час нашого дослідження обстежено 910 пацієнтів. З них у 239 виявлено дисплазію, ступінь тяжкості якої прямо пропорційно пов’язаний з рівнем обсіменіння Нр. Атрофічні гастрити виявлені у 289 хворих, у 87% поєднувалися з Нр. Рак шлунку виявлений у 245 хворих, у 91% поєднувався з Нр. Таким чином перераховані факти свідчать про можливий зв'язок Нp і раку шлунку.
Вчасне виявлення та видалення з слизової оболонки шлунку Нp і лікування передпухлинних захворювань може попередити розвиток раку шлунку. Проведення скринінгу методом фіброгастродуоденоскопії із взяттям матеріалу на дослідження, дає можливість виявляти рак шлунку на ранніх стадіях , тим самим покращити результати лікування і зменшити смертність від даного захворювання.
ХАРАКТЕРИСТИКА ГУМОРАЛЬНОЇ ІМУННОЇ ВІДПОВІДІ У ДОНОРІВ, ІМУНІЗОВАНИХ СТАФІЛОКОКОВИМ АНАТОКСИНОМ
Піддубний А.М., дійсний член МАН
Науковий керівник – д.м.н, професор Каплін М.М.
СумДУ, кафедра інфекційних хвороб
З метою профілактики та лікування важких гнійно-запальних захворювань стафілококової етіології в медичній практиці використовують гіперімунну антистафілококову плазму та специфічний імуноглобулін. Ці препарати отримують шляхом імунізації донорів стафілококовим анатоксином.
Метою нашого дослідження було вивчення динаміки та рівня гуморального імунітету у донорів, імунізованих стафілококовим анатоксином, в залежності від віку та групи крові за системою АВО.
За період нашого дослідження(2001-2007 роки) у обласному донорському центрі 82 донори були імунізовані адсорбованим стафілококовим анатоксином для одержання гіперімунної антистафілококової плазми.
При порівнянні титрів стафілококового антитоксину в донорів з різними групами крові виявлено, що найбільш високий титр спостерігався у донорів ІІІ-ої групи крові. Максимальний титр у даній групі припадав на 14 день, у другій та четвертій групах - на 30 день, а у першій на 60 день від останньої імунізації. Після поступового зростання титрів у всіх групах до максимального значення спостерігалось поступове його зниження. Мінімальний титр у всіх групах був відмічений на 180 день. Всі результати були оброблені статистично. Середня помилка становила менше 5% (р<0,05). Тобто одержані дані є достовірними.
Таким чином оптимальними донорами антистафілококової плазми є особи з ІІІ групою крові. Оптимальним терміном для забору крові у донорів є період з 14 до 90 дня від терміну імунізації.
При розподіленні донорів за віковою ознакою на дві групи (молодші та старші за 28 років) спостерігався достовірно вищий титр у донорів, старших за 28 років і максимальне його значення становило 7,18МО/л на 60 день від останньої імунізації. У підгрупі донорів, молодших за 28 років, максимальний титр спостерігався на 30 день після імунізації та становив 6,39 МО/л. У підгрупі донорів, старших за 28 років динаміка титрів стафілококового антитоксину була більш рівномірною, без різких змін.
Результати, що ми отримали свідчать про різноманітні варіанти імунної відповіді на антиген, що зумовлено багатьма факторами, в тому числі і генетичними. Тому перспективними в наших дослідженнях буде виявлення взаємозв’язку антигенів системи HLA з гуморальним імунітетом при вакцинації донорів стафілококовим анатоксином.
ЧУТЛИВІСТЬ ДО АНТИМІКОТИКІВ ГРИБІВ РОДУ СANDIDA ВИДІЛЕНИХ ВІД НОВОНАРОДЖЕНИХ
Івахнюк Т.В., асист.;
Сміян К.О., студ. 3-го курсу; Івахнюк Ю.П., студ. 6-го курсу
Науковий керівник – д.м.н., проф. Каплін М.М.
СумДУ, кафедра інфекційних хвороб
Поява та розповсюдження в клінічній практиці резистентних до антимікотиків штамів Candida spp. зумовлює необхідність визначення чутливості штамів до препаратів, що використовуються для лікування хворих.
У зв‘язку з цим, нами був використаний диско-дифузійний метод визначення чутливості виділених штамів грибів роду Candida до протигрибкових препаратів. Штами, що вивчалися поділили на чутливі (відсутність росту), помірно чутливі та резистентні. При мікологічному обстеженні 49 новонароджених у 66% були виявлені Candida spp. Серед виділених культур 43% - C.albicans, 24% - C.tropicalis, 16% - С.pseudotropicalis, 10% - C.krusei, 7% - C. kefyr. Встановлено, що серед виділених штамів C.albicans 63,5% є чутливими до флуконазолу (дифлюкану), 86,6% - амфотерицину В, 54,8% - клотримазолу, 11,3% - ністатину. Серед культур C.tropicalis 83,7% є чутливими до флуконазолу, 88,3% - амфотерицину В, 66,3% - клотримазолу, 9,7% - ністатину. 84% виділених штамів С.pseudotropicalis зберігали чутливість до флуконазолу, 96% - до амфотерицину В, 64,8% - до клотримазолу, 10% - до ністатину. При порівнянні чутливості до протигрибкових препаратів найменш патогенних представників роду Candida - C.krusei, C. kefyr, нами встановлено, що 82% та 77% (відповідно) штамів були резистентними до ністатину та 44% та 12% (відповідно) до клотримазолу. Порівнюючі патогенні властивості чутливих та резистентих штамів Сandida spp. виявлено, що 67% штамів були високоадгезивноми або середноьоадгезивними. Тож при виборі лікування кандидозних інфекцій у новонароджених, поряд з особливостями організму, слід враховувати чутливість до протигрибкових препаратів, виділених штамів грибів.
ІНФІКОВАНІСТЬ НАСЕЛЕННЯ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ НА ЛЯМБЛІОЗ (ГІАРДІАЗ)
Обухова О.А.*, асист., Івахнюк Т.В., асист.**
СумДУ, кафедра нормальної та патологічної фізіології з курсом медичної біології*
кафедра інфекційних хвороб з курсом мікробіології, вірусології та імунології**
Лямбліоз широко розповсюджений серед населення. Giardia lamblia, що паразитує у верхніх відділах тонкого кишечника, є специфічним паразитом людини. В нижніх відділах кишечника людини вегетативні стадії лямблії можуть переходити в стадію цисти. Звичайно ступінь інфікованості в значній мірі збільшується при зниженні соціально-економічного життя населення.
Метою нашої роботи було вивчення поширеності лямбліозу серед різних вікових груп населення Сумської області. За досліджуваний період з 2004 по 2006 рр., при обстеженні людей різних вікових груп відзначена достовірність до збільшення кількості хворих на лямбліоз у порівнянні з 2001 – 2002 рр. Високі показники по Шосткинському, Липово-Долинському, Буринському і Краснопільському районах.
Частота виявлення хворих на лямбліоз є найбільшою у віковій категорії 6 – 15 років і поступово знижується у старших вікових групах. Так у 2005 році по Сумській області виявлено 908 хворих на лямбліоз, серед них 642 (70%) – діти дошкільного та шкільного віку. Слід зауважити, що для діагностики лямбліозу використовують мікроскопічний метод, тобто виявлення цист лямблій у випорожненнях, трофозоїтів у дуоденальному вмісті. Основним методом діагностики лямбліозу та паразитоносійста є мікроскопічне дослідження різноманітних біосубстратів. Аналізуючи результати мікроскопічного методу діагностики, нами встановлено, що у 2005 році кількість хворих на лямбліоз зросла на 8,1% у порівнянні з 2004 р. Слід зауважити: у 2004 році по Сумській області було виявлено 840 хворих на лямбліоз, що на 13,7% менше ніж у 2003 році, з них 67% були діти дошкільного та шкільного віку. Після вивчення показників інфікованості на лямбліоз за 2006 рік, нами виявлено, що показник ураженості на лямбліоз дитячого населення зріс на 1,7% у порівнянні з 2005 роком. Так показник ураженості дітей дошкільного віку складав 0,6%, шкільного віку 0,7 – 1,8% (показник ураженості на лямбліоз серед учнів шкіл складає 0,7%, серед учнів дитячих будинків – 1,5%, шкіл-інтернатів – 1,8%). Тож ступінь інфікованості в значній мірі збільшується при зниженні соціально-економічного життя населення.
На наш погляд такі дані не висвітлюють достовірні показники ураженості на лямбліоз, тому що при гострому перебігу лямбліозу діагноз підтверджується як копрологічним методом, а саме: виявлення вегетативних форм лямблій у дуоденальному вмісті та цист у фекаліях, так і виявленням у сироватці крові підвищеного рівня загального IgE. Тоді як при хронічному перебігу, на фоні відсутності клінічних проявів, копрологічне дослідження не завжди дає позитивний результат, тому слід виявляти у сироватці крові специфічні IgG до лямблій.
КЛІНІКО–ЕПІДЕМІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ БЕШИХИ
Івченко М. В, лікар-інтерн
Науковий керівник – д. м. н., професор Чемич М. Д.
СумДУ, кафедра інфекційних хвороб
Актуальність бешихи зумовлена здатністю до частого рецидивування, що може призводити до інвалідизації. Ушкодження шкіри є вхідними воротами для проникнення іншої бактеріальної флори з подальшим розвитком абсцесів, флегмон, сепсису. Тому особливого значення набуває своєчасна діагностика бешихи, правильне лікування.
Мета - дослідити особливості клініки та епідеміології сучасної бешихи.
Матеріали та методи: було проаналізовано 42 медичні карти хворих на бешиху, що знаходилися на стаціонарному лікуванні в першому інфекційному відділенні СОКІЛ у 2007 р.
Серед них чоловіків було 19, жінок – 23. Вікові градації: від 20 до 40 років було 6 (14,3 %) пацієнтів, від 40 до 60 - 20 (47,6 %), від 60 до 80 - 16 (38,1 %). Первинну бешиху діагностували у 23 (54,8 %) хворих, повторну – в 4 (9,5 %), рецидивуючу – в 15 (35,7 %). Локалізація уражень найчастіше відбувалась на нижніх кінцівках - 32 (76,2 %) пацієнти, рідше – на обличчі 7 (16,7 %) та на верхніх кінцівках – 3 (7,1 %). Середньотяжкий перебіг захворювання був у 38 (90,5 %) хворих, тяжкий – у 4 (9,5 %). Серед клінічних форм бешихи найчастіше виявляли еритематозну - 26 (61,9 %) хворих, геморагічні: еритематозно – геморагічна -6 (14,3 %), бульозно - геморагічна- 2 (4,8 %), еритематозно – бульозну форму в 7 (16,6 %) пацієнтів та виразково – некротичну в 1 (2,4 %) людини. Серед супутніх захворювань, що можуть мати велике значення у розвитку рецидивуючої бешихи, в хворих спостерігали оніхомікоз стоп – 9 (21,4 %) пацієнтів, варикозну хворобу вен нижніх кінцівок – 7 (16,7 %), цукровий діабет – 4 (9,5 %), ожиріння- 1 (2,4 %), лімфедему нижніх кінцівок – 3 (7,1 %). Ускладнення бешихи були місцевого характеру: лімфостаз 1 ступеня - у 3 (7,1 %) хворих, лімфедема нижніх кінцівок – 3 (7,1 %), абсцес- 2 (4,8 %) та флегмона - у 1 (2,4 %) пацієнта. Для подальшого лікування їх переводили в інші лікувальні заклади (переважно гнійні хірургічні відділення). Середня тривалість перебування в стаціонарі склала 11 ліжко днів.
Таким чином, серед хворих на бешиху переважають жінки. Найчастіше діагностується первинна бешиха середньої тяжкості, еритематозна форма з ураженням нижніх кінцівок. Оніхомікоз стоп та варикозна хвороба вен нижніх кінцівок найчастіше впливають на виникнення рецидивуючої бешихи. Серед ускладнень превалює порушення лімфатичного відтоку.
ДИСКРЕТНИЙ ПЛАЗМОФЕРЕЗ У КОМПЛЕКСНІЙ ТЕРАПІЇ ВІРУСНИХ ГЕПАТИТІВ
Корнієнко М. О., лікар-інтерн, Прокопішек К.М.*, лікар
Науковий керівник – к. м. н., доцент Ільїна Н.І.
СумДУ, кафедра інфекційних хвороб
Сумська обласна клінічна інфекційна лікарня ім. З.Й. Красовицького*
В останні роки спостерігається збільшення кількості гострих та хронічних вірусних гепатитів (ГВГ, ХВГ ). Особливе місце у складному комплексі патофізіологічних реакцій при ВГ посідають порушення в системі гомеостазу. Використання плазмоферезу (ПФ) дає змогу видалити з крові патологічні метаболіти.
Мета - з’ясувати ефективність використання ПФ у лікування хворих на ВГ.
Клінічно та лабораторно було обстежено 44 хворих на ГВГ та ХВГ, віком від 16 до 74 років, що знаходились на лікуванні в Сумській обласній клінічній інфекційній лікарні ім. З.Й. Красовицького у 2006 – 2007 р.р
Хворі були поділені на 2 групи, у кожній по 22 особи. Серед них жінки склали 35 %, чоловіки - 65 %. Хворих на ГВГ в обох групах було по 23 %, на ХВГ - 77 %. Ускладнення ВГ виявились у 54 % хворих; супутні захворювання в 81 %. З метою детоксикації хворим першої групи проводили ПФ.
Кількість сеансів ПФ у одного пацієнта на курс лікування коливалась від 1 до 5. За сеанс ПФ вилучалося в середньому 600 мл плазми. Інтервал між процедурами складав 1-3 дні. Заміщення об’єму видаленої плазми здійснювалося ізотонічним розчином хлориду натрія.
Для оцінки ефективності ПФ в комплексній терапії ВГ використовувались наступні клінічні та лабораторні показники: вираженість астеновегетативного синдрому, жовтяниці, шкірного свербіжу, диспепсичного синдрому, вміст у крові білірубіну, жовчних кислот, активність амінотрансфераз, лужної фосфатази, вміст загального білка, концентрація фібриногену, протромбіну.
Після проведення курсу ПФ у всіх хворих спостерігалось покращення суб’єктивних, об’єктивних та лабораторних показників (в середньому на 63 % швидше, ніж у хворих, що не отримували ПФ). Також значно поліпшилися показники по супровідній патології. Прикладом може бути наступне спостереження. Хворий Д., 37 років, скаржився на нудоту, шкірний свербіж, жовтяничність склер та шкіри, втомлюваність, тощо. Біохімічний аналіз крові: загальний білірубін 128 мкмоль/л; прямий білірубін 70,8 мкмоль/л; ЛДГ 1862 о/л; ЛФ- 261 о/л; ГГТ – 394 о/л; загальний білок - 65 г/л. Уже після першого сеансу ПФ покращалось самопочуття та стан хворого (припинився шкірний свербіж, зникла нудота, зменшилась слабкість, почала світліти сеча ). Біохімічний аналіз крові: загальний білірубін 38 мкмоль/л; прямий білірубін 29,8 мкмоль/л; ЛДГ - 83 о/л; ЛЛГ - 439 о/л; ЛФ-174 о/л; ГГТ – 215 о/л; загальний білок – 64 г/л.
Отже, дискретний ПФ позитивно впливає на динаміку клінічного перебігу та лабораторні показники вірусних гепатитів.