Оявлятися у формі гострої недостатності (І-IV стадії за Killipp) І як різке загострення хронічної серцевої недостатності (хсн, І-ІІІ стадії, І-IV класи по nyha)
| Вид материала | Документы |
- Уніфікований клінічний протокол медичної допомоги лікування пацієнтів з хронічної хворобою, 398.66kb.
- Дицини та соціального захисту населення, формування гуманістичного ставлення суспільства, 406.12kb.
- Тести з дисципліни «Маркетингові дослідження та аналіз інформації» Модульний контроль, 145.27kb.
- Академія медичних наук україни інститут кардіології ім. Акад. М. Д. Стражеска чабан, 532.57kb.
- Шпаргалки з цивільного права України, 1116.56kb.
- Укоопспілка львівська комерційна академія, 2534.12kb.
- Діабетична ретинопатія (ДР) мікроангіопатія судин сітківки ока у хворих на цукровий, 1083.23kb.
- М.І. Пирогова «затверджено» на методичній нараді кафедри Завідувач кафедри 200 р. Методичні, 253.1kb.
- "Нейроендокринні синдроми в гінекології", 212.29kb.
- Перемова, 6735.07kb.
НОСІЙСТВО ГРИБІВ РОДУ CANDIDA В ПІХВІ ПІД ЧАС ВАГІТНОСТІ – ОДНА З СТАДІЙ ВАГІНАЛЬНОГО КАНДИДОЗУ
Голубнича В.М., аспірант
Науковий керівник – д.м.н., проф. Каплін М.М.
СумДУ, кафедра інфекційних хвороб з курсом мікробіології
Кандидоз є самим поширеним грибковим захворюванням піхви. Однак в діагностиці та лікуванні кандидозної інфекції залишається багато невирішених питань. Знання імунологічних механізмів захисту від кандидозної інфекції дозволить удосконалити імунодіагностику, покращити результати лікування та підвищити ефективність профілактичних заходів.
Метою нашого дослідження було вивчити характер імунологічних змін при кандидоносійстві в піхві у вагітних.
Нами було встановлено, що під час вагітності у кандидоносіїв під дією естрогену відбувається пригнічення фагоцитарного ланцюга у відповідь на інтенсивну стимуляцію антигенами Candida. Це пригнічення проявляється на системному рівні у вигляді зменшення ФІ та ФЧ і на місцевому рівні – у вигляді зменшення ФІ. Якісні і кількісні дефекти фагоцитів стимулюють розвиток Тх2 типа імунної відповіді, яка проявляється у вигляді зростання кількості В лімфоцитів. Тх2 тип відповіді в свою чергу пригічує Тх1 тип, що проявляється у вигляді зменьшення кількості СД4 лімфоцитів. Зменьшеня їх кількості опосередковано через зниження продукції ІНФγ призводить до порушень функціонування фагоцитів та диференціювання В лімфоцитів, внаслідок відсутності костимулюючих сигналів. Порушення гуморального ланцюга проявляється у вигляді зменьшення кількості IgG в секретах піхви, яке частково компенсується зростанням кількості IgM в секретах піхви, за рахунок їх перерозподілу із кров’яного русла.
Враховуючи характер змін при кандидоносійстві в піхві ми вважаємо, що дану фому кандидозної інфекції піхви слід вважати не лише дисбіозом, а однією із стадій розвитку кандидозного вульвовагініту. Відсутність клінічних проявів при кандидоносійстві обумовлена розвитком імунологічної толерантності, внаслідок пргнічення Т клітинної ланки в результаті тривалої стимуляції антигеном АПК за відсутності костимуляції. Прехід в ВК відбувається при зриві толерантності на фоні зростання обсіменіння та появі міцеліальних форм, які більш інтенсивно стимулюють продукцію Тх1 типа цитокінів.
КОМПЛЕКСНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЛАПАРОСКОПІЧНОЇ ХІРУРГІЇ
ПРИ ЛІКУВАННІ ЕНДОМЕТРИОЇДНИХ КИСТ ЯЄЧНИКІВ
Сміян С.А., доцент; Василишин Х.І., студ. 5-го курсу
СумДУ, кафедра акушерства та гінекології
Ендометріоз – найбільш розповсюджене захворювання у жінок молодого віку, яке займає третє місце у структурі гінекологічної патології. Частота його коливається від 12 до 50%.
Одним із основних показань до оперативного лікування при зовнішньому генітальному ендометриозі є ендометриоїдні кисти яєчників. Необхідність їх видалення зумовлена, з одного боку, важливістю уточнення генезу пухлинного новоутворення за допомогою морфологічного дослідження, з іншого – значною роллю ендометріоїдних кист яєчників у генералізації ендометріозу.
Метою нашого дослідження стало проведення оцінки ефективності використання лікувальної лапароскопії при ендометріоїдних кистах яєчників із застосуванням естроген-гестагенного препарату «Жанін» та інтравагінальної гірудотерапії у післяопераційному періоді.
Досліджувану групу складали 34 жінки репродуктивного віку (24,2+0,6р.) з одно- та двобічними ендометріоїдними кистами яєчників. Усім хворим проводили лікувальну лапароскопію (енуклеацію кисти або резекцію яєчника, розєднання злук), в післяопераційному періоді «Жанін» по 1 таблетці в день у безперервному режимі впродовж 3 місяців, потім у циклічному режимі – ще 6 місяців та інтравагінальну гірудотерапію (10 сеансів по 1 пявці у бокові склепіння піхви щоденно). Хворим проводили загальноклінічне обстеження, імуноферментний аналіз антигенів СА-125, ультразвукову діагностику з доплерометрією.
За період спостереження не виявлено ознак рецидиву: в динаміці рівень СА-125 знижувався, больового синдрому не визначалось, порушень менструальної функції не спостерігалось.
Висновки. Згідно отриманих даних, застосування комплексного використання лікувальної лапароскопії, гормональної та гірудотерапії при ендометріоїдних кистах яєчників ефективність лікування підвищувалась за рахунок покращання кровообігу органів малого тазу, відновлення гормональної функції яєчників, що сприяло профілактиці рецидива захворювання .
ОПТИМІЗАЦІЯ ТЕРАПІЇ ЗАПАЛЬНИХ ХВОРОБ ГЕНІТАЛІЙ, ОБУМОВЛЕНИХ МІКСТ-ІНФЕКЦІЄЮ
Кузьоменська М.Л., доцент; Балан Т.М. , студ. 6-го курсу
СумДУ, кафедра акушерства та гінекології
Проблема запальних захворювань геніталій є однією з найбільш актуальних в сучасній гінекології і однією з головних причин жіночої неплідності. Високий рівень даної патології обумовлений зміною етіології та перевагою мікст-форм, дисгормональними порушеннями, несприятливим впливом екологічної ситуації.
В наш час загальноприйняте лікування запальних процесів геніталій, які викликані мікст-інфекцією, являється недостатньо ефективним, що призводить до високої частоти рецидивування. Метою нашого дослідження являється зниження частоти рецидивування та розвитку ускладнених форм запальних захворювань геніталій з використанням сучасної антибіотикотерапії.
Проведено комплексне клініко-лабораторне обстеження 30 пацієнток репродуктивного віку (21-32 роки) з хронічними запальними захворюваннями жіночих статевих органів мікст-етіології (хламідії, мікоплазми, уреаплазми). У всіх хворих були виключені: гонорея, трихомоніаз, сифіліс. Діагностика мікст-інфекцій здійснювалась імуноферментним методом, в сумнівних випадках проводили ідентифікацію ДНК за допомогою ланцюгової полімеразної реакції (ПЦР).
Нами виявлено, що у 27 (91%) обстежених відмічались незначні скарги на біль внизу живота, порушення менструальної функції. Виражені клінічні прояви захворювань були відсутні.
В якості етіотропного антибактеріального лікування був призначений препарат Клабакс OD (RANBAXY), діюча речовина кларитроміцин, по 500 мг х 1 раз в день, протягом 14 днів. Додатково призначали по схемі: циклоферон в/м 12,5% - 2 мл х 1 раз вдень, вітамінотерапія, місцева санація.
В результаті дослідження, виявлена добра переносимість препарату. Результати лікування хворих з мікст-інфекцією були задовільними. Клінічний ефект був досягнутий через 6 тижнів та відмічався у 26 (87%).
Наш дослід застосування Клабакс OD свідчить про його високу ефективність при комплексному лікуванні жінок з хронічними захворюванні, які зумовлені мікст-інфекцією.
ПЕРЕБІГ ВАГІТНОСТІ, ПОЛОГІВ ТА ОЦІНКА СТАНУ НОВОНАРОДЖЕНИХ В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД АКУШЕРСЬКОЇ ПАТОЛОГІЇ МАТЕРІВ, ЗАЙНЯТИХ В ХІМІЧНОМУ ВИРОБНИЦТВІ
Нікітіна І.М., асистент
СумДУ, кафедра акушерства та гінекології
В процесі дослідження було проаналізовано 50 індивідуальних карт спостереження вагітних в жіночій консультації ВАТ «Сумихімпром», історії пологів цих жінок, а також історії розвитку новонароджених. Був проведений ретельний аналіз анамнестичних даних обстежуваних жінок, стан преморбідного фону, перебіг вагітності, пологів, та післяпологового періоду, періоду новонародженості. Звертали увагу на гестаційний вік дітей, стан при народженні та перебіг їх постнатальної адаптації. Крім цього проведено катамнестичне спостереження за дітьми та оцінка їх фізичного і нервово-психічного розвитку на протязі року по даним обласної дитячої поліклініки.
У вагітних Хімпрому частіше спостерігались ускладнення: зокрема гестози мали місце у 24 (48%) випадках, відрізнялись тривалим перебігом і не завжди піддавались корекції звичайними лікувальними методами. Загроза переривання вагітності була виявлена у 27 (54,8%) випадках. Анемія також була частою патологією серед вагітних – робітниць Хімпрому і складала 26 (53,4%) випадків. Діагноз ФПН встановлено в 38 (77,2%) випадків. В 19 (37,9%) випадках фетоплацентарна недостатність вела за собою затримку внутрішньоутробного розвитку плода.
У 40 (80,4%) жінок вагітність закінчилась терміновими пологами, в 6 (11,3%) випадках мали місце передчасні пологи, 3 (6,2%) вагітності закінчились самовільним абортом, 1 (2,1%) випадок - вагітність завмерла в ранньому терміні.
Патологія під час пологів була виявлена в 39 (77,5%) випадках. Перебіг пологів ускладнився передчасним відходженням навколоплідних вод в 16 (32,8%) випадках, слабкість пологової діяльності розвилася в 15 (30,5%) роділь. Розтин промежини проводили в 19 (37,5%) випадках. Частота родорозрішень шляхом кесарського розтину склала 6 (11,2%) випадків.
З оцінкою за шкалою Апгар 8-10 балів народилося 73,8% новонароджених. З оцінкою 4-5 балів цей показник складав – 10,5%. З оцінкою 1-3 бали народилась одна дитина, яка померла в ранньому неонатальному періоді. Захворюваність новонароджених також була вища: виявлено, що в основному в більшості новонароджених відмічався гіпотрофічний варіант ЗВУР- 16 (84,2%) випадків. Інші варіанти затримки внутрішньоутробного розвитку відмічались значно рідше: так гіпопластичний варіант відмічено у 2 (10,5 %) випадках, а диспластичний лише в 1 (5,26 %) випадку.
У обстежуваних дітей відмічалось порушення постнатальної адаптації. Більше 50% новонароджених цієї групи мали відхилення в неврологічному статусі. Характерно, що клінічні симптоми перинатальної енцефалопатії у цих дітей відмічались уже в першу добу життя. Вони були схильними до незначної втрати маси тіла, відмічалась схильність до тривалої транзиторної жовтяниці та повільному заживленню пупочної ранки. Ці діти погано утримували тепло, частина з них мали потребу в мікрокліматі кувезу. Навіть нормальний перебіг пологів у цих дітей в переважній більшості видавався травматичним, тому період постнатальної адаптації протікав з різними ускладненнями. Окрім змін з боку ЦНС, у 7,4% дітей спостерігався синдром дихальних розладів, що свідчить не тільки про загальну незрілість організму дітей зі ЗВУР, але й про незрілість легень.
Катамнестичне спостереження дітей зі ЗВУР на протязі року виявило, що більшість з них – 62,9 % спостерігались неврологом. Переважаючими клінічними синдромами були: нервово-рефлекторна збудливість, гіпертензивний, астено-невротичний синдроми. Позитивна динаміка на фоні проведеного лікування спостерігалась у більшості дітей (63%) і лише 37% дітей продовжують перебувати під диспансерним наглядом невролога на другому році життя з мінімальною дисфункцією.
РОЛЬ МІКРОФЛОРИ ПІХВИ В РОЗВИТКУ УРОГЕНІТАЛЬНОЇ ІНФЕКЦІЇ
Грінкевич Т.М., асистент
СумДУ, кафедра акушерства та гінекології
Хронічні запальні процеси органів малого тазу займають провідне місце у структурі гінекологічних захворювань. Це спричиняє негативний вплив не тільки на репродуктивне здоров’я жінки, але і на якість соціального життя.
Стабільність кількісного та якісного складу нормальної вагінальної мікрофлори підтримує фізіологічний стан статевих органів жінки, забезпечує їх нормальну функцію та попереджує заселення піхви патогенними мікроорганізмами.
Широке застосування антибіотиків, несприятливі екологічні умови проживання, несвоєчасне звернення жінки до лікаря при порушенні менструального циклу та інші чинники створюють передумови для порушення мікробіоценозу піхви, що призводить до розвитку гінекологічної патології та зниження рівня репродуктивного здоров’я.
Нами було проведено аналіз стану мікробіоценозу піхви у 124 пацієнток репродуктивного віку. Бактеріоскопічне та бактеріологічне дослідження вмісту вагіни були проведені з урахуванням видового спектру аеробних та анаеробних мікроорганізмів, кількості збудників та питомої ваги мікробних асоціацій.
Серед аеробних бактерій у 28 жінок було виявлено стафілококи та стрептококи, а серед анаеробних у 23 жінок були виявлені ентеробактерії, гарднерели. Спостерігалось різке зниження кількості лактобактерій в обох випадках. У більшості випадків (60%) спостерігався полімікробний характер інфекції в різних асоціаціях: асоціації з уреаплазмою (26 жінок), з мікоплазмою (32 жінки), з вірусом простого герпесу (41 жінка). Вірус простого герпесу, уреаплазма та мікоплазма характеризуються високою мінливістю антигенних властивостей, здатністю розмножуватись на мембранах клітки та внутрішньоклітинно проявляти цитотоксичну дію на імунокомпетентні клітини, тому в контингенті жінок з асоціаціями мікроорганізмів мали місце не тільки урогенітальні порушення, але й виникав стан тривалої персистуючої інфекції, якій важко піддавався специфічному лікуванню.
Для лікування використовувались препарати широкого спектра антимікробної дії з тривалим періодом напіввиведення і низькою вірогідністю розвитку резистентних штамів мікроорганізмів (Заноцин ОД “Ранбаксі Лабораторіз Лімітед”, Протефлазід, свічки “Нео-Пенотрон” форте).
Встановлено, що своєчасна активація місцевого імунітету зв’язана з нормалізацією мікрофлори піхви, прискорює епітелізацію ендоцервіксу, протидіє розвитку урогенітальної інфекції, попереджує розвиток полірезистентних штамів мікроелементів, поліпшує загальний стан.
ВИКОРИСТАННЯ ПОКАЗНИКА ІНТЕНСИВНОСТІ ОБСІМЕНІННЯ В ЯКОСТІ ДІАГНОСТИЧНОГО КРИТЕРІЮ ПРИ КАНДИДОЗНІЙ ІНФЕКЦІЇ У ВАГІТНИХ
Голубнича В.М.
СумДУ, кафедра інфекційних хвороб
Виділяють три форми кандидозної інфекції піхви: кандидоносійство, гострий ВК та ХВК. У вагітних через стертість симптоматики та відсутність чітких діагностичних критеріїв часто складно розмежувати кандидоносійство та ВК. Принциповою відмінністю ВК від кандидоносійства є наявність: 1) симптомів вульвовагініту в жінок при виявленні дріжджоподібних грибів при прямій мікроскопії або культивуванні; 2) виявлення псевдоміцелію гриба (ознака інвазії) при прямій мікроскопії в жінок з відсутністю симптомів вульвовагініту. Випадки, коли виявляють поодинокі клітини грибів у секреті піхви при відсутності сиптомів вульвовагініту, відносять до безсимптомного кандидоносійства, що не потребує лікування. В літературі існує маса публікацій, в яких говориться про неспецифічність симптоматики ВК. Дослідження інтенсивності обсіменіння грибами різних локусів є важливим науково-практичним завданням.
Метою нашого дослідження було дослідити ступінь обсіменіння різних біотопів у вагітних та вивчити можливість використання даного показника у якості діагностичного критерію для розмежування ВК та кандидоносійства.
Нами було обстежено 300 вагітних в І, ІІ, ІІІ триместрах на наявність кандидозу та кандидоносійства в піхві, ротовій порожнині, на шкірі молочної залози. Було встановлено, що масивність обсіменіння грибами роду Candida піхви у 73,3 % хворих на ВК була більше 1000 КУО/мл*тампон. У 10,5 % обстежених обсіменіння піхви грибами склало до 100 КУО/мл*тампон, а у 16,3 % - від 100 до 1000 КУО/мл*тампон. У 55 % кандидоносіїв ступінь обсіменіння був вищий за 1000 КУО/мл*тампон, у 9,7 % інтенсивність обсіменіння склала до 100 КУО/мл*тампон, а у 35 % - від 100 до 1000 КУО/мл*тампон. Серед кандидоносіїв достовірно більшою була кількість осіб із обсіменінням від 100 до 1000 КУО/мл*тампон, ніж серед хворих на ВК (р<0,05).
У ротовій порожнині в 83,3 % жінок масивність обсіменіння була до 100 КУО/мл*тампон, у 10,7 % - від 100 до 1000 КУО/мл*тампон, у 5,9 % - більше 1000 КУО/мл*тампон. Масивність обсіменіння ротової порожнини і піхви при носійстві значно відрізняється: в ротовій порожнині у 83,3 % обстежених ступінь обсіменіння складав до 100 КУО/мл*тампон, тоді як в піхві ступінь обсіменіння у 55 % був більше 1000 КУО/мл*тампон, а у 35 % - від 100 до 1000 КУО/мл*тампон. При оцінці масивності обсіменіння шкіри було встановлено, що в 50 % було виділено до 100 КУО/мл*тампон, а в 50 % - від 100 до 1000 КУО/мл*тампон.
Таким чином, дані результати вказують на те, що найвищий ступінь обсіменіння грибами був на слизовій піхви. У значної кількості носіїв ступінь обсіменіння піхви грибами роду Candida склав більше 1000 КУО/мл*тампон. Тому використання лише кількісного критерію (кількість грибів >1000 КУО/мл*тампон) при діагностиці кандидозної інфекції піхви не дозволяє розмежувати дисбіоз та вульвовагініт.
ВПЛИВ АДЬЮВАНТНОЇ ІМУНОТЕРАПІЇ ТІМІЧНИМИ ПЕПТИДАМИ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНОГО САЛЬПІНГООФОРИТУ
Шевченко Т.В., магістрант
Науковий керівник – доц. Сміян С.А.
СумДУ, кафедра акушерства і гінекології
Хронічний сальпінгоофорит (ХСО) є домінуючою формою запальних процесів органів малого тазу у жінок. Захворювання характеризується тривалим перебігом та схильністю до рецидивів. Можливо, що однією із причин неефективності лікування є наявність порушень імунологічної реактивності у хворих, тому проведення імунокорекції у них сприяло б покращенню результатів лікування.
Мета дослідження: визначити ступінь порушень імунологічної реактивності у хворих на ХСО та можливість її корекції шляхом використання адьювантної імунотерапії тімічними пептидами. Обстежено 30 жінок репродуктивного віку. Діагноз ХСО ставився на ґрунті клінічного та УЗД – обстеження. Для визначення генітальних мікроорганізмів використовувалися традиційні бактеріоскопічні, бактеріологічні і цитологічні методи.
Імунологічні показники визначали до початку лікування в І фазу менструального циклу і через 1-3 місяці після закінчення лікування. Експресію поверхневих маркерів лімфоцитів визначали методом проточної флуорометрії за допомогою моноклонів фірми «Сорбент», для оцінки функціональної активності макрофагів використовували НСТ- тест, для характеристики стану гуморальної ланки імунітету визначали кількість сивороточних Ig класів G, A, M. Для характеристики місцевого імунітету визначали S-Jg A і лізоцим шиїчно вагінального секрету.
Серед виділених мікроорганізмів частіше визначалися уреплазма, мікоплазма, ентеробактер, патогенний стафілокок і стрептокок. При імунологічному дослідженні визначено зменшення середніх показників СД5, СД16+ та збільшення СД8+ і СД20. Фагоцитарна ланка імунітету характеризувалась відсутністю підвищення НСТ-активності і зникненню фагоцитарної активності. При вивченні місцевого імунітету виявлено інгібіцію S-Jg A і підвищення рівня лізоциму.
Зважаючи на виявлені імунологічні порушення з метою імунокорекції призначали тімічні пептиди . Серед них найбільшою ефективністю володіє пептидний препарат нової генерації – імунофан, який ми вводили по 1 мл 0,05% внутрішньом’язово через день. Курсова доза – 5 мл.
Впровадження імунологічного обстеження в комплексі діагностичних заходів дозволило визначити ступінь порушення імунореактивності і акцентувало необхідність проведення імунокорегуючої терапії. Ефективним імуномодулятором зарекомендував себе імунофан. Під впливом адьювантної імунотерапії у хворих спостерігалась нормалізація імунологічних показників і це клінічно реалізувалося в одужанні 93,3 % хворих і відсутністю рецидивів на протязі періоду спостереження (1-1,5 роки).
Отримані результати дають підстави стверджувати, що в комплексне лікування ХСО доцільно включати адьювантну імунотерапію імунофаном, який сприяє підвищенню клініко-імунологічних показників.
РЕЗУЛЬТАТИ ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОТРЕКСАТУ ДЛЯ КОНСЕРВАТИВНОГО ЛІКУВАННЯ ПРОГРЕСУЮЧОЇ ЕКТОПІЧНОЇ ВАГІТНОСТІ
Рябенко Т.В., магістрант
Науковий керівник – доц. Бойко В.І.
СумДУ, кафедра акушерства та гінекології
Позаматкова вагітність є медико-соціальною проблемою сучасності. Поряд із зниженням народжуваності, зростанням числа переривань вагітності, ектопічна вагітність є однією з форм репродуктивних втрат.
Враховуючи репродуктивний вік пацієнток, на який припадає основна кількість випадків даної патології, розробляються та впроваджуються методики, що дозволяють зберегти репродуктивну функцію жінки, серед яких перспективним та не до кінця вивченим є медикаментозне лікування прогресуючої ектопічної вагітності, як одного з найбільш молодих та перспективних методів. Тому ми вирішили провести аналіз консервативного лікування прогресуючої ектопічної вагітності за допомогою метотриксату.
Під нашим спостереженням на протязі 2005-2007 років знаходилося 150 жінок з ектопічною вагітністю. Обстежені буди розподілені на дві групи. Основну групу склали 16 жінок з прогресуючою ектопічною вагітністю.
Комплексне динамічне обстеження пацієнток включало в себе загальноклінічне, функціональне (ультразвукове) та лабораторне (метод імуноферментного аналізу хоріонічного гонадотропіну) обстеження.
Консервативне розсмоктування прогресуючої ектопічної вагітності полягало у крапельному введенні 100 мг метотрексату на 400 мл фізіологічного розчину з 5 мл ессенціале. В наступному пацієнтки отримували упродовж 12 діб фолати та 3 рази в/в ессенціале. В якості порівняння вивчено особливість перебігу захворювання у 134 жінок з ектопічною вагітністю, яким відразу після поступлення в стаціонар здійснено хірургічне лікування.
Ефективність лікування оцінювали даними трансвагінального УЗД, показниками рівня хоріонічного гонадотропіну, загальноклінічними лабораторними аналізами через 3 і 6 днів після введення, а потім через місяць.
Аналіз консервативного лікування прогресуючої трубної вагітності показав, що в 15 випадках настало завмирання ембріону через 3-5 діб після розпочатого лікування та через 3 тижні повністю розсмоктався хоріон. Допплєрометричне дослідження свідчило про відсутність кровотоку від жовточного мішка до ембріону на 3 добу, потім кровоток припинявся повністю, відбувалося поступове повне розсмоктування вагітності до 3 тижнів. При використанні метотрексату за запропонованою нами методикою просліджується динаміка падіння хоріонічного гонадотропіну на 4-5 добу в порівнянні з вихідним рівнем до 75,9%, на 7-8 добу – до 24,9%. На 10 добу у пролікованих пацієнток рівень гормону був критично низьким і становив 211,1±36,5 МО/мл. Після 17 доби хоріонічний гонадотропін у крові пролікованих хворих не визначався.
Проте в 3 послідуючих випадках для досягнення цього результату необхідно було повторне введення 100 мг метотрексату через 5 діб, а в інших 2 виявилося достатнім дворазове введення препарату по 50 мг на протязі двох діб.
Слід зазначити, що у однієї пацієнтки консервативне лікування прогресуючої трубної вагітності не було ефективним. Допплєрометричним дослідженням на 3 добу встановлено припинення кровотоку від жовточного мішка до ембріону з наступним його завмиранням та повним розсмоктуванням, але постійно зберігався кровоток в хоріоні, вагітність прогресувала при анембріонії, зберігався хоріонічний гонадотропін, тривалі кров’янисті виділення з піхви. При вагінальному дослідженні пальпувалося безболісне ретортовидної форми утворення з боку ураження від 3 до 5 см, і ми змушені були провести планове оперативне втручання – лапароскопічну сальпінготомію з подальшою пластикою розтину маткової труби. Післяопераційне відновлення прохідності маткової труби проводилося, як за допомогою фізіотерапевтичних заходів, так за допомогою гідротубації.
При вивченні (по можливості) відносно віддалених результатів цього методу лікування, встановлено, що із 36,40% хворих після проведення їм через 2 міс метросальпінгографії у 24,24% відновлена прохідність труби на стороні ураження, у 18,18% через 3 міс наступила маткова вагітність.
Використання консервативного методу лікування прогресуючої ектопічної вагітності з використанням метотрексату дає позитивні результати, тому доцільним буде продовжити його застосування при цій патології, особливо за наявності ектопічної вагітності в єдиній матковій трубі.