Оявлятися у формі гострої недостатності (І-IV стадії за Killipp) І як різке загострення хронічної серцевої недостатності (хсн, І-ІІІ стадії, І-IV класи по nyha)
| Вид материала | Документы |
- Уніфікований клінічний протокол медичної допомоги лікування пацієнтів з хронічної хворобою, 398.66kb.
- Дицини та соціального захисту населення, формування гуманістичного ставлення суспільства, 406.12kb.
- Тести з дисципліни «Маркетингові дослідження та аналіз інформації» Модульний контроль, 145.27kb.
- Академія медичних наук україни інститут кардіології ім. Акад. М. Д. Стражеска чабан, 532.57kb.
- Шпаргалки з цивільного права України, 1116.56kb.
- Укоопспілка львівська комерційна академія, 2534.12kb.
- Діабетична ретинопатія (ДР) мікроангіопатія судин сітківки ока у хворих на цукровий, 1083.23kb.
- М.І. Пирогова «затверджено» на методичній нараді кафедри Завідувач кафедри 200 р. Методичні, 253.1kb.
- "Нейроендокринні синдроми в гінекології", 212.29kb.
- Перемова, 6735.07kb.
ЗАСТОСУВАННЯ ПРЕПАРАТУ КОРТЕКСИН У КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ
ІНФАРКТУ ГОЛОВНОГО МОЗКУ
Монастирський В.О., Животовський Р.В., Личко В.С лікарі IV МКЛ м. Суми.
Науковий керівник – доц. Коленко О.І.
СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології
Проблема лікування мозкового інсульту – одна з найважливіших у сучасній медицині. Зростання захворюваності на ішемічний інсульт (інфаркт головного мозку), в тому числі у осіб працездатного віку, призводить до значної інвалідизації та втрати працездатності. Це диктує необхідність пошуку нових засобів лікування інфаркту мозку.
Особливої уваги заслуговує препарат кортексин, який містить нейропептиди, амінокислоти та мікроелементи, має нейропротективні та репаративні властивості, виявляє високу специфічність до тканини головного мозку. Препарат також нормалізує співвідношення збуджуючих та гальмівних амінокислот у головному мозку, обмежує активність стрес-реалізуючої нейроендокринної системи, тобто чинить стрес-протективну дію.
На базі неврологічного відділення №2 Сумської міської клінічної лікарні №4 було проведено дослідження. Обстежено 80 хворих на інфаркт головного мозку в гострому періоді. Усіх пацієнтів було поділено на дві групи: I група (40 хворих) отримувала традиційну терапію (базисне та диференційоване лікування ішемічного інсульту, з ноотропних засобів – переважно пірацетам). II група (40 хворих) отримувала базисну та диференційовану терапію ішемічного інсульту, з нейропротективною метою хворі цієї групи отримували кортексин по 10 мг внутрішньом’язово на протязі 10 діб. Пацієнти I та II груп були рівнозначними за важкістю стану та віковим діапазоном. Ступінь неврологічного дефіциту у пацієнтів оцінювався за оригінальною шкалою (Є.І.Гусєв, В.І.Скворцова, 1991 р.) у 1-й, 10-й та 20-й дні лікування.
При оцінці результатів лікування було відмічено більш швидке та виражене відновлення неврологічного дефіциту (геміпарез, афазія) у хворих II групи, що супроводжувалось суттєвим зростанням сумарного балу за вищезазначеною шкалою після лікування у порівнянні з пацієнтами I групи.
Таким чином, застосування кортексину при гострій церебральній ішемії є ефективним щодо відновлення втрачених функцій, тому доцільно використовувати цей препарат як нейропротектор у гострому періоді інфаркту мозку.
ПОРІВНЯННЯ СИСТЕМНОЇ АНТИДЕМОДЕКСНОЇ ДІЇ ПРАЗИКВАНТЕЛУ ТА МЕТРОНІДАЗОЛУ
Сулим А.Г., асистент курсу дерматовенерології
В рамках наукової роботи, присвяченій пошуку антидемодексних препаратів системної дії, уперше була встановлена здатність системно впливати на кліщів-демодексів у препарату празиквантел (більтрицид). Застосування цього засобу у хворих на демодикоз, розацеа та періоральний дерматит довело наявність активних протикліщових властивостей, спроможних спричиняти відчутне зменшення чисельності популяції демодицид у пацієнтів.
Для визначення наявності антидемодексної дії празиквантелу було сформовано клінічну групу №1, до якої ввійшли 25 хворих на “демодекс-залежні” дерматози, з них – 10 чоловіків та 15 жінок, віком від 25 до 60 років, масою тіла від 64 до 90 кг. Всі вони перед початком лікування більтрицидом були обстежені з метою виключення супутньої соматичної патології та протипоказань для участі в експерименті. Наявність у них демодицид була підтверджена мікроскопічним дослідженням з підрахунком кількості особин Demodex brevis та Demodex folliculorum в різних стадіях розвитку. Протикліщові препарати зовнішньої дії не застосовувалися – більтрицид призначався у вигляді монотерапії. Добова доза препарату для кожного пацієнта визначалася з розрахунку 0,01875 г на кілограм маси тіла та становила від 1,2 до 1,8 г, прийом здійснювався тричі або чотири рази на день, після їжі. Лікування тривало 12 днів. За таких умов курсова доза празиквантелу не перевищувала курсової дози, визначеної та рекомендованої виробником (Bayer A.G.). Майже у всіх хворих (двадцяти чотирьох) відмічено добру переносність препарату. Лише у одного хворого виникла короткочасна нудота, пов’язана з прийманням засобу натщесерце, всупереч рекомендаціям, яка зникла після повернення до рекомендованого режиму прийому. Після курсу лікування візуально визначалися зміни клінічних проявів хвороб, проводилося повторне дослідження клінічних аналізів та мікроскопічне дослідження на демодицид. У всіх хворих після лікування спостерігалося клінічне покращання перебігу дерматозів, яке оцінювалося як “виразне” у 5 хворих, “помірне” у 8 хворих та “незначне” у 12 хворих. Суттєвих змін у результатах клінічних аналізів (крові, сечі, АСТ/АЛТ) після лікування в жодного з хворих не спостерігалося. 12-денне лікування празиквантелом (більтрицидом) двадцяти п’яти пацієнтів клінічної групи №1 призвело до зниження чисельності популяції демодицид загалом з 123 (123 ± 2,36) до 17 (17 ± 0,75) особин, тобто в 7,24 (6,80-7,71) разу (p < 0,01).
Для порівняння виявленої у празиквантелу антидемодексної дії з антидемодексною дією метронідазолу було сформовано клінічну групу №2, до якої також увійшли 25 хворих на розацеа, демодикоз і періоральний дерматит, віком від 27 до 59 років, масою тіла від 62 до 85 кг. Обсяг та умови обстеження пацієнтів були такими самими, як і в 1-й клінічній групі. Метронідазол призначався всім хворим по 1 таблетці (0,25 г) тричі на день, після їжі, протягом 12 днів, зовнішня терапія не застосовувалася. Лікування метронідазолом двадцяти п’яти пацієнтів 2-ої клінічної групи призвело до зниження чисельності популяції демодицид загалом з 118 (118 ± 1,83) до 35 (35 ± 0,96) особин, тобто в 3,37 (3,23-3,52) разу (p < 0,01).
Порівняння вираженості антидемодексної дії празиквантелу та метронідазолу засвідчило, що за антидемодексною дією празиквантел в 2,15 (1,93-2,39) разу активніший за метронідазол (p < 0,05).
Таким чином, результати проведеного дослідження уявляються достатніми для того, щоби рекомендувати празиквантел у якості препарату вибору для застосування у хворих на “демодекс-залежні” дерматози.
СОЦІАЛЬНО-СТАТУСНІ ТА СПАДКОВІ ФАКТОРИ РИЗИКУ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ У ХВОРИХ НА ПЕРШИЙ ПСИХОТИЧНИЙ ЕПІЗОД
Мудренко І.Г., асистент
СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології
Вивчено розподіл 100 хворих з першим психотичним епізодом (ППЕ) за віком, статтю, рівнем освіти, сімейним положенням, соціальним статусом та спадкові чинники, які впливають на частоту аутоагресивної поведінки (АП). З них 58 мали аутоагресивні прояви (суїцидальні думки, рішення, наміри, спроби), 42 хворих без (АП) увійшли до контрольної групи.
У гендерному аспекті хворі розподілились наступним чином: у основній групі переважали жінки (55,20 %), а у контрольній у 59,50 % випадків – чоловіки. Більшість хворих були молодого віку: від 17 до 29 років кількість хворих становила 71,40 %, 25,90 % - віком понад 29 років. У групі пацієнтів з АП 65,50 % хворих ніколи не перебували у шлюбі, розлучених становила 19,00 %, тільки 12,10 % пацієнтів мали свою сім’ю. Рівень освіти у хворих основної групи був вищим: 31,00 % пацієнтів мали вищу освіту, у контрольній групі переважали особи з середньою освітою (59,50 %). Соціальний статус пацієнтів основної групи характеризувався наявністю роботи (37,90 %), навчання (15,50 %), хворі контрольної групи здебільшого не мали роботи (54,80 %). Таким чином, аналіз соціальних характеристик хворих з ППЕ продемонстрував наявність специфічних предикторів суїцидальної поведінки, до яких належать: жіноча стать; вік 20-29 років (p≤0,05); вища або середня освіта (p≤0,05); відсутність особистої сім’ї (p≤0,001).
Вивчення анамнезу показало, що 51,58 % обстежених основної групи мали спадкову обтяженість психічними захворюваннями, 19,00 % - алкоголізмом, 36,00 % обстежених з аутоагресивною поведінкою мали особово змінених родичів, суїцидальна поведінка у родичів хворих спостерігалася в 5,17 % випадків, завершені самогубства скоїли близькі родичі 15,50 % пацієнтів. У контрольній групі спадкова обтяженість психічними захворюваннями спостерігалась у 71,40 % хворих, особово змінених родичів мали 28,60 % обстежених, в одному випадку спостерігався завершений суїцид у родича хворого (2,38 %), спроби самогубства вчинили рідні 2 хворих (4,76 %).
Установлена достовірна розбіжність між хворими основної і контрольної груп за рівнем спадкової обтяженості завершеними самогубствами (р≤0,05). Таким чином, суїцидальна історія у родині є важливим предиктором АП під час ППЕ.
КОРЕКЦІЯ ВЕНОЗНОГО ВІДТОКУ У КОМПЛЕКСНІЙ ТЕРАПІЇ НАБРЯКУ ГОЛОВНОГО МОЗКУ
Животовський Р.В., лікар IV МКЛ м Суми
Науковий керівник – доцент Коленко О.І.
СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології
Набряк речовини головного мозку при ішемічному інсульті є наслідком гострої гіпоксії.
Зниження РаО2 активує каскад патологічних, біохімічних та морфофункціональних змін: збільшення РаСО2, ацидоз тканин, блокада Nа-насоса, дезорганізація гематоенцефалічного бар’єра, виникнення ендотеліальної дисфункції, внутрішньоклітинне накопичення Nа+ та Са+, зниження концентрації К+ у нейроні, процес активації ліпази, протеази, циклоксегенази та ліпоксегенази з перетворенням вільних жирних кислот на медиатори клітинного запалення, вазодилятація, стаз, ускладнення венозного відтоку.
З урахуванням патогенезу, для терапії набряку мозку необхідний лікарський засіб, що стабілізує гематоенцефалічний бар’єр, впливає на проникність судин, має протизапальні ангіопротекторні та венотонічні властивості. Одним з перспективних напрямків комплексної корекції набряку мозку є покращення венозного відтоку.
Лікарський препарат «Детралекс» підвищує тонус венул та вен, зменшує венозний стаз, знижує проникність капілярів, підвищує їх резистентність, покращує мікроциркуляцію, зменшує адгезію лейкоцитів та ушкодження ендотелія медіаторами запалення.
Враховуючи фарманодинаміку, лікарський препарат «Детралекс» має зайняти належне місце у комплексному лікуванні набряку головного мозку, про що свідчить клінічний досвід його використання при інфаркті мозку у судинному неврологічному відділенні МКЛ № 4.
ДЕРМАТОЛОГІЧНА ЯКІСТЬ ЖИТТЯ ЯК ПСИХОСОМАТИЧНИЙ СИНДРОМ У ХВОРИХ НА ПСОРІАЗ
Ковальчук. О. В., лікар – інтерн
Науковий керівник – асист. Сулім. А. Г.
СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології
Патогенез псоріазу вивчений недостатньо, значна роль відведена системі адаптації та психоемоційним факторам. Відчуття дискомфорту у хворих при спілкуванні з оточуючими змушують обмежити зв¢язки з людьми. Розвиток особистості у них перебігає в специфічних умовах пов'язаних з хворобою.
Мета роботи – вивчити психосоматичні особливості у хворих на псоріаз для встановлення дерматологічної якості життя.
Нами було обстежено 23 хворих на псоріаз ( 17 чоловіків і 6 жінок ). 70 % хворих від загальної кількості чоловіків склали чоловіки середнього та молодшого віку. Середній вік пацієнтів 37, 2 ± 1, 5 роки, маніфестація псоріазу наступила в 23, 3 ± 1, 4 роки. Частота рецидивів у цій групі від 1 до 3 разів на рік. В роботі використана опитувальна анкета, що включає в себе дослідження щоденної та професійної активності, взаємовідносини з оточуючими. Для оцінки психоемоційних особливостей ми задіяли Вісбаденський опитувальний лист ( W I P P F ). Як об¢єктивний показник перебігу псоріатичного процесу використали PASSI – індекс.
За даними анкетування у хворих на псоріаз частіше спостерігається нестійка емоційність, підвищена тривожність, виражена конфліктність. Найбільш важливими в своєму житті хворі вважали відчуття терпіння та надію ( що, вірогідно, пов¢язано з довгим рецидивуючим перебігом хвороби ). Значне місце виділялось потребі в проявленні любові до близьких людей, ніжних та фізичних відчуттів. Середній рівень значимості – питання віри, релігії, довіра до оточуючих, зв¢язки з людьми. Вихованість та акуратність мали більше значення для жінок, ніж для чоловіків. У всіх пацієнтів виявлено порушення психоемоційного стану. Ступінь його вираженості залежав від статі хворого, тривалості захворювання та рівня ураження шкіри. Більш виражений вплив захворювання на пацієнтів молодшого віку. Це пов¢язано з тим, що хвороба негативно відображається на активності та взаємовідносинах з навколишніми і знижує якість життя.
СУЧАСНИЙ МЕТОД ЗАМІЩЕННЯ ДЕФЕКТІВ КІСТОК ЧЕРЕПА
Потапов О.О., професор; Дмитренко О.П., лікар; Кмита О.П., магістрант
СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології
Проблема закриття краніо- та краніо-фаціальних посттравматичних дефектів черепа після трепанації натепер є однією з актуальних у хірургії. В якості заміщуючих матеріалів використовуються різноманітні імплантанти: аутокістка, декальцинована аутокістка, полімери, силікатні матеріали, металеві пластини. Кожний матеріал і метод має свої позитивні та негативні сторони, але за якісними характеристиками перевага надається металевим, а в першу чергу титановим пластинам. Якісне виконання імплантантом своїх функцій обумовлено передусім його фізичними, хімічними та біологічними властивостями. Тому, що імплантант тривало контактує з тканинами організму та специфічно взаємодіє з ними, метал повинен мати відповідні характеристики. Титан єдиний з усіх матеріалів повною мірою задовольняє всі потреби. Він належить до групи біоенертних металів. При імплантації титан не викликає токсичної дії на тканини, при цьому досягається прямий контакт з кісткою.
Безумовними перевагами використання титанових сітчастих пластин є: зручність у використанні, скорочення часу операції, бездоганний косметичний ефект, можливість закриття великих дефектів. Титанові конструкції практично не пальпуються через шкіру голови, різноманітні радіуси пластин дають можливість підібрати імплантант необхідного рівня закруглення, а індивідуальні конструкції дозволяють повністю відтворити складний рельєф кісткових структур такої ділянки, як краніоорбітальна область.
На базі нейрохірургічного відділення Сумської обласної клінічної лікарні за період з липня 2007 р. до початку лютого 2008 р. проведено 12 оперативних втручань закриття дефектів кісток черепа за допомогою титанових конструкцій. Всі 12 пацієнтів – чоловіки, віком від 16 до 51 року. Найчастіше (у 5 випадках – 41%) дефект локалізувався у тім’яній ділянці, у 3-х випадках (25%) – у лобній (дві операції виконано за допомогою виготовлення титанової конструкції на основі стереолітографічної моделі – точної копії кісткових структур даного пацієнта), 2-а (17%) випадки закриття дефектів тім’яно-скроневої ділянки, та по одному – скроневої (8,5%) та лобно-скроневої (8,5%) областей. Всім пацієнтам перед операцію виконано комп’ютерно-томографічне дослідження голови – з вимірюванням розмірів посттрепанаційного дефекту, визначенням його характеристик.
Досягнення відповідної мети, висока ефективність і якісна перевага даного методу лікування у реконструктивній та пластичній хірургії, підтверджується великою кількістю виконаних оперативних втручань, як в Україні, так і сумськими нейрохірургами.
АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ АСИМЕТРІЇ ЛЮДИНИ
Моторна Ю.С., Лисенко Н.А., студ. 4-го курсу
Науковий керівник – доц. Коленко О.І.
СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології
Питання уявлення феномена симетрії правого та лівого у природі постійно цікавлять учених світу. Принцип симетрії охоплює різноманітні галузі, однак на сучасному етапі в органічній природі проявляється асиметрія. Функціональні асиметрії особливо простежуються в неврології: моторні, сенсорні, психічні. Дані літератури свідчать про асиметрію парних органів: руху, органів почуття, півкуль великого мозку. Всі вони тісно пов’язані. Виявлено велику кількість асиметрій функцій головного мозку: розподіл між двома півкулями.
Нами проаналізовані та узагальнені літературні дані відносно даної теми, проведено дослідження групи здорових молодих людей ( 60 студентів медичного інституту) та хворих з ураженням центральної нервової системи.
Групу хворих склали 40 осіб з ішемічним інсультом і 18 хворих з цереброспінальною формою розсіяного склерозу. Створений протокол дослідження функціональних асиметрій рук, ніг, обличчя, очей, слуху, чутливості, смаку, зору, мовних функцій на підставі даних загальнодоступних методів дослідження.
З усіх досліджуваних лише 3 студента були лівші. У 100% хворих з ішемічним інсультом лівопівкульною локалізацією виявлено порушення людських функцій: моторну, сенсорну, амнестичну афазію, аграфію, алексію, акалькулію, ще підтверджено логопедом. При правопівкульній локалізації патологічного вогнища були виявлені порушення психіки та поведінкових реакцій: малоініціативність, неконтактність, депресивний стан. Виявлені функціональні асиметрії зорового та смакового аналізаторів в залежності від статі, боку дослідження в нормі і патології. У жінок поріг смакової чутливості був нижче зліва. У хворих з розсіяним склерозом він значно вище, що пояснюється ураженням черепних нервів. Також у жінок на ліве око значно нижче поріг критичної частоти злиття світлових мерехтінь (КЧЗСМ) особливо на червоне світло. У хворих на розсіяний склероз зниження порогу КЧЗСМ вказує на порушення функціонального стану зорового аналізатора.
Таким чином, проведене дослідження свідчить про наявність функціональних асиметрій у людини, показники здорових осіб відрізняються від показників хворих за наявністю порушення цих аналізаторів.
МІАСТЕНІЯ – ПРОГРЕСУЮЧЕ АВТОІМУННЕ ЗАХВОРЮВАННЯ
Каліман А.П., студ. 6-го курсу
Науковий керівник – доц. Коленко Ф.Г.
СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології
Велика увага приділяється проблемі міастенії – класичному автоімунному захворюванню. Це тяжке прогресуюче захворювання м’язової системи, яке характеризується порушенням нервово-м’язової передачі, функціональним станом холінорецепторів, проявляється слабкістю та патологічною стомлюваністю посмугованих м’язів.
Проведено клініко-неврологічне обстеження хворих на міастенію, лабораторні, імунологічні, електрофізіологічні дослідження нейровізуалізаційні. Проаналізовані дані оперативних втручань – тимектомії, яка належить до радикальних методів лікування і обов’язкова з ефективністю до 70-90%. З 13 хворих (10 - жіночої і 3 – чоловічої статі) 12 осіб страждали генералізованою формою захворювання. Вік склав 19-40 років. Мав місце ремітуючий перебіг захворювання, у 2 жінок – прогресуючий з періодами різкого погіршення стану ( міастенічні кризи), у 1- хворої – прогресуючий, злоякісний з летальним кінцем.
У всіх хворих виявлялася патологічна стомлюваність м’язів після фізичного навантаження, яка посилюється в разі повторення стереотипних рухів і зменшується після відпочинку. Першими проявами були окорухові порушення, які наростали під вечір, стомлюваність жувальних м’язів, утруднення ковтання, порушення функцій м’язів тулуба і кінцівок. Міастенічна реакція виснаження виявлена при ритмічній електростимуляції м’язів. Прозеринова проба виявила значне зменшення усіх симптомів. Дослідження органів середостіння виявило у 5 хворих гіперплазію загруднинної залози, у 5- доброякісну тимому, у 2 – кисту, у 1 хворої злоякісну пухлину (карциному) тимусу. Тимектомія проведена 10 хворим. При карциномі тимусу також проведені хіміо- і променева терапія. Тимектомія викликала поліпшення стану хворих, ремісію, особливо у молодих жінок (30-32 років), які вже ставили питання про можливість вагітності і пологів.
Клініко- імунологічні дослідження виявили значне зниження фагоцитарної активності нейтрофілів, рівня циркулюючих імунних комплексів, підвищення СД 4 – клітин, В- лімфоцитів, імуноглобуліну G.
Лікування хворих проведене з урахуванням патогенетичного механізму розвитку міастенії: використання антихолінестеразних препаратів, тимектомія, корекція імунних розладів.
Таким чином, проведене дослідження підтверджує, що міастенія – тяжке прогресуюче захворювання з гострими станами, що передбачає необхідність невідкладної допомоги.
ОСОБЛИВОСТІ ЗАКРИТОЇ ЧЕРЕПГО-МОЗКОВОЇ ТРАВМИ У ДИТЯЧОМУ ВІЦІ
Чоповський В.М., студ. 5-го курсу
Науковий керівник – проф. Потапов О.О.
СумДУ, кафедра нейрохірургії та неврології
Наші дослідження базувалися на аналізі госпіталізованих дітей до нейрохірургічного відділення СОКЛ. Кількість постраждалих за період 2002-2007рр. становить 618 дітей, у 2002р. – 93 чол. (15,04%), 2003р. – 88 чол. (14,2%), 2004р. – 92 чол. (14,9%), 2005р. – 108 чол. (17,5%), 2006р. – 103 чол. (16,7%), 2007р. – 134 чол. (21,7%). Вікова група нами досліджуваних дітей становить від періоду новонародженності до 17 років. З даного аналізу можна побачити, що кількість ЗЧМТ має тенденцію до зростання з кожним роком.
Найбільше ЗЧМТ припадає на вік 14-17рр., що складає 208 чол. (33,7%), потім 10-14рр. – 117 чол. (18,9%), 3-7рр. – 93 чол. (15,04%), 1-Зрр. – 81 чол. (13,1%), 7-10рр. – 65 чол. (10,5%), 0-1рр. – 63 чол. (10,2%). Помісячний аналіз звертання показує збільшення частоти ЗЧМТ у дітей в весняно-літні місяці і в грудні місяці. Чітко простежується переважання осіб чоловічої статі (64,6%), показник збільшуються з віком (від 50,7% у дітей першого року життя до 73,8% у школярів). Суттєво не змінюються ці показники і при аналізі спостережень за ступенем тяжкості ЧМТ. У структурі ЧМТ у дітей відмічається чітке превалювання травми легкого і середнього ступеню важкості, яка складає приблизно 76%.
Нами з цілю розробки прогностичних критеріїв виживання після ЗЧМТ у дітей, проаналізовано 148 чол. (24%) з тяжкою ЗЧМТ (хворі з легким і середнім ступенем тяжкості не враховувались, так як летальності у даній групі не було). Ураховувались механізми травми, характер і чисельність мозкових порушень, ступінь порушення свідомості. Однак, кожен з цих факторів не є достовірним для оцінки прогнозу. З цієї групи було прооперовано 117 чол. (79,05%), серед прооперованих хворих було зафіксовано 3 летальних випадки, що становить від кількості тяжкохворих – 2,02%, а від загального числа постраждалих – 0,4%.
Прогностичне протікання і наслідки ЗЧМТ мають важливе значення для стандартизації і оцінки ефективності лікувального процесу, для об'єктивної оцінки діяльності різних медичних закладів, обґрунтування матеріальних витрат. Таким чином, оцінюючи результати аналізу, підтвердили, що основною проблемою у вирішенні оперативного лікування та факторів, які впливають на тяжкість ЗЧМТ у дітей є: механізм травми, характер пошкоджень мозку і їх чисельність, тяжкість стану хворого при поступленні, стан вітальних функцій, вираженість внутрішньочерепної гіпертензії та ін.