Оявлятися у формі гострої недостатності (І-IV стадії за Killipp) І як різке загострення хронічної серцевої недостатності (хсн, І-ІІІ стадії, І-IV класи по nyha)
| Вид материала | Документы |
- Уніфікований клінічний протокол медичної допомоги лікування пацієнтів з хронічної хворобою, 398.66kb.
- Дицини та соціального захисту населення, формування гуманістичного ставлення суспільства, 406.12kb.
- Тести з дисципліни «Маркетингові дослідження та аналіз інформації» Модульний контроль, 145.27kb.
- Академія медичних наук україни інститут кардіології ім. Акад. М. Д. Стражеска чабан, 532.57kb.
- Шпаргалки з цивільного права України, 1116.56kb.
- Укоопспілка львівська комерційна академія, 2534.12kb.
- Діабетична ретинопатія (ДР) мікроангіопатія судин сітківки ока у хворих на цукровий, 1083.23kb.
- М.І. Пирогова «затверджено» на методичній нараді кафедри Завідувач кафедри 200 р. Методичні, 253.1kb.
- "Нейроендокринні синдроми в гінекології", 212.29kb.
- Перемова, 6735.07kb.
ЕФЕКТИВНІСТЬ КВЕРЦЕТИНУ І НІФЕДИПІНУ ПРИ ТОКСИЧНІЙ ГЕПАТОПАТІЇ, СПРИЧИНЕНІЙ
ЛЕТКИМИ КОМПОНЕНТАМИ ЕПОКСИДНИХ СМОЛ
Висоцький І.Ю., Качанова А.А.
СумДУ, кафедра біохімії і фармакології
В експериментах на 75 білих щурах лінії Вістар досліджені деякі особливості лікувальної дії кверцетину і ніфедипіну при токсичній гепатопатії, індукованій найбільш токсичним компонентом епоксидних смол епіхлоргідрином (ЕХГ). З метою індукування патологічного процесу піддослідних тварин піддавали 30-хвилинній статичній інгаляційній затравці ЕХГ у концентрації, рівній 1/3 ЛК50. Кверцетин (40 мг/кг), ніфедипін (10 мг/кг) або їх комбінацію вводили піддослідним тваринам внутрішньошлунково за лікувально-профілактичною схемою (за 1 год. до поміщення в затравну камеру і через 5 хв. після виймання з неї). Забій тварин проводили через 6 год. після закінчення інгаляції ЕХГ.
Стан перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) і метаболізм арахідонової кислоти оцінювали за концентраціями діє-нових кон`югатів (ДК), малонового діальдегіду (МДА), SH- i -S-S-груп в печінці, а також рівнем лейкотрієну В4 в плазмі крові. Визначення активності амінотрансфераз і лужної фосфатази в сироватці крові проводили з метою оцінювання ступеня ураження печінки ЕХГ і ефективності застосовуваних препаратів.
Викликана епіхлоргідрином токсична гепатопатія супроводжувалася достовірним підвищенням рівня ДК на 157%, що свідчить про інтенсифікацію вільнорадикальних процесів, і майже двократним зменшенням кількості SH-груп (без значного зростання -S-S-групп) у гомогенатах печінки, що може бути розцінене як результат алкілуючої дії ЕХГ.
Застосування кверцетину супроводжувалося зменшенням у печінці рівня ДК на 34%, МДА на 12% (порівняно з «нелікованими» тваринами) і майже повною нормалізацією рівня амінотрансфераз і лужної фосфатази у сироватці крові, що свідчить про мембранопротекторні властивості біофлавоноїду. Крім того, кверцетин значно зменшував (на 77%) рівень лейкотрієну В4 в плазмі крові, що пов`язано із здатністю препарату гальмувати активність ліпоксигенази.
Порівняно з кверцетином, ніфедипін проявляв значно вищу антиоксидантну дію, яка є результатом блокування масивного проникнення іонів кальцію з позаклітинного простору в цитозоль гепатоцитів через повільні кальцієві канали і стимуляції ними НАДФН2-залежного ПОЛ в мікросомах в умовах гострої інтоксикації ЕХГ. Однак, загалом, ніфедипін поступався лікувальною дією кверцетину.
Поєднане введення тваринам кверцетину і ніфедипіну супроводжувалося вираженим антиоксидантним і мемб-раностабілізувальним ефектами, доказами чого є зниження рівня ДК в печінці на 66% і активності аланінамінотрансферази в сироватці крові на 61% у порівнянні з «нелікованими» тваринами.
Таким чином, результати досліджень показали гепатозахисну дію кверцетину і ніфедипіну та потенціювання даного ефекту при їх поєднаному застосуванні в умовах гострої токсичної гепатопатії, спричиненої ЕХГ.
ВКЛАД И.М. СЕЧЕНОВА В РАЗВИТИЕ ФИЗИОЛОГИИ ВЫСШЕЙ НЕРВНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Собакарь В.В., ассистент
СумГУ, кафедра физиологии и патофизиологии с курсом медбиологии
Психическая деятельность человека, работа головного мезга была нераскрытой тайной на протяжении многих столетий. Сеченов был первым, кто осознанно и смело вторгся в таинственный мир человеческой психики.
И.М. Сеченов выдвинул и убедительно обосновал учение о физиологической природе психических явлений. Научные выводы и мысли Сеченова, впервые прозвучавшие на страницах его труда "Рефлексы головного мозга", явились откровением для ученых того времени и проложили дорогу для всех последующих исследований человеческой психики. Практически важным был вывод о том, что психический процесс по своему происхождению подобен рефлекторному. Психическая деятельность человека, считал Сеченов, выражается внешними признаками. Все акты сознательной и бессознательной жизни являются рефлексами. Всё бесконечное разнообразие внешних проявлений деятельности мозга сводится к одному явлению – мышечному движению. В основе всех произвольных и непроизвольных движений лежит внешнее раздражение.
Немаловажным для анализа психической деятельности человека было изучение вопроса о воспроизведении в сознании различных ощущений – зрительных, слуховых, вкусовых. Сеченов приподнимает завесу над тайнами памяти и делает вывод, что сохранение следа является продолжением реального возбуждения.
Свои взгляды на процессы мышления, которые стали основополагающими в психологии, И.М. Сеченов развил в статье "Элементы мысли", где автор показал, что мышление – это физиологически объяснимый процесс, представляющий собой психический рефлекс. Была убедительно доказана ошибочность мнения, что мысль является причиной поступка. Первоначальная причина всякого поступка, писал Сеченов, всегда лежит во внешнем раздражении, потому что без него никакая мысль невозможна.
И.М. Сеченов подчеркивает чрезвычайно важное влияние внешней среды на проявление психической деятельности человека. Первая причина всякого человеческого действия, писал Сеченов, лежит вне его, без внешнего раздражения невозможна психическая деятельность. Воспитание, как влияние внешней среды, является решающим фактором формирования личности, "психического содержания человека".
Рефлекторная теория Сеченова явилась основой последующего развития физиологии психических процессов, фундаментом, на котором возникло учение И.П. Павлова о высшей нервной деятельности.
Таким образом Сеченовские "Рефлексы головного мозга" ознаменовали начало нового раздела науки – физиологии высшей нервной деятельности.
НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ П.К.АНОХІНА
Моісеєнко В.І., студ. 2-го курсу
Науковий керівник – к.б.н., доцент Гарбузова В.Ю.
СумДУ, кафедра физиологии и патофизиологии с курсом медбиологии
У цьому році виповнюється 210 років з дня народження видатного вченого-фізіолога Петра Кузьмича Анохіна (1898-1974). П.К.Анохін - учень і послідовник І.П.Павлова, який усе своє життя присвятив вивченню фундаментальних проблем діяльності мозку.
Перші наукові дослідження П.К.Анохін провів ще у студентські роки в інституті мозку під керівництвом В.М.Бехтерєва, у 1922-1930 рр. він працював в лабораторії І.П.Павлова, у 1930-1934 рр. очолював кафедру фізіології медичного факультету Нижньогородського університету, у 1934-1950 рр. - відділ загальної фізіології вищої нервової діяльності Інституту фізіології АМН СРСР у Москві, у 1955-1974 рр. - кафедру нормальної фізіології першого Московського медичного інституту ім. І М. Сєченова. Вчений був головою Московського наукового фізіологічного товариства, почесним членом міжнародного наукового товариства ім. Я. Пуркінье (Прага), членом національного товариства ім. І.П. Павлова (США), Центральної ради Міжнародної організації з вивчення мозку при ЮНЕСКО (Париж). П. К. Анохин був головним редактором журналу «Успехи физиологических наук».
У 1930—1934 рр. П.К.Анохін створив теорію функціональних систем організму, і всі його подальші дослідження були присвячені вивченню механізмів утворення і внутрішньої архітектоніки цих систем. Ним були визначені вузлові механізми функціональної системи: аферентний синтез, прийняття рішення, акцептор результату дії, результат дії, зворотна аферентація. П.К. Анохін висунув положення про те, що емоції та мотивації є обов'язковими компонентами функціональної системи і складають основу для аферентного синтезу. Вчений розробив методику умовних рефлексів, увів вивчення вегетативних компонентів умовного рефлексу як необхідного критерію стану тварини, дав нове трактування механізму формування внутрішнього гальмування, виявив особливу функцію лобних долей у цілеспрямованій діяльності , встановив специфічний системний характер висхідних активацій кори головного мозку при реакціях різноманітної біологічної якості, висунув нове уявлення про природу і склад викликаного потенціалу. запропонував ідею нейрохімічної інтеграції процесів збудження та гальмування в протоплазмі нейрону і сформулював конвергентну теорію замикання умовного рефлексу на окремому нейроні. На основі вивчення окремих систем у процесі онтогенезу П.К. Анохін обґрунтував концепцію системогенезу як загальної закономірності еволюційного процесу, згідно з якою точна відповідність ембріогенезу екологічним факторам даного виду забезпечується вибірковим та прискореним дозріванням саме тих нервових структур і відповідних до них робочих апаратів зародка, які складають необхідну для новонародженого функціональну систему.
П.К.Анохіним було опубліковано близько 260 наукових робіт, з них 9 монографій. За його редакцією видано 7 збірок наукових праць. Теорія функціональних систем організму, її універсальні принципи знайшли широке використання у багатьох галузях медицини і педагогіки. Оригінальний фізіологічний напрямок про функціональні системи запропонований видатним вченим перетворився на самостійну наукову школу, яка продовжує активно розвиватися сьогодні.
ВНЕСОК І. П. ПАВЛОВА У РОЗВИТОК КАРДІОЛОГІЇ
Тимошенко А., студ. 2-го курсу
Науковий керівник – асист. Лось Л. О.
СумДУ, кафедра физиологии и патофизиологии с курсом медбиологии
4 грудня 1904 року вперше російському вченому Івану Петровичу Павлову за видатні досягнення в області фізіології травлення було вручено найвищу наукову нагороду – Нобелевську премію.
Але не менше значення для фундаментальної науки та клінічної медицини мають роботи І. П. Павлова в області кардіології, як в сфері вивчення кровообігу, так і вищої нервової діяльності. Вже зі студентських років у фізіологічних лабораторіях Петербурзького університету, а потім у Медико-хірургічній академії він виконав роботи з кардіології, за що був нагороджений золотими медалями. Ці роботи стосувалися вивчення серцевого компоненту в регуляції артеріального тиску. Після закінчення Медико-хірургічної академії І. П. Павлов продовжував працювати в лабораторії при клініці видатного російського клініциста професора Сергія Петровича Боткіна.
У фізіологічній лабораторії при клініці С. П. Боткіна І. П. Павлов виконав комплекс досліджень, присвячених вивченню впливу різних препаратів на діяльність серцево-судинної системи (наприклад, екстракту конвалії).
Результатом роботи у клінічній лабораторії С. П. Боткіна була і докторська дисертація, захищена І. П. Павловим 21 травня 1883 року, “Центробежные нервы сердца”, у якій він довів, що у складі блукаючих нервів до серця ідуть волокна двох видів, одні з яких впливають на ритм серцевих скорочень, інші – на силу скорочень без зміни ритму. У подальшому завдяки цим дослідженням І. П. Павловим була сформована ідея про наявність трьох типів нервових волокон, що іннервують м’язову тканину: рухових, судинних та трофічних. Ці уявлення стали основою цілого наукового напрямку, який в подальшому очолив Л. О. Орбелі, що створив вчення про адаптаційно-трофічну функцію симпатичного відділу автономної нервової системи. Цей напрямок і сьогодні з успіхом розвивається російськими фізіологами та має принципове значення для розуміння регуляції вісцеральних функцій організму.
Роботи І. П. Павлова в області вищої нервової діяльності заклали фундамент інтегративної фізіології, апогеєм розвитку якої є системний підхід. Один з видатних учнів І. П. Павлова, П. К. Анохін, є автором теорії функціональних систем, що має велике значення для сучасної медицини. У перспективі він планував продовжити дослідження І. П. Павлова з кардіології з подальшим впровадженням результатів досліджень в клінічну кардіологію, та з клініцистами вирішувати питання невідкладних станів в кардіології.
Талановитий учень П. К. Анохіна, а нині директор інституту фізіології імені П. К. Анохіна – академік РАМН К. В. Судаков на сучасному науковому рівні продовжує розробку невирішених І. П. Павловим та П. К. Анохіним фізіологічних проблем кардіології, разом з клініцистами-кардіологами активно працюючи над впровадженням досягнень клінічної фізіології в практику.
ХРОМОСОМНІ ХВОРОБИ В СУМСЬКІЙ ОБЛАСТІ
Потапова А. О., студ. 1-го курсу
Науковий керівник – доц. Смірнов О. Ю.
СумДУ, кафедра фізіології і патофізіології
Хромосомні хвороби виникають як наслідок хромосомних і геномних мутацій. Перші пов'язані зі зміною структури хромосом, другі – зі зміною кількості хромосом. Майже всі хромосомні захворювання супроводжуються чисельними ураженнями скелету, нервової, ендокринної та інших систем, порушенням психіки, затримкою росту, зниженою репродуктивною функцією, підвищеною смертністю. Значні дефекти геномної природи надзвичайно сильно порушують процес ембріонального розвитку й часто є летальними. Народитися живими в таких випадках можуть діти зі зміненою кількістю статевих хромосом (синдроми Клайнфельтера, Шерешевського–Тернера та деякі інші) і невеликих аутосом (синдроми Дауна, Едвардса та ін.).
За минулі роки питання хромосомної патології в дитячому віці стало ще більш актуальним. Серед причин дитячої смертності в розвинутих країнах від загального їх числа хромосомні хвороби складають 2-3%. Не менше 30% перинатальної й неонатальної смертності обумовлено вродженими вадами розвитку й спадковими захворюваннями.
Удосконалення методів цитогенетичного обстеження, особливо диференційного фарбування, дало змогу виявити раніше не описані хромосомні синдроми, діагностувати хромосомні порушення серед деяких синдромів із нез'ясованою етіологією. Цей напрямок досліджень дозволяє вивчати патологію внутрішньоутробного розвитку (спонтанні аборти, викидні), а також соматичну патологію (лейкози, променева хвороба). Слід відзначити, що, не зважаючи на добре вивчену клініку й цитогенетику хромосомних захворювань, їхній патогенез ще не розкритий.
Число описаних хромосомних хвороб наближається до 1000, з них більше 100 мають чітку клінічну картину.
За даними Сумської медико-генетичної консультації на диспансерному обліку в 2007 р. кількість дітей від 0 до 14 років, які хворіли на хромосомні та спадкові патології, становила 341, а кількість підлітків і дорослих – 375 чоловік. Уроджені вади в новонароджених у Сумській області були знайдені в 250 дітей, що становило 25,3 на 10000 новонароджених. Хромосомні захворювання в різних варіантах були виявлені в 2007 р. у 4% новонароджених у Сумській області в порівнянні з 9% загалом по Україні.
Таким чином, зважаючи на прогресуюче зростання відносної й абсолютної кількості хворих із хромосомними аномаліями, необхідно приділяти особливу увагу вдосконаленню своєчасної діагностики, профілактиці та лікуванню такої патології людини в будь-якому віці.
PECULIARITY OF MEMORY IN STUDENTS
WITH DIFFERENT TYPES OF TEMPERAMENT
Matsebula T., stud.of the 2nd course, Obukhova O.A., assistant., Garbuzova V.U., associate professor
Sumy State University
department of physiology and pathophysiology with medical biology
Temperament theory has its roots in the ancient four humors theory of the Greek doctor Hippocrates (460-370 BC), who believed certain human behaviors were caused by body fluids: blood, yellow bile, black bile, and phlegm. Hippocrates described four such dispositions he called temperaments—a choleric temperament with an ease of emotional arousal and sensitivity; a phlegmatic temperament with cool detachment and impassivity; a melancholic temperament with a very serious, dour, and downcast nature; and a sanguine temperament full of impulsivity, excitability, and quick reactivity. David Keirsey a modern psychologist noted common themes in the various observations and the consistent tendency of human behavior to sort itself into four similar patterns. These four major patterns are referred to as temperaments.
The Guardian (Phlegmatic), value stability security and a sense of community. The Artisan (Sanguine) value aesthetics, whether in nature or art. The Idealist (Melancholic) value unity, self-actualization, and authenticity The Rational-Choleric value expertise, logical consistency, concepts and ideas, and seek progress.
An investigation of these temperaments was done on 46 foreign students (28 male, 18 females) in the medical faculty of Sumy State University from 2- 4th course.. In our results we found that 24 (52%) –guardians in these 15 (54%) M 9(50%) F; 16 (35%)-artisan, in these 6 (36%) M 10 (33%) F; 6 (13%)-idealists, in these 3 (10%) M 3 (17%)F; 0 (0%) - rationalist. In These results the ratio of males to females in each temperament type is more or less 1:1, with a +/- 7% variation, which goes to show that the issue of sex is irrelevant to your temperament type. Further investigations were done to find out if temperaments have any influences to other attributes of a person. Test for vision memory, hearing memory, speed of vision reaction and logical memory were done. The results of these further tests show that guardians tend to have a higher vision memory as compared to the other temperaments. Idealists have a balance in all their memories, if the vision memory is high and so is their hearing and logical memory and vice versa. While on the other hand artisans show a tendency of having a hearing memory that is equivalent to their logic memory, while the vision memory can either be low or high.
According to Thomas and Chase these temperament patterns are remarkably stable through out life. Scientists agree that temperaments do not have a genetic and biological basis, but a babies environmental experiences can modify and shape his temperament and he will be that type through out life.
ФІЗІОЛОГІЧНА РОЛЬ ХРОМУ
Хитрий І., Лата Я., студ. 2-го курсу; Гарбузова В.Ю., доцент
СумДУ, кафедра фізіології і патофізіології з курсом медичної біології
Хром відноситься до «класичних» мікроелементів. Його токсична дія була встановлена ще 160 років тому, одразу після відкриття, а життєво необхідна важливість доведена лише у 1957-1959 р.р. дослідами K. Schwarz та W.Mertz (1959). Не зважаючи на те, що за останні 30 років цьому мікроелементу присвячено більше тисячі наукових робіт, провідні механізм фізіологічної дії хрому залишається нез’ясованим.
Безумовно, хром відіграє важливу біологічну роль в організмі. Його вміст в органах і тканинах у 10 – 100 разів вищий, ніж у крові. Існує тісний взаємозв’язок між обміном хрому і глюкозою. Навантаження організму глюкозою призводить до мобілізації хрому із органів-депо і його надходженню в плазму крові. У кровоносному руслі хром специфічно зв’язується з трансферином, який є переносником не тільки заліза, а й хрому. При високому насиченні трансферину залізом, воно починає конкурувати з хромом. У зв’язку з чим, у хворих з гемохроматозом в організмі знижена кількість хрому. Оскільки цукровий діабет дуже часто супроводжує гемохроматоз, то порушення транспорту хрому трансферином може викликати подальше погіршення перебігу цього захворювання. Хром здатен посилювати дію інсуліну в усіх метаболічних процесах, що ним регулюються. У присутності інсуліну він прискорює окиснення глюкози у жировій тканині яєчників хромдефіцитних щурів, підвищує швидкість проникнення глюкози у клітини та її перетворення на жир, але не впливає на процеси, що не залежать від інсуліну. У дослідах на щурах було доведено, що хром посилює вплив інсуліну на білковий обмін, сприяє надходженню в тканини гліцину, серину, метіоніну і їх включення у білки серцевого м’язу.
Хром бере участь у ліпідному обміні. Дефіцит цього елементу може призвести до розвитку атеросклерозу. Доведено, що в плазмі крові щурів, що знаходились на хромдефіцитній дієті, з віком підвищується концентрація глюкози крові натщесерце, знижується толерантність до глюкози і збільшується кількість ліпідів у стінці аорти.
Сполуки трьохвалентного хрому мають виражену мутагенну канцерогенну дію. Трьохвалентний хром всмоктується важко, але його сполуки можуть з’являтися в ядрі при тривалій дії на організм низьких концентрацій деяких шестивалентних форм цього металу.
Ще одним проявом біологічної активності хрому вважається його взаємодія з щитовидною залозою. При певних умовах хром здатен заміщувати йод у складі тиреоїдних гормонів. Згодовування фізіологічних доз хрому щурам з недостатністю йоду підвищує функціональну активність щитовидної залози, тоді як підвищені дози хрому пригнічують її функцію, у тварин, які отримують нормальну кількість йоду. Доведено, що в щитовидній залозі людей і тварин, що живуть у йоддефіцитних районах, накопичується значно більша кількість хрому, ніж у нормі за рахунок зниження концентрації хрому у інших органах і тканинах.
КУРІННЯ ЯК СТРЕСОВИЙ ФАКТОР УРАЖЕННЯ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ
Янчик Г.В., доцент; Борщ С.М., студ. 3-го курсу
СумДУ, кафедра фізіології і патофізіології з курсом медичної біології
За своїм складом і основними фізико-хімічними параметрами цигарковий дим нагадує "аерозоль для зварки металів" (Зербино Д.Д., 2005). Елементарний склад часто вживаних в Україні цигарок вивчався в Київському науково-дослідницькому центрі "Віріа-LTD" (2003). Згідно їх даних легкі цигарки містять до 8 мг смоли та 0,6 мг нікотину. Відомо, що лише один монооксид вуглецю цигаркового диму зменшує транспорт кисню вдвічі, пошкоджує ендотелій судин та суттєво змінює обмін ліпідів. А курець вдихає під час паління, крім монооксиду вуглецю, бром, сірку, калій, кальцій та весь спектр важких металів (свинець, кадмій, стронцій, цинк, нікель). Вчені приводять дані негативного впливу паління на ліпідний обмін, систему згортання крові та тонус серцево-судинної системи у людей, що палили протягом 10 років та викурювали щоденно до 20 цигарок (Зербино Д.Д. зі співавторами, 2003). З інших літературних джерел відомо, що тривале куріння стимулює перекисну модифікацію ліпідів, збільшує синтез холестерину, пошкоджує ендотелій стінки судин, підвищує адгезію та агрегацію тромбоцитів, проявляє цитотоксичну дію.
Нас зацікавило, в якому стані знаходяться параметри вказаних систем у тих, що почали курити 3-5 років тому. Дослідження проведено у 34 людей віком 18-26 років, які палять легкі цигарки, поширені в Україні. У них досліджували частоту дихання (ЧД), частоту серцевих скорочень (ЧСС), артеріальний тиск (АТ), кількість холестерину, лейкоцитарну формулу, показники коагулограми після викурювання однієї цигарки. Контролем слугувала група студентів такого ж віку, які ніколи не вживали цигарки.
Порівняльний аналіз одержаних даних показав, що в групі курців мають місце тахікардія, схильність до гіпертензії, незначний лейкоцитоз, моноцитоз, спостерігається зменшення часу згортання крові, помітна тенденція до підвищення протромбінового індексу та зменшення фібринолітичної активності плазми крові на фоні підвищеного рівня холестерину. Враховуючи, що досліджувані палять 3-4 цигарки в день протягом невеликого проміжку часу, отримані результати свідчать, що кумуляція складових цигаркового диму все ж відбувається і зростання її негативно впливає на організм.
Таким чином, отримані результати дозволяють стверджувати, що паління є стресовим фактором ушкодження серцево-судинної системи сповільненої дії та фактором ризику атерогенної природи, що створює передумови для підвищення активності системи згортання крові.