Оявлятися у формі гострої недостатності (І-IV стадії за Killipp) І як різке загострення хронічної серцевої недостатності (хсн, І-ІІІ стадії, І-IV класи по nyha)
| Вид материала | Документы |
- Уніфікований клінічний протокол медичної допомоги лікування пацієнтів з хронічної хворобою, 398.66kb.
- Дицини та соціального захисту населення, формування гуманістичного ставлення суспільства, 406.12kb.
- Тести з дисципліни «Маркетингові дослідження та аналіз інформації» Модульний контроль, 145.27kb.
- Академія медичних наук україни інститут кардіології ім. Акад. М. Д. Стражеска чабан, 532.57kb.
- Шпаргалки з цивільного права України, 1116.56kb.
- Укоопспілка львівська комерційна академія, 2534.12kb.
- Діабетична ретинопатія (ДР) мікроангіопатія судин сітківки ока у хворих на цукровий, 1083.23kb.
- М.І. Пирогова «затверджено» на методичній нараді кафедри Завідувач кафедри 200 р. Методичні, 253.1kb.
- "Нейроендокринні синдроми в гінекології", 212.29kb.
- Перемова, 6735.07kb.
КІЛЬКІСНИЙ ТА ЯКІСНИЙ СКЛАД КРОВІ ЩУРІВ ЗА УМОВ ДІЇ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ
Приходько О.О.
Науковий керівник – проф. Сікора В.З.
СумДУ, кафедра анатомії людини
Серед хімічних речовин, забруднюючих різноманітні об’єкти зовнішнього середовища, важкі метали та їх з’єднання утворюють значну групу токсикантів, визначаючих антропогенну дію на людину. Зазначений токсичний чинник впливає на стан показників крові. Спричинені зміни є результатом не тільки загальнотоксичної дії, а й наслідком безпосереднього вибіркового впливу на процеси кровотворення в кістковому мозку та функціонування системи крові в цілому. Уявлення про кількість клітин крові, співвідношення їхніх окремих форм у периферичній крові, а також особливості їхніх якісних змін має певне діагностичне значення.
Дослід проводили на 20 білих щурах з вихідною масою 150-200гр. Тваринам експериментальної групи кожного дня проводили навантаження сумішшю важких металів та їх з’єднань: цинку, міді, свинцю, заліза, хрому. Контрольна група тварини не отримувала солі важких металів. Через місяць у них забирали кров на клінічний, біохімічний аналіз. Клінічні показники крові досліджували за допомогою автоматичного аналізатора “Соbas Minos Stex ABX”, а біохімічні - на аналізаторі ”Cormay plus”. Вивчали морфологічну будову лейкоцитів, еритроцитів,тромбоцитів в мазках крові, фарбованих за Романовським-Гімзе; підраховували кількість ретикулоцитів та тромбоцитів.
При аналізі результатів експериментального дослідження визначено, що в крові щурів циркулюють різні субпопуляції еритроцитів, які розрізняються по формі та величині (стоматоцити, мішенеподібні еритроцити, мікроцити); зменшується кількість ретикулоцитів. Зміни з боку лейкоцитарного кровотворення полягають у появі токсичної зернистості нейтрофільних гранулоцитів, клітин лейколізу, порушеннях функціонального стану нейтрофільних гранулоцитів, еозінофілії, зсувом лейкоцитарної формули вліво до появи палочкоядерних нейтрофільних гранулоцитів. Також відмічаються зміни в біохімічному аналізі: зниження кількості загального білку в сироватці крові, підвищення активності ферментів: лужної фосфатази, лактатдегідрогенази, аспартатамінотрансферази, аланінамінотрансферази, що зумовлено як прямою дією катіонів важких металів на цитоплазматичну мембрану клітин крові, так і безпосередньою дією на білковий, вуглеводний, ліпідний обмін.
Отримані дані дають підставу для продовження даного наукового експерименту.
ВПЛИВ МАЛИХ ДОЗ РАДІАЦІЇ НА СТРУКТУРУ НИРОК
Сікора В.В., учень 11 класу школи №17, м. Суми
Науковий керівник – проф. Маркевич В.Е.
Сумське територіальне відділення
Малої академії наук України
Мета - встановити закономірності морфологічних змін в нирках тварин в умовах ізольованого впливу іонізуючої радіації.
Робота проведена на 60 білих лабораторних щурах - самцях 3-х місячного віку, 30 з яких опромінювали протягом місяця дозами 0,1; 0,2 і 0,3 Гр.
При дозах 0,1 і 0,2 Гр спостерігаються зміни, які проявляються збільшенням в розмірах деяких ниркових тілець. Зменшується площа судинних клубочків на 0,2-1,7 %, та збільшуеться площа просвіту капсули на 1,6-18,6 %.
Епітеліоцити проксимальних звивистих канальців нефрону, мають овальні базофільні ядра, площа яких зменшується на 3,5-7,7 %, ширина епітеліоцитів проксимального відділу канальців нефрону стає меншою на 1,1-2,0 %, висота збільшується на 3,0-4,3 %. Епітеліоцити дистального відділу нефрону призматичної форми зі світлою цитоплазмою. Висота клітин стає більшою на 3,1-5,5 %. Діаметр дистальних канальців збільшується на 1,3-5,7 %.
В дозі 0,3 Гр відбуваються найбільш виражені зміни всіх компонентів нефрона. В гіпертрофованих ниркових тільцях площа збільшується на 4,7 % , судинного клубочка – на 4,3 %, площа просвіту капсули - на 6,5 %. Площа атрофованих ниркових тільцях зменшується на 7,4 %, площа клубочка – на 5,5 %, площа просвіту капсули – на 16,2 % .Розширені на 9,2 % діаметри просвіту проксимальних звивистих канальців мають збільшену площу просвіту на 17,7 %. Висота епітеліоцитів збільшується на 1,8 %, а ширина клітин помірно звужується на 4,7 %. Площа ядер зменшується на 15,3 %. Епітеліоцити дистального відділу звивистих канальців нефрона мають висоту, збільшену на 11,5 %, при цьому площа клітин збільшується на 14,9 %. Площа ядер достовірно зменшується на 12,3 %, а діаметр – на 6,4 %. Діаметр дистального канальця нефрона збільшується на 7,9 %, а його площа-на 15,2 %.
Таким чином, під впливом опромінення визначаються певні ознаки порушення фільтраційного бар'єру нирок.
IBN SINA (AVICENNA) – DOCTOR OF DOCTORS
Sulim G. A., the first year student
Scientific instructor- lecturer Sulim L. G.
Sumy State University,
Anatomy chair
Ibn Sina was born in 980 C.E. in the village of Afshana near Bukhara wich today is located in Uzbekistan. He turned his attention to Medicine at the age of 17 years and found it, in his own words, “not digfficult”. By the age of 18 he had built up a reputation as a physician. Ibn Sina completed 99 books comprising 16 on medicine, 68 on theology and metaphysics, 11 ona astronomy and 4 on verse. Among his scientific works, the leading two are the Kitab al-Shifa (Book of Healing), a philosophical encyclopaedia based upon Aristotelian traditions and the al-Qanun al-Tibb wich represents the final categorisation of Greco-Arabian thoughts on Medicine. The Qanun is of course, by far the largest, most famous and most important of Ibn Sina’s works. The work contents about one million words and like most Arabic books is elaborately devided and subdevided. The main division is into five books, of wich the first deals with general principles; the second with simple drugs arranged alphabetically; the third with diseases of particular organs and members of the body from the head to the foot; the fourth with diseases wich though local in their inseption spread to other parts of the body such as fevers and the fifth with compound medicines.
The Qaunun distinguishes mediastinitis from plerisy and recognises the contagious nature of phthisis (tuberculosis of the lung) and the spread of disease by water and soil. It gives a scientific diagnosis of ankylostomiasis and attributes the condition to an intestinal worm. The Qanun points out the importants of dietetics, the influence of climate and environment on health and the surgical use of oral anaesthetics. The Qanun’s materia medica considers some 760 drugs, with comments them on there application and affectiveness. He recommended the testing of a new drug on animals and humans prior to general use. Ibn Sina noted the close relationship between emotions and the physical condition and felt that music and a definite physical and psychological effect on patients. The great doctor had a simple remedy: unite the sufferer with the beloved.
The Arabic text of the Qanun was published in Rome in 1593 and was therefore one of the earliest Arabic books to see print. It was translated into Latin by Gerard of Cremona in the 12th century. From the 12th – 17th century, the Qanun served as the chief guide to Medical Sciense in the West and is said to have influenced Leonardo da Vinci. In the words of Dr. Villiam Osler, the Qanun has remained “a medical bible for a longer time than any other work”. In the museum at Bukhara, there are dislpays showing many of his writtings, surgical instruments from the period and paintings of patients undergoing treatment. An impressive monument to the life and works of the man who became known as the “doctor of doctors” still stands outside Bukhara museum and his portrait hangs in the Hall of the Faculty of Medicine in the University of Paris.
ПРЕДСТАВНИК КИЇВСЬКОЇ АНАТОМІЧНОЇ ШКОЛИ,
ВИДАТНИЙ АНАТОМ ТА ГІСТОЛОГ В. О. БЕЦ.
Бариленко І.О., студ. 1-го курсу
Науковий керівник - ст. викладач Сулим Л. Г.
СумДУ, кафедра анатомії людини
Володимир Олексійович Бец (1834-1894) виходець із збіднілої української дворянської родини, уродженець Полтавської губернії, вчився в ніжинській, а потім у другій київській гімназії, по закінченню якої у 1853 році поступив в Київський університет Св. Володимира. У 1861 році Бец їде в Австрію і Німеччину в наукове відрядження, працює над докторською дисертацією, яку успішно захистив у 1863 році і незабаром зацікавився вивченням центральної нервової системи. Одночасно з викладанням анатомії Бец посиленно освоює техніку мікроскопії і вивчає мікроскопічну будову різних органів і тканин людського організму. За дорученням професора О. П. Вальтера В.О.Бец читає з 1864 року курс описової анатомії, та лекції з гістології на медичному факультеті.
За дуже короткий період часу від початку вивчення центральної нервової системи людини і тварин В. О. Бец досяг надзвичайних успіхів. Вже у 1868 році в працях першого з’їзду російських натуралістів у Санкт-Петербурзі він публікує роботу “О новом способе исследования распределения серого вещества в центральной нервной системе” і у тому ж році В. О. Беца обирають професором кафедри анатомії Київського університету Св. Володимира. Бец проводив дослідження головного і спинного мозку людини і деяких вищих тварин макроскопічними і мікроскопічними методами дослідження. Для дослідження макроскопічної будови головного мозку, Бец розробив методи фіксації мозку і виготовлення гіпсових зліпків. Демонстрація цих зліпків у 1870 році на Всеросійській мануфактурній виставці в Санкт-Петербурзі викликала сенсацію. Демонстрація препаратів привернула увагу великої кількості відвідувачів, і Комітет експертів виставки ”...признал профессора Владимира Беца (в Киеве) достойным серебрянной медали за весьма замечательное в техническом отношении приготовление анатомических препаратов, дающие полную возможность к изучению человеческого мозга в разных его видах и составляющих важное приобретение для науки”. В 1873 році на Всесвітній виставці у Відні його нагороджують за демонстрацію анатомічних і гістологічних препаратів “медалью Преуспеяния”.
В. О. Бец винайшов апарат для дозування зрізів мозку що дозволяв йому робити тотальні зрізи півкуль мозку товщиною близько 150-200 мкм. Бец розробив спосіб фіксації зрізів, а саме головне – фарбування зрізів біологічним карміном, отриманим з комахи – кошенілі. К 1887 році Бец видає чудову книгу “Морфология остеогенеза”, у якій викладені найцінніші дані про розвиток скелету людини, отриманні при вивченні скелетів дитячого віку, що виготовив особисто Бец. В такій спосіб він створив кращу у світі колекцію висушених дитячих скелетів, яка і понині зберігається на кафедрі анатомії людини Національного медичного університету.
ПРОВІДНИЙ МОРФОЛОГ КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ
МИКОЛА СЕРГІЙОВИЧ СКРИПНІКОВ
Бороденко А.О., Марус І.В., студ. 1-го курсу
Науковий керівник – доц. Устянський О.О.
СумДУ, кафедра анатомії людини
Навесні 2006 року виповнилося 70 років з дня народження голови експертно-проблемної комісії МОЗ та АМН України "Морфологія людини", доктора медичних наук, професора, почесного академіка декількох міжнародних академій Скрипнікова Миколи Сергійовича. Він народився 19 травня 1936 року у місті Макіївці Донецької області. Після закінчення з відзнакою Харківського медичного стоматологічного інституту продовжив навчання в аспірантурі при кафедрі топографічної анатомії і оперативної хірургії цього ж ВНЗ у проф. Золотарьової Т.М. В 1966 році успішно захистив кандидатську дисертацію на тему "Різниця в зовнішній будові комірок лабіринту решітчастої кістки". В своїй роботі він використав новий на той час метод ін’єкції приносових пазух самотвердіючими пластмасами. Після перндислокації Харківського медичного стоматологічного інституту до міста Полтави (1967 рік) починається найбільш плідний період його діяльності як вченого-морфолога, здібного організатора-керівника. З 1978 року він завідує кафедрою оперативної хірургії та топографічної анатомії, призначається на посаду ректора Полтавського медичного стоматологічного інституту (1987 рік), захищає докторську дисертацію. За його ініціативи ВНЗ набуває статуту "Українська медична стоматологічна академія", на базі ВНЗ налагоджується робота проблемної комісії "Морфологія людини", котра координує морфологічні дослідження в Україні. Під його керівництвом здобули наукові ступені доктора наук 20 вчених, кандидата наук – біля 50. Його учні очолюють теоретичні та клінічні кафедри не тільки в Полтавському вузі, а і в багатьох медичних ВНЗ України. Він автор 450 наукових праць, 7 підручників, 3 атласів, 10 монографій, удостоєний високих урядових нагород, заслужений діяч науки і техніки України, почесний громадянин міста Полтави.
НИКОЛАЙ ИВАНОВИЧ ПИРОГОВ – ВЫДАЮЩИЙСЯ ХИРУРГ
Васько Н.О., студ. 1-го курса
Научный руководитель – ст. преподаватель Болотная И.В.
СумГУ, кафедра анатомии человека
Начало научной деятельности Н.И.Пирогова в Дерптском Университете и присвоение Демидовской премии Академии наук России за труд "Хирургическая анатомия артериальных стволов и фасций".
Труды Н.И.Пирогова. Новаторство в применении экспериментальных методов, появление морфологических работ Пирогова. Первые глубочайшие представления, впоследствии ставшие научными законами анатомии фасций и окружающих сосудисто-нервных пучков.
Санкт-Петербургский период научно-педагогической деятельности Н.И.Пирогова и присвоение Демидовской премии в 1844 году за анатомическое руководство и атлас "Прикладная анатомия человека с рисунками / анатомия описательная, функциональная и хирургическая/.
Жизнь Н.И.Пирогова в усадьбе Вишни как особый период жизни великого хирурга, реформатора анатомии "Дневник старого врача".
Представление Н.И.Пирогова на конкурс в Академию наук России труда "Патологическая анатомия азиатской холеры" в 1851 год – двадцатое обсуждение конкурсных работ в Академии и третья Демидовская премия Н.И.Пирогова.
"Топографическая анатомия, иллюстрированная разрезами, проведенными через замороженное тело человека в трёх направлениях (1852-1859 гг) – Атлас" – представление на конкурсную комиссию по Демидовским премиям Академии наук России и четвертое присуждение премии профессору Н.И.Пирогову в 1860 году.
Нет медицины без хирургии, так же как нет и хирургии без анатомии" – главный стимул всей жизни Н.И.Пирогова. Значение заветов великого анатома анатомии для современных медицинских наук.
АКАДЕМИК ВЛАДИМИР ПЕТРОВИЧ ВОРОБЬЁВ
Лазарец С., студ. 1-го курса
Научный руководитель – ст. преподаватель Болотная И.В.
СумГУ, кафедра анатомии человека
Родился в Одессе 15 июля 1876 года. После окончания гимназии поступил в Харьковский университет на медицинский факультет.
Студенческие работы: "Сосуды сухожилий стопы", "Вывихи костей запястья".
Обе научные работы были награждены золотой медалью университета. Закончив медицинский факультет, был зачислен помощником проректора на кафедру анатомии.
С большим энтузиазмом он овладевает новыми методами анатомических исследований, реорганизует по заданию своего учителя анатомический музей, готовит большое количество препаратов и муляжей, совершенствует педагогическое мастерство.
1908 год – защитил докторскую диссертацию, "Иннервация сухожилий у человека", а также руководит кафедрой.
1910 – участвует в работе XVI Международного медицинского конгресса в Будапеште, его избирают заведующим кафедрой анатомии на медицинское отделение Высших женских курсов.
Придавал большое значение наглядности преподавания – учебным анатомическим музеям. Сделал ряд открытий.
Выполнил задание по бальзамированию тела В.И.Ленина.
1934 – награждён орденом Ленина, избран действительным членом АН УССР.
Жизнь и творчество Владимира Петровича Воробьёва – образец беззаветного служения науке и нашему народу.
ГІСТОСТРУКТУРА РЕГЕНЕРАТА ВЕЛИКОГОМІЛКОВОЇ КІСТКИ
В РІЗНІ ПЕРІОДИ РЕПАРАТИВНОГО ОСТЕОГЕНЕЗА
Сулим Г.А., студ. 1-го курсу
Науковий керівник – доц. Бумейстер В.І.
СумДУ, кафедра анатомії людини
В умовах проведеного експерименту при дірчастому дефекті великогомілкової кістки в ділянці середини діафізу відбувається порушення її цілісності, що призводить до розриву окістя, перелому кісткових пластинок, розриву ендосту, судин і нервів.
На 5 добу досить чітко проявляється межа між деструктивно зміненою частиною дефекту та материнською кісткою. У ділянці дефекту переважає молода грануляційна тканина з великою кількістю тонкостінних капілярів різного діаметру та високою щільністю клітин, таких як макрофаги, лімфоцити, фібробласти, плазмоцити, та малодиференційовані сполучнотканинні клітини. Клітини знаходяться на стадії активного фагоцитоза, переповнені тканинним детритом.
Через 10 діб після моделювання дефекту у тварин контрольної групи спостерігається формування грубоволокнистої кісткової тканини, що утворює нерівномірну сітку кісткових трабекул біля межі з материнською кісткою. Характерною ознакою її в цей термін є неоднорідне забарвлення, що свідчить про різну ступінь кальцифікації та велика кількість секретуючих остеобластів на поверхні трабекул.
При мікроскопічному досліджені на 15 добу зона дефекту кісткивиповнена в основному фіброретикілярною тканиною з високою щільністю остеогенних клітин та грубоволокнистою кістковою тканиною. Остання формує великопетлясті кісткові трабекули, що заповнюють зону дефекту. Трабекули вкриті остеобластами, щільність яких більша в метафізарному дефекті. Забарвлюються новоутворені трабекули менш інтенсивно ніж материнська кістка та нерівномірно, що свідчить про початок осифікації та її гетеротопічність.
На 24 добу основна площа дефекту великогомілкової кістки виповнена мілкопетлястою сіткою грубоволокнистих трабекул з численними остеоцитами. Забарвлення балок більш рівномірне та наближається по інтенсивності до материнської кістки, що свідчить про нормалізацію осифікації остеоїда. На поверхні трабекул розташовується невелика кількість остеобластів, що свідчить про припинення процесу утворення нового матриксу. Кортикальна пластинка в основному відновлена за рахунок формування пластинчастої кісткової тканини та відрізняється від материнського кортексу більшою кількістю судинних та остеоцитарних лакун.
ВАРІАНТИ КРОВОПОСТАЧАННЯ ПАНКРЕАТО-ДУОДЕНАЛЬНОЇ ЗОНИ
Єрмоленко Т.С., Кадацький М.Д., студ. 1-го курсу
Науковий керівник – доц. Устянський О.О.
СумДУ, кафедра анатомії людини
Як відомо, дванадцятипала кишка та головка підшлункової залози кровопостачаються із трьох джерел: задньої верхньої підшлунково-дванадцятипалокишкової артерії, передньої верхньої підшлунково-дванадцятипалокишкової артерії (обидві із басейну шлунково-дванадцятипалокишкової артерії) та нижньої підшлунково-дванадцяттипалокишкової артерії (із басейну верхньої брижової артерії). У виявленому нами варіанті передня та задня верхні підшлунково-дванадцятипалокишкові артерії відсутні. Шлунково-дванадцятипалокишкова артерія прямувала до воротаря шлунка, переходила на малу кривину шлунка як права шлункова артерія і в кровопостачанні дванадцятипалої кишки та підшлункової залози участі не приймала. Єдиним джерелом кровопостачання усіх частин дванадцятипалої кишки, головки підшлункової залози та правої частини великої кривини шлунка була значна за своїми розмірами кровоносна судина (діаметр її початкового відділу – 6 мм), котра відходила від початкового відділу верхньої брижової артерії. Основний стовбур цієї судини зразу ж розгалужувався на дві гілки. Низхідна гілка, менша за діаметром та розміром, входила в товщу брижі тонкої кишки і прямувала до петель порожньої кишки. Висхідна гілка, значно більшого діаметру та розміру, прямувала зліва направо вздовж нижнього краю підшлункової залози до нижнього згину дванадцятипалої кишки і потім різко повертала догори. Дійшовши до верхнього згину дванадцятипалої кишки та віддавши гілки до головки залози і стінки кишки, вона різко повертала направо і прямувала в товщі великого чепця по великій кривині шлунка як права чепцево-шлункова артерія. Виявлений нами варіант повинен враховуватися хірургами при проведенні оперативних втручань на дванадцятипалій кишці та підшлунковій залозі.
ДОСЛІДЖЕННЯ ХІМІЧНОГО СКЛАДУ КІСТОК ПРИ ОПРОМІНЕННІ
Скакодуб Г.С., студ. 1-го курсу
Науковий керівник – доц. Кіптенко Л.І.
СумДУ, кафедра патоморфології
Мета дослідження – в експерименті на щурах вивчити хімічний склад кісток за умови дії опромінення.
Експеримент був проведений на білих щурах-самцях 3-х місячного віку. Тварин було розділено на 4 серії. Першу серію склали контрольні тварини. Другу серію тварин опромінювали дозою 0,1 Гр, третя серія – опромінення дозою 0,2 Гр, четверта серія тварин отримувала опромінення в дозі 0,3 Гр.
Після закінчення експерименту тварини забивались. У щурів вилучались плечові, стегнові та великогомілкові кістки. Проводилося визначення їх хімічного складу. Найбільші зміни в хімічному складі кісток були виявлені у тварин четвертої серії з найбільшою дозою опроміненя.
В першу добу після експеримента вміст води збільшений на 19,6%, через тиждень – на 21,3% та через два тижня – на 17,2%. Разом з водою, в кістках відбувається затримка натрію та калію, рівень яких зростає в перший день після завершення експеримента відповідно на 14,8% та 12,7% і перевищує контрольні показники через два тижня на 9,3% та 8,1%, відповідно.
Зменьшення мінеральних речовин найбільше виражено в стегнових кістках: у першу добу на 21,4%, через тиждень – на 23,6%, та через два тижня – на 18,7%. Рівень кальцію в цих кістках меньший за контроль через добу на 25,5%, через тиждень – на 26,4% і через два тижня – на 18,8%. Зменьшується рівень магнію та марганцю. В першу добу різниця з контролем склала відповідно14,6% та 17,6%.
Зростає рівень міді та цинку. В першу добу ці елементи перевищують контрольний рівень на 13,4% та 11,3%, через тиждень – на 10,5% та 8,8%,через два тижня – на 8,3% та 5,7%.
Таким чином, в умова опромінення зміни хімічного складу кісток характеризуються збільшенням вмісту води, зменшенням мінерального компонента та накопиченням іонів цинку та міді.