Оявлятися у формі гострої недостатності (І-IV стадії за Killipp) І як різке загострення хронічної серцевої недостатності (хсн, І-ІІІ стадії, І-IV класи по nyha)
| Вид материала | Документы |
- Уніфікований клінічний протокол медичної допомоги лікування пацієнтів з хронічної хворобою, 398.66kb.
- Дицини та соціального захисту населення, формування гуманістичного ставлення суспільства, 406.12kb.
- Тести з дисципліни «Маркетингові дослідження та аналіз інформації» Модульний контроль, 145.27kb.
- Академія медичних наук україни інститут кардіології ім. Акад. М. Д. Стражеска чабан, 532.57kb.
- Шпаргалки з цивільного права України, 1116.56kb.
- Укоопспілка львівська комерційна академія, 2534.12kb.
- Діабетична ретинопатія (ДР) мікроангіопатія судин сітківки ока у хворих на цукровий, 1083.23kb.
- М.І. Пирогова «затверджено» на методичній нараді кафедри Завідувач кафедри 200 р. Методичні, 253.1kb.
- "Нейроендокринні синдроми в гінекології", 212.29kb.
- Перемова, 6735.07kb.
КЛІНІКО-МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗМІН В ШЛУНКОВО-КИШКОВОМУ ТРАКТІ ПІД ВПЛИВОМ ШКІДЛИВИХ ЧИННИКІВ
Калініченко Д. О., студ. 3-го курсу
Науковий керівник – к. .м. н., асист. Будко Г.Ю.
СумДУ , кафедра патоморфології
У розвитку хронічних гастродуоденітів і виразкової хвороби важливу роль надається порушенню співвідношення чинників агресії і факторів захисту гастродуоденальної слизистої оболонки. До чинників агресії відносяться гіперпродукція соляної кислоти і ферментів за рахунок підвищення тонусу парасимпатичної нервової системи, підвищення збудливості обкладочних і головних клітин. До системи захисту відноситься слизовий бар'єр гастродуоденальної слизової оболонки, виділення мукопротеїдів, які оберігають слизову від антигенів.
Клінічні прояви хронічних гастродуоденітів і виразкової хвороби різноманітні і залежать від ступеня структурних змін слизової оболонки, їх локалізації, стадії патологічного процесу, функціонального стану шлунку і порушення обмінних процесів в організмі. Загальними ознаками хвороби є слабість, млявість, порушений сон, часто головні болі. У хворого виникає дратівливість. Об'єктивно - блідість шкіряних покривів, прояви вітамінної недостатності. М'язовий тонус може бути зниженим. Виразність цих симптомів залежить від ступеня порушення обмінних процесів в організмі.
У більшості хворих з хронічним гастродуоденітом на фоні впливу екзогенних чинників більш виразні зміни виявляються у слизовій оболонці антрального відділу шлунку і дванадцятипалої кишки у вигляді запалення, субатрофії і (або) гіперплазії, ерозійних виразок. Нозологічно вони можуть визначатися як гастродуоденіт, антральний гастрит, дуоденіт, ерозивний антральний гастрит або дуоденіт. Особливістю цього варіанту перебігу хвороби є збережена або підвищена функція кислото- і ферментоутворення, дискоординація секреторної і моторної функцій шлунку і дванадцятипалої кишки.
При великій тривалості захворювання і переважанні ендогенних, токсичних чинників ризику у патологічний процес залучається фундальний відділ шлунку, при цьому разом із запальними, атрофічними, субатрофічними змінами, осередковою атрофією часто виявляють множинні ерозії середньої третини слизової оболонки шлунку. Нозологічною формою може бути фундальний гастрит, гастродуоденіт з ураженням залозистого апарату шлунку, ерозивними змінами. Особливостями цього варіанту хвороби є зниження кислото- і ферментоутворення, атонія травного органа.
При наявності у хворого спадково обумовлених морфофункціональних змін слизової оболонки шлунку і дванадцятипалої кишки, вияляється гіперплазія фундальних залоз слизової оболонки шлунку із збільшенням кількості головних, обкладочних клітин. Нозологічна форма може бути визначена як гастрит, гастродуоденіт, дуоденіт з високим безперервним кислото- і ферментоутворенням, запальними, гіперпластичними, ерозивними змінами у слизовій оболонці шлунку і дванадцятипалої кишки.
Такі морфологічні прояви негативного впливу шкідливих екзогенних та ендогенних чинників потребують більш детального і глибокого вивчення морфологічних змін шлунково-кишкового тракту з метою подальшої адекватної корекції при проведенні лікування.
МАТЕМАТИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ДІАГНОСТИКИ ПРОЛІФЕРАТИВНИХ
ЗАХВОРЮВАНЬ МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ
Лисенко Н.А., студ. 4-го курсу
Наукові керівники - проф. Романюк А.М.; проф. Довбиш А.С.
СумДУ, кафедра патоморфології
Проблема захворюваності жіночого населення на пухлинні процеси молочної залози (МЗ) набула в останні роки особливої актуальності в зв'язку з щорічним приростом.
Мета роботи: оптимізація патогістологічних досліджень операційного матеріалу.
Результати досліджень. Нами створено таблицю диференційних морфологічних критеріїв пухлин МЗ, яка буде застосована для створення системи підтримки ухвалення рішень, при діагностуванні пухлинних процесів. З метою створення таблиці диференційних морфологічних критеріїв нами були відібрані чотирнадцять нозологій – з них вісім доброякісних (мазоплазія, інтраканалікулярна фіброаденома, периканалікулярна фіброаденома, філоїдна фіброаденома, мастопатія, аденома залози, аденома соска, цистаденопапіллома), шість злоякісних (інфільтруючий протоковий рак, інфільтруючий часточковий рак, вугреподібний рак, папілярний рак, скірр, хвороба Педжета) і окремим пунктом винесені рідкісні форми пухлин молочної залози. Дослідження проводилось на основі сучасних даних наукової літератури, а також на матеріалі, отриманому під час оперативних втручань на базі Сумського обласного клінічного онкологічного диспансеру (СОКОД).
Діагностування зазначених новоутворень на базі розробленого інформаційного забезпечення здійснювалося за допомогою здатної навчатися системи підтримки прийняття рішень (СППР), створеної колективом науково-дослідної лабораторії інтелектуальних систем під керівництвом професора Довбиша А.С. Для підвищення достовірності діагностування новоутворень алгоритм функціонування СППР складався з двох етапів:
1).Класифікація векторів-реалізацій класів розпізнавання, координати яких складалися із 175 гістологічних ознак.
2).Класифікація морфологічних зображень тканин, одержаних в результаті біопсії пацієнтів.
Ідея двоступеневого алгоритму діагностування полягає у наступному: після визначення класу належності гістологічного вектора-реалізації відповідному класу з метою підвищення достовірності додатково перевіряється належність морфологічного зображення пацієнта цьому класу. Якщо належність зображення відповідному класу підтверджується, то встановлюється кінцевий діагноз, якщо не підтверджується — то здійснюється додаткове дослідження.
Висновки. У даній роботі визначені морфологічні критерії диференційної діагностики найбільш частих пухлинних процесів молочної залози. Отримані результати роботи в майбутньому можуть бути впроваджені в клінічну медицину у вигляді системи підтримки ухвалення рішень для діагностики пухлинних процесів МЗ.
Розроблене в роботі інформаційне забезпечення дозволяє реалізувати здатну навчатися в рамках інформаційно-екстремального методу систему підтримки прийняття рішень для діагностування онкопатологій. Результати контрольного прикладу в режимі екзамену СППР, тобто безпосереднього розпізнавання, підтвердили високу достовірність розпізнавання гістологічних векторів-реалізацій класів розпізнавання і морфологічних зображень
АУТОІМУННИЙ ТИРЕОЇДИТ У СТРУКТУРІ ПАТОЛОГІЇ ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ
Лисенко Н.А., Моторна Ю.С., студ. 4-го курсу
Науковий керівник – проф. Романюк А.М.
СумДУ, кафедра патоморфології
До теперішнього часу у відношенні аутоімунного тироїдиту існує ряд невирішених проблем, зокрема не вивчені в достатній мірі етіологія та патогенез захворювання, немає загальноприйнятої класифікації аутоімунного тироїдиту, немає чітких критеріїв діагнозу, патогенетична терапія відсутня, а ставлення до симптоматичного й особливо до хірургічного лікування є неоднозначним. Неухильне зростання захворюваності на аутоімунний тироїдит і подальший розвиток його ускладнень (метаболічні порушення, порушення ліпідного обміну, гіпотиреоз, енцефалопатія, депресія тощо) потребують розробки ефективних схем лікування. Підвищення захворюваності на цю патологію зафіксовано не тільки в Україні, а й практично в усіх країнах світу. Проте у нашій країні ситуація складніша і більш гостро проявилася у зв’язку з аварією на ЧАЕС у 1986 році, оскільки аутоімунний тироїдит – класичне радіоіндуковане захворювання .
При перегляді гістологічних препаратів було відмічено, що запальні реакції різного ступеня вираженості виявляються у 88% випадків. Клінічне ж значення має лише значно виражена лімфоцитарна інфільтрація та утворення лімфоїдних фолікулів.
У клініці було вивчено 924 випадки захворювань щитоподібної залози, що були прооперовані у 1996-2006 роках у СОКЛ та СОКОД, серед яких доброякісних новоутворень щитоподібної залози 733, злоякісних 191. Самостійно тироїдити зустрічаються рідко і складають 1,8% (19 випадків) від загальної кількості захворювань. Кількість оперативних втручань на щитоподібній залозі на рік коливається в значному діапазоні, як і кількість діагностованих тироїдитів. Остання не має прямої кореляції з загальною захворюваністю і складає в середньому 14,2%. Таким чином, доброякісні новоутворення тироїдити супроводжують у 15,8% випадків та зустрічаються переважно у поєднанні з фолікулярним (79,2% випадків) та змішаним (14,3% випадків) зобом, рідше – у поєднанні з аденомами та кістами; злоякісні – у 7% випадків. При цьому у 25% хворих зобні зміни поєднувалися з явищами фокального тироїдиту та/або вогнищевої лімфоїдної інфільтрації. У 5% хворих в оточуючій вузли тиреоїдній тканині спостерігалася вогнищева лімфоїдні інфільтрація без пов`язаних з її наявністю реактивних змін у тиреоїдній тканині.
При перегляді гістологічних препаратів серед тироїдитів зустрічаються всі відомі морфологічні варіанти аутоімунного тироїдиту:
Первинний аутоімунний тироїдит
1) Класичний (зоб Хашимото, хронічний аутоімунний тироїдит).
2) Хронічний лімфоматозний тироїдит.
3) Фіброзний тироїдит
4) Лімфоматозно-аденоматозний варіант
Хронічний лімфоматозний та/або фіброзний струміт (аутоімунний процес, що виникає на фоні перед існуючої струми)
Висновок. При діагностиці доброякісних новоутворень ЩЗ потрібно більше уваги приділяти супутнім тироїдитам і в подальшому враховувати це при лікуванні з метою профілактики рецидивів захворювання і покращення якості життя пацієнтів. За наявності злоякісного новоутворення ЩЗ супутні тироїдити потребують уваги, оскільки особливості лікування в цьому випадку передбачають тотальну тироїдектомію з вилученням імовірної мішені аутоагресії.
МЕХАНІКО-ПЛАСТИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ ЯК ІДЕАЛЬНОГО БІОКОМПОЗИТА
Куркчи Є. П., Найчук В. В., Приказчик А. М.,студ. 5-го курсу інженерного факультету
Науковий керівник – доц. Ткач Г.Ф.
СумДУ, кафедра анатомії людини
В науковій роботі висвітлені особливості біомеханічних параметрів довгих суцільних кісток скелету щурів в середній третині діафізу. В результаті проведених дослідів, були отримані зусилля, при яких кожна кістка руйнувалася. За отриманими даними можемо визначити межу міцності кісткової кістки на вигин. Межу міцності в
изначаємо за формулою: Де М - максимальний згинаючий момент, при якому кістка руйнується. Він визначатиметься, як твір реакції R, що виникає в опорах (призмах), на плече, рівне l/2. Реакції опор будуть дорівнюють половині зусилля прикладеного до кістки. Таким чином, максимальний згинальний момент визначаємо по формулі:
Величина l – відстань між опорами, у всіх досвідах однакова й становить 14,7 мм. Значення граничної сили F для всіх дослідів різні, так F1=8,63 кг, F2=9,61 кг, F3=11,11 кг, F4=9,81 кг, F5=9,01 кг, F6=8,91 кг відповідно значення згинальних моментів становлять: M1=31,7 кг·мм, M2=35,3 кг·мм, M3=40,9 кг·мм, M4=36,4 кг·мм, M5=33,1 кг·мм, M6=33,0 кг·мм
W – момент опору поперечного перерізу кожної кістки. За допомогою програми КОМПАС були визначені моменти опору кожного перетину випробуваних кісток (W1=1,55 мм4, W2=2,21 мм4, W3=1,77 мм4, W4=2,74 мм4, W5=1,7 мм4 ,W6=1,68 мм4).
За отриманим даними значення межі міцності кістки на вигин мають різні значення для кожного досліду, але розкид значень не настільки великий. Значення меж міцності становлять: [σ]1=20 кН/см², [σ]2=15,7 кН/см², [σ]3=22,6 кН/см², [σ]4=13 кН/см², [σ]5=19 кН/см², [σ]6=18,8 кН/см²
Таким чином, отримані результати механічної властивості кісткової тканини при згинаючих статичних навантаженнях кісток тварин компактної речовини мають середні значення межі міцності, які дорівнюють 18,18 кН / см², що в подальшому буде використане для порівняння з експериментом.
ОСОБЛИВОСТІ КАЛЬЦІЙ-ФОСФОРНОГО ОБМІНУ ТРАВМОВАНОЇ КІСТКИ ТА БІОХІМІЇ КРОВІ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ ТВАРИН В НОРМІ ТА ПРИ ГІПЕРГІДРАТАЦІЇ
Бончев С. Д., студ. 5-го курсу
Науковий керівник - к. м. н. Погорєлов М.В.
СумДУ, кафедра анатомії людини
Проблема травматичних ушкоджень скелету є однією з актульних в травматології і це диктує розробку нових експериментально-теоретичних підходів до проблеми регенерації кістки при дії різних чинників на організм.
Експеримент виконаний на 48 білих щурах 4-х місячного віку. Тварини знаходились в стаціонарних умовах віварію з дотриманням правил Європейської конвенції про захист тварин. Щурам експериментальної серіїї перед нанесенням дефекту моделювалася важка ізоосмолярна гіпергідрія шляхом щоденного зондового уведення 20 мл 0,9 % розчину NaCl разом із препаратом «Минирін» через день у дозі 0,01 мг. Далі наносився дірчастий дефект діаметром 2 мм в середній третині великогомілкової кістки. Контрольна серія склала 24 щура. Тварини виводилися з експерименту шляхом декапітації під ефірним наркозом на 5,10,15,24 добу відповідно строкам репаративної регенерації. Надалі проводився забір крові (на біохімічне дослідження) і кісток (для растрової електронної мікроскопії із зондовим аналізом).
Дані растрової електронної мікроскопії свідчать про втрату кістковою тканиною основних мікроелементів – Ca та P - на початкових стадіях та стрімкий приріст мінералізації через 15 та 24 діб після нанесення дефекту. З боку біохімічних показників крові відмічається зменшення активності лужної фосфатази та білку разом із зростанням вмісту кальцію.
В умовах змодельованої гіпергідрії відбувається деяка затримка протікання репаративного остеогенезу, що характеризується уповільненням швидкості мінералізації дефекту, зменшенням вираженості реакції неушкоджених ділянок кістки та погіршенням біохімічних показників крові. Останні свідчать про уповільнення мобілізації кальцію та зменшення інтенсивності ремоделювання кісткової тканини. Так рівень кальцію плазми зменшується у порівнянні з контролем відповідно строкам спостереження на 5,83%, 11,46%, 10,85% та 8,54%. Найбільша різниця з контролем співпадає з терміном максимальної осифікації новоутвореного матриксу. Таким чином, ізоосмолярна гіпергідрія важкого ступеню призводить до зниження процесів кальцифікації, що проявляється зниженням мобілізації кальцію та зменшенням його рівню у плазмі. Подібна тенденція спостерігається відносно рівня активності лужної фосфатази, що є маркером резорбції кісткової тканини. Максимальна різниця з контролем виявляється на 5 добу після нанесення травми (13,72%) і залишається достовірною до останнього терміну спостереження. Зменшення інтенсивності анаболічних процесів в кістковій тканині, зниження швидкості утворення органічної складової кістки виявляється у підвищенні рівню білка крові відповідно на 5,93%, 9,83%, 8,93% та 7,64%.
ПАТОМОРФОЛОГІЯ ПУХЛИНИ ВІЛЬМСА (НЕФРОБЛАСТОМИ)
Прилуцький А.О., Чернишенко А.С., Трофимець Д. О., студ. 5-го курсу
Наукові керівники – проф. Шлопов В.Г., проф. Волос Л.І.
Донецький національний медичний університет ім. М.Горького,
Відділ патоморфології Центральної науково-дослідної лабораторії
За даними ВООЗ, серед причин дитячої смертності злоякісні новоутворення займають друге місце, поступаючись лише нещасним випадкам.
Мета дослідження: становити основні морфологічні характеристики епітеліального та неепітеліального компонентів нефробластом для забезпечення вірогідності та об'єктивності патогістологічного діагнозу.
Матеріал і методи: Морфологічно вивчено спостережень нефробластоми у дітей у віці від 1 до 5 років (5 випадків операційного та 2 випадки аутопсійного матеріалу).
Результати дослідження: З морфологічної точки зору нефробластома являє собою поєднання епітеліальних і мезенхімальних елементів в різних пропорціях. При мікроскопічному дослідженні нефробластом нами була звернена увага на те, що питомий об’єм епітеліального компонента був нерівномірно розподілений у тканині пухлини і знаходився в різному співвідношенні з мезенхіамальними структурами. У ряді випадків епітеліальний компонент у нефробластомі був домінуючим на всьому протязі і різноманітним за мікроскопічною картиною. Місцями він знаходився в однаковому співвідношенні з мезенхімальним або був виражений незначно. Епітеліальний компонент копіював альвеолярні, тубулярні, солідні або гломерулярні структури. Неепітеліальний компонент нефробластоми мозаїчний за мікроскопічною картиною і представлений тканинами мезенхімного походження різного ступеня катаплазії. У ньому, як правило, окремо або в сукупності виявляються міксо-, ліпо-, фібро-, хондро-, остео-, нейро-, лейоміо- і рабдоміосаркоматоїдні структури. Така структура неепітеліального компонента нефробластоми дозволяє його розглядати як моно- і полікомпонентну мезенхімому. Строма представлена широкими, щільними колагеновими волокнами, які забарвлюються в інтенсивно червоний колір за ван Гізоном, між якими в невеликій кількості розташовуються фібробласти і фіброцити, а також кровоносними і лімфатичними судинами різного типу.
Висновок. Морфологічне дослідження пухлини Вільмса показало, що нефробластому варто вважати дизембріональною, злоякісною, незрілою, багатокомпонентною пухлиною метанефрогенного походження, облігатною структурною одиницею якої є нефрогенна тканина різного ступеня диференціювання. Основними компонентами паренхіми є структури епітеліального (нефротелій) і неепітеліального, або мезенхімального походження.
ПАТОМОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ НИЗЬКО- ТА НЕДИФЕРЕНЦІЙОВАНОГО РАКУ МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ
Трофимець Д. О., Чернишенко А.С., Прилуцький А.О., студ. 5-го курсу
Наукові керівники – проф. Шлопов В.Г., проф. Волос Л.І.
Донецький національний медичний університет ім. М.Горького,
Відділ патоморфології Центральної науково-дослідної лабораторії
Рак молочної залози – одна з найчастіших пухлин і на неї припадає майже чверть всіх новоутворень у жінок. Серед злоякісних пухлин у жінок рак молочної залози займає перше місце.
Мета дослідження: Визначити морфологічні ознаки раку молочної залози різного ступеня катаплазії для забезпечення вірогідності та об'єктивності патогістологічного діагнозу.
Матеріал і методи: Морфологічно вивчено 7 спостережень раку молочної залози до лікування: G3 (низькодиференційований) -4 випадки і G4 (недиференційований) – 3 випадки у жінок у віці до 45 років.
Результати дослідження: Клітини паренхіми низькодиференційованого часточкового інвазивного раку молочної залози (G3) широко варіюють за величиною і формою. По периферії пухлинних комплексів переважають полігональні клітини зі світлою, слабко еозинофільною цитоплазмою, які містять овоїдні ядра з нерівномірним розподілом хроматину, що переважно конденсується в периферичних відділах, ближче до ядерної мембрани. Співвідношення ядра і цитоплазми в таких клітинах при візуальній оцінці приблизно рівне. Для частини пухлинних комплексів, що розташовуються поблизу базальної мембрани, характерні гіперхромні ядра, що займають майже весь об’єм клітини. Ці ядра оточені вузьким ободком базофільної цитоплазми. Виявляється велике число патологічних форм мітозів. Клітини паренхіми недиференційованого часточкового інвазивного раку молочної залози (G4) до лікування відрізняються різко вираженою катаплазією, поліморфізмом і дискомплексацією пухлинних клітин. Ядра великі поліморфні, гіперхромні з крупнодисперсним розподілом хроматину, містять декілька добре контурованих ядерець. Виявляється багато патологічних форм мітозу. Співвідношення строми і паренхіми варіабельне, на окремих ділянках виражене переважання строми зумовлене набряком і розпушенням волокнистої сполучної тканини. Виявляються ділянки гнійного запалення і великі осередки некрозу.
Висновок. До особливих характеристик низько- і недиференційованих інфільтративних карцином молочної залози варто віднести велику частоту проростання стінок кровоносних і лімфатичних судин і наявність у них пухлинних емболів як у центральних, так і в периферичних відділах пухлини
МОРФОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЦЕРВІКАЛЬНИХ ІНТРАЕПІТЕЛІАЛЬНИХ НЕОПЛАЗІЙ ШИЙКИ МАТКИ
Сахно Н.С., Прилуцький О.О., студ. 2-го курсу
Науковий керівник – д.м.н., проф. Л.І. Волос
Донецький національний медичний університет ім. М.Горького
Відділ патоморфології Центральної науково-дослідної лабораторії
У більшості країн світу щорічно відзначається значний ріст цервікальної патології шийки матки. Труднощі морфологічної діагностики пограничних станів, зокрема дисплазії тяжкого ступеня не вирішені до теперішнього часу.
Мета дослідження - встановити основні морфологічні та імуноморфологічні відмітні ознаки дисплазій різного ступеня важкості (CIN І, ІІ, ІІІ) шийки матки для оптимізації діагнозу та прогнозу.
Матеріал і методи. За допомогою загальногістологічних, гістохімічних та імуногістохімічних методик проведено морфологічне дослідження тканини шийки матки 14 жінок віком до 28 років.
Результати дослідження. Аналіз результатів гістологічного дослідження показав, що серед дисплазій (CIN) переважали ураження легкого ступеня (CIN І) – 6 спостережень та помірного (CIN II) – 5 спостережень, з порушенням дозрівання та диференціювання клітин багатошарового плоского епітелію, з явищами дискаріозу, гіперхромією ядер, порушенням ядерно-цитоплазматичного співвідношення, які охоплювали 1/3-1/2 товщини епітелію відповідно. При дисплазії тяжкого ступеня (CIN III) – 3 спостереження вищезазначені зміни охоплювали майже весь епітеліальний шар, з втратою комплексності та полярності шарів, різким зростанням мітотичної активності клітин. При дисплазії тяжкого ступеня відзначена виражена інфільтрація підлеглої строми лімфогістіоцитарними елементами, серед лімфоцитів значно переважали Т-клітини (CD3+, CD45R0+). Імуногістохімічне дослідження з панцитокератинами показало iмунореактивнiсть клітин епiтелiю при дисплазіях важкого ступеня.
Висновки. Для покращення діагностики CIN та оптимізації діагнозу треба використовувати якомога більше загальногістологічних, гістохімічних та імуногістохімічних методик, оцінюючи їх у сукупності, тому що деякі з них самі по собі не є специфічними.