Оявлятися у формі гострої недостатності (І-IV стадії за Killipp) І як різке загострення хронічної серцевої недостатності (хсн, І-ІІІ стадії, І-IV класи по nyha)
| Вид материала | Документы |
- Уніфікований клінічний протокол медичної допомоги лікування пацієнтів з хронічної хворобою, 398.66kb.
- Дицини та соціального захисту населення, формування гуманістичного ставлення суспільства, 406.12kb.
- Тести з дисципліни «Маркетингові дослідження та аналіз інформації» Модульний контроль, 145.27kb.
- Академія медичних наук україни інститут кардіології ім. Акад. М. Д. Стражеска чабан, 532.57kb.
- Шпаргалки з цивільного права України, 1116.56kb.
- Укоопспілка львівська комерційна академія, 2534.12kb.
- Діабетична ретинопатія (ДР) мікроангіопатія судин сітківки ока у хворих на цукровий, 1083.23kb.
- М.І. Пирогова «затверджено» на методичній нараді кафедри Завідувач кафедри 200 р. Методичні, 253.1kb.
- "Нейроендокринні синдроми в гінекології", 212.29kb.
- Перемова, 6735.07kb.
РІВЕНЬ ДЕЯКИХ МІКРОЕЛЕМЕНТІВ В СЕЧІ ДІТЕЙ ХВОРИХ НА ПІЄЛОНЕФРИТ
Зайцева І.І., магістрант
Науковий керівник – проф. Маркевич В.Е.
СумДУ, кафедра педіатрії з курсом медичної генетики
Важлива роль мікроелементів в життєдіяльності людського організму не викликає сумнівів. Вивчення мікроелементного статусу при різних захворюваннях становить особливу цікавість. Згідно сучасним уявленням, кожній патології у дітей властиві певні відхилення в елементному складі. При цьому дисбаланс елементного гомеостазу не просто супроводжує, а й провокує розвиток різноманітних захворювань, потенціює протікання, переводить їх в хронічну форму. Крім того, деформований мінеральний обмін також змінює фармакокінетичну та фармакодинамічну відповіді на дію лікарських речовин.
Актуальним, на нашу думку, являється дослідження порушень елементного статусу у дітей з пієлонефритом.
Під спостереженням знаходилось 36 дітей віком від 1 до 17 років, з яких 20 дітей потрапили в клініку в активну стадію гострого чи хронічного пієлонефриту, 16 – знаходились в клініко-лабораторній ремісії. До контрольної групи увійшли 30 практично здорових дітей. Групи дітей за статтю та віком були подібні.
Дослідження вмісту мікроелементів в сечі дітей хворих на пієлонефрит показало, що рівень міді та рівень цинку знижується в активну стадію хвороби, та в стадію клініко лабораторної ремісії. Навпаки, збільшується вміст кобальту та нікелю в сечі в порівнянні з контрольною групою дітей.
Виявлена різниця дозволяє висловити думку про зв’язок порушеного гомеостазу мікроелементів з перебігом хвороби нирок у дітей та можливий вплив на прогресування захворювання.
МІКРОЕЛЕМЕНТНИЙ БАЛАНС У ДІТЕЙ, ХВОРИХ НА ІНСУЛІНОЗАЛЕЖНИЙ ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ
Глущенко Н.В., магістрант
Науковий керівник – проф. Маркевич В.Е.
СумДУ, кафедра педіатрії з курсом медичної генетики
Інсулінозалежний цукровий діабет (ІЗЦД) – одне з найбільш частих ендокринних захворювань дитячого віку. Частота вперше виявленого ІЗЦД постійно збільшується, в т.ч. у дітей раннього віку. За даними ВООЗ (2005) на ІЗЦД страждає один із кожних 500 дітей і один із кожних 200 підлітків. В Сумській області захворюваність на цукровій діабет Ι-го типу становить 0,07 на 1000 дітей.
Метою дослідження є вивчення мікроелементного складу сироватки крові хворих на ІЗЦД та здорових дітей. Під спостереженням знаходилось 30 дітей віком 5 - 17 років, хворих на ІЗЦД. Групу порівняння склали 30 здорових дітей віком 1-17 років. Кількісне визначення мікроелементів (цинк, мідь, залізо) проводилось методом атомно-адсорбційної спектрофотометрії на аналізаторі С-115М1 виробництва НВО Selmi (Україна).
Встановлено, що при ІЗЦД вміст цинку - підвищений, а міді та заліза –знижений (див. табл.).
Вміст мікроелементів сироватці крові дітей (мкмоль/л)
| Показник | Здорові діти | Діти із ІЗЦД |
| Цинк | 7,42,0 | 13,0 0,7, p<0,05 |
| Мідь | 12,0 2,0 | 3,1 0,2, p<0,001 |
| Залізо | 22,1 0,7 | 11,70,5, p<0,001 |
Примітка. p - достовірність відносно показників у здорових дітей
Високий рівень цинку в сироватці хворих дітей пояснюється його вмістом в інсуліні пролонгованої дії, котрий вони отримували. В той же час, надлишок даного мікроелементу призводить до дефіциту міді. А недостатня кількість міді пригнічує всмоктування заліза із шлунково-кишкового тракту.
Таким чином, у дітей, хворих на ІЗЦД, виявлений виражений мікроелементний дизбаланс цинку, міді та заліза. Для його усунення необхідно, поряд із стандартною терапією, назначати фармакологічні препарати, що містять дані мікроелементи.
ДИСБАЛАНС ЗАЛІЗА ТА МІДІ У СИРОВАТЦІ ТА ЕРИТРОЦИТАХ КРОВІ НОВОНАРОДЖЕНИХ З ГІПОКСИЧНИМ УРАЖЕННЯМ НИРОК
Соколік С.В., магістрант
Науковий керівник – проф. Маркевич В.Е.
СумДУ, кафедра педіатрії з курсом медичної генетики
Проблема гіпоксично - ішемічних уражень залишається в центрі уваги наукової і практичної медицини, що визначається її місцем і роллю у структурі захворюваності в період новонародженості та перинатальній смертності.
Важлива роль заліза та міді в обмінних процесах організму показана в багатьох експериментальних та клінічних дослідженнях, однак їх участь у метаболічних процесах організму новонароджених з гіпоксичним ураженням нирок практично не вивчена.
Метою роботи було вивчення вмісту заліза та міді у сироватці та еритроцитах крові новонароджених з гіпоксичним ураженням нирок. Нами були обстежені 23 новонароджених, що перенесли гіпоксію важкого ступеня (1 група) та 32 новонароджених з гіпоксичним ураженням легкого ступеня (2 група) на базі відділення реанімації та відділення патології новонароджених Сумської обласної дитячої клінічної лікарні. Групу порівняння склали 30 здорових новонароджених (3 група). У дітей 1-ї групи діагностовано поліорганні гіпоксичні ураження (набряк головного мозку, кардіомегалія, гепатомегалія), у тому числі і ураження нирок на підставі: зниження добового діурезу, змін у сечі (мутний колір, білок, підвищення кількості лейкоцитів), біохімічних змін крові (підвищення рівня сечовини). У дітей 2-ї групи виявлено легку ступінь враження ЦНС без ураження нирок.
Кількісне визначення мікроелементів проводилось методом атомно- адсорбційної спектрофотометрії. У результаті проведеного дослідження було встановлено, що вміст заліза та міді має певні відмінності від нормативних показників. Так, рівень заліза в сироватці крові новонароджених 1-ї групи склав 18,78±0,69, міді - 1,31±0,23 мкмоль/л, 2-ї групи – заліза - 19,07±0,75, міді- 1,43±0,32 мкмоль/л, 3-ї групи – заліза 14,04±0,9, міді – 2,2±0,36 мкмоль/л. Рівень Fe в еритроцитах крові новонароджених 1-ї групи – 10,61±0,84, Cu – 0,22±0,036 мкг/мг золи, 2-ї групи – Fe 11,41±0,39, Cu – 0,21±0,03, 3-ї групи – Fe - 9,59±0,46, Cu – 0,28±0,008 мкг/мг золи. Співвідношення Fe/ Cu у сироватці крові новонароджених з гіпоксією важкого ступеню 19,6±2,17, з гіпоксією легкого ступеня 22,64±3,08 у контрольній групі 9,72±1,62. Співвідношення Fe/Cu в еритроцитах крові новонароджених 1-ї групи - 83,33±24,25, 2-ї групи - 108,32±27,32, 3-ї групи - 34,91±1,6.
Таким чином, заліза у сироватці та еритроцитах крові новонароджених 1-ї та 2-ї групи більше, ніж у контрольній групі, міді, навпаки, – менше. А, дисбалансу між вмістом цих мікроелементів у сироватці та еритроцитах крові новонароджених з гіпоксією важкого та легкого ступеню нема. Тому, ця проблема потребує подальшого вивчення.
ВПЛИВ ЗАЛІЗОДЕФІЦИТНИХ СТАНІВ НА ЗДОРОВ'Я ДІТЕЙ
Кушніренко М.М., магістрант
Науковий керівник – проф. Маркевич В.Е.
СумДУ, кафедра педіатрії з курсом медичної генетики
За даними літератури в останні роки в Україні спостерігається поширення залізодефіцитного стану (ЗДС) та анемії у дітей раннього та шкільного віку. ЗДС негативно впливає на моторний та фізичний, інтелектуальний і психоемоційний розвиток дітей, імунну систему, підвищує схильність до застудних захворювань, сприяє формуванню хронічної патології. Розповсюдженість дефіциту заліза коливається від 17,5% у школярів і до 50% у дітей раннього віку. Показник дійсного розповсюдження залізодефіцитної анемії (ЗДА) у дитячій популяції за даними різних авторів складає від 38% до 76%.
З боку різних органів і систем можуть бути такі прояви ЗДС: центральної нервової системи – загальна слабкість, плаксивість, підвищена збудливість, зниження апетиту, поверхневий сон; серцево - судинної системи – функціональний шум, біль в ділянці серця, тахікардія; імунної системи - високий рівень захворюваності вірусними та бактеріальними інфекціями.
Нами було проведене анкетування батьків 162 дітей, які мали латентний дефіцит заліза. Встановлено, що 46,6% дітей схильні втомлюватися після занять, 44,1% - часто хворіли респіраторними інфекціями, у кожної третьої дитини був частий головний біль, скарги на біль в ділянці серця, кожна четверта дитина була плаксива і дратівлива. Третина батьків (33,1%) страждали від хронічних захворювань органів травлення.
Таким чином, за результатами досліджень для дітей з ЗДС характерна швидка втомлюваність, часті ГРВІ, кардіалгії та підвищена збудливість.
Отже, важливо забезпечити своєчасну діагностику ЗДС у дітей раннього та шкільного віку та впровадити ефективне лікування цих станів.
СУЧАСНІ АСПЕКТИ НЕВИНОШУВАННЯ ТА ОСОБЛИВОСТЕЙ КЛІНІЧНОГО ПЕРЕБІГУ НЕОНАТАЛЬНОГО ПЕРІОДУ У НЕДОНОШЕНИХ ДІТЕЙ
Ілляшенко В.О., магістрант
Науковий керівник – проф. Маркевич В.Е.
СумДУ, кафедра педіатрії з курсом медичної генетики
Недоношеність є однією з причин смертності серед новонароджених дітей. На долю недоношених припадає 60-70% неонатальної смертності та до 75% смертності малюків. У недоношених спостерігається підвищена вірогідність розвитку різних захворювань та неврологічних порушень у старшому віці. Ці фактори змушують віднестися до епідеміології недоношеності як до проблеми винятково важливої.
Мета роботи: вивчити фактори ризику передчасних пологів і особливості клінічного перебігу неонатального періоду у недоношених дітей.
Під наглядом знаходилося 30 недоношених дітей, які лікувалися у відділенні виходжування недоношених дітей Сумської обласної дитячої клінічної лікарні. На долю недоношених 1 ст. прийшлося 33,3% (10 дітей), 2 ст.-53,3% (16 дітей), глибоко недоношені склали 13,4% (4 дитини).
Встановлено, що 100% дітей мали гіпоксичне ураження центральної нервової системи. У 61% у клініці домінували симптоми підвищеної нервово-рефлекторної збудливості. При нейросонографії у 61% дітей виявлені перивентрикулярні крововиливи, кісти, незрілість мозку. Кон’югаційна жовтяниця спостерігалася у 52% новонароджених.
Оскільки всі недоношені мали патологічний перебіг неонатального періоду, дослідження факторів ризику невиношування було край важливим. Встановлено, що у 56,5% матерів перебіг вагітності був обтяжений екстрагенітальною патологією (анемією, пієлонефритом та ін.). Гострі інфекційні захворювання перенесли 17% вагітних. Загроза переривання вагітності на ранніх строках спостерігалася у 43% жінок. У 39%- в анамнезі відмічалися медичні аборти, що дає можливість віднести їх до факторів високого ризику невиношування.
Отже, усунення зазначених чинників ризику сприятиме зменшенню частоти передчасних пологів.
МОНІТОРИНГ МІКРОФЛОРИ У НОВОНАРОДЖЕНИХ ДІТЕЙ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Рашевська В.А., студентка 4 курсу
Науковий керівник – доц. Загородній М.П.
СумДУ, кафедра педіатрії з курсом медичної генетики
Антибіотикотерапія в педіатрії лишається актуальним і складним питанням. За даними ВООЗ тільки в 25-50 % хворі одержують адекватну та раціональну антибактеріальну терапію. Причиною цього є використання старих схем призначення, недостатня кваліфікація лікаря, що призначає антибіотики, відсутність інформації про нові препарати, відсутність моніторингу за мікрофлорою у більшості регіонів.
Метою даного дослідження було проведення аналізу мікрофлори, яка виділяється у новонароджених Сумської області та її чутливість до антибіотиків, які найбільш часто використовуються у педіатричній практиці. Проведено аналіз 200 медичних карт стаціонарних хворих, які лікувалися у відділеннях новонароджених Cумської області дитячої клінічної лікарні протягом 2007 року.
При обстеженні 200 дітей на мікрофлору встановлено, що мікрофлора була виділена у 164 випадках (з урахуванням того, що у кожної дитини могли брати мазок по декілька разів і з декількох місць). При аналізі результатів встановлено, що частота виділення патогенних збудників у новонароджених залежить від терміну обстеження після народження; чутливість збудника до антибіотиків залежить від місця виділення мікрофлори. Не дивлячись на раннє прикладання новонароджених до грудей, відбувається інфікування новонароджених мікрофлорою стаціонару, про що свідчить практично повна відсутність чутливості до антибіотиків мікрофлори з гнійників, пупкової ранки (зберігається чутливість тільки до антибіотиків резерву). Мікрофлора, яка виділяється у новонароджених у більшості випадків набула стійкості до більшості антибіотиків, які часто призначаються.
ВИКОРИСТАННЯ ДОБОВОГО МОНІТОРИНГУ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ ДЛЯ УТОЧНЕННЯ ХАРАКТЕРУ АРТЕРІАЛЬНОЇ ГІПЕРТЕНЗІЇ У ДІТЕЙ
Олійник Л.Є., студ. 5-го курсу
Науковий керівник – доц. Загородній М.П.
СумДУ, кафедра педіатрії з курсом медичної генетики
Артеріальна гіпертензія (АГ) - є провідним фактором ризику розвитку більшості серцево-судинних захворювань. За результатами досліджень АГ виявляється у 2,4-18% дітей і підлітків. Відсутність адекватного зниження артеріального тиску (АТ) в нічні години є несприятливим прогностичним чинником, фактором ризику ураження органів-мішеней.
Нами обстежено 38 дітей у віці від 10 до 17 років, які проходили стаціонарне лікування в кардіологічному відділенні Сумської обласної дитячої клінічної лікарні з приводу артеріальної гіпертензії. Вимірювання артеріального тиску (АТ) проводилося 2 рази на день протягом всього терміну перебування в стаціонарі. Добовий моніторинг артеріального тиску (ДМАТ) проводився на системі „Кардіотехніка-04”.
При аналізі одержаних результатів встановлено, що при проведенні лише “офісного” вимірювання АТ лікар не може отримати повну уяву про особливості перебігу захворювання у дитини; ДМАТ дозволяє діагностувати зміни АТ, можна оцінити варіабельність і циркадні ритми змін АТ, судити про причини підвищення АТ; ДМАТ є критерієм вибору і оцінки ефективності терапії; проведення ДМАТ є важливим у дітей з обтяженою спадковістю і маркерами ризику розвитку метаболічного синдрому, коли ще не сформувалася органічна патологія серцево-судинної системи. Оскільки недостатнє зниження чи підвищення АТ вночі свідчить про виражений дисбаланс вегетативної регуляції, гіперсимпатикотонію, то, на нашу думку, такі діти потребують включення до комплексу антигіпертензивної терапії седативних препаратів та немедикаментозних заходів, направлених на нормалізацію функції нервової системи (МРТ, ЛФК та ароматерапія).
ВМІСТ СВИНЦЮ В СЕЧІ ДІТЕЙ З ПІЄЛОНЕФРИТОМ
Гусева І.О., студ. 4-го курсу
Науковий керівник – доц. Лобода А.М.
СумДУ, кафедра педіатрії з курсом медичної генетики
Внаслідок забруднення навколишнього середовища зростає частота екологічно обумовленої патології різних органів і систем, що вимагає оптимізації підходів до її діагностики.
Одним з основних забруднювачів навколишнього середовища є свинець. Елімінація свинцю з організму людини відбувається переважно через нирки. Виділення свинцю з нирками сягає 30 мкг на добу, а його надлишок може сприяти розвитку ураження нирок.
Мета роботи – дослідити вміст свинцю у сечі дітей з гострим та хронічним пієлонефритом.
Вміст свинцю визначався методом атомно- абсорбційної мас- спектрофотометрії на спектрофотометрі С-115М1, виробництва НВО “Selmi” (Україна).
Обстежено 30 дітей з гострим пієлонефритом та 12 дітей з хронічним пієлонефритом, що знаходилися на лікуванні в нефрологічному відділенні Сумської обласної дитячої клінічної лікарні. Групу порівняння склали 40 дітей, що не мали клінічних чи лабораторних ознак патології нирок.
Дослідження вмісту свинцю в сечі дало позитивний результат у 10 дітей (33,3%) з гострим пієлонефритом, 8 дітей (66,7%) з хронічним пієлонефритом та у 7 дітей групи порівняння (17,5%). У решти дітей значимого вмісту свинцю в сечі не було знайдено.
Встановлено, що для дітей з гострим пієлонефритом характерним є дещо вища (в 1,53 рази) екскреція свинцю з сечею. Хронічний перебіг захворювання, навпаки, характеризується повільним виділенням токсичного мікроелементу з організму дитини - його екскреція була дещо нижча (в 1,72 рази, р>0,05) порівняно із здоровими дітьми. При цьому виявлено достовірну різницю виділення свинцю між дітьми з гострим та хронічним пієлонефритом. Невелика екскреція свинцю при хронічному пієлонефриті можливо пов’язана з утворенням стійких його сполук в організмі дитини, повільним вивільненням з них. Тривалий вплив свинцю може бути одним з чинників хронізації інфекційного процесу в нирках.
ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ГОСТРИХ КИШКОВИХ ІНФЕКЦІЙ У ДІТЕЙ У СУЧАСНИХ УМОВАХ
Сурміло О.М., студ. 5-го курсу
Науковий керівник – ас. Аль Таххан І.Г.
СумДУ, кафедра педіатрії з курсом медичної генетики
Однією із серйозних проблем педіатрії є високий рівень інфекційних захворювань у дітей, у т.ч. раннього віку. Особливу небезпеку викликають гострі кишкові інфекції. За даними ВООЗ, щорічно в світі на діарею хворіють понад 1 млрд. людей, з яких 65-75 % складають діти.
Проаналізовано 670 історій хвороби дітей із ГКІ, які знаходились на лікуванні в інфекційному відділенні № 3 Сумської міської дитячої клінічної лікарні впродовж 2006- 2007рр. За етіологічним фактором хворі розподілилися наступним чином: ешеріхіози – 39 (5,8 %); дизентерія – 7 (1 %); сальмонельози – 22 (3,3 %); неуточненої етіології – 202 (30,2 %); викликані умовно-патогенною мікрофлорою – 400 (59,7 %), серед яких переважали Klebsiella pneumoniae та Staphylococcus aureus. Середньо важкий перебіг спостерігався у 654 (97,6 %), легкий – у 6 (0,9 %), тяжкий перебіг – у 10 (1,5 %). Серед клінічних варіантів, незалежно від виду збудника, переважав гастроентеритичний – 505 осіб (75,4%), значно рідше: ентеритичний – 50 (7,5%), гастроентероколітичний – 63 (9,4%) та ентероколітичний – 52 (7,7%). Ускладнення у вигляді токсико- ексикозу І-ІІІ ступенів відмічалися у 242 (36,1 %)осіб. Переважали міські жителі – 529 (79 %).Віковий склад дітей був таким: до 1 року – 124 (18,5%); 1-3 роки – 322 (48%); 4-6 років – 71 (10,6%); 7-9 років – 41 (6,1%); 10-13 років – 56 (8,4%); 14-17 років – 56 (8,4%). Переважали хлопчики – 343 (54,2 %).
Таким чином, найчастіше збудниками гострих кишкових інфекцій є переважно умовно-патогенна мікрофлора (особливо Klebsiella pneumoniae та Staphylococcus aureus), хворіють діти раннього віку (1-3 роки). Для клініки характерний середньоважкий перебіг із гастроентеритичним синдромом.
АНАЛІЗ ВИНИКНЕННЯ РАННІХ ТА ПІЗНІХ ВНУТРІШНЬОШЛУНОЧКОВИХ КРОВОВИЛИВІВ У ГЛИБОКОНЕДОНОШЕНИХ НОВОНАРОДЖЕНИХ
Пономаренко О.М., студ. 5-го курсу
Науковий керівник – доц. Тарасова І.В.
СумДУ, кафедра педіатрії з курсом медичної генетики
Частота внутрішньошлуночкових крововиливів (ВШК) у глибоко недоношених новонароджених (маса тіла менше 1500 г) коливається від 10 до 45 %. ВШК, які виникли в перші 72 години життя, вважаються ранніми, а після 72 годин – пізніми. Чинники ризику виникнення ВШК залежать від особливостей надання медичної допомоги породіллям та новонародженим. Дана патологія призводить до розвитку віддалених неврологічних порушень у дітей, які вижили.
Мета дослідження – вивчити чинники ризику виникнення ранніх та пізніх ВШК у глибоко недоношених новонароджених.
Досліджено нейросонограми 60 немовлят з масою тіла при народженні менше 1500 г. У половини з них виявлені ранні ВШК. Другу групу склали 30 новонароджених із пізніми ВШК. Середній гестаційний вік немовлят складав 28,5±2,01 тижня. Масу тіла при народженні менше 1000 г мали 17 (15,3 %), 1250 г – 39 (35,1 %), 1250-1500 г – 55 (49,5 %) немовлят. У дітей з масою тіла при народженні менше 1000 г ВШК виявлені в 11 випадках (64,7 %) та в 7(63,6%) випадках вони були ранніми. Частота ВШК у дітей з масою 1000-1250 г становила 43,3 % (26 випадків), з яких 13 (50%) – виникали до 72 години життя. У новонароджених з масою тіла 1250-1500 г ВШК виявлено у 23 (38,3%) випадків, з яких 10 (43,5 %) - були ранніми.
У глибоко недоношених дітей (маса тіла при народженні менше 1500 г) частіше виникають ранні крововиливи, які характеризуються більшим ступенем важкості й асоціюються з більш повною реанімаційною допомогою після народження.
ПРОБЛЕМА ПРОФІЛАКТИКИ ТА ДІАГНОСТИКИ РАХІТУ
Загородня А.П., Мінакова Н.Б.
Сумська обласна дитяча клінічна лікарня
Профілактика та лікування рахіту займають важливе місце в комплексі заходів по зміцненню здоров’я дітей раннього віку. В Україні, як і в інших цивілізованих країнах світу, організовано профілактику цього захворювання починаючи з антенатального періоду. Наявність рахіту негативно впливає на стан реактивності і веде до більшої частоти захворювань та більш тяжкого перебігу практично всіх захворювань у дітей раннього віку.
Завданням нашого дослідження було вивчення шляхом опитування матерів частоти профілактики рахіту у дітей та визначення якості діагностики даного захворювання лікарями первинної ланки.
За 2007 рік проведено опитування 107 матерів, діти яких лікувалися в діагностичному відділення обласної дитячої клінічної лікарні. Розподілення за місцем мешкання нами не проводилося, хоча відмічено, що мешканців м. Суми було 23 (21,5%).
Результати опитування свідчать, що з більшістю жінок була проведена санітарно-просвітницька робота і 105 (98,1%) матерів знають, що таке рахіт та про його наслідки для дитини. Разом з тим профілактика рахіту проводилася тільки 84 (78,5%) дітям, а систематично - тільки в 33 (30,8%) випадках. Нами встановлено, що після 6 місяців життя дитини медичні працівники станом профілактики рахіту частіше уже не цікавляться. Серед дітей, матері яких опитувалися, рахіт лікарями первинної ланки ні в жодному випадку не діагностувався, в той же час за нашими даними клінічні прояви рахіту були у 74 (69,2%) із 107 дітей.
Таким чином проблема діагностики рахіту залишається актуальною, про що свідчить те, що у країнах європейського співтовариства частота рахіту у дітей сягає 60-70%, що на порядок вище ніж офіційно в нашій області. Це веде до того, що не проводиться своєчасне лікування даного захворювання.