Оявлятися у формі гострої недостатності (І-IV стадії за Killipp) І як різке загострення хронічної серцевої недостатності (хсн, І-ІІІ стадії, І-IV класи по nyha)
| Вид материала | Документы |
- Уніфікований клінічний протокол медичної допомоги лікування пацієнтів з хронічної хворобою, 398.66kb.
- Дицини та соціального захисту населення, формування гуманістичного ставлення суспільства, 406.12kb.
- Тести з дисципліни «Маркетингові дослідження та аналіз інформації» Модульний контроль, 145.27kb.
- Академія медичних наук україни інститут кардіології ім. Акад. М. Д. Стражеска чабан, 532.57kb.
- Шпаргалки з цивільного права України, 1116.56kb.
- Укоопспілка львівська комерційна академія, 2534.12kb.
- Діабетична ретинопатія (ДР) мікроангіопатія судин сітківки ока у хворих на цукровий, 1083.23kb.
- М.І. Пирогова «затверджено» на методичній нараді кафедри Завідувач кафедри 200 р. Методичні, 253.1kb.
- "Нейроендокринні синдроми в гінекології", 212.29kb.
- Перемова, 6735.07kb.
ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІЧНОГО ПЕРЕБІГУ МІОКАРДІОДИСТРОФІЙ ТОКСИКО-ІНФЕКЦІЙНОГО ГЕНЕЗУ У ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ
Мозгова Ю., лікар-інтерн; Лазебник О.А.
Науковий керівник – д. м. н., проф. Сміян О.І.
СумДУ, кафедра педіатрії післядипломної освіти
Проблема вторинних кардіоміопатій (міокардіодистрофій) у дітей та підлітків є актуальною у зв’язку зі значною їх поширеністю, тенденцією до подальшого зростання, можливістю формування більш тяжкої серцево-судинної патології у дорослих.
Метою нашого дослідження стало вивчення особливостей клінічного перебігу міокардіодистрофій токсико-інфекційного генезу у дітей та підлітків.
Було проаналізовано 86 історій хвороб дітей, що знаходились на лікуванні в Сумській міській дитячій клінічній лікарні з діагнозом міокардіодистрофія (вторинна кардіоміопатія), з них 59 – токсико-інфекційного генезу.
В анамнезі у всіх хворих на міокардіодистрофію токсико-інфекційного генезу частота перенесених ГРВІ становила 4-6 разів на рік, у 75 дітей - 1 і більше перенесених дитячих інфекцій. Спостерігається чітка залежність посилення ознак ураження серцево-судинної системи в період загострення хронічного інфекційного захворювання та при ГРВІ.
В клінічній картині переважно відмічалося: при аускультації - послаблення І тону, систолічний шум на верхівці та в точці Боткіна-Ерба.
На ЕКГ спостерігалася синусова аритмія, порушення процесів реполяризації шлуночків, порушення ритму у вигляді екстрасистолій. У ході фізичного навантаження виявлено аритмію в перші 5 хвилин відновлюваного періоду; зубець Р після фізичного навантаження стає вищим від початкового, але процес відновлення його початкової величини затримується до 5 хвилин І більше, тоді як у здорових дітей – до 2 хвилин.
На Ехо-КГ- зниження систолічної екскурсії шлуночків.
Отже, не зважаючи на численні дослідження, проблема міокардіодистрофій токсико-інфекційного генезу залишається поширеною серед патології дитячого віку і потребує подальшого вивчення з метою раннього виявлення даної патології, її профілактики та адекватного своєчасного лікування для запобігання формування в подальшому більш тяжкої патології серцево-судинної системи.
ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІЧНОГО ПЕРЕБІГУ ХРОНІЧНОГО ГАСТРОДУОДЕНІТУ У ДІТЕЙ
Кучменко Н.О., магістрант
Науковий керівник - д. м. н., проф. Сміян О.І.
СумДУ, кафедра педіатрії післядипломної освіти
Однією з проблем в дитячій гастроентерології є запальні зміни гастродуоденальної зони. Частіше виявляється спільне враження шлунка і дванадцятипалої кишки. Кількість хворих з хронічним гастродуоденітом збільшується з віком. Частіше хронічний гастродуоденіт починається ще в дошкільному віці, але діагностується значно пізніше. Хронічний гастродуоденіт може трансформуватися в виразкову хворобу з локалізацією виразки в дванадцятипалій кишці.
Мета роботи – вивчення клінічних особливостей запального враження гастродуоденальної зони у дітей, підвищити ефективність діагностики хронічного гастродуоденіту.
Проаналізовано 99 історій хвороби дітей з хронічним гастродуоденітом, які знаходились на стаціонарному лікуванні в педіатричному відділенні Сумської міської дитячої клінічної лікарні в 2007 році, віком від 4 до 17 років. Дівчаток було 56,43 %, хлопчиків 43,57 %. У 100% дітей за допомогою рН-метрії була виявлена підвищена кислотоутворююча функція шлунка.
Клінічно при хронічному гастродуоденіті можна виділити три синдроми: абдомінальний больовий синдром, диспептичний синдром (який включає нудоту, блювання, зниження апетиту, відрижку повітрям, їжею, киснем, закрепи, неприємний запах з рота, гикавку), інтоксикаційний синдром (який включає головний біль, запаморочення, загальну слабкість, швидку втомлюваність).
При аналізі виявлений абдомінальний біль з локалізацією в епігастральній і пілородоуоденальній областях до і після прийому їжі у 59,77 % хворих дітей, тільки натще – у 18,6% дітей, ранній біль після їжі – у 13,08% дітей, біль пізній, через 30 хвилин після прийому їжі – у 7,47% дітей. Диспептичний синдром мав такі прояви: печія (27,45 %), нудота (43,92 %), відрижку повітрям (20,13 %), відрижка їжею (5,49 %), відрижка кислим (1,89 %), зниження апетиту (16,47 %), неприємний запах з роту (9,15 %), блювота (7,32 %), закреп (5,49 %). На інтоксикаційний синдром, який проявлявся у вигляді головного болю, запаморочення, слабкості, скаржилися 21,96 % дітей, хворих на хронічний гастродуоденіт.
Таким чином, при опитуванні хворого потрібно звертати увагу на характер абдомінального больового синдрому, його зв’язок з їжею. У дітей, хворих на хронічний гастродуоденіт з підвищеною кислотоутворюючою функцією, переважали скарги на біль до і після їжі. Больовий синдром виявлявся у 100 % хворих. Диспептичний синдром мав різноманітні прояви, але частіше зустрічалися скарги на печію, нудоту, відрижку повітрям, зниження апетиту. Кожна п’ята дитина мала прояви інтоксикаційного синдрому.
ЛІКУВАННЯ КИШКОВОГО ДИСБАКТЕРІОЗУ, ЗУМОВЛЕНОГО АНТИБІОТИКОТЕРАПІЄЮ
Шаповалова І.М., Симітко С.В., студ. 5-го курсу
Науковий керівник – доц. Бинда Т.П.
СумДУ, кафедра педіатрії післядипломної освіти
Дисбактеріозом кишкової мікрофлори супроводжуються різні захворювання шлунково-кишкового тракту. Він є наслідком або сприяє розвитку патологічного процесу в організмі і в подальшому стає одним із факторів, що обумовлюють тяжкість і тривалість їх перебігу.
Метою нашого дослідження було оцінити клінічну ефективність пробіотика лацідофіл для лікування і профілактики дисбактеріозу у дітей з гострими запальними процесами в кишечнику.
Під нашим наглядом знаходилося 58 дітей у віці від 6 міс. до 10 років. У першу групу включено 43 дитини (18 дітей першого року життя), які отримували пробіотик лацідофіл. У другу групу включено 15 дітей (із них 7 у віці до 1 року) з таким же діагнозом, яким призначали лінекс. Всі діти з приводу ГКІ у складі базисної терапії отримували антибактеріальну терапію (частіше ампіцилін, цефотаксим, цефтріаксон). Курс лікування ГКІ антибіотиками тривав відповідно 5,4±1,3 днів у дітей першої групи і 5,2±1,6 днів у хворих другої групи (р>0,05). Клінічні прояви дисбактеріозу (зниження апетиту, метеоризм, закреп, періодичний біль у животі, поліфекалія, послаблення випорожнень) мали місце у 72,1% дітей першої групи і у 80,0% дітей другої групи. На підставі бактеріологічного дослідження у дітей, які перенесли ГКІ та отримували антибактеріальну терапію було діагностовано ІІ ст. дисбактеріозу у 79,3±5,37% дітей, ІІІ ст. – у 20,7±5,37% дітей (83,7% і 16,3% відповідно серед дітей першої групи, і 80,0% і 20,0% серед дітей другої групи).
Порівняльна характеристика строків регресії клінічних симптомів у дітей показала, що призначення лацідофілу призводило до повного зникнення клінічних симптомів дисбактеріозу в усіх хворих на 5,6±1,2 день від початку терапії, а при лікуванні лінексом – на 8,5±0,9 день (р<0,05). Бактеріологічні ознаки дисбактеріозу ІІІ ст. серед дітей першої групи не виявлялися, а серед хворих другої групи їх кількість мала тенденцію до зменшення (6,67%, р>0,05). Питома вага дітей з проявами дисбактеріозу ІІ ст. достовірно зменшилася серед дітей обох груп, проте в групі дітей, які отримували лацідофіл прояви дисбактеріозу ІІ ст. виявлялися значно рідше, ніж серед хворих, які отримували лінекс (37,2±7,46% і 66,7±12,6% відповідно, р<0,05), а дисбактеріоз І ст. діагностувався частіше (37,2±7,46% і 13,3±9,09%, р<0,05).
Серед дітей, що отримували лікування препаратом лацідофіл ні в кого не відмічалося якої-небудь побічної дії.
Отже, призначення лацідофілу з метою профілактики і лікування дисбактеріозу при ГКІ після курсу антибактеріальної терапії ефективно ліквідує клінічні прояви та сприяє нормалізації кишкової мікрофлори.
КЛІНІКО - ЕПІДЕМІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОБСТРУКТИВНИХ БРОНХІТІВ У ДІТЕЙ
Помошник С.О , Новик Н.В., студ. 3-го курсу
Науковий керівник - доц. Січненко П.І.
СумДУ, кафедра педіатрії післядипломної освіти
В структурі гострої бронхолегеневої патології дитячого віку значне місце займає гострий обструктивний бронхіт, який є різновидом гострого бронхіту і характеризується вираженим синдромом бронхіальної обструкції. Не дивлячись на досягнення медичної науки частота обструктивного бронхіту і на сьогоднішній день залишається досить високою, особливо серед дітей молодшого віку.
Для вивчення клініко – епідеміологічних особливостей обструктивних бронхітів у дітей нами було обстежено 244 дитини у віці від 1 місяця до 12 років, які знаходились на лікуванні в Сумській дитячій клінічній лікарні з приводу обструктивного бронхіту за період 2006 – 2007 роки. З них до 6 місяців 107 дітей (43,9%), 6 місяців -1 рік - 67 дітей (27,5%), 1 – 3 роки – 51 дитина (20,9%), 3 - 6 років – 11 дітей (4,5%), 6-12 років – 6 дітей (3,2%). З усіх обстежених дітей 88 (36%) хворіли взимку, 47 (19,3%) – навесні , 62 (25,4%) – влітку, 53 (21,7%) – восени, періодично весною та восени – 6 (2,4%). Серед обстежених дітей 70,9% знаходились на змішаному вигодовуванні, з них. 92 дитини (37,7%) були переведені на змішаний тип вигодовування до 3 місяців і 81 дитина (33,2%) – пізніше 3 місяців. На грудному вигодовуванні знаходилось 57 дітей (23,3%), на штучному вигодовуванні з моменту народження знаходилось 14 дітей (5,8%). У 79 (32%) обстежених дітей відмічався обтяжений алергологічний анамнез (реакція на антибіотики, харчові продукти, алергічні реакції у батьків), у 118 (48,3%) випадків відмічались ускладнення перебігу вагітності та пологів (анемії, токсикози, нефропатії, гіпертонічна хвороба, накладання акушерських щипців, кесарів розтин). Як правило, всі діти поступали до лікарні після неефективного лікування вдома - впродовж 5 діб від початку захворювання у 54% випадків, 6-10 діб - у 42% випадків, пізніше – 4%. Клінічний перебіг характеризувався проявами синдрому бронхіальної обструкції у всіх обстежених дітей. Виражені прояви бронхіальної обструкції відзначались у 163 дітей (66,9%), причому більш виражені порушення бронхіальної прохідності відмічались у дітей раннього віку. У 4% хворих (10 дітей) бронхообструктивний синдром супроводжувався надсадним, задушливим, безперервним кашлем. Нормальна температура тіла відмічалась у 66 дітей (35,3%), субфебрильна – у 165 дітей (59,4%), висока (39 та вище) – у 13 хворих (5,3%), але залежності між лихоманкою та вираженістю бронхообструктивного синдрому виявлено не було. Середня тривалість лікування складала 8 – 12 діб, але залежала від термінів госпіталізації від моменту захворювання та наявності фонових станів у дітей (анемія, рахіт, гіпотрофія).
З вище вказаного можна зробити висновок, що в розвитку обструктивних бронхітів велике значення мають характер вигодовування, спадковість, несприятливий перебіг вагітності та ускладнення пологів, схильність до алергічних проявів.
Таким чином, виявлення чинників ризику дозволяє більш цілеспрямовано розробляти плани реабілітаційних і профілактичних заходів щодо попередження обструктивного бронхіту у дітей.
ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ЗАХВОРЮВАНЬ ОРГАНІВ ДИХАННЯ У ДІТЕЙ
Соловей О.О., Сіромаха Т.П., лікарі-інтерни;
Січненко П.П., студ. 3-го курсу
Науковий керівник - доц. Січненко П.І.
СумДУ, кафедра педіатрії післядипломної освіти
Захворювання органів дихання займають провідне місце в структурі захворюваності дитячого населення. На жаль, на сьогоднішній день, не дивлячись на значні досягнення у вивченні причин та механізмів розвитку захворювань органів дихання, дана патологія займає одне з перших місць в структурі дитячої смертності. З метою визначення вікових особливостей гострих захворювань дихальної системи у дітей нами проведений катамнестичний аналіз даної патології у 256 підлітків по даним історій розвитку дитини (форма №112). На основі проведення аналізу виявлена структура перенесених захворювань органів дихання у дітей – 55% - гострий бронхіт, 22% - гостра негоспітальна пневмонія, 14% -гострий обструктивний бронхит, 1% - бронхіоліт, 14% -рецидивуючий обструктивний бронхіт. В залежності від віку структура захворювань змінювалась. Гострим бронхітом частіше хворіли діти молодшого віку – до 3 років - у (25%) та 5-7 років (15%). Гостра негоспітальна пневмонія зустрічалась у 14% дітей віком від 1 до 2 років та у 27% у віці 11-13 років. Гострий обструктивний бронхіт у 26% дітей зустрічався у віці 1-2 роки та в 5 – 7 років. Нами проаналізовані віддалені наслідки захворювань, так, у 95% дітей, що перенесли гострий бронхіт не відмічалось негативних наслідків хвороби, у 4% дітей розвинулась бронхіальна астма, у 1% спостерігались явища рецидування бронхіту. У дітей, що перехворіли гострим обструктивним бронхітом не відмічалось негативних наслідків захворювання у 83% дітей, а у 17% дітей у підлітковому віці виставлений діагноз бронхіальної астми, серед якої 40% легкого ступеню перебігу, 51% середньо - важкого та 9% важкого перебігу. Аналіз причин розвитку бронхіальної астми серед даної групи дітей дозволив виділити ще цілий ряд факторів, що могли призвести до розвитку хвороби – обтяжена спадковість по алергічним хворобам серед батьків, наявність харчової алергії в ранньому дитинстві, штучне вигодовування, обтяжений акушерський анамнез. У дітей після гострої пневмонії у всіх випадках відмічалось повне одужання. Таким чином, виявлені вікові особливості структури захворювань органів дихання, вікові піки збільшення захворюваності, а також їх ймовірні наслідки в певній мірі можуть бути корисними і повинні враховуватися при розробці плану реабілітаційних та профілактичних заходів при захворювання органів дихання у дітей.
ФАКТОРИ РИЗИКУ РОЗВИТКУ ПНЕВМОНІЙ У ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ
Васильєва О.Г., аспірант
Науковий керівник - д. м.н., проф. Сміян О.І.
СумДУ, кафедра педіатрії післядипломної освіти
Гостра пневмонія є одним з найпоширеніших захворювань у дитячому віці. Захворюваність на пневмонію становить від 4 до 17 випадків на 1000 дітей. За даними В.Г. Майданника (2003) частина гострої пневмонії в структурі причин госпіталізації немовлят становить 6,5%, а у госпіталізованих дітей віком до 1 року пневмонія виявляється в 25-35% випадків.
З метою вивчення особливостей перебігу пневмонії у дітей раннього віку на сучасному етапі нами піддані ретельному клініко-статистичному аналізу історії хвороби 38 дітей.
Пневмонія у всіх вікових групах дітей зустрічалась однаково часто, як у хлопчиків так і у дівчат. Більшість хворих (68,2±3,8 %) народилися від 1-ї вагітності. У 36,84±3,7 % матерів вагітність перебігала на фоні дефіцитної анемії різного ступеня важкості, у 21,05±3,5 % - перебіг вагітності ускладнився загрозою переривання, у 10,5±2,7 % - токсикозом 1 половини, у 13,16±2,7 % - токсикозом 2-ї половини вагітності. У 47,37±4,7 % матерів вагітність перебігала без ускладнень.
5,26 % дітей народилися недоношеними, 7,89 % дітей - в асфіксії.
Серед дітей, які хворіли на пневмонію майже 1/3 (31,58 %) народилися з масою тіла нижче 3000 г. Серед всіх вікових груп хворих на пневмонію дітей більше половини (52,63 %) знаходилися на штучному вигодовуванні. До того ж, майже 1/4 (23,68±3,6 %) дітей раннього віку отримували штучні суміші з народження.
Встановлено, що діти раннього віку частіше хворіли зимою (44,74 %, р<0,05). Діти першого року життя достовірно частіше хворіли зимою (52,6 %), ніж весною (21,0 %), літом (13,1 %), та восени (13,3 %).
Крім того, при вивченні аналізу життя дітей раннього віку було встановлено, що більшість із них вже хворіли на пневмонію вдруге (52,6±4,2 %, 47,4±)4,2 %, р<0,05).
Таким чином, з наведених вище даних можна сформулювати групи ризику дітей раннього віку по розвитку пневмоній: діти від матерів з ускладненим перебігом вагітності; недоношені, або діти яку народилися у асфіксії; діти з масою тіла менше 3000 г.; діти які знаходяться на штучному вигодовуванні.
ПОШИРЕНІСТЬ ПЕРВИННИХ АРТЕРІАЛЬНИХ ГІПЕРТЕНЗІЙ СЕРЕД ДІТЕЙ
ШКІЛЬНОГО ВІКУ. ФАКТОРИ РИЗИКУ
Кочура Л.В., Павлюченко В.В., лікарі-інтерни
Науковий керівник - доц. Січненко П.І.
СумДУ, кафедра педіатрії післядипломної освіти
В структурі захворювань серцево – судинної системи артеріальні гіпертензії (АГ) займають одне із провідних місць не тільки серед дорослого населення, але і серед дітей
З метою вивчення поширеності та ймовірних факторів ризику розвитку артеріальних гіпертензій серед дітей шкільного віку нами було проведено обстеження 400 дітей, учнів середніх шкіл міста Суми. Вік дітей складав від 10 до 17 років. Обстеження проводили в найбільш сприятливий для дітей, з фізіологічної точки зору, період – вересень (відсутність іспитів, канікулярна перерва, повноцінний харчовий раціон). Артеріальний тиск виморювали за методом Короткова (за основу брали середнє значення після 3 вимірів з інтервалом у 2 – 3 хвилини). Обстеження артеріального тиску проводили тричі з інтервалом в 7 діб. Первинна артеріальна гіпертензія встановлювалась при середніх показниках артеріального тиску більше 95 персентилю.
Результати нашого дослідження показали, що із 400 обстежених дітей характерні для АГ скарги були виявлені 280 дітей, причому більша половина таких скарг була виявлена у дівчаток у віці 12 – 17 років. Нормальний артеріальний тиск у дітей даної групи (середнє значення АТ менше 90 персентилю) відмічався у 220 дітей, високий нормальний артеріальний тиск (граничний, середнє значення АТ – 90 – 95 персентилі) відмічався у 46 дітей, і тільки у 14 дітей було констатовано первинну артеріальну гіпертензію – показники середнього АТ складали більше 95 персентилю.
Аналіз історії розвитку дитини у дітей з високим нормальним АТ і з АГ показав, що обтяження спадковості по гіпертонічній хворобі зустрічалось у 38%, несприятливий акушерський анамнез у 15%, збільшення маси тіла у 68% обстежених дітей. Крім того більша половина дітей (58%), особливо у віці 14 – 17 років, мала шкідливі звички (зі слів обстежених - тютюнопаління), практично всі обстежені діти на притримувались режиму харчування. Психоемоційна лабільність відмічалась у 50% всіх обстежених дітей.
Таким чином, вивчення поширеності первинних артеріальних гіпертензій серед дітей шкільного віку дає можливість не тільки виявити частоту розповсюдженості АГ серед дітей, але і можливі фактори ризику розвитку даної патології, знання яких дозволяє розробляти комплексні заходи по створенню умов для попередження впливу даних факторів на організм дитини і, як наслідок, зменшення частоти АГ серед дітей.
ЦЕФОДОКС В ЛІКУВАННІ НЕГОСПІТАЛЬНИХ ПНЕВМОНІЙ У ДІТЕЙ
Січненко П.І., доц.; Куропятник Н.П., Хрін Н.В., Вінник О.В., лікарі-педіатри.
СумДУ, кафедра педіатрії післядипломної освіти
Сумська міська дитяча клінічна лікарня
В структурі гострих інфекційних захворювань органів дихання, значну питому вагу займає пневмонія, захворювання, яке, не дивлячись на наявність достатнього вибору антибактеріальних засобів з широким спектром дії, і на сьогоднішній день є досить серйозною і актуальною проблемою дитячої пульмонології. В той же час, великий вибір та доступність антибактеріальних препаратів і, досить часто, необґрунтоване їх призначення приводить до підвищення резистентності мікробної флори і, як наслідок, до зменшення клінічної ефективності, що спонукає до пошуку нових більш ефективних антибактеріальних засобів.
З метою розробки оптимальних шляхів лікування та покращання ефективності терапії гострих пневмоній у дітей раннього віку нами вивчена ефективність нового цефалоспорину III покоління – цефодоксу.– напівсинтетичного антибіотику для перорального застосування. Спектр антимікробної дії цефодоксу включає грампозитивні та грамнегативні мікроорганізми.
Ефективність цефодоксу вивчали у 76 дітей з гострими пневмоніями віком від 6 місяців до 10 років. Добова доза препарату | складала 10 мг/кг маси тіла на добу, розділена на прийоми. Курс лікування складав 5 – 7 днів. Показанням для призначення цефодоксу була наявність неускладненої негоспітальної пневмонії у дитини, діагноз якої встановлювався на підставі клініко – лабораторних даних.
На фоні проведеної терапії цефодоксом| виявлений позитивний клінічний ефект у 86% хворих дітей – зменшення інтоксикації та респіраторної симптоматики, стійка нормалізація температури спостерігались уже на 2 – 3 добу після призначення препарату. Через 5 днів терапії ознаки інтоксикації залишилися тільки у 6 хворих дітей, але всі вони відмічали покращення загального стану. Клінічні прояви задишки зменшились практично у всіх обстежених дітей,| кашель на кінець лікування цефодоксом залишався у 15% дітей у вигляді нечастого продуктивного кашлю. Н|ормалізація фізикальних змін в легенях відмічалась практично у всіх обстежених дітей (тільки у 10 дітей на 7 добу лікування відмічались лише сухі провідні хрипи)|. Інфільтративні зміни на рентгенограмі до лікування були в 100% випадків, а через 10 діб – тільки в 4,8% випадках. Середня тривалість лікування дітей з негоспітальними, неускладненими пневмоніями склала 6,7 діб. Застосування цефодоксу| показало його хорошу переносимість у дітей.
Таким чином, проведене дослідження свідчить про досить високу ефективність і безпеку застосування цефодоксу при лікуванні | неускладнених негоспітальних пневмоній у дітей.
ИЗУЧЕНИЕ ЭФФЕКТИВНОСТИ ЦИКЛОФЕРОНА ПРИ БРОНХИАЛЬНОЙ АСТМЕ У ДЕТЕЙ
Макарова В.О., магистрант
Научные руководители – проф. Смиян А.И., доц. Сичненко П.И.
СумГУ, кафедра педиатрии последипломного образования
Среди аллергической патологи у детей, бронхальная астма (БА) занимает ведущее место. В последние годы, несмотря на совершенствование методов лечения данного заболевания, совершенствования профилактических мероприятий, бронхиальная астма остается одним из наиболее серьезных заболеваний, приходящих к инвалидизации ребенка, а нередко, и к смертельному исходу не только в структуре заболеваний органов дыхания, но и в структуре заболеваний вообще. У ряда детей бронхиальная астма сопровождается и, что чаще, провоцирутся частыми ОРВИ, рецидивирующей герпетической, микоплазменной и хламидийной инфекциями. При иммунологическом обследовании таких детей нередко выявляются признаки вторичной иммунной недостаточности. Учитывая ее наличие или возможность возникновения у детей, страдающих БА, есть логическая необходимость включать в комплексную терапию индуктор синтеза эндогенных интерферонов, а именно препарат циклоферон (ЦФ).
С целью выявления эффективности применения циклоферона при бронхиальной астме у детей данный препарат применялся у 27 детей в возрасте от 2 до 17 лет, связывающих возникновение приступов бронхиальной астмы с ОРВИ. Циклоферон применяли в таблетках (150 мг) по схеме: 1-й, 2-й, 4-й, 6-й, 8-й дни, затем каждые З дня - 10 приемов, всего 15 дней приема. Доза препарата составляла у детей в возрасте от 2 до 7 лет 1 таблетка, от 7 до 11 лет – 2 таблетки, от 11 до 17 лет — З таблетки в сутки. Критериями для включения в исследование являлись часто и длительно болеющие дети с бронхиальной астмой, частота обострений астматических приступов, связанных с ОРВИ у таких детей составляла от 3 до 5 раз за год.
Клинический эффект комплексной терапии атопической БА с включеним ЦФ оценивался по частоте возникновения ОРВИ. Так в период с октября по апрель до лечения она составляла 4,5 раза; после лечения стала 0,5. В период с апреля по октябрь до лечения – 0,5 раза, после – 0. Клинические признаки и симптомы, такие как субфебрильная температура, гиперемия и отечность зева, жесткое дыхание, сухие свистящие, влажные хрипы и другие симптомы после курса лечения ЦФ проявлялись значительно реже. Улучшение показателей ФВД под влиянием ЦФ отмечены у всех детей, получавших препарат (прирост показателей ФВД от +1,0 до +9,8).
Таким образом, использование ЦФ в составе комплексного лечения детей с БА, позволяет снизить заболеваемость ОРВИ, что сказывается на количестве обострений БА.