Geum.ru

Стратегічний план з розробки Стратегії розвитку Жидачівського району Львівської області до 2015 року розділ аналіз соціально-економічного розвитку Жидачівського району

Вид материалаДокументы

Содержание


Культура, туризм, рекреація
Фінансові ресурси Жидачівського району та основні напрямки їх використання
Роль банківської системи
Контроль в системі державного управління економікою району
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   19

Культура, туризм, рекреація

Соціально–культурна сфера, що має сприяти формуванню та підтримці здібностей особистості, посідає чільне місце в системі суспільного виробництва. Це пояснюється не лише цільовими функціями, але й характером діяльності суб’єкта в цих галузях економіки, специфікою їх досягнень, а також системою відносин, що складаються навколо результату праці–продукту або послуги.

Визначення суспільством корисності діяльності галузей соціально–культурної сфери стало можливим лише на певних етапах розвитку після суспільного поділу праці та продуктивних сил і виділення діяльності та спрямованості цих галузей на задоволення духовних, соціальних,, побутових потреб людини, колективу, суспільства.
  1. Діяльність галузей соціально–культурної сфери району спрямована на розвиток здібностей людини, формування і задоволення освітніх та культурних потреб. Відповідно до класифікації галузей народного господарства, галуззю є культура та мистецтво. До її складу входять: культурно–просвітницькі установи та мистецтво. Сюди відносяться бібліотеки, музеї, виставки, дитячі дошкільні установи, дитячі музикальні, художні та хореографічні школи, парки культури та відпочинку, ботанічні сади, клубні установи тощо. До підгалузі мистецтво включають театри, цирки, кінотеатри, філармонії, концертні зали, музикальні ансамблі, оркестри, хори, радіо та телевізійні студії та інші видовищні підприємства і установи мистецтва. У районі функціонує 95 Народних домів, районна централізована бібліотечна система, яка нараховує 91 бібліотеку-філію, 2 дитячі музичні школи, всього 188 закладів культури. Із них 94 заклади знаходяться на утриманні районного бюджету, 94 Народні доми - на утриманні міських, селищних та сільських рад. Працює 15 самодіяльних Народних колективів. У 2006 році їх кількість збільшена на один колектив. При районному Народному домі створено гурток кіно-фото студії, якому у грудні місяці 2006р., згідно наказу управління культури і туризму облдержадміністрації присвоєно звання “Народний”.
  2. Ринкові відносини привнесли певні позитивні зміни у сфері культури. Насамперед це – виключення жорсткої цензури, поширення економічної свободи та розвиток підприємництва, впровадження нових форм дозвілля, розвиток платних послуг населення з орієнтацією на запити споживачів, розвиток спонсорства та меценатства.
  3. Водночас виникло й чимало негативних явищ, які пов’язані з недосконалістю механізму фінансування, труднощами виживання закладів культури в умовах економічної нестабільності. Як показує аналіз, фінансування помітно відстає від потреб галузі. І хоча держава намагається субсидувати об’єкти культури, процеси інфляції щорічно знижують ефект від цих фінансових асигнувань. Бюджетне фінансування соціально–культурних заходів відбувається за допомогою кошторисно–бюджетного фінансування. Місцеві бюджети не спроможні забезпечити нормальне функціонування об’єктів культури та мистецтва. Водночас бюджетні видатки мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним способом виробництва, природою та функціями держави. Одним із виходів із такого становища може бути збереження у ряді випадків об’єктів відомчого підпорядкування або спільне фінансування об’єктів соціальної інфраструктури. Крім бюджетних – як основних джерел фінансування законодавством допускається залучення додаткових фінансових, в тому числі валютних коштів у вигляді плати за додаткові послуги, а також добровільні надходження ці цільові внески юридичних та фізичних осіб, в т.ч. іноземних. Проте така система залучення додаткових позабюджетних коштів у районі ще є тільки на зародковому рівні, як такі кошти є відсутніми і ті мінімальні суми впливу на розвитку культури не впливають з точки росту якості. Адже головним чином це доходи від підприємницької діяльності за рахунок виручки від реалізації послуг (продаж квитків) передачі в оренду приміщень тощо. Заклади культури та мистецтва району, опинившись сам насамперед «обличчям вільного ринку» поставлені перед необхідністю самостійно вишукувати способи економічного виживання, а не забезпечення нормального виконання своїх суспільних функцій та подальшого розвитку.
  4. У сучасному цивілізованому світі існують чіткі критерії – на культуру спрямовувати не менше 2% від загального бюджету країни. В бюджеті України щорічно закладається в межах 0,5% від загального бюджету. Тобто, поки ще зберігається залишковий принцип фінансування культури і мистецтва, який підриває матеріально–технічну базу закладів та об’єктів культури, обумовлює високу плинність кадрів. Проведені обстеження усіх закладів культури Жидачівського району свідчить про те, що їх становище знаходиться у кризовому стані. Так, на утримання галузі у 2006 році було виділено 2,2млн.грн., а на 2007 рік – передбачено кошти у сумі 2,8млн.грн., що на 600тис.грн. більше, ніж у попередньому році. Проте проблемним залишається вирішення питання збільшення видатків на галузь культури у місцевих бюджетах міських, селищних, сільських рад, зокрема виділення коштів на капітальні ремонти закладів.
  5. Дуже турбує і те, що за останні два десятиліття значно погіршилась матеріально-технічна база та наявність фондів та експозицій бібліотек, музеїв, практично зведена до нуля система кінопрокату, а система театральних гастролей на регіональному рівні практично припинила свої існування. Проте за останні 2–3 роки за кошти державного, обласного та районного бюджетів під реалізацію заходів цільових програм спрямовувалися кошти на придбання книжкового фонду, сценічних костюмів, відкрито кіно–фотостудію тощо.
  6. Негативним є і стрімке зростання цін на більшість культурних заходів, які проводять заклади культури і мистецтв вищих рівнів, що обмежує доступ населення до надбань культури і мистецтва, знижує рівень і якість споживання інтелектуального, духовного продукту культури взагалі.
  7. Готельне господарство не відповідає рекреаційному та діловому потенціалу району, вимагає значної модернізації та розширення. Готельний бізнес у силу багатьох чинників залишається мало привабливим для інвесторів, в т.ч. і для іноземного капіталу. Якість готельних послуг продовжує залишатися на низькому рівні. Туризм, як галузь, не розвинений, через низьку якість та відсутність налагодженої системи рекреаційно–туристичних послуг району. Відвідування району у сфері туризму здійснюється тільки до музею–садиби гетьмана України І.Виговсього у с.Руда та інших пам’яток архітектури і культури дуже обмеженим колом туристів чи інших відвідувачів району (найбільш ділових кіл). Система інформування туристів, які приїжджають на Львівщину продовжує залишатися на незадовільному рівні. Туристичні послуги продовжують залишатися низької якості з відсутньою конкурентоспроможністю. Інфраструктура обслуговування в’їзного туризму вимагає формування та території району політики залучення інвестицій у туристично–рекреаційну сферу, створення системи обслуговування якісного рівня.


Інвестиційна привабливість Жидачівського району
  1. Надходження прямих іноземних інвестицій (ПІІ) у Жидачівський район за останні роки призупинилося, хоча за період з 1996 по 2002 рік динаміка залучення була позитивною, та відповідала загальнодержавним тенденціям. За весь період інвестування, починаючи з 1991 року, в економіку району залучено ПІІ на суму 8млн.328тис.дол.США. Частка Жидачівщини у загальному обсязі надходжень ПІІ в область коливається у межах 1,3%. За обсягами інвестицій на одного мешканця Жидачівський район у 2006 році 109,8дол.США не сягає навіть половини середнього по Львівщині рівня – 255,3дол.США (у 1996 році – 6,19.дол.США; у 2000 році – 41,75.дол.США; у 2002 році – 47,71.дол.США; у 2004 році – 54,34.дол.США, у 2006 році – 102,9дол.США).
  2. Кризовий стан економіки району в період 1990–1999 років виявляється , перш за все, в істотному зниженні інвестиційної та інноваційної активності. Економіка району, маючи у своєму розпорядженні на початок 1990–1991 років, достатні ресурси, інвестиційний та інноваційний потенціал, проявив ознаки стагнації інвестиційної і інноваційної активності, що автоматично відобразилося на економічній безпеці району. Економічна політика, що проводилася у вищевказаний період, привела до того, що на початок 2000 року гостро постало питання про відновлення потенціалу інвестиційного комплексу району.
  3. Фонд зовнішніх інвестицій резидентів Жидачівського району закордоном є практично відсутнім.
  4. У загально обласному рейтингу щодо залучення ПІІ Жидачівський район займає 8 місце, що вказує на недостатнє використання районом внутрішніх ресурсів і різноманітною наявністю кваліфікованої робочої сили.
  5. Перевага у галузевій структурі інвестицій тих видів економічної діяльності, які рівномірно представлені в інших районах області (харчової промисловості, оптової і роздрібної торгівлі) говорить про те, що район повинен протистояти конкуренції з іншими району Львівщини за залучення цього типу інвестицій. Проте за останні роки частка інвестицій у харчову промисловість зменшилася більш ніж удвічі. Помітним протягом останніх років є зростання частки інвестицій у сільське господарство. Район має досить знаний потенціал для розвитку цього типу інвестицій.
  6. Влада району, міст, селищ та населених пунктів сільської території намагаються займати активну позицію у пошуку вітчизняних та іноземних інвесторів. Проте їх намагання не завжди приводять до успіху в зв’язку з невеликим досвідом службовців у сфері залучення інвестицій. Робота з обслуговування реальних потенційних інвесторів зорганізована ще не належним чином. Тривалість і велика кількість адміністративних процедур – це ті фактори, які уже на даний час змінюються на місцевих рівнях.
  7. Іноземні інвестори, відвідавши район (об’єкти для вкладення інвестицій) вказують на слабку промоцію Львівщини та її потенціалу закордоном (обласні структури повинна відігравати основну роль у розповсюдженні інформації про інвестиційні можливості районів), а серед головних перешкод у діяльності, окрім адміністративних процедур, вказують на слабкий розвиток інфраструктури.


Фінансові ресурси Жидачівського району та основні напрямки їх використання
  1. Позитивні зрушення в економіці Жидачівського району, щодо зростання обсягів виробництва в основних видах діяльності дають можливість прогнозувати забезпечення збільшення обсягів фінансових ресурсів та розміри їх використання. Спостерігається збільшення приросту довготермінових вкладів населення, як сприятливого чинника розвитку підприємництва у районі.
  2. Оскільки в Україні не відпрацьована концепція економічного розвитку, не визначені пріоритети господарського розвитку, то й бюджетна політика, насамперед на прикладі Жидачівського району, не має яскраво виражених орієнтирів. Бюджет ще не став діючим інструментом стабілізації економіки Державний бюджету України – це доходи і витрати центрального уряду і місцевої влади. Основою дохідної бази державного бюджету є податкові надходження. Податки виступають не лише головним інструментом мобілізації фінансових засобів для покриття державних витрат. Їх також використовують для впливу на діяльність суб’єктів господарства і соціальної стабілізації. Для нас, у першу чергу, інтерес представляє не фіскальна, а регулююча роль податків. Державне регулювання за допомогою податків залежить від вибору податкової системи, величини податкових ставок, а також видів і розмірі податкових пільг. Масове ухилення від сплати податків призводить до звуження податкової бази й спаду виробництва.
  3. Характерною рисою усієї української податкової системи є низький рівень податків, що збирається, оскільки біля половини господарських операцій непідконтрольні державі й насамперед фіскальним органам. Крім того, зростання неплатежів, заборгованість підприємств є об’єктивними причинами бюджетних недоїмок.
  4. Аналіз видаткової частини державного бюджету України, що безпосередньо відображається на економіці району, свідчить про відсутність стимулюючого початку в бюджетній політиці держави. Як і колись, велика частина коштів спрямовується у невиробничу сферу. За цих умов завдання державних бюджетних органів полягає не в простому обкладанні податками тих або інших джерел надходження коштів, а у створенні механізму, що тонко набудовується, впливу на господарську поведінку юридичних і фізичних осіб. Для цього використовуються тимчасове звільнення від оподаткування або податкові знижки, що надаються селективно, відстрочки сплати податків, преференції (переваги). На сьогодні законодавчо закріплені такі види пільг: неоподаткований мінімум об’єкта податку; вилучення з оподаткування певних елементів об’єкта; звільнення від сплати податків окремих осіб і категорій платників; зниження податкових ставок; цільові податкові пільги, включаючи податкові кредити (відстрочки стягнення податків).
  5. Прискорене амортизаційне списання основного капіталу в період сприятливої ринкової кон'юнктури є головним засобом стимулювання на копичення, структурних змін в економіці і важливим інструментом впливу на господарський цикл, зайнятість суб’єктів господарювання. Суть його полягає у відриві фізичного процесу зношування машин, устаткування, будівель і споруд від витрат виробництва, що калькулюють ся, переносу вартості речовинних носіїв основного капіталу на вироблені товари і послуги. Змінюючи ставки і порядок амортизаційного списання, державні органи управління визначають ту частину чистого прибутку, що може бути звільнена від податків шляхом включення у витрати виробництва і потім перерахована в амортизаційний фонд подальшого фінансування нових капіталовкладень. Державні капіталовкладення здійснюються в значній мірі в державному секторі економіки, що відіграє важливу роль у державному регулюванні економіки. Він є одночасно об’єктом й інструментом впливу на приватне господарство.
  6. Як інструмент державного регулювання використовуються й витрати бюджету на господарські потреби. Вони відіграють важливу роль у боротьбі з інфляційними процесами в економіці (коли агрегований попит в економіці менший за потенціал пропозиції, скорочення попиту збільшує питомі витрати і буде сприяти інфляції. І, навпаки, зростання попиту сприяє зниженню питомих витрат). Серйозний аргумент на користь цієї дії є дерзакупівлі, держзамовлення.
  7. Залишається невідлагодженою, з необхідним ліцензованим програмним забезпеченням, якісними технологіями та комунікаціями облікова фінансова політика району. Повне облікування та взаємодія усіх структур щодо фінансової звітності є суттєвим позитивним фактором впливу на формування фінансових результатів у районі. Необхідно запровадити єдині засади розробки облікованої фінансової політики для забезпечення зі ставності інформації фінансової звітності суб’єктів господарювання, усіх учасників бюджетного процесу, які дозволять повніше використовувати можливості організації обліку підприємницької діяльності, в т.ч. підприємців – фізичних осіб.
  8. Органи місцевого самоврядування продовжують приділяти недостатню увагу до формування відповідного рівня бюджетного менеджменту території, проблемам стимулювання підприємницької діяльності та залученню інвестицій. Для вирішення проблемних питань фінансування основне джерело вони вбачають у компенсації (субвенції, дотації) із центрального бюджету.
  9. Необхідна розробка та впровадження таких податкових механізмів, такого податкового регулювання, які б були у змозі забезпечити активізацію діяльності суб’єктів господарювання та податкове планування, як механізму внутрішньої активізації діяльності усіх учасників господарських процесів, та як наслідок, гарантувати усі соціальні забезпечення.
  10. У структурі бюджетних витрат збільшуються витрати в соціальну сферу з одночасним скороченням видатків в економічну діяльність та житлово-комунальне господарство. Вкрай недостатні інвестиції у розвиток житлового та комунального господарства. Недостатня частка або відсутність зовнішніх інвестицій та слабка дієвість механізмів залучення внутрішнього інвестування. В районі продовжує залишатися й поглиблюватися диспропорція у формуванні місцевих бюджетів, на низових рівнях відсутня система фінансового моніторингу, банківсько–фінансової та кредитної підтримки населення й виробників товарів та послуг, механізми захисту платників податків.
  11. Величина фінансових ресурсів суб’єктів підприємництва значною мірою залежить від ефективності господарювання суб’єктів підприємництва та їх фінансового стану, хоча значна частина суб’єктів господарювання працює нерентабельно.


Роль банківської системи
  1. Формування банківського капіталу до сьогодні і на сьогодні відбувається при надзвичайно динамічних умовах, які не завжди відзначаються як позитивні.
  2. Некеровані процеси поглинання менших банків іншими, що стало актуальним на сьогодні в цілому по Україні, перетворення регіональних банків (на рівні району) у філіали столичних «тигрів» негативно позначаються на мобільності реаагування на зміни кон'юнктури ринку району.
  3. Обмежена капітальна база банків, що діють на території району, може стати на заваді розширенню їхніх опаерацій з обслуговування різних груп клієнтів, а також зумовить досить низький інвестиційний потенціал банківських установ, а без довгострокових вкладів в економіку заходи щодо постійного нарощування обсягів промислового виробництва та більш якісного розвитку підприємництва не можливі.
  4. Як правило, підприємства усіх форм власності потребують власних надійних банків, а ті, в свою чергу, – власних підприємств, акціонерів. Така ситуація є ідеальною для створення фінансово–промислових груп і інвестиційного буму. Проте, для банків на рівні області, а тим більше району, підтримання навіть мінімально необхідного за законодавством України статутного капіталу є проблемою. На залучення інвестицій в розвиток економіки району, збільшення капіталу завдяки банківським системам, можна було б розраховувати, наприклад, за рахунок реорганізації банківських об'єднань і входження банків до складу промислово–фінансових груп (акціонерна форма власності) , які зможуть протистояти, з одного боку, світовим фінансовим монстрам, поглинаючим банківські установи та перетворюючи їх на свої функціональні підрозділи, а з іншої сторони – мінімізувати наявні ризики, підвищити стабільність та повернення довіри населення. Проте, на прикладі банківської системи району, все здійснюється до навпаки. А, отже, розраховувати на приплив інвестиційного ресурсу через банківські системи у найближчий період не можна.


Контроль в системі державного управління економікою району
  1. До основних функцій державного управління економікою відноситься організація та проведення дійового контролю за дотриманням законодавчо–нормативних актів, що регулюють економічні процеси на різних рівнях їх здійснення всіма без виключення учасниками цих процесів. На сучасному етапі державотворення в системі державного управління створено і функціонує низка органів, що контролюють ті чи інші сторони економічно–фінансової діяльності суб’єктів господарювання. Проте значні обсяги тіньової економіки, наявність корупції та інші негативні явища свідчать про недосконалість і мало ефективність існуючої системи державного контролю.
  2. На сьогодні в цілому склалася досить громіздка і неефективна система державного економічного контролю. Так, за розрахунками Світового банку розмір тіньової економіки в Україні, а отже і в районі, сягнув більше 70% від офіційного обсягу ВВП, що становить загрозу не тільки для економічної безпеки України, але і для світового господарства. Український уряд заявляє, що рівень даного показника знаходиться на рівні 44–35% і має тенденцію до зниження. Навіть по таких даних показниках щорічно це становить в межах 50­100млрд.грн. Найбільш небезпечним і масштабним для економіки держави є не ухилення від податків представників малого і середнього бізнесу, а розміри «тіньових операцій», що виконуються небагато чисельним колом кампаній, які мають неофіційні «привілеї» у вигляді вибіркового застосування законів. З політико–економічної точки зору вони мало чим відрізняються від пільг, наданих офіційно.
  3. Проблеми організації та здійснення економічного контролю з метою підвищення його ефективності стоять поза межами суб’єктів контролю, а знаходяться у площині загальнодержавних проблем і вимагають нагального їх вирішення через за діяння механізмів державного управління. Для вирішення даної проблеми, з точки зору такої адміністративно–територіальної одиниці, як район, вбачаємо реорганізацію державної системи економічного контролю за наступними напрямками:
  • зменшення кількості державних контролюючих (і особливо фіскальних) органів через об’єднання функцій контролю за фінансовими потоками всіх без виключення видів діяльності під керівництвом Міністерства фінансів України. Розпорошення повноважень контролю між окремими органами системи державного економічного контролю (ДПА, ДМСУ, ДКУ, ДКРС, МФУ, НБУ тощо) призвело до створення громіздкої, забюрократизованої системи, не здатної оперативно реагувати на зміни у економічній сфері, виявляти та запобігати економічним порушенням;
  • перегляд та приведення у відповідність законодавчо–нормативних актів, що регулюють економічну та фінансову діяльність підприємств. Спрощення системи податкового, митного та господарського законодавства зробить її більш прозорою та зрозумілою як для суб’єктів підприємницької діяльності та інших користувачів, так і для представників державних контролюючих органів. Наявність зрозумілого та недвозначного законодавства виключить також можливість його трактування на користь чи на шкоду тих чи інших бізнес–структур;
  • необідне впровадження системи повного контролю не тільки і не стільки доходів фізичних осіб, а їх витрат та відповідності рівня життя задекларованим і оподаткованим доходам. Будь–які тіньові схеми, будь–які економічні злочини здійснюються з однією метою – ухилення від оподаткування та збагачення окремих фізичних осіб. На сьогодні в Україні розроблена і функціонує система контролю за доходами фірм, компаній та підприємств, а кінцевий споживач благ – фізична особа підпадає під систему контролю епізодично – в частині доходів. Саме контроль витрат фізичних осіб дозволить викрити і вивести з «тіні» значну частину коштів.