Стратегічний план з розробки Стратегії розвитку Жидачівського району Львівської області до 2015 року розділ аналіз соціально-економічного розвитку Жидачівського району

Вид материала

Содержание

Динаміка сільськогосподарських угідь фермерських господарств району
Кількість діючих підприємств за організаційно–правовими формами (сільське господарство)
Організаційно–правові форми
Зовнішня торгівля

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 19

Динаміка сільськогосподарських угідь фермерських господарств району

Показники	1990р	1996р.	2000р.	2002р.	2003р.	2004р.	2005р.	2006р.	2007р.
Загальна площа с/г угідь, га	–	1817	2479	6246	5720	4394	4348	4180	4145
В т.ч.:
– рілля	–	1619	2119	4880	4604	3612	3596	3461	3483
– сіножаті і пасовища	–	197	360	1366	1116	782	752	719	662
– багаторічні насадження	–	1,0	–	0,1	0,1	0,1	0,1	0,1	0,1
Всього земельних угідь	–	1867	2524	6289	5728	4400	4354	4186	4151

Фермерські господарства – як нова форма організації земельних відносин, у попереднє десятиліття штучно була перенесена на зруйновані земельні господарства колишніх колгоспів та радгоспів. Організація та запровадження фермерських господарств була зумовлена низкою причин: по–перше, в результаті розпаду колгоспів і радгоспів виникла потреба залучити в сільськогосподарський обіг земельні угіддя, які в багатьох випадках стали безгоспними; по–друге, зазначеним агроформуванням відводилась роль найбільш ринково орієнтованих сільськогосподарських підприємств; по–третє, до уваги брався виключно позитивний досвід розвитку фермерів високо розвинутих країн,; по–четверте, земельним угіддям був потрібний власник. Кількість утворених фермерських господарств, загальна площа землекористування, середній розмір земель, рівень продуктивності сільськогосподарських угідь та інші показники їх становлення на той час свідчили про позитивну динаміку реформування аграрного сектора. Знівельованими стали економічні, екологічні, соціальні передумови доцільності запровадження фермерства. Зазначене не є суттєвим, однак не враховувати його надалі було б невиправданим.
Незважаючи на загалом позитивну динаміку становлення фермерських господарств, сформовані нині у районі земельні відносини не забезпечують раціональне відтворення земельних угідь. Незадовільними залишаються показники, пов’язані із розв’язанням економічних, екологічних та соціальних завдань.
Є багато причин, які змушують селян займатися не тільки сільським господарством, а й іншою господарською діяльністю у менших масштабах. Однак найважливіша причина виходить з ринкових принципів конкуренції: щороку стає менше власників селянських і фермерських господарств та інших підприємств різних організаційно–правових форм господарювання, які утримуються виключно з доходу, одержаного від сільськогосподарської діяльності, тим більше зменшується кількість тих, хто одержує стабільні доходи.

Кількість діючих підприємств за організаційно–правовими формами (сільське господарство)

Організаційно–правові форми	2000 рік		2002 рік		2005 рік		2007 рік
Організаційно–правові форми	Кількість	%	Кількість	%	Кількість	%	Кількість	%
Господарські товариства	25	23,1	22	20,8	20	20,4	14	14
Приватні підприємства	2	1,9	2	1,9	3	3,1	3	3
Виробничі кооперативи	3	2,8	2	1,9	1	1	–	–
Фермерські господарства	76	70,4	79	74,5	73	74,5	82	82
Державні підприємства	1	0,9	1	0,9	1	1,0	1	1,0
Підприємства інших форм господарювання	1	0,9	–	–	–	–	–	–
Усього	108	100,0	106	100,0	98	100,0	100	100,0

Динаміка зменшення кількості сільськогосподарських товаровиробників як у цілому, так і за організаційно–правовими формами свідчить про пошуки виходу з кризи у сільському господарстві шляхом реорганізації на основі об’єднання та укрупнення виробництв.

Починаючи з 2000 року площі сільськогосподарських угідь у підпорядкуванні фермерів повною мірою стабілізувались. Оптимізація земельних ресурсів у сільському господарстві в значній мірі залежить від сформованої структури сільськогосподарських угідь відповідно до природнокліматичних умов, типу ґрунтів, спеціалізації, успішного поєднання та розв’язання економічних, екологічних, соціальних та інших раціональних потреб району. Слід зазначити, що найбільшу питому вагу в складі земельних ресурсів в аграрному секторі району займають земельні площі зайняті під ріллею (65.4%). Достатньо високий рівень розорюваності земельних ресурсів та невисока питома вага земельних площ, зайнятих під іншими видами сільськогосподарських угідь, свідчить про деформовану їх структуру.
Хоча район характеризується сприятливими кліматичними й природними умовами для вирощування овочів, картоплі і фуражних культу, проте виробництво основних продуктів рослинництва в сільськогосподарських підприємствах постійно зменшується (1990 рік – 165002тис.руб., 1996 рік – 72585тис.грн., 2000 рік – 16430тис.грн., 2004 рік – 6804тис.грн., 2006 рік – 3155тис.грн.), а їх врожайність залишається нижчою, ніж європейські показники (1990 рік – 225цнт., 1996 рік – 157 цнт., 2000 рік – 99 цнт., 2004 рік – 139 цнт., 2006 рік – 128 цнт.).
Основним виробником продукції тваринництва є підсобні домашні господарства, де сконцентровано більшість поголів’я худоби та птиці. Показники продуктивності тваринництва не відрізняються від інших регіонів області з подібними кліматичними умовами, але вони значно відстають від показників рівня продуктивності області (на 13,3%). Спад виробництва тваринницької продукції обумовлено скороченням поголів’я худоби та птиці так і зниженням продуктивності худоби. Відсутність політики стимулювання виробництва, системи рільничої освіти та просвіти веде до подальшого зниження продуктивності. Державна підтримка приватних домашніх господарств є мізерною в порівнянні з допомогою, що надається решті сільськогосподарських підприємств, котрі виробляють меншу частку загального випуску сільськогосподарської продукції. Реалізується незначна частка загального обсягу сільськогосподарського виробництва району. У випадку особистих підсобних господарств більшість продукції використовується для потреб господарства.
У цілому, в сільському господарстві району: продуктивність на одиницю площі залишається низькою в результаті використання застарілих технологій і невідповідного виробництва; в недостатній мірі розвинута ринкова інфраструктура, системи постачання й інформування населення; переробка продуктів харчування зовсім не організована або організована неправильно; особисті підсобні господарства беруть незначну участь у державних програмах закупівель продуктів харчування.
Сучасна технологія в сільському господарстві залишається поки що недоступною для району. На більш ніж 70% всіх оброблюваних площ різко знизилася культура проведення сільськогосподарських робіт, що виключає зростання врожайності, яке може бути забезпечене лише правильним і достатнім за об’ємом вживанням добрив. Успіх нової технології вирішальним чином залежить від того, як вона буде адаптована до місцевих агро кліматичних та соціально–економічних умов. Рішення цієї складної задачі вимагає значного науково–технічного і кадрового потенціалу, відсутнього на сьогодні у районі.
Несприятливий вплив на розвиток аграрного сектора нерідко чинило і державне регулювання закупівель сільськогосподарської продукції, тісно пов’язане з системою оподаткування і субсидування виробників і споживачів. Відзначимо, що в нашій країні заготівля вирощеного урожаю монополізована державою, яка повністю контролює закупівельні ціни, підтримуючи їх на штучно заниженому рівні. Така політика, як правило, визначена прагненням, по–перше, наповнити державні доходи і, по–друге, підтримати низькі ціни на продовольство. Це завдає збитку сільському виробнику, позбавляючи його необхідних стимулів. Разом із заниженням закупівельних цін негативні наслідки державної монополії пов’язані також з неможливістю державних органів виконавчої влади гнучко і ефективно управляти ринком. Встановлюючи єдині і незмінні на весь сезон ціни без урахування регіональних особливостей, закупівельні організації ще в більшій мірі підривають зацікавленість виробників.

	1990р.	2000р.	2001р.	2002р.	2004р.	2005р.	2006р.	2007р.
1. Обсяг державної дотації від реалізації с/г продукції переробним підприємствам, тис.грн.	–	–	–	–	295,1	554,8	451,6	621,4
2. Обсяг державної фінансової підтримки сільгоспвиробникам, тис.грн. всього	–	2642,0	1374,2	811,2	1890,5	2095,6	2697,7	5096,7
В т.ч.
Державний бюджет	–	–	264,2	288,2	1519,7	1649,3	1954,2	4610,8
Районний бюджет	–	2642,0	1110,0	523,0	86,0	174,6	510,1	290,0
3. Обсяг виробництва валової продукції с/г підприємствами, тис.грн.	55200	19198	16208	16173	15662	17875	20485	24018

Активне втручання держави в сільськогосподарське виробництво на всіх його стадіях (виробництво, збут, споживання) нерідко знижує ефект зусиль, що докладаються ними щодо розвитку агросфери, включаючи інвестиції на розвиток сільськогосподарської інфраструктури, іригації, впровадження передової технології, а також надання виробникам субсидій для придбання штучних добрив і засобів механізації. До того ж такі субсидії, стимулюючи підвищений попит на добрива і сільськогосподарську техніку, нерідко ставали причиною їх гострого дефіциту, що вимагає раціонованого постачання. У результаті значна частина с/г виробників отримувала необхідні їм матеріали за неминучими в умовах дефіциту спекулятивними цінами.
Орієнтація на великомасштабний імпорт базового продовольства, особливо зерна, в якості відтягування рішення аграрних проблем, є абсолютно безперспективною перш за все через украй обмежені виробничі, експортні, а отже, і валютно–фінансові можливості. Прискорений підйом сільського господарства вимагає глибоких структурних перетворень і науково обґрунтованої господарської політики, включаючи дію на структуру цін як на найважливіший регулятор міжгалузевих пропорцій і цілеспрямованих зусиль по зміцненню матеріально–технічної бази сільського господарства. Основним напрямком розвитку у такому разі можуть стати такі заходи, як зміна валютного курсу, підвищення закупівельних цін, збільшення фінансової і технічної допомоги сільським виробникам.
Сільське господарства району вимагає нагальної модернізації процесі виробництва та переробки, підтримки розвитку підприємництва, державних рішень у галузі демографічного розвитку. І хоча в АПК впроваджується найбільша кількість програм (державних, обласних, районних) кількість замовлень до впровадження і виконання науково–технологічних та інноваційних проектів практично відсутня.
Лісове господарства району вимагає особливої уваги та значних зусиль по впровадженні сучасної системи лісокористування, лісовирощування, охорони та захисту лісу, переробки заготовленої деревини і не деревних продуктів.

Торгівля

Вигідне географічне розташування району (близькість до кордону), розвинена транспортна інфраструктура сприяє розвитку торгівельної діяльності. Хоча Жидачівський район у сфері гуртової торгівлі посідає 5 місце серед районів Львівській області, потенціал району використовується в даний час ще недостатньо.
Використання місця в транспортно–торговельно–логістичній системі Захід–Європа–України–Схід–Південь–Північ є одним із визначальних шансів розвитку Жидачівщини.
Підприємства гуртової та роздрібної торгівлі займають значне місце у розвитку підприємницького потенціалу району, проте постійно відчувають потребу в підвищенні кваліфікації працівників, застосуванні сучасних виробничих та інформаційних технологій. Обсяги гуртового товарообігу зростають, основна частка його припадає на підприємства колективної та приватної форми власності, котрі відчувають потреби в існуванні установ фінансово–кредитної системи підтримки, підготовки кадрів та інформаційного обслуговування. В роздрібній торгівлі Жидачівщини в останні роки спостерігається тенденція до зменшення кількості крамниць з одночасним зростанням обсягів товарообігу. У той же час спостерігається розвиток ринкової торгівлі та торгових центрів. Така ситуація вимагає відповідної політики залучення інвестицій та формування сприятливого ділового середовища.

Зовнішня торгівля

Ринок зовнішньої торгівлі, зокрема нарощування експорту, збільшення його або принаймні збереження його питомої ваги у світовій торгівлі є надзвичайно важливим чинником функціонування регіональної економіки. Стратегічне значення зовнішньої торгівлі для району зумовлюється тим, що модернізація економіки, залучення іноземних інвестицій, новітніх технологій можливі лише за умови формування в країні стійкої, відкритої до зовнішнього світу господарської системи, органічного включення України в систему глобального розподілу праці. Відкритість господарської системи до зовнішнього світу у вигляді зовнішньої торгівлі, як і всі інші сфери діяльності, регулюються державою. Держава регулює зовнішньоекономічну діяльність суб’єктів господарювання з метою запобігання неузгодженості і хаосу в даній сфері. Під регулювання потрапляють експортні, імпортні, валютні та ніші операції. Як правило, при регулюванні експорту держави зацікавлені у його збільшенні, а не в обмеженні. Зростання експорту означає збільшення прибутків скарбниці та зростання зайнятості. Найчастіше обмеження експорту запроваджуються з внутрішньо– або зовнішньополітичних причин, але є випадки, коли в основі таких дій лежать економічні та політичні причини.
Частка Жидачівського району в експорті Львівської області є ще незначною – 3,5%, хоча рівень 1996 року становив 1,7%. Частка району в експорті є меншою, ніж частка району в промисловій продукції області ( у 2006 році – ___%). Починаючи з 1999 року спостерігається досить динамічний розвиток торгівельного обороту Жидачівського району, що свідчить про те, що економіка району виходить із кризи і починає виходити на шлях зростання. Про це може свідчити факт, що 65% експорту району скеровується на зовнішні ринки. зовнішню торгівлю району характеризує зростаюче від’ємне сальдо товарообігу, яке виникає в основному за рахунок імпорту мінерального палива та нафти з Російської Федерації. Цю тенденцію підтверджують прогнози на наступні роки. Одночасно район досягає надлишку в торгівлі послугами, однак оборот послуг становить тільки нецілих 10% обороту товарів та послуг району.
Зовнішньоекономічна діяльність району, з огляду державної політики, обумовлена наявністю різноманітних чинників. Існуючі торговельні неузгодженості, часові протиріччя, розбіжності у діяльності експортерів та імпортерів товарів, відсутність належних зв’язків між виробниками експортної продукції та посередницькими структурами, загальнодержавними і регіональними інтересами в питаннях зовнішньої торгівлі, нарешті, між вітчизняними (українськими) та світовими підходами до організації, функціонування зовнішнього ринку негативно впливають на цей вид діяльності. Серед причин наведеного, в першу чергу, необхідно назвати відсутність належних економічних партнерських стосунків між товаровиробниками і посередниками, які виступають на зовнішньому ринку.
Придбання іноземними фірмами українських підприємств у цілях витіснення вітчизняної продукції як із зовнішнього, так і з внутрішнього ринку не є новизною і на сьогодні. Найпоширенішим способом вторгнення в українську економіку іноземного капіталу є мало контрольована участь іноземних юридичних та фізичних осіб в приватизації державної власності, а також в інвестиційних конкурсах і аукціонах по придбанню державних пакетів акцій підприємств, зокрема підприємств стратегічно важливих галузей економіки. Аналіз приватизації дозволяє зробити висновок про те, що найвагоміші підприємства району продано за безцінь, без соціально-інвестиційних зобов’язань так званого інвестора. Яскравий приклад – ВАТ «Ходорівський поліграфмаш», стратегічне підприємство у зв’язку із перепродажем, так званою реприватизацією підставних структур впродовж останнього десятку років, без участі та погодження органів влади не тільки району, але і області, на сьогодні у фінансово–господарському напрямку, та і забезпечення надходжень до бюджетів різних рівнів при можливій його роботі на сьогодні економічно втрачене. Районна влада визнає, що ми не повинні ізолюватися від світогосподарських зв’язків, але не можна допускати надмірної доступності на територіальний ринок (через його слабкість на перехідний період) зовнішнього ненадійного капіталу, в т.ч. і іноземного. Після перехідного періоду, коли зміцніє власний вітчизняний товаровиробник, підвищиться його конкурентоспроможність, зміцніє і стабілізується фінансово–кредитна і грошова системи, проблема відкритості вітчизняної економіки не стоятиме так гостро.
Товарна структура торгівлі товарами та послугами свідчить про низький технологічний розвиток району. У товарообігу мале значення мають товари високої та середньої технологічної обробки, натомість в обороті послугами експорт є заповнений транспортними послугами, а імпорт – імпорт – послугами пов’язаними з будівництвом, транспортом та готельно–ресторанним обслуговуванням.
Залишається негативним фактором успадкована Україною від колишнього СРСР сировинна спрямованість розвитку економіки. У 70–80-ті роки радянський експорт на 80–90% складався із сировини і паливно–енергетичних ресурсів. У цілому, за даними Держкомстату України, на сировину і продукти її переробки доводиться на сьогодні ___% експорту.
Посилення імпортної залежності по продовольству і споживчим товарам є серйозною загрозою для економічної безпеки економіки району, небезпека завоювання його внутрішнього ринку іноземним капіталом, іноземними фірмами. Переважна частина валютної експортної виручки дотепер прямує на закупівлю і ввезення в країну, у т.ч. і в район, споживацьких товарів низької якості, генномодифікованої продукції, яка негативно впливає на стан здоров'я людей та її довголіття. Ринкові і державні регулятори спрацьовують тепер на прискорення втрат національного товаровиробництва і розширення простору для зовнішньоторговельної експансії продуктів харчування на наш ринок, штучне створення безробіття, підрив нормального харчування більшості населення. Збереження такої тенденції сприяє розбазарюванню непоправних природних багатств і стагнації економіки. Зрозуміло, не можна кидатись і в іншу крайність – абсолютно відмовитися від імпорту. Це може призвести до втрати економічних вигод, зниження конкуренції вітчизняних товаровиробників, сприятиме посиленню національних монополій в цій сфері і т.ін. Світовий досвід показує, що країна зберігає свою незалежність, якщо частка імпорту до внутрішнього споживання коливається в межах 25–30%. Важливішою організаційною умовою є державна підтримка спеціалізації виробництва, що історично склалася у районі стосовно продукції рослинництва і тваринництва. Так, у дані сектори спрямовувалося у 1990 році – 0,0млн. руб, у 2000 році – 0,0 млн. грн., у 2004 році – 1,5 млн. грн., у 2006 році – 1,9 млн. грн., у 2007 році – 4,6 млн. грн.
Починаючи з 2000 року а експорті в експорті та в 2001 році в імпорті настає поступове збільшення частки країн СНД у зовнішньоторговельному товарообігу району. Ця тенденція є сильнішою по відношенню до імпорту. Країни СНД є найбільшими споживачами послуг Жидачівського району.
Зовнішня торгівля Жидачівського району характеризується значною географічною концентрацією товарообігу, особливо в імпорті.
Жидачівський район характеризує значна просторова концентрація реалізованого експорту та імпорту з огляду на наявність підприємств целюлозно–паперової галузі.
Істотною проблемою в зовнішній торгівлі району є той факт, що значна частина товарообігу є незареєстрованою. Є частка підприємств, котрі ведуть товарообмін, насамперед із Польщею, використовуючи неофіційну торгівлю.

Blog

Содержание