Економічні науки. інновації в економіці І трансферти Управлінських технологій

Вид материала

Документы

Содержание Науковий керівник – ст. викл. Кучменко В.О. Житомирський державний технологічний університет Конкурентоспроможності виробничого підприємства Ефективність діяльності підприємств Я.О. Петраківський, магістрант, V курс, гр. ЕПМ-8, ФЕМ Оптимізація витрат – запорука підвищення Житомирстандартметрологія” за 2007–2009 рр. Діагностика впливу фондовіддачі на ефективність виробництва Аспекти вдосконалення процесу управління формуванням

Подобный материал:

• Економічні науки збірники наукових праць, 237.75kb.
• Предмет І завдання курсу “Історія економічних вчень”, 178.19kb.
• Міністерство освіти І науки україни ірпінська міська рада відділ освіти, 32.13kb.
• Розділ 2 Інноваційні процеси в економіці, 284.04kb.
• Урок № дата клас тема: Об’єкти технологічної діяльності. Методи проектування, 1706.97kb.
• П л а н, 253.44kb.
• Загальна характеристика роботи актуальність теми, 320.87kb.
• Інноваційний менеджмент у ринковій системі, 99.34kb.
• Розділ 1 Економіка природокористування І еколого-економічні проблеми, 195.49kb.
• Тематика курсових робіт з курсу «Міжнародні економічні відносини» для студентів усіх, 83.04kb.

Науковий керівник – ст. викл. Кучменко В.О.

Житомирський державний технологічний університет

ОПТИМІЗАЦІЯ ВИТРАТ ЯК ФАКТОР ПІДВИЩЕННЯ
КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ВИРОБНИЧОГО ПІДПРИЄМСТВА


Об’єктивний процес становлення ринкових відносин висуває на перший план питання підвищення конкурентоспроможності вітчизняного промислового виробництва. При цьому конкуренція розглядається як вища спонукальна сила, що змушує виробників продукції підвищувати її якість, знижувати витрати на виробництво, підвищувати продуктивність праці, шукати інноваційні шляхи забезпечення унікальності продукту.

Сьогодні існує багато чинників, які перешкоджають ефективним процесам господарювання, а також гальмують реформування економіки. В першу чергу, це стосується проблем недостатньо ефективного використання ресурсів промисловими підприємствами. Оскільки в умовах ринкової економіки головною метою підприємства є досягнення максимального прибутку, важко переоцінити роль аналізу витрат та управління ними.

Вибір системи управління витратами, яка б відповідала специфіці виробництва та давала б змогу якомога точніше аналізувати витрати на виробництво, забезпечив би ефективну діяльність підприємства. Таким чином, це надає можливість точного прогнозування та планування витрат на майбутні періоди та забезпечує запас конкурентоспроможності для фірми.

Широке коло завдань і методів їх вирішення, пов’язаних з управлінням витратами на промислових підприємствах, відображене в наукових роботах багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених. Серед них: В.Панасюк, А.Чандлер, А.Юданов, А.Пилипенко, В.Лебедєв, А.Тимохов, О.Амосов, С.Архієреєв, Т.Резнікова, А.Захаров, О.Амоша, А.Зокін, Е.Гончарова, Н.Єгорова, В.Палій, І.Романенко, А.Гальчинський, О.Турчинов, С.Ніколаєва, Я.Базилюк, А.Бородкін, В.Торопов, В.Петрова, К.Філіппов, Б.Мігалатий, Е.Брігхем, К.Друрі, Дж.Шанк та ін.

В умовах економічної кризи всі компанії ставлять за мету скорочення витрат, проте не багатьом вдається досягти на цьому шляху довгострокового позитивного ефекту. Тенденція до зростання витрат на виробництво й реалізацію продукції, неефективна структура витрат, у якій понад 40 % складають витрати, залежні від роботи допоміжних і обслугових виробництв, системи управління і збуту, створює необхідність постійної роботи, пов’язаної з вирішенням завдань оптимізації рівня витрат і забезпеченням їх стійкої позитивної динаміки. Для вирішення цих завдань особливої важливості набуває пошук і формування ефективної системи управління витратами.

Важливо враховувати витрати в так званому ланцюжку цінностей, який визначає діяльність, функції та процеси розробки, виробництва, просування, доставки та підтримки продукту або послуги. Аналіз ланцюжка цінностей дає змогу краще зрозуміти структуру витрат фірми і в подальшому знайти напрямки їх зниження. Конкурентоспроможність фірми з позиції витрат залежить не тільки від внутрішньофірмових витрат, а й від витрат у ланцюжку цінностей постачальників і дистриб’юторів, які також є об’єктами аналізу.

Проблема управління витратами виробничого підприємства полягає в тому, що, з одного боку, необхідно прагнути до зниження собівартості, з іншого – є ціла група витрат, зниження яких недопустиме (техніка безпеки й охорона праці, екологія тощо).

В 2009 р. в Україні практично всі компанії стикнулися зі скороченням обсягів реалізації. Відсутність довіри у фінансовому секторі напряму впливає на це, наслідком чого є зниження споживання товарів. Кінцевий споживач починає менше витрачати, і це призведе до падіння обсягів продажу практично у всіх галузях. Як і очікувалося, скорочення обсягів продажу зачепило практично всі галузі економіки та всі сегменти ринку.

У
© О.М. Пелих, 2011
таких умовах ключовим питанням є збереження прибутковості бізнесу. Менеджери українських підприємств здійснюють цілу низку заходів щодо скорочення окремих статей витрат. Під це потрапили: бюджети на маркетинг, IT тощо; переглянуті, а то й заморожені проекти екстенсивного розвитку бізнесу, зокрема філіальної мережі, реконструкції та будівництва нових виробничих потужностей; істотні результати забезпечило згортання інвестиційних проектів; заходи зниження витрат на оплату праці й скорочення персоналу.

Не зважаючи на впевненість компаній у необхідності оптимізації витрат, застосовувані методи часто не дають очікуваних результатів навіть у короткостроковій перспективі.

На сьогодні підприємства мало виконують цілеспрямовану роботу зі зниження витрат. Реалізовуються разові дії, коли керівництво доводить до підрозділів завдання скоротити витрати, наприклад, на 20 %. Передбачається, що кожний підрозділ сам знайде рішення цього завдання. Такий підхід має право на існування, але з певного моменту він є дуже ризикованим і може застосовуватися тільки в простих ситуаціях. Знизивши ситуативно витрати на задану величину, можна підірвати основу майбутнього розвитку компанії. А максимальну вигоду підприємствам можуть принести програми зниження витрат, а не окремі дії. Кожна з таких програм може містити кілька проектів, які в різні періоди часу реалізуються підприємством з єдиною метою – знизити витрати.

Скорочуючи маржинальний прибуток, підприємство повинно добре уявляти ефективність своєї роботи, знати реальний розмір виробничих витрат. Лише визначивши нижню межу потенційного зниження прибутку, підприємство буде в змозі контролювати пов’язані з таким зниженням ризики, які можуть згубно позначитися на його платоспроможності й фінансовій стійкості. З цієї точки зору показник витрат стає важливішим за прибуток та об’єм продажів. При цьому джерело фінансування витрат може бути різним (вклад власників, позикові засоби, виручка, зароблений прибуток), але його відсутність зупиняє діяльність підприємства й веде до банкрутства. 

Управління витратами разом з контролем цін дозволяє досягти значно більшого ефекту, ніж управління цінами та обсягами продажів при звичайному контролі витрат. А в умовах обмеженого попиту або висококонкурентного ринку це питання стає вкрай важливим. Практично всі керівники підприємств використовують яку-небудь систему управління витратами (СУВ).

Основна мета побудови СУВ не зводиться до обмеження і контролю витрат – вона полягає в оптимізації витрат для отримання підприємством заданого результату. Досвід лідерів, яким вдалося досягти зниження витрат та оптимізувати свої доходи, говорить про те, що існують певні напрямки, котрі дозволяють підвищити ефективність використання наявних ресурсів. Провівши моніторинг їхньої діяльності, можна говорити про такі типи програм скорочення витрат:

1) робота над зниженням трудомісткості бізнес-процесів;

2) перегляд принципу заохочення персоналу;

3) оптимізація логістичних каналів;

4) оптимізація використання активів і капіталу;

5) зниження цін на закупівлі;

6) використання нових технологій;

Зниження трудомісткості бізнес-процесів вимагає спеціальних знань, методології, значних ресурсів і часу. Наприклад, збір даних для аналізу бізнес-процесів займає близько
10–12 тижнів. Суть полягає в тому, щоб порахувати, скільки коштує кожний бізнес-процес з точки зору часу, який персонал витрачає на його виконання. Результатом аналізу, у свою чергу, є набір дій, які за логічним принципом об’єднуються в проекти (зменшення кількості часу, необхідного на їх виконання). Прикладом зменшення витрат на процеси можуть бути централізація функцій, спрощення бізнес-процесів і документообігу, перерозподіл  функцій усередині компаній і т. д.

За оптимізацією бізнес-процесів іде перегляд системи мотивації персоналу. Розповсюджений приклад – коли частина «фіксованої» заробітної плати переводиться в категорію «змінної» та виплачується у вигляді бонусу за досягнення певних раніше визначених показників. Це пов’язує частину фонду оплати праці з результатами роботи співробітників і у випадку невиконання підприємством планів дозволяє знизити витрати, пов’язані із заробітною платою.

Зниження витрат в умовах кризи є надзвичайно важливим завданням для українського бізнесу. При вирішення застосування будь-яких заходів необхідно виходити з короткострокової перспективи, але вона повинна бути проаналізована в широкому контексті довготривалої перспективи.

УДК 005.95:005.332.4

Є.Ф. Перегуда, здобувач

Науковий керівник – д.е.н., проф. Данилко В.К.

Житомирський державний технологічний університет

ЕФЕКТИВНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ
ЯК ПЕРЕДУМОВА ЇХ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ


В умовах здійснення економічних реформ та гострої конкуренції з розвиненими зарубіжними фірмами підприємства в Україні опинилися в скрутному становищі. В результаті погіршилися соціально-економічні показники й різко впала ефективність підприємств. Організаційні методи управління, підвищення рівня мотивації та конкурентоспроможності, по суті, належать до організаційно-економічних методів забезпечення ефективності підприємства. Ці методи пов'язані між собою загальною спрямованістю результативних дій на ефективність підприємства.

Результативна дія організаційно-економічних методів – це збільшення обсягів виробництва, об'ємів реалізації, доходів і прибутку підприємства.

Обов'язковою передумовою успішного функціонування і розвитку підприємства є визначення й оцінка його ефективності. Необхідність дослідження даної проблеми зумовлена багатьма факторами, зокрема такими, як обмеженість економічних ресурсів, а також бажання суб'єктів господарювання отримати максимальний прибуток при найнижчих витратах.

На сьогоднішньому етапі однією з найважливіших економічних проблем є питання визначення ефективності на всіх рівнях господарювання. Це пов'язано, насамперед, з незавершеністю, протиріччями в питаннях розробки принципових положень теорії та методології ефективності виробництва, включаючи розуміння суті самої проблеми, її основних критеріїв, системи показників і факторів підвищення ефективності.

Дослідженню різних аспектів ефективності присвячені праці багатьох вчених, а саме: Н.Шишкіної, О.В. Мороза, Є.Іщенка, А.М. Турила, О.Ф. Савченка, А.К. Птушенка та інших.

Принциповим в аналізі даної проблеми, з позицій системного підходу, є те, що в самому трактуванні поняття ефективності до цього часу відсутня чітка визначеність, у середовищі вчених-економістів спостерігаються суттєві розбіжності в розумінні сутності цієї категорії, методів її суспільного обліку, критеріїв і показників визначення.

За твердженням німецьких економістів Ф.К. Беа, Е.Дихтла, М.Швайтцера, поняття ефективності, критеріїв та показників роботи підприємства може бути зведено до таких узагальнюючих положень:

• Ефективність є зіставленням засобів, використаних у виробництва (затрат), і випуску продукції в ході певного процесу (результату). Для обох компонентів процесу (затрати–випуск) можуть бути використані як натуральні, так і вартісні показники, так що ефективність може бути обчислена в натуральному й вартісному виразі.
  
• Принцип ефективності визначає вибір альтернатив і тим самим розподіл обмежених засобів, які ведуть до оптимального досягнення поставленої цілі (системи цілей).
  
• За допомогою принципу ефективності можуть бути сформульовані критерії для економічних, соціальних, технічних і екологічних цілей.
  
• Особливим проявом принципу ефективності є економічність, яка вимагає вибору оптимальної альтернативи для досягнення цільових установок економічного характеру.
  
• На приватних підприємствах, як правило, основною умовою (головною ціллю) діяльності є вільно обрана економічна цільова установка (генеральна ціль), в той час як економічні, соціальні, технічні й екологічні цілі розглядаються як додаткові цілі.
  
• Вибір цільової функції та відповідних критеріїв прийняття рішень знаходиться у компетенції відповідної особи, яка приймає рішення.
  
• Альтернатива може бути класифікована як оптимальна не тільки тоді, коли вона сприяє досягненню екстремальних показників цільової функції (мінімізує або максимізує її), але також і тоді, коли вона забезпечує задовільний рівень досягнення цілі або фіксацію (закріплення) певного результату.
  
• Н
  © Є.Ф. Перегуда, 2011
  еобхідні для трудового процесу фактори виробництва й відповідний їм вихід готової продукції визначаються тільки на основі обраної альтернативи.
  
• На практиці господарювання означає вибір альтернативи в умовах різного рівня інформаційного забезпечення, причому повна інформація є винятком, тоді як неповна – правилом, і в розпорядженні підприємства звичайно знаходиться обмежений набір даних (ризик або невизначеність).
  
• Господарювання практично здійснюється за допомогою прийнятих рішень, які приймаються одне за одним через певні проміжки часу. При цьому з часом можуть змінюватися цільові функції, критерії ефективності роботи і прийняття рішень, додаткові умови й кількість можливих альтернатив, а також інші дані.
  

Результативність діяльності підприємства повинна досягатися за всіма напрямками і цілями його діяльності, а прибуток є показником ефективності управління і характеризує підприємство як єдину систему. Проте показник прибутку як критерій ефективності функціонування підприємства має ряд суттєвих обмежень. Насамперед, тому, що показниками прибутку можна легко маніпулювати з метою фальсифікації результатів фінансово-господарської діяльності. Крім того, прибуток, як і показники прибутковості, вимірює результати минулої діяльності підприємства, але аж ніяк не його майбутній потенціал. Отримання прибутку і його максимізація є умовою виживання і розвитку підприємства, а не метою його діяльності. Зрештою, прибуток – абсолютний фінансовий результат, і самостійно він не може адекватно характеризувати рівень ефективності роботи підприємства без зіставлення з авансованими чи спожитими ресурсами.

Отже, можемо зробити висновок, що прибутковість не завжди гарантує ефективність підприємства. Ефективність кожного підприємства базується на оптимальному співвідношенні трудових ресурсів, капіталу і природних ресурсів. Підприємство як комерційна організація є об'єднанням трьох основних груп учасників: власників, найманого менеджменту та найманих працівників. Як зазначає О.В. Мороз, при цьому виникає ефект різноманітних очікувань, які мають місце як з боку учасників підприємства, так і відповідних зовнішніх груп: споживачів, постачальників, інвесторів, держави тощо, які впливають на діяльність цього об'єднання. Інтереси всіх соціальних груп, які мають пряме або ж опосередковане відношення до підприємства, є значущими для нього, а тому повинні бути реалізовані як частина очікувань суспільства від підприємства.

Економічна ефективність виробництва як економічна категорія відображає дію об'єктивних економічних законів, яка проявляється в результативності виробництва.

Тобто категорія ефективність має прямий зв'язок з накопиченням, додатковими капіталовкладеннями у виробництво і здійсненням всього процесу соціально-економічного розвитку. На наш погляд, думка про те, що ефективність підприємства визначає його здатність досягати раніше поставлених цілей і жодним чином не буде пов'язана з показником прибутку підприємства, є необґрунтованою. Обмеженість застосування такого підходу очевидна: цілі підприємства не завжди будуть чітко сформульованими, а це, в свою чергу, ускладнить оцінку ступеня їх досягнення; реальні цілі підприємства характеризують бажаний стан підприємства за багатьма напрямками його діяльності (ринкові, фінансові, організаційні, інноваційні цілі тощо). Крім того, формування цілей діяльності підприємства з урахуванням інтересів зацікавлених груп і умов зовнішнього середовища є функцією управління. Від чіткості й правильності їх постановки залежить ефективність діяльності підприємства.

Основними факторами, які впливають на діяльність підприємств, є такі:

• зовнішні – це забезпеченість виробничими ресурсами (матеріальними, трудовими, технологічними системами), політична стабільність, ефективність системи державного регулювання економічних процесів, наявність та ефективна реалізація відповідної національної програми тощо;
  
• внутрішні – це раціональність організаційно-управлінської структури підприємства, висока конкурентоспроможність технологій виробництва, високий рівень організації та культури виробництва, раціональна виробничо-збутова політика, ефективність виробничо-фінансового менеджменту та ін.
  

Отже, сучасний етап ринкової реформи постійно вимагає підвищення економічної ролі держави, цілеспрямованих зусиль щодо створення класу власників, які несуть повну відповідальність за раціональне використання ресурсів і зацікавлені у зростанні ефективності виробництва. Центральною ланкою при цьому є процес розвитку підприємництва, який у розвинених країнах є, на наш погляд, рушійною силою економічного зростання.

УДК 338.585

Я.О. Петраківський, магістрант, V курс, гр. ЕПМ-8, ФЕМ

Науковий керівник – к.е.н., доц. Валінкевич Н.В.

Житомирський державний технологічний університет


ОПТИМІЗАЦІЯ ВИТРАТ – ЗАПОРУКА ПІДВИЩЕННЯ
ПРИБУТКОВОСТІ ПІДПРИЄМСТВ


В умовах ринкової економіки всі суб’єкти господарювання мають достатньо економічної свободи для того, щоб формувати свої витрати на власний розсуд. Але такий лібералізм передбачає конкурентну боротьбу, яка змушує виробників постійно вдосконалювати свій механізм формування витрат. Тому на сучасному етапі економічного розвитку однією з умов успішного бізнесу стає оптимізація витрат підприємства, що дає можливість зменшити собівартість продукції (робіт, послуг) та, відповідно, ціну на неї, що покращить позиції фірми на ринку та збільшить її прибутковість.

Проблеми оптимізації витрат розглядали в своїх працях відомі вітчизняні вчені-економісти: М.Т. Білуха, Ф.Ф. Бутинець, Б.І. Валуєв, А.М. Герасимович, С.Ф. Голов, З.В. Гуцайлюк, В.І. Єфименко, В.П. Завгородній, М.В. Кужельний, В.В. Сопко, В.Я. Савченко, Л.К. Сук, Н.М. Ткаченко, М.Г. Чумаченько, Ю.С. Цал-Цалко та інші. Серед зарубіжних вчених, які займалися даним питанням, можна виділити таких: І.А. Басманов, П.С. Безруких, А.Ш. Маргуліс, Т.П. Карпова, В.Ф. Палій, К.Друрі, Б.Нідлз, Дж.Фостер, П.Фрідман, Ч.Т. Хорнгрен. Науковці визначають різний економічний зміст і розуміння витрат виробництва.

Через належність стандартизації метрології та сертифікації до державного сектора управління економікою України підприємства даного виду економічної діяльності часто відносять до неприбуткових та вважають, що дослідження їх господарської діяльності не має великого значення, адже вони виконують державні функції за підтримки бюджетних коштів. На нашу думку, таке ставлення до цих підприємств є невиправданим. Між центрами стандартизації метрології та сертифікації існує цінова конкуренція, що виникає в боротьбі за споживача. Для того, щоб не програти таку конкурентну боротьбу, важливо дослідити економічний механізм формування витрат даних підприємств та розробити практичні заходи щодо їх оптимізації.

Підприємства галузі стандартизації метрології та сертифікації створюють необхідні умови для ефективного функціонування всіх вітчизняних товаровиробників, забезпечують якість їх продукції, видаючи сертифікати на відповідність зареєстрованим стандартам, повіряючи засоби вимірювальної техніки тощо. Витрати ж підприємств цієї галузі впливають на вартість послуг, що надаються ними. Це, в свою чергу, впливає на витрати товаровиробників та на формування ціни самих товарів.

Розглянемо питання формування витрат підприємств даної галузі на прикладі ДП “Житомирстандартметрологія”.

ДП “Житомирстандартметрологія” виконує державні функції у сфері стандартизації, метрології, оцінювання відповідності продукції, послуг, систем якості та державного нагляду за дотриманням вимог стандартів, норм і правил на території 23 районів Житомирської області. Протягом 2007–2009 рр. підприємство збільшує обсяги господарської діяльності й в основному покращує показники своєї ефективності: зростає величина прибутків, рентабельність господарської діяльності, продуктивність праці. Проте водночас зменшується фондовіддача, збільшується тривалість одного обороту оборотних активів.

В
© Я.О. Петраківський, 2011
иробничі витрати даного підприємства складаються із прямих витрат на послуги основних підрозділів (метрологічного, випробувального, стандартизаційного та сертифікаційного) та витрат допоміжних та обслугових підрозділів (транспортного, ремонтного, господарського тощо). Всі ці витрати формуються на основі матеріальних витрат, витрат на оплату праці, на соціальні заходи та зносу необоротних активів у місцях їх виникнення. Виробничі витрати підприємства поділяються на прямі виробничі витрати на надані послуги та загальновиробничі витрати підрозділів. Базою для розподілу загальновиробничих витрат на ДП “Житомир­стандартметрологія” є обсяги господарської діяльності підрозділів. Розподілені загальновиробничі витрати та прямі виробничі витрати формують виробничі витрати на послуги. Загальна характеристика витрат підприємства представлена в таблиці 1.

Таблиця 1

Структура та динаміка операційних витрат
на ДП “ Житомирстандартметрологія” за 2007–2009 рр.

Елемент операційних витрат	Рік						Відхилення 2009 р. до 2007 р.
	2007		2008		2009		+/–	%	пунктів структури
	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%
Матеріальні затрати	381,0	5,8	743,0	10,6	677,0	6,8	296,0	77,7	1,1
Витрати на оплату праці	3274,0	49,6	3554,0	50,6	4997,0	50,5	1723,0	52,6	0,9
Відрахування на соціальні заходи	1139,0	17,2	1231,0	17,5	1745,0	17,6	606,0	53,2	0,4
Амортизація	509,0	7,7	525,0	7,5	606,0	6,1	97,0	19,1	–1,6
Інші операційні витрати	1300,0	19,7	966,0	13,8	1870,0	18,9	570,0	43,8	–0,8
Разом	6603,0	100,0	7019,0	100,0	9895,0	100,0	3292,0	49,9	0,0

Проаналізувавши дані таблиці, можна зробити такі висновки:

1. Найбільшу питому вагу в структурі операційних витрат підприємства займають витрати на оплату праці (приблизно 50 %). Це зумовлено тим, що підприємство надає послуги, які є досить трудомісткими, та технології надання послуг є застарілими.

2. З витратами на оплату праці тісно пов’язані відрахування на соціальні заходи, адже зарплата є базою для таких відрахувань. Саме тому ці два елементи витрат змінюються майже пропорційно.

3. Вага матеріальних витрат є досить незначною, що зумовлено специфікою підприємства.

4. Підприємство у своїй господарській діяльності зазнає досить великих амортизаційних витрат. Це пов’язано зі значною вартістю необоротних активів на підприємстві (в основному це база еталонних зразків).

5. Інші операційні витрати мають питому вагу приблизно 19,0 %. Це зумовлено значними витратами на відрядження та зв’язок. Адже для надання послуг працівникам постійно необхідно виїжджати до інших міст та сіл Житомирщини.

З урахуванням усіх наведених вище особливостей після проведення комплексного аналізу витрат підприємства можна запропонувати такі заходи щодо оптимізації виробничих витрат та підвищення прибутковості підприємств галузі:

1. Підвищення технічного рівня виробництва, яке забезпечується впровадженням у діяльність підприємства новітнього обладнання, що дасть змогу зменшити норми часу на надання окремих послуг. Для цього можна закупити комп’ютерне обладнання для автоматизації повірок, яке за попередніми розрахунками дасть змогу зменшити норми часу на послуги повірки майже вдвічі. Це дало б змогу значно підвищити продуктивність праці при незначному збільшенні витрат на її оплату.

2. Вдосконалення системи управління, скорочення витрат на неї, а також зниження транспортних витрат. У цьому напрямку варто було б переглянути організаційну структуру підприємства. Для зменшення загальновиробничих витрат, в які входить зарплата керівників відділів підприємства, можна було б об’єднати деякі з відділів. Такі зміни у структурі не потребують значних витрат, але вони дадуть можливість зменшити постійні загальновиробничі витрати, не зменшуючи при цьому прибутковість підприємств галузі.

3. Нормування використання канцелярських товарів, паперу тощо на підприємствах галузі. Для цього варто впровадити систему якості ISO 9001, яка забезпечує контроль та корегувальні дії з приводу нормованого використання матеріалів.

4. Створити систему матеріального заохочення за економію сировини, енергії та матеріалів і відпрацювати її дієвість. У цьому напрямку можна було б для “економних” працівників ввести певні заохочення.

5. Зменшення внутрішньозмінних втрат робочого часу, що підвищуватиме продуктивність праці та зарплатовіддачу.

6. Для оптимізації виробничих витрат можна корегувати обсяги надання послуг. Для цього можна застосувати аналіз взаємозв’язку “витрати–обсяг–прибуток” або аналіз беззбитковості.

Таким чином, дослідження економічного механізму формування витрат на конкретному прикладі дає можливість виявити конкретні резерви їх оптимізації. А оптимізація витрат – це зниження собівартості й ціни на товари та послуги, що є запорукою підвищення прибутковості.

УДК 658.155.4

Б.А. Писаренко, к.т.н., доц.

А.Б. Писаренко, здобувач

Житомирський державний технологічний університет


ДІАГНОСТИКА ВПЛИВУ ФОНДОВІДДАЧІ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА


Прагнення до прибутку надає ринковій економіці динамізму й відкритості до інновації та інвестицій. Це обумовлює перехід на інноваційно-інвестиційну модель розвитку виробництва, внаслідок чого суттєво зростає вартість основних фондів. Інтегральним показником ефективності використання основних фондів на підприємстві є рентабельність. Вона відображає здатність підприємства адаптуватися до інноваційно-інвестиційної моделі виробництва й раціонально використовувати вкладені капітальні витрати. В цій ситуації особливої актуальності набуває дослідження впливу фондовіддачі на прибутковість і рентабельність підприємства. Конструктивна роль таких досліджень спрямована на розробку системного підходу до підтримання необхідного рівня рентабельності підприємства. В умовах директивного планування економіки підприємствам не потрібні були теоретичні та практичні рекомендації в даній області знань. Формування ринкових відносин в економіці України підсилило потребу в теоретичному обґрунтуванні питань регулювання рентабельності. Вирішення цієї проблеми особливо актуальне при цільовій орієнтації підприємства на інноваційно-інвестиційну модель розвитку виробництва. Сучасний рівень економічних знань характеризується існуванням великої кількості теорій і рекомендацій відносно управління факторами рентабельності. В мікроекономічній теорії концепція регулювання рентабельності може бути побудована на теорії максимізації прибутку підприємства, що ґрунтується на рівності граничних доходів і витрат. Проте в даному підході практично ігнорують фінансові аспекти діяльності підприємства. В умовах інноваційно-інвестиційної моделі розвитку виробництва фінансові проблеми мають ключове значення. Однією з таких проблем є дослідження впливу фондовіддачі на показники прибутковості й рентабельності промислових підприємств. Якщо своєчасно не виявити резерви збільшення фондовіддачі, як за рахунок інтенсивних, так і екстенсивних факторів, і не розробляти дієві заходи, то інновації будуть перетворюватися на здорожуючий фактор промислового виробництва.

Визначення ступеня впливу використання основних фондів на такі показники виробничої діяльності, як об’єм виробництва й собівартості продукції, створює можливість оцінки впливу фондовіддачі на показник прибутку. Важливість проведення такої діагностики обумовлена тим, що прибуток є основним джерелом формування основних фондів підприємства, а також основним джерелом доходів державного бюджету. Збільшення суми прибутку внаслідок росту об’єму виробництва і зниження собівартості продукції – одне із принципових завдань виробничої практики. Особливо важливим є збільшення суми прибутку, коли ріст виробництва і зниження собівартості продукції забезпечується не шляхом додаткових витрат і капітальних вкладень, а внаслідок підвищення ефективності наявних виробничих потужностей.

Збільшення маси прибутку ще не показує, ціною яких інвестицій і при якій ефективності основних фондів воно забезпечене. У зв’язку з цим велике значення має діагностика впливу ефективності використання основних фондів на формування величини прибутку. Загальний приріст балансового прибутку внаслідок покращання ефективності використання основних фондів визначається як сума приросту балансового прибутку, одержаного в результаті збільшення об’ємів виробництва внаслідок росту фондовіддачі, а також приросту балансового прибутку в результаті зниження собівартості продукції, що також викликано ростом фондовіддачі.

Р
© Б.А. Писаренко, А.Б. Писаренко, 2011
івень загальної рентабельності – один з найбільш узагальнюючих показників виробничо-господарської та фінансової діяльності. Рівень загальної рентабельності є інтегральним показником оцінки конкурентоспроможності й ефективності функціонування підприємств в умовах ринкових відносин. Він визначається співвідношенням балансового прибутку із середньорічною вартістю основних виробничих фондів і оборотних засобів. Рівень загальної рентабельності взаємопов’язаний з ефективністю використання виробничих фондів – основних і оборотних. Фактично загальна фондовіддача всіх виробничих фондів, розрахована за прибутком, і є рентабельністю цих фондів.

Взаємозв’язок рівня рентабельності всіх фондів (основних і оборотних) з показниками, що характеризують пропорціональність окремих елементів їх оборотності, можна виразити формулою:

(1)

де Р_ф – рентабельність виробничих фондів; П_Р – прибуток від реалізації продукції ; В_СОФ – середньорічна вартість основних фондів; В_СОЗ – середньорічна сума оборотних засобів, що враховується при розрахунку рентабельності; С_РП – собівартість реалізованої продукції;
С¹_РП – собівартість реалізованої продукції без амортизації.

Внаслідок прискорення інноваційних процесів і збільшення долі основних фондів зростає період відтворення авансованих виробничих фондів і зменшується загальна швидкість їх обороту. Подолати цю тенденцію можна внаслідок реалізації ефекту, одержаного прискоренням основних фондів, що призводить до прискорення обороту оборотних засобів. Збільшення швидкості обороту оборотних засобів може нейтралізувати вплив факторів, що пов’язані зі збільшенням долі основних фондів, і забезпечить прискорення обороту авансованих виробничих фондів у цілому.

Оскільки рівень загальної рентабельності значною мірою визначається фондовіддачею виробничих фондів (основних і оборотних), більший інтерес становить і аналіз їх взаємозв’язків. Для встановлення залежності рентабельності від віддачі основних фондів іноді досліджуються моделі кореляційної залежності, при цьому в даному випадку дається можливість встановити тільки детерміновану залежність між цими показниками. Для цього формула загальної рентабельності перетворюється багатьма авторами, в результаті чого було одержано набір факторів, що визначають рівень рентабельності, таких, як: розмір прибутку на 1 грн. чистого доходу, відношення балансового прибутку до прибутку від продажу, фондовіддача, питома вага основних фондів у загальній вартості виробничих фондів тощо. Результати багатофакторного аналізу показують, що значний вплив на рівень загальної рентабельності мають такі фактори, як рівень фондовіддачі та оборот оборотних засобів.

У зв’язку з цим становить інтерес перетворення формули рентабельності, що дає змогу встановити детерміновану залежність рентабельності виробництва від таких факторів, як: величина балансового прибутку на 1 грн. чистого доходу, фондовіддача по реалізованій продукції та оборот оборотних засобів. У результаті перетворення формула загальної рентабельності має такий вигляд:

(2)

де – загальна рентабельність; – чистий дохід підприємства; – фондовіддача основних фондів; – кількість оборотів оборотних засобів.

Встановлення такої залежності значно полегшує впровадження в практику господарської діяльності підприємств методики діагностики факторів, що визначають рівень рентабельності підприємств.

УДК 336.764.1:658

А.А. Подакін, студ., V курс, гр. ЕП-24к, ФЕМ

Науковий керівник – викл. Оверчук А.В.

Житомирський державний технологічний університет


АСПЕКТИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ ФОРМУВАННЯМ
ТА ВИКОРИСТАННЯМ ОБОРОТНИХ АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВА


Ринкові принципи господарювання змінили умови функціонування підприємств. Запорукою їх стабільного розвитку є фінансова стійкість, за якої, раціонально керуючи фінансовими ресурсами, апарат управління підприємства здатний забезпечити безперебійний і стабільний процес виробництва продукції. Значна частина цих фінансових ресурсів спрямовується на формування оборотних коштів. Від того, наскільки обґрунтований їх розмір і склад з урахуванням особливостей функціонування підприємства, залежить ефективність діяльності самого підприємства.

На сучасному етапі економічного розвитку, в умовах трансформації національної економіки серед проблем, які пов’язані з подоланням економічної кризи як на макро-, так і на мікрорівні, важливе місце посідають завдання формування ефективного механізму управління капіталом промислових підприємств.

Структурна перебудова економіки, перш за все, позначилася на механізмі формування та використання оборотного капіталу, обумовила необхідність наукового аналізу та теоретичного обґрунтування низки проблемних питань. Актуальність таких проблем підсилюється тим, що в Україні за період 2001–2010 рр. помітно стрімке зростання обсягу оборотного капіталу підприємств – у 1,6 раза. Ситуація, що склалася, вимагає теоретичного обґрунтування та практичної реалізації заходів щодо підвищення ефективності формування та використання оборотного капіталу в умовах ринку шляхом запровадження нових дієвих механізмів управління оборотним капіталом.

Слід зауважити, що зазначеним проблемам приділяється ще не достатньо уваги й основна причина такого становища пов’язана з помилковою точкою зору щодо бездоганності методик, які застосовуються у країнах з ринковою економікою, та можливості їх застосування без урахування національних особливостей розвитку економіки. Незважаючи на те, що методики оцінки ефективності використання оборотного капіталу, умови його формування та вимоги щодо їх вихідної інформації визначені й відпрацьовані міжнародною практикою країн з розвиненою ринковою економікою, це не означає їх універсальності й досконалості, придатності для використання без ретельного дослідження конкретних умов і врахування специфіки соціально-економічних процесів, що характерні для економіки.

У наукових дослідженнях відображені окремі аспекти управління оборотним капіталом. Однак, віддаючи належне дослідженням, проведеним у цій сфері, зважаючи на динамічний розвиток фінансової науки, сьогодні ще не повною мірою вирішені питання щодо змісту оборотного капіталу та джерел його формування, недостатньо дослідженою залишається проблема формування та використання оборотного капіталу підприємств, це питання потребує критичного аналізу й комплексного узагальнення для умов ринкової трансформації та стабілізації економіки.

Для ефективного управління підприємством необхідне формування нормативної бази, що дасть змогу в автоматизованому режимі здійснювати контроль за матеріальними й фінансовими потоками, а також враховувати власні та позичені кошти.

Організація оборотних коштів справляє неабиякий вплив на результативність і ефективність роботи підприємства, його фінансову стійкість.

Таким чином, для вирішення однієї з проблем організації управління оборотним капіталом необхідне визначення джерел його формування.

Організація оборотних коштів на підприємстві містить: визначення потреби в оборотних коштах, їх складу, структури; джерел формування та їх регулювання; управління використанням оборотних коштів.

О
© А.А. Подакін, 2011
боротний капітал підприємства представлений активами (розміщуваними засобами) і пасивами (джерелами їх формування). У цих умовах на перше місце виходить проблема пошуку саме пасивної частини оборотного капіталу.

Основним завданням управління процесом формування оборотного капіталу є забезпечення ефективності залучення позичених коштів, оскільки через ряд причин у підприємства виникають тимчасові додаткові потреби в оборотному капіталі. Ця потреба може бути покрита за допомогою залучення банківських і комерційних кредитів, інвестиційного податкового кредиту, інвестиційного вкладення працівників підприємства, облігаційних позик.

З власних джерел формують мінімально необхідну частину обігових коштів підприємства. У процесі виробничо-господарської діяльності підприємства в нього виникає потреба в залученні додаткових фінансових ресурсів для фінансування його тимчасових витрат у зв’язку із сезонністю виробництва, збільшенням обсягу виробництва й реалізації продукції, розширенням її асортименту, зміною умов розрахунків з постачальниками й покупцями тощо. У таких випадках підприємство поповнює обігові кошти за рахунок залучених джерел фінансування, до яких належать короткострокові кредити банків (строком до одного року), комерційні кредити, інші види кредиторської заборгованості, у тому числі й оформлені виданими векселями. Застосування різних джерел фінансування обігових коштів впливає на швидкість їх обертання, витрати підприємства та його фінансові результати.

Оборотний капітал можна також характеризувати і як фінансову категорію, що належить до мобільних активів підприємства. Оборотні кошти, залежно від здатності обертатися у гроші, поділяються на повільнореалізовувані (запаси готової продукції, сировини, матеріалів), швидкореалізовувані (дебіторська заборгованість, кошти на депозитах) і найбільш ліквідні (кошти й цінні короткострокові ринкові папери).

У процесі виробничої діяльності відбувається трансформація окремих елементів оборотних коштів: підприємство купує сировину й матеріали, виробляє продукцію, а потім усе продає. У результаті утворюється дебіторська заборгованість, яка через певний проміжок часу перетворюється на кошти.

Одним із чинників, що визначають потребу в оборотних коштах і впливають на вирішення проблеми неплатежів, є заходи з удосконалення корпоративного управління. Забезпеченість підприємства оборотними коштами може бути поліпшена вдосконаленням методів організації й управління грошовими потоками на основі розрахунково-фінансових центрів, створюваних на базі органу, який контролює технологічні процеси від початку етапу до кінцевого продукту.

Результати комплексного підходу й систематичного аналізу дають можливість розробити програму заходів щодо підвищення ефективності управління оборотними активами на підприємствах і забезпечити контроль за її практичним виконанням за такими напрямами: поліпшення організації матеріально-технічного постачання з метою безперебійного й ритмічного забезпечення виробництва матеріальними ресурсами; скорочення тривалості операційного циклу за рахунок інтенсивного виробництва (використання новітніх технологій, механізації й автоматизації виробничих процесів, підвищення рівня продуктивності праці, більш повного використання виробничих потужностей підприємства, трудових, матеріальних ресурсів і т. д.), а також підвищення контролю за рухом найбільш важливих категорій запасів і розподілом відповідно до структури споживання; прискорення процесу відвантаження продукції, оформлення розрахункових документів, застосування перспективних форм рефінансування дебіторської заборгованості, ефективних форм регулювання середнього залишку грошових активів (скорочення розрахунків готівкою, відкриття «кредитної лінії» в банку), створення чітких систем контролю за рухом дебіторської заборгованості й коштів, розвиток механізмів безготівкових розрахунків.

Таким чином, для підвищення ефективності використання оборотних коштів на підприємстві необхідно: переглянути склад і структуру оборотних коштів з метою виявлення й реалізації непотрібних і залежаних запасів; розглянути варіанти переходу на новітні технології виробництва продукції, що прискорить виробничий цикл, зменшить собівартість продукції, підвищить її якість; постійно дотримуватися платіжної дисципліни при розрахунках як з постачальниками, так і з покупцями продукції.

Отже, саме запропоновані принципово нові підходи до нормування оборотних коштів та запасів нададуть можливість зберегти досить високий рівень ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості підприємств у мінливих ринкових умовах.

УДК 330.5

М.В. Потайчук, студ., IV курс, гр. ЕП-27, ФЕМ