Економічні науки. інновації в економіці І трансферти Управлінських технологій

Вид материала

Документы

Содержание запровадження на підприємствах: контролінгу персоналу; бюджетування підрозділів підприємства; системи грейдування оплати праці удосконалення загального управління персоналом; систему планування і прогнозування; розроблення кращої системи мотивації персона Необхідність фінансового планування на підприємстві Проблеми прийняття господарських рішень на підприємствах: екологічний аспект Соціально відповідальний бізнес як явище Планування доходів підприємства А.С. Мельник, студ., IV курс, гр. УП-9 Вплив електронної комерції на галузь поштового зв’язку Ю.П. Мельник, магістрант, V курс, гр. ЕПМ-8, ФЕМ Економічна політика формування доходів підприємств машинобудівної галузі Рис. 1. Джерела формування і напрями використання доходу від основної діяльності підприємств машинобудівної галузі Обґрунтування необхідності калькулювання собівартості М.М. Михальчук, V курс, гр. ЕПМ-8, ФЕМ Управління якістю продукції як один із факторів її конкурентоспроможності Л.Ф. Міляр, аспір.

Подобный материал:

• Економічні науки збірники наукових праць, 237.75kb.
• Предмет І завдання курсу “Історія економічних вчень”, 178.19kb.
• Міністерство освіти І науки україни ірпінська міська рада відділ освіти, 32.13kb.
• Розділ 2 Інноваційні процеси в економіці, 284.04kb.
• Урок № дата клас тема: Об’єкти технологічної діяльності. Методи проектування, 1706.97kb.
• П л а н, 253.44kb.
• Загальна характеристика роботи актуальність теми, 320.87kb.
• Інноваційний менеджмент у ринковій системі, 99.34kb.
• Розділ 1 Економіка природокористування І еколого-економічні проблеми, 195.49kb.
• Тематика курсових робіт з курсу «Міжнародні економічні відносини» для студентів усіх, 83.04kb.

На нашу думку, слід активно розвивати трудовий потенціал на підприємствах, адже це один з основних факторів економічного зростання. Пропоную створювати належні умови для цього шляхом:

• створення нормативно-законодавчої бази та системи стимулів для формування підприємствами власної навчальної бази (професійно-технічних училищ, середніх спеціальних закладів) на приватній або частковій основі або наближення якості та структури підготовки працівників різних робітничих професій до запитів ринку на робітничі спеціальності;

• запровадження на підприємствах: контролінгу персоналу; бюджетування підрозділів підприємства; системи грейдування оплати праці;

• створення нової системи оцінки трудового потенціалу, яка б враховувала не тільки поточні витрати на просте відтворення трудового потенціалу, але й інвестиційні витрати підприємств на розширене відтворення;

• удосконалення загального управління персоналом; систему планування і прогнозування; розроблення кращої системи мотивації персоналу.

УДК 658.23

А.В. Мала, студ., IV курс, гр. ЕП-25, ФЕМ

Науковий керівник – д.е.н., проф. Тарасюк Г.М.

Житомирський державний технологічний університет


НЕОБХІДНІСТЬ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ


В умовах інноваційного розвитку економіки на українських підприємствах виникає необхідність більш активного використання методів фінансового планування, яка обумовлена високим рівнем невизначеності зовнішнього середовища, що впливає на збільшення ризиків і втрат при прийнятті фінансових рішень, потребує оптимізації використання фінансових ресурсів, підвищення точності прогнозування й планування фінансово-господарської діяльності.

У практиці більшості українських підприємств процеси фінансового планування і бюджетування є неефективними з декількох причин, серед яких концептуальні помилки, неузгодженість із процесом стратегічного планування, технологічні обмеження інструменту, обраного для реалізації фінансового планування. Зростаючий ступінь невизначеності інформації та нестабільності зовнішнього середовища призводить до того, що реалізація фінансових планів відбувається за непередбачуваних умов.

Вивченню проблем фінансового планування на підприємствах присвятили свої праці вітчизняні й закордонні науковці: Р.Акофф, Я.Берсуцький, В.Бєлолипецький, І.Бланк, А.Горбунов, М.Гузь, П.Єгоров, Ю.Лисенко, В.Петренко, М.Поукок, В.Стасюк, Є.Стоянова, А.Тейлор та ін. Однак і досі більшою мірою розроблено методологію поточного й оперативного фінансового планування, а стратегічне фінансове планування вивчене недостатньо.

Під час трансформації економіки з адміністративно-командної в ринкову на підприємствах виникли проблеми, обумовлені тим, що у плановій економіці фінансове планування та його розвиток здійснювалися централізовано державними органами влади, а в ринковій економіці на перше місце виходить матеріальна відповідальність керівника за фінансовий стан підприємства. Враховуючи все це, а також політичну та економічну нестабільність, великі темпи інфляції, здається, що фінансове планування не має сенсу. Але відсутність фінансових планів на підприємстві супроводжуватиметься коливаннями, помилками, несвоєчасною зміною орієнтацій, що призведе до втрати позицій на ринку, нестійкого фінансового положення, а в ряді випадків до банкрутства. Тому добре працювати без фінансового планування неспроможне жодне підприємство, а технологія фінансового планування потребує нових підходів, що більше відповідають цілям та завданням підприємства в ринковій економіці.

Фінансова стабільність є важливою передумовою успішного ведення господарської діяльності. Вона формує імідж господарюючого суб'єкта, є його візитною карткою. Тому підприємствам і організаціям необхідно постійно дбати про фінансову стабільність, вживати заходи для її зміцнення. У контексті фінансової стабільності фінансовому плануванню має відводитися особлива роль.

Кожне підприємство, починаючи свою діяльність, зобов'язане чітко уявляти потребу на перспективу у фінансових, трудових та інтелектуальних ресурсах, джерела їх одержання, а також уміти точно розраховувати ефективність використання наявних засобів у процесі роботи свого підприємства. У ринковій економіці підприємці не можуть домогтися стабільного успіху, якщо не будуть чітко й ефективно планувати свою діяльність, постійно збирати й акумулювати інформацію як про стан цільових ринків, положення на них конкурентів, так і про власні перспективи й можливості.

Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругообігу виробничих фондів, досягнення високої результативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкість підприємства. Ринок ставить високі вимоги до якості фінансового планування, оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідальність несе саме підприємство. При нездатності врахувати несприятливу ринкову кон'юнктуру підприємство стає банкрутом і підлягає ліквідації з відповідними негативними наслідками.

В
© А.В. Мала, 2011
ажливість фінансового планування для великих підприємств не викликає сумніву. Більшість із них силами власної планово-фінансової служби та залучених зовнішніх фахівців здійснюють фінансове планування, фінансовий аналіз та розробляють необхідні прогнозні фінансові моделі. Тоді як складнішою залишається розробка фінансових планів для малих і середніх підприємств, де всі завдання щодо фінансового аналізу та фінансового планування вирішує бухгалтер чи директор відповідно до їх компетенції. Остання не дозволяє їм реалізувати ці завдання на необхідному рівні. Дослідження проблем фінансового планування свідчить, що разом зі зростанням розміру малих підприємств і переходом їх у статус середніх зростає потреба у фінансовому аналізі та обґрунтованому фінансовому плануванні. Разом з тим, для малих підприємств фінансове планування є більш актуальним, ніж фінансовий аналіз, тоді як для середніх підприємств пріоритетним є фінансовий аналіз. Для малих підприємств значною потребою є прогнозування грошових потоків, оскільки тільки стабільність надходження виручки та правильність визначення їх витрат є гарантом їх безперервної діяльності. При наданні переваг фінансовому плануванню вагоме значення має також специфіка діяльності (виробничих, торговельних та інших малих і середніх підприємств).

Як показує вітчизняний і зарубіжний досвід господарювання, у підприємництві планування починають широко використовувати в той період розвитку, коли після бурхливого зростання чи становлення виникають проблеми зі зміцненням досягнутого успіху, забезпеченням стабільності.

Для українських підприємницьких структур можна виділити декілька сфер, де відчувається потреба в застосуванні фінансового планування. По-перше, це  новостворені підприємства. Активні процеси розвитку підприємництва призводять до створення нових організацій та підприємств, посилення конкуренції між ними, банкрутства й закриття багатьох з них. Діяльність новостворених підприємницьких структур неможлива без науково обґрунтованого плану дій – бізнес-плану, який розробляється кожною підприємницькою структурою в період заснування. У бізнес-плануванні гнучко поєднуються виробничі та ринкові, фінансові й технічні, внутрішні та зовнішні аспекти діяльності підприємства. Цей документ дає чітку відповідь на значну кількість запитань і застерігає нових товаровиробників від можливих помилок і прорахунків. Для новостворених підприємницьких структур розробляється маркетинговий план, оцінюються реальні конкуренти, визначається стратегія розвитку, обґрунтовуються оптимальний обсяг виробництва, штати працівників, матеріальні ресурси, фінансові результати тощо. По-друге, це діючі підприємницькі структури, які здійснюють реструктуризацію та диверсифікацію виробництва.

Таким чином, в умовах зростаючої конкуренції більшість підприємницьких структур змушена постійно дбати про вдосконалення продукції, освоєння випуску новітніх конкурентоспроможних товарів і послуг, що призводить до значних структурних зрушень у виробництві. Істотні зміни в техніці, технології, організації виробництва, збуті продукції впливають на основні параметри діяльності підприємства. Необхідність їх визначення ще до початку проведення серйозних змін у виробництві викликає потребу планувати діяльність підприємства відповідно до умов, що склалися або можуть скластися в майбутньому.

Фінансове планування – це багатосторонній, різноплановий управлінський процес, який є невід'ємною частиною менеджменту фірми. Воно необхідне будь-якому підприємству: великому – тому що йому важко перебудовуватися, потрібно розраховувати стратегію на роки; малому – тому що воно менш захищене від зовнішніх чинників: інфляції, економічних і політичних коливань. У цій ситуації величезне значення має досвід роботи в галузі фінансового планування.

Для забезпечення обґрунтованого фінансового планування та виконання фінансового плану необхідною є підготовка регламенту його складання залежно від розміру підприємства (велике, середнє, мале) та специфіки діяльності, організаційно-правової форми, належним чином опрацьованої та достовірної інформації. А приділяючи більше уваги фінансовому плануванню, можна досягти зміцнення фінансової стабільності підприємства за умови виконання прогнозованих бізнес-планом обсягів операційної та інвестиційної діяльності на засадах фінансової стійкості, створення передумов для отримання чистого прибутку, достатнього для самоокупності та самофінансування підприємства.


УДК 005.53:504

К.С. Марченко, аспір.

Житомирський державний технологічний університет


ПРОБЛЕМИ ПРИЙНЯТТЯ ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ НА ПІДПРИЄМСТВАХ: ЕКОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ


Процес прийняття господарського рішення є досить різнобічним явищем та потребує застосування різних методів, методик та засобів, починаючи з етапу постановки завдання вирішення проблем і закінчуючи організацією виконання рішення та його оцінки. Основна частина господарських рішень приймається в таких умовах, де існує необхідність вибору вектора дій з певної кількості можливих варіантів, результати здійснення яких спрогнозувати важко.

Дослідженню питань щодо прийняття господарських рішень присвячені праці багатьох українських вчених: В.В. Вітлінського, С.М. Клименко, Н.І. Машиної, Н.В. Чорноморченко
та ін.

На етапі постановки завдання вирішення проблеми відбувається виявлення проблеми чи їх сукупності, що має місце в процесі діяльності суб’єкта господарювання. До проблем можна віднести зниження ефективності діяльності підприємства, недосягнення поставлених цілей, підвищення рівня прибутковості, впровадження нових видів діяльності чи виробництво нових видів продукції, розширення вже існуючих ринків збуту чи завоювання нових. Важливим на даному етапі є правильне визначення пріоритетності існуючих проблем із врахуванням термінів реалізації рішень.

Повністю окреслити проблему досить складно, навіть для рішень, що приймаються в умовах часткової чи повної визначеності, оскільки існує певна їх взаємозалежність. Проте виявлення причин дозволяє визначити та ідентифікувати проблему в загальному вигляді. Важливим моментом на даному етапі є пошук та збір необхідної інформації, що залежить від характеру проблеми (її новизна, повторюваність тощо). Суттєвим при формуванні інформаційних масивів є врахування аналітичних даних щодо зовнішнього середовища підприємства в динаміці.

Під час вирішення проблем відбувається генерація альтернатив, що мають різну, притаманну тільки їм, цінність. Тому ухвалення найбільш придатної альтернативи можна вважати моментом остаточного вибору рішення. Багатоваріантність вимагає суттєвих часових та фінансових витрат, через це прийнятним є прийняття рішень із визначеними припущеннями та послідовним пошуком шляхів їх оптимізації.

Наступним після процесу прийняття господарського рішення є процес передачі його до реалізації, що містить його підтримку та ресурсну забезпеченість. Зауважимо, що успішність прийнятого рішення повною мірою залежить від забезпечення останнього фінансовими, трудовими, матеріально-технічними та інформаційними ресурсами. Обов’язковою процедурою останнього етапу є забезпечення контролю ходу реалізації рішення та оцінка вирішення проблем.

У процесі розробки та реалізації господарських рішень може спостерігатися ряд недоліків, а саме:

– нечітка постановка цілей;

– неоднозначність визначення проблеми;

– неякісний аналіз ситуації, що склалася;

– незабезпеченість інформацією або ж низька її якість;

– незначна варіативність рішень;

– неадекватний вибір критеріїв оцінювання рішень тощо.

Кожен процес прийняття господарських рішень є окремим соціальним та психологічним явищем, що відтворює механізми регуляції поведінки особи в групових процесах. Відповідно до цього прийняття господарського рішення є своєрідною готовністю людини добровільно діяти певним чином або ж спонукати до певних дій інших осіб, покладаючи на себе відповідальність за можливі наслідки.

Р
© К.С. Марченко, 2011
озвиток суспільства шляхом провадження активної господарської діяльності негативно впливає на стан навколишнього природного середовища. Активність у використанні природних ресурсів підвищує ризик виникнення техногенних катастроф. А нестабільність економічної ситуації в країні не дозволяє фінансувати в необхідних обсягах заходи, які покликані знижувати негативний вплив на довкілля. Тому для забезпечення раціонального використання ресурсів і відтворення навколишнього природного середовища необхідною умовою є наявність значних фінансових інвестицій. Це пов’язано зі специфікою деяких виробничих процесів (особливостями залучення до процесу господарювання конкретного природного ресурсу) і можливими наслідками такого залучення.

Так у 2009 р. основним джерелом інвестицій в основний капітал на охорону навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів по Житомирській області були кошти державного бюджету (50,4 % загального обсягу витрат). Порівняно з
2008 р., питома вага інвестицій, освоєних за рахунок власних коштів підприємств та організацій, знизилася майже на 20 в. п. і становила 2,1 млн грн., що у два рази менше. Разом з тим, спостерігався ріст частки коштів місцевих бюджетів, яка підвищилася майже на 10 в. п. і склала 500 тис. грн.

Позитивним моментом є те, що у 2009 р. підприємствами Житомирщини близько 48 млн грн. власних коштів було спрямовано на поточні витрати, що пов’язані з експлуатацією та обслуговуванням засобів природоохоронного призначення. За період, що аналізується, було сплачено майже 4 млн грн. збору за забруднення навколишнього природного середовища, що на 4,8 % менше, ніж пред’явлено до сплати. Штрафів за адміністративні правопорушення у сфері охорони природи у 2009 р. було сплачено на суму 52,8 тис. грн. За позовами про відшкодування збитків і втрат, заподіяних у результаті порушення законодавства про охорону природи, було стягнено майже 10 тис. грн.

Що стосується прийняття економічних рішень щодо вирішення екологічних проблем, то зазначимо таке. Їх вирішення відбувається в процесі виявлення сукупності факторів (їхня динаміка та взаємозв’язки), якими визначається стабільність функціонування екологічних систем. На сьогодні об’єктивною перешкодою у прогнозуванні змін стану навколишнього природного середовища є випадковий некерований характер переходу з одного стану екологічної системи в інший та відсутність можливостей мобільного збору та обробки необхідної інформації. А оскільки точність екопрогнозів має ряд обмежень щодо граничних значень, вибору способу дії та засобів управління станом навколишнього природного середовища і постійно містить у собі невизначеність, яку усунути неможливо, – екологічні рішення не можуть бути об’єктивно обґрунтованими. Має вагомий вплив і той факт, що інформація, яка знаходиться у користуванні особи, що приймає рішення, може має суперечливий характер. Відповідно, на їх перевірку та уточнення необхідні суттєві витрати часу та фінансового ресурсу. Врахування попереднього досвіду та майбутніх прогнозів, адекватне сприйняття загрози обумовлюються маргіналістичними інтересами та індивідуальними особливостями осіб, що мають мимовільний вплив на реальний стан справ. Тому в даній ситуації визначальним фактором є розуміння кожного окремого процесу прийняття рішень суб’єктами господарювання на різних стадіях впливу на навколишнє природне середовище.

Таким чином, для ефективного управління станом навколишнього природного середовища в межах господарюючої системи необхідно з’ясувати всі можливі закономірності процесу прийняття рішень у системі ефективного природокористування за такими напрямами: аналіз змісту рішень, що приймаються; забезпечення процесу прийняття рішень у певній галузі, аналіз інформаційних потоків, джерел та ступеня обізнаності осіб, що приймають рішення, застосовуваних технологій вироблення рішень; аналіз економічних факторів, що впливають на підтримку дій суб’єктами господарювання, поведінку споживачів, підприємницькі ініціативи тощо; аналіз соціальної та психологічної складових поведінки особи, що приймає рішення, щодо сприйняття екологічної загрози, наслідків технологічних чи правових нововведень, розкриття змісту дієвих альтернатив та цінностей, що притаманні даній особі. Тобто процес прийняття господарського рішення варто розглядати не тільки з точки зору суб’єкта управління, але й з орієнтацією на соціальне та природне середовище, в якому він відбувається.


УДК 331.34

С.О. Маслова, ст. викл.

Житомирський державний технологічний університет


СОЦІАЛЬНО ВІДПОВІДАЛЬНИЙ БІЗНЕС ЯК ЯВИЩЕ


Ринкова соціально орієнтована економіка висуває певні вимоги до соціальної захищеності населення, працівників підприємств з метою забезпечення впевненості в майбутньому та створення умов для гідної праці.

Вперше ідея соціально відповідального бізнесу з’явилася з появою концепції держави загального добробуту, а в Україні розповсюджується лише з початком ХХІ ст.

Соціальна політика як галузь політики держави з приводу формування життєвого рівня населення, відтворення людського капіталу, надання різноманітних соціальних послуг здійснюється на різних рівнях, у тому числі на рівні окремого підприємства.

Соціальна політика підприємства передбачає діяльність роботодавця, найманих працівників з метою задоволення соціальних потреб, узгодження інтересів, здійснення соціального захисту та розвитку соціальної інфраструктури підприємства. Вона є ефективною за умов зацікавленості керівництва й персоналу, які здійснюють спільну діяльність, що спрямована на узгодження інтересів та вирішення соціально-економічних та виробничих проблем. Така спільна діяльність реалізується у соціальному партнерстві, яке є засобом формування і реалізації соціальної політики. Його необхідно сприймати як ідеологію співпраці в усіх сферах життєдіяльності людини і на рівні підприємства, і на рівні держави. Виходячи з цього, соціально відповідальний бізнес повинен розглядатися не як благодійність, а як цілеспрямована діяльність суб’єктів господарювання з метою забезпечення стабільності в суспільстві, соціальної захищеності громадян країни, активної взаємодії з суспільством та активного впливу на власні структурні й державне управління.

При цьому повна й ефективна реалізація інтересів представників капіталу та праці потребує врахування не лише економічної мети – отримання прибутку, але й соціальних факторів. Підприємство як суб’єкт господарювання прагне бути конкурентоспроможним на ринку, мати можливості стійкого економічного успіху, підтримки свого іміджу в регіоні. Досягнення цього неможливе без проведення заходів, спрямованих на підтримку доходів, рівня життя працівників, розвитку соціальної сфери, недопущення конфліктів у колективі, тобто розробки та реалізації соціальної стратегії підприємства. Запорукою успіху стає не примусовий, а добровільний тип стратегії, згідно з яким підприємство свідомо приймає принцип соціальної відповідальності. Соціальна відповідальність підприємства доповнює соціальну відповідальність держави перед її громадянами як основу соціально орієнтованої економіки. Вона передбачає:

•  спрямованість дій на досягнення у довгостроковій перспективі визначених цілей у сфері формування та використання робочої сили;
  
•  виконання соціальних функцій як у межах підприємства, так і поза ними;
  
•  положення людини на виробництві та в суспільстві.
  

Підприємство бере на себе соціальну відповідальність перед працівниками, громадою, державою, суспільством. Соціальна відповідальність реалізується відповідно до норм, які прийняті на підприємстві та затверджені в колективному договорі, та норм згідно із законодавством. Сферою реалізації соціальної відповідальності є соціально-трудова сфера підприємства, а також місцевої громади, де діє даний суб’єкт господарювання. Так соціальна відповідальність щодо працівників підприємства повинна виявлятися у забезпеченні ефективними робочими місцями з конкурентоспроможним рівнем заробітної плати та соціальних пільг; дотриманні норм законодавства та колективного договору у сфері соціально-трудових відносин; забезпеченні безпечних умов праці, високого рівня соціально-побутових умов на виробництві з метою безпеки праці та збереження здоров’я працівників; сприянні всебічному професійному й культурному розвитку працівників.

З
© С.О. Маслова, 2011
датність підприємства формувати ключові цінності, які поєднують зусилля усіх членів трудового колективу, структурних підрозділів, є одним з найважливіших джерел процвітання підприємства. З цього приводу необхідно сприяти розвитку корпоративізму – природному прагненню людини задовольняти свої потреби за допомогою інших, однак не за їх рахунок, а шляхом співпраці. І соціальна політика на підприємстві повинна знаходити відображення не лише в колективному договорі, а й в інших документах, наприклад Соціальному кодексі.

І тому сучасне підприємство повинно не лише здійснювати планування, прогнозування та реалізацію ефективної економічної діяльності, а й формувати новий рівень та стиль взаємовідносин в управлінні та соціальному житті колективу.

Соціальна відповідальність до місцевої громади реалізується шляхом забезпечення зайнятості населення регіону, де розташоване підприємство; сплати податків, що формують місцевий бюджет; реалізації проектів, які сприяють соціально-економічному розвитку регіону; участі в проектах з охорони навколишнього середовища; надання благодійної допомоги слабо захищеним верствам населення регіону.

Такий підхід створює умови для реалізації концепції соціальної держави, яка базується на розподілі відповідальності між суб’єктами соціальної політики та розвитку соціального ринкового господарства. Це передбачає: створення умов для відтворення робочої сили – головна відповідальність бізнесу, в тому числі підприємств; спільне фінансування об’єктів соціальної сфери; своєчасну виплату гідної заробітної плати й обов’язкових платежів на соціальні потреби; забезпечення охорони та безпеки праці.

Головним є формування суспільної свідомості розуміння змісту, значущості соціальної відповідальності господарюючих суб’єктів як основи їх конкурентоспроможності та добробуту працівників.


УДК 330.143.1.658

О.А. Матюхіна, студ., IV курс, гр. ЕП-25, ФЕМ

Науковий керівник – к.е.н., доц. Кушніренко О.М.

Житомирський державний технологічний університет


ПЛАНУВАННЯ ДОХОДІВ ПІДПРИЄМСТВА


У сучасній ринковій економіці важливою передумовою ефективного використання обмежених виробничих ресурсів і досягнення високих кінцевих результатів є планування діяльності підприємств. Проте нині воно є нерегламентованим з огляду на єдині правила чи стандарти. Більше того, напрацьований як вітчизняною, так і зарубіжною наукою та практикою інструментарій планування є досить різноманітним, що дає змогу використовувати такий набір методів та алгоритмів, який є прийнятним для кожної ситуації.

Важливе місце в системі планування належить плануванню доходів підприємства. У ринковій системі господарювання категорія доходів (прибутків) посідає одне з центральних місць. Одержання доходів є головною метою підприємницької діяльності, основним спонукальним мотивом будь-якого бізнесу. Дохід є основним джерелом покриття здійснених підприємством витрат і формування прибутку, одним з основних показників, що відбивають фінансовий стан підприємства.

Орієнтація на одержання прибутку є неодмінною ознакою підприємницької діяльності, досягнутого комерційного ефекту, отже, діяльність підприємства, незалежно від форми власності, залежить від його спроможності приносити прибуток.

Основний результат діяльності підприємства визначається за допомогою низки показників, що поділяються на абсолютні та відносні. До абсолютних показників належить прибуток підприємства, який іноді ототожнюють з поняттям “дохід”, а до відносних — рентабельність підприємства.

Відповідно до міжнародного стандарту “Дохід” (IAS 18), доходом визначається валовий прибуток економічної вигоди протягом звітного періоду, який виникає в процесі звичайної діяльності підприємства і призводить до збільшення власного капіталу (крім внесків акціонерів).

В українській практиці аналогом міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 18 “Дохід” є стандарт 15 “Дохід”. Даний стандарт у багатьох випадках повторює міжнародний, однак має деякі особливості щодо порядку та критеріїв визнання, а також класифікації доходів за видами діяльності.

Дохід – це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, унаслідок чого збільшується власний капітал підприємства (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Планування – це процес визначення цілей і вибору оптимального шляху їх досягнення.

Сучасне планування повинно враховувати всі позитивні моменти попередньої системи господарювання та все нове, а також позитивний досвід інших країн. Але непросто переймати іноземний досвід, завжди потрібно звертати увагу на особливості національної економіки.

В основу механізму планування доходів підприємства покладено законодавчу базу України, що регулює всі аспекти формування, використання та розподілу прибутку підприємств. Методологічні засади формування, оцінювання і визнання інформації про доходи від звичайної діяльності підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначають П(С)БО 15 “Дохід” та П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати”. Їх норми стосуються підприємств (організацій) та інших юридичних осіб незалежно від форм власності (крім бюджетних та банківських установ).

Розглянемо більш детально планування доходів в аспекті виручки від реалізації та прибутку.

Планування виручки здійснюється підприємством самостійно на стадії розробки фінансового плану. Планування необхідне для:

• визначення планового прибутку;
  
• упорядкування оперативного фінансового плану підприємства (платіжного календаря).
  

П
© О.А. Матюхіна, 2011
ри правильному раціональному плануванні виручки в розпорядженні будуть знаходитися грошові кошти.

Методи планування виручки від реалізації:

• поасортиментний (прямого рахунку) – розрахунок виручки ведеться за кожною позицією асортименту окремо;
  
• укрупнений – заснований на підрахунку всієї продукції без виокремлення груп.
  

При укрупненому методі складаємо товарний баланс підприємства на базі формули розрахунку виручки від реалізації. Він складається за звітний період, використовується як база для прогнозування виручки, виходячи з темпів зростання виробництва в плановому періоді.

Планування виручки від продажу продукції на наступний період (рік, квартал) проводиться, виходячи з обсягу реалізованої продукції та діючих цін без врахування акцизів, ПДВ. Розрахунок запланованої суми виручки від продажу продукції в сучасних умовах господарювання ведеться, як правило, методом прямого рахунку. Він полягає в тому, що сума виручки від продажу товарної продукції розраховується перемноженням кількості виробів, які підлягають продажу в запланованому періоді, за кожною номенклатурою позицій на прийняті до розрахунку ціни реалізації.

При плануванні прибутку враховуються внутрішні й зовнішні умови діяльності підприємства. До зовнішніх відносять зміни макроекономічних чинників (зміни законодавства, структури попиту, інфляцію та ін.).

Планування прибутку є складовою частиною фінансового планування і найважливішою ділянкою фінансово-економічної роботи на підприємствах. Від того, як достовірно визначений плановий прибуток, буде залежати успішна господарсько-фінансова робота підприємства.

Узагальнюючи все сказане раніше, зазначимо, що дохід є виручкою підприємства від реалізації продукції, послуг на виконання робіт та акцизного збору.

Дохідність підприємства є одним з найголовніших показників, які відображають його фінансовий стан. Такий показник відображає мету підприємницької діяльності.

Грошові надходження підприємств відіграють значну роль у процесі кругообороту коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і грошові фонди, вони створюють економічні умови для нового циклу виробництва й реалізації продукції, вдосконалення та розширення власного господарства, збільшення власного капіталу.

Затримка надходження виручки від реалізації паралізує роботу підприємства, і воно не може своєчасно розраховуватися з постачальниками, затримує виплату заробітної плати робітникам і службовцям, розрахунки з бюджетом; у кінцевому рахунку це призводить до зменшення обсягу виробництва. На жаль, у перехідний для ринкових відносин період все це у великих масштабах відбувається в Україні, оскільки не відрегульовані питання, пов’язані з формуванням фонду оборотних коштів, які мають обслуговувати сферу розрахунків, є збої у банківському механізмі організації розрахунків, підприємства не можуть пристосуватися до порядку розрахунків у вигляді попередньої сплати товарів і послуг.

УДК 339.16:656.8

А.С. Мельник, студ., IV курс, гр. УП-9

Науковий керівник – к.е.н., доц. Богоявленська Ю.В.

Житомирський державний технологічний університет


ВПЛИВ ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ НА ГАЛУЗЬ ПОШТОВОГО ЗВ’ЯЗКУ


Розвиток економіки знань формує необхідність ефективного використання наявних ресурсів з метою оптимізаційного розвитку та виходу на якісно новий рівень функціонування економіки. Саме розвиток спочатку інформаційної економіки, а сьогодні – економіки знань, значно впливає на структурні зрушення у виробничій та невиробничій сферах, ефективність яких досягається у тому числі шляхом оптимізації трансакційних витрат. Тобто подолання проблем асиметрії інформації на ринку, як з боку споживача, так і з боку покупця, є вирішальним. Вирішення даного завдання покладається на галузь зв’язку, в якій також в останні роки спостерігаються структурні зрушення. Значні диспропорції в отриманні інформації призводять до потреб людей у їх подоланні шляхом використання новітніх засобів та шляхів отримання інформації (через Інтернет, теле- та радіомовлення тощо), що призводить до використання підприємствами даної тенденції не лише для надання інформації про свій товар, але й для відкритого продажу його у мережі Інтернет. Такий спосіб продажу є досить зручним, з точки зору оптимізації витрат, пов’язаних із продажем та купівлею товарів і послуг. Саме тому обсяги електронної комерції в останні роки зростають значними темпами в Україні та світі.

Теоретичні та методичні питання формування і розвитку ринку сучасних послуг електронної комерції стали провідними темами досліджень таких відомих вітчизняних та зарубіжних економістів, як: Р.Костяєв, Н.Меджибовська, О.Чубукова. Проте питанням впливу електронної комерції на розвиток галузі зв’язку увага не приділялася.

Взагалі, поняття електронної комерції («е-соmmerce») відносно нове і пов’язане, в першу чергу, з інтелектуальним розвитком суспільства, впровадженням новітніх технологій та переходом до якісно нового етапу розвитку економічної системи – економіки знань.

Більшість науковців трактує дану категорію як сферу цифрової економіки, що містить всі фінансові та торгові трансакції, які проводяться за допомогою комп’ютерних мереж, бізнес-процеси, пов’язані з проведенням цих трансакцій.

Перші системи електронної комерції у своїй найпростішій формі з’явилися у 1960-х рр. у США та використовувалися, головним чином, у транспортних компаніях для замовлення квитків та обміну інформацією між транспортними службами перед підготовкою до рейсів. Спочатку електронна комерція опиралася на комунікації, які не належали до Інтернету та характеризувалися використанням різноманітних автономних стандартів та протоколів. Першим загальноприйнятим стандартом став EDI (Electronic Data Interchange), який був прийнятий у 1980 р. Цей стандарт визначав як типові бізнес-трансакції та документи (замовлення, накладні, митні декларації тощо), які мають бути оброблені та передані через цифрові мережі. На початку 1990-х рр. ISO розробила новий стандарт EDIINT (Electronic Data Interchange for Administration, Commerce and Transport over Internet), який опирався на EDI та визначав засоби передачі EDI-трансакцій за допомогою протоколів мереж IP та Інтернету.

З розвитком Інтернету у 1990-х рр. виникла відповідна форма електронної комерції у вигляді Інтернет-магазинів, де користувачі могли замовляти товари та послуги з оплатою за допомогою банківських карток.

Б
© А.С. Мельник, 2011
ізнес-процеси, які можуть бути переведені на електронну основу, мають потенціал зниження витрат на них, що, у свою чергу, призводить до зниження собівартості товару чи послуги. Найбільш відомим прикладом здійснення електронної комерції є Інтернет-магазин, що є веб-ресурсом з каталогом продукції та можливістю замовлення й оплати товарів. Інтернет-магазин – інтерактивний веб-сайт, що рекламує товари або послуги, приймає замовлення на покупку, пропонує користувачу вибір варіанта розрахунку, способу отримання замовлення та виписує рахунок на оплату. Останнім часом стало досить популярним робити покупки, не виходячи з дому чи офісу. Це дозволяє економити час для покупців – вони швидко ознайомлюються з характеристиками продукту, роблять відповідні висновки і приймають рішення щодо купівлі. Для продавців головною перевагою Інтернет-торгівлі є розширення обсягів збуту. Власникам Інтернет-магазинів не потрібно платити за оренду приміщень, витрати, пов’язані з оплатою праці малочисельного допоміжного персоналу, є також незначними, оскільки зайнятість у такому випадку є досить гнучкою, частіше у дистанційній формі.

Здійснення електронної комерції потребує «зустрічі» між споживачем (покупцем певної продукції) та постачальником. Досить часто така взаємодія можлива саме через поштовий зв’язок. Згідно з Законом України «Про поштовий зв’язок», послуги поштового зв’язку – продукт діяльності оператора поштового зв’язку з приймання, обробки, перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій, спрямований на задоволення потреб користувачів.

Деякі країни (США, Росія) мають державну монополію тільки на частину послуг зв’язку (у США, наприклад, USPS має монополію на доставку стандартних листів і листів «першого класу»). У ряді країн всі поштові послуги монополізовані державною поштою (Великобританія, Німеччина).

Традиційно для оплати поштових відправлень використовуються поштові марки різного номіналу, які наклеюються безпосередньо на відправлення відповідно до тарифів на пересилання.

Іноді поштові марки замінюються відтисненням спеціальної франкувальної машини, де сума плати за пересилання друкується спеціальним чином на конверті або на листі паперу, який наклеюється на упаковку. Кожного місяця поштові службовці знімають показання лічильника такої машини і виставляють підприємству рахунок. Такий спосіб оплати використовують, перш за все, масові відправники кореспонденції (акціонерні товариства, банки, страхові компанії, рекламні агентства тощо).

У США і країнах Європи поширені також так звані «передоплачені» листи і поштові картки. Як правило, їх використовують великі компанії для організації «зворотного зв’язку» зі споживачами. Користувачеві передається листівка або конверт з надрукованими друкарським способом реквізитами компанії-одержувача. Поштова компанія виставляє одержувачеві рахунок у момент доставки такої кореспонденції.

Тенденції електронної комерції в Європі найближчим часом розвиваються в напрямку розширення Інтернет-економіки. У найближчі два роки очікується збільшення користувачів електронної комерції, що зумовить ріст продажів у 20 разів. Швидке зростання кількості користувачів Інтернету призведе до того, що в цьому регіоні світу половина населення буде мати доступ до нього. Найбільший ринок електронної комерції в Європі – у Німеччини (45 % від загального обсягу), далі йдуть Великобританія (23 %), Франція (9 %). Зміцнення позицій Інтернет-економіки пов’язане з очікуваним підвищенням рівня життя населення європейського континенту і збільшенням національного багатства. Значної уваги потребує розгляд впровадження електронної комерції у Південній Кореї. У 1995 р. уряд дійшов висновку, що мережа Інтернет є стратегічно важливою галуззю і тому існує необхідність вкладення значних інвестиційних коштів саме в цей напрямок розвитку держави.

Досвід зарубіжних країн показує, що Інтернет-торгівля потребує значного контролю з боку держави. У багатьох країнах світу існують закони щодо оподаткування «павутинного» бізнесу. Оподатковуються всі види доходів, отримані за допомогою Інтернету. Наголос ставиться на корпоративних та індивідуальних податках на доходи. Контролює їх сплату орган, що зареєстрував підприємство. В Росії велика кількість Інтернет-комерсантів працює за спрощеною системою оподаткування. В Білорусії затверджено максимальну ставку єдиного податку (230 євро) на реалізацію товарів через Інтернет-магазини. Думки вчених стосовно оподаткування електронної комерції досить різні. Одні вважають доцільним введення спеціального податку чи збору у сфері електронної комерції, інші ж пропонують наслідувати досвід США, де з 1992 р. діє податковий мораторій у сфері електронної комерції. У США стимулюється онлайн-торгівля шляхом застосування податкових пільг. Інтернет-магазини не сплачують податки у тих штатах, у яких немає їхніх представництв або магазинів. Наприклад, країнам Євросоюзу до цього часу не вдалося розробити і запровадити в практику механізм оподаткування економічної діяльності, яка здійснюється в мережі Інтернет.

Ситуація в Україні стосовно електронної комерції є досить проблематичною. Цей сегмент вітчизняного бізнесу фактично не контролюється. Не створено правової бази, пов’язаної з веденням фінансової діяльності в мережі Інтернет. 18 лютого 2010 р. народним депутатом України Ю.В. Полунєєвим було розроблено проект Закону України «Про електронну комерцію». Проте чинності він так і не набрав. Кожне підприємство, плануючи свої податкові виплати, порівнює ризик (суми штрафів), що виникає в разі ухилення, та обсяги платежів, які необхідно сплатити. Якщо ризику немає, то податкові платежі є мінімальними або відсутні взагалі.

В Україні ємність ринку електронної комерції складає 400–500 млн дол. Про це свідчать результати досліджень компанії Appleton Mayer. Результати дослідження підтверджують, що українські споживачі вже оцінили переваги он-лайн торгівлі. Так 71 % респондентів заявили, що мають досвід здійснення он-лайн покупок. З них 66 % здійснювали он-лайн покупки протягом останніх 3–6 місяців.

Комп’ютери й оргтехніка (включаючи комплектуючі), побутова техніка і книги стали найпопулярнішими товарними категоріями серед товарів, які українці купують он-лайн. До інших категорій товарів, які респонденти найчастіше купували дистанційно, також належать: мобільні телефони й аксесуари (27 %), бронювання/покупка квитків (22 %), сувенірно-подарункова продукція (16 %), їжа і напої (12 %), товари для дітей (11 %), мультимедійна продукція (9 %), канцтовари (9%), фото- й аудіотехніка (8 %).

Отже, сьогодні електронна комерція в Україні набуває значного поширення і спричиняє певну трансформаційну зміну структури доходів галузі поштового зв’язку, що пов’язано зі зростанням частки доходів від надсилання посилок у результаті дистанційних операцій купівлі-продажу товарів через мережу Інтернет. Саме тому ці підгалузі зв’язку є не конкурентами, а партнерами.

УДК 338.2:330.131:621

Ю.П. Мельник, магістрант, V курс, гр. ЕПМ-8, ФЕМ

Науковий керівник – к.е.н., доц. Кушніренко О.М.

Житомирський державний технологічний університет


ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА ФОРМУВАННЯ ДОХОДІВ ПІДПРИЄМСТВ МАШИНОБУДІВНОЇ ГАЛУЗІ


Ринкова система господарства, яка формується в Україні, обумовлює зміну форм та методів економічного управління підприємствами машинобудівної галузі, вимагає нових підходів до визначення місця та ролі аналізу й контролю в інформаційній системі підприємств.

Створення доходів є, безумовно, основним, ключовим питанням, проте, як тільки в підприємства з’являються доходи, постає питання їх раціонального використання, розподілу. Економічно обґрунтоване вирішення цього питання має на меті максимальне задоволення інтересів держави, власників підприємства, найманих працівників.

У зв’язку з переходом України від адміністративно-планової економіки до економіки ринкового типу, із запровадженням нових положень (стандартів) бухгалтерського обліку, зокрема зі зміною порядку формування доходів, виникає необхідність уточнення економічної суті та практичного значення категорії доходів (прибутків), вирішення дискусійних питань щодо порядку обчислення цих показників; подальшого дослідження проблеми доцільності відокремлення показників доходу, розрахованих для цілей бухгалтерського та податкового обліків, узгодженості питань державного впливу на економіку підприємств машинобудівної галузі й формування їх доходів та ін. Все це вимагає більш глибокого та всебічного вивчення поставленої проблеми та підтверджує актуальність теми дослідження.

Головною метою дослідження визначається організація економічної політики формування доходів, розробка рекомендацій, спрямованих на її вдосконалення, виявлення існуючих протиріч та пошук заходів щодо їх усунення. Мета дослідження полягає також в уточненні економічної суті категорії доходів, у вивченні особливостей їх формування в сучасних умовах, у розробці пропозицій з удосконалення порядку обчислення та розподілу доходів, у визначенні основних шляхів підвищення дохідності підприємств машинобудівної галузі.

Проблемам формування доходів підприємств машинобудівної галузі, пошуку й обґрунтуванню шляхів підвищення економічної ефективності їх господарювання присвячені праці вітчизняних і зарубіжних учених: В.Я. Амбросова, В.Г Андрійчука, І.О. Бланка, В.П. Вишневського, Г.І. Войчука, М.Я. Дем’яненка, В.А. Козубенка, В.Н. Косинського, Є.Лобанової, І.І. Лукінова, П.М. Макаренка, В.П. Мартьянова, Д.С. Молякова, С.О. Нікі­тіна, Б.Й. Пасхавера, В.Я. Плаксієнка, П.Т. Саблука, В.А. Свободіна, М.Ф. Соло­вйова, В.Й. Шияна, О.М. Шпичака та багатьох інших. Нами були залучені також праці К.Маркса та зарубіжних економістів з проблем ринкової економіки й фінансів: А.Бабо, С.Брю, А.Гроппелі, Е.Джозефа, Дж.М. Кейнса, Р.Макконела Кемпбелла, Дж.Міда, Б.Нідлза, Е.Нікбахта, П.Самуельсона, Е.Цандера, Г.Шмалена, Шнайдера та інших дослідників.

Під доходами, з точки зору економічної теорії, розуміють збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу, крім зростання капіталу за рахунок внесків власників.

Дохід, або виручка, підприємств машинобудівної галузі від реалізації продукції за інших однакових умов залежить від кількості, асортименту та якості реалізованої продукції, рівня реалізаційних цін і розрахункової дисципліни.

В умовах ринкових відносин важливе значення має спроможність підприємства працювати прибутково. Саме прибуток стає основним чинником, який впливає на можливість забезпечення фінансування багатьох програм підприємства, пов’язаних з розширенням потужностей, підвищенням якості продукції, зміцненням конкурентної позиції, виходом на нові ринки тощо.

Безпосередньо на підприємствах машинобудівної галузі формування доходу підприємства здійснюють апарат управління підприємством (служба фінансового менеджера або бухгалтерія) та власник (засновники, збори акціонерів).

О
© Ю.П. Мельник, 2011
сновною характерною рисою всіх об’єктів формування доходу (майно, майнові права, роботи й послуги, інформація, результати інтелектуальної діяльності, нематеріальні блага) є те, що вони можуть вільно змінювати власника, якщо вони не обмежені в обігу й не вилучені з обороту.

Механізми формування й розподілу доходу засновані на загальноекономічних принципах, які випливають із сутності та призначення доходу, і розробляються на законодавчій базі, що діє в економіці України.

Якщо підприємство отримало прибуток, то він підлягає оподаткуванню. Різниця між отриманим підприємством прибутком і податком на прибуток становить чистий прибуток підприємства, або фінансовий результат його діяльності.

Таким чином, прибуток підприємства, визначений за методиками бухгалтерського та податкового обліку, різнитиметься, оскільки відповідає різним цілям:

• у першому випадку – визначенню реального фінансового результату діяльності підприємства;
  
• у другому – розрахунку бази оподаткування з метою наповнення надходженнями бюджету України.
  

Дохід у будь-якій формі – це результат фінансово-господарської діяльності, який є джерелом покриття внутрішніх і зовнішніх зобов’язань підприємств. Тому формування і використання доходу є взаємозалежною системою (рис. 1).




Рис. 1. Джерела формування і напрями використання доходу від основної діяльності підприємств машинобудівної галузі


Таким чином, механізм управління формуванням доходу підприємств машинобудівної галузі розглядають як складову частину системи управління, що забезпечує дієвий вплив на фактори, стан яких обумовлює результат діяльності об’єкта управління. Причому, якщо мова йде про внутрішні фактори управління підприємством, слід використовувати поняття “механізму управління підприємством”, якщо про зовнішні – “механізму взаємодії з іншими підприємствами й організаціями”.

Визначено, що дохід – збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, унаслідок чого збільшується власний капітал підприємства (за винятком збільшення капіталу за рахунок внесків власників).

Доведено, що головними показниками, які відображають фінансові результати діяльності підприємства, є дохід і прибуток. Ці показники є вирішальними для підприємства тому, що відображають мету його діяльності, а також цікавлять інвесторів, кредиторів, фінансові органи, податкову службу, фондові біржі. Основним показником є прибуток, який іноді замінюють показником доходу. Дохід підприємства – це більш загальний показник, і прибуток входить до величини доходу.

УДК 338.512

І.М. Михальчук, студ., V курс, гр. ЕП-24к, ФЕМ

Науковий керівник – к.е.н., доц. Денисюк О.Г.

Житомирський державний технологічний університет


ОБҐРУНТУВАННЯ НЕОБХІДНОСТІ КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ
ПРОДУКЦІЇ (РОБІТ, ПОСЛУГ) ПІДПРИЄМСТВА


Підприємство здійснює різноманітні витрати грошових, матеріальних, трудових ресурсів, які пов’язані з операційною, фінансовою та інвестиційною діяльностями. Це необхідно для забезпечення стабільного функціонування підприємства, зміцнення його конкурентної позиції на ринку. Найбільшу питому вагу серед усіх витрат підприємства займають операційні витрати – це витрати, пов’язані з основною діяльністю підприємства та операціями, що її забезпечують, тобто формують собівартість продукції, яку виготовляє суб’єкт господарювання. Собівартість продукції – це вираження у грошовій формі поточних витрат підприємства на підготовку виробництва, виготовлення і збут продукції. Для забезпечення беззбиткової виробничо-господарської діяльності підприємства ці витрати мають відшкодовуватися за рахунок доходу від продажу виготовленої продукції (наданих послуг, виконаних робіт).

Теоретичні основи обліку затрат і калькулювання собівартості продукції зародилися у другій половині ХІХ ст. в межах становлення бухгалтерського обліку як науки. Лідерами в цьому були найбільш розвинені в економічному плані країни: Англія, Німеччина та США. Росія включилась у цей процес на межі ХІХ–ХХ ст. До перших дослідників цього питання належать Джузеппе Чербоні (Італія), Жан Густав Курсель-Сенель, Леон Сей, Адольф Гільбо (Франція), Болдуїн Пенндорф, Альберт Кальмес, Йоганн Фрідріх Шер (Німеччина)
та інші вчені.

Системі обліку витрат і калькулювання собівартості продукції тривалий час не приділялася достатня увага з боку менеджерів підприємства. Проти здійснення калькулювання собівартості висувалося багато заперечень, до яких належали, зокрема, й такі: незіставність собівартості внаслідок відмінності між підприємствами, а отже, її непридатність для якогось аналізу; вартість організації калькуляції значно вища, ніж її ефективність; зростання накладних витрат зумовлює залежність калькуляції від суб’єктивного методу її розподілу; найточніша собівартість показує лише середні витрати й тому не може точно характеризувати величину затрат; коливання цін спожитих товарів та послуг; принципова неможливість розподілу витрат на випуск основної та побічної продукції.

Вважаємо, що, крім того, що собівартість продукції відображає рівень витрат підприємства на її виробництво, вона й комплексно характеризує ефективність використання ним усіх ресурсів, організаційний та технічний рівень виробничого процесу, рівень продуктивності праці тощо. Показник собівартості продукції є дуже важливим і використовується для обґрунтування багатьох економічних рішень, зокрема: під час встановлення ціни на продукцію, під час економічного аналізу господарської діяльності підприємства, при схваленні рішень щодо вдосконалення виробництва.

Також від рівня собівартості продукції за інших незмінних умов залежить рівень прибутку підприємства. Чим економніше воно використовує матеріальні, трудові та фінансові ресурси у процесі виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг), тим ефективніше здійснюється виробничий процес, тим більшим буде прибуток і рівень рентабельності підприємства відповідно. Оптимізація розміру собівартості є одним з першочергових і актуальних завдань будь-якого суспільства, галузі, підприємства. Особливої актуальності проблема зниження собівартості набуває на сучасному етапі господарювання. Пошук резервів її зниження допомагає багатьом господарствам уникнути банкрутства й вижити в умовах ринкової економіки.

У
© І.М. Михальчук, 2011
системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце посідає процес калькулювання собівартості, тобто визначення розміру витрат у грошовому виразі на виробництво одиниці певного виду робіт (послуг) по окремих видах витрат. За допомогою калькулювання визначаються собівартість одиниці робіт (послуг), всього їх обсягу, витрати на виробництво по окремих структурних підрозділах підприємства (цехах, дільницях), по різних виробничих процесах і в цілому по підприємству.

Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів.

З економічної точки зору, роль собівартості продукції проявляється в тому числі й через інформаційну базу, яка формується в процесі побудови економічного механізму калькулювання. Інформація може бути використана з такою метою:

• для оцінки й аналізу використання планових показників;
  
• для визначення результатів діяльності структурних підрозділів і підприємства в цілому;
  
• для оцінки фактичної ефективності організаційно-технічних заходів, спрямованих на розвиток і вдосконалення виробництва;
  
• для забезпечення планово-економічних і аналітичних розрахунків.
  

Отже, собівартість продукції є одним з найважливіших економічних показників господарської діяльності підприємства, у якому відображене зростання показників продуктивності праці, економії ресурсів та технічного прогресу.


УДК 005.336.3

М.М. Михальчук, V курс, гр. ЕПМ-8, ФЕМ

Науковий керівник – д.е.н., проф. Тарасюк. Г.М.

Житомирський державний технологічний університет


УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ПРОДУКЦІЇ ЯК ОДИН ІЗ ФАКТОРІВ ЇЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ


На сьогодні однією з головних передумов розширення своєї діяльності, закріплення позицій на нових ринках і завоювання прихильності й довіри споживачів є забезпечення високого рівня якості продукції, що виробляється. Досягнення цієї мети можливе за рахунок розроблення та впровадження механізму управління якістю продукції.

Теоретико-методологічні й економіко-організаційні аспекти управління якістю, зокрема витратами на її забезпечення, висвітлювали у своїх роботах провідні вітчизняні й зарубіжні економісти: І.Ансофф, З.Ш. Гейлер, А.В. Глічев, Ю.Я. Джерелюк, Дж.Джуран, Г.П. Коц, В.Ю. Огвоздін, Г.С. Одинцова, В.В. Окрепілов, А.Фейгенбаум та ін.

Управління якістю продукції – це встановлення, забезпечення і дотримання необхідного рівня якості продукції при її розробці, виготовленні та експлуатації, що досягається шляхом систематичного контролю за якістю і цілеспрямованого впливу на умови та фактори, від яких вона залежить.

Економічний механізм управління якістю продукції має багаторівневий комплексний (багатоаспектний) характер. Економічний аспект системи управління якістю передбачає дослідження економічних показників якості продукції (вартість, собівартість, рентабельність), планування капіталовкладень у якість, оцінку ефективності витрат на підвищення і забезпечення якості продукції.

Соціальним аспектом управління якістю продукції є державна політика в цій сфері, яка повинна базуватися на створенні навчальних програм з питань управління якістю, розробленні нових навчальних і методичних посібників, навчанні керівників у сфері стандартизації, оцінки відповідності, метрології, управління якістю та довкіллям.

Для сучасного підприємства на поточному рівні для ефективного функціонування його системи якості необхідно використовувати організаційні фактори її підвищення. Найважливішими серед них є: розробка методології управління якістю, визначення політики у сфері якості, конкретне розподілення обов’язків і повноважень кожного працівника, орієнтація виробництва на використання науково-технічних розробок і вимог.

Технічні аспекти управління якістю продукції передбачають використання у виробництві останніх світових стандартів, контроль продукції на кожному етапі в процесі виробництва, діагностику обладнання, забезпечення керованості всіма процесами, регулярний огляд технологій.

Механізм управління якістю продукції має такі складові елементи, як:

• прогнозування і планування виробництва;
  
• стимулювання виробництва продукції високої якості;
  
• контроль за виробництвом;
  
• стандартизація і сертифікація продукції.
  

Прогнозування виробництва високоякісної продукції має ґрунтуватися на передбаченні досягнень науково-технічного процесу, структурних зрушень у виробництві, споживанні товарів, змін у купівельній спроможності населення, співвідношення попиту і пропозиції.

Планування якості продукції – це процес розробки і встановлення завдань щодо поліпшення споживчих властивостей продукції, а також заходів, які забезпечують можливість досягнення визначеного рівня якості продукції. Цей процес тісно пов’язаний з роботою науково-дослідних і проектно-конструкторських підрозділів, впровадженням прогресивних технологій, нових стандартів продукції тощо.

Стимулювання поліпшення якості здійснюється шляхом встановлення більш високих цін на продукцію високої якості, матеріального стимулювання працівників за досягнення високих якісних результатів роботи тощо.

С
© М.М. Михальчук, 2011
кладовим елементом процесу управління якістю продукції є контроль за виробництвом продукції, який повинен містити систему заходів, які дозволяють забезпечити випуск високоякісної продукції шляхом дотримання вимог до виробництва на всіх, без винятку, стадіях її створення: від проектування до реалізації конкретним споживачам.

Головним завданням контролю якості є постійне забезпечення необхідного рівня якості, зафіксованого у нормативних документах, через безпосередню перевірку кожного виробу й цілеспрямований вплив на умови й чинники, що забезпечують таку якість.

Для гарантування рівня якості виготовлюваної продукції та захисту інтересів споживачів розроблена та прийнята система сертифікації продукції.

В Україні сертифікацію продукції здійснюють у рамках вимог створеної державної системи сертифікації – УкрСЕПРО, а керує цією системою національний орган із сертифікації – Держстандарт України.

Метою стандартизації в Україні є забезпечення безпеки для життя та здоров’я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля, створення умов для раціонального використання всіх видів національних ресурсів та відповідності об’єктів стандартизації своєму призначенню, сприяння усуненню технічних бар’єрів у торгівлі.

Об’єктивна необхідність забезпечення належної якості в процесі проектування, виготовлення й використання нових виробів ініціює застосування у виробничо-господарській діяльності підприємств певної системи показників, що дає змогу визначати й контролювати рівень якості всіх видів продукції, який характеризує міру придатності того чи іншого виду продукції для задоволення потреб споживачів. Усі показники якості продукції поділяють на три групи – диференційовані (характеризують одну або кілька властивостей одиниці продукції), загальні (оцінюють якість усієї продукції підприємства) та непрямі (відображають наявність неякісної продукції та штрафних санкцій).

Високоякісна й конкурентоспроможна продукція завжди повніше та краще задовольняє суспільно-соціальні потреби в ній. Конкурентоспроможна продукція забезпечує постійну фінансову стійкість фірми, а також одержання нею максимально можливого прибутку.

Управління якістю продукції на підприємстві є головним питанням, на яке повинно звертатися найбільше уваги. Якщо продукція якісна, то вона задовольнятиме потреби споживачів і, відповідно до цього, буде більше купуватися, а тому підприємство буде вести прибуткову торгівлю і отримувати прибутки від продажу своєї продукції. Саме якісна продукція на ринку користується високим попитом.

На рівень якості й конкурентоспроможності продукції впливає багато різнопланових чинників. Досягти необхідного рівня якості та конкурентоспроможності товарів, що реалізуються на відповідних ринках, можна різними способами, скоординованими в часі та просторі. За змістом і спрямуванням їх можна об’єднати в чотири взаємопов’язані групи: технічні, організаційні, економічні та соціальні.

Основними шляхами підвищення якості продукції є: використання досягнень науки і техніки, вдосконалення застосовуваних стандартів і технічних умов, методів контролю на всіх стадіях виготовлення продукції, модернізація або зняття з виробництва неконкурен­тоспроможної продукції, використання ефективної мотивації праці всіх категорій персоналу підприємства.

Покращання якості продукції відображається у збільшенні її сортності, додатковий прибуток створюється за рахунок підвищення ціни на продукцію вищого сорту. При покращанні якості продукції зростає собівартість, як правило, збільшується строк експлуатації нового виробу. Економічна ефективність цього полягає в додатковому прибутку підприємства, що отримується від виробництва й реалізації продукції підвищеної якості.

Управління якістю для більшості вітчизняних підприємств на сучасному етапі є основою їх конкурентоспроможності та ґрунтується на економічних методах управління, які передбачають управління економічними показниками якості продукції, а також витратами на забезпечення якості. Такий підхід сприяє вибору оптимального співвідношення ціни та якості продукції, що дає змогу досягти найбільшого ефекту в управлінні якістю.

Поліпшення якості є важливою умовою функціонування і розвитку виробництва, підвищення його ефективності та конкурентоспроможності. При зростаючій стабілізації ринків товарів і послуг питанням поліпшення якості все більше уваги приділяють не лише провідні фірми й компанії окремих держав, а й міжнародні об’єднання. Тобто високий рівень якості є не лише необхідною складовою конкурентоспроможності підприємства, а й невід’ємною передумовою стабілізації економіки багатьох країн.

УДК 338.439

Л.Ф. Міляр, аспір.

Науковий керівник – д.е.н., проф. Хвесик М.А.