Розділ 1 Економіка природокористування І еколого-економічні проблеми

Вид материала

Содержание

Рисунок 1 – Схема еколого-орієнтованого сталого розвитку країни [21, с.6]
Сталий розвиток продуктивних сил україни
Фактори сталого розвитку
Теоретико-методологічні засади сталого розвитку продуктивних сил
Сталий регіональний розвиток у площині глобалізацій їх перетворень
Екологічна політика сталого розвитку продуктивних сил
Нормативно-правове та експертне забезпечення
Рисунок 2 – Концептуальна схема дослідження сталого розвитку

Подобный материал:

Розділ 1 Економіка природокористування і еколого-економічні проблеми

УДК 330.15: 330.32

В.О. Костєрін^¹

Сталий розвиток продуктивних сил України

в умовах соціально-економічних трансформацій

У статті розглянуті можливості та перспективи забезпечення сталого розвитку продуктивних сил України в сучасних умовах соціально-економічних трансформацій. Представлене концептуальне бачення управлінських можливостей та соціо-еколого-економічних факторів формування ефективної політики сталого розвитку держави.

Сталий розвиток – це процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення гарантованого задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умови збереження й поетапного відтворення цілісності навколишнього природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і вимогами людей всіх поколінь. Формування системи сталого розвитку передбачає забезпечення пріоритетного розвитку людини в інтересах людини й власними силами людини в гармонізації з навколишнім середовищем. Досягнення цієї мети уможливлюється створенням сприятливого, з позицій сталого людського розвитку, середовища – економічного, соціально-політичного, екологічного і духовного при забезпеченні стабільного соціально-політичного устрою та соціально-економічних перетворень [1, с.4]. Ідея сталого розвитку стосується не тільки сучасності: вона адресована водночас як тим поколінням, що живуть нині, так і прийдешнім. Це ідея рівності всіх поколінь і рівності всіх людей в кожному поколінні, ідея максимального використання потенційних можливостей, збалансованості суспільного розвитку і можливостей природи. Існують об’єктивні обмеження, які диктуються можливостями Землі і відповідно повинні впливати на обсяги і структуру як виробництва, так і споживання.

Класичним вважається погляд на сталий розвиток як такий, що забезпечує необхідний рівень стабільності та гармонійності людської діяльності і характеризується певним колом взаємопов’язаних сторін та аспектів. Політико-правовий аспект включає розвинуту сучасну правову державу і громадянське суспільство, рівність усіх перед законом та дотримання прав і свобод людини. Економічний аспект передбачає функціонування змішаної економіки, наявність різноманітних ринків товарів та послуг, капіталів, цінних паперів, нерухомості і землі, технологій і робочої сили. Екологічний аспект сталого розвитку включає забезпечення коеволюції суспільства і природи, створення реальних можливостей не лише для нинішнього, а й для майбутніх поколінь задовольняти свої основні життєві потреби, забезпечення екологічної безпеки економічного розвитку, удосконалення правових, економічних та адміністративних методів охорони довкілля, формування умов для збереження видового різноманіття біосфери. Соціальний аспект включає боротьбу з бідністю, голодом і злиднями, створення загальнодержавної системи освіти для усіх категорій громадян, підтримку дітей та людей похилого віку. Інформаційний аспект спрямований на масове застосування електронних засобів зв’язку та обміну інформацією тощо. Міжнародний аспект декларує принципи міжнародного права у сфері міждержавних відносин та вирішення будь-яких суперечностей мирними політичними засобами, розвиток всебічного співробітництва між країнами та народами, надання фінансової та іншої допомоги країнам, що розвиваються, відповідно до міжнародних документів і програм. Що стосується концепції стійкості, то вона має дуже багато значень, найважливішим з яких можна вважати значення “статичної рівноваги” [2, с.10]. Статична рівновага означає просту відсутність змін, хоча, звичайно, вони можуть трапитись через деякий час. Іншим значенням поняття “стійкість” може бути динамічна рівновага, яка, в свою чергу, має два підпорядкованих значення: це, по-перше, система, що рухається, маючи постійні параметри руху, наприклад, Сонце; по-друге, це частково відкрита система, через яку іде потік енергії та речовин, завдяки якому система підтримує свою рівновагу. Стан такої системи можна назвати “кібернетичною рівновагою”. Прикладом такої рівноваги може бути екосистема в стійкому середовищі, такому, як ставок або ліс. Тут народження або смерть, стосунки між популяціями визначаються співпрацею та суперництвом, однак стан такої системи називається квазірівновагою, оскільки зміни в будь-якій популяції обов`язково приведуть до відновлення її початкової чисельності.

Жодне з цих значень концепції стійкості не може відповідати сталому розвитку або еволюції, які не мають рівноваги, але в яких процес постійних змін набув стійкої (визначеної) форми. В такому значенні стійкість може бути співвіднесена із поняттям "застережливість", принаймні, на людському рівні.

Щодо рівноваги, то зазначимо, що кожна екосистема знаходиться у квазістаціонарному стані, маючи певний рівень саморегулювання і стійкості. Тобто вона може досить тривалий час залишатися незмінною при постійності зовнішніх факторів [3, с.234]. Зміна цих факторів або поява нового зовнішнього фактора (наприклад, господарської діяльності) зменшує стійкість екосистеми, а при перевищенні певного критичного рівня впливу веде до її необоротних змін.

Найбільш узагальнено з позицій економістів-екологів сталий розвиток визначається через створення соціально-орієнтованої економіки, що спирається на раціональне використання природних ресурсів та охорону навколишнього середовища і не загрожує благополуччю прийдешніх поколінь [4, с.18]. Але тут треба зазначити, що благополуччя чи достатність природних ресурсів для дітей і онуків покоління, яке формує тип господарювання на планеті, не є однаковим і не може бути чітко визначеним, адже світова економіка завжди знаходить чемний виклик ресурсного дефіциту, і тому потреби прийдешнього покоління будуть задовольнятися якісним зростанням технологій, а не використанням природних ресурсів, що залишатиме переднє покоління [5, с.401-428].

Людство витрачає все більше ресурсів для життєдіяльності, але поряд з цим серед матеріалів, що використовує промисловість, постійно зростає частка штучних, тобто потреба у природних ресурсах на душу населення знижуватиметься, а їх використання буде все більш комплексним і раціональним. Таким чином, за умов стабілізації населення нашої планети використання природних ресурсів може стабілізуватись. Але проблема теперішнього покоління фокусується на досягненні сталого розвитку саме у ближчій перспективі, на соціальній стабілізації і дотриманні прийнятного рівня екологічної безпеки.

Отже, сталий розвиток можна визначити як запропоновану світовим співтовариством, поглиблену сучасну концепцію “бажаного суспільного розвитку, що ґрунтується на стратегії оптимізації всієї діяльності людства (передусім економічної) в його взаємодії з довкіллям” [6, с.283]. Є.В. Хлобистов під сталим розвитком розуміє методологічний орієнтир, що повинен узгоджуватись з національною ситуацією, з особливостями національного соціально-економічного зростання [7, с.42]. Л.С. Гринів визначає сталий розвиток через забезпечення стабільного функціонування еколого-економічної системи і пов’язує можливість сталого розвитку з практичною реалізацією ноосферної концепції [8, с.61]. Деякі вітчизняні економісти пов’язують осмислення сталого розвитку з переходом економіки України до постіндустріального типу господарювання (А. Чухно), з уможливленням реалізації мережних суспільних структур (І. Бистряков), що збільшують територіальний ареал багатовимірних господарських зв’язків у процесі природного залучення до глобальної економіки з більш чіткою регіоналізацією продуктивних сил [9, с.93].

Поширене трактування сталого розвитку як системи соціальних споживацьких обмежень. Так, М. Дробноход визначає сталий розвиток саме як “визнання розумного (достатнього) ліміту задоволення власних потреб, тобто обмеження споживчих інстинктів. Це вимагає іншої філософії життя та швидкого її розповсюдження серед усіх прошарків суспільства” [10, с.3]. Більш врівноважене розуміння сталого розвитку спирається на визначення оптимального балансу потреб. Тому у визначенні Л. Руденко, І. Горленко, В. Олещенка йдеться про “динамічний розвиток суспільства, який забезпечує збалансоване задоволення всього спектру потреб нинішнього та майбутнього поколінь, зокрема у високому рівні життя, якості довкілля, необхідних природних ресурсах на необмежену за терміном перспективу” [11, с.4]. Близьку позицію займає О. Веклич, коли визначає сталий розвиток через певну ідеологему. “Ідея сталого розвитку базується на узгодженні економічного прогресу із збереженням природно-ресурсного потенціалу з метою забезпечення життєвих потреб нинішнього і майбутнього поколінь. У цьому контексті охорона довкілля та раціональне використання природних ресурсів розглядаються не як самоціль, а як невід’ємна частина прогресу соціального розвитку. Основою концепції сталого розвитку є паритетність відносин у тріаді “людина – господарство – природа” [12, с.95].

Визначення сталого розвитку з позицій регіональної економіки передбачає розуміння такого розвитку, як “процес забезпечення функціонування територіальної системи із заданими параметрами в певних умовах протягом тривалого проміжку часу, що веде до гармонізації факторів виробництва та поліпшення якості життя сучасних і майбутніх поколінь за умови збереження і поетапного відтворення цілісності навколишнього середовища” [13, 14].

Російські вчені-економісти М. Лук’янчіков та І. Потравний визначають сталий розвиток як такий, що “забезпечує збалансоване вирішення задач соціально-економічного розвитку на перспективу та збереження сприятливого стану навколишнього середовища та природно-ресурсного потенціалу задля задоволення життєвих потреб населення” [15, с.111]. З визначенням сталості російські науковці О. Голуб та О. Струкова пов’язують правило Хартвіка: ситуація є сталою, якщо виснаження природного капіталу компенсується вкладанням рентних доходів у збільшення створеного людиною капіталу. Для екстремального випадку підхід передбачає, що цілком прийнятне повне знищення природного капіталу за умов адекватного розвитку створеного людиною капіталу (обладнання та інфраструктура) та людського капіталу (освіта та технічні навички). Цей випадок називають слабою сталістю [16, с.54]. До речі, це підтверджується позиціями деяких західних економістів, які є прихильниками так званого екологічного оптимізму, що передбачає технологічне розв’язання природо-ресурсних проблем (П. Пільцер, Д. Белл, Е. фон Вайцзеккер, Е. Ловіс та ін.).

Бельгійський еколог Д. Девуйст (Dimitri Devuyst) визначає сталий розвиток як багатовимірну концепцію, яка може бути усвідомлена через підхід, що передбачає соціальну частину як об’єкт управління, екологічну – як обмеження, економічну – як інструментарій. Це означає, що йдеться про сприйняття системи цінностей, в якій економічна ефективність вимірювалась згідно з соціальними потребами всіх людей на планеті, а не лише згідно із бажанням певних індивідів [17, с.53-75].

Відомий американський економіст, проф. Г. Дейлі визначає, що сталий розвиток має неодмінно означати радикальний перехід від економіки зростання і всього з нею пов’язаного до стабільної економіки [18, с.36]. Тобто йдеться про стабілізацію обсягу товарів як речовини/енергії, що спирається на “сталий обсяг ресурсопотоку”.

Поширеною серед американських екологів та економістів є думка про ідентичність сенсу стабілізації та сталості розвитку, але це стосується перш за все розвинутих країн. Рівень життя, що для них є звичайним, більша частина людства об’єктивно має ще довго “наздоганяти” і не може вважати свій нинішній економічний стан достатнім, “базовим”. Але й серед урядів розвинених країн жоден не погодиться визнати сучасний рівень розвитку “базовим” і обмежити темпи зростання.

Перехід до сталого розвитку – складний, довготривалий і багатофакторний процес досягнення зрівноваженої взаємодії між суспільством і навколишнім природним середовищем, гармонізації їх відносин на основі дотримання законів розвитку біосфери. Цей процес охоплює фактично весь комплекс внутрішніх проблем розвитку країни, включаючи інвестиційну та структурну політику, питання зміни структури споживання, охорони, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, економічної і екологічної безпеки, соціальної, науково-технічної і регіональної політики, а також зовнішньоекономічних і внутрішньополітичних аспектів, в яких екологічний фактор відіграє значну роль [19, с.6-7].

Конкретизація наведеного вище для нашої держави вимагає зазначити, що Україна ввійшла у ХХІ століття у динамічному розвитку і прагне включитися у суспільно-економічні процеси сучасного світу та інтегруватися в європейське співтовариство. Визначення європейських орієнтирів внутрішньої та зовнішньої політики змушує по-новому осмислити принципи організації економічної діяльності як у самій країні, так і на міжнародній арені, внести суттєві зміни у розвиток векторів державної та регіональної політики. Становлення державності України вимагає формування єдиного господарського комплексу з ефективним використанням місцевих ресурсів, переваг територіального поділу праці та запобігання ускладненням на політичному і міжетнічному підґрунті.

Для забезпечення сталого розвитку продуктивних сил України в умовах соціально-економічних трансформацій, за нашим переконанням, необхідно визначити теоретико-методологічні засади та організаційно-методичні механізми, які б відповідали сучасним соціально-економічним передумовам та особливостям формування і впровадження державної політики сталого розвитку. У нашому дослідженні ми розглядаємо суспільні трансформації, по-перше, в контексті глобалізаційних впливів і євроінтеграційних орієнтацій загальнодержавної стратегії розвитку держави, по-друге, з точки зору необхідності подолання суспільно-політичних та соціально-економічних деформацій пострадянського стану економічних відносин та непослідовністю й неефективністю трансформацій продуктивних сил.

Зазначимо, що під сталим розвитком ми розуміємо процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення задоволення нагальних потреб всіх членів суспільства за умов збереження та поетапного відновлення цілісності навколишнього середовища, створення можливостей для рівноваги між її потенціалом та потребами людей всіх поколінь [20].

Згідно з Концепцією сталого розвитку України перехід України до сталого розвитку відбуватиметься в три етапи:

Перший – перехідний етап – подолання еколого-економічної кризи, забезпечення макроекономічної стабілізації, створення умов для економічного зростання, розроблення нормативно-правової бази, підвищення рівня життя, перехід до світових стандартів екологічної безпеки.

Другий етап – структурна перебудова країни, перехід до використання переважно економічних механізмів стимулювання і регулювання структурних перетворень, вирішення паливно-енергетичної проблеми, забезпечення збалансованого використання природно-ресурсного потенціалу.

Третій етап – забезпечення сталого розвитку виробництва, створення екологічно чистих виробництв, задоволення потреб населення з урахуванням екологічних вимог, створення глобальної системи екологічної безпеки та фундаменту ноосферного розвитку.

У загальному вигляді сталий розвиток країни можна подати так (рис. 1):

Рисунок 1 – Схема еколого-орієнтованого сталого розвитку країни [21, с.6]

Сприймаючи зазначені етапи переходу країни до сталого розвитку як основні віхи щодо науково-практичних пошуків з цієї проблеми, а також виходячи з того, що продуктивні сили – це система речових і особистих елементів, у процесі поєднання яких здійснюється виробництво, ми визначимо наріжні камені власного дослідження.

Таким чином, вирішення такого складного і актуального завдання, як забезпечення сталого розвитку продуктивних сил, потребує послідовного вирішення ряду завдань та відповідей на коло запитань, що формують підвалини для сталого розвитку країни та створюють базис подальших досліджень у цьому напрямку. Концептуальна схема дослідження може бути представлена послідовністю кроків у їх взаємозв’язку (рис. 2)., а саме:

1-й крок: визначення теоретико-методологічних засад дослідження сталого розвитку продуктивних сил;

2-й крок: дослідження сталості регіонального розвитку у площині їх глобалізацій та трансформаційних перетворень;

3-й крок: формулювання основних положень екологічної політики сталого розвитку продуктивних сил;

4-й крок: визначення методів та моделей сталого розвитку за умов суспільних трансформацій.

Специфікою нашого дослідження буде концентрація уваги на екоменеджменті як одному з найважливіших механізмів впровадження сталого розвитку продуктивних сил, що буде зроблено 5-м кроком. Адже саме екоменеджмент, на наш погляд, дає можливість вирішити поставлені питання на двох рівнях відносин, що виникають у процесі виробництва. Перший рівень – відносини людей та природи, який відбиває зміст процесу виробництва й узагальнюється в понятті “продуктивні сили”, другий рівень – відносини між людьми у процесі виробництва , що характеризуються в понятті “виробничі відносини”.

Концептуальне бачення управлінських можливостей та соціо-еколого-економічних факторів формування ефективної політики сталого розвитку України, що представлене вище, є дещо схематичним і потребує подальшого розкриття та сутнісного наповнення. Наше розуміння кожного наступного кроку може змінюватися у відповідності до результатів, отриманих на попередньому етапі, проте основні, ключові положення залишатимуться незмінними і формуватимуть “каркас” наукових розвідок. Проведені попередні дослідження та роботи в цьому напрямку дали змогу сформулювати такі основні підцілі, що доповнюють концептуальну схему.

Так, перший крок потребує вирішення таких завдань:

аналіз наукових, загальнометодичних, економіко-теоретичних основ збалансованості соціально-економічного зростання;
визначення теоретичних та методологічних засад еколого-економічних досліджень забезпечення сталого розвитку держави;
виявлення та систематизація соціально-політичних та суспільно-екологічних факторів і чинників у забезпеченні сталого зростання;
визначення передумов та суспільно-економічних факторів, що зумовлені глобалізаційними процесами для формування і реалізації політики сталого розвитку.

Дослідження на другому етапі потребують:

виявлення та обґрунтування трансформаційної сутності соціально-економічних відносин у системі сталого зростання;
дослідження методології та методичне обґрунтування прогнозування глобалізаційних та трансформаційних перетворень українського суспільства у парадигмі сталого розвитку.

Третій крок передбачає:

визначення екологічної стратегії, зокрема сутності, місця та ролі екологічних чинників у формуванні стратегічних напрямів збалансованого соціально-економічного зростання;

СТАЛИЙ РОЗВИТОК ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

АНАЛІЗ

Фактори сталого розвитку

Можливості сталого розвитку

Соціально-

економічні

Еколого-економічні

Організаційні

Управлінські

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

Сталий регіональний розвиток у площині глобалізацій їх перетворень

Методи та моделі сталого розвитку за умов суспільних трансформацій

ЕКОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА СТАЛОГО РОЗВИТКУ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

ЕКОМЕНЕДЖМЕНТ

(як механізм впровадження сталого розвитку продуктивних сил)

Нормативно-правове та експертне забезпечення

Прогнозування та вибір оптимізаційних рішень

Рисунок 2 – Концептуальна схема дослідження сталого розвитку

продуктивних сил України

дослідження економічних механізмів екологічної політики у системі сталого розвитку та виявлення напрямів й обґрунтування підходів щодо їх впровадження на засадах прогнозування глобалізаційних та трансформаційних впливів на політику сталого розвитку.

Реалізація четвертого кроку вимагає:

виявлення соціально-економічних проблем державного управління щодо екологічної безпеки, обґрунтування шляхів їх розв’язання з використанням імітаційного моделювання задля визначення управлінських рішень щодо забезпечення сталого розвитку, запропонування найбільш прийнятних і ефективних моделей для досягнення ефективної управлінської діяльності у сфері сталого розвитку;
виявлення кількісних та якісних методів і підходів для оптимізації управління соціально-економічними відносинами у системі галузевого та загальнодержавного сталого зростання;
на практичних прикладах галузевого, регіонального та загальнодержавного рівнів формування стратегічних і методичних підходів до досягнення збалансованого соціально-економічного та екологічного зростання й суспільної злагоди доведено можливість і доцільність використання запропонованого методичного та організаційного апарату моделювання напрямів господарської діяльності щодо забезпечення сталого розвитку.

Завершальний етап дослідження передбачає:

визначення теоретичних, методологічних та методичних засад екоменеджменту у системі забезпечення сталого розвитку;
виявлення можливості та доцільності нормативно-правового та експертного застосування екоменеджменту у вирішенні задач із забезпечення сталого соціально-економічного зростання;
доведення, обґрунтування, методична реалізація прогностичної функції екоменеджементу як еколого-орієнтовного механізму політики сталого розвитку.

У підсумку зазначимо, що перехід до сталого розвитку в умовах сучасної еколого-економічної кризи не може реалізуватися автоматично, а лише зусиллями всього людства. Водночас починати рух до сталого розвитку кожна країна повинна самостійно. При виборі шляхів забезпечення сталого розвитку держави необхідно враховувати її стратегічні цілі, реалії сьогодення, тенденції розвитку світового співтовариства, місця та ролі країни в світі. Реалізація поставлених на державному рівні завдань повинна починатися з їх конкретизації для регіонів, тому що більшість проблем соціально-економічного та екологічного характеру спочатку виникають на регіональному рівні, а потім збільшуються до національних, глобальних масштабів.

Відмітимо також, що сучасний етап розвитку суспільства характеризується суперечливістю двох взаємопов’язаних процесів – посиленням глобалізації економіки і зростанням її регіоналізації у системі міжрегіональних відносин. Глобалізація економіки проявляється завдяки ринку, який стирає межі між країнами, а регіоналізація (особливо у рамках національних господарських комплексів) розвивається внаслідок децентралізації господарювання як особливого типу управління економічними відносинами. Саме тому особливої актуальності набуває вирішення проблеми сталого розвитку продуктивних сил України як держави з трансформаційною економікою в умовах посилення зовнішніх глобалізаційних та інтеграційних впливів. Дослідження соціально-економічних, еколого-економічних факторів та організаційно-управлінських можливостей формування ефективної політики сталого розвитку нашої країни, основні положення якого було викладено у статті, отримують подальший розвиток у наукових розвідках автора.

Україна: проблеми сталого розвитку (Наукова доповідь)/Б.М. Данилишин, С.І. Дорогунцов, Е.М. Лібанова, В.Я. Шевчук – К.: РВПС України НАН України, 1997. – 57 с.
Боулдинг К. Что мы хотим сделать стабильным? – К.: Эхо-Восток, 1995. – 17 с.
Реймерс Н.Ф. Природопользование: Словарь-справочник. – М.: Мысль, 1990. – 637 с.
Актуальные проблемы устойчивого развития/Под общ. ред. И.В. Недина и Е.И. Сухина. – К.: Знание, 2003. – 430 с.
Пильцер П.З. Бесконечное богатство. Теория и практика экономической алхимии//Новая постиндустриальная волна на Западе: Антология/Сост. и ред. В.Л. Иноземцев. – М.: Academia, 1999. – С. 401-428.
Семенюк Е. Розвиток сталий: Економічна енциклопедія: У 3 томах. – К.: ВЦ “Академія”, 2002. – Т. 3. – С. 283.
Хлобистов Є.В. Екологічна безпека трансформаційної економіки/НАН України, РВПС України. – К.: Чорнобильінтерінформ, 2004. – 336 с.
Гринів Л.С. Концептуальні засади просторової парадигми екологічно збалансованої економіки//Регіональна економіка. – 2001. – № 4. – С. 54-63.
Быстряков И.К. Планировочное метапространство жизнедеятельности: философский дискурс//Досвід та перспективи розвитку міст України. Вип.4.: Філософські та теоретичні аспекти містобудування: Зб.наук.пр. – К.: Ін-т “Діпромісто”, 2003. – С. 89-93.
Дробноход Н. Принципы устойчивого экологически безопасного развития//Сеть городов устойчивого развития Украины: информационный дайджест. – 2003. – № 1. – С. 3.
Руденко Л.Г., Горленко И.А., Олещенко В.И. Украина на пути к устойчивому развитию (геоэкологические аспекты). – К.: ИГ НАНУ, 2000. – 32 с.
Веклич О.О. Теоретичні засади еколого-економічної моделі ринкової реформи в Україні//Экономические инновации. Вып.7: Модернизация экономики: современные идеи, стратегические ориентиры, возможные решения: Сб. науч. трудов. – Одесса: ИПРЭЭИ НАНУ, 2000. – С. 95-99.
Герасимчук З.В. Еколого-економічні основи формування та реалізації регіональної політики сталого розвитку (питання методології та методики): Автореф. дис. д-ра екон. наук/НАН України, Ін-т регіон. досліджень. – Львів, 2002. – 35 с.
Герасимчук З.В. Регіональна політика сталого розвитку: методологія формування, механізми реалізації. – Луцьк: Настир’я, 2001. – 528 с.
Лукьянчиков Н.Н., Потравный И.М. Экономика и организация природопользования: Учебн. для вузов. – 2-е изд. – М.: Юнити, 2002. – 454 с.
Голуб А.А., Струкова Е.Б. Экономика природных ресурсов: Учебн. пособие для вузов. – М.: Аспект-Пресс, 1999. – 319 с.
Девуйст Дмитрий. Измерение и оценка устойчивого развития на локальном уровне//Механізм регулювання економіки, економіка природокористування, економіка підприємства та організації виробництва. – 2002. – № 1-2. – С. 63-75.
Дейлі Г. Поза зростанням. Економічна теорія сталого розвитку: Пер. з англ. – К.: Інтелсфера, 2002. – 304 с.
Україна: прогрес на шляху сталого розвитку. Інформаційно-аналітичний огляд виконання “Порядку денного на ХХІ століття”/Наук. керівн. Б.М.Данилишин. – К.: ЗАТ ”НІЧЛАВА”, 2002. – 218 с.
Концепція сталого розвитку України/Під ред. Волошина В.В., Гордієнка Н.М. та ін.. – К: “БМТ”, 2000. – 17 с.
Жарова Л.В. Регіональні особливості сталого розвитку Автономної Республіки Крим: Автореф. дис... канд. екон. наук/НАН України. РВПС України. – Київ, 2004. – 20 с.

Отримано 15.05.2006 р.

В.А. Костерин

Устойчивое развитие производительных сил Украины

в условиях социально-экономических трансформаций

В статье рассмотрены возможности и перспективы обеспечения устойчивого развития производительных сил Украины в современных условиях социально-экономических трансформаций. Представлено концептуальное видение управленческих возможностей и социо-эколого-экономических факторов формирования эффективной политики устойчивого развития государства.

1Костєрін Володимир Олександрович, кандидат наук з державного управління, Голова наглядової ради Інституту сталого розвитку України.

© В.О. Костєрін, 2006

Механізм регулювання економіки, 2006, № 2