Конспект лекцій для дистанційного навчання студентів економічних спеціальностей

Вид материала

Конспект

Содержание Тема 1. Предмет і метод економічної теорії (політекономія) Основні питання теми Економічна теорія вивчає Тема 2. Економічні потреби і виробничі можливості Корисність якогось блага – є його здатність задовольнити одну чи декілька людських потреб. Економічні ресурси – це всі природні, людські і вироблені людьми засоби, які використовуються для виробництва благ. Деякі варіанти можливостей (комбінацій) Мета вивчення теми Головні питання теми Приватна власність. Свобода підприємництва і вибору. Свобода підприємництва Свобода вибору Особистий інтерес. Широке розпорошення економічної влади, що є основою конкуренції, регулює використання цієї влади і обмежує можливості зловживанн Ринки і ціни. Обмежена роль держави. Використання засобів виробництва, спеціалізації і грошей в ринковій економіці Використання грошей Мета вивчення теми ... Полное содержание

Подобный материал:

• Конспект лекцій побудовано за вимогами кредитно-модульної системи організації навчального, 2613.75kb.
• Конспект лекцій для студентів спеціальностей 030508 І 030508 "Фінанси І кредит" денної, 4154.08kb.
• Опорний конспект лекцій з дисципліни „ правознавство (для студентів денної І заочної, 1124.35kb.
• Конспект лекцій з курсу „ системи технологій" для студентів 1-3 курсів усіх форм навчання, 869.86kb.
• Конспект лекцій по дисципліні: "Фінансовий менеджмент" для студентів спеціальностей:, 286.79kb.
• Конспект лекцій з курсу "математичні моделі соціально-економічних процесів" (для студентів, 8.32kb.
• Конспект лекцій з курсу «Економіка підприємств електротранспорту», 2178.24kb.
• Конспект лекцій Серія а 4 Київ 2005 Головний редактор Ярослав Головко, 4770.79kb.
• Н.І. Гордієнко аудит І ревізія конспект, 1082.3kb.
• Н.І. Гордієнко Біржова І банківська справа Конспект, 3107.24kb.

Міністерство освіти і науки України

Кіровоградський державний технічний університет


Кафедра економічної теорії та права


ПОЛІТЕКОНОМІЯ


конспект лекцій для дистанційного навчання

студентів економічних спеціальностей


Підготовлен доцентом кафедри

Економічної теорії та права

Рубан В. М.


Кіровоград

2005

Зміст



Вступ

Економічні знання потрібні кожному. Провідна роль у формуванні економічного мишлення і набутті знаннь належить теоретичним економічним наукам, зокрема політекономії. Політекономія – це формування, методологічна частина економічної науки, яка розкриває сутність економічних категорій, законів та закономірність функціонування і розвитку економічних систем. Сучасна політекономія пов’язана з усвідомленням складних і дінамічних трансформаційних процесів, що виникають у ході соціально-економічних перетворень і переходу від коандно-адміністративної до соціально-орієнтованої ринкової системи, перетворень економічних систем у маштабах глобального розвитку світової економіки.

Пропанований навчально-методичний посібнік має за мету допомогати студентам у вивченні курсу політекономії. Він надає можливості самостійно вивчати теми курсу, систематизувати і формувати економічні знання. Вміщує плани семінарських занять, джерела отримання необхідної інформації по проблемам тем, програмний зміст тем, питання для самоперевірки, а також зразки розрахункових робіт.


Тема 1. Предмет і метод економічної теорії (політекономія)

Мета вивчення теми: усвідомити об’єкт, кінцеву мету вивчення економічної теорії, головну умову досягнення цієї мети, основні методи дослідження економічного життя, сутність політекономії як однієї з трьох складових загальної економічної теорії, її функції.

Основні питання теми

1. Предмет економічної теорії, мета економічної діяльності людей і ефективність як основна умова досягнення кінцевої мети.
   
2. Політекономія як одна із трьох складових загальної економічної теорії.
   
3. Методологія економічної теорії(політекономії).
   
4. Функції економічної теорії(політекономії).
   

Джерела інформації для самостійного вивчення

Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс – М.: Республіка, 1992 – Том I – Глава 1.

Долан Дж.Э., Линдсей Д.Е. Микроэкономика. Санкт-Петербург: “Санкт- Петербург оркестр” 1994. Глава 1.

Менкью Н.Г. “Принципы экономики” Санкт-Петербург; Москва – Харьков – Минск, 1999. Глава 1.

Самуельсон Поль. Економіка. Львів: “Світ”, 1993 Передмова автора
с. 10-24.

Мочерний С.В. Економічна теорія. Київ: Видавничий центр “Академія”, 1999, с. 5-12.

Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки. Тернопіль: Тернопільська академія народного господарства, 1998, с. 3-6.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Економічна теорія. Київ: Вища школа,. 1995, с. 3-6.

Основи економічної теорії(політекономічний аспект) під редакцією Климка Г.Н., Нестеренка В.П. Київ: Вища школа – знання, 1997.

I. Предмет загальної економічної теорії

Люди обтяжені потребами. Потреби задовольняються елементами зовнішньої природи. Елементи природи, що здатні задовольнити потреби людей, називають благами. Одні блага природа дає людям в готовому до споживання стані; інші – ще треба пристосувати до споживання (виробити). Це примушує людей діяти. Така діяльність відбувається в певних послідовностях, взаємозалежностях, причинно-наслідкових зв’язках, які повторюються. Їх врахування призводить до досягнення поставленої мети. Намагання їх ігнорувати призводить до втрат. Наука досліджує об’єктивно існуючі послідовності, взаємозалежності як закономірності, узагальнює їх і формулює певні економічні принципи, закони, і складає з них економічні моделі. Це дає можливість зрозуміти сутність економічної системи суспільства в цілому.

Економічна система є спільність людей, організовано діючих в країні по використанню наявних матеріальних (земля і капітал) та людських (робоча сила та управлінські і творчі здібності) ресурсів для задоволення потреб суспільства, разом з існуючими для цієї діяльності інститутами.

Економічна теорія вивчає основні закономірності розвитку економічної системи, поведінку людей та їх сукупностей у виробництві, розподілі, обміні та споживанні життєвих благ для максимального задоволення безмежних потреб в умовах обмеженості ресурсів.

В визначенні предмета загальної економічної теорії розрізняють:

• сферу її дослідження і вивчення – економічне середовище, у якому здійснюється господарська діяльність;
  
• об’єкт дослідження – економічні явища і процеси в економічній системі;
  
• суб’єкти дослідження – суб’єкти економічної системи (людина, підприємство, держава, домашнє господарство);
  
• предмет дослідження – життєдіяльність “економічної” людини, груп людей і держави, їх економічна поведінка у зв’язку з економічним середовищем, в якому вони знаходяться.
  

II. Політекономія як складова загальної економічної теорії

Тривалий час в навчальних закладах СРСР вивчався предмет під назвою “політична економія”. Ця наука досліджувала економічні відносини (основу яких складають відносини власності) і економічні закони з точки зору класового розшарування суспільства і зміни соціально-економічних формацій – від первіснообщинної до комуністичної. Ця теорія була надто ідеологізована і відштовхувалася не від життя, а від догм класиків марксизму-ленінізму. Вона показала свою неспроможність допомогти суб’єктам економічної діяльності досягати ефективного господарювання.

В ХХ сторіччі у найбільш економічно розвинених країнах пріоритет віддавався предмету під назвою “економікс”. Ця наука вивчає ринкову поведінку людей при використанні обмежених ресурсів виробництва, що породжує (за умов приватної власності) економічну конкуренцію між ними. Вирішальну роль у механізмі функціонування економіки відіграє ринок, який через взаємодію попиту, пропозиції і ціни стихійно і об’єктивно регулює економічне життя.

Сучасна “економікс” виділяє два рівня дослідження економічної дійсності суспільства: макроекономічний (на рівні національної економіки як цілого), мікроекономічний (на рівні галузі та окремого суб’єкта господарської діяльності). Перехід від радянської командно-адміністративної економічної системи (що виявила себе неефективною) до ринкової викликає необхідність розглядати економічну діяльність людей і їх об’єднань всебічніше: не тільки на рівнях макроекономіки і мікроекономіки, а і в рамках всієї економіки світу, на глобальному рівні; в період, коли вже сформувалася ринкова економічна система і коли вона ще формується, коли відбувається перехід від менш ефективної до ринкової економіки змішаного типу (з втручанням держави). Замість політекономії і економікc формується загальна економічна теорія, що включає в себе економікс і деякі напрацювання політичної економії.

В нашому навчальному закладі загальна економічна теорія вивчається в рамках трьох основних курсів: “Політекономія”, “Макроекономіка”, “Мікроекономіка”. Змістом курсу “Політекономія” є загальноекономічні закономірності, які формують вступну частину загальної економічної теорії.

III. Методологія загальної економічної теорії

Методологія з’ясовує, на якій науковій базі, за допомогою яких наукових способів і прийомів досліджуються економічні явища і процеси. При цьому використовуються як загальнонаукові методи, так і спеціальні.

Одним з найважливіших прийомів дослідження в економічній теорії є метод наукової абстракції. Він полягає у виділенні найсуттєвіших характеристик процесу, що вивчається, абстрагуванні від усього другорядного, випадкового. Як результат виявляється те, що є загальним для явищ і процесів, конкретне постає вже не випадковим нагромадженням явищ, а цілісною панорамою суспільного життя.

Абстрактне мислення з властивими йому прийомами діалектичної логіки (дослідження явищ і процесів у всій різноманітності їх форм і в усій їх суперечливості) охоплює методи аналізу і синтезу.

У процесі аналізу предмет дослідження розчленовується, що дає змогу зрозуміти його структуру, характерні риси складових предмета, вплив і місце цих складових на властивості досліджуваного.

У процесі синтезу об’єкт дослідження розглядається в єдності, цілісності певних сполучених, пов’язаних між собою явищ, предметів дійсності.

Розвиток економічної науки відбувається в три етапи. Спочатку накопичуються факти, що мають відношення до певної проблеми. Цей етап називають описовою чи емпіричною економічною наукою. Шляхом аналізу і синтезу у фактах виявляють загальне, сутнісне і формулюють принципи, закони, складають моделі сутнісних ознак дійсності. З’являється економічна теорія. Це другий етап.

В дослідженні економічної дійсності науковий процес може йти як від фактів до теорії, так і від наукових гіпотез до перевірки їх фактами. Це означає, що в дослідженні економічного життя застосовуються індуктивний і дедуктивний методи. Індукція – це виведення принципів і законів з фактів. Дедукція – це підтвердження гіпотези накопиченням фактів.

Третій етап. На основі сформульованих економічних принципів, законів, економічних моделей розробляються нормативи економічної діяльності, використання яких забезпечує досягнення певної економічної мети. Цей останній етап називають прикладною економічною наукою чи економічною політикою.

Теоретичну економічну науку називають позитивною. Вона вивчає те, що є. А нормативна відповідає на питання що повинно бути. Позитивна наука досліджує фактичний стан економіки. Нормативна – визначає, які умови чи аспекти економіки бажані чи небажані. Більшість розбіжностей і суперечностей між економістами мають нормативний характер.

Економічні знання дає не тільки загальна економічна теорія, а й ціла мережа самостійних, більш конкретних економічних наук з особливими завданнями, предметами і логічними прийомами. Конкретні економічні науки виробляють систему правил, необхідних для конкретної діяльності, а тому відносяться не до області загальної теорії, а до мистецтва в господарській практиці.

Найважливіше завдання загальної економічної теорії – бути основою, каркасом не лише всієї системи економічних наук, але й учбових дисциплін, що робить її основою вищої економічної освіти.

Вона є методологічним фундаментом цілого комплексу економічних наук:

• галузевих (економіка промисловості, будівництва, торгівлі, сільського господарства тощо);
  
• функціональних (фінанси, бухгалтерський облік, аудит, банківська справа, страхова справа, прогнозування, маркетинг, менеджмент тощо);
  
• інформаційно-аналітичних (статистика, економічний аналіз, економіко-математичні моделі);
  
• міжгалузевих (економічна географія, демографія, історія народного господарства, історія економічних вчень, економічна політика тощо).
  

Водночас загальна економічна теорія – одна із наук про суспільство поряд з історією, філософією, соціологією, правом та іншими. Її призначення – розкриття однієї сторони соціальних явищ – економічної.

IV. Функції економічної теорії (політекономії)

Загальній економічній теорії, як і будь-якій науці, властива теоретико-пізнавальна функція. Її сутність - в дослідженні і поясненні закономірностей процесів і явищ економічного життя суспільства. Сучасний розвиток економічної діяльності людей відрізняється прискоренням її інтелектуалізації, екологізації та глобалізації. Формується нова парадигма в економічній теорії. І це вимагає від економічної науки глибокого і своєчасного вивчення найсуттєвіших тенденцій і закономірностей руху економік як окремих суспільств, так і в світі. Це зумовлює об’єктивну необхідність пошуку Україною своєї моделі розвитку, свого місця в світовій економіці на основі добре розробленої економічної теорії.

Будь-яке знання є цінним тим, що служить практичним цілям суспільства. Отже економічна теорія не може обмежуватися простою констатацією фактів чи описувати певні економічні закономірності. Її теоретико-пізнавальну функцію має доповнювати практична функція.

Один з принципів реалізації практичної функції економічної теорії полягає в цілісному баченні економічних процесів.

Важливим принципом розробки практичних пропозицій на основі економічного аналізу є врахування не тільки економічних, а й різноманітних соціокультурних чинників суспільного розвитку.

Якщо теоретико-пізнавальна функція економічної теорії спрямована на розробку методологічних підходів і принципів аналізу економіки, фундаментальних досліджень механізмів господарювання, соціоекологоекономічної культури розвитку, то практична функція на нинішньому етапі розвитку України націлена на створення національних банків економічної, соціальної та екологічної інформації, організацію центрів досліджень, які забезпечують складання ефективних програм розвитку економіки України в цілому, її регіонів, галузей і суб’єктів економічної діяльності.

З теоретико-пізнавальною функцією пов’язана не тільки практична, а й виховна функція економічної теорії. Її реалізація в широкому розумінні ґрунтується на необхідності переходу від адміністративно організованого суспільства до цивілізованого, економічно ефективного, що ґрунтується на консенсусі та гармонізації інтересів різних соціальних, національних, територіально-економічних утворень.

Змістом виховної функції економічної теорії є формування економічної психології кожної людини, соціальної або професійної групи. З цієї точки зору виховна функція тісніше пов’язана з практичною. Практична функція опосередковує зв’язок теоретично-пізнавальної та виховної функцій економічної теорії.

Тема 2. Економічні потреби і виробничі можливості

Мета вивчення теми: зрозуміти і зробити своїм знанням сутність потреб, їх структуру і безмежність, що таке ресурси, їх структура, ринкова форма плати за них, їх обмеженість і економічна ефективність, виробничі можливості зростання економіки.

Головні питання теми

1. Потреби ,блага, їх корисність. Закон зростання потреб. Інтереси.
   
2. Ресурси, сучасна форма плати за них.
   
3. Економічна ефективність і межа виробничих можливостей.
   
4. Втрачені можливості і закон збільшення альтернативних витрат.
   
5. Невикористані ресурси та неефективність.
   
6. Теперішні альтернативи і майбутні можливості. Зростання можливостей економіки.
   
7. Застосування кривої виробничих можливостей в економічній практиці.
   

Джерела інформації для самостійного вивчення

Макконнел К.Р., Брю С.П. Економикс – М.:Республика ,1992. – Том 1, гл.2– С. 36-47.

Основи економічної теорії. Політекономічний аспект за редакцією докторів економічних наук, професорів Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка – Київ: “Вища школа” – “Знання”, 1997. Розділ 6, с. 74-91.

Пол А.Самюелсон, Вільям Д. Нордгауз. Макроекономіка – Київ: “Основи”, 1995. Розділ 2, с. 52-62.

А.С. Гальчинський, П.С. Єщенко, Ю.І. Палкін Основи економічної теорії Київ :“Вища школа”. Розділ 1, с. 30-36.

Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки – Тернопіль: 1998. Розділ 1, параграфи 5, 6.

С. Дзюбик, О. Рибак. Основи економічної теорії. Київ : “Основи”, 1994, частина 1, розділ ІІ ,с. 15-28.

А. Пезенти. Очерки политической экономии капитализма. Москва: “Прогресс” , 1976, том 2 Приложение 1, часть первая, глава 1, с. 345-351.

I. Потреби, блага, їх корисність. Закон зростання потреб. Інтереси

Два фундаментальних факти створюють основу економічної теорії, обіймають всю проблему економії. Вся економічна діяльність людей і економічна теорія про цю діяльність ґрунтується на цих двох фактах. Перший факт: матеріальні потреби окремої людини, суспільства в цілому чи окремих його інститутів, є безмежні, невситимі. Другий факт: економічні ресурси (засоби для виробництва благ) - обмежені.

а) Необхідність. Що таке потреби людей? Найбільша цінність для людей – це життя. Підтримка, покращення, захист життя пробуджує в людей тривогу і усвідомлюється ними як необхідність чи бажання використати, спожити якісь речі чи послуги для цього.

Потреба – це будь-який стан незадоволення людини, з якого вона намагається вийти, чи стан задоволення, який людина намагається продовжити.

Цей стан незадоволеності (чи задоволеності) має різну ступінь інтенсивності. Але інтенсивність потреби кількісно визначити неможливо, так як кількість і інтенсивність потреб дуже мінливі і для кожного індивіда різні в різні відрізки часу.

Потреби як окремої людини, так і спільноти людей, як правило, мають різну ступінь інтенсивності. Тому їх можна класифікувати як потреби первинні і вторинні, породжені існуванням людини як біологічної істоти або породжені існуванням людини як соціальної (суспільної) істоти. Прикладом першої групи потреб – потреби в їжі, одязі, житлі. Прикладом другої групи потреб – освіта, інформація.

П отреби поділяються також на матеріальні та духовні. Класифікують потреби і за ступенем їх реалізації на абсолютні, дійсні і платоспроможні. Абсолютні потреби породжені сучасним рівнем розвитку світової економіки. Дійсні потреби відповідають рівню розвитку економіки певної країни (наприклад, України). Платоспроможні – потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін. За суб'єктами потреби поділяють на:

• індивідуальні, колективні та суспільні;
  
• потреби домогосподарств, підприємств, суспільства.
  

В сукупності потреб виділяють економічні потреби. Задоволення їх обмежено рідкістю ресурсів для виробництва засобів їх задоволення.

б) Блага. Засобами задоволення потреб є блага. Блага – це матеріальні речі і послуги, які використовуються для задоволення потреб. Блага поділяють на економічні і неекономічні. Економічні блага є об'єктами економічної діяльності людини. Економічними благами визначаються лише ті, які можна одержати в кількості, обмеженій в порівнянні з потребами, що вони задовольняють.

Блага поділяють на довготермінові та короткотермінові. Останні можуть задовольнити потребу тільки один раз. Вони повністю використовуються в одному акті споживання.

Особливої уваги заслуговує поділ благ на взаємозамінюючі (субститути, чи замінники, чи конкуруючі в споживанні) і взаємодоповнюючі (компліментарні). Перші можуть замінити один одного в задоволенні одної і тієї ж потреби. Приклад: масло вершкове – маргарин. Другі в змозі задовольнити якісь потреби тільки у випадку, якщо вони використовуються разом. Приклад: автомобіль і бензин, фотоапарат і плівка.

Блага можна класифікувати як теперішні і майбутні. Перші знаходяться в безпосередньому розпорядженні економічного суб'єкта. Другі ж він зможе використати тільки в майбутньому.

Блага також поділяють на прямі і непрямі. Прямі блага безпосередньо споживаються людиною для задоволення якоїсь потреби (їжа, одяг, книга, велосипед). Непрямі (інструментні, чи виробничі) використовуються для виробництва прямого блага.

в) Корисність. Блага задовольняють людські потреби своїми якостями. Матеріальна річ, чи послуга стають благом тільки тоді, коли людина визнає їх корисними для себе.

Корисність якогось блага – є його здатність задовольнити одну чи декілька людських потреб.

Людський досвід показує, що в міру того, коли в одноразовому акті людина споживає все більше і більше якогось блага, потреба насичується, а корисність блага в цей відрізок часу зменшується і може досягти нуля і мінусових значень. Можна стверджувати, що існує закономірність: при споживанні послідовно частин якогось блага кожна додаткова одиниця блага має спадну корисність для споживача.

г) Закон зростання потреб. Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують два процеси – зростання потреб і економію ресурсів для виробництва додаткових благ. Ці два процеси зливаються в один – процес зростання соціально-економічної ефективності. На рівні суспільства цей процес виявляється в тому, що в умовах безмежності потреб суспільство, що прагне забезпечити їх найповніше задоволення, повинно прагнути до всебічної економії ресурсів, їх раціонального поєднання та розподілу між виробництвом різних благ. На цій основі створюються умови для задоволення одних потреб і появи потреб більш високого порядку.

На індивідуальному рівні процес зростання соціально-економічної ефективності виявляється в тому, що кожна людина заінтересована, з одного боку, в максимальному задоволенні потреб, а з другого, завжди намагається зберегти і примножити власні ресурси, перш за все свої трудові ресурси, забезпечити підвищення продуктивності ресурсів.

У структурі потреб відбуваються такі принципові зміни: перехід від домінування економічних потреб до домінування потреб соціальних; від задоволення елементарних потреб – до задоволення потреб на основі індивідуалізованого виробництва; від речової структури споживання – до переважання в них послуг, в тому числі і послуг гуманітарного характеру, спрямованих на розвиток особливостей.

Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Він характеризує не просто зростання, тобто появу все нових і нових потреб, а зміну їх структури, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більш і більш різнобічного, багатого життя.

Кожен крок в розвитку суспільства – це одночасно задоволення потреб на новому, більш високому рівні.

д) Інтереси. Економічний інтерес – це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб.

Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреб. Інтерес виникає, коли задоволення потреб усвідомлюється як конкретна мета (необхідність працювати краще, щоб мати більшу заробітну плату; максимізація прибутку; привласнення товару і т.ін.).

Економічні інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволенню.

По-перше, економічні інтереси знаходять своє вирішення у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб.

По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб.

Економічні інтереси – це причина та умови взаємодії й саморозвитку економічних суб'єктів. Економічні інтереси класифікуються насамперед за суб'єктами реалізації: особисті, групові, всього суспільства.

ІІ. Економічні ресурси, сучасна форма плати за них

Другим фундаментальним фактом економічного життя окремих людей і їх спільнот, як уже відзначалося, є обмеженість, рідкісність ресурсів.

Економічні ресурси – це всі природні, людські і вироблені людьми засоби, які використовуються для виробництва благ.

Найбільш розповсюджена класифікація ресурсів – це матеріальні ресурси (земля і капітал) і людські (праця і підприємницькі здібності).

У поняття “земля” входять всі природні ресурси, що застосовуються у виробничому процесі: орні землі, ліси, родовища мінералів і нафти, водні ресурси.

Поняття “капітал”, або “інвестиційні ресурси”, охоплює всі виготовлені засоби виробництва, тобто інструменти, машини, устаткування, виробниче обладнання, прилади, складські, транспортні споруди, збутова мережа. Процес виробництва і нагромадження цих засобів виробництва називають інвестуванням.

Інвестиційні блага відрізняються від споживних благ тим, що останні задовольняють потреби безпосередньо, тоді як перші виконують це опосередковано, забезпечуючи виробництво споживчих товарів. Гроші у капітал не входять тому, що вони безпосередньо нічого не виробляють. Вони не є економічним ресурсом. В побуті застосовується поняття “грошовий капітал”. Це ті гроші, які призначені для купівлі засобів виробництва, тобто реального капіталу.

Праця – це термін, який позначає всі фізичні і розумові здібності людей, які застосовуються у виробництві благ, за винятком здібності до підприємництва.

Підприємницькі здібності – особливий людський ресурс, що виконує чотири взаємопов'язані функції:

1. Підприємець бере на себе ініціативу поєднання ресурсів в єдиний процесі виробництва благ. Він є рушійною силою виробництва, яке обіцяє дати прибуток.
   
2. Підприємець приймає основні рішення у процесі ведення справи, рішення, які визначають курс діяльності підприємства.
   
3. Підприємець – це новатор, який ініціює виробництво більш досконалих, чи нових продуктів, вдосконалення і застосування нових технологій, вдосконалює і запроваджує більш ефективні організаційні форми бізнесу.
   
4. Підприємець – це людина, яка йде на ризик, виконуючи попередні три функції. Він весь час знаходиться перед перспективою мати прибуток і його збільшувати, чи втрачати частину або весь прибуток і можливістю банкрутства.
   

Матеріальні і людські ресурси віддаються приватним підприємствам в обмін на гроші. Ці гроші складають доход власників ресурсів (домогосподарств). І в залежності від особливостей утворення цього доходу, він приймає свої особливі форми: заробітної плати, ренти, процента, прибутку. Доход, отриманий від надання землі, називається рентою; доход, отриманий від капіталу – процент. Доход від праці – заробітна плата. Доход від підприємництва – прибуток, який може мати й від’ємне значення , і тоді його називають збитком.

ІІІ. Економічна ефективність і межа виробничих можливостей

Основний напрямок економічної практики – скорочення витрат ресурсів на виробництво одиниці продукту. Економічна теорія шукає шляхи скорочення витрат. Це наука про ефективне використання рідкісних ресурсів.

Ефективність економіки характеризує зв'язок між кількістю ресурсів, що застосовуються у процесі виробництва, і отриманою в результаті кількістю благ.

Суспільство бажає отримати максимальну кількість благ, виготовлених з його обмежених ресурсів. Щоб цього домогтися, воно має забезпечити і повну зайнятість наявних ресурсів,і повний обсяг виробництва благ.

Повна зайнятість означає повне використання всіх наявних для виробництва ресурсів. Відсутнє безробіття, капітал не простоює, земля не гуляє.

Повний обсяг виробництва означає, що ресурси треба розподілити на виробництво кожного блага так, щоб одержати максимальну сукупну корисність. Повний обсяг виробництва передбачає застосування найкращих, найпередовіших із наявних технологій. Оскільки ресурси рідкісні, економіка повної зайнятості, повного обсягу виробництва не може забезпечити необмежений випуск благ. В кожний відрізок часу існує певна межа виробничих можливостей.

Для з'ясування межі виробничих можливостей зробимо деякі припущення. Припустимо, що економіка функціонує в умовах:

• повної зайнятості і досягає повного обсягу виробництва;
  
• наявні ресурси (чинники виробництва) постійні як за кількістю так і за якістю;
  
• технологія виробництва – незмінна в межах часу нашого аналізу;
  
• економіка виробляє всього два блага.
  

Відомо, що блага поділяються на блага безпосереднього споживання і інвестиційні блага. Тому і ресурси для їх виробництва поділяються відповідним чином. При повній зайнятості ресурсів і повному обсязі виробництва суспільство не може збільшити виробництво споживчих благ (таке збільшення повніше задовольнило б потреби в поточному періоді), не скорочуючи виробництво інвестиційних благ (таке скорочення негативно вплинуло б на споживання в майбутньому). Суспільство кожен раз повинно вибирати, в якій комбінації (кількісному співвідношенні) виробляти споживчі і інвестиційні блага. Суспільство може направити всі ресурси на виробництво споживчих благ і таким чином буде забезпечено максимально можливе задоволення потреб в теперішньому періоді. Але це мінімізує споживання в майбутньому. Чи навпаки, суспільство спрямує всі ресурси на виробництво інвестиційних благ. Це мінімізує споживання в поточному періоді, але створить максимально можливі умови для виробництва споживчих товарів в майбутньому. Між цими двома альтернативами існує безліч інших.

Таблиця 2 - 1. Можливості виробництва споживчих та інвестиційних

товарів

Деякі варіанти можливостей (комбінацій)	Альтернативні можливості виробництва
	Споживчі товари	Інвестиційні товари
А	0	20
Б	9	16
В	17	12
Г	24	8
Д	28	4
Е	30	0

Ця таблиця демонструє п'ять можливих комбінацій. Між ними існує безліч інших комбінацій. Кожна комбінація не може повторюватися при незмінних умовах. Використавши значення таблиці, можна накреслити графік, крива якого буде демонструвати всі можливі комбінації виробництва цих благ. Ця крива називається кривою виробничих можливостей (КВМ). Вона відображає межу виробничих можливостей (МВМ).

Межа виробничих можливостей – це ряд показників максимального виробництва благ у всіх можливих співвідношеннях (комбінаціях) в умовах повної зайнятості ресурсів і повного обсягу виробництва.


I
V. Втрачені можливості і закон збільшення альтернативних витрат

Економіка є ефективною у разі, якщо суспільство не може збільшити виробництво якихось одних благ, не зменшуючи виробництво інших. Ця ситуація виникає в умовах повної зайнятості ресурсів і повного обсягу виробництва.

Кількість одних благ, від виробництва яких треба відмовиться для збільшення виробництва інших за умов повної зайнятості і повного обсягу виробництва називають альтернативними витратами.

Наприклад: в таблиці і на малюнку 2-1 перехід від виробництва благ в комбінації Б до комбінацію В призведе до збільшення виробництва споживчих благ на 8 одиниць, але і до зменшення виробництва інвестиційних товарів на 4 одиниці. Це закономірність. Сутність її: якщо суспільство хоче мати більшу кількість будь-якого блага, то, звичайно, необхідно платити за нього додаткову ціну, виражену в інших благах, якими воно жертвує. І ці жертви є зростаючими. На малюнку 2-1 збільшення виробництва інвестиційних товарів від комбінації Д до Г примушує зменшити виробництво споживчих товарів на 2 одиниці, а ще одне збільшення виробництва інвестиційних товарів на ту ж величину, на 4 одиниці (від Г до В) примушує відмовитися від виробництва споживчих товарів вже на 3 одиниці. Від В до Б збільшення інвестиційних благ на 4 одиниці приведе до зменшення споживчих благ на 4 одиниці.

Це явище пояснюється тим, що одні і ті самі ресурси мають різну продуктивність при використанні їх для виробництва різних благ. Якщо суспільство нарощує виробництво інвестиційних товарів, то на кожну додаткову їх одиницю застосовуються все менш продуктивні ресурси, що вилучені з виробництва споживчих товарів. А тому їх потрібно все більше і більше. Цю закономірність назвали законом зростання альтернативних витрат.

Сутність закону зростання альтернативних витрат виражається в тім, що в умовах повної зайнятості ресурсів і повного обсягу виробництва збільшення виробництва на кожну додаткову одиницю якогось одного продукту примушує скорочувати виробництво якихось інших продуктів на все більшу і більшу величину.

V. Невикористані ресурси та неефективність

До цього аналізувалась економіка, яка досягла повної зайнятості та повного обсягу виробництва. Але на практиці економіка здебільшого не досягає межі виробничих можливостей. В цьому разі частина наявних ресурсів не застосовується у виробництві, а продукти не виробляються з найнижчими витратами. На малюнку 2-1 цей стан економіки в точці З, та будь-які інші точки, що знаходяться на площі, яка обмежена віссю Х і віссю У та кривою виробничих можливостей. Така економіка є неефективною. Вихід зі стану неефективності можна здійснити в трьох варіантах: 1) всі незайняті ресурси використати для збільшення виробництва споживчих благ (на малюку 2-1 цей варіант 3К; 2) всі незайняті ресурси використати на виробництво тільки інвестиційних благ (на малюнку 2-1 це варіант 3Л); 3) можна використати незайняті ресурси для збільшення виробництва як споживчих та і інвестиційних благ в різних співвідношеннях. На малюнку 2-1 цей варіант відображається позицією 3М.

VI. Зростання можливостей економіки

Відомо, що потреби окремої людини і суспільства безмежні. Для їх задоволення суспільство дбає про збільшення виробничих можливостей. Це здійснюється у двох напрямках:

• збільшення пропозиції ресурсів;
  
• технічний прогрес.
  

Збільшення пропозиції ресурсів залежить від зростання населення країни, що призводить до збільшення людських ресурсів. Збільшується виробництво капітальних благ. Відкриваються нові джерела мінеральних ресурсів. Осушення боліт, іригація земель збільшують площі орних земель.

Технічний прогрес дає змогу вдосконалювати, чи виробляти нові блага, підвищувати їх корисність, а також удосконалювати технології виробництва благ. Підвищуючи ефективність виробництва, технічний прогрес дає можливість суспільству виробляти більше благ з незмінної кількості ресурсів.

Вказані вище напрямки збільшення виробничих можливостей зміщують криву виробничих можливостей вправо (малюнок 2-1, друга крива виробничих можливостей). Але це не вказує на те, що реальне виробництво виходить автоматично на нову межу виробничих можливостей. Можливості можуть бути збільшені, а виробництво може залишатися в середині цієї нової межі. Це залежить від здатності ефективно використати додаткові ресурси і нові технології.

В значній мірі ефективність використання ресурсів і технологій залежить від вибору розподілу ресурсів на виробництво споживчих і інвестиційних благ. Теперішній вибір точки на кривій виробничих можливостей економіки є основним фактором майбутнього положення кривої виробничих можливостей і досягнень реальної економіки. Якщо буде зроблено поточний вибір на користь збільшення виробництва інвестиційних благ ( капіталу ) і зменшення обсягу споживчих благ, то це призведе до збільшення виробничих можливостей в майбутньому і крива виробничих можливостей переміститься вгору і вправо. Це дозволить економіці виробляти більшу кількість кожного виду продуктів. А якщо нинішній вибір точки на кривій виробничих можливостей буде на користь споживчих товарів, то виробничі можливості в майбутньому зменшаться і крива переміститься вниз і ліворуч.

VII. Застосування кривої виробничих можливостей в економічній практиці

В попередньому розділі застосування кривої виробничих можливостей розглядалось на макроекономічному рівні. Але і на мікроекономічному рівні існують проблеми рідкісності ресурсів, вибору альтернатив і альтернативних витрат. Так, індивіди одержують обмежені грошові доходи, тому що вони вкладають обмежену кількість ресурсів у виробничий процес. Обмежений особистий бюджет примушує робити вибір при купівлі товарів та послуг.

Межа виробничих можливостей ілюструє загальний факт, що ми завжди вибираємо між обмеженими можливостями. Люди завжди мають обмежений час для різних видів діяльності.