Конспект лекцій для дистанційного навчання студентів економічних спеціальностей

Вид материала

Конспект

Содержание Мета вивчення теми Головні питання Витрати переливу Вигоди переливу Податки і крива Лаффера Бюджетний дефіцит і державний борг Принципи оподаткування Принцип отриманих благ Принцип платоспроможності

Подобный материал:

• Конспект лекцій побудовано за вимогами кредитно-модульної системи організації навчального, 2613.75kb.
• Конспект лекцій для студентів спеціальностей 030508 І 030508 "Фінанси І кредит" денної, 4154.08kb.
• Опорний конспект лекцій з дисципліни „ правознавство (для студентів денної І заочної, 1124.35kb.
• Конспект лекцій з курсу „ системи технологій" для студентів 1-3 курсів усіх форм навчання, 869.86kb.
• Конспект лекцій по дисципліні: "Фінансовий менеджмент" для студентів спеціальностей:, 286.79kb.
• Конспект лекцій з курсу "математичні моделі соціально-економічних процесів" (для студентів, 8.32kb.
• Конспект лекцій з курсу «Економіка підприємств електротранспорту», 2178.24kb.
• Конспект лекцій Серія а 4 Київ 2005 Головний редактор Ярослав Головко, 4770.79kb.
• Н.І. Гордієнко аудит І ревізія конспект, 1082.3kb.
• Н.І. Гордієнко Біржова І банківська справа Конспект, 3107.24kb.

Тема 7. Економічна роль держави

Мета вивчення теми: досягти розуміння і знання ролі держави в забезпечені ефективного функціонування ринкової економічної системи, механізмів впливу держави на економічні процеси і межі втручання її в економічну діяльність суспільства.

Головні питання

1. Об'єктивні причини необхідності втручання держави в ринкову економіку.
   
2. Економічні функції держави:
   

А) Створення правової бази для ефективного функціонування ринкової економіки.

Б) Захист конкуренції.

В) Перерозподіл доходу.

Г) Перерозподіл ресурсів для виробництва суспільних благ і усунення побічних ефектів.

Д) Зменшення інфляційних явищ і безробіття.

3. Важелі виконання державою своїх економічних функцій.
   
4. Державний сектор економіки.
   
5. Ефективність державного сектору економіки.
   
6. Кругообіг ресурсів продукту і доходу в ринковій економічній системі з врахуванням економічної діяльності держави.
   

Джерела інформації для самостійного вивчення

Макконнелл Кємптел Р., Брю Стенли Л.-М.: Республіка, 1992 – Том 1, гл 6, с. 94-103; гл 8, с.117-129.

Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії – Київ: Основи, 1994, частина ІІ, гл VIII, с.105-131.

Менкью Н. Грегори. Принципы экономики. Санкт-Петербург – Москва – Харьков – Минск, 1999, часть 4, гл 10-12, с. 219-273.

Макроекономіка. За редакцією доктора економічних наук А.Г. Савченка. Київ: “Либідь”, 1995, с. 93-102.

Єлізабет Дербін, Олександр Кілієвич. Економічна теорія і державний сектор. Київ: Видавництво УАДУ, 1997, с. 7-32.

І. Об’єктивні причини необхідності втручання держави в регулювання ринкової економіки

В темі 3 “Економічні системи…” були визначені основні риси ринкової змішаної економіки. Одна з них та, що до суто ринкових механізмів регулювання економіки додані механізми регулювання, застосовані державою.

В темі 5 “Конкурентна ринкова система…” встановлені недоліки ринкової системи досконалої конкуренції. В даній темі розглядаються проблеми підвищення ефективності ринкової економіки через залучення держави до її регулювання в напрямку більш повного задоволення потреб суспільства.

Як було з’ясовано, ринковий механізм об'єднує виробників і споживачів в єдину економічну систему, підпорядковує виробництво вимогам задоволення суспільних потреб через платоспроможні потреби. Крім того, він стимулює розробку та впровадження у виробництво науково-технічних досягнень, зменшення витрат, підвищення якості товарів, постійне розширення їх асортименту, що в кінцевому підсумку забезпечує підвищення продуктивності суспільної праці. І, нарешті, він виконує велику селективну (вибіркову) функцію серед товаровиробників. Із товарного виробництва вибувають неефективні господарські суб'єкти. Все це оптимізує економіку, підвищує її ефективність. Але ринковий механізм не має достатньо надійного безперебійного внутрішнього механізму уникнення затяжного спаду виробництва, високого рівня інфляції, надмірного рівня безробіття.

Ринкова система враховує лише ті потреби суспільства, які виявляються через платоспроможність споживачів. Ринкова економіка не має механізму, який здатний задовольняти колективні потреби, пов'язані з державним регулюванням суспільного життя, правоохоронним його забезпеченням, обороною країни, розвитком фундаментальної науки, захистом і розвитком культури, освіти, транспортної інфраструктури і таке інше.

Взаємодія людей через ринковий механізм породжує деякі негативні побічні ефекти, що є зовнішніми стосовно ринку. До них належать: надмірна поляризація людей стосовно рівня доходів, нерівномірний розвиток окремих регіонів, порушення екологічних умов життя людей, значні відхилення від стандартів якості споживчих товарів, використання ресурсів окремими галузями в більшій чи меншій кількості відносно оптимального обсягу.

Перелічені обмеження ринкового механізму можуть компенсуватися в певній мірі за допомогою держави. Тому держава на сучасному етапі розвитку ринкової економіки виконує роль суб'єкта регулювання економіки і утворює державний сектор економіки.

ІІ. Економічні функції держави

В якості регулятора економічного життя суспільства держава виконує багато економічних функцій. Але основними з них є:

1. Забезпечення правової бази і громадської атмосфери, необхідної для ефективної економічної діяльності суспільства.
   
2. Захист конкуренції.
   
3. Перерозподіл доходу та багатства для забезпечення стабільності суспільства.
   
4. Коригування розподілу ресурсів з метою його оптимізації.
   
5. Підтримка високого рівня зайнятості і стабільності цін, економічного зростання.
   

Розглянемо кожну функцію детальніше.

А) Забезпечення правової бази і сприятливої громадської атмосфери.

Раніше було визначено, що основою ринкової економіки є приватна власність на ресурси. Держава створює необхідні правові засади закріплення відносин приватної власності і їх належного регулювання, встановлює єдині правила взаємодії приватних власників між собою і державою, виступає в якості арбітра.

Держава надає послуги економічним суб’єктам по забезпеченню правопорядку в суспільстві. Нею встановлюються стандарти виміру ваги і якості продукції.

Державою створюється і підтримується в ефективному стані грошова система.

Б) Захист конкуренції.

Конкуренція є основним регулятором ринкової економіки. Вона підпорядковує виробників і постачальників ресурсів задоволенню потреб споживачів, забезпечує їх суверенітет. Конкуренція робить споживача господарем, ринок – його агентом, а підприємства – його слугою.

Наявність монополії змінює ситуацію. Продавців стає так мало, що кожен продавець може значно вплинути на обсяг пропозиції, на ціну продукту для власної вигоди. Господарем в економіці стає виробник. Він підпорядковує виробництво своїй вигоді, зменшує обсяги виробництва і підвищує ціни для отримання монопольно високого прибутку. Монополія породжує нераціональний розподіл ресурсів.

Існує два види монополії. Перший вид – комерційні монополії в галузях, де є можливість існуванню конкуренції, яка забезпечує досягнення мінімальних витрат ресурсів на одиницю продукції. Таких галузей більшість. В цих галузях держава застосовує заходи з недопущення утворення монополій.

Другий вид – природні монополії. Вони існують в таких галузях, де витрати на створення конкурентних умов дуже великі, і перевищують вигоди від конкуренції. Держава не заважає їх існуванню, а обмежує застосування монополіями свого монопольного стану і підтримує ціни на рівні, прийнятному для споживачів.

В) Перерозподіл доходу.

Ринковий механізм не враховує моральні принципи в сфері розподілу доходів і багатства. Він створює великий розрив в доходах багатих і бідних. Ринковий механізм забезпечує кожному такий доход, який людина заробила своєю працею або отримала від продажі власного матеріального ресурсу, заробленого або отриманого в спадщину. Виникає значна нерівномірність розподілу суспільного продукту, а це викликає нестабільність в країні, надмірну напругу в стосунках між різними верствами населення.

Суспільство покладає на державу відповідальність за стабільність в ньому і надає право перерозподіляти доходи в бік зменшення розриву між багатими і бідними.

Г) Перерозподіл ресурсів.

Існує два випадки, коли ринковий механізм розподіляє ресурси неефективно. Перший випадок пов'язаний з економічним явищем, коли ринкова рівновага встановлюється на рівні, який не є оптимальним, з точки зору найкращого задоволення потреб суспільства. Другий випадок пов'язаний з ситуацією, коли ринковий механізм зовсім не виділяє ресурси на виробництво дуже важливих для суспільства благ, а тому і не досягається максимальна ефективність економіки.

Перший випадок виникає в зв'язку з переливами ресурсів (побічними ефектами). Другий – з виробництвом колективних благ.

Встановлено, що однією з якостей конкурентної ринкової системи є ефективний розподіл ресурсів. Це виявляється в тому, що досягнення рівноважного обсягу виробництва є одночасно досягненням оптимального обсягу виробництва.

Такий висновок базується на допущенні, що всі вигоди і витрати, пов'язані з виробництвом і споживанням будь-якого продукту, дістаються продавцям і покупцям і відображаються на кривих попиту і пропозиції кожного товару.

Але в економіці мають місце так звані переливи, коли вигоди або витрати, пов'язані з виробництвом чи споживанням товару “переливаються” до третьої сторони, що не є безпосереднім покупцем чи продавцем даного товару. Розрізняють витрати і вигоди переливу.

Витрати переливу. Існують продукти, виробництво або споживання яких покладає на третю сторону некомпенсовані витрати і ці витрати називаються витратами переливу. Прикладом може бути металургійне, хімічне або інші шкідливі виробництва, які забруднюють землю, воду, повітря, тобто навколишнє середовище, і завдають шкоди здоров'ю людей. Громада несе витрати переливу, які їй не відшкодовуються виробниками через ринковий механізм. Якщо фірма уникає витрат, пов'язаних з захистом навколишнього середовища, то її крива пропозиції лежатиме правіше (S), ніж у випадку, якби вона повністю несла витрати виробництва (S₁) (Мал. 7-1). Це призводить до збільшення обсягу виробництва даного виду продукту (Q) і надмірного виділення ресурсів для його виробництва. Виникає проблема коригування витрат переливу. Влада повинна здійснити заходи, щоб змусити фірму оплачувати витрати переливу і скоригувати надлишковий розподіл ресурсів на це виробництво. Для цього уряд використовує, по-перше, законодавство, яке змушує забруднювачів довкілля під загрозою судового переслідування нести витрати, пов'язані з виробництвом. Фірми змушені купувати і встановлювати устаткування для захисту навколишнього середовища; по-друге, спеціальні податки, які приблизно дорівнюють витратам переливу, і за допомогою яких уряд перекладає витрати переливу на фірми.

В результаті і в першому і в другому випадках витрати фірм збільшуються і крива пропозиції зміщується ліворуч (S₁). Рівноважний обсяг виробництва зменшуються (Q₁) і використання ресурсів скорочується.

На малюнку ситуація з витратами переливу має такий вигляд.




Мал. 7-1. Витрати переливу


Вигоди переливу. Прикладом вигод переливу може бути профілактика інфекційних захворювань, освіта. Вакцинація проти інфекційних захворювань приносить вигоду не лише споживачеві, який купив цю послугу, а і суспільству в цілому і окремим невакцинованим людям завдяки сповільненню поширення хвороби. Освіта також вигідна не лише індивідуальному споживачеві (чим вища освіта, тим більше доход), а й усьому суспільству. Зростає продуктивність праці, ефективність економіки в цілому, що вигідно не лише тим, хто отримав освіту, а всій громаді. Освіта підвищує інтелектуальний рівень громади, зростає її здатність зробити правильний політичний вибір, що також вигідно всьому суспільству.

Але ринок не враховує вигоди переливу і виділяє недостатньо ресурсів для виробництва цих товарів та послуг. Крива ринкового попиту відображає лише приватні вигоди і не враховує сумарні вигоди. Крива попиту розташована лівіше, ніж це було б у випадку врахування всіх вигод (Мал. 7-2а).

Виникає проблема коригування розподілу ресурсів. Вона вирішується державою, по-перше, шляхом збільшення попиту (Мал. 7-2б). Наприклад, використовуючи систему продовольчих талонів для сімей з низькими доходами, вона тим самим збільшується попит на продукти харчування. Крива попиту зсувається праворуч (Д – Д₁), рівноважний обсяг виробництва збільшується від Q до Q₁ і відповідно збільшується використання ресурсів.

По-друге, збільшення пропозиції (Мал. 7-2в). Держава може видавати субсидії: виробничникам, учбовим і медичним закладам, що збільшує пропозицію товарів та послуг. Крива пропозиції зміщується вправо (S – S₁). Відповідно збільшується рівноважний обсяг виробництва (Q – Q₁) і здійснюється коригування розподілу ресурсів.

а
) приклад вигід переливу





б) Коригування дефіциту ресурсів: – з боку попиту



в) Коригування дефіциту ресурсів: – з боку пропозиції

мал. 7-2

Якщо вигоди переливу дуже великі, то держава бере на себе фінансування таких галузей, або, перетворивши їх на державну власність, організує виробництво так званих громадських або колективних благ та послуг.

Ринкова система виробляє індивідуальні блага. Ці товари можна розділити на достатньо маленькі одиниці, щоб їх могли купити окремі споживачі. На них розповсюджено принцип виключення. Суть його в тому, що ті, хто хочуть і можуть платити рівноважну ціну, отримують продукт, а ті, хто не в змозі це зробити, не отримують вигоди від продукту.

Але існують блага, які називаються колективними чи громадськими. Вони є неподільними. Ринковий сектор ці блага у виробництво не включає і ресурси на їх виробництво не виділяє. На них не розповсюджується принцип виключення, тому що не існують ефективні способи відсторонення від споживання цих товарів тих індивідів, які отримують вигоди від споживання продуктів без відшкодування їх виробництва.

Колективні блага задовольняють потреби самим фактом їх виробництва.

Класичним прикладом громадського блага є маяк на небезпечному узбережжі. Його світло служить усім кораблям. Принцип виключення тут застосувати неможливо і тому у приватних підприємств немає економічних стимулів будувати, або купувати маяки. І хоча загальні вигоди від маяка значно перевищують затрати на його будівництво, ринок не виділяє ресурси на виробництво цього блага.

Є ще так звані квазісуспільні блага (автомагістралі, бібліотеки, музеї, парки, поліцейський і пожежний захист). Вони можуть підпадати під принцип виключення. Але цим благам притаманні великі вигоди переливу. Їх ринковий сектор виробляє менше за оптимальну кількість. Держава бере на себе виділення ресурсів на їх виробництво до оптимального обсягу.

Виникає проблема перерозподілу ресурсів з виробництва товарів індивідуального споживання на виробництво громадських благ. Вона вирішується, перш за все, шляхом державних податків і видатків. Податки на фірми і домогосподарства зменшують попит на товари і послуги у приватному секторі, що, у свою чергу, знижує і попит на ресурси. Державні видатки використовуються на придбання ресурсів для виробництва громадських благ.

Види і обсяги виробництва громадських благ у цивілізованих суспільствах визначаються політичними методами, передусім шляхом голосування в представницьких органах влади.

Д) Стабілізація економіки.

Однією з найважливіших сучасних економічних функцій держави є підтримка високого рівня зайнятості ресурсів, стабільності цін і економічного зростання.

Економічна наука дійшла висновку, що обсяг виробництва в країні безпосередньо залежить від загального, або сукупного обсягу видатків. Але сукупні видатки періодично то збільшуються, то зменшуються. Тому зайнятість ресурсів і рівень цін змінюються. Періодично виникають значне безробіття або інфляція (загальне зростання цін).

Держава може збільшувати чи зменшувати податки і видатки так, щоб у суспільстві підтримувати високий рівень зайнятості і низькі темпи інфляції.

ІІІ. Інструменти виконання державою своїх економічних функцій

Свої економічні функції держава здійснює з допомогою певних інструментів (регуляторів). Залежно від їхньої природи, всі державні інструменти можна поділити на три види: правові, адміністративні та економічні.

До правових інструментів належать законодавчі та підзаконні документи, які регламентують основні норми і правила економічної діяльності господарських суб'єктів. Серед правових інструментів найбільш важливими для здійснення економічних функцій державою є закони про власність, підприємництво, підприємство, інвестиційну та зовнішньоекономічну діяльність, банківську і страхову справу, податки, ціни, про соціальний захист населення. Правові регулятори визначають загальну межу державного втручання в економіку.

Адміністративні інструменти – це укази, постанови та розпорядження виконавчих органів, які дозволяють, забороняють, обмежують чи нормують окремі види економічної діяльності.

Найважливішу роль у виконанні державою економічних функцій відіграють економічні інструменти. До головних з них належать: макроекономічне індикативне (прогнозне або рекомендаційне) планування, податки, гроші, кредит, ціни, заробітна плата.

Слід зазначити, що використання державою своїх інструментів для здійснення економічних функцій може породжувати не лише позитивний результат, а й негативні наслідки.

Здійснення державою економічних функцій спрямовується як на досягнення стратегічних цілей, так і тактичних.

Головне завдання довгострокового регулювання полягає в проведенні структурних зрушень в економіці, розвитку наукоємних виробництв, піднятті відсталих в економічному відношенні районів.

Короткострокове регулювання – це, перш за все, антициклічне регулювання, основою якого є вплив на сукупний попит.

За характером впливу на господарські суб’єкти розрізняють інструменти (регулятори) прямої і непрямої регулюючої дії.

Пряме регулювання – це вплив держави на економічні процеси за допомогою безпосереднього використання відповідних регуляторів.

Непряме регулювання економіки – це вплив держави на господарську діяльність через внесення змін в умови функціонування ринкового механізму.

IV. Державний сектор економіки

Сутність державного сектору економіки.

Виконуючи свої економічні функції і застосовуючи економічні регулятори, держава діє у якості самостійного господарського суб’єкта, утворює державний сектор в економіці. Його частка різна в різних країнах.

Державний сектор у традиційному розумінні є сукупність державних підприємств. Це підприємства, що виробляють суспільні (громадські) та квазісуспільні блага. Вони діють на основі державної власності.

Однак в широкому розумінні державний сектор включає в себе, крім державної власності і державних підприємств, всю сукупність форм участі держави у виробництві, розподілі, обміні і споживанні товарів та послуг.

Між діяльністю приватного і державного секторів економіки існують фундаментальні відмінності. Основні з них такі:

• державний сектор створюється і функціонує для безпосередньої реалізації інтересів суспільства в цілому, а не окремих його суб’єктів, для задоволення суспільних потреб;
  
• державний сектор функціонує на примусовій основі, а приватний – на добровільній. Доходи і видатки домогосподарств і підприємств є результатом їх добровільних рішень відносно купівлі та продажу товарів і ресурсів. Державні надходження доходів відбуваються завдяки примусовому оподаткуванню державою інших економічних суб’єктів. Домогосподарства і підприємства не мають вибору, вони вимушені платити податки.
  

Вплив держави на економіку є найбільш відчутним через оподаткування і державні видатки. Тому розглянемо державний сектор економіки як отримувача і розпорядника доходів.

Як розпорядник доходів держава здійснює: а) державні закупки; б) трансфертні платежі – виплати певним верствам населення допомоги по безробіттю, по соціальному страхуванню і забезпеченню, допомоги ветеранам війн та інше; в) виплати державного боргу.

Між державними закупками і трансфертними платежами існує суттєва відмінність.

Державні закупки називають виснажливими, тому що вони пов’язані з вилученням ресурсів з виробництва індивідуальних (особистих) товарів та послуг (з приватного сектору економіки), і спрямовуються державою на виробництво суспільних благ.

Трансфертні платежі не впливають на збільшення суспільних благ за рахунок індивідуальних (особистих) благ, а змінюють тільки особисте споживання. Вони зменшують доходи багатих за рахунок більшого оподаткування (що скорочує споживання предметів розкоші) і збільшує доходи бідних, що збільшує споживання предметів широкого вжитку. Їх називають невиснажливими. В сучасних умовах державний сектор збільшується. Основними чинниками, що спонукають суспільство вимагати від держави все більшого втручання в економіку, є:

• необхідність оборони країни від можливих зовнішніх насильницьких втручань (наукомісткість озброєнь швидко збільшується, а це збільшує витрати);
  
• боротьба з міжнародним тероризмом;
  
• ріст народонаселення чи стимулювання народжуваності і вирішення інших демографічних проблем;
  
• урбанізація і зростання попиту на суспільні блага;
  
• підвищення якості навколишнього середовища, здійснення запобіжних заходів попередження екологічних катастроф і їх ліквідації;
  
• необхідність подолання і недопущення зростання бідності.
  

Для здійснення цих завдань держава постійно знаходиться у фінансових відносинах з іншими суб’єктами господарювання, основою яких є державний бюджет.

Бюджет – це грошове вираження збалансованого кошторису доходів та видатків держави за певний період.

Податки і крива Лаффера

Основним інструментом створення доходів держави в сучасних суспільствах є податки. Вони виконують три економічні функції: а) розподільчу – перерозподіл вартості створеного ВВП між державою і юридичними та фізичними особами, б) фіскальна – централізація частини ВВП у бюджеті держави на загальносуспільні потреби, в) регулююча – вплив податків на різні сторони діяльності їх платників.

Розрізняють джерело і об’єкти оподаткування

Джерело оподаткування – доход суспільства. Об’єкти оподаткування – доходи, майно, земля.

За механізмами формування податки поділяють на дві групи: прямі і непрямі.

Прямі податки – вилучення частки доходу безпосередньо у власників майна, землі, одержувачів доходів.

Непрямі податки – вилучення частки доходів у сфері реалізації або споживання товарів та послуг. Сплачують їх виробники продуктів, але в дійсності вилучається частка доходу споживачів через включення податків в ціну товарів та послуг.

В системі оподаткування важливу роль грають податкові ставки.

Податкова ставка – це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування. Визначають граничну і середню податкові ставки.

Відношення приросту виплачуваних податків до приросту доходу – це гранична податкова ставка.

Середня податкова ставка – це відношення обсягу податків до величини доходу, який оподатковується.

Існує певна закономірність зв’язку між податковими ставками та обсягами податкових надходжень. Ця закономірність виражається кривою Лаффера. Вона має такий вигляд (мал. 7-3).

У відповідності до кривої Лаффера, від “0” до “М” більші значення податкової ставки будуть визначати більші податкові надходження (від “0” до “Q”). Але подальше збільшення податкової ставки призведе до зменшення стимулів виробництва, а тому і податкових надходжень. В Україні йде пошук таких податкових ставок, які були б оптимальними, забезпечували б максимальні податкові надходження і зберігали максимальну мотивацію до підприємницької діяльності, що є вирішальним для економічного зростання.




Мал. 7-3

Бюджетний дефіцит і державний борг

Нерідко в різних країнах виникає ситуація, коли надходження до бюджету менші, ніж державні зобов’язання по видаткам. Виникає бюджетний дефіцит.

Причинами дефіциту держбюджету є:

• падіння доходів в умовах спаду економіки;
  
• зменшення приросту національного доходу;
  
• зменшення податкових надходжень в зв’язку зі збільшенням податкової ставки;
  
• збільшення бюджетних витрат;
  
• непослідовна фінансово-економічна політика;
  

Бюджетний дефіцит призводить до існування державного боргу.

Державним боргом називається нагромаджена сума позичених державою коштів для фінансування дефіцитів.

Економічні наслідки державного боргу:

• скорочення споживання населенням країни;
  
• витіснення приватного капіталу з економіки країни, що обмежує подальше зростання економіки;
  
• збільшення податкових ставок і податків, що виступає антистимулом економічної активності;
  
• перерозподіл доходу на користь власників державних облігацій.
  

Принципи оподаткування

Існує два принципи оподаткування, з точки зору розподілу податкового тягаря: 1) принцип отриманих благ; 2) принцип платоспроможності.

Принцип отриманих благ передбачає, що для фінансування виробництва певних благ треба оподатковувати тих осіб, які використовують ці блага для задоволення своїх потреб.

Цей принцип частково застосовується в тих випадках, коли благо використовують окремі особи і воно є додатковим відносно інших осіб, яким воно не є корисним чи значно менш корисне (оподаткування транспортних засобів).

Принцип платоспроможності базується на ідеї, що тягар оподаткування розподіляється в залежності від рівня конкретного доходу особи.

У відповідності до цього принципу, особи, що мають вищі доходи, сплачують більший податок, як в абсолютних, так і у відносних значеннях.

Принцип платоспроможності ґрунтується на тому, що одна і та ж сума податку, вилучена у бідної і багатої особи, є більшою жертвою для бідної, ніж для багатої людини.

Застосування цих принципів залежить від встановлених державою податкових ставок і того, як вони змінюються у відповідності до зростання доходів окремих осіб.

Тому податки поділяють на 3 види: прогресивні, пропорційні і регресивні.

1. Податок є прогресивним, якщо середня податкова ставка підвищується в залежності від зростання доходу, і з кожної додаткової одиниці доходу вилучається все більша величина податку.
   
2. Регресивний податок – податок, середня ставка якого зменшується із зростанням доходу. З кожної додаткової одиниці доходу вилучається все менша його величина.
   
3. Пропорційний податок – коли середня податкова ставка залишається незмінною.
   

Юридичні і фізичні особи можуть перекладати податковий тягар на інших осіб. Наприклад, акцизний податок. Оподатковуються продавці, а сплачують покупці. Це тому, що продавці цей податок включають в ціну підакцизного товару.

V. Ефективність державного сектора економіки

Концепція ефективності є головною у вивченні економічної теорії і в практичній економічній діяльності. Згадаймо, що економісти вкладають в поняття ринкової ефективності. По-перше, це повна зайнятість наявних ресурсів. По-друге, це найкращий, оптимальний розподіл ресурсів на виробництво благ. Ресурси розподілені так, що досягнуто повний обсяг виробництва. Сукупний продукт виробляється в такій комбінації товарів та послуг, коли вони найповніше задовольняють потреби суспільства.

Максимальне задоволення досягається тоді, коли суспільство не може збільшити сукупність корисності шляхом зміни виробництва на іншу комбінацію товарів та послуг. По-третє, має бути досягнута рівновага, баланс між споживачами та виробниками. Це гарантує максимізацію задоволення потреб і відшкодування витрат на виробництво при встановленні мінімально можливих цін.

Як держава забезпечує ефективність економіки країни? Вона змінює структуру сукупного продукту. Це оптимізує задоволення потреб.














Мал. 7 – 4

Тому, головною проблемою держави є визначення, наскільки треба скоротити виробництво індивідуальних (особистих) благ, щоб вивільнити ресурси для виробництва суспільних (колективних) благ і навпаки. Це можна продемонструвати з допомогою графіку кривої виробничих можливостей (мал. 7-4). Наприклад, припустімо, що виробництво сукупного продукту в точці “В” є оптимальним для відповідного часу. А законодавчі установи держави визначили виробництво більшої чи меншої кількості колективних товарів (на рівні точок В₁ чи В₂). Такими діями держава розширює чи звужує сферу своєї економічної діяльності (збільшується чи зменшується зовнішня та внутрішня безпека суспільства, будівництво і підтримка в належному стані доріг, фундаментальні наукові дослідження, охорона здоров’я тощо).

Друга проблема пов’язана з підвищенням ефективності виконання державою своїх економічних функцій (ефективного функціонування державного сектора економіки). Тут основним є продуктивність ресурсів, які використовуються в державному секторі, що пов’язано, перш за все, з мірою подолання корумпованості, хабарництва, марнотратства.

Забезпечення ефективності виконання державою своїх економічних функцій відображено на графіку 7-5. Подолання марнотратства, корумпованості, хабарництва і підвищення відповідальність за якість суспільних продуктів зміщує криву виробничих можливостей вгору з точки Q₁ до точки Q_2. Це дає можливість збільшити виробництво суспільних благ, не зменшуючи виробництво індивідуальних благ (В₂), чи виробляти їх на попередньому рівні, збільшуючи виробництво індивідуальних благ (В₃).

Точка В₄ демонструє випадок, коли суспільство вирішує використати зростання ефективності діяльності держави на збільшення виробництва як суспільних, так і індивідуальних благ.



Розв’язання викладених проблем в демократичному суспільстві визначається голосуванням. Голосують ті, кого вибрали для прийняття відповідних рішень. Існує об’єктивна закономірність ефективного здійснення державою своїх економічних функцій: граничні вигоди від виконання певних програм не можуть бути нижчими від витрат на їх виконання. Але держава приймає рішення і діє не завжди у відповідності до цієї закономірності.

Основними причинами того, що державний сектор функціонує недостатньо ефективно, є наступне:

1. Має місце ефект особливих інтересів. Суть в тому, що окремі групи працівників законодавчих і виконавчих структур, які мають особливі інтереси, підтримують цілі і програми для реалізації цих інтересів. Таку діяльність називають погонею за рентою.
   
2. Певні політичні діячі весь час працюють на те, щоб на наступних виборах вони були переобрані, а не на те, щоб реалізувати програми, направлені на збільшення ефективності функціонування державного сектора економіки.
   
3. Політичні процеси обмежують свободу громадян у виборі суспільних товарів та послуг в порівнянні зі свободою, яку мають споживачі у виборі товарів та послуг індивідуального споживання. Виробництву суспільних благ притаманна неефективність. Споживач суспільних благ вимушений погоджуватись споживати запропоновані державою блага, які можуть не в повній мірі задовольняти його потреби. В інших випадках споживач фінансує виробництво таких суспільних благ, які йому не потрібні. Це відбувається через сплату податків.
   
4. Ринкова система створює сильні, безпосередньо діючі стимули для підвищення ефективності і високої відповідальності за економічні результати.
   

В приватному секторі неефективність, значні матеріальні витрати в порівнянні з вигодами призводять до припинення чи скорочення виробництва певних товарів та послуг.

В державному секторі такої сильної мотивації до відповідальності за ефективність економічної діяльності немає. Держава не схильна припиняти неефективне виробництво. Скоріше збільшується асигнування неефективних програм, які породжують нових бюрократів.

VІ. Кругообіг ресурсів, продукту і доходів в умовах існування державного сектора економіки

В змішаній ринковій економіці держава значно інтегрована в загальний кругообіг матеріальних і грошових засобів. Це відображається на макроекономічному рівні схемою кругообігу ресурсів, продуктів та доходу (мал. 7-3).



(8)Ресурси


(7)Витрати

(8)Ресурси

(9)Товари і послуги


(10)Товари і послуги


Держава




(12)Чисті податки

(11)Чисті податки



(6)Товари і послуги

(5)Витрати

В темі 5 розглянуто кругообіг ресурсів, продуктів і доходу в закритій економіці, де відсутнє державне регулювання і існує досконала конкуренція. Тепер проаналізуємо, як держава модифікує потоки ресурсів, продуктів та доходу.

На мал. 7-3 1-ий і 2-ий потоки показують витрати підприємств на придбання ресурсів, які постачають домогосподарства. Ці витрати підприємств набувають форми доходів домогосподарств – ренти, процента, заробітної плати, прибутку.

3-ий і 4-ий потоки відображають споживчі витрати домогосподарств на придбання товарі та послуг, вироблених підприємствами.

Потоки від 5-го до 8-го показують, що держава здійснює закупки у приватних осіб, підприємств як на ринку продуктів, так і на ресурсному ринку. 5-ий і 6-ий потоки є закупки державою у приватних підприємств таких товарів, як папір, комп’ютери, меблі, предмети матеріально-технічного постачання для збройних сил та інше. 7-ий і 8-ий потоки – це плата держави службовцям, працівникам освіти, охорони здоров’я. Держава надає громадянам суспільні блага, що відображено 9-им і 10-им потоками.

Фінансування суспільних благ та послуг вимагає податкових платежів з боку підприємств і домогосподарств. Це потоки 11-ий і 12-ий. Ці потоки названі чистими податками тому, що сюди включені не тільки податки, але і “податки навпаки” у формі трансфертних платежів домогосподарствам і субсидій підприємствам.

Розширена модель кругообігу дає змогу більш чітко зрозуміти, як держава може змінювати розподіл доходів, здійснювати перерозподіл ресурсів і регулювати рівень економічної активності. Спробуйте самостійно зробити цей аналіз за допомогою схеми на мал. 7-3.