Економічні науки. інновації в економіці І трансферти Управлінських технологій
| Вид материала | Документы |
- Економічні науки збірники наукових праць, 237.75kb.
- Предмет І завдання курсу “Історія економічних вчень”, 178.19kb.
- Міністерство освіти І науки україни ірпінська міська рада відділ освіти, 32.13kb.
- Розділ 2 Інноваційні процеси в економіці, 284.04kb.
- Урок № дата клас тема: Об’єкти технологічної діяльності. Методи проектування, 1706.97kb.
- П л а н, 253.44kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 320.87kb.
- Інноваційний менеджмент у ринковій системі, 99.34kb.
- Розділ 1 Економіка природокористування І еколого-економічні проблеми, 195.49kb.
- Тематика курсових робіт з курсу «Міжнародні економічні відносини» для студентів усіх, 83.04kb.
Науковий керівник – ст. викл. Кучменко В.О.
Житомирський державний технологічний університет
ІНВЕСТИЦІЙНІ РИЗИКИ ТА ПРИЧИНИ ЇХ ВИНИКНЕННЯ
Здійснення підприємництва в будь-якій формі пов’язане з ризиком. Ризик характеризується як небезпека потенційної ймовірної втрати ресурсів або недодержання доходів, порівняно з прогнозованими.
Для української економіки проблема інвестиційних ризиків є особливо гострою через нестабільність податкового режиму, падіння курсу національної валюти, низьку купівельну спроможність значної частини населення. Тому для капіталовкладників, які працюють на вітчизняному ринку, особливо важливо ретельно обраховувати можливий вплив інвестиційних ризиків.
Розглядом цієї проблеми займаються такі вітчизняні вчені-економісти, як: С.О. Москвін, В.А. Верба, О.А. Загородніх, Б.М. Щукін, О.Л. Устинко, Л.Алексеєнко, Т.Романюк та ін. Серед зарубіжних науковців, які досліджували інвестиційні ризики, – Ф.Х. Найт, К.Редхед, Т.Бачкаі, У.Шарп, А.Альгін.
Метою даного дослідження є визначення категорії «ризик», «інвестиційний ризик», аналіз видів інвестиційних ризиків, причин їх виникнення та форм страхування ризиків і розгляд методів їх оцінки.
Уперше найбільш загальне визначення ризику дав Ф.Х. Найт: ризик — це спосіб дій у неясній, невизначеній обстановці.
Ризик — це ситуативна характеристика діяльності, що може мати невідомий результат і несприятливі наслідки в разі неуспіху.
Інвестиційний ризик – це можливість нездійснення запланованих цілей інвестування (таких, як прибуток або соціальний ефект) і отримання грошових збитків. Залежно від чинників виділяють такі види інвестиційних ризиків:
— політичний;
— загальноекономічний;
— правовий;
— технічний;
— ризик учасників проекту;
— фінансовий;
— маркетинговий;
— екологічний.
Політичний, правовий та загальноекономічний ризики можуть бути викликані зовнішніми умовами реалізації інвестицій. Інші види ризиків спричинюються можливими помилками планування та організації конкретних проектів.
Технічний ризик зумовлюється великою кількістю хиб та помилок широкого спектра сторін інвестування, пов’язаних з якістю проектування, технічною базою, обраною технологією, управлінням проектом, перевищенням кошторису.
Фінансовий ризик випливає з нездійснення очікуваних подій з фінансового боку проекту. Це можуть бути незаплановані зменшення або зникнення джерел та обсягів фінансування, незадовільний фінансовий стан партнерів, зриви надходжень коштів від реалізації вироблених товарів чи послуг, неплатоспроможність покупців продукції та власні підвищені витрати.
Маркетинговий ризик виникає з прорахунків під час оцінки ринкових умов дії проекту, наприклад, ринків збуту чи постачання сировини й матеріалів, організації реклами чи збутової мережі, обсягу ринку, часу виходу на ринок, цінової політики, внаслідок низької якості продукції.
Екологічний ризик пов’язаний з питаннями впливу на довкілля, можливої аварійності, стосунків з місцевою владою та населенням.
Н
© Т.М. Остапчук, 2011
арешті, ризик учасників проекту може бути пов’язаний з усіма неочікуваними подіями в управлінні та фінансовому стані підприємств-партнерів.
Інвестиційний ризик пов’язаний зі специфікою вкладання суб’єктом господарювання капіталу в різні проекти. Він містить всі можливі ризики, що виникають під час інвестування коштів (табл. 1).
Таблиця 1
Інвестиційні ризики та причини їх виникнення
Вид ризику | Причини виникнення |
| Втраченого зиску | Імовірність появи непрямих (побічних) фінансових утрат, які виражаються в недоотриманні прибутку в результаті нездійснення фірмою певного заходу, завдяки якому вона могла отримати прибуток |
| Зниження дохідності | Імовірність зниження розміру відсотків та дивідендів за портфельними інвестиціями, вкладами, кредитами |
| Процентний |
|
| Кредитний | |
| імовірність виникнення втрат у результаті проведення фірмою біржових угод |
| неправильний вибір видів капітальних вкладень, цінних паперів під час формування інвестиційного портфеля, вибору позичальника тощо |
| імовірність втрат у процесі реалізації цінних паперів чи інших товарів унаслідок зміни їх якості, споживчої вартості |
| неправильний спосіб вкладення капіталу; повна втрата підприємцем власного капіталу; неспроможність розрахуватися за власними зобов’язаннями |
Інвестиціями з припустимим рівнем ризику прийнято називати такі вкладення, коли існує ймовірність втратити весь чистий прибуток за цим інвестиційним проектом.
Критерієм критичного рівня ризику є можливість втрати не тільки прибутку, а й усієї виручки. Це означає, що не можна брати до виконання інвестиційний проект, якщо в одному з 10 випадків може бути втрачений прибуток, в одному зі 100 — валовий дохід, а в одному з 1000 — усе вкладене майно.
Отже, умови економічної невизначеності, в яких змушені діяти інвестори, спричинять вплив тих чи інших факторів ризику на їхні майбутні прибутки. Інвестиційні ризики загрожують зменшенням прибутків, порівняно з можливими, або навіть збитками. Тому при прийнятті рішень з питань щодо інвестиційної діяльності керівництво фірм, банків або інвестфондів має обов’язково враховувати вплив інвестиційних ризиків.
УДК 658.152:654
О.С. Павленко, студ., V курс, гр. ЕПМ-8, ФЕМ
Науковий керівник – к.е.н., доц. Павлова С.І.
Житомирський державний технологічний університет
шляхи підвищення ефективності системи здійснення
інвестиційної діяльності підприємств галузі електрозв'язку
Галузь електрозв'язку – одна з найважливіших складових частин економіки держави. Нові досягнення у галузі телекомунікацій – це нові, більш якісні підходи в отриманні інформації, задоволенні зростаючих потреб населення в послугах зв'язку. Загальновідомо – де якісний зв'язок, там розквітає економіка. Без добре налагодженого зв'язку неможливо розвивати бізнес, здійснювати економічну діяльність, задовольняти культурні потреби населення, організовувати чітку роботу державного апарату тощо.
В умовах сьогоднішніх економічних відносин велике значення має поступовий перехід економіки галузі зв'язку на інтенсивний шлях розвитку. Основою для цього є науково-технічний прогрес:
- пошук та освоєння нових видів енергії;
- створення та впровадження у виробництво нових, більш сучасних матеріалів;
- перехід на ресурсозберігаючі, безвідходні технології, забезпечуючи максимально повне та комплексне використання сировини, економію трудових, енергетичних та матеріальних ресурсів;
- комплексна механізація та автоматизація виробництва, яка містить створення та впровадження нових систем, машин, автоматичних виробництв.
Підвищення ефективності впровадження капітальних інвестицій, нової техніки рівноцінне введенню в дію допоміжної потужності, виробничих фондів, економії трудових ресурсів. Економічний результат виробництва (ефект) виступає, як правило, у вигляді новоствореного продукту в галузі зв'язку – це кількість послуг, що надаються споживачу. Ефективність капітальних вкладень визначається на стадії їх проектування та планування. Вона з'являється після введення об'єкта нової техніки в експлуатацію в процесі освоєння виробничої потужності.
Проблемам інвестиційної діяльності присвячені дослідження цілого ряду відомих вітчизняних спеціалістів, таких, як: І.А. Бланк, Б.В. Губський, К.Г. Зуллас, Л.І. Нейкова, А.А. Пересада, та закордонних учених-економістів: В.Бернс, Г.І. Бірман, В.С. Балабанов, Дж.М. Кейнс, В.В. Ковальов, І.В. Ліпсіц, Г.Марковіц, П.Массе, М.Міллер, Ф.Модільяні, В.Шарп, Й.Шумпетер та ін. Переліченими авторами розглядалися різні шляхи підвищення ефективності системи здійснення інвестиційної діяльності, але дослідженню даних питань серед підприємств галузі електрозв'язку приділено мало уваги.
Існуюча на вітчизняних підприємствах зв'язку фінансова система неефективна й реально функціонує як простий розподільний механізм. При цьому оперативне і стратегічне управління фінансовими ресурсами ускладнюється тим, що підприємства електрозв'язку до недавнього часу самостійно використовували фінансові засоби, як правило, без урахування галузевих інтересів.
При цьому економістами підраховано, що інвестиції в галузь електрозв'язку дуже перспективні – один долар, вкладений у телекомунікації, дає 3–5 доларів приросту національного доходу. Проте Україна інвестує у зв'язок дуже мало, приблизно у 8–10 разів менше, ніж інші країни, що розвивають свої мережі.
Проблеми фінансово-економічного стану галузі прямо або побічно пов'язані з відсутністю ефективної та керованої фінансової інфраструктури. Необхідність кардинальної зміни системи фінансового управління на підприємствах електрозв'язку визначається такими причинами:
- існуючий фінансовий механізм виробничої та інвестиційної діяльності не спроможний адекватно реагувати на швидкі зміни макроекономічних умов у країні й не дозволяє галузі ефективно розвиватися в умовах існуючого ринку;
- досить часто відсутня оперативна й достовірна інформація про спрямування і використання фінансових коштів філіями, де державі належить контрольний пакет акцій;
- практично цілком відсутні механізм економічного впливу на дебіторів і система страхування від неплатоспроможності клієнтів;
- н
© О.С. Павленко, 2011
аявні фінансові активи використовуються нераціонально;
- немає чіткої стратегії з мінімізації податкового тягаря;
- не розроблені механізми акумулювання і притягнення додаткових, як внутрішніх, так і зовнішніх, фінансових ресурсів для здійснення інвестиційної діяльності.
Ці недоліки обумовлюють необхідність фінансової модернізації у сполученні з декількома дуже важливими аргументами:
- всі підприємства електрозв'язку тісно пов'язані між собою в єдиному виробничому процесі, та їхні прибутки прямо залежать від кількості й якості наданих послуг. Відповідно, кожний реалізований інвестиційний проект із метою розширення послуг зв'язку приносить додаткові прибутки підприємствам інших галузей економіки;
- ефективне використання дебіторської та кредиторської заборгованості є важливим джерелом фінансування основної діяльності підприємства;
- ступінь зносу основних виробничих фондів складає понад 40 %, при цьому розміри амортизаційних відрахувань не дозволяють акумулювати засоби, достатні для їх відновлення і розширення виробництва основних послуг;
- сучасний рівень розвитку галузі електрозв'язку характеризується значним відставанням від розвинутих країн як за рівнем споживання послуг електрозв'язку, так і з впровадження нових видів послуг та сучасних технологій.
Порівнюючи розвиток національної телекомунікації з закордонним досвідом розвитку телекомунікацій, можна визначити шляхи, що взаємодоповнюють один одного і в цілому відбивають необхідність виконання одного завдання – створення сучасної телекомунікаційної системи.
По-перше – це акціонування і приватизація телекомунікацій, що дозволить зробити необхідне накопичення капіталу для розвитку галузі.
По-друге – це кардинальний прорив у галузі зв'язку за рахунок створення оригінального механізму самофінансування галузі, що забезпечується шляхом створення й оптимізації системи керування й ефективного використання наявних фінансових ресурсів, а також використання всіх можливостей на ринку фінансового капіталу за наявності гарантій держави.
Обидва шляхи розвитку телекомунікацій показують, що для найбільш повного задоволення запитів споживачів, насамперед, необхідні значні фінансові ресурси та їх ефективне використання.
Реструктуризація, корпоратизація і подальша приватизація підприємств електрозв'язку покликані вирішити проблему притягнення додаткових зовнішніх джерел фінансових ресурсів.
Виходячи з існуючої ситуації, пропонується сформувати два вектори розвитку в галузі електрозв'язку.
Перший вектор полягає у створенні ефективної та керованої фінансової інфраструктури підгалузі електрозв'язку з метою оптимізації фінансових потоків у межах існуючої структури:
- створення системи оперативної інформації щодо спрямування фінансових засобів підприємств зв'язку;
- усунення зустрічних грошових потоків, що взаємопогашаються, і створення оперативної моделі внутрішніх платежів;
- раціоналізація використання наявних коштів.
Другий вектор повинен містити такі напрямки:
- оцінка рівнів потреб галузі електрозв'язку в інвестиціях у середньо- й довгостроковому періодах;
- розробка концепції спеціалізованого інвестиційного фонду в електрозв'язку (оцінка обсягу надходжень, напрямків і механізму використання);
- оцінка зовнішніх джерел фінансування інвестиційних проектів в електрозв'язку (випуск цінних паперів, кредити, технічна допомога та ін.);
- розробка концепції нової організаційної структури – корпоратизація, акціонування, створення холдингу.
Отже, оцінюючи стан підприємств галузі зв'язку, слід зазначити, що вони потребують додаткового вкладання фінансових ресурсів для покращання діяльності. Для цього необхідно створити якісний механізм залучення інвестицій у галузь шляхом реалізації запропонованих шляхів.
УДК 658.152
С.І. Павлова, к.е.н., доц.
Житомирський державний технологічний університет
Шляхи вдосконалення оцінки
інвестиційної привабливості підприємства
Питання сучасного економічного розвитку держави та її регіонів нерозривно пов'язане з підвищенням інвестиційної привабливості останніх як для залучення іноземних інвестицій, так і для міжрегіонального перерозподілу інвестиційних ресурсів. У період ринкової економіки дослідження інвестиційної привабливості регіонів та відповідне їх ранжування стали надзвичайно поширеними як у науковій літературі, так і у практиці регіонального управління.
Інвестиційна привабливість – це певний синтетичний показник, справедлива кількісна й якісна характеристика зовнішнього і внутрішнього середовища об'єкта потенційно можливого інвестування. Отож, інвестиційна привабливість може розглядатися як на рівні країни, галузі, так і регіону, підприємства. Підприємство в цій системі є кінцевим пунктом вкладення засобів, де реалізуються конкретні проекти. Для стратегічного інвестора не будуть достатньо переконливими аргументи інвестування засобів у підприємство, якщо розвиток цієї галузі в масштабах національної економіки знаходиться в кризовому стані. Також, незважаючи на всю фінансову вигідність проекту, ризик політичної й економічної нестабільності в державі зведе нанівець будь-які зусилля із залучення інвесторів.
Роль та значення інвестиційної привабливості в сучасній економіці необхідно розглядати в контексті інтересів інвесторів (внутрішніх і зовнішніх), а також держави. Саме через інтереси суб'єктів інвестування можливо визначити необхідність оцінки інвестиційної привабливості підприємства, значущість даної економічної категорії для кожного суб'єкта та механізм сприяння підвищенню привабливості підприємства.
Здійснення оцінки рівня привабливості підприємства є сполучною ланкою між аналізом та прийняттям рішення про вкладання коштів. Теоретичне опрацювання та уточнення рекомендацій з її визначення дозволяють подолати громіздкий характер аналізу й надають можливість отримання високоякісних інвестиційних рішень.
Серед діючих факторів і потенційних резервів підвищення інвестиційної привабливості підприємств пропонуємо виділити три групи: фінансово-економічні, котрі здійснюють прямий вплив на рівень привабливості підприємства, і дві групи непрямого впливу: соціальні й інформаційні. Особливу увагу необхідно приділяти фінансово-економічним факторам, що містять характеристики використання основних фондів, оборотних коштів, стан ліквідності, фінансової стійкості підприємства, особливості управління розподілом прибутку, якістю, маркетинговою політикою, ціноутворенням на продукцію підприємства, наявність моніторингу цін на сировину й комплектуючі вироби, рівень екологічної безпечності використовуваного обладнання. Вміле використання факторів і резервів підвищення інвестиційної привабливості призводить до розширення можливостей підприємства в отриманні додаткового капіталу.
Однак визначення й підвищення рівня інвестиційної привабливості підприємства не є єдиним заходом, що передує прийняттю рішення про здійснення інвестиції. Поряд з високим рівнем інвестиційної привабливості потенційного підприємства-реципієнта, інвестор очікує на ефективність конкретного здійснюваного ним проекту, яка його задовольняє. Згадані напрямки досліджень переважно розглядалися науковцями у відриві один від одного, хоча, насправді, вони є складовими одного процесу, й недоцільно здійснювати прийняття рішення щодо капіталовкладень на базі однобічного розгляду умов і перспектив інвестування.
Д
© С.І. Павлова, 2011
ослідження діючих підходів до оцінки інвестиційної привабливості показали, що більшість із них дозволяє вирішити проблему оцінки на основі статичного підходу. Таким чином, прибутковість, фінансова стійкість, ліквідність, ділова активність, кадровий потенціал є основними напрямками, що аналізуються під час визначення рівня інвестиційної привабливості підприємства. На базі зазначених фінансових коефіцієнтів пропонується визначати рейтинг кожного окремого показника як результат зіставлення його з максимальним або нормативним значенням, потім формуються загальні річні рейтинги підприємства з урахуванням ваги окремих показників.
Як напрямок удосконалення методики оцінки інвестиційної привабливості підприємства розглядається комплексний підхід, де оцінка інвестиційної привабливості підприємства визначається за допомогою дослідження багаторівневої системи інвестиційної привабливості на національному, галузевому, регіональному й заводському (підприємство) рівнях.
Такі критерії, як політична стабільність, правове середовище й дотримання законності в суспільстві, макроекономічний розвиток, ресурсний потенціал і ступінь розвитку інфраструктури, соціально-культурне середовище, ступінь інституціонального розвитку, застосовуються при оцінці інвестиційної привабливості країни. Аналіз інвестиційної привабливості галузей містить їх ранжування шляхом визначення показників рівня прибутковості діяльності галузі, рівня перспективності розвитку галузі й рівня інвестиційних ризиків. Вибір із і-регіонів найбільш інвестиційно привабливого проводиться при їх ранжуванні від 1 до n. До критеріїв оцінки належать показники загальноекономічного розвитку регіону, рівня розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури, демографічна характеристика регіону, природно-ресурсний потенціал, рівень інституціонального розвитку, рівень ризиків. Показники оборотності активів, прибутковості капіталу, фінансова стійкість, ліквідність активів використовуються як критерії для визначення інвестиційної привабливості підприємства. У підсумку для кожної галузі, якій відповідає сукупність регіонів, підприємств, будуть розраховані індивідуальні показники інтегральної оцінки інвестиційної привабливості. Потім проводиться ранжування усіх варіантів підсумкових оцінок, які є інтегральними узагальнюючими показниками інвестиційної привабливості окремо взятої країни, галузей, регіонів і підприємств, і обирається максимальний показник. Він містить інтегральну оцінку і вказує на інвестиційно привабливу сферу вкладення капіталу.
Застосування розглянутого вище комплексного підходу до оцінки інвестиційної привабливості дозволяє цілеспрямовано впливати на інвестиційну політику в країні та створювати умови сприятливого інвестиційного клімату. Проведення експертних оцінок інвестиційної привабливості спрямовано на виявлення існуючих закономірностей, урахування яких може бути використане для вироблення рекомендацій в області зміни інвестиційного клімату в країні.
Для активізації інвестиційної діяльності потрібна інвестиційна політика з чіткими механізмами реалізації на державному та регіональному рівнях. Необхідна загальна стратегія інвестиційного розвитку регіонів, яка б визначала пріоритети інвестування на основі врахування їх економічного ефекту, але не сьогоденного й одноразового, а перспективного і стабільного.
Застосовувані показники мають відбивати стан і результати діяльності підприємства, бути актуальними, компактними, динамічними, прогнозованими й порівнянними при проведенні комплексної рейтингової оцінки економічного суб'єкта. У межах запропонованого загального підходу використання інституту інвестиційної привабливості слід, на нашу думку, активізувати діяльність організацій, що виконують функції інвестиційної оцінки економіки, з метою її спрощення. Враховуючи відсутність в Україні агентства, здатного забезпечити якісний аналіз усіх суб'єктів господарської діяльності на основі єдиної бази даних і уніфікованої методики, вважаємо доцільним створення певної рейтингової структури. Вона не повинна залежати від впливу державних органів і зацікавлених осіб, насамперед замовників, що буде спрямовано на створення єдиної бази даних і використання уніфікованої методики оцінки інвестиційної привабливості об'єктів інвестування.
Отже, інвестиційна привабливість регіонів – незаперечний чинник стабільного соціально-економічного розвитку регіону і країни. Держава в цьому процесі відіграватиме роль координаційного центру, запобігаючи економічній відокремленості регіонів. Тільки у співпраці виробничих структур та органів влади центрального й місцевого рівнів і органів місцевого самоврядування можливо досягти максимально ефективних результатів.
УДК 330.5
О.В. Пасічник, студ., IV курс, гр. ЕП-27, ФЕМ
Науковий керівник – ст. викл. Кучменко В.О.