Економічні науки. інновації в економіці І трансферти Управлінських технологій
| Вид материала | Документы |
- Економічні науки збірники наукових праць, 237.75kb.
- Предмет І завдання курсу “Історія економічних вчень”, 178.19kb.
- Міністерство освіти І науки україни ірпінська міська рада відділ освіти, 32.13kb.
- Розділ 2 Інноваційні процеси в економіці, 284.04kb.
- Урок № дата клас тема: Об’єкти технологічної діяльності. Методи проектування, 1706.97kb.
- П л а н, 253.44kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 320.87kb.
- Інноваційний менеджмент у ринковій системі, 99.34kb.
- Розділ 1 Економіка природокористування І еколого-економічні проблеми, 195.49kb.
- Тематика курсових робіт з курсу «Міжнародні економічні відносини» для студентів усіх, 83.04kb.
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СУТНОСТІ ТА ЗНАЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА В РИНКОВИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ
Перехід до інноваційної моделі розвитку стає визначальним фактором економічного зростання. Реалізація основних економічних цілей суспільства пов’язана з інноваційним типом розвитку. В його основі закладений безперервний і цілеспрямований процес пошуку, підготовки та реалізації нововведень, які дають змогу не тільки підвищити ефективність функціонування суспільного виробництва, а й принципово змінити способи його розвитку.
Активне впровадження у виробництво новітніх досягнень науки й техніки є характерною ознакою сучасного стану світової економіки. В умовах світової фінансово-економічної кризи конкурентоспроможними є підприємства та галузі, які ґрунтуються на впровадженні та використанні інноваційних технологій.
Інновації є суттєвим елементом підвищення ефективності економіки, особливо в галузях промисловості. Практика свідчить, що підприємства з великим виробничо-технічним потенціалом є більш інертними щодо інноваційних змін, ніж невеликі фірми. Однак невеликі фірми часто не мають необхідних ресурсних можливостей для реалізації значних інноваційних проектів. Отже, підприємства мають різну спрямованість до інновацій. Йдеться про їх наявний інноваційний потенціал.
Таке поняття, як «інноваційний потенціал», зовсім недавно ввійшло до термінів економічної науки як економічна категорія. Воно є концептуальним відображенням феномену інновацій. У сучасній економічній літературі, у тому числі українській, відсутнє однозначне визначення терміна «інноваційний потенціал».
У різних дослідженнях категорія «інноваційний потенціал» має різні трактування:
- Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні»: сукупність науково-технологічних, фінансово-економічних, виробничо-соціальних та культурно-освітніх можливостей країни (галузі, регіону, підприємства тощо), необхідних для забезпечення інноваційного розвитку економіки;
- А.Гриньов: сукупність усіх наявних матеріальних і нематеріальних активів підприємства, що використовуються у процесі здійснення інноваційної діяльності та які здатні забезпечити досягнення конкретних переваг підприємства;
- Ю.Морозов: ядро всього потенціалу підприємства; під інноваційним потенціалом розуміється не тільки власне основний інноваційний процес, а й розвиток системи факторів та умов, необхідних для його втілення;
- І.Балабанов: сукупність окремих видів ресурсів, включаючи матеріальні, інтелектуальні, інформаційні та інші ресурси, необхідні для здійснення інноваційної діяльності;
- О.Федонін: інноваційний потенціал підприємства – це сукупність засобів, що є у підприємства, можливостей для використання нововведень у виробничій, фінансовій, управлінській і комерційній діяльності відповідно до базових цілей його розвитку.
Підсумовуючи наведені визначення і поняття, можна надати узагальнююче трактування даної категорії.
Отже, на мою думку, інноваційний потенціал – це сукупність природних і трудових ресурсів, організаційних та інформаційних компонентів, матеріальних умов, що функціонують як єдине ціле в умовах впливу факторів зовнішнього середовища з метою вирішення завдань інноваційної діяльності.
Впродовж інноваційного циклу успішність інноваційної діяльності залежить від належного рівня інноваційного потенціалу підприємства та ефективності реалізації інноваційних проектів на ньому. Інноваційний потенціал передбачає реальну або ймовірну спроможність підприємства виконувати цілеспрямовану роботу у сфері розробки, виробництва й упровадження інноваційного продукту або процесу.
І
© В.В. Балковська, 2011
нноваційний потенціал підприємства може розглядатися як система взаємопов’язаних чинників і ресурсів, які відповідають умовам забезпечення постійної інноваційної діяльності підприємства у сфері пошуку, розробки й упровадження інноваційних продуктів і процесів. Цілком зрозуміло, що така система буде орієнтована на розвиток інноваційної активності підприємства й визначатиме його спроможність (матеріальну, інтелектуальну, інформаційну, економічну тощо) щодо реалізації цілей інноваційної діяльності на основі постійного пошуку, використання і розвитку нових сфер та способів реалізації наявних і перспективних внутрішніх та ринкових можливостей. На мою думку, є очевидним, що лише за наявності й при узгодженій взаємодії ринкового (спроможність ринку сприймати інновації) та інноваційного потенціалу як можливості втілення підприємством досягнень науки й техніки в конкретні товари, які здатні задовольнити потреби ринку і споживачів, інноваційна діяльність буде мати шанси на успіх.
Використання інноваційного потенціалу як об’єкта управління дозволяє формувати плани, організаційні форми і проекти застосування різних інноваційних ресурсів з включенням їх у програми розвитку, підтримувати оптимальний баланс системи інноваційних ресурсів, збільшувати можливості використання фінансових ресурсів в інновації та знизити ризик використання інновацій.
Проаналізувавши сучасну економічну літературу, можна виділити чотири основні підходи щодо трактування поняття «інноваційний потенціал».
Перший підхід. В літературі представлено чимало специфічних визначень інноваційного потенціалу, які слабо співвідносяться між собою і часто ототожнюються з поняттям наукового, інтелектуального, творчого й науково-технічного потенціалів. Це відбувається, значною мірою, через те, що автори концентрують свої зусилля на вивченні окремих аспектів інноваційного потенціалу. На мою думку, такий підхід до вивчення даної теми вимагає коригування з урахуванням особливостей розвитку інноваційних процесів.
Другий підхід. Його можна означити як ресурсний. Тобто інноваційний потенціал розглядається як впорядкована сукупність ресурсів, що забезпечує здійснення інноваційної діяльності суб’єктом ринку. На мою думку, даний підхід є не досить повним, адже в різних умовах господарювання ресурси можуть бути використані по-різному й вони не є гарантією однакових економічних результатів, а значить, не можуть слугувати зіставною характеристикою інноваційного розвитку. Але, в свою чергу, ресурсна база інноваційного потенціалу є свого роду основою для його формування, управління та оцінки.
Третій підхід – це сукупність можливостей використання продуктивної сили ресурсу. Тобто маються на увазі використані та приховані ресурсні можливості, які можуть застосовуватися для досягнення кінцевих цілей суб’єктів господарювання. Даний підхід тісно пов’язаний з ресурсними характеристиками потенціалу.
Четвертий підхід полягає в акумуляції всіх наведених вище позицій і розглядає інноваційний потенціал як міру здатності й готовності суб’єкта господарювання здійснювати інноваційну діяльність.
Слід зазначити, що на інноваційний потенціал можуть впливати внутрішні та зовнішні чинники. Під внутрішніми чинниками можна розуміти внутрішні можливості самого інноваційного середовища, у якому перебуває підприємство, а також ресурсні складові та цілі інноваційної діяльності підприємства (тобто використання інноваційного потенціалу, виживання підприємства та збереження його позиції на ринку, отримання бажаного соціально-економічного результату, забезпечення конкурентоспроможності продукції тощо).
Важливо врахувати, що, окрім внутрішніх, на інноваційний потенціал підприємства впливають також зовнішні чинники, наприклад: державна інноваційна політика, стратегії конкурентів, поведінка кредитних установ, зміни у вподобаннях споживачів, стратегії постачальників, фінансових установ тощо.
Отже, проаналізувавши все зазначене вище, можна зробити висновок, що інноваційний потенціал є складною і багатогранною системою, яка в наш час доволі активно й динамічно розвивається та потребує подальшого детального дослідження. На сьогодні інноваційний потенціал можна представити у вигляді сукупності векторів, спрямованих на досягнення кінцевого результату. Отже, чим більшим є інноваційний потенціал підприємства, тим імовірнішими є позитивні тенденції у розвитку цього підприємства та управління ним.
УДК 502.35:504.03
Т.О. Біляк, викл.
Житомирський державний технологічний університет
ШЛЯХИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО ЕКОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ
Забезпечення сталого еколого-економічного та соціального розвитку вимагає гармонізації відносин людини, господарства та природи, одним з елементів якої є забезпечення екологічної безпеки. Головна причина полягає в недосконалій структурі господарського комплексу країни, що проявляється у великій питомій вазі потенційно небезпечних виробництв, тобто тих галузей, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, суттєво погіршувати умови життєдіяльності населення.
Екологічна безпека на сьогоднішній день – це одне з найважливіших прав кожного громадянина, яке гарантується Конституцією України та є невід’ємною складовою національної безпеки України, поряд з такими безпеками, як політична, економічна, соціальна, воєнна, науково-технологічна, інформаційна.
Безпечний стан навколишнього природного середовища для життєдіяльності людини, збереження та зміцнення генофонду народу, відсутність значущих екологічних загроз, попередження погіршення екологічної ситуації вимагають оптимізації всієї діяльності суспільства, його взаємодії з довкіллям. Такий підхід логічно збігається з положенням Концепції сталого суспільного розвитку, що передбачає паритетність відносин у тріаді "людина–господарство–природа". Саме на цій основі можливе збереження і поетапне відтворення цілісності навколишнього середовища, забезпечення високої якості життя сучасних і майбутніх поколінь.
Проведені нами дослідження свідчать про незадовільний стан навколишнього природного середовища в Україні. Антропогенне та техногенне навантаження в кілька разів перевищує відповідні показники в розвинутих країнах світу. Так екологічний стан території України, на якій проживає близько однієї п’ятої населення, характеризується як критичний. На кожного жителя України припадає понад 130 кг викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря.
Незадовільним є і екологічний стан водних об’єктів, що характеризується:
- збереженням високого вмісту сполук азоту та фосфору, отрутохімікатів, фенолів;
- зростанням концентрації різних видів забруднювальних речовин;
- розповсюдженістю високих концентрацій у водних об’єктах важких металів та нафтопродуктів.
Більшість басейнів річок, згідно з класифікацією водних об’єктів за ступенем забруднення, належить до забруднених та дуже забруднених. У результаті канцерогенний ризик у 2009 р. становив 6,4–13,7 випадків онкологічних захворювань на 1 тис. осіб.
За рівнем національного використання водних ресурсів та якості води Україна, за даними ЮНЕСКО, серед 122 країн світу посідає 95-е місце. Основними забруднювачами довкілля є підприємства переробної (33,4 %), добувної промисловості (21,4 %), електроенергетики (37,3 %) та транспорт, на долю останнього припадає 37 % загальної кількості викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря.
Про недостатній рівень екологічної безпеки свідчить також високий ризик виникнення надзвичайних ситуацій як техногенного, так і природного характеру. На території країни діє біля 24 тис. потенційно небезпечних об’єктів, і це суттєво збільшує ймовірність виникнення надзвичайних ситуацій, що призводить до загибелі людей та великих екологічних збитків. Гострою екологічною проблемою є також накопичення великих обсягів виробничих і побутових відходів, які перевищують 35 млрд т.
С
© Т.О. Біляк, 2011
лід зазначити, що Концепція сталого розвитку як сучасного типу функціонування цивілізації передбачає і сталий екологічний розвиток поряд з економічним і соціальним. Перехід до сталого екологічного розвитку означає збереження та відтворення природних ресурсів і захист навколишнього природного середовища для забезпечення екологічного благополуччя на сучасному етапі та в майбутньому.
Враховуючи положення Концепції сталого розвитку та екологічний стан довкілля України, можна визначити основні шляхи забезпечення сталого екологічного розвитку та підвищення рівня екологічної безпеки. До таких шляхів, зокрема, належать:
- стимулювання виробників до застосування екологічно безпечних ресурсів та енергозберігаючих технологій, а також запровадження ними екологічного менеджменту;
- удосконалення системи видачі дозволів на користування природними ресурсами та на викиди (скиди) забруднювальних речовин і розміщення відходів;
- посилення відповідальності природокористувачів (виробників) за дотримання природоохоронного законодавства щодо викидів (скидів) забруднювальних речовин, поводження з відходами;
- екологізація управління виробництвом шляхом інтеграції екологічної складової до загального управлінського механізму;
- реальне застосування екологічного аудиту та сертифікації виробництва;
- удосконалення системи державного моніторингу навколишнього природного середовища;
- суттєве підвищення екологічної свідомості населення та активізація громадськості щодо охорони довкілля.
УДК 331.3
С.Ю. Бірюченко, асист.
Житомирський державний технологічний університет
ПІДХОДИ ЩОДО ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ПАКЕТА ПРАЦІВНИКІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ
Під час трансформації економіки країни підприємствам сільського господарства для виходу на світовий ринок та подолання кризових явищ необхідно зосередитися на своєму трудовому потенціалі як основній продуктивній складовій економіки. Забезпечення конкурентоспроможності підприємства за рахунок трудового фактора досягається шляхом утримання та розвитку висококваліфікованої робочої сили, стимулюючи її в матеріальній та нематеріальній формі. На сьогодні ситуація з формуванням доходу персоналу на підприємствах сільського господарства досить складна: найнижча заробітна плата, відсутність духовного стимулювання та нестабільне, короткочасне забезпечення працею.
Наявність власної продовольчої бази для харчування, відносно низький рівень оренди житла в сільській місцевості, можливість здійснення оплати працівникам у натуральній формі, широка рекреаційна база у вигляді зеленого туризму та інші особливості сільської місцевості, здавалося б, є значними перевагами сільськогосподарських підприємств в утриманні та залученні персоналу за рахунок поширення соціальних виплат та надання соціального пакета.
Перелік послуг та компенсаційних виплат для працівників законодавство не обмежує, отже, у цьому питанні роботодавець вправі нафантазувати будь-що й самостійно сформувати складові соціального пакета. При цьому варто зауважити, що складові соцпакета можуть включатися до фонду заробітної плати (заохочувальні та компенсаційні виплати) і належати до операційних витрат підприємства, а можуть виплачуватися з прибутку, отриманого підприємством, і належати до виплат, що не входять до фонду оплати праці (рис. 1).
| Найпоширеніші складові соціального пакета |
| б  езоплатне харчування (як безпосередньо на підприємстві, так і в закладах громадського харчування) |
| забезпечення мобільними телефонами та оплата приватних розмов працівників |
| недержавне пенсійне страхування |
| оплата оренди квартири або оплата квартплати та комунальних послуг за працівників |
| надання абонементів у басейн, спортклуб чи фітнес-центр |
| поїздки на екскурсії |
| путівки на відпочинок |
| оплата дитсадка для дітей працівників |
| оплата медогляду та лікування працівників і членів їх сімей |
| надання безпроцентних грошових позик |
| медстрахування як працівників, так і членів їх сімей |
| навчання працівників за кошти підприємства |
| перевезення працівників до місця роботи й назад або забезпечення автомобілем |
| організація дозвілля на підприємстві (обладнання спеціальних кімнат зі спортивним інвентарем та іграми) |
| квитки на концерти та в кіно тощо |
Рис. 1. Розподіл складових соціального пакета підприємства
В
© С.Ю. Бірюченко, 2011
арто зауважити, що дуже схожі за своїм характером виплати соціального пакета можуть розглядатися і як величина у складі фонду оплати праці, і як такі, що не входять до фонду. Якщо соціальна виплата входить до заохочувальних або компенсаційних виплат, то її величина оподатковується як частина валових витрат підприємства згідно з пп. 142.1 ст. 142 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 р. №2755-VI.
Існує декілька підходів щодо формування соціального пакета.
Перший підхід. Кількість та характер пільг встановлюються залежно від заслуг працівника: чим вища його посада й довший стаж роботи, тим більшою кількістю різноманітних пільг він користується. Працівники підприємств поділяються на категорії, за якими закріплений окремий пакет пільг.
Даний підхід у своїх дослідженнях використовували О.Ю. Древаль, О.О. Павленко та Н.В. Караєва. На основі результатів систематизації, обробки та аналізу соціологічних досліджень, проведених на промислових підприємствах зі шкідливими умовами праці, вони визначили пріоритетні складові соціального пакета та сформували його натурально-речову структуру для різних категорій персоналу. Базовим пакетом у їх дослідженнях виявився «Молодіжний» розрахoваний на осіб до 30 років, який містить страхування життя та медичне страхування, оплату навчання, забезпечення харчуванням, оплату путівок для оздоровлення та відпочинку, надання позики та оренду житла.
Проте даний підхід, на нашу думку, має ряд недоліків, серед яких неврахування індивідуальних побажань працівників, можливість невідповідності певній категорії, перебільшена орієнтація пільг за віковою структурою. Адже заслуги або віковий стаж працівника певної категорії можуть бути вищі (нижчі) від характеристик, притаманним даній категорії.
Другий підхід. Пільги, які входять до соціального пакета, ранжуються, тобто поділяються на основні та додаткові. При цьому основні, або захисні, пільги надаються всьому персоналу (медичне страхування, страхування життя, індивідуальні виплати). Що ж стосується додаткових пільг, таких, як кредит на придбання житла, безкоштовні обіди, право купувати продукцію підприємства за пільговими цінами, то ними можуть користуватися лише деякі категорії працівників, менеджери або ті, хто пропрацював на підприємстві більше 5 років.
За даного підходу додатковий набір пільг може отримати працівник, який відпрацював на даному підприємстві не менше 5 років. Тоді постає питання «А працівник, який прийшов на підприємство на посаду менеджера, має право на додаткові пільги чи ні, адже він ще тільки починає працювати на підприємстві та свою професійну майстерність і вигоду для підприємства ще не підтвердив?». Спостерігається суперечність у формуванні та соціальна несправедливість. Таким чином, умови надання основних та додаткових пільг мають бути чітко визначені в трудових нормативних документах підприємства.
Третій підхід. Соціальний пакет формується за принципом «кафетерію»: працівник самостійно в межах встановленої суми обирає зі списку пільги, які найбільш важливі для нього в поточному році. Наприклад, один надає перевагу оплаті навчання, інший – додатковому медичному страхуванню, третій – оплаті абонемента до фітнес-клубу.
Загальна кількість пільг при використанні даного підходу збільшується, оскільки він зумовлює додаткові адміністративні та накладні витрати в той час, як деякі послуги, наприклад страхування працівників, обходяться дешевше, якщо їх замовляють у більших обсягах. Окрім того, виникає необхідність регулярного інформування працівників про наявні пільги та винагороди від їх використання.
Для усунення недоліків в існуючих підходах щодо формування соціального пакета та розподілу його між працівниками нами запропонована бальна система визначення величини соціального пакета для кожного працівника сільськогосподарського підприємства. Відповідно до отриманих балів працівник отримує ряд пільг соціального пакета, які були визначені шляхом анкетування за окремими категоріями працівників.
Даний підхід щодо формування та розподілу соціального пакета дає можливість уникнути соціальної несправедливості всередині підприємства, оскільки пільги надаються лише за особисті характеристики кожному працівнику, максимальну величину пільг має можливість отримати лише той працівник, який усе трудове життя присвятив даному підприємству й на ньому ж досяг особистих успіхів, які відображаються в його трудовій діяльності. Для підприємства збільшується склад висококваліфікованих працівників, зменшується плинність кадрів, налагоджується психологічний клімат у колективі, що в підсумку відображається на продуктивності праці та кінцевому прибутку.
УДК 658.152
С.В. Боброва, студ., V курс, гр. ЕПМ-8, ФЕМ
Науковий керівник – к.е.н., доц. Валінкевич Н.В.
Житомирський державний технологічний університет